Авторитарний дискурс

Експліцитна когнітивна інформація цього фрагмента (2) полягає в пропонуванні адресатові розв'язання конфліктної правової ситуації, яка може гіпотетично виникнути на будь-якому судні. Усвідомлення адресатом явної домінантності адресанта зумовлює сприйняття експліцитної когнітивної інформації не як поради, а як наказу, який обов'язково має бути виконаним, якщо обставини складаються так, як описано у законі. Очевидно, адресат застосує наведену статтю закону в своєму конкретному випадку і вибере релевантну інформацію (наприклад, ту, яка стосується розв'язання кримінальної ситуації на торговельному судні), оцінюючи її як фокусну; вся інша інформація слугує лише фоном.

Імпліцитна когнітивна інформація запропонованого фрагмента така [3]: адресант із позиції власної домінантності імперативно переконує адресата в тому, що "закон про прапор" є найбільш універсальним для розв'язання правових ситуацій, які виникають під час зіткнення законодавчої бази кількох країн.

Когнітивна інформація також формує в адресата впевненість в абсолютній компетентності адресанта і в цьому аспекті збігається, на нашу думку, з індексальною інформацією [4], яка повідомляє про соціальний та психологічний склад адресанта. Цей тип інформації дає змогу адресатові відтворити емоційно-психологічний портрет автора. Однак у законодавчому дискурсі експлікація образу автора є дещо ускладненою, бо суб'єктом мовлення є колективний адресант із колективною свідомістю, із колективним досвідом, без виражених індивідуально-особистісних чи соціально-демографічних рис.

Адресатові законодавчого дискурсу надається лише можливість судити про ступінь правової компетентності адресанта, що засвідчує обумовлення у прикладі варіантів застосування закону. Якщо адресат знайде відповіді стосовно розв'язання конфліктної ситуації, яка виникла за аналогічних обставин, то визнає адресанта компетентним, інакше судитиме про автора закону як про не досить обізнаного, із недостатнім практичним досвідом. Домінуючий адресант законодавчого завжди намагається переконати адресата у своїй абсолютній обізнаності, а з цією метою передає в дискурсі якомога більше правових конфліктних ситуацій, які можуть гіпотетично виникнути, та пропонує адресатові готові моделі їх розв'язання.

Законодавчий дискурс, даючи правову оцінку описуваним фактам, подіям, пропущеним крізь призму авторської психіки, має емоційну імпліцитно виражену інформацію, яку в законодавчому дискурсі розуміємо як відповідність / невідповідність ціннісних установок адресанта й адресата. У нашому фрагменті емоційна інформація [5] відображає аспект позитивної оцінки, схвалення застосування "закону про прапор" на борту судна. Цьому сприяють лексичні одиниці із семами позитивної оцінки (the most venerable and universal rule, to supersede). Домінуючий адресант, регламентуючи правову діяльність людей, пропонує адресатові роль союзника. Якщо адресат не підтримує адресанта, тобто його система цінностей не відповідає авторській (наприклад, адресатом є підсудний), то адресант із позиції власної домінантності нав'язує адресатові свої норми, накладаючи на нього відповідні санкції за порушення закону.

Авторська домінантність проявляється і в апелюванні до волі адресата, спонуканні його до законослухняної поведінки, тому законодавчому дискурсу властива також і спонукальна інформація [6]. У запропонованому фрагменті це спонукання адресата застосовувати "закон про прапор" саме в окреслених правових ситуаціях.

Як зазначалося, автор законодавчого дискурсу намагається максимально врахувати інтереси, цілі, фонові знання адресата. Таким чином він установлює контакт із реципієнтом. Інакше кажучи, законодавче повідомлення містить і контактну мовну інформацію. Оскільки законодавчий дискурс являє собою письмовий мовленнєвий акт, то адресант та адресат не взаємодіють безпосередньо, а отже, не у змозі контролювати всі реакції один одного; адресант не має можливості перевірити, чи розуміє його адресат. Із цією метою домінуючий адресант надає адресатові максимально можливу кількість інформації для регламентації його правової діяльності, яка таким чином регулює взаємодію комунікантів.

Як бачимо, у законодавчому дискурсі продукційні стратегії явно домінуючого адресанта зумовлюють експліцитне вираження власне-інформативної когнітивної інформації та імпліцитне вираження індексальної, емоційної, спонукальної та контактної інформації [13, 56].

Отже, ми дійшли до висновку, що законодавчий дискурс - певна інформаційно-прагматична система, всі типи інформації якої взаємодоповнюють один одного, утворюють органічне ціле, взаємопроникають та взаємодіють у процесі функціонування; межі між ними рухомі. Хоча вони надають адресатові можливість отримати із законодавчого дискурсу стільки і таку інформацію, як це необхідно адресатові в конкретних умовах залежно від його цілей, проте явно домінуючий адресант, самостійно вирішуючи, яку інформацію виразити експліцитно, а яку - імпліцитно, заздалегідь нав'язує адресатові своє розуміння дискурсу, вимагаючи від останнього сприймати повідомлення саме з точки зору автора. На нашу думку, цікавим та перспективним видається дослідження типів інформації з точки зору їх адресованості у різних жанрах функціональних стилів.

2.3 Адресованість у законодавчому дискурсі

Право використовує мову для активного регулювання суспільних відносин, впливаючи на волю та свідомість людей, виражаючи волю законодавця та доводячи цю волю до відома учасників суспільних відносин. Постає запитання: кому конкретно адресовано послання законодавця?

