Майстерно говорити перед широким загалом

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Майстерно говорити перед широким загалом



Вступ

Все наше життя пов'язане із спілкуванням і сильно залежить від нього. Матеріал, який я опрацювала по даній темі допомагає опанувати навики, які дозволяють легше добиватися своїх цілей, будь то кар'єрне зростання, популярність, пошана, поліпшення стосунків, упевненість в собі.

У наш час складно назвати кого-небудь великим оратором, багато хто прагне говорити грамотно і красиво, але багатьом, можливо, не вистачає внутрішньої сили, внутрішньої енергії, якою володів Демосфен. Тим же хто намагається писати мовою, можливо не вистачає художньої цілісності, яка була в Сократа. В школах, у вузах, мові приділяється дуже мало часу, і тому, не лише ораторів, але і людей, що говорять на «великій і могутній мові» все менше і менше.

В даній темі я намагалась розкрити роль ораторського мистецтва в житті сучасних людей, які хочуть досягти в житті успіху; освітлювала питання, пов'язане з підготовкою до публічного виступу.

Метою моєї роботи є ознайомлення з правильністю підготовки до виступу, а саме розглянути такі питання, як:

- основні етапи підготовки промови;

- оформлення текстового матеріалу;

- види підготовки до виступу;

- дихання під час мовлення;

- розкрила сутність особистості мовця тощо.

В своїй роботі я використовувала працю Іржи Томана «Мистецтво говорити».



«Заговори, щоб я тебе побачив» (Сократ)

«Люди втрачають пошану до тих, хто не може говорити як слід, і вони проникаються пошаною до інших, хто маніпулює словами з надзвичайною легкістю». (Т. Шибутані)

ділова мова оратор виступ

Майстрами спілкування не народжуються - ними стають. Здатність чітко, упевнено, цікаво, яскраво і переконливо викладати свої думки - це мистецтво, навчитися якому може кожен. Досконалість можна досягти лише практикою. Як говорить народна мудрість, під лежачий камінь вода не тече. Те ж саме відноситься до навиків виступу перед публікою і до навиків спілкування - необхідно щось робити, тренуватися.

Для початку заглянемо в історію. Демосфен і Ісократ були видатними ораторами давньої Греції. Ісократ - теоретик ораторського мистецтва, він не виголошував свої промови, але велику увагу приділяв слову. Його мови приголомшують плавністю і музичністю, а Демосфен не лише писав, але і блискуче виголошував свої промови, недаремно навіть Філіпп II признавався, що якби слухав мови Демосфена, то обов'язково голосував би за війну проти себе.

Демосфен і Ісократ - це не лише люди своєї епохи, це особи, що увійшли до історії. Демосфен окрім недорікуватості і слабкого голосу мав звичку смикати плечем, але наполегливістю і енергією переміг всі свої недоліки. Він вчився ясно виголошувати слова, набираючи в рот череп'я і камінчики, виголошуючи промови на березі моря, при шумі хвиль, що замінювали в даному випадку шум натовпу; сходив на крутість, голосно читаючи поетів; вправлявся в міміці перед дзеркалом, причому меч, що спускався із стелі, колов його усякий раз, коли він, за звичкою, підводив плече. Вивчаючи зразки красномовства, Демосфен по тижнях не виходив з кімнати, поголивши собі половину голови, щоб уникнути спокуси.

У той час, афіняни були розпещені ораторами, від них потрібне дуже багато що і перші спроби Демосфена говорити публічно не мали успіху; але, підбадьорений актором Сатиром, Демосфен продовжував працювати над собою. Він добився величезного успіху. Мови Демосфена називають «дзеркалом характеру». Він не був ритором, не любив придуманих прикрас, але діяв на слухачів силою переконання, логікою, строгим розвитком думки, до речі вживаючи аргументи і приклади. У приготуванні до мов проводив він незрідка цілі ночі. Мова його велічествена, але проста, серйозна і приємна, стисла, але в той же час дивно плавна. Він досягав успіху не прагненням до ефектів, але етичною силою, благородством думки, любов'ю до батьківщини, її честі, її слави і її минулого.

На відміну від мов Демосфена, промови Ісократа не виголошувалися, вони були написані для домашнього прочитання. До кінця днів своїх, проте, Ісократ прагнув направляти події до певної мети за допомогою вигуків до народів і царів, і ніяк не міг зрозуміти, чому ніхто не користується його уроками в політиці. Зате в ролі майстра і вчителя літературної прози Ісократ не мав суперників; слава його залучала в його школу багаточисельних учнів з різних місць Еллади.

Цицерона порівнював будинок Ісократа з гімназією і з відкритою для всієї Еллади майстерні; школу його він називав троянським конем, з якого натовпом вийшли герої, учні; число слухачів Ісократа доходило, за словами його біографа, до ста. З його школи вийшли історики Ефор, Феопомп, Андротіон, оратори Лікург, Леодамант і др..

І Демосфен і Ісократ внесли величезний вклад до історії красномовства, кожен з них був найбільшим майстром слова. Мови, складені цими ораторами мали велике значення для своєї епохи. Демосфен, з дитинства страждаючий фізичними недоліками: недорікуватість, слабкий голос, нервовий тик, людина, що рано позбулася батька, - він впорався зі всім, що йому піднесла доля і увійшов до історії. Це один з видатних ораторів древньої Греції, людина, що зробила величезний крок від недорікуватості до красномовства.

Академічне красномовство -- один з найдавніших видів ораторського мистецтва, зокрема у риторичній традиції слов'ян. Просвітницька діяльність Ярослава Мудрого, князя Володимира та багатьох інших видатних діячів культури закладала основи академічного (шкільного, вузівського) красномовства.

Видатні науковці, зокрема Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, М. В. Ломоносов, Петро Могила та інші були не лише творцями, а й пропагандистами наукових знань, які вони прагнули наблизити до найширших народних мас.

