Встановлення та розвиток права власності

Поняття права власності як найважливішого речового права, історія його формування та етапи становлення в юридичному полі. Первісні і похідні способи набуття права власності, основні способи його припинення. Цивільний кодекс України про право власності.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.10.2012
Размер файла 22,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Встановлення та розвиток права власності

План

Вступ

1. Встановлення та розвиток права власності

2. Способи припинення права власності

Висновки

Використана література

Вступ

Після таких невід'ємних прав людини як право на життя і на свободу найважливішим невід'ємним правом людини є право власності.

Право власності -- це найважливіше речове право, з яким пов'язуються всі інші речові права. Право власності належить до природних прав людини, воно є абсолютним правом й означає те, що ніхто не може його порушувати, праву власника протистоїть невизначена кількість людей і на всіх них покладено обов'язок не порушувати права власника.

Історично право власності виникло не відразу, а пройшло тривалий шлях. Найпершим виокремленням права власності в юридичному полі було визначення права власності при правопорушенні: річ підлягала поверненню лише тоді, коли було заподіяно злочин (делікт), отже, проглядався зв'язок не між річчю і тим, кому вона належала а між втратою печі і злодійством.

Великого значення набував поділ речей на рухомі і нерухомі. Індивідуальна приналежність речі визначалася лише щодо рухомих речей, щодо нерухомих, наприклад, землі, то суб'єктивне право на них лишалося невизначеним.

Поняття права власності на нерухомість розвивається відповідно до соціального розвитку суспільства. З'являються поняття народу, племені, до землі має відношення громада, рід. Вони спільно користуються землею, без чіткого визначення, що саме ця земля належить саме тому роду. Потім у міру того, як плем'я, рід, союз племен осідають на землі, з'являється поняття, що то їх земля у протилежність чужим общинам і родам. І це вже стає виокремленням родової власності або власності громад.

Наступним етапом є поява сімейної власності. Власність однієї сім'ї протистоїть власності інших сімей, відповідно зменшується обсяг і значення власності громади. І тут треба відзначити особливий, публічно-правовий характер володіння землею -- нею володіє не приватна особа, а член даної сім'ї або член даного союзу племен.

Річ власника належить лише йому одному і власність його завжди ціла і повна. Можуть існувати права й інших осіб на цю річ, проте вони не становлять окремих частин власності, вони невіддільні від неї і від права власника на цю річ.

Право власності має ту характерну ознаку, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власності -- це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідному суб'єкту безпосередньо виключну й обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто інший не має права впливати на його річ, в чиїх би руках ця річ не перебувала; особа, яка має право на неї, може через суд вимагати визнання його права і видачі речі.

Ці риси права власності дістали відображення і в законодавстві. У ст. 316 ЦК України зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності -- це приватне право, але воно має забезпечувати і публічний інтерес. Тому можливо при диспозитивному характері права власності встановлення певних його обмежень. Основою встановлення цих обмежень є Конституція України, згідно зі ст. 92 якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, а також правовий режим власності.

Новий ЦК України визначає: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд (ст. 319 ЦК України), проте, на жаль, визначення цих повноважень Кодекс не навів. Ці правомочності становлять право власності в суб'єктивному розумінні, що означає: суб'єкт -- власник має певні засоби впливу на річ.

1. Встановлення та розвиток права власності

право власність цивільний кодекс

Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, визначених у ЦК України. Відповідно до ст. 328 цього Кодексу право власності набувається із підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, яке вона одержала (створила) у результаті своєї господарської діяльності.

Усі підстави виникнення права власності можна поділити на первісні і похідні способи.

До первісних способів належать такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. До них належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво), переробка речі (специфікація), привласнення загальнодоступних дарів природи, знахідка, бездоглядні домашні тварини, скарб та інші безхазяйні речі, набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився, набувальна давність, викуп пам'ятки історії та культури.

До похідних способів належать такі, при яких набуття права власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, оскільки права на придбану річ внаслідок похідного способу такі, які вони були у попереднього власника. До похідних способів належать усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність, спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Виготовлення або створення нової речі (виробництво) є основним первісним способом набуття права власності. При цьому способі з'являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на неї виникає з моменту створення цієї речі.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачене прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності ця особа може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва, (ст. 331 ЦК України).

Переробкою (специфікацією) є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ (п. 1 ст. 332 ЦК України).

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість (п. 1 ст. 332 ЦК України).

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу, якщо інше не встановлено законом або договором.

Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила таку переробку. Власник самочинно переробленого матеріалу має право на компенсацію його вартості.

