"Язык есть вмьсть путь сознанія эстетических и нравственных идеалов" (епістолярна спадщина О. Потебні)

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАТТЯ З ТЕМИ:

«ЯЗЬІК ЕСТЬ ВМЬСТЬ ПУТЬ СОЗНАНІЯ ЭСТЕТИЧЕСКИХ И НРАВСТВЕННЬІХ ИДЕАЛОВ» (ЕПІСТОЛЯРНА СПАДЩИНА О. ПОТЕБНІ)

Мироненко О.В. Херсонський державний університет

У статті розглянуто філософське розуміння О. Потебнею мови як засобу пізнання естетичних та моральних цінностей. Розкрито найтісніший зв'язок мови і мислення, вказано на те, що через мову можна виявити думку, яка виникає у свідомості особистостей. Мову О. Потебня розглядав у тісному зв'язку з культурою, оскільки пізнання дійсності відбувається шляхом мистецтва та слова. Актуальним є питання білінгвізму у епістолярній спадщині, де основна увага звертається на мисленнєву та пізнавальну діяльність індивідуумів. Саме через мову, на думку О. Потебні, можна побачити особливі варіації елементів мислення.

Ключові слова: мова, мислення, філософія, естетичні та моральні цінності.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку мовознавства все актуальнішим є звернення до витоків та поглядів науковців міжнародного рівня до питання мови та мовлення. Не став винятком і О. Потебня, оскільки його наукова та епістолярна спадщина викликає інтерес як у зарубіжних, так і у вітчизняних науковців. Він був видатним українським лінгвістом, філософом, фольклористом, етнографом, літературознавцем, педагогом, громадським діячем. Його філософські погляди на мову, яку він розглядав у взаємозв'язку з культурою, мисленням, не втратили своєї значущості. О. Потебня у своїй епістолярній спадщині розкриває особливості розуміння різних понять, аналізує явище білінгвізму, його специфіку тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтегральне дослідження мовної картини світу

О. Потебні було висвітлено у працях Л. Булаховського, І. Житецького, Д. Овсянико-Куликовського, І. Срезневського, І. Білодіда, Г. Вишневської та інших, які у своїх працях розглядали взаємопов'язаність мови і мислення, філософські погляди вченого на різні лінгвістичні поняття.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. У сучасній лінгвістиці актуальним є питання щодо філософського розуміння мови як засобу пізнання естетичних та моральних цінностей.

Мета статті. Головною метою цієї статті є виявлення філософських поглядів О. Потебні на значення і роль мови, специфіку білінгвізму, його особливості та взаємообумовленість мови і мислення.

Виклад основного матеріалу. Потебня Олександр Опанасович -- це видатний український мовознавець, етнограф, фольклорист, літературознавець, педагог, громадський діяч, філософ. Він є автором багатьох наукових розвідок, а саме: «Думка і мова», «Мова і народність», Загальна літературна мова і місцеві наріччя», «Естетика і поетика слова», «Про зв'язок деяких уявлень у мові» тощо. Наукові погляди О. Потебні розкриваються і у епістолярній спадщині, яка репрезентована у праці «Мова. Національність. Денаціоналізація», що є актуальною і донині.

О. Потебня з філософської точки зору підходив до розуміння однакових понять різними людьми, вказуючи на те, що «понимающіе другъ друга могутъ быть сравнены съ двумя различными музыкальными инструментами, приведенными между собою въ такую связь, что звукъ одного изъ них вызываетъ не такой же, но соотвітственьїй звукъ другого. Какимъ образомъ подъ словомъ «свіча», я могу понимать точно то же, что мой собесдникъ, когда органы воспріятій у насъ различны, а накопленіе воспоминаній (объ этомъ) различно гораздо боліе того?» [2, с. 80]. Відповідно до цього твердження науковець зазначав, що «всякое, даже самое полное понима- ніе естъ въ то же время непониманіе» [2, с. 80].

О. Потебня чітко визначав найтісніший зв'язок мови і мислення, вказував на те, що через мову можна виявити думку, яка виникає у свідомості адресанта і адресата, оскільки «языки потому только служать обозначешемъ мысли, что они суть средства преобразованія первоначальныхъ, до-язычныхъ элементовъ мысли и поэтому могутъ быть названы средствами сознанія мысли» [2, с. 83], але мова -- це не тільки «извістная система пршмовъ познанія, какъ и познаніе необосо- блено отъ другихъ сторонъ челевіческой жизни. Познаваемое дМствуетъ на насъ эстетически и нравственно» [2, с. 84].