У межах держави закон стосується всіх громадян, навіть якщо відноситься лише до певної їх категорії. Правові рішення адресовані всім, хто підпорядковується праву. З іншого боку, послання не може бути універсальним, за винятком окремих випадків. Наприклад, коли одна з держав звертається з посланням до всієї світової громадськості (Всесвітня декларація прав людини). Однак якщо не брати до уваги згадані випадки, ми можемо стверджувати, що коло адресатів послання обмежується такими двома факторами:

1) з лінгвістичної точки зору це коло визначається кодом, який уживає адресант: він звертається до тих, хто знає мову, на якій надсилає своє послання;

2) з юридичної точки зору це коло визначається компетенцією автора послання, який звертається до тих, хто в юридичному плані відповідає цій компетенції [2, 94].

Проте навіть з усіма вказаними нюансами правове правило адресоване багатьом. Це послання масам.

З іншого боку, законодавчий дискурс адресується й кожному зокрема. Коли законодавець звертається до всіх, то він говорить із кожним окремо, передбачаючи, що адресат один.

Закон може мати прямих (безпосередніх) адресатів: закон про страхування стосується тільки застрахованих та страхувальників. Але цей же закон має і непрямих адресатів. Наприклад, дитина може мати користь від страхового полісу батька. Але окрім цього, в першу чергу, правове правило адресується судді, бо якщо сторони мовчки домовилися не звертатися до суду, то в цьому разі юридичне правило взагалі не застосовується. Отже, офіційним адресатом правового правила виступає суддя в широкому значенні цього слова. Суддя зобов'язаний стежити за дотриманням правових правил, може накладати відповідну санкцію на їх порушника, має основне право тлумачити закон. Суддя дає оцінку юридичній ситуації, яку оцінює також і кожна людина [13, 62].

Фактори успішності законодавчого мовленнєвого акту залежать як від адресанта, так і від адресата послання, а точніше від ступеня володіння кодом і контекстом. Як ми вже згадували, ці фактори охоплюють мовні та юридичні особливості, тому й шанси успішності мовленнєвого законодавчого акту залежать від того, чи володіють цими специфічними елементами й екстралінгвістичними критеріями обидва суб'єкти комунікації, чи тільки один. А це. на нашу думку, залежить від соціально-професійної приналежності суб'єктів комунікації. На основі цього виділяють два основних типи послання: послання спеціаліста спеціалістові та послання спеціаліста неспеціалістові.

Юридична комунікація передбачає взаєморозуміння, яке пов'язане, з одного боку із знанням права, а з іншого - із знанням правової норми. Послання спеціаліста спеціалістові передбачає успішність мовленнєвого акту. Суддя зобов'язаний зрозуміти повідомлення законодавця і прийняти відповідне справедливе рішення. Він не може відмовитися від прийняття рішення під приводом нерозуміння закону.

Проте мовна спільність спеціалістів ще не є запорукою успіху мовленнєвого акту, а силою, яка на нього впливає. Необхідно враховувати також фактор спеціалізації, адже юрист, який спеціалізується з питань земельного права, не обов'язково відразу зрозуміє юриста з питань морського чи торгівельного права тощо. Це вплив професійного середовища, тому що кожен профіль має свою спеціальну технічну мову [13, 68].

Дещо іншу ситуацію ми простежуємо в інтеракції спеціаліста та неспеціаліста. Як уже згадувалося, закон звертається до всіх громадян. Відправник тексту, тобто законодавець, знає і право і його мову. Незважаючи на те, що закон ґрунтується на фікції, тобто на придуманих реальних ситуаціях, які можуть мати місце, адресат, як правило, не знає ні права, ні правової мови. При такому типі відносин суб'єктам комунікації характерне неоднакове володіння кодом та контекстом. Адресант має над адресатом перевагу, оскільки знає контекст і володіє кодом послання. За таких умов існує ризик, що адресат не зрозуміє послання і комунікація не буде успішною. Отже, адресант повинен зробити максимум, щоб нейтралізувати цей ризик, не перекрутити зміст послання і, таким чином, забезпечити успіх комунікації. Часто це досягається за рахунок спрощення складних синтаксичних конструкцій та скорочення довжини речень. Термінологія, як правило, зберігається.

Ми проводили аналіз адресованості законодавчого дискурсу на матеріалах "Election law Compendium" та "American Jurisprudence" (II том). На основі інтерпретації отриманих даних виділили типи адресатів законодавчого дискурсу. У своїй типології адресатів ми відштовхувалися від типології, запропонованої Воробйовою О.П. [1, 107-161]. Щодо законодавчих дискурсів ми підтримуємо таку класифікацію адресатів: реальний адресат [3, 113], тобто відомий нам за своїми документованими реакціями та інтерпретаціями; гіпотетичний адресат [4, 27] -- видуманий, уявлюваний автором, на якого можуть бути спроектовані всі можливі актуалізації дискурсу: "середній" адресат [1, 156], здатний декодувати змістово-фактуальну та експліцитно-виражену інформацію законодавчого дискурсу згідно з типом сприйняття дискурсу - індивідуальний та колективний адресат; згідно з обсягом тезаурусу - адресат, обсяг фонових знань якого рівний/менший авторському; згідно зі ступенем обізнаності - обізнаний/необізнаний, епіфан/профан. Окрім цього виділяють й інші типи адресатів законодавчого дискурсу: прямий адресат (суддя, адвокат, обвинувач) та непрямий адресат (підзахисний, який може мати користь від трактування закону); згідно з професійною та віковою приналежністю - професіонал-спеціаліст та непрофесіонал, адресат - доросла людина; згідно з освіченістю - адресат із вищою юридичною освітою та студент-правник; згідно зі ступенем зацікавленості в опрацюванні дискурсу -адресат-дослідник, який займається підтвердженням / спростуванням власних гіпотез, обгрунтуванням конкретної точки зору, та "поверховий" адресат, який оглядово ознайомлюється лише з деякими положеннями закону: згідно з характером сприйняття - інтелектуально-логічний, раціональний адресат; згідно з нормативністю / ненормативністю сприйняття - нормативний адресат.

