Короткий словник з мовознавства

Поняттєві категорії-- загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).

Поняття -- форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.

Порівняльно-історичне мовознавство-- лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.

Порівняльно-історичний метод -- сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.

Погоджувальна лінгвістика -- див. Генеративїзм.

Потенційна сема -- сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема.

Прагматика (грец. pragmatikos -- дійовий, чинний) -- сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.

Прагматична функція мови -- функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.

Прагматичний синтаксис -- синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації.

Прамова -- мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.

Праформа -- вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.

Предикат (лат. praedicatum -- сказане) -- конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.

Предикативи (лат. praedicativus -- стверджувальний, категоричний) -- див. Категорія стану.

Предикативність -- комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.

Пресупозиція (лат. ргае -- попереду і suppositio -- припущення, презумпція) -- компонентсмислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.

Привативні опозиції фонем -- опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має.

Прийом відносної хронології -- прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).

Прийом внутрішньої реконструкції -- прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.

Прийом зовнішньої реконструкції -- прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.

Прийом «слів і речей» -- прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.

Прийом тематичних груп -- прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.

Прийоми внутрішньої інтерпретації -- способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.

Прийоми зовнішньої інтерпретації -- способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами.

Прийоми міжрівневої інтерпретації -- способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.

Прикладне мовознавство -- напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.

Прилягання --тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.

Принцип конгеніальності (лат. соп -- префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і genius-- дух)-- принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача.

Приховані категорії -- семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.

Пропозиція (лат. propositio -- основне положення) -- семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.

Пропорційні опозиції фонем -- опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.

Просодія (грец. prosodia -- приспів, наголос) -- над сегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.

Прості універсали --див. Елементарні універсали.

Просторова лінгвістика --див. Ареальна лінгвістика.

Протеза (грец. prothesis-- додання, приєднання) -- поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Прототип (англ. prototype, від грец. prototypon -- прообраз) -- 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.

Психолінгвістика (грец. psyche -- душа і лінгвістика) -- галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.

Психолінгвістичні методи -- методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.

Психологізм --див. Психологічний напрям у мовознавстві.

Психологічний напрям у мовознавстві -- сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психологізм.

Редеривація (лат. ге -- префікс, що означає зворотну або повторну дію, \деривація\--див. Зворотне словотворення.

Рема (грец. rhema -- сказане) -- компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення -- тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.

Репрезентативна функція (лат. representatio -- наочне зображення) -- див. Номінативна функція.

Референт (англ. refer -- співвідносити, посилатися; лат. referens -- той, що відносить) -- об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.

Референтна функція --див. Номінативна функція.

Речення -- основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.

Рівні мови -- складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).

Рід -- граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.

Сёма (грец. sema-- знак)-- мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.

Семантика (франц. semantique -- наука про зміст, від грец. se mant/kos -- який має значення, означає) -- 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.

Семантичний диференціал -- психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних диференційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізму тощо).

Семантичний множник -- див. Сёма.

Семіологія --див. Семіотика.

Семіотика (грец. semeion -- знак) -- наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.

Сигніфікативна функція фонем (лат. significare --давати знати, виявляти) -- функція розрізнювати значення слів і морфем.

Силабема (грец. sy//atoe~ -- склад) -- див. Морфосилабёма.

Силабоморфема --див. Морфосилабёма.

Сильна позиція фонем -- позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Символіка звука --див. ЗвукосимволГзм.

Сингармонізм (грец. syn -- разом і harmonia -- співзвучність) -- характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня.

Синкретизм (грец. synkretikos -- з'єднання) -- формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.

Синоніми (грец. synonimos-- однойменний)-- слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.

Синтагматика (грец. syntagma, буквально -- разом побудоване; поєднання, зв'язок) -- один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.

Синтагматичний синтаксис -- розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.

Синтагматичні відношення -- відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.

Синтаксёма-- мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.

Синтаксис (грец. syntax/s -- побудова, порядок) -- 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.

Синтаксична типологія мов --типологія, яка грунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.

Синтактика -- один із аспектів дослідження мови, за якого виділяються відношення між одиницями мови.

Синтетизм (грец. synthesis -- поєднання) -- типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).