Досліджуючи питання розвитку мов та їх особливості, науковець стверджував, що необхідно звертати увагу на зв'язки між ними та відношення, оскільки «языки различны не только по степени своего удобства для мысли, но и качественно, то есть такъ, что два сравниваемые языки могут иміть одинаковую степень совершенства при глубокомъ различіи свого строя. Общечеловеческія свойства языковъ суть: по звукамъ -- членораздільность, съ внутренней стороны -- то, что всі они суть системы символовъ, служащихъ мысли. Замъ всі остальныя ихъ свойства суть племенныя, а не общечеловіческія. Нъ ни одной грамматической и лексической категоріи, обязательной для всЬхъ языковъ. Хотя въ настоящее время языкознаше большею частью не въ состояніи услідить за тЬмъ, какимъ образом первоначальная техника мысли, условленная языкомъ, сказывается въ сложныхъ произведеншхъ мысли» [2, с. 83].

На думку вченого, різні зміни у системі мови повинні відображатися у мислетворчих здібностях індивідів, оскільки «языкъ можно сравнить съ зрініем Подобно тому какъ малійшее изміненіе въ устройстві глаза и діятельности зрительныхъ нервовъ неизбіжно даетъ другія воспріятія и этимъ влшетъ на все міросозерца- ніе человіка; такъ каждая мілочь въ устройстві языка должна давати безъ нашого відома свои особыя комбинаціи элементовъ мысли. Вліяніе всякой мілочи языка на мысль въ своемъ роді единственно и ничъ незамінимо» [2, с. 84].

Актуальним є й твердження про білінгвізм як двомовність у епістолярній спадщині О. Потебні, де він зазначає, що «человік говорящій на двухъ языкахъ, переходя отъ одного языка къ другому, измяетъ вмісті съ мъ характеръ и направленіе теченія своей мысли, при томъ такъ, что усиліе его воли лишь измяетъ колею его мысли, а на дальнійшее теченіе ея влшетъ лишь непосредственно. И наоборотъ, если два и нісколько языковъ довольно привычны для говорящаго, то вмісті съ измешемъ содержанія мысль невольно обращается то къ тому, то къ другому языку» [2, с. 84-85].

Звертаючись до питання двомовності, науковець стверджував, що знання двох мов у ранньому віці «не есть обладаніе двумя системами изображенія и сообщенія одного и того же круга мыслей, но раздвояетъ этотъ кругъ и напередъ затрудняетъ достиженіе цільности міросозерцанія, мішае научной абстракціи. Если языкъ школы отличенъ отъ языка семейства, то слуетъ ожидать, что школа и домашняя жизнь не будутъ приведены въ гармоничныя отношенія, но будуть сталкиваться и бороться другъ съ другомъ» [2, с. 88-89].

Актуальним є питання перекладу текстів з однієї мови на іншу, де слід пам'ятати про те, що «слово одного языка непокрываетъ слова другого, то мъ меніе могутъ покрывать другъ друга ком- бинаціи словъ, картины, чувства, возбуждаемыя річью; соль ихъ исчезаетъ при переводі; остроты непереводимы. Даже мысль, оторванная отъ святи съ словеснымъ выражешемъ, непокрываетъ мысли подлинника» [2, с. 89].

На думку О. Потебні, під час перекладу текстів основна увага повинна приділятися як змістовій частині, так специфіці форми вираження думок, оскільки «говоря, что изъ мысли подлинника мы беремо существенное, мы разсуждаемъ подобно тому, какъ еслибы сказали, что въ оріхі существенное не скорлупа, а зерно. Да, существенное для насъ, но не для оріха, который немогъ бы образоваться безъ скорлупы, какъ мысль подлинника немогла бы образоваться безъ своей словесной формы, составляющей часть содержанія» [2, с. 89-90].

Значна кількість перекладів з однієї мови на іншу, тобто «увеличеніе количества и напряженности усилій передать средствами одного языка сказанное на другомъ, должно сглаживать ихъ различія. Кромі того, полагают, что высшее развитіе ослабляетъ въ язБікі звуковой элементъ и усиливаетъ логическій, считаемый

общечеловіческимь, выводить изъ употребленія своеобразные обороты и поговорочныя вьіраженія» [2, с. 79].

