Особливості асиміляції запозиченої лексики у мові-реципієнті

Таким чином, дуже часто виникали навіть слова, які були відсутні у латині, але цілком побудовані з греко-латинських елементів. Особливо це стосується технічної термінології, де нові терміни створювалися з греко-латинських елементів навіть для абсолютно нових понять, невідомих в античні часи.

На відміну від мов мусульманського КІА, де арабізми, як правило, повністю зберігали своє написання в інших мовах, що користуються або користувалися раніше арабською системою письма (перська, урду, пушту, малайська тощо), у європейському КІА латинізми та еллінізми, як правило, пристосовуються до особливостей тієї чи іншої мови. Це стосується, зокрема, написання латинських та грецьких слів у сучасних європейських мовах з латинською системою письма, специфічних національних суфіксів, які ставляться замість латинських (Eg.: лат. суфікс -itas передається в сучасних європейських мовах таким чином: анґл. ity (nationality), фр. itй (nationalitй), нім. itдt (Nationalitдt), іт. itа (nazionalitа), рум. itate (nat ionalitate), ісп. idad (nacionalidad), порт. idade (nacionalidade), швед. -itet (nationalitet); або лат. суфікс tio: анґл. tion (organization), фр. tion (organisation), нім. tion (Organisation), іт. zione (organizzazione), рум. t ie (organizat ie), ісп. ciуn (organizaciуn), порт. згo (organizaзгo), швед. tion (organisation) тощо) [Wandruszka 1976; Urdang 1981; Urdang, Humez 1984].

У цьому насамперед можна переконатися, порівнюючи написання однакових інтернаціоналізмів, наприклад, у німецькій та англійській мовах. Якщо англійська мова намагається зберегти якомога повніше ориґінальне латинське написання, то у німецькій мові надають перевагу написанню згідно вимови. Найяскравіше це видно на прикладі літери с. В анґлійській мові вона вживається послідовно, в усіх позиціях та незалежно від вимови. У німецькій мові -- навпаки, дана літера замінюється літерами z та k, залежно від вимови (cf: анґл. centre -- нім. Zentrum; анґл. caution -- нім. Kaution тощо). Найбільшої асиміляції зазнають терміни, які належать до прикладних наук, через дуже активне застосування у розмовній мові [Скороходько 1963, с. 59].

У романських мовах терміноелементи греко-латинського походження набувають національного забарвлення. Інколи романський та латинський елементи співіснують, як, наприклад, фр. ancкtre -- ancestral, santй -- sanitaire, espace -- spatial, fleuve -- fluvial, mer -- marin, pиre -- paternel, doigt -- digital, њul -- oculaire тощо [Wandruszka 1976, с. 21].

Латина та грека, так само, як і сучасні європейські мови, не створюють нові терміни. Скоріше, основи існують відносно постійно, протягом багатьох століть. Найпродуктивніша стратеґія розширення лексикону, як вважав Ehlich, -- це застосування префіксів та суфіксів [Ehlich 1989, с. 139]. За допомогою наявних греко-латинських суфіксів можна карбувати нові інтернаціональні терміноелементи, які існують зараз у класичних мовах лише потенційно, але які цілком вписуються у правила латинського та грецького словотворення.

Особливої уваги заслуговують греко-латинські елементи у ґерманських мовах. Культурні контакти між Римом та ґерманцями, а пізніше -- між романським та ґерманським світами -- можна розглядати як постійне явище, що триває з самого початку християнської ери. Таким чином, багато латинських слів, повністю засвоєних ґерманцями, у сучасних ґерманських мовах, зокрема у німецькій (такі слова, як Fenster, Pforte, Mauer, Kohl, Speigel), вже не сприймаються як чужі. Так, само ґерманськими мовами, зокрема німецькою та анґлійською, засвоєна дуже велика кількість греко-латинських афіксів. Так, у сучасній німецькій мові нараховується близько 35 префіксів та близько 26 суфіксів. В різних галузях науки їх кількість зростає (у біології, наприклад, -- відповідно 71 та 122). Якщо взяти до уваги асимільовані варіанти морфем (наприклад, префікс ad- та його варіанти: ac-, af-, ag-, al-, ap-, ar-, as-, at- тощо), то кількість префіксів зросте до 111 [Ehlich 1989, с. 144].