Академічне красномовство поділяється на три види:

1) Власне академічне (наукова доповідь, реферат, огляд, дискусія);

2) Вузівське красномовство (лекція, цикл лекцій);

3) Шкільне красномовство (шкільна лекція, розповідь, опис, бесіда тощо).

Академічне красномовство, на думку багатьох дослідників, зокрема О. Михневича, є фундаментом, базою лекційної пропаганди, яка набула особливої популярності, масовості у 60--80-ті роки XX ст., але у 90-ті роки переживає кризу, шукає нові форми й методи роботи з масовою аудиторією.

Питання вузівського та шкільного красномовства вчителя досліджували багато вчених, вони відзначали могутній етико-естетичний, пізнавально-виховний потенціал живого слова вчителя, що було спрямоване не лише до розуму, а перш за все до серця вихованців. Педагогічна та риторична спадщина А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, Івана Огієнка, Григорія Ващенка, С. П. Іванової, Є. О. Ножина, Ю. В. Рождественського та інших справила значний вплив на формування академічного красномовства вчителя, вихователя, лектора в нових демократичних умовах.

Педагогічна діяльність учителя, викладача вузу включає в себе безліч елементів лекційно-пропагандистського красномовства в усіх видах та підвидах, зокрема, вчитель може виступити і як оратор, і як полеміст, майстерно й доцільно використовуючи елементи науково-теоретичної, науково-популярної, науково-методичної лекцій з акцентом на науково-популярний напрям у молодших, середніх класах та науково-теоретичний -- у старших; вузівський викладач на гуманітарних факультетах, зокрема на педагогічному, філософському, філологічному, журналістики, акцентує увагу студентів на методичних, технологічних засадах красномовства педагога, формуючи риторичну особистість майбутнього педагога -- майстра усної переконуючої комунікації.

Учитель, викладач не повинні зловживати монологічними формами у своїй лекційно-пропагандистській практиці. Варто активно використовувати діалогічні й полілогічні форми комунікації, що стимулюють мисленєво-мовленнєву та комунікативну діяльність учнів, студентів.

Цикли лекцій створюються на основі єдності предмета, проблеми обговорення; вони є досить продуктивним шляхом у викладі ґрунтовних науково-теоретичних проблем, складних за змістом, широких за обсягом, або популярних, модних, які відповідають запитам даної аудиторії.

Педагог-оратор мусить володіти особливостями всіх цих видів та підвидів лекційно-пропагандистського красномовства, відчуваючи запити аудиторії, формуючи своїм живим словом нові високі громадсько-політичні інтереси слухачів, їхню життєву позицію, акцентуючи увагу на лекції-бесіді, найдемократичнішому підвиді лекційно-пропагандистського красномовства в умовах гуманізації та демократизації освіти.

Усне мовлення -- одне з найсильніших знарядь людини... Між книгою прочитаною і книгою переказаною немає ніякої різниці в ідеях; але ці ідеї, які виходять із вуст натхненної ними людини, доходять до мозку натовпу за допомогою вуха, яке є широкою дорогою до чуття... Слово вимовлене має значення переважно апостоличне: його бачать, його відчувають, воно є животрепетним і схоплюється цілком, просякнуте враженнями й поступом людського духу. (Я. Мантегацца).

Від уміння говорити нерідко залежить успіх, авторитет, кар'єра. Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати професійну освіту, усебічно розвиватися. Уміння говорити завжди розвивається одночасно з розширенням культурного та професійного світогляду.

Сутність красномовства полягає в умінні та здібностях правильно і вміло говорити за змістом і майстерно за формою.

Сучасна риторика охоплює такі питання:

* психологія у сфері стосунків між людьми;

* підготовка до виступу;

* побудова і виголошення промови;

* стиль і виклад промови;

* культура, техніка мовлення;

* особистість промовця;

* знання аудиторії.

Про що б не йшла мова, треба вміти говорити, зробити все належне, щоб інша сторона вас зрозуміла. Для того, щоб повідомлення було сприйняте правильно, необхідно:

1) добре знати тематику зустрічі;

2) спланувати своє повідомлення;

3) не зневажати фактами;

4) намагатися привернути до себе увагу;

5) слідкувати за своєю мовою;

6) говорити задля досягнення мсти.

Для адекватного сприйняття вас партнерами чи аудиторією слухачів:

* акцентуйте важливі слова та підпорядковуйте їм неважливі;

* змінюйте голос -- він повинен то знижуватися, то підвищуватися. Раптове підвищення чи зниження тону голосу виділяє слово чи речення на загальному фоні;

* змінюйте темп мовлення -- цс надає йому виразності;

* робіть паузу до і після важливих слів.



Техніка мовлення

Дикція - чітка вимова звуків, складів слів, відповідно до фонетичних норм мови. Гарна дикція виявляється в тому, щоб кожне слово було чути, щоб воно чисто і чітко звучало. Не можна "ковтати" окремі слова чи звуки, закінчення фраз - це заважає зрозуміти зміст висловленого.

Велике значення має інтонаційне багатство мови: тональне забарвлення, відтінки емоцій.

Вдале проголошення промови зумовлюється також і темпом. Оптимальний темп усного мовлення становить близько 120 слів за хвилину. Але протягом усієї промови небажано зберігати один і той же тон: зміна темпу мовлення виступаючого (оратора) посилює увагу слухачів.

Запам'ятаємо, що навіть добре написаний текст не завжди добре "лягає" на звучання. Коли озвучити текст, виявиться, що окремі слова є зайвими, інші -- одноманітними. Отже, потрібно працювати над звуковим оформленням тексту. "Робота над інтонацією, писав К. Станіславський, -- полягає не в тому, щоб щось вигадувати і витискувати з себе. Вона відбувається сама собою, якщо існує те, що вона має виявити, тобто думка про внутрішню сутність".

Варто дотримуватися пауз. Паузи, на думку К. Станіславського, поділяють думку, що викладається, на складові частини. Необхідно віднайти потрібні паузи й наголоси в тексті. Тоді текст зазвучить по-особливому.

