Предмет сімейного права України: поняття та елементи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/\

Предмет сімейного права України : поняття та елементи

Зміст

сімейний правовідносини юридичний статус

Вступ

Розділ І: Предмет сімейного права та його складові елементи

1.1 Поняття сім'ї як основи сімейних правовідносин

1.2 Сімейні правовідносини: поняття та види

1.3 Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин

Розділ 2. Суб'єкти сімейних правовідносин

2.1 Поняття суб'єктів сімейних правовідносин

2.2 Види суб'єктів сімейних правовідносин та особливості їх правового статусу

Розділ 3. Об'єкти сімейних правовідносин: поняття та характеристика

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Основним критерієм відмежування галузей права між собою є наявність специфічної групи суспільних відносин, що складають предмет регулювання даної галузі та особливий спосіб впливу норм на суспільні відносини. Визначити предмет галузі - означає виділити своєрідність, суть і характерні риси правових відносин, які вона регулює.

Особливими правовими відносинами є сімейні правовідносини, які складають предмет сімейного права, як окремої галузі права, адже роль сім'ї в житті суспільства дуже важлива та багатогранна. Не багато є суспільних явищ, які б поєднали в собі всі основні аспекти людської життєдіяльності і виходили на всі рівні практики: від суспільно-історичного до індивідуального; від економічного до духовного. Сім'я - один із них. Саме тому дослідження сімейних правовідносин з метою теоретичного обґрунтування базових понять для повноцінного існування кожного члена сім'ї, як окремого суб'єкта зазначених правовідносин, та можливості належного використання визначених об'єктів зумовлює актуальність даної теми. Оскільки на сьогодні у цій сфері багато серйозних труднощів, що зумовлені, зокрема, стрімким розвитком та необхідними теоретичними змінами, так і змінами чинного національного законодавства, яке усі намагаються пристосувати до європейських стандартів не враховуючи при цьому основи ментальності та специфічних особливостей, завдяки яким Україна має змогу існувати як самобутня самостійна держава.

Нашою МЕТОЮ було :

а) дослідити теоретичні, практичні та законодавчі питання існування та розвиток сімейних правовідносин, як окремого інституту сімейного права;

б) визначити поняття сімейних правовідносин, та пов'язані з ним терміни, а також детально дослідити усі його складові;

в) розробити нові науково обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблеми у даній сфері.

НАУКОВА НОВИЗНА роботи полягає у дослідженні та порівнянні теоретичних та практичних понять кожного елементу сімейних правовідносин; внесенні пропозицій до нормативно-правових актів та розробці шляхів для реального захисту суб'єктів сімейних правовідносин, удосконалення механізму не лише реалізації прав, але й ефективного виконання цими суб'єктами своїх обов'язків; забезпеченні правових підстав існування юридичних фактів; повноцінного захисту об'єктів.

МЕТОДОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ дослідження є прагнення врахувати зусилля попередників, вчених, які присвятили свої роботи як проектам захисту прав подружжя, так і реалізації цих проектів у життя, зокрема: З.Ромовської, І.Жилінкової, О.Дзери, О.Балакірєвої, Є.Ворожейкіна, В.Рясенцева, М.Антокольської, A.Бєляєвої, В.Маслова, М.Кротова, Ю.Червоного, A.Нечаєвої та інших.

Отож, досліджуючи сукупність прав та обов'язків чоловіка та дружини, та гарантії їх реалізації, а отже правовий статус подружжя, необхідно не обминути розгляд існуючих недоліків в законодавстві, що не дають в повній мірі реалізувати права, а без реалізації прав ніколи не буде повного виконання обов'язків. І при цьому сім'я, як основа держави, буде незахищеною та й кількість зловживань у її захисті постійно збільшуватиметься. Тому ми вважаємо, що недоліки у зазначеній сфері необхідно усувати якнайближчим часом і лише тоді ми зможемо дійсно стверджувати, що у нас міцна держава, яка справді захищає сім'ю.

Розділ І: Предмет сімейного права та його складові елементи

1.1 Поняття сім'ї як основи сімейних правовідносин

У суспільстві існують різні за своїм змістом відносини, серед яких правові відносини займають особливе місце. Правові відносини, як зазначає О.Ф.Скакун, це специфічні суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Х.: Консул, 2000. - С.124-126. .

Правові відносини є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб'єктами. Не є винятком і окремий, але надзвичайно важливий, вид правовідносин - сімейні правовідносини. Існують різні визначення даної категорії. Так, Ромовська З.В. визначає їх як специфічні суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права Ромовська З.В. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. - К., Дім “Ін Юре”, 2003 - 532 ; Гопанчук В.С. - як відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання, в результаті встановлення опіки та піклування Сімейне право України./ За заг.ред. Гопанчука В.С.. - К.: Істина, 2002. - 304 с..

На нашу думку, дані визначення не відображають всіх особливостей поняття «сімейні правовідносини», тому ми хочемо запропонувати своє визначення: «сімейні правовідносини - це підпадаючі під дію сімейно-правового регулювання відносини між членами сім'ї в її соціологічному розумінні, а також між родичами першого та другого ступеня споріднення».

Варто зазначити, що норми сімейного права регулюють не усі відносини, що виникають зі шлюбу та сім'ї. Так, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, а також побудова сімейних відносин на засадах взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки можуть бути забезпечені не нормами права, а нормами моралі. А норми права лише сприяють цьому.