У період пізнього середньовічча почався процес відмирання латини та витіснення її сучасними західноєвропейськими мовами [Дрезен 1936, с. 10].

Морфемний аналіз, який визначає морфемний склад слова і спрямований від слова до морфеми, є початковим етапом при укладанні словотвірного словника гніздового типу. Морфемний аналіз запозичених слів пов'язаний з проблемою морфемної подільності запозичених основ, яка не має однозначного пояснення у фахівців. Існують два підходи до визначення ступенів морфемної подільності слів: коренезорієнтований (М.В. Панов, Н.О. Янко-Триницька, Є.А. Карпіловська) та афіксозорієнтований (О.І. Смирницький, Л.П. Крисін). У роботі дотримано коренезорієнтованого підходу, який враховує семантичний і формальний критерії: лише при осмисленні носієм мови початкової частини запозиченого слова як кореня можна виділити післякореневий елемент у слові. Отже, подільними є запозичення, які прийшли в українську мову морфемно оформленими за чужомовним зразком, але хоча б одна з частин основи яких повторюється в інших основах, співвідносних з даною за значенням в українській мові: блюмінг - блюм, блокада - блок. Концепція, запропонована Н.О. Янко-Триницькою та обгрунтована Є.А. Карпіловською, на нашу думку, є найдоцільнішою для аналізу іншомовних слів, оскільки передбачає встановлення трьох ступенів подільності: повної, достатньої та недостатньої. Кожен з визначених ступенів поділяється на вільну та зв'язану подільність, залежно від того, чи здатен корінь функціонувати без афіксів. Внаслідок проведеного аналізу встановлено, що запозичення з повною вільною подільністю мають чітку морфемну структуру і належать до основної маси лексем мовного фонду: бракераж (бракер, брак; пілотаж), гастролер (гастроль; контролер), дуелянт (дуель), практицизм (практика), протестант (протест). Максимальний ступінь подільності мають деривати: гандболіст, гандболістка, гандбольний (гандбол), вахтер, вахтерка, вахтерський, вахтовий, підвахтовий (вахта). Слова з достатньо вільною подільністю: поштальйон, поштамт (пошта), клейстер (клей), концертмейстер (концерт), патронташ (патрон), та з достатньо зв'язаною подільністю: диктат (диктувати), маркетинг (супермаркет), орієнтир (орієнтувати), снайпінг (снайпер) оформлені непродуктивними, унікальними суфіксальними елементами. До слів з умовною подільністю відносимо ті, в яких початкова частина неосмислена як корінь, при повторюваності кінцевої частини: бадмінтон, бекон; бульдозер, бункер, плунжер; андерайтинг, брифінг, мерчандайзинг, петинг. Неподільними є невідмінювані запозичені іменники та прикметники, або слова з нульовою та матеріально вираженою флексією: какаду, кашперле, міледі, шоу; ліфт, путч, стрес, тайм; прес-а, шайб-а (дослідники вважають появу флексії, що означає належність до певної граматичної категорії, показником певного ступеня засвоєння запозичення українською мовою).

Рівень морфемної подільності запозиченої основи за коренезорієнтованою класифікацією можна вважати показником ступеня адаптації іншомовного слова до морфемної підсистеми мови-реципієнта. На матеріалі запозиченої лексики виявлено процеси ускладнення морфемної структури іншомовних слів, спрямовані на підвищення ступеня морфемної подільності запозичень у процесі їх асиміляції, та протилежно спрямовані до процесів спрощення й перерозкладу морфемної структури питомих слів.

Близько 700 спільнокореневих запозичень об'єднано в 160 кореневих гнізд. Очолюють такі гнізда корені, як правило, зв'язані. До складу кореневих гнізд входять також запозичення, оформлені українськими формативами, які не виконують дериваційної функції (вербувати, тренувати), та складноскорочені слова, утворені абревіатурним або телескопічним способом. З розвитком словотвірної активності запозичень, які є членами кореневих гнізд, в межах кореневого гнізда можуть об'єднуватися словотвірні підгнізда, для базових слів яких властива спільність кореневої морфеми.