Потрібно дотримуватися логічних пауз, які мають "два взає мопротилежні призначення: поєднувати слова у групи (мовні такти), а групи -- відмежовувати одну від одної. Між двома логічними паузами треба вимовляти текст і "випльовувати" його частинами".

Особливого значення надавав К. Станіславський психологічній паузі, яка "дає життя думці, фразі й такту, намагаючись передати підтекст. Якщо без логічної паузи мова бездумна, то без психологічної вона позбавлена життя... Психологічна пауза говорить без слів. Вона замінює їх поглядами, мімікою, випромінюванням, натяками, ледь вловимими рухами і багатьма іншими свідомими і підсвідомими засобами спілкування" .

Щоб виробити навички гарно говорити (озвучувати текст), необхідно:

* уважно ставитися до звучання мови;

* володіти модуляцією голосу (модуляцією -- лат. modulatio -- розмірність, гармонійність, ритм -- називають зміну тональності, сили, ритму, звучності голосу). Модуляцію називають музикою мовлення;

* відпрацьовувати техніку дихання і техніку вимови.

"Перш ніж говорити, - - писав К. Станіславський, -- слід визначити порядок у словах монологу і правильно поєднати їх у групи, мовні такти. Тільки після цього можна буде розібрати, яке слово якого стосується і зрозуміти, з яких частин складається фраза або ціла думка".

* установити мовні такти і читати по них (це примусить аналізувати фрази і вникати в їхню сутність);

* намагатися уникати однотонності виголошення промов, виступу тощо.

Важливу роль відіграють і паузи, які замінюють розділові знаки в письмовій роботі.

Сучасний виступ будується за законами усного мовлення. Усне мовлення -- це сукупність трьох знакових систем: звукової, інтонаційної, кінетичної (міміка і жести).

Правильність мовлення виступаючого -- це відповідність його мовлення до норм граматики, вимови, синтаксису.

Мовлення -- це один із видів діяльності людини, її поведінки. Адже в наших словах, інтонаціях виражене не тільки бачення окремих речей та явищ, а й ставлення до людей.

Промовець повинен привернути і утримати увагу слухачів протягом тривалого часу. Зосередити увагу, примусити слухати важливо у вступній частині промови і утримувати увагу треба протягом усього виступу. Тут важливими є навички слухання, сприйняття, тобто уміння зосередити, виділити головне в промові, узагальнити, зробити висновки.

У процесі виступу промовець спирається на пам'ять слухачів, яка працює, коли введена в активний творчий процес самостійного осмислення промови.

Чітка логіка промови мобілізує мислення і сприяє кращому запам'ятовуванню.

Один із законів переконання говорить: "Дорога до розуму слухача лежить через його серце". Тому вплив на емоційні аспекти є важливим елементом майстерності промовця.

Логічна структура промови розгортається вже в робочому плані усного виступу і досягається мобілізацією всього арсеналу логіки: законами і методами логічного мислення, логікою доказів, логічними вимогами до дискусії.

Для того щоб почати майстерно говорити перед широким загалом потрібно насамперед почати з себе, зі свого внутрішнього «я». Коли людина знаходиться у гармонії з самім собою і знає елементарні правила поведінки в різних ситуаціях, тоді її почнуть слухати. Ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлення до них.

Уміння гарно говорити -- це мистецтво. Не мовчіть, якщо:

- є що сказати, - якщо хочете звернути на себе увагу.

Але ніколи не забувайте старе прислів'я: "Слово -- срібло, мовчання -- золото", а також висловлювання Ж. де Лабрюйера: "Мало хто жалкує, що сказав мало, але багато хто, що сказали багато". Спілкування між людьми ніколи не було легкою справою, особливо ділове спілкування. Для того, щоб вас сприймали адекватно в ділових колах, ви повинні знати, де, коли і що можна сказати. А щоб ваше повідомлення було сприйнято правильно, необхідно:

1) добре знати тематику зустрічі;

2) спланувати своє повідомлення;

3) використовувати факти (не заощаджуйте час на інформації, пам'ятайте, що "Розумні люди говорять тому, що мають що сказати, дурні -- тому, що їм хочеться щось сказати" (Платон);

4) докладіть зусиль, щоб сподобатися слухачам і завоювати їхню прихильність -- посміхайтесь! ("Той, у кого нелюб'язне обличчя, не повинен відкривати крамницю") (Прислів'я);

5) слідкувати за своєю мовою;

6) не говорити голосно, бо подумають, що ви нав'язуєте свою думку;

7) не говорити занадто тихо, партнери постійно будуть вас перепитувати;

8) говорити не поспішаючи;

9) контролювати своє дихання;

10) говорити заради досягнення мети (використовуйте технічні прийоми: пришвидшуйте темп мовлення, підвищуйте голос, змінюйте тембр, жестикулюйте; використовуйте у своїй мові метафори, порівняння, відмовтеся від канцеляризмів, мовних штампів).

Для усьго вище зазначеного існує ряд правил і порад.

На деяких з них я хочу зупинитися:

Усміхайтеся - і вони усміхатимуться у відповідь, а якщо дивитися на них насупившись, вони відповідатимуть тим же. Приязність здебільшого впливає на людей так само, як і усмішка.

І тому виявляючи дружнє ставлення до людей ми повинні:

- ставитись позитивно до всіх людей довкола вас;

- не чекати, доки вони виявлять до вас свої симпатії; вважайте, що ви їм уже сподобалися;

- виявляйте ініціативу в приязному ставленні до інших;

- вітайтеся й усміхайтеся перші;

- намагайтеся вести розмову в довірливому тоні;

- наголошуйте на тих питаннях, в яких ваші погляди збігаються.

Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: "даруйте", "перепрошую", "дякую", "будь-ласка" і т. ін.