Матеріали нашого дослідження засвідчують, що вказівки на передбачуваного адресата можуть міститися не лише в самому тексті, а й у передмові, посиланнях, у структурі змісту тощо, тобто є експліцитно вираженими.

Структура законодавчого дискурсу є логічно, чітко оформлена, починаючи зі змісту, ціль якого полегшити читачеві пошук необхідної інформації. З цією метою, наприклад, в "American Jurisprudence", з початку дається "Table of Paralell References", де у вступі безпосередньо перед таблицею наводиться мотивація посилань: "її enables one to translate reference in the Am Jur General Index, in the Am Jur Forms books and in Am Proof of Facts [...] The reader should always consult the volume index for detail and for matter not appearing in the first edition". Потім слідує "Table of Statutes Cited", яка знову полегшує адресату опрацювання матеріалу: "This table shows, by reference to title and section, where provisions of the United States Code, the Federal Rules of Procedure, and the Uniform Law are cited in Articles in this volume" [13, 98].

Після вказаних таблиць йде власне зміст окремого тому: спочатку назви розділів та нумерація параграфів до кожного, потім окремо в цифровому порядку назви параграфів за розділами. В "Index" та "Comulative Supplement", який знаходиться безпосередньо в кінці тому, в алфавітному порядку наводяться назви параграфів та їх нумерація, а також пропонуються приклади прецедентів та посилання.

Щодо текстових посилань, які розміщені безпосередньо під текстами внизу сторінки і яких є велика кількість (займають у середньому половину сторінки), то для них типовими є скорочення та вказівки номерів параграфів. Наприклад. Sherwin v United States, 268 LIS 369. 69L ed 1001, 45S Ct 517 [Am, Jur. - P.100]. Для непрофесіонала таке посилання є лише набором букв та цифр, власні імена нічого не скажуть, проте адресат-спеціаліст знайде все необхідне, включаючи й джерела необхідної інформації.

Полегшують пошук та сприйняття графічні виділення: назви окремих розділів друкуються великими літерами, а назви окремих параграфів -жирним шрифтом. Характерним є невеликий обсяг абзаців законодавчого дискурсу, подача інформації по пунктах 1), 2), 3) і т.д. чи а), в), с) тощо.

У ході викладу інформації дискурсу досить часто називаються окремі законодавчі тексти, які ніколи не пояснюються. Передбачається, що адресат абсолютно точно повинен знати, про що йдеться. Наприклад, [...] the federal legislation regulating air navigation is based on the commerce clause of the Constitution [23, 235].

Окрім зовнішнього структурного оформлення типовим експліцитним маркером адресованості законодавчого дискурсу є також насиченість термінами (a licensee, a litigant, a claimant, a plaintiff, courts martial, testimony, estoppel, a subpoena, an affidavit, balloting, electorate, to ratify an act etc.). Для уникнення термінологічної неоднозначності наводяться юридичні визначення ключових понять, що полегшує адресату маніпулювання термінами. Наприклад, The term "vessel" indicates any structure used, or capable of being used, for transportation on water and predominantly characterized by movement rather than fixity or permanence [23, 240].

До експліцитних засобів адресованості належать також іншомовні слова, як правило, латинського походження (quorum, opprobrium, ad hoc, nunc pro tunc entries, a subpoena duces tecum, ex post facto laws, ignorantia legis поп excusat, patere legem quam ipse fecisti. nemo censetur ignorare legem, etc.). Однак усі іншомовні вкраплення не виділені безпосередньо в тексті графічно й не пояснюються додатково. Перед адресатом завдання - у процесі обробки дискурсу так само легко декодувати запозичення, як і мову загального викладу. А це передбачає, щонайменше, воподіння адресатом запасом найбільш вживаних іншомовних слів, а в ідеалі - знати латинську мову.

У викладі все має бути абсолютно зрозумілим і скорочення не повинні ставати перешкодою інтерпретації дискурсу. Відсутність скорочень у тексті сприяє тому, що адресат-неспеціаліст при потребі може проконсультуватися з основними базовими законодавчими матеріалами самостійно.

Законодавчі дискурси переповнені номенклатурною лексикою, тобто назвами керівних закладів, переліком законів, актів, постанов, з якими адресат повинен бути обізнаним (the Supreme Court, the Attorney General's Committee, the Federal Securities and Exchange Commission, the National Railway Labor Panel, the Internal Revenue Code, the Federal Register etc.).

Законодавці часто застосовують порівняння, проте лише логічні, які не переслідують емоційних, експресивних цілей, а уточнюють, конкретизують предмет викладу. Наприклад, In order to constitute the offence of living in adultery, the parties must dwell together openly as if the relation of husband and wife existed between them [23, 269].

Для уточнення, пояснення, розширення інформації в законодавчому дискурсі використовується парантеза ([...] general notice of proposed rulemaking shall be published in the Federal Register (unless all persons subject thereto are named and either personally served or otherwise gave actual notice thereof in accordance with law)... [23, 308]).

Оскільки у більшості випадків законодавчі дискурси - це тексти-роздуми з причинно-наслідковим зв'язком, то велика кількість речень репрезентується структурами типу "if X. then Z shall Y" чи "if X, then Z shall do Y" з обов'язковим компонентом "if X". За допомогою таких підрядних умовних речень обігруються можливі правові конфліктні ситуації та пропонуються адресату шляхи їх розв'язання. Наприклад, If the voter changes has place of residence during the period between the submission of the lists of voters for publication and election day, he can vote before the appointed time [23, 356].