О. Потебня спирався на думку відомого слов'янського мовознавця Ф. Міклошича, який був «того мнінія, что вь языкахъ Европы возникаеть общій новоевропейскій синтаксись, основанный на синтаксисі классическихь языковъ» [2, с. 79].

Вагомий вплив на О. Потебню, як зазначав М. Кочерган, справили «ідеї Гумбольдта, якого він вважав геніальним провісником нової теорії мови, зокрема його теорії мистецтва й науки як явищ людської свідомості, що розвиваються в мові. Багато в чому він був послідовником Штейнталя, особливо в поглядах щодо зближення порівняльно-історичного методу із психологізмом» [1, с. 59].

Досліджуючи синхронічно-діахронічний аспект мов, О. Потебня дотримувався думки, що «препятствія заимствованію и подражанію, поставляемыя вь настоящее время различіемь языковъ, могуть сгладиться и исчезнуть. Указанія на это есть вь настоящемь. И прежде были языки, какь греческій, латинській, вліяніе коихь простиралось далеко за ихь первоначальныя границы. Теперь есть международные языки образованныхь людей всіхь націй, зная которые, можно обьіхать весь земной шарь. И кромі этой исключительной общеупотребительности такь называемыхь всемфныхь языковь, мы видимь, что какь скоро вь данной містности поселяется нісколько племень, и какь скоро необходимость заставляеть ихь стремиться ко взаимному пониманію, между ними установляется общность языка двумя путями: или тімь, что языкь сильнійшаго племени вытЬсняеть языкь слабійшаго, который при этомь исчезаеть (напр., нарічія обрусыхь финновь), или тімь, что изь смішенія происходять амальгамированные языки, каковы: англійській, французькій, итальянскій, испанскій, венгерскій» [2, с. 78-79].

Мову О. Потебня розглядав у тісному зв'язку з культурою, оскільки пізнання дійсності відбувається через мистецтво та слова, тому «неправильное музыкальное развитіе или полное отсутствіе музыки вь жизни лица или части народа (весь народь без музыки не мыслимь) есть болізнь сознанія, которая необходимо выразится и во многомь другомь» [2, с. 58].

Досліджуючи мовну культуру окремих народів, О. Потебня зазначав, що «такь какь народы состоять изь лиць и соприкасаются между собой через посредство лиць, то все сказанное освоеобразности и замкнутости лица приміняется и кь народу настолько, насколько его единство сходно сь единствомь лица. Взаимное вліяніе народовь есть тоже лишь взаимное возбужденіе. Распространена культуры одного народа на другіе кажется намь обьединеніемь народовь лиш до тіхь порь, пока мы витаемь на холодныхь высотахь абстракціи. Но если мы сообразимь, что немногіе признаки, повтореніе коихь мы замічаемь вь жизни разныхь народовь, существують вь дійствительности лишь вь группах множества другихь признаковь, какь конкретныя явленія» [2, с. 81].

Важливою є концепція О. Потебні про «життя» мови, її функцію та механізми впливу на сприймання світу окремим індивідом чи цілим народом крізь призму літературного мистецтва, де «свойства традиціи, представляють странствующіе повісти и разсказы. О многихь изь нихь мы, благодаря мастерамь особаго рода литературныхь изслідованій, какь Бен- фей, Либрехть и многіе другіе, можемь сказать, что ихь мотивы обошли безь малаго весь земной шарь, перебывали и остались у множества народовь, начиная оть японцевь и готтентотовь. Казалось бы, что эти странствованія суть очевидныя доказательства способности всіхь народовь воспроизводить одно и тоже содержаніе. Но спрашивается, иміемь ли мы основаніе назвать эти географическія и хронологическія передвиженія жизнью вь томь смыслу вь какомь мы приписываемь жизнь языку? Конечно, да. Если же такь, то кь странствующимь литературнымь мотивамь должень быть приложень тоть взглядь, котораго мы держимся относительно формь языка. Важность грамматической формы состоить вь ея функціи, которая, конечно, должна иміть місто прикріпленія. Подобнымь образомь главное вь странствующемь разказі есть то, какь онь дійствуеть, т.е. понимается и приміняется на каждой точкі своего пути. Весьма почтенныя литературныя изслідованія такихь разсказовь со стороны ихь абстрактнаго тождества по своему характеру и значеніе равняются такимь грамматическимь изслідованіямь, которыя разсматривають не формы, а ихь препараты, лишенные функцій, т.-е. жизни. Признаніе, что мотивы странствующихь повістей неизмінны, равносильно сь господствующимь мнініемь, что значеніе корня остается неизмнымь во всемь семействі словь и падаеть вмісті сь этимь посліднимь» [2, с. 82].