Якщо ви хочете навчитися критикувати так, щоб не образити людину, то:

- вказуйте на помилки лише віч-на-віч;

- робіть це по-дружньому;

- зазначте, що ви також робили подібні помилки;

- почніть з похвали за роботу, яку працівник виконує добре;

- покажіть, як правильно було це зробити;

- нарешті знову похваліть працівника і висловіть переконання, що він зуміє добре справитися з дорученою справою в майбутньому;

- якщо можна, уникайте прямої критики;

- зважте, чи критичні зауваження висловити відразу, чи пізніше.

Види розмов

Чим більше в товаристві людей, тим менша вірогідність того, що розмова клеїтиметься.

Щоб стати гарним співрозмовником, необхідно:

- мати всебічні знання та інтереси, які слід постійно розвивати і поглиблювати;

- мати багато знайомих і друзів;

- дивитися на світ розкритими очима, вміти спостерігати події довкола себе;

- запам`ятовувати чи навіть записувати все те цікаве, що ви бачите, чуєте або читаєте.

Соціальна активність передбачає, зокрема, організацію зборів та зустрічей, які без організатора не відбулися б.

Цікава розповідь має такі особливості:

- тема повинна бути цікавою і щоразу новою;

- початок розповіді має привернути увагу слухачів;

- розповідь повинна бути стислою, невимушеною і зрозумілою;

- думки логічно впорядковані.

Менше вдавайтеся до описів подій, а більше наголошуйте на діях.

Соціально активна людина приготує для зустрічі одну або кілька цікавих історій. Соціально пасивна людина щодо цього ледача: вона не слухає розповідей, щоб пізніше повторити їх де-інде.

Розповідаючи про щось слухачам, керуйтеся такими правилами:

- не думайте, що слухачі вже знають те, про що ви хочете їм розповісти;

- вживайте прості слова, уникайте професійних та іншомовних термінів;

- не забувайте, що порівняння, приклади й малюнки допомагають краще зрозуміти суть справи;

- викладайте суть справи спочатку дуже стисло, а потім повернувшись до самого початку, поясніть усе ще раз, але вже детально.

Під час обговорення певного питання поставте себе на місце опонента.

У процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

- усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;

- не пропустити жодного важливого фактора;

- всі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;

- ніхто не відхилявся від суті справи;

- було відзначено, в яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких - ні;

- результати обговорення були записані в протоколі конкретно й недвозначно.

Дискусія має такі переваги:

- координує думки окремих осіб;

- учасники дискусії змушені точно формулювати свої думки;

- помилки в мисленні стають відразу помітні - наодинці такого контролю нема;

- вдалі прийоми вдосконалюються.

Про неприємні новини можна повідомляти двома способами:

- раптово, без попередньої підготовки;

- поступово, частинами.

Розглядаючи скаргу, дотримуйтеся такої послідовності:

- вислухайте скаржника;

- визначте проблему;

- вивчіть суть справи;

- порадьтеся з керівництвом;

- ухваліть рішення;

- поінформуйте працівника про результати розгляду його скарги;

- зробіть відповідний запис у даній справі.

Кожен спеціаліст повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення.

Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.

Формами такого спілкування можуть бути:

-- лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для фахівців;

-- мітинг чи збори, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати тощо.

І ще потрібно пам'ятати. Правильний вибір місця й часу має значний вплив на хід розмови та її наслідки. Потрібно пристосовувати свою поведінку й манеру розмови до обставин. Запитання - дуже зручна форма наказу. Ставте запитання. Природа дала людині один язик і два вуха для того, щоб вона слухала інших удвічі більше, ніж сама говорить. Ввічливість обеззброює. Якщо ви потрапили у скрутну ситуацію - слухайте. А вислухавши, говоріть дуже коротко і стисло. Нападами та лайкою людей не переконаєте. Вимовляйте слово "ви" голосно, а слово "я" - пошепки. Якщо ви хочете зробити комусь зауваження щодо неякісно виконаної роботи, вживайте займенник "ми". Сумніви й підозри висловлюйте обережно. Будьте тактовні. Спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть. Якщо ви хочете зберегти щось у таємниці, не розголошуйте нікоме це "по секрету". Адже ви не покладаєтеся на інших більше, ніж на самого себе. Коли ваш співрозмовник роздратований, то краще помовчіть, щоб не дратувати його ще більше. Не поспішайте говорити про свої особисті справи, труднощі, хвороби тощо, зважте, чи цікавить це інших. У товаристві, яке поділилося на декілька самостійних груп, краще послухайте інших і помовчіть. Якщо ви недостатньо обізнані з питань, які обговорюються, дайте можливість говорити тим, хто добре знається у справі. Промовчіть у ситуації, коли своєю розмовою ви могли б зрадити довірену вам таємницю. Якщо ви хочете скінчити розмову з надто балакучим співрозмовником, не давайте йому можливості для продовження розмови своїми зауваженнями та запитаннями. Не будьте надокучливими.

А для того, щоб позбутися нерішучості потрібно:

- використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні: починайте з заздалегідь підготовленої розповіді, спочатку в розмові з однією особою, у вузькому колі, а коли набудете впевненості - і в широкому;

- перед тим як говорити, кілька разів вдихніть і видихніть, говоріть не поспішаючи;

- спочатку подумайте, що ви хочете сказати і як це можна висловити якнайстисліше.

Щоб не створити враження людини, що любить повчати, користуйтеся такими вступними словами: "Як усі ви добре знаєте...", "Я, мабуть, не скажу вам нічого нового, якщо...", "Я говорю вам те, що більшість знає, але в даному разі треба наголосити на тому, що..." і т. ін.

Навчіться розуміти мову без слів, обговорюючи якесь питання. Дотримуйтеся під час розмови відповідної дистанції щодо співрозмовника. Не піддавайтеся негативним емоціям, таким наприклад, як злість, ненавість, заздрість. Опановуйте навички самовладання - не допускайте виникнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою.