2.3 Інтернаціоналізми та ареальна лексика

Як відомо, інтернаціоналізми бувають міжнародними та реґіональними. Перші зустрічаються в багатьох мовах, незалежно від ареалу їхнього розповсюдження та історичних умов формування літературної норми для тієї чи іншої мови. До цієї ґрупи належать новітні запозичення, переважно у науково-технічній термінології, а також різноманітні екзотизми. Реґіональні інтернаціоналізми зустрічаються в межах певного культурно-історичного ареалу [Журавлев 1982, с. 144].

Протягом тривалого часу існувала помилкова думка, ніби інтернаціоналізми притаманні лише європейському ареалу, причому вони ніби можуть бути виключно греко-латинського походження. Melliet першим звернув увагу на присутність інтернаціональних елементів в інших ареалах, що склалися навколо міжнародних мов епохи феодалізму [Melliet 1936, с. 59; Акуленко 1971, с. 252]. Отже, поруч з ґенетичною та типологічною класифікаціями мов можна визначити також географічно-ареальну класифікацію мов, зв'язаних між собою культурно та історично.

В.В. Акуленко називає ареальну лінґвістику аспектом лінґвістичної географії та запроваджує спеціальний термін для визначення спільних рис у неспоріднених мовах у межах одного культурно-історичного ареалу (КІА) -- сродство (фактично мова тут йде про різницю між ґенетичною та ареальною спорідненістю). Під цим терміном автор розуміє схожість, що не пояснюється ґенетичною спорідненістю мов. Таким чином, В.В. Акуленко робить висновок про ізоґлоси ареальної спорідненості, яка, не маючи нічого спільного з ґенетичною спорідненістю, об'єднує в ареали мови, що не обов'язково є ґенетично спорідненими. Бо дуже часто ґенетично споріднені мови опиняються у різних ареалах, в той час, як у межах одного ареалу орґанічно співіснують мови, що не мають між собою нічого спільного. Особливої уваги заслуговує ареальна лексика, тобто спільний лексичний фонд у межах наявного ареалу. Це проявляться, насамперед, у збереженні фонематичної або графічної схожості слів, що розповсюджуються за ґенетичні межи, або паралельних елементах, що виникли шляхом калькування [Акуленко 1972, с. 15-16].

Дуже часто поняття ареальної спорідненості плутають з поняттям мовного союзу (наприклад, Південно-східна Азія чи Балканський півострів). Різниця між цими двома поняттями полягає в тому, які мовні інтерференції є критерієм даного уґрупування. Отже, мовний союз визначають підсвідомі мовні інтерференції насамперед адстрат, в той час, як ареали визначають, як підсвідомі, так і свідомі інтерференції, головним чином, планування корпусу мови або екстралінґвістична орієнтація (релігійна, політична тощо).

А оскільки переважна більшість культурно-історичних ареалів сформувалася у феодальну епоху, то головним чинником у визначенні основних культурно-історичних ареалів є реліґія [Базиев, Исаев 1973, с. 26]. Хоча слід пам'ятати, що вплив тієї чи іншої сакральної мови на лексику в різних випадках не був однаковим. В більшій мірі він відбився на мовах мусульманських народів; вплив латинської мови на західноєвропейські був значно меншим. “У термінах латинського та латиністичного типів найбільший ступінь інтернаціональної схожості можливий у письмовій формі. Орфографічна схожість особливо проявляється в англійській, французькій та частково німецькій мовах... Фонетичне письмо полегшує масам людей роботу з мовою, але ця перевага може досягатися за рахунок можливості інтернаціональної уніфікації письмових форм термінів. З цієї точки зору етимологічному принципові написання латиністичних термінів по змозі слід надавати перевагу [Белодед 1980; c. 121].