Синтетичні мови (грец. synthesis -- поєднання) -- мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Синхронічне мовознавство -- мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).

Синхронічний словотвір -- словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.

Синхронія (грец. synchronos -- одночасний) -- 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).

Сирконстанти (франц. circomstance, від лат. circumstant/a -- обставини, умови) -- вільні, не зумовлені валентними властивостями поширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).

Система мови (грец. systema -- ціле, що складається з частин; поєднання) -- множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.

Системний контекст -- контекст, за якого сполучуваність слова зумовлена його індивідуальним значенням.

Ситуативний контекст -- контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст.

Склад -- звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.

Складні універсали -- див. Імплікаційні універсали.

Слабка позиція фонем -- позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.

Слово -- основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.

Словозміна--творення граматичних форм одного й того самого слова.

Словозмінні граматичні категорії -- категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку.

Словосполучення -- два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

Словотвір -- 1) творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, дерива'ція; 2) розділ мовознавства (традиційно -- граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватологія.

Словотвірна модель --див. Словотвірний тип.

Словотвірна мотивація -- семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Словотвірна похідність -- семантична вивідність властивостей похідного слова з властивостей вихідних одиниць.

Словотвірне гніздо -- сукупність слів, упорядкованих відношеннями похідності і об'єднаних спільним коренем.

Словотвірне значення -- узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотвірного форманта. Синонім: дериваційне значення.

Словотвірний ланцюжок -- комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності і взаємозалежності.

Словотвірний проміжний рівень -- рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним.

Словотвірний тип -- формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення. Синонім: словотвірна модель.

Словотворення -- див. Словотвір 1.

Словоформа -- граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями.

Соціальний символізм -- один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т. ч. мовних, засобів.

Соціолінгвістика (лат. societas -- спільність і лінгвістика) -- мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства.

Соціолінгвістичні методи -- методи, які ґрунтуються на синтезі лінгвістичних і соціологічних процедур.

Соціологічний напрям -- сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище.

Споріднені мови -- мови, які походять від спільної прамови.

Спосіб словотворення -- прийом зміни твірного слова або словосполучення (його морфемної будови, звукового складу, лексичного значення), внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця.

Стадіальність -- див. Теорія стадіальності.

Стан -- граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб'єкта й об'єкта в процесі виконання дії.

Статистичні методи -- сукупність операцій та обчислень, використовуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати.

Статистичні універсали -- універсалі!, які позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови. Синонім: фреквенталії.

Стилостатистика -- галузь стилістики, що досліджує авторські та функціональні стилі і жанри статистичними методами. Синонім: статистична стилістика.

Структура мови -- спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова.

Структуралізм -- мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближеного до математичних наук) формального її опису.

Структурна схема речення -- абстрактний зразок речення, до складу якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови.

Структурний метод -- метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Структурний синтаксис --див. Дистрибутивний синтаксис.

Суб'єкт (лат. sybjectum -- підкладене) -- формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет.

Субзнаковий рівень мови (лат. sub -- під) -- рівень мовних оди-ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.

Субкод (лат. sub -- під і код) -- підвид коду, різновид коду.

Субстрат (лат. sub -- під і stratum -- шар, пласт) -- мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витісненої місцевої мови.

Суперзнаковий рівень мови (лат. super-- над) -- рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.

Суперстрат (лат. super -- над і stratum -- шар, пласт) -- мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.

Сценарій (італ. scenario, від лат. scaena -- сцена) -- різновид структури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») структури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних значень, приписуваних термінальним елементам.

Табу (франц. tatoou, від полінезійського tapu -- заборонений, священний) -- заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.

Тезаурус (грец. thesauros -- скарб, скарбниця) -- див. Ідеографічні словники.

Тема висловлення (грец. thema -- те, що покладено в основу) -- компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення -- те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).

Тематичні словники -- див. Ідеографічні словники.

Теорія ієрархії мовних рівнів --теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.

Теорія ізоморфізму (грец. fsos -- рівний, однаковий і morphe -- вид, форма) --теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.

Теорія інформації-- наука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Синонім: інформатика.

Теорія ймовірностей -- математична наука, що вивчає способи обчислення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями інших подій.