Як вірно зазначено в науковій літературі, правові норми, що встановлюють умови і порядок укладення шлюбу, є початковою стадією правового регулювання тих майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між особами, які виявили бажання одружитися Рясенцев В.А. Семейное право. -- М., 1971. -- С.51.. Не є, наприклад, сімейними відносини між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, оскільки заручини не породжують обов'язку вступу у нього. Водночас при цьому у зазначених осіб можуть виникати цивільно-правові зобов'язання. Так, згідно з ч.3 ст.31 Сімейного кодексу України (далі - СКУ) Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про шлюб та сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 376 с. особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Отже, закон, регулюючи сімейні відносини, виходить з визначення поняття сім'ї. Відповідно до ч.2 ст.1 СКУ їх регулювання здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту Там само..

Термін "сім'я" закріплено у ч.3 ст.2 СКУ. У ст.3 вперше у законодавстві зроблено спробу дати нормативне поняття сім'ї, хоча саме визначення у СКУ відсутнє. У ст.3 зазначається лише, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства, що на нашу думку, визначає лише місце сім'ї в суспільстві; дається також визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. У наступних нормах цієї статті розкривається суб'єктний склад сім'ї та визначаються підстави її виникнення.

У ст.4 сказано про право особи на сім'ю (це ж положення передбачене у ст.291 Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с.) (далі - ЦКУ). Термін "сім'я" вжито й в інших статтях СКУ. Так, у ч.2 ст.40 зазначено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду в разі його фіктивності, тобто якщо його укладено жінкою та чоловіком, або одним із них, без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя.

У другому абзаці ч.4 ст.3 підкреслено, що подружжя вважається сім'єю й тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. У цьому разі йдеться про виняток із загального правила. У третьому абзаці цієї частини зазначено, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Це пояснюється існуванням таких природних підстав виникнення сім'ї, як кровне споріднення та взаємні права й обов'язки її членів.

Згідно з ч.3 ст.3 СКУ права члена сім'ї має одинока особа, хоча, на нашу думку, з цим положенням навряд чи можна погодитись. Адже у такому разі немає природних підстав виникнення сім'ї -- шлюбу, кровного споріднення. Крім того, особа, у якої немає кровного споріднення з іншими особами, як правило, ні з ким не пов'язана взаємними сімейними правами та обов'язками. Виняток становлять відносини між колишніми членами сім'ї, наприклад, між колишнім подружжям, якщо один з них зобов'язаний сплачувати другому аліменти, та відносини, що виникають з права вітчима, мачухи на одержання аліментів від пасинка, падчерки, з якими вони багато років не живуть однією сім'єю (ст.270 СКУ).

В юридичній літературі під сім'єю розуміють:

союз осіб, пов'язаних шлюбом чи родинністю Украинский советский знциклопедический словарь: В 3-х т./ Ответ. ред. А.В. Кудрицкий. - К., 1989. - Т.3. -- С.167.;

союз осіб, заснований на вільному і рівноправному шлюбі, близькій родинності, усиновленні чи іншій формі виховання дитини і який характеризується спільністю життя та інтересів цих осіб, наділених відповідними правами і обов'язками Бошко В.И. Очерки советского семейного права. Перераб. и доп. д.ю.н., проф. В.А. Рясенцевым. -- К., 1952. -- С.80.;

об'єднання осіб, що природньо формується в реальному житті, ґрунтується на шлюбі, родстві, усиновленні чи інших формах відносин між цими особами і характеризується спільністю духовного, матеріального життя та інтересів, що забезпечують продовження роду і виховання дітей Советское семейное право/ Под ред. В.А. Рясенцева. -- М., 1982. - С.47.;

цілісне соціальне утворення, що характеризується внутрішньою єдністю і щепленням частин в єдине ціле Маслов В.Ф., Подопригора З.А., Пушкин А.А. Действующее законодательство о браке и семье. -- Харьков, 1972. -- С.123.;

первинний і багатогранний осередок нашого суспільства Шевченко Я.Н. Совершенствование законодательства о браке и семье: Теоретические проблемы соотношение гражданского и семейного законодательства. -- К., 1986. -- С. 7--8.;

активна соціальна група, побудована на шлюбі чи на родинних відносинах Ершова Н.М. Вопросы семьи в гражданском праве. -- М., 1977. -- С.4..

Отже, в більшості випадків сім'я розглядається як певний союз (утворення) осіб, що пов'язані відносинами шлюбу, родинності чи усиновлення.

Сім'я в силу своїх складових частин, наділення моральними та духовними ознаками є складним соціальним явищем. Багатогранність сім'ї виявляється в різному суб'єктному складі кожної сім'ї, в наявності у її членів персоніфікованих, з огляду на їх становище в сім'ї, прав та обов'язків. Складність цього явища також виявляється в тому, що суб'єктом сімейних правовідносин виступає не сама сім'я як колективне утворення, а кожен член сім'ї окремо.

Природною основою сім'ї є шлюб, кровне споріднення та прирівняні до них відносини. Характерною ознакою сім'ї є спільне життя (це поняття не можна ототожнювати з поняттями спільного проживання та спільного побуту). Поняття спільного життя, як зазначає Є. Ворожейкін, значно ширше за поняття спільного проживання. Спільне життя може мати місце й за відсутності спільного проживання. Спільне життя -- це не тільки спільне проживання, а й спільність сімейних інтересів, взаємна потреба у постійному спілкуванні одне з одним Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. --М., 1974. - С. 34-35.. Тому, розглядаючи питання про ознаки сім'ї, на нашу думку, правильніше говорити про спільне життя, а не про спільне проживання чи спільний побут.

Ознаками сім'ї є також взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання її членами одне одного, насамперед підростаючого покоління.