Ареали лексичної спорідненості та мовного союзу є дуже близькими, але не ідентичними, за словами В.В. Акуленка, до поняття ареалу лексичних інтернаціоналізмів насамперед через те, що інтернаціоналізми пов'язані з поняттям мовної норми. Тобто, якщо чинником для визначення мовного союзу є лише підсвідомі інтерференції, культурно-історичний ареал визначають як свідомі, так і підсвідомі, то визначальником ареалу лексичних інтернаціоналізмів є виключно свідомі інтерференції, бо мовна норма -- це результат лише свідомої діяльності. З іншого боку, ареали інтернаціоналізмів за словами В.В. Акуленка, є виключно синхронічним поняттям. Ареали інтернаціоналізмів не завжди супроводжуються реґіональними проявами схожості у граматиці та фонології мов. Тому вони нерідко стають набагато ширшими за мовні союзи, хоча наявність інтернаціоналізмів значно менше говорити про ступінь близькості мов [Акуленко 1972, с. 18].

У теперішні часи існує кілька ареалів, що склалися під впливом великих міжнародних мов середньовіччя, а частково й нового часу. Межи між ареали встановити дуже важко, бо ці ареали частково перекривають один одного, створюючи на перехрестях перехідні зони. Проте кожен з цих ареалів є притаманним певному реґіонові. Це європейсько-американський (християнський, атлантичний) ареал з грекою та латиною, пізніше -- французькою, анґлійською та деякими іншими мовами; ареал Близького та Середнього Сходу та окремі мови Азії та Африки (мусульманський) насамперед з класичним арабським, а також перським центром впливу, ареал мов колишнього СРСР зі слідами впливу російської мови (частково він перекривається двома попередніми); ареал Індійського океану (південно-азійський, індуїстсько-буддійський), тобто район впливу санскриту та палі (а на північному заході Індії існує також перехідний ареал зі слідами впливу перської та арабської мов); далекосхідний ареал з китайським та (в новітні часи) японським впливом. За словами В.В.Акуленка, ареали не можна абсолютизувати [Акуленко 1973, с. 261], бо як було сказано вище, крім чистих ареалів існують також перехідні.

Протягом останнього часу вплив сакральних мов значно послабився [Белодед 1980; c. 41]. Хоча культурно-історичні ареали існуватимуть ще дуже довго і навряд чи зникнуть взагалі, зараз спостерігається швидке зближення ареалів, зникнення чітких меж між ними, особливо це стосується побудови нових термінів та понять. У більшості сучасних розвинених мов різних реґіонів, що традиційно належать до різних культурно-історичних ареалів, вживається інтернаціональна лексика греко-латинського, англійського, французького походження, що було раніше притаманно лише європейським мовам.

Переважна більшість сучасних інтернаціональних слів належать до міжнародних. Вони зустрічаються зараз не тільки в межах європейського культурно-історичного ареалу, але й за його межами. Особливо це стосується науково-технічних термінів. Це, звичайно, зовсім не означає, що реґіональні класичні мови взагалі зараз не використовуються для побудови нових термінів. Мова йде лише про проникнення європейських мов за межі європейського ареалу.

Протягом останніх десятиліть у країнах Азії та Африки спостерігається дві конфліктуючих між собою тенденції -- класикалізація (орієнтація на сакральні мови) та вестернізації (орієнтація на європейські мови) [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 24].

Співвідношення інтернаціонального та національного

Виходячи з визначення понять «інтернаціоналізм» та «пуризм», виникає питання про кальку та інші види квазіінтернаціоналізмів, що мають спільну лише внутрішню форму при різниці у зовнішній. Хоча питання про те, чого більше в квазіінтернаціоналізмах -- інтернаціонального чи національного, -- так само, як і питання, чи є проявом пуризму калькування, запозичення лише внутрішньої форми при іґноруванні зовнішньої, ще дискутується і навряд чи остаточно буде вирішено.