Багато залежить від людини, яка переконує: чи зуміє вона справити на слухачів приємне враження своїм зовнішнім виглядом, поведінкою чи манерами, встановити з ними контакт.

Для того щоб переконати когось, треба знайти необхідні аргументи, правильно їх упорядкувати і сформулювати.

Якщо промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес слухачів, передасть частину свого натхнення їм. Одні й ті самі аргументи не однаково діють на різних людей. Добираючи аргументи, враховуйте освітній рівень слухачів, їх поінформованість щодо теми, можливі контраргументи, їхнє ставлення до порушуваних питань. Люди охоче погоджуються з тим, що твердить їх приятель, проте наперед відкидають те, що говорить несимпатична для них особа або супротивник. Переконати людину легше під час дискусії, а не лекції. Чим старша людина, тим важче переконати її в необхідності змінити погляди. Людина змінює їх, коли дістає нову інформацію, що явно суперечить старій, на основі якої були сформовані погляди. Люди намагаються відкинути інформацію, яка не узгоджується з їхньою системою поглядів (наприклад, курець не любить слухати інформацію про те, що куріння шкодить здоров`ю).

В дискусії треба уточнити зміст невідомих слів, термінів, абстрактних понять. Слова, за допомогою яких формуються тези, повинні бути однозначними.

Під час будь-якої дискусії слід якнайшвидше визначити головні проблеми і зосередити зусилля на їх розв`язанні.

Питання, що не мають істотного значення для доведення даної тези, необхідно вилучити.

Поступіться опонентові всім, чим можна поступитися, і не стверджуйте нічого, що неспроможні довести.

Аргументи бувають різні:

- посилання на авторитет;

- побудовані на взаємозв`язку між причиною й наслідком;

- побудовані на дедукції, на аналогії.

До найефективніших методів переконування належать сугестивні методи, зокрема навіювання, яке полягає в тому, щоб непомітно нав`язати особі якусь думку, що потім викликає реакцію, відповідну певним навичкам даної особи.

Для того щлб вплинути на аудиторію, промовець повинен справляти на слухачів враження переконаної і впевненої у своїх силах людини. Все має свідчити про те, що він добре знає свій предмет.

Намагайтеся не тріумфувати. Зробіть так, щоб ваш опонент не відчував гіркоти поразки й озлобленості проти вас.

Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.

Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам -- мистецтво слухання. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.

Публічне спілкування людей під час виступу передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію їхньої уваги для прийняття та обробки інформації.

Хто більш активний під час виступу: промовець чи слухач? Звичайно, промовець. Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем.

Учені застерігають, що згідно із законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми.

На це потрібно зважати і знати, перед якою аудиторією краще виступати (великою чи малою).

Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудова-ним, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить. Слухачі стають співучасниками процесу мислення промовця. Між ними встановлюється інтелектуальний контакт (свідченням цього є погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи) та ін. Це свідчить про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Задоволення від такого спілкування отримують обидві сторони.

Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету.

Організаторам презентації рекомендують не шкодувати зусиль при підготовці. Це допоможе зацікавити присутніх фірмою, ЇЇ продукцією тощо.

Основні етапи підготовки промови

Отож, для того, щоб виступ був вдалим, яскравим, переконливим, необхідна попередня підготовка до нього. Алгоритм останньої можна визначити так: вибір теми - формулювання мети -- складання плану - збирання матеріалу - робота над конспектом - репетиція.

При підготовці до виступу, оратор здійснює пошук інформації, що є підґрунтям успішного виступу. Шуканий матеріал повинен відповідати двом вимогам:

- Розкривати конкретну мету виступу;

- Бути адекватною рівню підготовки аудиторії.

Після того, як проведена робота по збору інформації, необхідно провести репетицію виступу. Це необхідно для того, щоб проаналізувати:

- Вербальні та невербальні компоненти своєї мови;

- Конкретні і влучні слова;

- Яскраві і образні формулювання.

Для підготовки до публічного виступу науковці пропонують запам'ятати чотири основних правила.

Перше правило: «Ваша голова повинна бути повна ідей, а серце -- хвилювання».

Друге правило. Давньоримський оратор Квінтіліан відкрив секрет хорошого виступу: «Справа не в тому, про що говорять, а в тому, як про це говорять».

Третє правило. Французький соціальний психолог Гюстав Ле Бон вивів чотири компоненти хорошого виступу:

- повторення;

- ствердження;

- зараження емоціями;

- харизма оратора.

Четверте правило. Елоквенція -- мистецтво чотири «Е»:

- експресія;

- енергія;

- ентузіазм;

- емоції.

Елементи виступу, які сприяють його успішності

Якщо ви хочете навчитися цікаво говорити у вузькому колі, то треба обходитися без нотаток, якщо ж перед широким загалом, то в цьому разі мусите виробити в собі звичку записувати все вам потрібне і таким чином збирати інформаційні матеріали.

Збираючи інформацію, необхідно:

- користуватися аркушами одного, щонайбільше двох форматів;

- постійно мати їх під рукою;

- не записувати зайвих подробиць;

- завжди зазначати джерело, з якого зроблено виписки;

- нотувати нову інформацію систематично, в однаковому порядку на окремих аркушах.

Для записів про те, де ви що читали, користуйтеся методом скороченого документування, або методом тематичних карток.

Для запису того, що ви читали, користуйтеся інформаційними аркушами, найкраще одного формату. Кожну думку записуйте на окремому аркуші.

Заведіть тематичні колекції вирізок, фотокопій і ксерокопій статей та інших матеріалів.

Якщо у вас немає лекторського досвіду, напишіть повний текст виступу і кілька разів прочитайте його. Після такої попередньої підготовки вам доведеться заглядати в рукопис лише вряди-годи.

Якщо ви досвідчений лектор, досить приготувати нотатки. Виберіть тему і пристосуйте свій виступ до категорії слухачів, перед якими вам доведеться говорити.