На підставі викладеного можна дати таке визначення поняття сім'ї в соціологічному розумінні: сім'я -- це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та кровному спорідненні (або лише на шлюбі чи лише на кровному спорідненні), усиновленні та взятті дітей на виховання, характерними ознаками якої є спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, і, насамперед, підростаючого покоління Королев Ю.А. Конституция СССР -- правовая основа построения брачно-семейных отношений. -- М., 1981. -- С.17.. Важко погодитись із запропонованим деякими авторами поняттям сім'ї як союзу осіб, що має певні характерні риси Давиденко Г.І. Шлюб і сім'я. - К.: Політвидав, 1972. - 126 с.. Сім'я, наприклад, мати й малолітня дитина, може й не являти собою союзу осіб Белявський А.В., Финн Е.Ф. Любовь и кодекс. Социально-правовые проблемы брака и семи. - М.: Советская Россия, 1973. - С.78-84..

Щодо вирізнення поняття сім'ї в юридичному розумінні, то це поняття, як зазначає В. Рясенцев, -- це юридичний зв'язок Рясенцев В.А. Семейное право. -- М., 1971. -- С. 44. Для сім'ї в юридичному розумінні характерне те, що її члени мають взаємні права та обов'язки, зміст яких залежить від їх правового становища. На цю ознаку вказує й ч.2 ст.3 СКУ.

З урахуванням наведеного вище сім'ю в юридичному розумінні можна характеризувати як історично визначену організовану соціальну спільність, пов'язану взаємними правами та обов'язками, які випливають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання Данильченко О. Запобігання насильству у сім'ї// Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - №4. - С.27-37.. Такій сім'ї притаманні ті ж ознаки, що й сім'ї в соціологічному розумінні, а саме: спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаючого покоління. Однак на відміну від сім'ї в соціологічному розумінні для сім'ї в юридичному розумінні, як вже зазначалося, характерне те, що її члени пов'язані взаємними правами та обов'язками. Водночас, як підкреслює В. Рясенцев, сімейні права та обов'язки можуть існувати між членами не тільки однієї сім'ї, а й різних сімей. Так, дорослі діти, які створили власні сім'ї, мають певні обов'язки перед своїми батьками, неповнолітніми братами та сестрами, які проживають в інших сім'ях Рясенцев В.А. Семейное право. -- М., 1971. -- С. 44.

Отже, поділ на визначення сім'ї в соціологічному та юридичному значенні обумовлений тим, що регулювання сімейних відносин здійснюється не лише юридичною наукою, а й соціологією, етикою, психологією та ін. Хоча сім'я має специфічні біологічні функції відтворення людського роду, водночас вона є формою соціальної спільності людей, характер якої визначається економічним базисом суспільства і змінюється з історичним розвитком людства.

Таким чином, поняття сім'ї у соціологічному розумінні не збігається з поняттям сім'ї в юридичному розумінні. Так, повнолітні працездатні брат і сестра, які проживають разом або проживають разом і ведуть спільне господарство, чи працездатна мати і повнолітній працездатний син, які проживають разом і ведуть спільне господарство, утворюють сім'ю в соціологічному розумінні, їх відносини ґрунтуються на кровному спорідненні, спільному житті. Однак сім'ю в юридичному розумінні вони не утворюють, оскільки у них немає взаємних сімейних прав та обов'язків.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юридичним її значенням. Це, як ми вважаємо, обумовлено тим, що правові норми регламентують лише окремі, визначені в сімейному законодавстві, питання існування сім'ї, її створення і припинення як об'єктивно існуючого явища. Тобто правові норми встановлюють юридичні факти, які є підставами для виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин, і як вже було зазначено, правові норми регламентують не всі аспекти життя та відносин, що складаються в сім'ї, а лише ті, на які держава може впливати шляхом встановлення обов'язкових правил поведінки. А загалом, визначаючи поняття сім'ї необхідно виходити з того, що шлюб та сім'я, як зазначав Ф. Енгельс у праці "Походження сім'ї, приватної власності та держави" на підставі досліджень Л.Моргана і М.Ковалевського, -- явища історично мінливі. Вони змінюються з розвитком суспільства: спочатку -- під впливом природних факторів, а потім -- економічних Маркс К., Знгельс Ф. Избраннне произведения. -- Т. II. -- М.,1955. - С.196..

Сім'ї як історично визначеній організованій соціальній спільності притаманні біологічна, господарська та ідеологічна функції Агарков М. Обязательства по советскому гражданскому праву. - М., 1988. - С.105.. Біологічна функція спрямована на продовження людського роду, фізичне та духовне відтворення суспільства і тісно пов'язана з ідеологічною. Господарська функція передбачає спільне використання доходів і ведення домашнього господарства. Вона може бути спрямована на спільне ведення бізнесу, передачу набутого майна у спадок. У сім'ї, що займається веденням селянського (фермерського) господарства ця функція дістає вияв у спільній підприємницькій діяльності по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції. Зміст господарської функції залежить від соціального прошарку, до якого належать члени сім'ї. Ідеологічна функція спрямована на взаємне виховання членів сім'ї, насамперед підростаючого покоління. її зміст також залежить від соціального прошарку, до якого належать члени сім'ї. Залежно від функцій у сім'ї треба розрізняти три види відносин: біологічні, майнові та ідеологічні. Біологічними є не тільки відносини, пов'язані з продовженням людського роду, а й ті, що виникають з кровного споріднення Поссе Е.А., Фадеева Т.А. Проблемы семейного права. - Ленинград, 1976.- С.33..

Не можна погодитись із Я. Шевченко Шевченко Я.М. Проблеми нового Сімейного кодексу України// Проблеми законності. -- Харків, 2003. -- С. 5--6., яка, критикуючи поняття сім'ї, наведене у ст.3 СКУ, зазначає, що критерії розмежування останньої як соціального осередку та правового феномена є поєднанням випадкових обставин, внаслідок чого поняття сім'ї може бути поширене й на інші правові та соціальні явища. На її погляд, визнання того, що сім'ю утворюють особи, які проживають разом, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, породжує уявлення про щось подібне до комунальної квартири. Адже проживання разом і спільне ведення господарства можуть стосуватися будь-якої групи людей, які прихильно ставляться одне до одного. Однак ці люди можуть і не бути пов'язані сімейними узами. Що ж до взаємних прав та обов'язків, то їх характер взагалі може бути найрізноманітнішим.