Аналізуючи субстанції думки мовознавець, аргументує поняття «суб'єктивної» та «об'єктивної» інформативності, оскільки «само столь обычное и необходимое для нась противоположеніе мысли и обьекта есть тоже субстанція мысли, ибо «безусловно -- обьктивное», то, чімь вь конці концовь условлена наша мысль, намь совершенно недоступно, а то, что мы называемь обьктомь, при самомь правильномь пониманіи, оказывается тоже мыслью, но еще неотділившейся оть чувственныхь воспріятій, еще регулируемою ими. То, что называется ходомь обьективированія мысли, есть терминь неточный и состоить вь равной мірі вь признаніи элементовь обькта субьктивными» [2, с. 108-109].

О. Потебня онтогенез мови порівнював з розвитком народу, який «иміеть безчисленное множество цілей, достигаеть ихь именно тімь самымь, что живеть, но для земного наблюдателя неиміеть ни одной конечной» [2, с. 105-106].

Чітко визначав О. Потебня специфіку національності, під якою розумів «идею національності», а не народность «вь обширномь смыслу ибо если подь этою посліднею будемо понимать не боліе какь сосудь цивилизацій; то и вь такому случаі мы не вь состояніи будемь понять, какь развитіе содержимаго могло неразрушить сосудь, (какь птица, выклевываясь изь яйца разрушаеть скорлупу), а напротивь укріпить этоть сосудь» [2, с. 104].

Єдиний потужний прогрес, на думку науковця О. Потебні, є «тоть, который начинается сь лич-ностей и отъ нихъ расходится кругами, который идетъ извнутри общества» [2, с. 56].

Висновки і пропозиції. Проаналізувавши епістолярну спадщину О. Потебні можна стверджувати, що науковець з філософського боку розкриває мову як засіб пізнання естетичних та моральних цінностей. Розглядаючи взаємозв'язок мови і мислення, мовознавець О. Потебня стверджував, що через мову можна виявити думку, яка формується у свідомості особистостей. Природа мови розкривається у тісному зв'язку з культурою, бо пізнання дійсності відбувається завдяки мистецтву та словам. О. Потебня комплексно охарактеризував явище білінгвізму, де сконцентрував увагу на мисленнєвій та пізнавальній діяльність індивідуумів. Перспективою подальших досліджень є синхронно-діахронічній підхід до вивчення граматики у наукових розвідках О. Потебні.

Список літератури

потебня мова цінність білінгвізм

1. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: підручник / М.П. Кочерган. - К.: ВЦ «Академія», 2010. - 464 с.

2. Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація. Статті і фрагменти. Упорядкування і вступна стаття Ю. Шевельова // О. Потебня. - Нью-Йорк, 1992. - 155 с.

3. Потебня А.А. Мысль и язык: Полное собрание трудов / А.А. Потебня. - М.: Лабиринт, 1999. - 300 с.

4. Потебня А.А. Теоретическая поетика / А.А. Потебня. - М.: Высшая школа, 1990. - 344 с.

5. «Українська мова». Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та інші. - 3-тє вид., зі змінами і доповненнями. - К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2007. - 856 с.

6. Bartschat B. Ideengeschichtliche Bezьge zwischen Chajim Steinthal und Aleksandr Afans'evic Potebnja // Linguistische Arbeitsberichte. - 1987. - Bd. 63. - S. 1-12.

7. Dollud Lewtchuk Kerecuk N. Alexander O. Potebnia (1835-1891) // Aproximaзхes - Europa de Leste em Lнngua Portuguesa. - BrasMia; Lisboa, 1989. - Suplemento 3. - P. 125-132.

8. Hammer B. Humboldt und Potebnja zum Wortbegriff // Sprache, Mensch und Gesellschaft -- Werk und Wirkungen von Wilhelm von Humboldt und Jacob und Wilhelm Grimm in Vergangenheit und Gegenwart. - Berlin, 1986. - Bd. I - S. 312-321.

9. Kristan-Heinze S. A. A. Potebrn und seine Beziehung zur deutschen Sprachwissenschaft / / Linguistische Studien. Reihe A: Arbeitsberichte. - 1990. - Bd. 203 - S. 116-138.

Размещено на Allbest.ru