У значенні примусу, вказівки для обов'язкового виконання вживається в законі модальне дієслово shall, яке ніби безпосередньо апелює до адресата, скеровує його майбутню правову діяльність. Наприклад, Some statutes governing the proceedings of specific agencies provide that no member of a board shall be qualified to vote who has not been present throughout the entire hearing [24, 250].

Оскільки в законодавчому дискурс: дається тлумачення правових норм, то з метою кращого пояснення та ілюстрації часто наводяться приклади та прециденти. Це допомагає адресатові правильно застосовувати закон у своєму конкретному випадку. Наприклад, A county board of education, which had removed teachers from their positions because of a decrease in the number of teaching positions due to loss in school attendance, did not, act arbitrarily because it had set up no fixed ratio between the teacher load and the minimum student attendance [24, 28].

Окрім експліцитних маркерів адресованості в законодавчому дискурсі існують також імпліцитні маркери, які спрямовані на активізацію мовної та комунікативної компетенції адресата, його вміння переструктурувати і/чи перефокусувати свої фонові знання відповідно до інтерпретованого дискурсу.

До імпліцитних засобів адресованості належать фразеологічні звороти переважно термінологічного характеру (to make the executive agreement null and void; to break a deadlock: to enter a decision: to be clothed with public authority; rules should be construed [...] in harmony with common sense and sound reason; the execution of a blank consent etc.), синекдоху - орган управління виступає як єдине ціле від імені всіх його членів ([...] the construction should be followed urea Congress sees fit to change it; the administrative agency properly considers all the relevane circumstances and conditions: [...] only the Senate involved in the appointment of Judges to the Court Arbitration etc.) та персоніфікацію - орг. управління наділяється рисами, властивими лиг людям ([...] a court speaks only through its entrier the wisdom and practical good sense of the agence the agency must obey a law: the Constitution protece a witness from being compelled etc.). Для зменшення категоричності судження та передачі обережності вираження думки іноді використовується літота (even a broad discretion [...] is not unlimited; private investigations been administrative agencies are not uncommon; official zeal [...] is not unknown etc.).

Надзвичайно обмежена кількість та різноманітність імпліцитних маркерів адресованості законодавчого дискурсу вказує на те, що закон має бути абсолютно "прозорим", не повинно бути ніяких "проблемних" ситуацій сприйнятті дискурсу адресатом. Виклад має бут конкретним і абсолютно зрозумілим.

Отже, адресатом законодавчого дискурсу є перш за все, спеціаліст-правник, покликаний захищати інтереси людей тієї країни, закон якої він представляє. Інакше кажучи, це доросла людина із великим запасом фонових знань у межах правознавства, яка має відповідну юридичну освіту і, таким чином, здатна апелювати спеціальними поняттями, проводити паралелі на базі отриманої інформації, приймати адекватні рішення, трактуючи закон у потрібному руслі. Гіпотетичний реципієнт - це також певним чином і національний адресат, адже кожна країна має свою законодавчу базу, яка може відрізнятися від прийнятого права інших країн. Саме національний адресат-професіонал повинен володіти всіма тонкощами права країни, інтереси представника якої він захищає. Адресат законодавчого дискурс характеризується інтелектуально-логічним, раціональним типом мислення, тому що від нього вимагається логічно-переконливе представлення юридичної справи.

2.4 Лексичні засоби аргументації в юридичному дискурсі

дискурс комунікативний юридичний інформативність

Законодавчий дискурс мас у своїй основі риторичні традиції Древньої Греції, де виступи в суді вважалися окремим видом красномовства. На відміну від публічних виступів відомих риторів, промова в суді належала до сфери практичної аргументації, до ремесла, а не мистецтва. Особливістю юридичного дискурсу стала жорстка фіксація соціальних параметрів аргументативної ситуації: регламентованість процедури засідання суду, ролей учасників засідання (суддя, обвинувач, захисник, позивач, відповідач, свідок) і моделей мовленнєвої поведінки для кожного з них. Не менш важливим був і зовнішній вигляд учасників засідання, особливо судді (перука, мантія), який справляв відповідний вплив на рівень довіри з боку слухачів.

Мовленнєвий твір виконує своє комунікативне завдання лише в тому разі, коли інформація, яка міститься в ньому, адекватно сприймається відповідним реципієнтом. А тому мовець, якщо він хоче, щоб його правильно зрозуміли, як правило, тією чи іншою мірою орієнтується на певного адресата мовлення як у виборі мовного матеріалу, так і в побудові мовлення, інколи навіть у звуковому його оформленні [2, 168].

Не є винятком і юридичний дискурс, характерною особливістю якого є орієнтація мовця на рівень сприйняття інформації адресатом, що зумовлює вживання певного лексичного матеріалу з метою повністю задовольнити інтерес слухача, зрозуміло викласти свої твердженню.

Законодавчий дискурс спрямований на минулий контекст, на правдиве відтворення подій і фактів, а отже, на розв'язання питання, що є істина, а що - ні. Велика увага приділяється змісту викладу дискурсу, оскільки без точного подання доказів неможливо виявити істинний стан справ. Характерним для юридичного дискурсу с єдність у просторі промовця та слухача, для якого великий інтерес представляють офіційні матеріали. Незважаючи на це, слухач не має права ставити запитання чи втручатися у процедуру судового розгляду Як наслідок -- обмежене спілкування із застосуванням юридичної терміносистеми. За таких обставин підзахисний перебуває під тиском моральних та етичних норм суспільства.