Проте, стверджуючи наведене вище, Я.Шевченко аналізує лише ч.2 ст.3 СКУ і не враховує того, що у ч.4 цієї статті підкреслено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відносини ж між особами, які проживають у комунальній квартирі, не ґрунтуються на шлюбі, кровному спорідненні, усиновленні. Крім того, до цих відносин не може бути застосована ознака спільного побуту. Зазначені особи пов'язані між собою не взаємними сімейними, а лише взаємними житловими правами та обов'язками. Справді, як вже зазначалось, визначення поняття сім'ї, наведене у ст.3 СКУ, є невдалим. Але не можна стверджувати, що це поняття сім'ї в ст.3 СКУ породжує уявлення про щось, подібне до комунальної квартири. Навряд чи можна погодитись і з 3.В.Ромовською, яка вважає, що треба визнати сім'єю двох одиноких літніх жінок, які проживають разом, мають спільний бюджет і піклуються одна про одну Ромовська З.В. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України. - К., Дім “Ін Юре”, 2003 - 532 с.. Адже при цьому відносини між зазначеними особами не ґрунтуються на шлюбі, кровному спорідненні, усиновленні, у них немає взаємних сімейних прав та обов'язків.

З поняттям сім'ї тісно пов'язане поняття права особи на сім'ю. Відповідно до ч.1 ст.4 СКУ особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. Право фізичної особи на сім'ю закріплене ще й у ст.291 ЦКУ. Проте остання на відміну від ст.4 СКУ передбачає право фізичної особи на сім'ю, тобто її право бути членом сім'ї, а не на створення останньої. Згідно зі ст.291 ЦКУ фізична особа має право на сім'ю незалежно від віку та стану здоров'я. Вона не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом.

Право на створення сім'ї є елементом сімейної правоздатності особи, яка досягла шлюбного віку, а не її суб'єктивним правом, оскільки йому не відповідає чийсь обов'язок. Суб'єктивному ж праву особи завжди відповідає обов'язок іншої особи або осіб.

Відповідно до ч.2 ст.4 СКУ сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Це положення відповідає поняттю сім'ї, наведеному у ст.3 СКУ.

Згідно з ч.3 ст.4 СКУ кожна особа має право на проживання в сім'ї. Дане положення відповідає ст.51 Конституції України Конституція України від 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком Інтер, 1996. - 87 с., яка передбачає охорону державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства. Крім того, право на проживання в сім'ї тісно пов'язане з правом на житло, передбаченим ст.47 Конституції України.

1.2 Сімейні правовідносини: поняття та види

Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права? Для відповіді на це запитання необхідно дослідити ознаки сімейних правовідносин та їх елементи, до яких належать: суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки суб'єктів (складають зміст), юридичні факти Рабинович П.М. Права людини та їх захист. - Л.: Світ, 1993. - С.27..

Сім'я, як слушно зазначено в літературі, не є самостійним суб'єктом права2. Такими суб'єктами є окремі члени сім'ї. Є. Ворожейкін вважає, що не може існувати декілька визначень поняття сім'ї залежно від різних галузей права. Це визначення має бути єдиним, незважаючи на те, що поняття "член сім'ї" у кожній галузі відображає притаманну їй специфіку Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. --М., 1974. - С. 34-35.. З цим положенням важко погодитись. Правильнішою видається думка А. Сергєєва, відповідно до якої існує різний підхід до поняття сім'ї в юридичному розумінні у різних галузях права4. Так, у житловому законодавстві на перший план висуваються такі ознаки, як спільне проживання та ведення спільного господарства (ст.64 Житлового кодексу України Житловий кодек України від 30 червня 1983 року/ Кодекси України. - Т.1. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С.318-378.). Згідно з ч.2 цієї статті членами сім'ї наймача, крім його чоловіка, дружини, дітей і батьків, можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають з цією особою і ведуть з нею спільне господарство.

Сімейні правовідносини мають спеціальні та загальні ознаки. Спеціальними є ті, що характерні саме для сімейних правовідносин, і певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідносин. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, які притаманна усім цивільним правовідносинам. Ознаками, які притаманні сімейним правовідносинам (спеціальні ознаки):

специфічний суб'єктний склад - суб'єктами таких відносин є особи, що пов'язані відносинами шлюбу, спорідненості, усиновлення чи іншої форми прийняття дітей в сім'ю на виховання;

своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, спорідненість, материнство, батьківство тощо);

тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом);

індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов'язків іншим особам;

особисто-довірчий характер Червоный Ю.С. Понятие и особенности семейных правоотношений// Суспільство. Держава. Право. - Цивільне право. - №1. - 2002. - С.16-23..

На доповнення до викладеного зазначимо, що сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер, їх правомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи. Тому для цих правовідносин, як зазначено в літературі, характерною є відсутність абсолютних правовідносин Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. -- Свердловск, 1972. -- С. 161.. Водночас, як підкреслюють О.Іоффе Иоффе О.С. Советское гражданское право. -- Ч. 3. -- Л., 1965. --С. 195. та А.Сергєєв Сергєєв А. Гражданское право. -- Т.3. -- М., 1999. -- С. 291., серед сімейних правовідносин є й такі відносні правовідносини, в яких одночасно беруть участь троє, а іноді й більше суб'єктів, які мають самостійні права та інтереси. Прикладом можуть бути правовідносини, що складаються між батьками й дітьми. Однак, на нашу думку, у цьому разі немає множинності осіб у зобов'язанні, яка має місце в цивільному праві, оскільки, як зазначає М.Антокольська, правовий зв'язок дитини з кожним із батьків є суто індивідуальним Антокольская М.В. Семейное право. -- М., 1999. -- С. 95..