Відсоткове співвідношення інтернаціонального та національного не є однаковим у різних мовах. Все залежить від преференційних тенденцій у кожній конкретній мові. Проте присутність інтернаціонального елементу в будь-якому відношенні значно полегшує спілкування між носіями різних мов. Зокрема Braun визначив такі переваги інтернаціональності галузевих термінологій: спільний лексичний фонд

а) сприяє повсякденній комунікації;

б) має широке застосування у вивченні та викладанні іноземних мов;

в) передає інформацію стосовно культурно-історичних контактів між різними народами;

г) може інтерпретуватися як словник пан-європейської культури;

ґ) робить вагомий внесок у дискусії стосовно іншомовних запозичень [Braun 1989, с. 166].

Особливої уваги заслуговують випадки співіснування свого елемента та запозичення з іншої мови, коли вони означають одне й те саме поняття. При цьому інтернаціональним може виявитись саме свій елемент, якщо він має інтернаціональну внутрішню форму, в той час, як запозичення може носити суто національний характер, якщо воно не засвоєно іншими мовами.

В даному випадку може відбувається заміна слова рідної мови іншомовним або навпаки, або обидва елементи співіснують як синоніми. Часто запозичення має прояв навіть у тих випадках, коли рідна мова має власні засоби вислову того чи іншого поняття. Відношення між запозиченнями та словами рідної мови стають, таким чином, досить складними: нові елементи можуть витіснити слова рідної мови або співіснувати з ними як синоніми [Колца, Тукан 1973, с. 318-319]. У випадках, коли «своє» та «чуже» слова співіснують, вони є, по суті, абсолютними синонімами, проте науковим терміном є лише останнє, тоді як перше вживається, в основному, у повсякденному мовленні [Лотте 1982, с. 40-64]. Інколи старе слово й новий термін з такої пари слів мають різні значення [Скороходько 1963, с. 23].

З іншого боку, будь-яке досягнення у науково-технічному проґресі в одній країні в умовах сучасних взаємостосунків між народами та між різними культурно-історичними ареалами автоматично стає досягненням всієї людської цивілізації. До того ж, це вимагає неминучого запровадження нових термінів у відповідній мові, носії котрої зробили це наукове відкриття. А перед носіями інших мов, відповідно, постає інша завдання -- як саме передати ці терміни засобами рідної мови.

Раціональне співвідношення між національним та інтернаціональним першим пропонував Ляйбніц, відстоюючи своєрідний баланс між пуризмом, з одного боку, та запозиченням чужого -- з іншого, визнаючи, таким чином, багатоманітнісь джерел поповнення лексики, багатоманітність ресурсів, які мова може використовувати для свого розвитку [Columas 1989, с. 7]. На думку Columas'а, причиною опору інтернаціональному впливові та потягу до пуризму є теза: «наша спадщина є справжньою, а тому -- гарною, а все чуже -- погане» [Columas 1989², с. 187]. В.В. Акуленко розглядає співвідношення інтернаціонального та національного в мові виходячи зі схожості елементів до ступеня ототожнення: з одного боку вони мають спільні властивості (що робить їх об'єктивною міжмовною катеґорією), з іншого -- системність та самобутність у кожній конкретній мові. Співвідношення інтернаціонального та національного, на думку вченого, не може трактуватися як протиставлення. Навпаки, інтернаціональне є складовою частиною національного [Акуленко 1973, с. 263-264].

І.К. Білодід теж не протиставив інтернаціональне та національне, стверджуючи про співіснування обох явищ та відсутність чітких меж між ними. Як і В.В. Акуленко, він стверджував, що інтернаціональне втілюється в національному, тому інтернаціоналізація лексики є одним з шляхів розвитку мови [Белодед 1980; c. 10-42].

Д.С. Лотте пропонував зіставити з одного боку число понять з числом термінів взагалі, а з іншого -- число термінів іншомовних з числом всіх термінів, й число нових іншомовних елементів -- з числом всіх засвоєних елементів, що використовувались раніше в тому ж значенні в інших дисциплінах, щоб мати більш-менш точне уявлення про відсоткову кількість іншомовних термінів. “Легко переконатися, що нових іншомовних запозичень в чистому вигляді в будь-якій дисципліні в декілька разів менше, ніж загальне число термінів, взагалі складених з іншомовних елементів”

ВИСНОВКИ

Для сучасних слов'янських мов, у тому числі й для української, характерне стрімке збільшення кількості запозиченої лексики, зокрема, англіцизмів, зростання темпів засвоєння їх мовою-реципієнтом, зумовлене екстралінгвістичними та лінгвістичними чинниками.

