Історія українського перекладознавства

Ставлячи питання перекладу творів Т.Г. Шевченка польською та російською мовами, О.С. Пушкіна - українською, І. П. Котляревського, І. Я. Франка, Лесі Українки - російською, М.Т. Рильський намагався уважно та вимогливо розглянути переклад, проаналізувати недоліки й доповнити розуміння твору, який перекладають, а його концепція перекладу була новим щаблем розвитку української перекладацької думки, яку широко використовували наступні покоління дослідників.

3.2 Внесок українських дослідників у розвиток теорії та історії перекладу

Після Другої світової війни українське перекладознавство опинилося в надзвичайно скрутному становищі. Унаслідок репресій та ідеологічних чисток доводилося створювати майже нову школу дослідження перекладу.

Створення нової дослідницької школи неодмінно пов'язане з питанням першоджерел, на авторитет яких посилаються та які цитують. З цього погляду цікаво порівняти бібліографічний список, укладений Є. І. Старинкевич 1947 р. у статті «Проблеми художнього перекладу з французької мови» [68, с. 114 - 115], та фактичні посилання в працях дослідників, опублікованих у збірнику «Питання перекладу» (1957). Це допоможе об'єктивно визначити роль попередніх досягнень у розвитку перекладознавства, хоча відсутність прямих посилань ще не означає цілковитої відсутності тяглості української наукової традиції. Як зазначалося вище, у працях М.Т. Рильського відчутний зв'язок із науковою спадщиною М.К. Зерова.

З погляду історії перекладознавства друга половина 1940-х рр. позначає розвиток двох напрямів у теорії перекладу - мовознавчого та літературознавчого. Фактографічно можна стверджувати, що мовознавчий підхід набуває прав громадства саме в цей час, адже зароджувався він тоді, коли зароджувалася й сама теорія перекладу. В історії українського перекладознавства В.М. Державин використовував погляди О.О. Потебні, а О.М. Фінкель вказував на зародження нової мовознавчої дисципліни - лінгвостилістики. Ще раніше І. Я. Франко послуговувався здобутками в галузі стилістики. Отже, цілком логічно, що теорія перекладу містить два складники - орієнтацію на систему мови (або мов) та орієнтацію на систему літературного твору. Два підходи завжди співіснували в питаннях перекладу, і справа була тільки в акцентуації одного підходу. Але об'єктивні причини - надзвичайно швидкий розвиток мовознавства, зокрема системної теорії мови й лексикографії, - сприяли посиленню мовознавчої тематики в перекладознавстві з середини ХХ ст.

Мовознавчий спектр проблем повоєнного десятиліття головно зосереджувався на марксівсько-ленінсько-сталінській проблематиці. Дослідники аналізували переклади творів комуністичних ідеологів, причому часто наголошували на зближенні української й російської мов.

Перекладознавчий ужинок літературознавчого напряму першого п'ятиріччя після війни - це переважно рецензії й кілька історико-перекладацьких статей. Питання, які порушувалися в рецензіях, стосувалися відтворення змісту й віршування. Поняттєво-термінологічний апарат спрямовано на пошук поняття, яке відображає належне відтворення змісту, але одного усталеного терміна не існувало. Без характерних розрізнень послуговувалися термінами «точність», «еквівалентність» та «вірність».

Найвагомішими дослідженнями того часу в галузі мовознавчої теорії перекладу були статті Є. І. Старинкевич «Ідіоматика французької мови і способи її відтворення українською мовою» (1946) [67] та «Проблеми художнього перекладу з французької мови. Відтворення стилю оригіналу» (1947) [68]. Найголовнішим постулатом дослідниці було відтворення стилю та стилістичної семантики в перекладі, на якому вона будує власне визначення художнього перекладу: «Художнім перекладом буде переказ, в якому з максимальною повнотою враховані не тільки семантичні моменти, задані в оригіналі, а й стилістичні» [67, с. 156].

На кінець 1950-х рр. в українському перекладознавстві припали три важливі події: 1957 р. - видання збірника «Питання перекладу»; 1958 р. - відновлення журналу іноземної літератури «Всесвіт»; 1959 р. - започаткування серїї перекладознавчих збірників «Мастерство перевода».

Перекладацькі наради в першій половині 1950-х рр. регулярно проводило Державне видавництво художньої літератури України. Однак лише після наради перекладачів у лютому 1956 р. з'явився збірник доповідей «Питання перекладу» [61]. Серед доповідачів - досвідчені перекладачі й редактори О.Л. Кундзіч, С.П. Ковганюк, М. І. Терещенко, С.В. Масляк, Л. Первомайський, М.Т. Рильський, М.А. Пригара, М.М. Пилинський, Б. Тен. Лейтмотив більшості доповідей - важливість чистоти української мови в перекладах. Їх можна розглядати і з погляду боротьби з копіїзмом-буквалізмом, і з погляду прямих перекладів з мови оригіналу, і з погляду редакторського контролю, і з погляду вивчення іноземних мов. Не оминули лексикографічних проблем - як у галузі українського тлумачного словника, так і двомовних словників.