До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, у тому числі і сімейним правовідносинам, належать: рівність учасників правовідносин; автономія їх волі; майнова самостійність.

Сімейні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають між особами, які є рівними між собою. Вони не є відносинами влади і підкори, які притаманні, наприклад, правовідносинам адміністративним. Навіть коли йдеться про відносини між батьками і дітьми, то вертикаль стосунків не виникає. Батьки не мають владних повноважень стосовно дитини. В своєму ставленні до дитини вони зобов'язані виходити з того, що перед ними особа, яка має свої власні права та інтереси. Більше того, дитина має право на підвищений захист своїх прав навіть і проти своїх батьків, коли ті виконують свої батьківські обов'язки неналежним чином. В юридичному сенсі правовідносини батьків і дітей - правовідносини горизонтальні, відносини рівних сторін.

У цивілістиці поставало питання: рівність сторін є ознакою відносин, тобто засобу, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини? З цього приводу висловлюються різні думки. На приклад, М.Д.Єгоров вважає, що рівноправність - це ознака методу правового регулювання. Він, зокрема, зазначає: «Якщо визнати, що сторона суспільних відносин, які входять до предмету цивільного права, знаходиться в рівному становищі і без правового регулювання, то стає безглуздим саме правове регулювання вказаних відносин методом рівноправ'я…» Гражданское право. Ч.1/ Под. ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. - М.,1996. - С.11.. Таке пояснення, на нашу думку, не виглядає переконливим. Рівність сторін - це, в першу чергу, природна риса самих відносин, які регулюються. Якщо певні відносини за своєю природою є відносинами рівних осіб, то право може лише закріпити таке становище, перевести його на мову юридичних термінів, створити відповідні механізми юридичного захисту і не більше. Зміст законодавчих норм визначається сутністю відносин, які регулюються, а не навпаки. Якщо норми закону моделюються без урахування природи відносин, які регулюються, то їх ефективність буде невеликою. Тому рівність сторін, у першу чергу, може розглядатись як ознака саме відносин, що регулюються сімейним правом. Знаходячи свій відбиток у правових нормах, рівність сторін набуває юридичного закріплення і визначає сутність правового регулювання сімейних відносин, тих юридичних засобі, які залучаються до їх регулювання.

Кожен учасник сімейних відносин розглядається як особа, яка має відповідну майнову самостійність, власні майнові права, незалежно від свого віку та обсягу дієздатності. Завжди можна конкретно визначити, яке саме майно належить тому чи іншому учаснику сімейних відносин на праві власності або володіння, обтяжене воно боргами чи ні, які майнові права та обов'язки має особа щодо інших осіб тощо. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої майнові права безпосередньо або за допомогою інших осіб, що не змінює основної концепції, відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин має майнову самостійність.

Ще однією ознакою сімейних правовідносин є автономія волі їх учасників. Кожна особа в сімейному праві визначається як окремий суб'єкт права не залежно від віку та здатності здійснювати свої права власними діями. Саме тому відповідно до ч.1 ст.7 Конвенції ООН про права дитини Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року./ Міжнародні договори України. - К.: Наукова думка, 1992. - Ст.123-127., дитина реєструється відразу після народження і з цього моменту набуває своїх прав. Інша справа, яким чином визначається воля дитини. Зрозуміло, що вольові якості людини формуються не з моменту народження, а потребують певного часу. З урахуванням цього природного факту, в праві існує чимало спеціальних механізмів, які дають змогу, з одного боку, розглядати дитину як окрему вольову «одиницю», а з іншого - передати право формулювати та визначати цю волю іншим особам, які за своїми природними якостями здатні це робити - батькам, усиновлювачам, опікунам, піклувальникам тощо. Ці особи завжди мають діяти так, як би діяла сама особа, здійснюючи свою власну вольову поведінку у власних інтересах.

Для сімейних правовідносин характерним також є їх складний характер, коли абсолютні та відносні правовідносини дуже тісно пов'язані між собою та існують, так би мовити паралельно. На приклад, правовідносини між чоловіком та жінкою щодо їх спільного майна є відносними, бо обидві сторони правовідносин є чітко визначеними, кожен із подружжя зобов'язаний володіти, користуватися та розпоряджатися спільним майном, не порушуючи прав іншого з подружжя. У той же час щодо усіх третіх осіб подружжя виступає як єдиний власник, уповноважена особа, якій протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. У цьому сенсі правовідносини власності подружжя мають абсолютний характер.

А.Сергєєв, на приклад, допускає можливість існування досить обмеженої кількості абсолютних сімейних правовідносин. На його думку, такими є відносини, пов'язані з правом власності подружжя, що, як і будь-які пов'язані з правом власності відносини, які регулюються цивільним правом, побудовані за моделлю абсолютних правовідносин Сергєєв А. Гражданское право. -- Т.3. -- М., 1999. -- С. 291.. Ми вважаємо, що з цим твердженням навряд чи можна погодитись повністю, адже відповідно до ч.1 ст.60 СКУ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Особливістю суб'єктного складу правовідносин, що виникають зі спільної власності, є множинність її учасників. Тому правовідносини виникають не тільки між власником і не власником, а й між власниками.