У той же час мовець тримає слухача на відстані й не намагається підлаштуватися під адресата, а навпаки прагне повести аудиторію за собою, схиливши на свій бік. Шляхом досягнення такого стану речей є досконалий аналіз фактів та вмілий підбір вагомих аргументів. За таких обставин досить рідко зустрічається вживання спонтанної аргументації в юридичному дискурсі, оскільки промовець ставить перед собою дуже складні питання, які потребують скрупульозного вивчення й логічного обґрунтування. Адресант не може розраховувати на миттєву реалізацію своїх тверджень у відповідній репліці адресата, а отже, не може перевірити правильність орієнтації на адресата і внести у свою чергу відповідні корективи. Хоча адресат та промовець не розірвані у просторі та часі, реципієнт не може перепитати промовця чи поставити запитання, аудиторії відводиться функція слухача. На відміну від цього у звичайній комунікації ми маємо можливість бути одночасно і промовцем, і слухачем.

Важливим є той факт, що адресата ніщо не відволікає й аргументи промовця знаходять відгук у душі слухача, але йому не потрібно об'єднувати елементи бачення злочину в єдину модель, оскільки промовець бере на себе цю роль. Тому мовець є вирішальною фігурою у процесі комунікації, а слухачеві відводиться пасивна функція.

Крім того, слід брати до уваги рівень знань реципієнта, оскільки часто зустрічається адресат, який не розуміє юридичної терміносистеми, а отже адресант не досягне своєї комунікативної інтенції. У такому разі аргументація потребує спрощення. Механізм подання доказів впливає на побудову мовлення [15, 48].

Хоча загальновизнаною вважається думка, що аргументація фактично не має власних експресивних категорій, характерних лексем, які асоціюються лише зі зазначеним процесом, аналіз фрагментів законодавчого дискурсу за книгами Джона Гришима «Час вбивати» (1992), «Фірма» (1992) дає підстави зробити висновок, що аргументація може мати й має власні засоби вираження на лексичному, граматичному і стилістичному рівнях. Проаналізуємо лексичні засоби вираження аргументації.

Семантичне поле в межах юридичного дискурсу представлене ключовими словами-денотатами: «court», «jury», «defence», «trial», «judge», «justice», «crime», які за принципом семантичної значущості можна виділити в такі денотатні групи:

-- узагальнюючі денотати justice, crime, law, lawyer, jurisdiction, jury, case;

-- денотати характеру злочину: homicide, rape, manslaughter, blackmail, burglary, shoplifting, bribery, pickpocketing;

-- денотати характеру доказів: direct evidence, relevant evidence, corroborative evidence, documentary evidence, aggravating evidence;

-- денотати виду покарання: jail sentence, probation, parole, actual incarceration.

Для більшої переконливості адресат вживає абстрактні іменники, рідше -- власні назви та іменники у присвійному відмінку, які стоять перед іншими іменниками і є означеннями до них. Хоча іменники створюють семантичний фон реалізації юридичного дискурсу і слугують для уточнення інформації, основний акцент припадає на займенники, особливо власні, присвійні, вказівні, питальні й негативні, які надають аргументації більш розмовного характеру. Досить часто можна зустріти протиставлення займенників один одному, наприклад, І -- you, some -- most, we -- they, me -- you, що притаманне гострій стадії конфлікту чи суперечки:

I'm white, and this is a white country. I could get an all-white jury, which will naturally be sympathetic... Some whites would admire you, but most would want to see you hang...

[Grisham. A Time to Kill, p. 47]

Важливу роль у катетеризації висловлювання відіграють звертання, які надають можливість привернути увагу адресата до приведених аргументів та оцінити ступінь їх істинності:

Look, Carla. I've got a thousand things on my mind now. I've got a client facing the gas chamber and his trial is ten days away. I can't lose it. The last thing I need is to be worried about you and Hanna. Please go. She walked to the bedroom and began packing.

[Grisham. A Time to Kill. p. 279]

У даному прикладі промовець досягнув своєї комунікативної інтенції, примусивши дружину погодитися з його доводами настільки успішно, що в неї не знайшлося доказів на підтримку своєї точки зору.

У разі переходу до більш емоційного спілкування простежується вживання лексики з негативним значенням оцінки та імперативу, що свідчить про те, що адресант і адресат перебувають у стані емоційного напруження, яке може призвести до неадекватної реакції з обох сторін. З'являються невербальні елементи -- міміка, жестикуляція, які асоціюються більше з переконанням, навіюванням, ніж з інформативністю і являють собою психологічні, а не логічні аспекти впливу на адресата:

-- That's no problem. You can find him without me.

-- Shut up and listen. We think Coffwas involved in a laps. A biack girl was raped by two white man, and I think Coffwas there.

-- Coff ain't into rape, sheriff. He's into drugs, remember.

-- Shut up and listen... Find out what he did today. Who was he with? Where'd he go? -- He punctuated his speech with a string of the most filthy epithets.

[Grisham. A Time to Kill, p. 11]

У даному прикладі адресат дуже невпевнено пояснює непричетність Коба до зґвалтування, аргументуючи тим, що займаючись наркотиками, він не може бути замішаний в іншому криміналі.

Шериф, який за своїм соціальним і комунікативним статусом займає домінуючу позицію, якраз і вживає прямий імператив, який підсилюється тактикою повтору й не наводить власне жодної аргументації, оскільки вона імпліцитно випливає з його соціального статусу.