Серйозний поступ робить історія перекладу в післясталінський час. Упродовж першого повоєнного десятиліття тематика історико-перекладацьких досліджень або замикалася на російсько-українському перекладі, або розглядала дожовтневих класиків української літератури. Так, досліджували перекладацьку діяльність П.А. Грабовського [30, с. 52 - 54]. До традиційних жанрів статей і книг додалася нова форма наукової публікації - автореферат дисертації. Завдяки автореферату, ширший науковий загал міг ознайомитися з дослідженням М. І. Дяченка про поетичну творчість М.П. Старицького, яка включає й віршові переклади [14].

Після Другої світової війни центром франкознавства став Львівський університет імені Івана Франка, де за ініціативи акад. М.С. Возняка 1948 р. став виходити періодичний збірник «Іван Франко. Статті і матеріали». У ньому вміщено 21 публікацію про переклади Івана Франка та рецепцію його оригінальних творів іншими мовами [27]. М.С. Шаповалова написала дисертацію про І. Я. Франка як дослідника й перекладача В. Шекспіра [74]. Вона використала архівні матеріали - рукописи П.О. Куліша та І. Я. Франка з перекладами драм В. Шекспіра, зокрема Кулішеві рукописи з редакторськими правками І. Я. Франка.

Новим у дослідженнях з історії перекладу стало вивчення перекладів українських письменників іноземними мовами. Саме цьому О.М. Єніна присвятила свою книгу «Дожовтнева та радянська українська література за рубежами СРСР» (1956) [15]. У цьому історико-бібліографічному нарисі авторці вдалося описати історію сприйняття дванадцяти українських письменників - Т.Г. Шевченка, І. Я. Франка, М.М. Коцюбинського, Лесі Українки, П.Г. Тичини, М.П. Бажана, М.Т. Рильського, О. Є. Корнійчука, О.Т. Гончара, Н.С. Рибака, В.М. Собка, Я.О. Галана.

Своєрідними бібліографічно-перекладознавчими дослідженнями стали покажчики перекладів іноземними мовами творів Т.Г. Шевченка, які уклала група дослідників під керівництвом М.М. Грецька: 1967 р. - французькою мовою [86], 1968 р. - німецькою, італійською, іспанською, португальською мовами й мовою есперанто [84; 85].

Серед чільних перекладознавців цього періоду - Г.П. Кочур. Він є автором 371 публікації - літературознавчих нотаток, енциклопедичних статей, рецензій і ґрунтовних розвідок, у яких дослідник перекладознавчої критики досліджував важливі питання історії українського художнього перекладу. Ґрунтовне вивчення перекладацької й перекладознавчої спадщини Г.П. Кочура почалося наприкінці 1980-х рр.

Спадщина науковця В.В. Коптілова кінця 1960-х - початку 1970-х років, як підсумок третього - повоєнного - періоду розвитку українського перекладознавства, закладає основи нової епохи розвитку. Дискусії про літературознавчу чи лінгвістичну природу теорії перекладу тільки підтверджують розуміння, що теорія перекладу охоплює й лінгвістичний, і літературознавчий аспекти, і водночас відмінна від цих обох галузей філології, а отже, має свою окрему структуру, свої особливі цілі та методи. Загальні засади перекладознавчої концепції В.В. Коптілова такі: 1) перекладність кожного твору з будь-якої мови на будь-яку іншу; 2) можливість і потреба перекладу художнього твору в єдності його змісту й форми; 3) збереження в художньому перекладі того самого співвідношення між частиною й цілим, що й в оригіналі [36, с. 6 - 7]. У центрі теорії перекладу - поняття перекладності, яке тісно пов'язане з питанням співвідношення об'єктивного й суб'єктивного в перекладі. В.В. Коптілов розглядає неперекладність як явище і з'ясовує об'єктивну основу перекладів: сприйняття перекладу, як і будь-якого художнього твору, - явище суб'єктивне, але кожний переклад має досить об'єктивну генезу й функцію. Тому, на думку дослідника, кожний перекладач мусить розглядати твір як породження «двох епох», «двох середовищ» та «двох стилістичних систем» [37, с. 50 - 51].

Перекладознавець В.В. Коптілов також формулює визначення перекладу, яке враховує й літературознавчі чинники, й лінгвістичн: «Переклад художнього твору - це процес, в якому перекладний твір зберігає ідейно-образну структуру оригіналу (іншомовного літературного твору) і виступає як його семантико-стилістична паралель» [36, с. 184].