Освоєння іншомовної лексики є складним багаторівневим процесом, що відбувається на різних рівнях мовної системи, серед яких лексико-семантичний і словотвірний рівні становлять вищі ступені асиміляції лексичних запозичень, підґрунтя яких складає освоєність запозичень на графічному, фонетичному, морфемному рівнях.

Засвоєння запозичень морфемною та словотвірною підсистемами мови дозволяє об'єднати їх у коренево-гніздовий словник, що є виявом динамічного освоєння запозиченої лексики. Словотвірні процеси на базі запозичень є системними і підлягають загальним законам розвитку мови-реципієнта.

Змінюється характер процесів, які відбуваються у словотвірній підсистемі сучасної української мови. Комплексний аналіз словотвірних гнізд виявив, що словотвірний потенціал гнізд, мотивованих запозиченнями, зростає завдяки складним словам, утвореним від запозичених та питомих основ, слів-гібридів, розміщеним на першому такті деривації, внаслідок чого гнізда з десятками похідних мають 1-2 ступені творення афіксальних похідних в гнізді. Запозичення, утворені способом телескопії в англійській мові, українські мовці сприймають як прості слова, утворюючи від них похідні афіксальним способом, який в українському словотворенні з його ступінчастим характером залишається найактивнішим у творенні дериватів.

Рівень морфемної подільності запозиченої основи за коренезорієнтованою класифікацією можна вважати показником ступеня адаптації іншомовного слова до морфемної підсистеми мови-реципієнта. На матеріалі запозиченої лексики виявлено процеси ускладнення морфемної структури іншомовних слів, спрямовані на підвищення ступеня морфемної подільності запозичень у процесі їх асиміляції, та протилежно спрямовані до процесів спрощення й перерозкладу морфемної структури питомих слів.

Близько 700 спільнокореневих запозичень об'єднано в 160 кореневих гнізд. Очолюють такі гнізда корені, як правило, зв'язані. До складу кореневих гнізд входять також запозичення, оформлені українськими формативами, які не виконують дериваційної функції (вербувати, тренувати), та складноскорочені слова, утворені абревіатурним або телескопічним способом. З розвитком словотвірної активності запозичень, які є членами кореневих гнізд, в межах кореневого гнізда можуть об'єднуватися словотвірні підгнізда, для базових слів яких властива спільність кореневої морфеми.

На словотвірний потенціал запозичень впливають мовні чинники (передусім, визначені семантикою слова, належністю до певної тематичної групи, до активної чи пасивної лексики, до термінологічної підсистеми, а також визначені рівнем адаптації до мови-реципієнта) та позамовні. Майже всі мовні причини обмеження словотвірних можливостей запозичень можуть бути усунені, якщо з'являється потреба ("соціальне замовлення") у творенні нових слів, продиктована певними суспільними вимогами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антрушина Г.Б., Афанасьева О.В., Морозова Н.Н. Лексикология английского языка. - М.: Высшая школа, 1999. - 129 с.

2. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. - М.: Высшая школа, 1986. - 296 с.

3. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике: Учебное пособие. - М.: Высшая школа, 1991. - 140 с.

4. Воронцов В. Язык и слово // Симфония разума / Вл. Воронцов. - М.: Молодая гвардия. 1976 - 623 с.

5. Грин Д. Словарь новых слов // Green Jonathon. Dictionary of new words. - М.: Bere, Персей, 1996. - 352 с.

Дополнение к большому англо-русскому словарю / Под.ред. И.Р. Гальперина. - М.: Русский язык, 1980. - 432 с.

6. До проблеми унормування української термінології іншомовного походження // Проблеми української науково-технічної термінології. Тези доповідей 4-ї Міжнародної наукової конференції - Львів, Вид-во Держ. Ун-ту "Львівська політехніка", 1996.- С.174-175.