Зовсім іншу реакцію простежуємо зі сторони людини, яка належить до вищого прошарку суспільства, але виступає як адресат і вважає нижче своєї гідності приводити аргументи своїх вчинків у відповідь на настирливе допитування зі сторони менш освіченої людини, і тільки переконання, що лише відповідь може позбавити його від спілкування з адресантом, примушує слухача проаргументувати свої дії, застосувавши аргументацію, яка абсолютно не слугує за пояснення, але допомагає реципієнту уникнути суперечки:

-- Aren't you Mr. Havley's attorney? shouted one from across the room.

-- Jake worked on his toast and said nothing.

-- Aren't you? Sir?

-- What if 1 am? shot Jake.

-- Will be plead guilty?

-- I'm eating breakfast.

-- Will he?

-- No comment.

-- Why no comment?

-- No comment.

-- But why?

-- I don't comment during breakfast.

[Grisham. A Time to Kill, p. 92]

Великий аргументативний ефект дає використання прикметників вищого та найвищого ступенів порівняння:

1) White females, white females, Harry Rex said. The worst possible juries in the world.

[Grisham. A Time to Kill, p. 92]

2) Always pick women for criminal trials. They have bigger hearts, bleeding hearts and they are much more sympathetic.

[Grisham. A Time to Kill, p. 329]

Акт оцінки є невід'ємним елементом процесу аргументації, тому що він викликає певні почуття і справляє вплив на стан свідомості слухача.

Ступінь ціннісної орієнтації залежить від аудиторії, адресата. В цілому елітна аудиторія, освічені прошарки суспільства надають перевагу ціннісно-орієнтованій аргументації у зв'язку з характерним для них пріоритетом духовних цінностей. У той час як найбільш освічені прошарки суспільства більш підвладні впливу емоційної аргументації [15, 50].

Оцінка може бути як позитивною, так і негативною. Проаналізуємо приклад, з якого яскраво видно, що суб'єкти оцінки по-різному підходять до об'єкта оцінки:

-- All of our partners are multimillionaires by the age of forty-five, Royce McKnight said.

-- All of them?

-- Yes, sir.

-- That's an impressive statistic.

-- It's an impressive firm, Mitch Oliver Lambert said. We're small and we take care of each other.

-- I have another impressive statistic, Mr. McKnight added. Last year, for firms our size or larger, the average turnover rate among associates was twenty-eight percent. At Bendini it was zero. Year before zero. It's been a long time since a lawyer left our firm.

[Grisham. The Firm, p. 11]

Позитивна оцінка звучить у словах Олівера Ламберта, а негативна -- у словах містера Ройса. Хоча вони діаметрально протилежно оцінюють положення стан справ фірми, вживають один і той же прикметник impressive, кожен вкладає свій зміст у слово.

-- Alfred's very expensive.

-- І was afraid so. How much?

-- Well, he has sixteen years with the Bureau and is a career man. That's why he's so cautious. He has much to lose.

-- How much?

-- Haifa million.

-- Damn!

[Grisham. A Time to Kill, p. 333]

У наведеному прикладі чітко видно, що негативна оцінка досить часто обумовлена психічним чи емоційним станом адресата, внаслідок чого він неадекватно реагує на аргументи і свою точку зору висловлює у досить грубій формі, не боячись зруйнувати атмосферу спілкування.

Досить ефективним засобом впливу на процес аргументації є вживання антонімів з елементом оцінки, яке надає ситуації більшої категоричності й чіткості:

It was both pleasant and depressing to return to Mississippi. Pleasant, in that he would see his family: depressing because he would see their poverty.

[Grisham. A Time to Kill, p. 329]

У мовленнєвих актах незгоди мовець часто вживає лексичні одиниці зі значенням заперечення (по, not, never, nothing, nobody) з метою фокусування уваги адресата на його точці зору та її підсилення:

It's not a gift you give or take away. It's an argument between you and your attorney. Don't act as though you're doing me a great favor.

[Grisham. A Time to Kill, p. 213]

Характерним для вираження незгоди є вживання фраз don't be so silly, you're crazy, don't get me wrong, через призму яких мовець висловлює свою точку зору й намагається переконати опонента у правильності суджень:

-- Не has got too many other crooked clients in Memphis, including your friend Mr. Bruster.

-- You're crazy, Leroy.

-- Okay, I'm crazy. Wait and see who pleads in saneness. Work and see how hard he works on your case.

[Grisham. A Time to Kill, p. 205]

Релевантним для розвитку аргументації є часова локація аргументів, параметр концептуального та кількісного цензу аргументу та тих відношень, що він подає, а також інтенсифікація аргументу за допомогою фокусування деяких аспектів, які сприяють його виділенню на смисловому та просторово-часовому рівні [15, 51].

З цією метою у юридичному дискурсі найчастіше вживаються такі прислівники: even, just, always, only, simply, yet, still та ін.:

1) -- You trust my advice? Asked Jake. -- I always have.

[Grisham. A Time to Kill, p. 213]

2) If they're sympathetic, if they want to acquit, if they still are so inclined, you must provide them with a defense they can use to do it.

[Grisham. A Time to Kill, p. 107]

У семантичній структурі прислівника now лексичне темпоральне значення нейтралізується, а конотативне активізується, завдяки чому в юридичному дискурсі now сприяє вираженню примушування:

-- What really bothers me, Reverend, is the fact that none, and 1 repeat none, of the money has been given to the Haileys. Right, Gwen?

The empty look in her face had turned to one of amazement, then disbelief, then anger as she glazed at the Reverend.

-- Six thousand dollars she repeated.

-- Over six thousand, at last reported count, said Jake.

-- And the money is lying in some bank while Carl Lee sits in jail... Now. tell us. Reverend, what're your plans with the money?

Agee smiled and said.

-- That's none of your business...