Про новий етап українського перекладознавства, а саме про розростання його в широку розгалужену систему знань, свідчить класифікація галузей перекладознавства та його завдань, яку розробив В.В. Коптілов [36, с. 202 - 204]:

1) загальна теорія художнього перекладу вивчає загальні закономірності (психологія перекладацької творчості, етапи перекладу, обґрунтування філософських основ перекладу, вироблення засад наукового аналізу перекладу - безвідносно до конкретної пари мов);

2) часткові теорії перекладу досліджують ефективні прийоми відтворення оригіналів конкретної іноземної мови в матеріалі рідної мови;

3) видові теорії перекладу узагальнюють досвід художнього перекладу певного виду літератури - прози, поезії та драматургії;

4) критика художнього перекладу аналізує конкретні переклади, зіставляючи їх з оригіналами: а) літературознавча критика перекладу оцінює добір творів для перекладу, розглядає співвідношення творчих особистостей автора й перекладача та ін.; б) лінгвістична критика перекладу оцінює переклади з погляду культури мови, її нормативності тощо;

5) історія художнього перекладу є історією наближення до оригіналу, історією становлення перекладацької майстерності: а) літературознавче вивчення історії перекладу передбачає дослідження впливу перекладів іншомовних творів на національну літературу й суспільне життя; б) лінгвістичне вивчення історії перекладу досліджує історію розвитку мовних засобів відображення змісту та стилю оригінальних творів у перекладах у зіставленні з розвитком засобів національної літературної мови.

Класифікація унаочнює спрямованість на поєднання літературознавчого й лінгвістичного підходів.

Дослідження В.В. Коптілова можна вважати певним підсумклм літературознавчих студій в українському перекладознавстві. Яскравим наслідком такого вивчення є його книга «Актуальні питаня українського художнього перекладу» (1971), де автор зібрав дуже багатий матеріал для висвітлення основних проблем художнього перекладу [34]. Ці питання трактуються крізь призму національної мови, віршування, стилістики.

3.3 1990-ті рр.: нові горизонти українського перекладознавства

Зі скасуванням спецфондів у наукових бібліотеках стало можливим вивчати історію перекладу на широкій джерельній базі.

У 1990-ті рр. зібрано чимало інформації з історії перекладу. 1995 р. М.Н. Москаленко опублікував перекладну поетичну антологію «Тисячоліття: Поетичний переклад України-Русі», де відобразив розвиток українського поетичного перекладу впродовж тисячоліття [69]. Книгу відкриває його передмова, де автор намагається стисло, але системно представити розвиток віршованого перекладу в Україні, його функції й форми, значення для українського націєтворення.

Однією з повернених тем для перекладознавчого дослідження став біблійний переклад, який охоплює два напрями вивчення перекладів Біблії. Перший напрям передбачає вивчення історичних умов і культурного впливу української Біблії на українську літературу й культуру. Другий - це питання українських перекладів Біблії й використання біблійних мотивів у творах українських письменників. Останній вивчала В. І. Сулима.

На початку 1990-х рр., із здобуттям Україною незалежності виникла вимога транслітерувати безпосередньо з української мови чи на неї. Постала проблема передавати український ономастикон західноєвропейськими мовами.

Видавнича криза стала великою перешкодою для популяризації здобутків перекладознавчих досліджень: зникла розгалужена мережа книгорозповсюдження; загинули всі перекладні серії видавництва «Дніпро», включно з останньою в часі серією «Майстри перекладу». Найважливішими формами наукового друку стали університетські вісники й автореферати дисертацій. Перевага останньої категорії в тому, що, крім стислого, але завершеного аналізу перекладацької проблеми, вони зберегли стабільну мережу розповсюдження бібліотеками України завдяки вимогам Вищої атестаційної комісії.

Скасування «проскрибованої літератури» активізувало студії над взаємодією між розвитком української мови й перекладною літературою.

Ґрунтовно досліджено жанрову проблематику перекладу. В.В. Демецька вивчала переклад верлібру, де визначила чіткі критерії цієї форми віршування, а також дослідила вплив жанрово-стильової традиції оригіналу на вибір способів перекладу.

Типологію жанрів власне віршового перекладу запропонувала О.В. Дзера в кандидатській дисертації «Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема» (1999) [10, с. 11 - 14]. Застосовуючи однією з перших теорію полісистеми ізраїльських учених І. Івен-Зогара й Г. Турі (зокрема положення про норми й функції перекладів), а також лінгвокультурологічний аналіз, О.В. Дзера обґрунтовує тип співвідношення індивідуального й вторинного в поетичній структурі перекладного тексту як критерій для розмежування жанрів віршового перекладу.

Найкращим посібником з перекладознавчої лінгвокультурології до сьогодні є монографія-посібник М.О. Новикової і І. М. Шами «Символика в художественном тексте. Символика пространства» [54]. Ґрунтовно пояснивши традиції, архаїчні символи простору, які можуть видатися звичайними чи побутовими предметами й абстракціями, автори тлумачать особливості їх втілення у творах М.В. Гоголя, зокрема в простих назвах («дворец», «небо») або через композиційний задум, і, відповідно, труднощі й обмеження їх відтворення в перекладі. Посібник сприяє розвитку інтерпретаційних навичок філологів і стимулює залучення лінгвокультурологічних студій над стилями інших письменників, переглядаючи традиційні уявлення про фольклорне мислення.

Дослідження драматичного перекладу нечисленні. За визначенням О.В. Барабан, постмодерністський драматичний діалог - це тип драматичного діалогу, який утворюється під впливом квазідраматургічної оповіді; в ньому стилізуються і/або пародіюються попередні театральні й літературні традиції, а його основними рисами є метасеміотичність і діалогізація [3, с. 3].