У науковій юридичній літературі розрізняють зовнішні правовідносини, пов'язані зі спільною власністю (між співвласниками, з одного боку, і не власниками -- з другого), і внутрішні (між самими співвласниками):

зовнішні правовідносини учасників спільної власності з третіми особами мають абсолютний характер, який дістає вияв у тому, що співвласники наділені суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких не обмежене, повинні утримуватись від порушення цього права. Особливістю цих відносин є те, що правомочною стороною виступає не одна особа, а декілька;

внутрішні правовідносини за своєю структурою є відносними, адже всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні права та обов'язки щодо одне одного обумовлені наявністю самого права спільної власності як "стисненого" права, опосередковують ставлення до речі "як до своєї", і для їх виникнення не потрібні додаткові юридичні факти. Тому незважаючи на те, що ці правовідносини за своєю структурою є відносними, вони залишаються правовідносинами, пов'язаними з правом власності.

Існує і інша класифікація. Так, В. Рясенцев залежно від характеру захисту розрізняє:

1) відносні правовідносини, яким притаманний абсолютний характер захисту від порушень з боку інших осіб (право батьків, а у разі їх відсутності інших законних вихователів на виховання дітей). Відносність полягає в тому, що в таких правовідносинах конкретно визначені сторони, які наділені певною сукупністю взаємних прав та обов'язків. Зокрема, це стосується рівних прав батьків на виховання дітей (ст.141 СКУ), спільне визначення питань щодо виховання дітей (ст.157 СКУ), діти, в свою чергу, мають право на вислухання їх батьками, право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані на їх утримання (ст.179 СКУ), право отримати виховання від батьків або інших визначених законом осіб. Абсолютний характер захисту означає обов'язок всіх інших осіб утримуватися від порушення прав батьків та дітей;

2) абсолютні правовідносини з деякими ознаками відносних (право дружини і чоловіка на їх спільне майно). Абсолютний характер тут поширюється на інших осіб, які зобов'язані утримуватися від порушень їхнього права власності, а відносний -- стосовно кожного з членів подружжя.;

3) відносні правовідносини, яким не притаманні ознаки абсолютного захисту (особисті немайнові права та обов'язки подружжя, права й обов'язки дружини і чоловіка по утриманню) Рясенцев В.А. Семейное право. -- М., 1971. -- С. 14.. Тобто це відносини, в яких є чітко визначені сторони, наділені взаємними правами та обов'язками.

За змістом прав та обов'язків суб'єктів сімейних правовідносин їх поділяють на:

шлюбні правовідносини;

правовідносини між батьками і дітьми (батьківські правовідносини);

правовідносини з приводу виховання і матеріального утримання;

правовідносини з виховання;

правовідносини з матеріального утримання Чефранова Е. Имущественные отношения в русской семье. - М., 1997. - С.67.. Необхідно відзначити відсутність у цій класифікації такого виду сімейних правовідносин, як відносини з усиновлення, що їх віднесено до групи відносин з виховання і утримання. Але особливості відносин усиновлення дозволяють виділити їх в окрему групу правовідносин.

Як зазначає В. Рясенцев, деякі з перелічених рис сімейних правовідносин притаманні й окремим інститутам цивільного права. Наприклад, триваючий характер властивий праву власності, особистим немайновим правам, зв'язок прав з особою, їх невідчужуваність характеризують право авторства тощо.

Невідчужуваність притаманна праву на життя, на охорону здоров'я, на свободу та особисту недоторканність Линникова Н.Ю. Право общей долевой собственности граждан: Автореф. дис... канд. юрид. наук. -- М., 1982. -- С. 9., на повагу до гідності та честі, а також іншим особистим немайновим правам, переліченим у ст.270 ЦКУ. Згідно з ч.3 ст.269 ЦКУ особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, яка не може відмовитися від цих прав, а також не може бути позбавлена їх. Відповідно до ч.1 ст.269 ЦКУ особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або надаються за законом. Однак такі риси сімейних правовідносин, як невідчужуваність та непередаваність властиві лише окремим цивільним правовідносинам. Більшість цивільних прав передаються і відчужуються, і навіть характеризуються правонаступництвом. У цивільному праві є значна кількість правовідносин, існування яких обмежене короткими термінами. Тому їх особисто-довірчий, триваючий характер, непередаваність і невідчужуваність прав та обов'язків, неможливість їх правонаступництва, як підкреслює В. Рясенцев, на відміну від сімейних правовідносин не є типовими рисами усіх цивільних правовідносин.

Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свідчать про те, що у комплексі останні утворюють галузеву єдність, яка якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних правовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.

Окремим елементом сімейних правовідносин є їх зміст, його становлять суб'єктивні сімейні права і обов'язки.

Суб'єктивні сімейні права -- це міра можливої поведінки суб'єкта сімейних правовідносин. Суб'єктивні сімейні обов'язки -- це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних правовідносин Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - М.: Знание, 1995. - С.8-83..

Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сімейні права та обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам Червоный Ю.С. Понятие и виды общей собственности по советскому праву// Вопросы государства и права развитого социалистического общества. -- Харьков, 1975. -- С.102--103..

1.3 Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин

Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних, як і будь-яких інших, правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, з якими закон пов'язує зазначені процеси. Однак, як слушно підкреслено в літературі, значення цих фактів не вичерпується тим, що вони є підставами виникнення, зміни і припинення правовідносин Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях./ За заг.ред. Харитонова Є.О., Калітенко О.М.. - Х.: Одіссей, 2002. - 640 с..

У сімейному та цивільному праві юридичні факти (народження, смерть, досягнення певного віку, рішення суду про визнання особи недієздатною) породжують виникнення і припинення, а також зміну обсягу право- та дієздатностіДанилин В.И., Реутов С.И. Юридические факти в советском
семейном праве. -- Свердловск, 1989. -- С. 9--10..