Теорія (концентричних) хвиль --теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.

Теорія мінімального зусилля --див. Закон мовної економії.

Теорія множин -- розділ математики, в якому вивчаються загальні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).

Теорія моногенезу (грец. monos -- один і genesis -- народження, походження) -- вчення про походження людської мови з одного джерела.

Теорія номінації (лат. nominatio -- називання, найменування) -- розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мовних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.

Теорія родовідного дерева -- теорія німецького мовознавця Августа Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.

Теорія стадіальності -- інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.

Типологічне мовознавство (грец. typos -- відбиток, форма, зразок і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.

Типологічний метод --див. Зіставний метод.

Тон (грец. tonos -- напруження) -- наділене значеннєвістю контрастне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.

Топологічна семантика -- напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення між окремими значеннями слова. Див. Топологічна схема.

Топологічна схема (грец. topos -- місце і logos -- слово, вчення) -- схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.

Топонім (грец. topos -- місце і бпута -- ім'я, назва) -- власна назва будь-якого географічного об'єкта.

Транспозиційне значення -- найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуальності, ознаковості тощо).

Транспозиція (лат. transpositio -- перестановка) -- використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо).

Трансформаційна граматика -- див. Генеративна лінгвістика.

Трансформаційний аналіз -- експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.

Трансформація (лат. transformatio-- перетворення) -- закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до створення вторинної мовної структури.

Узгодження -- тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.

Узус (лат. usus -- користування, вживання, звичай) -- загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.

Універсальні граматики -- граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов.

Унілатеральна теорія знака (лат. unus -- один і latus -- сторона) -- теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).

Усічення -- утворення нових слів шляхом скорочення (кілограм -- кіло).

Фактична функція мови (грец. phatos -- говорити, оповідати, вести пусті розмови) -- функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.

Фігура--фон --терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивні лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (ґештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійсності і не зводиться до сукупності ЇЇ частин. Частина диференційованого поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом -- фігура, все інше -- фон, основа фігури.

Філологія (грец. philologia, від phileo -- любити і logos -- слово) -- загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.

Флексія (лат. flexio-- згинання, відхилення)-- змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Флективні мови -- мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузійні мови.

Фон --див. Фігуру.

Фонема (грец. phdnema -- звук, голос) -- мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць -- морфем і слів.

Фонетичний символізм -- див. Звукосимволізм.

Фонетичні закони -- закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звукові закони.

Фонологічна система -- сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках.

Фонологічні опозиції -- лінгвально суттєві протиставлення (відмінності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.

Фонологія (грец. phone -- звук і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.

Фонотактика (грец. phone -- звук і taxis -- розташування, розміщення) -- сполучуваність фонем.

Формально-структурний синтаксис -- див. Структурний синтаксис.

Фразеологізм -- відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Фразеологічний проміжний рівень мови -- рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.

Фразеологічні вирази -- стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні єдності -- семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Фразеологічні зрощення -- семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеологічні сполучення -- звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

Фразеологія (грец. phrasis -- вираз і logos -- слово) -- 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фрейм (англ. frame -- каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) -- структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.

Фреквенталії (лат. frequens, род. відм. frequentis -- частий, численний) --див. Статистичні універсали.

Фузейні мови (лат. fusio -- плавлення) --див. Флективні мови.

Функції мови (лат. functio -- виконання, здійснення) -- призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Функціоналізм --див. Функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика -- сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: Функціоналізм.

Функціональний синтаксис -- 1) синтаксис, об'єктом вивчення якого є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) синтаксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).

Функціонально-семантичне поле -- система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту.

Цілеспрямований асоціативний експеримент -- методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої експериментатор визначає реципієнту конкретні завдання (навести означення до слів-стимулів, оцінити в балах семантичну відстань між словами тощо).

Час -- граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення.

Частини мови -- лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних властивостей.

Частотні словники -- словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, а за спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.

Члени речення -- мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і виражаються повнозначними словами або сполуками слів.

Школа естетичного ідеалізму -- мовознавчий напрям, представники якого критикували молодограматизм з позицій так званої естетичної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда.

Школа «слів і речей» -- мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.