Вчасно дізнайтеся про їх склад - це допоможе вам приготувати свій виступ з урахуванням їхнього віку, освіти та кваліфікації. Готуючись до виступу, подумайте, що слухач хоче від вас почути, які проблеми його хвилюють, що він уже знає з цих питань, врахуйте його загальноосвітній рівень.

Насамперед з`ясуйте для себе мету свого виступу: ви хочете поінформувати слухачів про щось чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважити?

Розкладіть на столі всі записи та інформаційні матеріали; ті, що не відповідають темі лекції, вилучіть, а решту згрупуйте відповідно до її плану.

Виявіть прогалини в інформаційних матеріалах і заповніть їх, відшукавши відповідну літературу та поговоривши з фахівцями. Незалежно від того, чи ви пишете повний текст виступу, чи лише робите нотатки, треба скласти основу виступу - короткий план. Опрацьовуючи його, відбираючи потрібну інформацію, особливу увагу зверніть на форму викладу.

Початок виступу має дуже важливе значення; від нього залежить:

- чи подалає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості у своїх силах;

- чи зуміє встановити контакт зі слухачами;

- чи зацікавить слухачів та приверне їхню увагу;

- чи зуміє стисло висвітлити тему виступу, визначивши основні питання.

Промовець може розвинути думки у своєму виступі по-різному, а саме:

- пояснити;

- описати;

- розповісти;

- довести.

Найменш цікавою формою викладу є опис, найцікавішою - розповідь.

Закінчення виступу, як правило, складається з двох частин: узагальнення головних думок і підбиття підсумків.

Завжди потрібно намагатися закінчити лекцію вчасно, не затягувати її.

Нотатки робіть на аркушах одного формату - з одного боку через рядок або два. З лівого боку залишіть поля для окремих позначок, а також для визначення часу, який має минути від початку виступу.

Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт - величина перемінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким в різні фрагменти проголошення промови.

Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій -- бадьорий, ставлення до слухачів -- доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями.

Перевага усного мовлення над писемним полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними засобами -- інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними, відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів.

Це ж стосується й місця оратора під час виступу. Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів не стільки слухати, скільки стежити за ним.

Необхідною рисою лектора чи доповідача є вміння розподіляти увагу. Він повинен не тільки тримати в пам'яті зміст уже сказаного, будувати нові фрази так, щоб вони забезпечували перехід до наступних питань, але й спостерігати за реакцією аудиторії, щоб у разі зниження зацікавленості (перешіптування в залі, поглядання окремих слухачів на годинник тощо) оперативно вжити заходів -- навести цікаву аналогію, використати жарт чи просто змінити темп мовлення або силу голосу.

Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить поглядом слухачів.

Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5-7 секунд.

Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

- прийом питання - відповіді. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.

- перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес.

- прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.

- прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати.

- опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

- показ практичної значимості інформації.

- використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

- короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».

- уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).

Діючим засобом контакту є спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?). Перераховані мовні засоби контакту допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами.

Потрібно для себе назавжди уяснити: що на першомі місті повинні бути слухачі. Здатність постійно думати про слухачів й уміння відчути себе на їх місці - одна з найважливіших передумов успіху промовця.

Тут також існує ряд правил і порад. А саме:

- встановіть контакт зі слухачами на самому початку, інакше ви не зможете ані донести до них свої погляди, ані зацікавити їх своєю промовою;

- протягом виступу стежте за реакцією слухачів;

- не вживайте надто довгих речень, чергуйте їх з короткими;

- не говоріть безособово, не зловживайте третьою особою однини і множини;

- не перевантажуйте свою мову абстрактними поняттями.

Епічна широчінь шкодить, зайві подробиці затіняють головну проблему. Надмірна стислість також має свої недоліки. Важливі думки треба висвітлювати детальніше, наводячи яскраві приклади, порівняння тощо.

Зацікавленість слухачів ви збудите тоді, коли:

- говоритимете про те, що стосується їх безпосередньо;

- узгодите рівень матеріалу з рівнем знань слухачів;

- поставите запитання, на яке самі ж і відповісте;

- наведете захоплюючі факти;

- висунете якусь неймовірну гіпотезу.

Дуже важливо знати ставлення слухачів до вашої особи як лектора, а також до теми виступу. Пам`ятати потрібно, що на слухачів впливає і середовище: грюкіт, холод, жара, незручні крісла тощо.Також потрібно заохочувати слухачів до дискусії. Бути тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

Не соромтеся своєї схвильованості: адже байдужему промовцеві ніколи не вдасться схвилювати слухачів своїм виступом.

Що стосується самого викладу то тут потрібно пам'ятати, що самого висловлення думок замало. Думки треба донести до слухачів. Вживайте для цього метафори, афоризми, прислів`я й цитати. Різні незвичайні пригоди і випадки дуже пожвавлюють виступ. Незнайомі, незрозумілі для слухачів терміни, а також абстрактні поняття треба визначити або пояснити. Користуйтеся для цього діаграмами і графіками.

Один з найдійовіших засобів пожвавлення уваги слухачів - риторичні запитання під час виступу. Гумор та дотепи доцільно використовувати за умови, якщо ви вмієте бути дотепним і якщо дотеп неущипливий.



Стиль і мовний рівень виступу

Мова повинна бути ясною й зрозумілою.

Для того, щоб слухачу було зрозуміло про предмет про який ви говорити. Потрібно намагатися розширити свій словниковий запас, щоб на будь яке питання, на будь яку репліку ви змогли відповісти і,щоб жодне питання не залишилось без відповіді, навіть, якщо воно задано не по темі. Читайте книги про культуру і стиль мови.

Щодо самого виступу, то лектор-початківець повинен запам`ятати текст виступу в процесі кількаразового його повторення. Коли треба заглянути в рукопис лекції або виступу, опустіть очі, але голову не нахиляйте. Намагаючись запам`ятати текст, зосереджуйтеся передусім на змісті, а не на стилі. Не бійтеся дивитися прямо на слухачів. Якщо ви сумлінно приготуєте виступ, то впевнитеся у своїх силах і таким чином відвернете одну з причин хвилювання.