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії відбуваються з волі, а події -- незалежно від волі учасників певних правовідносин. Є. Ворожейкін поряд з діями та подіями виділяє строки Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. -- М., 1972. - С. 72..

Залежно від відповідності приписам правових норм розрізняють правомірні та неправомірні дії. Правомірні дії поділяють на юридичні факти і юридичні вчинки. Юридичний факт -- це правомірна дія суб'єкта або суб'єктів права, спрямована на досягнення юридичних наслідків. Юридичний вчинок -- це правомірна дія, яка породжує юридичні наслідки незалежно від того, на що спрямована воля особи, яка вчиняє цю дію. Юридичні вчинки, наприклад, знайдення скарбу, створення творів науки, літератури, мистецтва, можуть бути підставами виникнення правовідносин у цивільному праві. У сімейному праві такі випадки є поодинокими. Так, якщо один з подружжя вклав відповідні кошти або працю у майно, яке належить другому з подружжя, і воно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, це майно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.62 СКУ).

В юридичній літературі виділяється також в окрему групу такий юридичний факт, як стан Чефранова Е. Новый Семейный кодекс Российской Федерации// Комментарий российского законодательства. - М.,1997. - С.122-124.. Зокрема, в сімейному праві до стану відносять кровне споріднення (родство). Такий юридичний факт передбачений п. 4 ст. З СКУ, відповідно до якого «сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства».

Варто погодитися з М. Антокольською, яка підкреслює, що стан в одних випадках може бути віднесений до подій, а в інших -- до дій Антокольская М.В. Семейное право. -- М., 1999. -- С. 95.. Так, шлюб -- це стан, який виникає з волі осіб, які його укладають, а кровне споріднення, свояцтво, непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі -- події. Стан має триваючий характер. Деякі з видів стану безстрокові (наприклад, кровне споріднення, шлюб), інші обмежені певним строком (наприклад, вагітність).

Навряд чи можна погодитися з думкою І.С.Новицького Римське приватне право: Підручник / Під ред. Новицького И.С., Перетерського. - М., 1997. - С. 29., який стверджує, що сам по собі стан не породжує юридичних наслідків, якщо не брати до уваги правоперешкоджаючої дії деяких його видів (наприклад, перебування у шлюбі є перешкодою до укладення іншого шлюбу)2. Адже шлюб породжує сімейні правовідносини між подружжям, а кровне споріднення -- між батьками й дітьми, іншими членами сім'ї та родичами.

Стан може бути як правопороджуючим (шлюб, кровне споріднення), так і правоперешкоджаючим фактом, а також елементом юридичного складу, необхідного для виникнення сімейних правовідносин. Так, для виникнення аліментних правовідносин між подружжям необхідна наявність шлюбу, непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі у того з подружжя, хто вимагає аліменти, й матеріальної можливості у другого з подружжя сплачувати їх.

Окремі види стану, як зазначає М. Антокольська, у більшості випадків самі є правовідносинами Антокольская М.В. Семейное право. -- М., 1999. -- С. 95.. Так, правовідносинами є перебування осіб у шлюбі, кровне споріднення близьких родичів. Більш віддалені ступені споріднення не породжують правовідносин. Однак у поєднанні з іншими юридичними фактами вони можуть бути елементами юридичного складу, необхідного для виникнення правовідносин. Так, відповідно до ч.1 ст.267 СКУ повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

Існує в сімейному праві також класифікація юридичних фактів, критерієм якої є наслідки, що породжують юридичні факти Рясенцев В.А. Юридические факты в семейном праве СССР// Ленинские идеи и новое законодательство о браке и семье. -- Саратов, 1968. -- С.47-53.. За наслідками вони поділяються на:

правоутворюючі (укладення шлюбу, визнання батьківства, встановлення факту материнства або батьківства, усиновлення дитини);

правозмінюючі (зміна прізвища дружиною при укладенні шлюбу, відновлення шлюбу);

правоприпиняючі (припинення шлюбу, позбавлення батьківських прав).

Отже, підставами припинення сімейних правовідносин є такі юридичні факти, як розірвання шлюбу, припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення, припинення договору про патронат Мананкова Р.П. Правоотношения общей долевой собственности по советскому законодательству. -- Томск, 1977. -- С.8. .

Один і той самий юридичний факт може приводити до появи одних правовідносин і припинення інших Соловей Т. Від заручин - до майнової відповідальності// Нова політика. - 2001. - №3. - С.14-15.. Так, усиновлення дитини породжує правовідносини між нею та її усиновлювачем і припиняє правовідносини між дитиною та її батьками, а також іншими родичами за походженням (ч.1 ст.232 СКУ). Скасування ж усиновлення є одночасно правоприпиняючим і правовідновлюючим юридичним фактом, оскільки при цьому відновлюються батьківські права та обов'язки, а також правовідносини між дитиною та іншими родичами за походженням (ч.2 ст.239 СКУ).

Підставою виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин у багатьох випадках є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад. Так, для виникнення шлюбних правовідносин необхідне волевиявлення осіб, які одружуються, і реєстрація шлюбу в органі РАЦСу Ульяненко О. Значення інституту шлюбного договору// Вісник прокутарути. - 2003. - №3. - С.80-84..

У літературі немає єдиної думки щодо видової належності сімейно-правових актів. Одні автори вважають їх самостійним видом юридичних актів, що істотно відрізняються від цивільно-правових актів Свердлов Г.М. Советское семейное право// Соц. законность. - 1962. - №10. - С.85-86., а інші (наприклад, О. Явор Явор О.А. Функции брачного контракта в семейном прaве Украины. Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Харьков, 1996. - С.8.) -- різновидом останніх. З думкою О.Явора навряд чи можна погодитись, проте цивільно-правовими актами є, наприклад, правочини, під якими треба розуміти дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦКУ). Правочини вчиняють суб'єкти цивільного права. А сімейно-правові акти спрямовані на виникнення, зміну та припинення сімейних правовідносин, їх вчиняють суб'єкти сімейного права (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені та інші особи, зазначені у частинах 1, 2 і 3 ст.2 СКУ).