З перекладознавчого погляду І. В. Ковальська вивчала колористику [32]. Дослідження охопило всі основні аспекти функціонування колірних лексем у художньому мовленні - предметно-логічні позначення (ураховуючи денотативний і конототивний макрокомпоненти й риси контекстної семантики), складники словесних образів і компоненти фразеологізмів.

1990-ті рр. досить умовно називаємо періодом. Він не закінчується 2000 або 2001 р., оскільки чимало досліджень, які проводилися подекуди впродовж усього десятиріччя, оформилися в дисертації й автореферати аж на початку 2000-х рр.

Висновки

Історія українського перекладознавства вивчає різножанрові джерела, що стосуються теорії, історії, критики й дидактики перекладу в межах єдиної української наукової традиції. Доречно, щоб історіографічна модель ґрунтувалася на застосуванні трьох базових критеріїв джерельної бази - національності, території й мови; трьох критеріїв історіографічного дослідження - наукового середовища, іманентності й відповідності; двох критерії історичного опису - хронологічності й наукової спадковості, не абсолютизуючи жодного з критеріїв.

Критерії періодизації українського перекладознавства зумовлюють тематика й методика досліджень, співвідношення зі світовим контекстом, із суспільно-політичними умовами в країні, нарешті, окремі особистості, знакові в розвитку теорії й методики перекладу.

Перекладознавчі публікації в Україні впродовж ХІХ ст. дедалі більше акцентували на засвоєнні здобутків світової цивілізації через переклади як одну з основних вимог до творення сучасної національної літератури, а отже, й нації. Розвиток перекладу, який останньої третини ХІХ ст. досягнув високого рівня розвитку (власне переклади замінили травестії й переспіви), тільки тепер міг забезпечити матеріал, щоб встановити критерії якості перекладу й почати усвідомлювати, як ці критерії відрізняються з історичного й типологічного поглядів. Ці питання лягли в основу перекладознавчої концепції І. Я. Франка, який обґрунтував націєтворчу роль перекладу, розвинув перекладознавчий аналіз у руслі інтепретаційно-стилістичної методики, вивчав окремі питання теорії й історії художнього перекладу. Саме тому основоположником українського перекладознавства доцільно вважати І. Я. Франка, чия концепція сформувалася впродовж 1880-1910-х рр.

У становленні історії перекладу як окремої дисципліни найбільша заслуга М.К. Зерова. Його курс історії української літератури ХІХ ст. включав перекладну літературу як рівноцінну частину української літератури, адже вона найкраще показала розвиток високого стилю української мови й поетики від бурлеску й травестії до високоякісних перекладів кінця ХІХ ст. Така система вимагала різних критеріїв для оцінки перекладів у різні періоди літературного процесу. Сюди належать також і соціологічні питання перекладу - сприйняття давніх перекладів сучасним читачем. Чимало уваги М.К. Зеров присвятив виробленню методики характеристики перекладача, яка включала впливи загальнолітературних тенденцій на перекладача, перекладацьку настанову й техніку перекладу. Отож, М.К. Зеров уперше розробив критерії історії перекладу, чинні й сьогодні.

Теоретичні концепції українських дослідників 1920-х рр. засвідчують існування цілісної теорії перекладу. Те, що М.Я. Калинович і М.К. Зеров уклали навчальні курси з перекладу, також є важливим доказом систематизації й теоретизації зібраних знань. Цей час самоусвідомлення перекладознавства вважаємо становленням перекладознавства як наукової й навчальної дисципліни в Україні.

Українське перекладознавство впродовж ХХ ст. пройшло довгий і складний шлях. Не в усіх випадках можна бути однозначним щодо значення й вагомості окремих перекладознавчих тверджень. Не всі перекладознавчі дослідження вдалося виявити й належно вивчити. Над цим робота триває. Зокрема, варто дослідити творчий доробок перекладачів у зв'язку з їхніми теоретичними концепціями, використати багатий епістолярний матеріал. На сторінках періодичних видань оприлюднювалися перекладознавчі дискусії про такі засадничі поняття перекладознавства, як еквівалентність чи адекватність, жанри перекладу, контекст і переклад тощо; треба осмислити наукові здобутки української діаспори, що стало певною мірою можливим після здобуття незалежності, коли закордонні українські бібліотеки й архіви почали частково передавати в Україну. Уже тепер можна ствердити унікальність і високий рівень української школи перекладознавства, яка посідає самостійне місце у світовому перекладознавстві.

Список використаної літератури

1. Арват Ф.С. Іван Франко - теоретик перекладу: (лекції із спецкурсу «З історії українського перекладу») / Ф.С. Арват; Чернівец. держ. ун-т. - Чернівці: [б. в.], 1969, - 38 с.

2. Арват Ф.С. Максим Рильський - теоретик перекладу // Питання літературознавства та мовознавства: тези доп. та повідомл. республікан. наук. конф. (травень 1967 р.) / Ф.С. Арват. - Х.: Вид-во ХДУ, 1967. - С. 229 - 230.