Під час виступу контролюйте своє дихання і говоріть повільно, особливо з початку. Перед початком виступу розслабтеся.

За кафедрою займіть зручну позу, огляньте слухачів, але говорити не поспішайте. Відтак глибоко вдихніть і в повільному темпі починайте говорити.

Після закінчення промови не виказуйте, що вам стало легко після того, як виступ уже позаду.

Будь-які рухи, пози, жести й міміка виправдані лише в тому разі, коли вони не притягують надмірної уваги слухачів.

Жести мають бути скупими, як щодо кількості, так і щодо широти. Стежте за тим, щоб:

- жести були природними, а не штучними;

- кожен жест мав певне значення;

- промова не починалася і не закінчувалася несподіваним жестом;

- жести узгоджувалися з рухами всього тіла;

- жестикулювати саме тоді, коли треба наголосити на значенні усного слова.

Силу голосу пристосовуйте до акустики і розмірів приміщення. Користуючись підсилювальними пристроями, говоріть у мікрофон, а не повз нього. Якщо доводиться відійти від мікрофона до дошки, говоріть голосніше. Не говоріть, коли пишете на дошці, тобто коли ви стоїте до слухачів спиною. Якщо доводиться долати труднощі, пов`язані з поганою акустикою, шумом у приміщенні, гуркотом, що долинає знадвору, та іншими перешкодами, то:

- артикулюйте дуже ретельно;

- говоріть повільніше і робіть паузи;

- говоріть короткими реченнями;

- супроводжуйте свої слова жестикуляцією й мімікою більшою мірою, ніж звичайно.

Бережіть голос за кілька днів перед виступом. Уникайте куріння або перебування в накурених приміщеннях, пиття холодних напоїв, довгих прогулянок та розмов на морозі, голосних вигуків під час спортивних змагань тощо.

Дружелюбний тон допоможе завоювати прихильність слухачів. Не припускайтеся менторського тону і не моралізуйте. Застосування того чи іншого тону залежить від характеру промови. Якщо хочете наголосити на якійсь думці, це можна зробити кількома способами:

- перш ніж висловити її, помовчіть якусь хвилю, а потім уже говоріть;

- підсильте свій голос або стиште його;

- уповільніть виклад і наголосіть на кожному окремому слові в реченні;

- доповніть усне слово жестом і мімікою;

- змініть тон голосу;

- повторіть важливе слово або речення.

Не бійтеся робити паузи, навіть якщо у вас немає лекторського досвіду. Намагайтеся не заповнювати паузи різними звуками, як "е-е-е...", "ну" та ін.

Швидкості реакції можна навчитися, якщо виконувати такі дві умови:

- виховувати впевненість у своїх силах;

- вчитися заздалегідь уявляти різні ситуації і знаходити способи правильної реакції на них.

Мовлення як засіб досягнення успіху при виступі

Передумовою успіху публічного виступу є і мовна майстерність оратора. Його мовлення повинно відповідати усім вимогам мовної культури, відзначатися усіма позитивними комунікативними якостями -- правильністю, точністю, логічністю, доказовістю, доцільністю, виразністю, різноманітністю вжитих мовних засобів. Зважаючи на усну форму викладу, окремі з них для оратора особливо важливі.

Правильність визначається дотриманням норм літературної мови, порушення яких сприймаються як вимовні, лексичні, фразеологічні, граматичні помилки і, отже, засвідчують невисокий культурний рівень оратора. Найчастіше трапляються помилки у наголошуванні слів, вживанні замість літературного слова діалектизму або слова іншої, в основному російської, мови (елементи т. зв. суржику), наявність слів-"паразитів", жаргонізмів і вульгаризмів.

Точність виявляється у чітких формулюваннях, у вживанні слів у повній відповідності з їхнім значенням.

Логічність вимагає таких мовних конструкцій, які відповідають змістові думки, не допускають двозначного тлумачення.

Доказовість залежить від конкретизації висловлених думок, чіткості сформульованих висновків.

Доцільність досягається тоді, коли промовець враховує рівень підготовленості слухачів, добирає такі мовні засоби, що не спричиняють ніяких труднощів для сприймання змісту.

Виразність є наслідком добору слів і виразів, які найбільш яскраво передають висловлювані думки. Це здебільшого емоційно-експресивні засоби, наприклад, стилістично забарвлені слова, поєднання антонімів в одній фразі, риторичні звертання і питальні речення, попарно з'єднані сполучником однорідні члени речення, лаконічні безсполучникові речення, в т. ч. у складі фразеологізмів, засоби суб'єктивної оцінки як вияв особистого ставлення оратора до висловлюваного. У більшості видів публічних виступів, за винятком суто ділових, важлива й образність: абстрактні поняття, закони, висновки, цифровий матеріал в усному висловлюванні сприймається важко. Яскраві порівняння, образи художньої літератури, крилаті вислови сприяють усуненню цієї перешкоди. І навпаки, слід всіляко уникати зайвих слів, штампів, канцеляризмів, які утруднюють сприймання, викликають негативну емоційну реакцію.

В усних висловлюваннях повинні гармонійно поєднуватися елементи розмовної і книжної мови. Цим забезпечується змістовність виступу, його простота і доступність. Ораторові слід мати на увазі, що не завжди те, що добре у писемному мовленні, є прийнятним в усному. Скажімо, багатокомпонентні складні речення сприяють повному вираженню різноманітних зв'язків між фактами і явищами дійсності, але в усному висловлюванні вони недоцільні, бо погано сприймаються на слух. Замість них варто вживати окремі речення простішої будови.