Водночас, як слушно зазначено в літературі, необхідно розрізняти адміністративно-, цивільно- та сімейно-правові акти Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - М.: Знание, 1995. - С.8-83.. Перші виходять від органів державної влади й управління та органів місцевого самоврядування. Як правило, вони породжують адміністративно-правові, а у випадках, передбачених законом, цивільно- та сімейно-правові відносини. Крім того, адміністративно-правові акти можуть бути елементами юридичного складу, необхідного для виникнення сімейних правовідносин. Так, у цивільному праві адміністративні акти можуть породжувати цивільні правовідносини (видача ордера на житлове приміщення, відведення земельної ділянки), а у сімейному -- сімейні. Так, відповідно до ч.3 ст.243 СКУ опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (орган опіки та піклування є адміністративним органом).

Як вже зазначалось, адміністративно-правові акти можуть бути елементами юридичного складу, необхідного для появи сімейних правовідносин. Так, для виникнення шлюбних правовідносин необхідні, як підкреслюється у літературі, взаємна згода осіб, які вступають у шлюб, та акт його державної реєстрації Ульяненко О. Значення інституту шлюбного договору// Вісник прокутарути. - 2003. - №3. - С.80-84.. Останній є адміністративно-правовим актом. Відносини між особами, які бажають укласти шлюб, і органом РАЦСу є адміністративно-правовими і публічними Фурса С. Новеллы совместного проживания// Юридическая практика. - 2003. - 14 октября. - С.4.. Орган РАЦСу не є учасником сімейних правовідносин Соловей Т. Від заручин - до майнової відповідальності// Нова політика. - 2001. - №3. - С.14-15..

Навряд чи можна повністю погодитись з тим, що сімейно-правові акти можуть виходити як від учасників сімейних відносин, так і від компетентних державних органів, які не стають при цьому суб'єктами сімейного права Сосипатрова Н.Е. Брачный договор: правовая природа, содержание, прекращение// Государство и право. - 1999. - №3. - С.76.. Справді, компетентні державні органи, приймаючи адміністративно-правові акти, які у випадках, передбачених законом, породжують сімейні правовідносини або є елементами юридичного складу, необхідного для виникнення останніх, не стають суб'єктами сімейного права. Ці акти не є актами сімейного права, оскільки їх вчиняють суб'єкти не сімейного, а адміністративного права, і вони породжують не тільки сімейні, а насамперед адміністративні правовідносини.

Різними є також підстави виникнення сімейних і цивільних правовідносин. Найважливішою підставою виникнення останніх є договір. Сімейні ж правовідносини, як вже зазначалось, виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Як правило, договір не може бути самостійною підставою їх виникнення. Як вже зазначалось, це має місце лише при встановленні патронату над дітьми (ст.252 СКУ). В інших же випадках договір може бути підставою зміни сімейних правовідносин, але не їх виникнення Ромовська З.В. Сімейне право - перспективи розвитку// Основні напрямки реформи цивільного права в Україні. - 2-е вид. - К., 1997. - С.128.. Так, не можуть бути самостійними підставами виникнення сімейних правовідносин шлюбний договір, а також угода суб'єктів сімейних правовідносин Фурса С. Шлюбний контракт в нотаріальному процесі// Право України. - 2002. - №5. - С.57..

Особливим видом юридичних фактів у сімейному праві, як вже було зазначено, є строки Оршанский И.Г. Исследования по русскому семейному праву. - Санкт-Петербург, 1877. - С.155., які визначаються по-різному:

1) в імперативному порядку (моменти досягнення особою шлюбного віку і виникнення у неї права на шлюб -- ст.ст.22,23 СКУ; на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу -- ч. 1 ст.18 СКУ; період існування обов'язку батьків утримувати свою дитину -- ст.180, ч.1 ст.199 СКУ);

2) рішенням суду. Так, за наявності умов, зазначених у ч.1 ст.83 СКУ, суд може позбавити одного з подружжя права на утримання або обмежити його певним строком;

3) угодою сторін. Зокрема, згідно з ч.1 ст.96 СКУ у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Як випливає зі змісту ч.2 ст.99 СКУ, у шлюбному договорі дружина і чоловік можуть передбачити строки виплати аліментів одним з подружжя другому.

Встановлені в імперативному порядку строки і строки, визначені рішенням суду, мають об'єктивний характер і закінчення. їх встановлення не залежить від волі учасників сімейних правовідносин Право и защита семьи государством./ За ред. Азарова Е.Г., Королева Ю.А.. - М.: Наука, 1987. - С.182.. А строки, визначені угодою останніх, мають суб'єктивно-об'єктивний характер. Визначення їх меж залежить від волі учасників сімейних правовідносин, а закінчення -- ні. В СКУ питання обчислення строків урегульоване ст.12, яка має відсильний характер. Адже згідно з нею строки, встановлені в СКУ, обчислюються відповідно до ЦКУ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с..

Обчислення строків передбачене главою 18 ЦКУ. Відповідно до ч.1 ст.251 цього Кодексу строк -- це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Водночас у ч.2 цієї статті закріплене поняття "термін", тобто певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія або подія, що має юридичне значення.

У ст.252 ЦКУ зазначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін -- календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Згідно зі ст.253 ЦКУ перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Ст.254 ЦКУ встановлює, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число його останнього року, а строк, визначений місяцями, -- у відповідне число його останнього місяця. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Коли ж останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, визначений згідно з законом у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.