3. Барабан О.В. Постмодерністський драматичний діалог: лінгво-стилістичний та перекладознавчий аспекти: (на матеріалі драматургії С. Беккета, Г. Пінтера, Т. Стоппарда): автореф. дис. канд. філол. наук; спец. 10.02.19 «Теорія мовознавства» / О.В. Барабан; Одес. держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 1994. - 16 с.

4. Барський М. [Рецензія] / М. Барський // Вісник. - 1933. - Т. 3, кн. 9. - С. 701 - 702. - Рец. на кн.: Вергілій Маро Публій. Енеїда: в 2000-ліття народин поета / З лат. пер. М. Білик. - Стрий, [1931]. - Кн. 1 - 6. - 196 с.

5. Брюховецький В.С. Микола Зеров: До 100-річчя від дня народження / В.С. Брюховецький. - К.: Т-во «Знання» УРСР, 1990. - 48 с. - (Сер. 6 «Духовний світ людини»; №2).

6. Брюховецький В.С. Микола Зеров: Літ.-критич. нарис / В.С. Брюховецький. - К.: Рад. письменник, 1990. - 309 с.

7. [Гнатюк В.] [Рецензія] // Літературно-науковий вістник. - 1905. - Т. 32. - С. 240. - Підп.: В. - Рец. на кн.: Тисяча й одна ніч. Арабські казки. [Т.] 1. / пер. М. Лозинський. - Львів: Накладом Укр.-руської вид. спілки, 1905. - 288 с. - (Літ.-Наук. Бібліотека. Сер. 2; чис. 115 - 117).

8. Гординський Я. Кулішеві переклади драм Шекспіра / Я. Гординський // Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка. - 1928. - Т. 148. - С. 55 - 164.

9. Грицак Є. Горацій в українській літературі / Є. Грицак // Наша культура. - 1936. - Кн. 6. - С. 442 - 448; Кн. 8/9. - С. 610 - 615.

10. Дзера О. Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема: (на матеріалі українських перекладів творів Дж.Г. Байрона): автореф. дис…. канд. філол. наук; спец. 10.02.16 «Перекладознавство» / О.В. Дзера; Нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 1999. - 21 с.

11. Дложевський С.С.П. І. Ніщинський, як перекладач з античних мов / С.С. Дложевський // Вісник Одес. комісії краєзнавства при УАН. - Одеса: Вид. Одес. комісії краєзнавства при УАН, 1929. - Ч. 4 - 5: Секція соціяльно-історична. - С. 30 - 31.

12. Домбровський О.А. Иван Франко - переводчик и популяризатор творчества Данте: автореф…. канд. филол. наук / О.А. Домбровский; Львов. гс. ун-т им. И. Франко. - Львов, 1954. - 16 с.

13. Дрозовська О. Часопис «Книгарь» (Київ, 1917-1920 рр.): огляд матеріалів до історії та бібліографії української преси / О. Дрозовська // Зб. праць Наук.-дослід. центру періодики / НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, Наук.-дослід. центр періодики. - Львів, 2005. - Вип. 13. - С. 20 - 32.

14. Дьяченко М.И. Поэтическое творчество М.П. Старицкого: автореф. дис…. канд. филол. наук; спец. 10.02.04 «Германские языки» / Г.М. Дыма; Киев, гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. - Киев, 1974. - 25 с.

15. Євніна О.М. Дожовтнева та радянська українська література за рубежами СРСР / О.М. Євніна. - К.: Держлітвидав України, 1956. - 228 с.

16. Євшан Микола. Дві поезії / Микола Євшан // Українська хата. - 1910. - Кн. 12. - С. 750 - 758.

17. Євшан Микола. Елегантні жести західно-європейської школи / Микола Євшан // Українська хата. - 1911. - Кн. 4. - С. 256 - 261.

18. [Єфремов С.] «Перелицьований Кобзарь» // Літературно-науковий вістник. - 1901. - Т. 15, ч. 2. - С. - 5 - 6. - Підп.: С. Є. - (Хроніка і бібліографія. І: Літературні вісти і уваги).

19. Зайцев П. Про польські переклади з Шевченка / П. Зайцев // Шевченко Т. Повне видання творів / Т. Шевченко. - Варшава; Львів, 1936. - Т. 14: Переклади поезій на польську мову / за ред. Б. Лепкого. - С. 345 - 353.

20. Западинський Ю. За критику критики / Ю. Западинський // Літературний Донбас. - 1933. - Кн. 4. - С. 106 - 114.

21. Зеров М.К. Твори: у 2 т. / М.К. Зеров; упорядкув.: Г.П. Кочура, Д.В. Павличка. - К.: Дніпро, 1990. - Т. 1 - 2.

22. Зорівчак Р. Внесок Івана Франка в розвиток перекладознавчої думки в Україні / Р. Зорівчак // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: матеріали Міжнар. наук. конф. (Львів, 25 - 27 верес. 1996 р.) / [Редкол.: Л. Бондар, М. Гнатюк, І. Денисюк та ін.]. - Львів: Світ, 1998. - С. 41 - 46.