Стаття 333 ЦК України передбачає такий первісний спосіб набуття права власності, як привласнення загальнодоступних дарів природи. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула цінну річ у лісі, водоймі тощо, є їх власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

До первісних способів набуття права власності також належить визнання речі безхазяйною, у тому числі знахідка, бездоглядні домашні тварини і скарб.

Безхазяйною вважається річ, що не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Після спливу одного року з дня взяття безхазяйної нерухомої речі на облік, вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана судом у комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, прямо передбачених у ЦК України а саме набуття права власності на речі, від яких власник відмовився, на знахідку, на бездоглядних домашніх тварин та скарб.

Одним із первісних способів набуття права власності є набувальна давність.

Інститут набувальної давності є новелою ЦК України. Набувальна давність пов'язана з фактами безтитульного володіння майном. Взагалі вирізняють титульне і безтитульне володіння майном. Титульне володіння -- це володіння річчю, підставою якого служить яка-небудь правова підстава або титул (наприклад договір купівлі-продажу). Безтитульне володіння -- це фактичне володіння, яке не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Для набуття права власності за набувальною давністю слід дотримуватися певних умов, які торкаються добросовісності і строків володіння.

Стаття 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом 15 років або рухомим майном -- протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено нормами ЦК. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння весь час, протягом якого цим майном володіла особа, правонаступником (спадкоємцем) якого вона є.

Важливим є визначення моменту виникнення права власності за набувальною давністю. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації, а набувається право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери за рішенням суду.

За умов, передбачених ст. 336 ЦК України, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває права власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Знахідка (ст. 337 ЦК України). Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.

Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка є володільцем цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.

Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку до міліції або до відповідного органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання до міліції, або до відповідного органу місцевого самоврядування, або передати особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, яка мала право вимагати її повернення.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку до органу міліції або відповідного органу місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції чи відповідному органові місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до відповідного органу місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання органові міліції, про що робиться оголошення у пресі.

Якщо протягом шести місяців не буде виявлено власника (володільця), або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, орган міліції має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом 3 років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність відповідної територіальної громади.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо), а також має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20 % вартості речі.

Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.

Бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК України). Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це органові міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів для розшуку власника.

Особа, яка затримала тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо вони можуть забезпечити її утримання та догляд з додержанням ветеринарних правил, чи передати її органові міліції або органові місцевого самоврядування.

У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання і в користування, мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з урахуванням вигод, здобутих від користування нею. Ця особа також має право на винагороду.

Відповідно до ст. 343 ЦК України скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, в якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

До похідних способів набуття права власності належать усі договори на відчуження майна: договори купівлі-продажу, поставки, дарування, міни, позики та ін.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлене договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання дійсним договору, непосвідченого нотаріально. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої державної реєстрації.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо майно не може бути витребуване у нього, відповідно до норм ст. 388 ЦК України.

Крім договорів, похідним визнається і такий спосіб набуття права власності як спадкування, незалежно від того, чи є підставою спадкування заповіт або закон.

Фізична особа може набути також право власності шляхом приватизації державного майна та майна, що є комунальною власністю. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, відповідно до ст. 345 ЦК України та інших нормативних актів.

Земельні ділянки державної або комунальної власності, які передаються для продажу суб'єктом підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах шляхом земельних торгів (земельний аукціон або конкурс). Рішення про земельні торги приймається органами державної влади та місцевого самоврядування.

2. Способи припинення права власності

Способи припинення права власності, як і підстави для його набуття, є юридичними фактами, зазначеними в законі. Стаття 346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності. До них належать:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмова власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури;

6) викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності;

7) викуп нерухомого майна у зв'язку із суспільною необхідністю земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиція;

10) конфіскація;

11) припинення юридичної особи чи смерть власника.

Право власності може бути припинені в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки виникнення права власності на річ в однієї особи водночас припиняє право власності на ту саму річ в іншої особи, підстави виникнення права власності водночас розглядаються і як підстави припинення права власності.

Стаття 347 ЦК України передбачає, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, що свідчать про її відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про цю відмову.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до відповідного реєстру.

Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

У випадках, якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду, винесеним за заявою відповідного органу державної влади, підлягає примусовому продажу.

У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума, одержана від продажу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за новим законом потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частинами першою, другою та третьою цієї статті.

Право власності на майно припиняється у разі його знищення.

У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до відповідного реєстру.

Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності здійснюється за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Суд постановляє рішення про викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності за позовом відповідного органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Власник земельної ділянки має бути повідомлений письмово про необхідність викупу не пізніше ніж за рік до вчинення позову про викуп земельної ділянки. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а у разі спору -- судом. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та всі збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода). За домовленістю з власником земельної ділянки, яка підлягає викупу, йому може бути надана органом, який вчинив позов про викуп земельної ділянки, інша земельна ділянка, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.

Припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, здійснюються за рішенням суду шляхом викупу зазначеного нерухомого майна й обов'язкового попереднього відшкодування збитків у повному обсязі. Позов про припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, подається зазначеними вище органами.

Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої з метою суспільної необхідності, є неможливим без припинення права власності на це майно.

Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, за бажанням власника на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо.

У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельну ділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на покращання земельної ділянки, та упущеної вигоди.

Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю земельної ділянки у межах цього населеного пункту. Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення осіб, які проживали у ньому як власники, та членів їх сімей, а також як наймачі та члени їх сімей, помешканням у розмірі та у порядку, встановлених законом. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, є власником житлового будинку, іншої будівлі, споруди чи насаджень, що розміщені на ній, вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом із вимогою про викуп земельної ділянки.

Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, не є власником житлового будинку, інших будівель, споруд та насаджень, що розміщені на ній, власник цих об'єктів залучається до участі у справі. До винесення рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю власник має право розпорядитися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, на власний розсуд.

Якщо власник безгосподарно ставиться до пам'ятки історії та культури, державний орган охорони пам'яток історії та культури робить попередження про припинення безгосподарного ставлення до цього майна. Якщо власник не припинить безгосподарного утримання пам'ятки історії та культури, зокрема у зв'язку з неможливістю створення умов, необхідних для її збереження, суд за позовом державного органу охорони пам'яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. При невідкладній необхідності забезпечення збереження пам'ятки позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, у разі спору -- судом.

У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності майно може бути примусово викуплене у власника за умови попереднього і повного відшкодування його вартості в порядку, встановленому законом (реквізиція).

В умовах воєнного та надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. У зв'язку з реквізицією майна його власник може вимагати, якщо це можливо, надання йому взамін іншого майна. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення. У разі повернення майна в особи поновлюється право власності на нього, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з відрахуванням розумної плати за використання цього майна.

Фізична та юридична особа може бути позбавлена права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація), у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Набуття права власності на земельну ділянку регулюється законом.

Втрата майна його володільцем не зі своєї волі не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом цього року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Протягом строків набувальної власності фактичний володілець користується захистом свого володіння від усіх інших осіб.

Висновки

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні -- це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктивному розумінні становлять його правомочності -- право володіння, користування і розпорядження.

Якщо право власності в об'єктивному розумінні виражає об'єктивно існуюче становище з правом власності в законодавстві і країні, то право власності в суб'єктивному розумінні означає засіб можливої поведінки для суб'єкта-власника, яка об'єднує три правомочності -- володіння, користування і розпорядження.

Зміст права власності згідно зі ст. 317 ЦК України становлять три правомочності -- володіння, користування та розпоряджання майном. На зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Це досить важливе положення закону (ст. 321 ЦК України), яке дозволяє особам захищати свої права.

Використана література

1. Власник і право власності / За ред. Я. М. Шевченко. -- К.: Наукова думка, 1994.

2. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. -- К., 1996.

3. Пересунько С. І. Право державної власності в Україні. -- Кіровоград, 1998.

4. Приватна власність в Україні. -- К., 2002.

5. Цивільне право України: Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 1. Загальна частина. - 696 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Економічний та юридичний аспект поняття власності та права власності. Підстави виникнення та припинення права власності та здійснення цих прав фізичними та юридичними особами. Захист права приватної власності - речово-правові та зобов’язально-правові.

    курсовая работа [45,4 K], добавлен 02.05.2008

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн. Характерні ознаки та зміст права власності в зарубіжних правових системах і тенденції його розвитку. Основні підстави і засоби набуття права власності.

    реферат [26,2 K], добавлен 09.06.2010

  • Поняття власності та права власності. Загальна характеристика захисту права власності. Витребування майна з чужого незаконного володіння. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Позов про визнання права власності.

    реферат [37,1 K], добавлен 25.05.2013

  • Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".

    реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009

  • Поняття та умови набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, його місце в системі права України. Строки чинності даного права, його об'єкти. Зарубіжний досвід встановлення особливих характеристик товарів, затвердження їх опису.

    дипломная работа [196,3 K], добавлен 12.07.2010

  • Право власності на землю як одне з основних майнових прав, його законодавча база, особливості, суб’єкти та їх взаємодія. Порядок набуття, зміни та припинення права власності на землю. Співвідношення державного та комунального права на землю в Україні.

    реферат [16,9 K], добавлен 27.05.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.