[Grisham. The Firm, p. 316]

Вживання прислівників sternly, loudly, seriously, carelessly, thoroughly, swiftly, overwhelmingly надає додаткових акцентів над ситуацією в цілому. Структурування інформації відбувається за допомогою лексичних одиниць then, because, so, but:

-- Why would I sue for divorce?

-- Because she's gonna sue you...

[Grisham. A Time to Kill, p. 464]

В той же час now може вживатися й нейтрально:

-- You had a good lawyer till you fired him.

-- I gotta good one now.

[Grisham. A Time to Kill, p. 205]

Інколи лексичні засоби аргументації вживаються в конвергенції для підсилення значення доказів:

-- What's your wife's name? she asked.

-- Why is that important? he asked.

-- Because when she calls, I would like to know her name so that I can be real sweet and friendly to her on the phone.

[Grisham. A Time to Kill, p. 66]

Численні висловлювання як адресантів, так і адресатів набувають більшої переконливості, категоричності, невпевненості, ймовірності, необхідності, завдяки модальності реальності -- ірреальності, яка є основним лексичним засобом аргументації.

Лексичні виразники в юридичному дискурсі представлені модальними словами, модальним дієсловами, модальними частками [14, 142].

Модальні слова утворюють семантичний ряд, у якому в порядку зменшення частотності їх вживання розмішені такі модальні слова: perhaps, probably, maybe, surely, of course, possibly, really, apparently.

Семантичним маркером модальних слів є переважно суб'єктивна оцінка мовця з точки зору припущення (perhaps, maybe, probably) або ствердження (surely, really, of course, indeed, apparently):

-- You pretty good on nigger shootings, ain't you?

-- І guess.

-- Don't do it, Carl Lee. It's not worth it. What if you're convicted and get the gas chamber? What about the kids?..

-- You just told me you'd do it.

-- It's different with me. I could probably get off. I'm white, and this is a white country,

[Grisham. A Time to Kill, p. 47]

Вживання модальних слів perhaps та maybe відтворює сприйняття адресатом навколишнього світу й ті глибинні процеси мислення, які відбуваються у внутрішньому світі з приводу обговорюваної проблеми:

-- And in your rational, civilized, and compassionate mind, what do you think we should do with them?

-- Hang them by their toes, castrate them, and let them bieed to death, without a trial.

-- And the way you understand the law?

-- Maybe not, but it'd stop a lot stop a lot of child pornography and terrorism.

[Grisham. A Time to Kill, p. 384]

Шляхом повторів модальних слів досягається акцентування уваги слухача не лише на головній інформації, а й на додатковій:

-- Now everyone in this county knows who Carl Lee is, knows about his family and his daughter and what happened to her. Perhaps it will be impossible to find 12 people who have not already prejudged this case.

-- Where would you suggest? interrupted the judge.

-- Perhaps the Gulf Coast.

[Grisham. A Time to Kill, p. 24]

Повтор модального слова perhaps у поєднанні з предикативом impossible в наведеному прикладі сприяє вираженню зв'язку об'єкта й ознаки, можливість якого обумовлена зовнішніми обставинами, передає стан внутрішньої невпевненості, сумнівів, тривоги [14, 143].

Завдяки вживанню модальних часток hardly, scarcely дається модальна оцінка окремим частинам аргументації:

He's convict, said Rita Mae. He lied and tried to cover it up. You can hardly believe a word he said.

[Grisham. A Time to Kill, p. 492]

Ефективним засобом впливу аргументатора на опонента є застосування різних видів модальності, основним засобом вираження якої є модальні дієслова. Розміщення модальних дієслів у порядку зменшення частотності їх вживання у юридичному дискурсі дає ряд: could, might, might to, should/would, can. may, must, have to, be to, обов'язковими серед яких є наявність модальних дієслів could, might, might to, should, can, must:

-- Then what other defense do you have? You must say he was crazy!

-- But, Lucien, he was not insane, and there's no way I can find some bogus psychiatrist to say he was.

[Grisham. A Time to Kill, p. 107]

Епістемічна модальність логічної імовірності, яка має характер припущення й базується на знанні про дійсність, виражається за допомогою дієслів know, think, guess.

Модальність волевиявлення слугує для більш чіткого викладення аргументів і передбачає обов'язкову покору волі:

І want you and Hanna to go to Wilmington and stay with your parents until after the trial, Jake said.

[Grisham. A Time lo Kill, p. 279]

Лексичними засобами вираження предметної модальності є модальні дієслова: сап, must, ought to, should, will, також модальні фрази have right, have chance, дієслівно-іменні сполучення типу: be inclined, be forced, be supposed.

-- Expecting an appeal, Mr. Brigance? asked Mr. Buckley.

-- No, Governor, I'm not expecting an appeal. I'm trying to insure that my man gets a fair trial from a fair jury. You should understand that.

-- Everybody has the right to a fair trial, a most basic constitutional right.

-- A man's supposed to protect his family.

[Grisham. A Time to Kill, p. 381]

У наведеному прикладі містер Брідженс вміло захищає свою гідність та клієнта, переконливо доводить свою правоту, вдало скориставшись модальними дієсловами та фразами.

Таким чином, лексичні одиниці є дієвим засобом аргументації в юридичному дискурсі, яка спрямована на переконування слухача у правильності суджень мовця шляхом приведення вагомих доказів з метою розв'язання питання, що є істина, а що -- ні.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем англійської лінгвістики - авторитарний дискурс (законодавчий). Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Дискурс - це соціолінгвістична структура, яка утворюється адресантом та адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях, текст, узятий в аспект подій, продукт розумової діяльності людської свідомості, спрямований на зміну когнітивного та інтенціонального стану адресата в комунікативному просторі. Це вербалізована у тексті комунікативна інтеракція адресанта й адресата, яка відбувається в конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях і спрямована на здійснення конкретного когнітивного, емоційного чи інтелектуального прагматичного впливу на адресата.