23. Зорівчак Р. Іван Франко - теоретик перекладу / Р. Зорівчак // Жовтень. - 1976. - №8. - С. 127 - 130.

24. Зорівчак Р.П. Іван Франко як перекладознавець: до 125-річчя від дня народження / Р. Зорівчак // Теорія і практика перекладу. - К., 1981. - Вип. 5. - С. 3 - 16.

25. Зорівчак Р. Місце Івна Франка в історії українського перекладознавства / Р. Зорівчак // Наша культура. - 1977. - №5. - С. 3 - 5; №6. - С. 2 - 4.

26. Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча одниниця: (на матеріалі перекладів творів української літератури англійською мовою) / Р.П. Зорівчак. - Львів: Вища шк. Вид-во при Львів. ун-ті, 1983. - 176 с.

27. Іван Франко: ст. і матеріали / Львів. держ. ун-т ім. І. Франка. - Львів, 1949-1964. - 3б. 2 - 11.

28. Іваниця Г. [Рецензія] / Г. Іваниця // Голос друку. - 1921. - Кн. 1. - С. 187 - 188. - Рец. на кн.: Зеров М. Антологія римської поезії / М. Зеров. - К.: Друкар, 1920. - 64 с.

29. Каганович Н. Націоналістичні перекручення в українських перекладах творів Леніна: (до питання про синонімію) / Н. Каганович // Мовознавство. - 1935. - №3/4. - С. 9 - 24.

30. Кисельов О. І. Павло Грабовський: життя і творчість / О. І. Кисельов. - К.: Держлітвидав України, 1951. - 195 с.

31. [Коваленко Г.] Український «Фауст» // Літературно-науковий вістник. - 1901. - Т. 13, ч. 2. - С. 58 - 59. - Підп.: Гр. К.

32. Ковальська І. В. Колористика як перекладознавча проблема: (на матеріалі українських і англомовних художніх текстів): автореф. дис…. канд. філол. наук; спец. 10.02.16 «Перекладознавство» / І. В. Ковальська; Київ, нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2001. - 19 с.

33. Комаров М.П. Морачевський та його переклад Св. Євангелія на українську мову / М. Комаров. - Одеса: Друк. «Южно-Рус. О-ва Печ. ДЬла», 1913. - 35 с.

34. Коптілов В.В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В.В. Коптілов. - [К.]: Вид-во Київ. ун-ту, 1971. - 131 с.

35. Коптілов В.В. Перекладознавство як окрема галузь філології / В.В. Коптілов // Мовознавство. - 1971. - №2. - С. 50 - 57.

36. Коптілов В. Першотвір і переклад: роздуми і спостереження / В. Коптілов. - К.: Дніпро, 1972. - 215 с.

37. Коптілов В.В. Сила окриленого слова / В.В. Коптілов // Мовознавство. - 1967. - №4. - С. 45 - 53.

38. Королів-Старий В. Техніка перекладу / В. Королів-Старий // Книжка (Станиславів). - 1922. - Чис. 1/3. - С. 6 - 13.

39. Коструба Т. [Рецензія] / Т. Коструба // Дзвони (Львів). - 1931. - Чис. 4/5 (Лип.-серп.). - С. 324 - 326. - Рец. на кн.: Вергілій Маого Публій. Енеїда: В 2000-ліття народин поета / Публій Марго Вергілій; з лат. пер. М. Білик. - [Кн.] 1. - Стрий, [1931]. - 32 с.

40. Коцюба З. Максим Рильський як перекладознавець / З. Коцюба // Українське літературознавство. - Львів, 1996. - Вип. 63. - С. 125 - 132.

41. Кочур Г. [Предисловие к статье М. Зерова «Брюсов - переводчик латинских поэтов»] / Г. Кочур // Мастерство перевода. [1996]. - М.: Сов. писатель, 1968. - С. 413 - 416.

42. Кочур Г. Штрихи к портрету Максима Рыльского / Г. Кочур // Мастерство перевода. 1970. - М., 1970. - Сб. 7. - С. 7 - 28.

43. Кримський А. [Рецензія] / А. Кримський // Літературно-науковий вістник. - 1901. - Т. 15, ч. 2. С. 32 - 33. - Рец. на кн.: Щурат В. Вибрані оди Горація / В. Щурат. - Перемишль, 1901. - 33 с. - Відбитка зі Справозданя ц.к. ІІ гімназії в Перемишли.

44. Лизанівський І. [Рецензія] / І. Лизанівський // літературно-науковий вістник. - 1913. - Т. 62. - С. 187 - 190.

45. [Маланюк Є.] [Рецензія] // Вістник. - 1935. - Т. 4, кн. 12. - С. 929 - 931. - Підп.: Е.М. - Рец. на кн.: Пісня пісень / укр. мовою звіршував Б. Кравців. - Львів: Накладом О. Микитки-Стецишин, 1935. - 48 с.

46. Маланюк Е. Шевченко й Росія: (до проблєми перекладу) / Е. Маланюк // Літературно-науковий вістник. - 1927. - Т. 94. - С. 239 - 249.