З метою увиразнення публічного висловлювання в ньому можуть знайти застосування усі ті засоби, що вживаються в художніх текстах. Це, зокрема, тропи: порівняння, епітети, метафори, уособлення, гіпербола (перебільшення), літота (применшення), іронія, а також стилістичні фігури -- повтор окремих слів чи речень, анафора (однаковий початок кількох фрагментів), епіфора (однаковий кінець), синтаксичний паралелізм (однакова будова двох чи кількох речень), градація (кілька однотипних за семантикою або синтаксичною роллю слів, словосполучень чи частин складного речення, які ніби підсилюють одне одного і сприяють більшій емоційності вислову).

Усний виступ виграє і від доречного використання таких синтаксичних структур, побудованих на основі ритмомелодики фрази, як період чи парцеляція.

Суттєву роль відіграє й інтонація -- збільшення чи зменшення сили голосу, підвищення чи пониження його, більші чи менші паузи з метою виділення якоїсь частини висловлювання, зміна темпу залежно від важливості певного елементу змісту.

Поза, жести, міміка оратора

Поза, жести, міміка - приналежність індивідуального стилю. Ці елементи кінетичної системи спілкування діють на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу на змісті інформації, що надходить слуховим каналом, підвищують емоційність і тим самим сприяють кращому засвоєнню висловлених думок. На думку психологів, мова на 25% сприймається зоровим шляхом.

Оратор повинен домогтися відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості і природності на трибуні, перед аудиторією. Вигляд людини, що тривалий час стоїть нерухомо, стомлює слухачів. Під час тривалої доповіді досвідчений виступаючий змінює позу. Крок вперед у потрібний момент підсилює значимість того чи іншого місця промови, допомагає зосередити на ньому увага. Відступаючи назад, оратор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переходить до іншого положення промови. Не варто ходити, пересуватися у різні боки під час виступу.

Майстерність оратора виявляється в посиленні впливу жестом, мімікою. Зайва віртуозність не прикрашає мовця і викликає іронію, ворожість. Від жестів значимих, котрі сприяють успіху промови, необхідно відрізняти безглузді, механічні (струшування головою, поправлення волосся, одягу, вертіння ручки й ін.). Стверджують, що кращий жест той, на який не зважають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом промови. В ораторському мистецтві використовуються:

1) Ритмічні жести.

Вони підкреслюють логічний наголос, уповільнення і прискорення промови, місце пауз. Наприклад, уповільнений рух вправо при проголошенні фрази «Говорить, що воду цідить».

2) Емоційні передають відтінки почуттів (стиснутий кулак, овальний рух руки, « рука, що відрубує» фразу,).

3) Вказівні рекомендується використовувати в дуже рідких випадках, коли є предмет, наочне приладдя, на які можна вказати.

4) Образотворчі наочно представляють предмет, показують його (наприклад, кручені сходи).

5) Символічні несуть певну інформацію. До цієї групи відносяться жест категоричності (шабельне відмахування пальцями правої руки), жест протиставлення ( руки виконують в повітрі рух «там і тут»), жест роз'єднання (долоні розкриваються в різні сторони), жест узагальнення (овальний рух двома руками одночасно), жест об'єднання (пальці чи долоні рук з'єднуються).

Про важливість жестикуляції, говорить той факт, що в риториці, починаючи з античних часів, їй присвячувалися спеціальні розділи .

Основним показником почуттів мовця є вираз обличчя. Міміка оратора стимулює емоції аудиторії, здатна передати гаму переживань: радість і скорботу, сумнів, іронію, рішучість ... Вираз обличчя повинен відповідати характеру промови. У гарного оратора «обличчя говорить разом з промовою». Обличчя і весь зовнішній вигляд виступаючого повинні виражати доброзичливе і навіть дружнє відношення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих.

В кінці виступу публіка схильна задавати питання. Наступні правила допоможуть отримати кілька секунд для обдумування відповіді і підбору ефективної стратегії відповіді:

1) Вербалізация: «Якщо я вас правильно зрозумів, ви питаєте про...».

2) Оцінка питання: «Як добре, що ви поставили саме це питання»; «Це дуже потрібне питання!»; «Ви ставите дуже своєчасне питання»;

3) «Ви ставите питання, на яке не могли відповісти кращі розуми людства», -- краща відповідь на каверзне питання;

4) Визначення займенника, який стоїть попереду питання: хто, куди, де, коли, скільки, як. При відповіді на питання, перш за все, необхідно зрозуміти, який займенник стоїть на першому місці в питанні. Відповідь повинна бути чіткою, без додаткової аргументації.

Оратори схильні формувати собі образ:

1) Емоційний оратор захоплює аудиторію своїми емоціями, тримає увагу аудиторії на емоційному напруженні.

2) «Полуничний» оратор починає мову з цікавих, інтригуючих історій, говорить про нові, приховані або приховувані від публіки факти.

3) Діловий оратор відразу починає говорити про потреби і інтереси аудиторії і цим утримує її увагу.

Отже, ми можемо зробити висновок що розглянута тема є актуальною, бо кожна людина повинна вірно організувати промову, та зробити, щоб промова була цікавою, яка б не була тема промови, вміння успішно проводити публічний виступ дуже важливі для кожної людини, а особливо для тих, хто працює в інтелектуальній сфері. Промова -- вияв внутрішнього, духовного життя людини, її світогляду, її розуміння світу. Не випадково письменники, створюючи образи видатних діячів, показуючи їх вплив на поведінку і мислення людей, нерідко наводять їх промови (згадаймо, наприклад, промови Захара Беркута та Спартака з однойменних творів І. Франка та Р. Джованьйолі)



Список використаної літератури

1. Сагач Г. Риторика. К: вид-во “Ін юре”.2000р.

2. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. -- М.: Наука, 1991.

3. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення. -- Харьков: Фортуна-Пресс, 1998.

4. Бурлачук Л.Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. -- Вип. 2. -- К., 1996.

5. Возняк Л.С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. пси-хол. наук. -- К., 2000.

6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;