Типологія дискурсу є також історично зумовленою, адже залежить від рівня розвитку критеріально бази в конкретний період і постійно оновлюється та доповнюється. Цей процес навряд чи може бути завершений, адже поряд із новими типами дискурсу в процесі їх дослідження постійно з'являються, описуються та аналізуються численні підтипи дискурсу. Дослідник вибирає той принцип класифікації дискурсу, який є актуальним для сучасної лінгвістичної парадигми, відповідаючи вимогам його дослідження.

Законодавчий дискурс мас у своїй основі риторичні традиції Древньої Греції, де виступи в суді вважалися окремим видом красномовства. На відміну від публічних виступів відомих риторів, промова в суді належала до сфери практичної аргументації, до ремесла, а не мистецтва. Особливістю юридичного дискурсу стала жорстка фіксація соціальних параметрів аргументативної ситуації: регламентованість процедури засідання суду, ролей учасників засідання (суддя, обвинувач, захисник, позивач, відповідач, свідок) і моделей мовленнєвої поведінки для кожного з них.

Законодавчий дискурс - дискурс влади та домінантності, у якому адресант як сильний партнер моделює гіпотетичного адресата та його типологічні властивості, з орієнтацією на які обирає такі стратегії текстопородження, які сприяють повному та однозначному розумінню субординованим адресатом запропонованого повідомлення.

Законодавчий дискурс спрямований на минулий контекст, на правдиве відтворення подій і фактів, а отже, на розв'язання питання, що є істина, а що - ні. Велика увага приділяється змісту викладу дискурсу, оскільки без точного подання доказів неможливо виявити істинний стан справ. Характерним для юридичного дискурсу с єдність у просторі промовця та слухача, для якого великий інтерес представляють офіційні матеріали. Незважаючи на це, слухач не має права ставити запитання чи втручатися у процедуру судового розгляду Як наслідок -- обмежене спілкування із застосуванням юридичної терміносистеми. За таких обставин підзахисний перебуває під тиском моральних та етичних норм суспільства.

Адресатом законодавчого дискурсу є перш за все, спеціаліст-правник, покликаний захищати інтереси людей тієї країни, закон якої він представляє. Саме національний адресат-професіонал повинен володіти всіма тонкощами права країни, інтереси представника якої він захищає. Адресат законодавчого дискурс характеризується інтелектуально-логічним, раціональним типом мислення, тому що від нього вимагається логічно-переконливе представлення юридичної справи.

Лексичні одиниці є дієвим засобом аргументації в юридичному дискурсі, яка спрямована на переконування слухача у правильності суджень мовця шляхом приведення вагомих доказів з метою розв'язання питання, що є істина, а що -- ні.

Список використаних джеоел

1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. энц., 1990.

2. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. - М.: Языки русской культуры, 1999. - 896 с.

3. Белл Р. Социолингвистика. Цели, методы, проблемы. - М.: Межд. отн-ния, 1980. - 320 с.

4. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. - К., 2003. - 304 с.

5. Бурбело В.Б. Сучасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології // Вісн. "Іноземна філологія". - Вип. 32-33. - К., 2002. - С. 79-84.

6. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. - К.: Вища шк., 1993. - 200 с.

7. Галицька О. Термін «дискурс» у лінгвістичній парадигмі // Філологічні студії. - Луцьк, 2002. - № 2. - С. 231-236.

8. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистических исследований. - М.: Наука , 1981. - 139 с.

9. Дейк Т.А. ван, Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. - М: Прогресс, 1988. - Вып. 23. - С. 151 -211.

10. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1989. - 312 с.

11. Каліщук Д.М. До проблеми типології дискурсу // Науковий вісник ВДУ. - 2007. - №4. - С. 50-52.

12. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. - М.: Гнозис, 2004. - 390 с.

13. Карпчук Н.П. Адресованість в офіційному та неофіційному англомовному дискурсі (комунікативно-прагматичний аналіз): Монографіяю. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - 162 с.

14. Карпчук Н.П. Законодавчий дискурс як міжсуб'єктна інтеракція // Науковий Вісник ВДУ імені Лесі Українки: філологічні науки. - 2002. - № 5. - С.142-148.

15. Карпчук Н.П. Інформативність законодавчого дискурсу // Науковий Вісник ВДУ імені Лесі Українки: філологічні науки. - 2004. - № 3. - С. 48-52.

16. Киселева А.А. Вопросы теории речевого воздействия. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. - 160 с.

17. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций. - М.: Гнозис, 2001. - 270 с.

18. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. - М.: ИТДГК "Гнозис", 2003. - 280 с.

19. Почепцов Г.Г. О коммуникативной типологии адресата // Речевые акты в лингвистике и методике. - Пятигорск: ПГПИИЯ, 1986. - С. 10-17.

20. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. - М.: "Рефл-бук", К.: "Ваклер". 2001. - 656 с.

21. Шевченко І.С, Морозова О.І. Проблеми типології дискурсу // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / За заг. ред. I.С. Шевченко: Монографія. - X.: Константа, 2005. - С. 233-236.

22. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада / HAH України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - К., 2000. - 288 с.

23. Grisham J. A Time to Kill. - London: Arrow Edition, 1992. - 515 p.

24. Grisham J. The Firm - N. Y.: Dell Publishing. A division of Random House, Inc., 1992. - 500 p.

Размещено на Allbest.ru