47. Миллер Т.А. К истории литературной критики в классической греции V - ІV вв. до н.э. / Т.А. Миллер // Древнегреческая литературная критика / АН СССР, Ин-т мир. л-ры им. А.М. Горького. - М.: Наука, 1975. - С. 25 - 156.

48. Миронюк С.Г. Максим Рыльский - исследователь и переводчик лирики Адама Мицкевича: автореф. дис…. канд. филол. наук; спец. 10.01.03 «Литература народов СССР (украинская литература)» / С.Г. Миронюк; Одес. гос. ун-т им. И.И. Мечникова. - Одесса, 1979. - 24 с.

49. Мочульський М. [Рецензія] / М. Мочульський // літературно-науковий вістник. - 1909. - Т. 48. - С. 410 - 411. - Рец. на кн.: Гайне Г. Фльорентійські ночи / Г. Гайне; пер. І. Франка. - Львів: Вид. Укр.-Руської Вид. Спілки, 1909. - 78, [1] с. - (Писання І. Франка. Т. 3; Літ.-Наук. Б-ка. Серія 1; Чис. 115).

50. [Ніковський А.] «Дон-Жуан» в українській літературі // Рада. - 1913. - №7. - Підп.: Ан. Василько.

51. [Ніковський А.] Про переклади (Замість рецензії): [Про мову перекладів «Театральної бібліотеки»] // Рада. - 1910. - №64. - Підп.: Ан. Василько.

52. [Ніковський А.] [Рецензія] // Рада. - 1910. - №45. - Підп.: А. Василько. - Рец. на кн.: Гоголь М. Тарас Бульба / пер. М. Уманця. - Одеса, 1910. - 160 с.

53. [Ніковський А.] [Рецензія] // Рада. - 1910. - №170. - Підп.: Ан. Василько. - Рец. на кн. Гоголь М. Тарас Бульба / Пер. М. Садовський. - К., 1910. - 160 с.

54. Новикова М.А. Символика в художественном тексте. Символика пространства: (на материале «Вечеров на хуторе близ Диканьки» Н.В. Гоголя и их английских переводов): учеб. пособие / М.А. Новикова, И.Н. Шама; М-во образования Украины. Ин-т содержания и методов обучения, Запорож. гос. ун-т, Симфероп. гос. ун-т. - Запорожье: СП «Верже», 1996. - 171 с.

55. Огієнко І. Методологія перекладу Святого Письма та богослужбових книг на українську мову / І. Огієнко // Єдиними устами: Бюлетень Ін-ту богослов. термінології та перекладів / Львів. богослов. академія. - Львів, 2000. - С. 3 - 41.

56. Олександр Фінкель - забутий теоретик українського перекладознавства: [збірка вибраних праць] / за ред. Л.М. Черноватого та В. І. Карабана. - Вінниця: Нова книга, 2007. - 438 с.

57. Пачовський Т. До питання про перші переклади Горація / Т. Пачовський // Українська книга (Львів). - 1937. - Чис. 7/8. - С. 174 - 177.

58. Пеленський Є. Ю. Овідій в українській літературі / Є. Ю. Пеленський // Українська книга (Краків, Львів). - 1943. - Річн. 5. - С. 51 - 87.

59. Петлюра С. Потреба військової літератури / С. Петлюра // Книгарь. - 1918. - Чис. 7. - Колонки 375 - 376.

60. Петлюра С. Про перекладну соціялистичну літературу 6 (З приводу виданнів «Знаття-то сила») / С. Петлюра // Книгарь. - 1918. - Чис. 15. - Колонкт 885 - 888.

61. Питання перекладу: з матеріалів республікан. наради перекладачів (лютий 1956 року). - К.: Держлітвидав України, 1957. - 208 с.

62. [Прокопович В.К.] Книжка дітям // Світло. - 1910. - Кн. 3: [листопад]. - С. 5 - 10. - Підп.: С. Волох.

63. Рильський М. Збір. творів: у 20 т. / М. Рильський. - К.: Наук. думка, 1986-1987. - Т. 12 - 16.

64. Сагарда М. Переклади Св. Письма на українську мову в ХVІ - ХVІІ вв. / М. Сагарда // Книгарь. - 1919. - Чис. 20. - Колонки 1245-1258.

65. Сагарда М. Переклади Св. Письма на українську мову в ХІХ - ХХ вв. / М. Сагарда // Книгарь. - 1919. - Чис. 21. - Колонки 1337-1350.

66. Сенченко І. Переклади творів О.С. Пушкіна на українську мову / І. Сенченко // Літературний журнал. - 1937. - №6. - С. 97 - 117.

67. Старинкевич Є. І. Ідіоматика французької мови і способт її відтворення українською мовою / Є. І. Старинкевич // [Мовознавство.] Наук. зап. / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. - 1946. - Т. 2/3. - С. 155 - 172.

68. Старинкевич Є. Проблема художнього перекладу з французької мови. Відтворення стилю оригіналу / Є. Старинкевич // Мовознавство. - 1947. - Т. 4/5. - С. 90 - 115.