7. Жлуктенко Ю.А. Динамика словообразовательной системы и неологизма // Английские неологизмы / Под ред. Ю.А. Жлуктенко. - К.:Наукова думка, 1983. - C.1-11.

8. Заботкина В.И. новая лексика современного английского языка. - М.: Высшая школа. 1989. - 128 с.

9. Иванов А.Н. Английская неология // Сб. научн. Тр. МНПИИЯ им. М. Тореза - 1984. Вып.227. - C.3 - 16.

10. Липка Л. Очерки по английской лексикологии, структура лексики, семантика слова и словообразования // Обществ. Науки за рубежом сер. в языкознания. - 1991. - № 4. C.133-140.

11. Машинна версія словника іншомовних слів // Україномовне програмне забезпечення. М-ли 4-ї та 5-ї Міжнардних науково-практичних конференцій "УКРСОФТ".- Львів: СП "БаК", 1995.- С. 153-154.

12. Мачхелян Г.Г. Современную английскую лексику в учебный процесс // Иностранные языки в школе. - 199. - № 2. - C.77 - 82.

13. Методика обучения иностранным языкам в средней школе / Г. Рогова, В. Рабинович, Т. Сахарова. - М.: Просвещение, 1991. - 287 с.

14. Нові англійські запозичення як предмет вивчення словотвору // Українська мова та література в школі. Тижневик. - К., 1999.- ч. 37.- с.7.

15. Орлов Г.А. Новейшие исследования английской литературно-разговорной речи // Вопросы языкознания. - 1993. - № 5. - C.119 - 130.

16. Програма для середніх загальноосвітніх шкіл. Іноземні мови. 5 - 11 клас // Іноземні мови в школі. - 1997. - № 1. - C.73 - 77.

17. Словотворчий аналіз української лексики англійського та німецького походження // "Наукові записки" Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія 8: Мовознавство.- 1998.- № 1.- С. 118-121.

18. Словотвірний потенціал гнізд, мотивованих англіцизмами // Мова та історія. Періодичний збірник наукових праць. Випуск 43.- К., 1998.- С. 9 -15.

19. Словотвірний потенціал запозичень та інтернаціоналізмів німецького походження // Мова та історія. Період. зб. наук.пр. Випуск 53.- К., 1999.- С. 3-8.

20. Суон М. Английский язык в современном употреблении. - М.: Высшая школа, 1984. - 552 с.

21. Сухомлинский В.А. Павлышская средняя школа. Формирование умственных способностей учащихся // Хрестоматия по педагогике / под ред. З.И.Равкина. - М.: Просвещение, 1976. с.359 - 362.

22. Тиховець Н.М. Запозичення серед англійських неологізмів (70-ті роки)//Мовознавство. - 1988. № 6. - C. 57-63.

23. Трофимова З.С. Словарь новых слов и значений в английском языке. - М.: Павлин, 1933 - 304 с.

24. Фидуло М.М. Педагогика. - К: Академия, 2000. - 504 с.

25. Эйто Дж. Словарь новых слов английского языка, - М.: Русский язык, 1990, Лондон: Лонгман, 1989 - 434 с.

26. Aldeo T. Where do all the new words come from // American Speech/ - 1980. - vol.55. - № 4/ - p.264 - 277.

27. Marchard/ the categories and types of present-day English word - formulation // Alabama Linguistic and psychological series, 1966. - # 13. - XX. - 379 p.

28. Maurer D.W., High F.C. New words - where do they come from and where do they go // American Speech. - 1982. - № 55. - p.25 - 32.

29. Ginzburg R.S. A Coutse in Modern English Lexicology. - М.: Высшая школа, 1979.

30. A Dictiomary of New English / Composed by C.L. Barnhart, S. Steinmetz, R.K.Barnhart. - London.: Longman, 1974. - 512 p.

31. 6000 words. A Supplement to Webster's Third New International Dictionary. - Springfield.: Merriam, 1976. - 220 p.

32. Webster's New World Dictionary of the American Languige / Edited by D.B. Guralnik. - New York, Cleveland, Prentice HallPress, 1986. - XXXVI, 1962p.

Размещено на Allbest.ru