69. Тисячоліття: Поетичний переклад України-Русі: антологія / упоряд. і авт. передм. М.Н. Москаленко. - К.: Дніпро, 1995. - 693 с.

70. Триліський Г. Маяковський в перекладах українських поетів / Г. Триліський // Литературный Донбасс. - 1937. - №4. - С. 72 - 79.

71. Триліський Г. Пушкін в українських перекладах / Г. Триліський // Литературный Донбасс. - 1937. - №1/2. - С. 134 - 139.

72. Федченко П.М. Літературно-критична думка в Україні від її зародження до середини ХІХ ст. / П.М. Федченко // Історія української літературної критики та літературознавства: хрестоматія: у 3 кн. - К.: Либідь, 1996. - Кн. 1 / упоряд.: П.М. Федченко, М.М. Павлюк, Т.В. Борсунівська; за ред. П.М. Федченка. - С. 5 - 25.

73. [Шаповал М.Ю.] Українське письменство року 1908 // Українська хата. - 1909. - Кн. 1. - С. 18 - 24. - Підп.: М. Сріблянський.

74. Шаповалова М.С. Франко как исследователь и переводчик Шекспира: (борьба Ивана Франко против извращения Шекспира буржуазными комментаторами и переводчиками): автореф…. канд. филол. наук / М.С. Шаповалова; Львов. гос. ун-т им. И. Франко. - Львов, 1950. - 16 с.

75. Шевченко А. Про видання творів Леніна українською мовою / А. Шевченко // Під марксистсько-ленінським прапором. - 1935. - №5. - С. 137 - 139.

76. Grosbart Z. Jak powstawl ukrainska arcyprzeklad Pana Tadeusza / Z/ Grosbart // Miedzy oryginalem a przekladem / pod red/ M/ Filipowiscz-Rudek i J. Koniecznej-Twardzikowej. - Krakow: Universitas, 1996. - Cz. 2: Przeklad, jego tworzenie sie i wplyw. S. 155 - 165.

77. Hrycak E. Horacy w literaturze ukrainskiej / E. Hrycak // Przeglad klasyczny (Lwow). - 1937. - Rocz. 3. - №5/7. - S. 377 - 380.

78. Kalbarczyk A. U podstaw krytyki: O aksiologii literackiej Karola Ludwika Koninskiego / A. Kalbarczyk. - Lublin: Wyd-wo UMCS, 2001. - 159 s.

79. Pelenskij E.J. Ovidius w literaturze ukrainskiej / E.J. Pelenskij // Przeglad klasyczny (Lwow). - 1937. - Rocz. - 3. - №9/10. - S. 687 - 710.

80. Григорій Кочур: бібліогр. покажч. / уклад.: Г. Домбровська, З. Домбровська: наук. ред., авт. передм. Р. Зорівчак. - Львів: Вид. 2-е, доопрац. і допов. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. - Ч. 1. - 264 с., 32 с. іл., портр.; Ч. 2. - 496 с.: портр. - (Укр. бібліографія. Нова серія; чис. 21, ч. 1, 2).

81. Іван Франко: бібліогр. покажч. / АН УРСР, Держ. публіч. б-ка УРСР; склав І. З. Бойко. - 2-е вид., перероб. і доповн. - К.: Вид-во АН УРСР, 1956. - 288 с.

82. Іван Франко: бібліогр. покажч. 1956-1984 / АН УРСР, Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка; упоряд. М.О. Мороз. - К.: Наук. думка, 1987. - 521 с.

83. Літратурно-науковий вістник: покажчик змісту: Том 1 - 109 (1898-1932) / уклав Б. Ясінський. - К.; Нью-ЙОРК: Смолоскип, 2000. - 544 с. - (Зап. Наук. Т-ва ім. Шевченка. Філол. секція; т. 213.).

84. Т.Г. Шевченко в німецьких перекладах та критиці (1843-1917): бібліогр. покажч. / Б-ка іноз. л-ри м. Львова; [склали: М. Гресько, М. Занічковський, В. Кулик]. - Львів, 1968. - 68 с.

85. Т.Г. Шевченко мовами італійською, іспанською, португальською та есперанто: бібліогр. покажч. / М-во культури УРСР, Львів. держ. наук. б-ка; [склали: М.М. Гресько, Н.М. Андріанова]. - Львів, 1968. - 55 с.

86. Т.Г. Шевченко французькою мовою (1847-1967): бібліогр. покажч. / М-во культури УРСР Львів. держ. наук. б-ка; [склав М.М. Гресько]. - Львів, 1967. - 43 с.

87. Terminologie de la traduction = Translation Terminology = Terminologia de la Traduccion = Terminologie der Ubersetzung / sous la directionde J. Delisle, H. Lee-Jahnke, M.C. Cormier. - Amsterdam; Philadelphia: John Benjamins Publisning Company, 1999. - 433 p.

88. Tezaurus terminologii translatorycznej. - Warszawa: Wyd-wo Naukowe PWN, 1998. - 505 s.

Размещено на Allbest.ru