Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначаються по-різному. У Великій Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об'єктами виключного права на використання.

Проте аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн, як однієї, так і іншої групи, свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлюється скоріше певними традиціями, менталітетом тощо.

Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони визнають право власності на об'єкти науково-технічної творчості (закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та ін.), інші -- тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати.

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, який створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, який пошив собі чоботи, є їх власником, столяр, який зробив стола, є його власником, а письменник, який написав твір, художник, який написав картину, не визнаються власниками свого творіння. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності (статті 13 і 41 Закону України «Про власність»).

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко переконаний у тому, що його твір належить йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні положення, що визнають за ним лише будь-яке виключне право на використання. Він добре знає: те, що він створив, -- це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь-яким автором того, що результат його творчої діяльності є його власністю -- настільки усталена реальність, що з нею не рахуватися не можна. Ця правова дійсність значною мірою дістала адекватне відображення у чинному законодавстві, але ще не повністю.

По-третє, визнання права власності на результати творчої діяльності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще якось погоджувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але той самий твір ніби й не належав нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизначеність не може довго продовжуватися. Сучасний автор буде почуватися більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомлений того, що створений ним твір -- це його власність і він має право робити з ним те, що і будь-який інший власник майна.

Не може вважатися нормальним, коли праця письменника оцінюється сумою, якої ледве вистачає, щоб оплатити послуги друкарки. Прийде час, коли праця авторів буде оцінена суспільством належним чином, і тоді видавець буде «кланятись» авторові, а не навпаки, як зараз. [2]

Зазначену проблему певною мірою розв'язав новий Цивільний кодекс України, який вказав на результати інтелектуальної творчої діяльності права інтелектуальної власності, відмовившись від терміна «виключне право на використання».

3 Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин і їх взаємозв'язок

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творчість -- це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Творчість властива лише людині, хоча інколи й природою створюються справжні шедеври, проте то не усвідомлена творчість. Творчість -- складний процес, що зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за що він творить, метою, яку він перед собою поставив, та чинниками, які важко передбачити.

Творити -- в широкому значенні цього слова -- означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Однак слово «творчість» вживається і в іншому -- спеціальному значенні. У цьому значенні творчість -- це не будь-яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність.

У спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність людини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. У процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом іншого виду виробництва є твори науки, літератури, мистецтва тощо. Звідси робиться висновок, що творчість -- це сфера духовного виробництва, наділеного певними якостями інтелектуальної діяльності людини. Не вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, зауважимо лише, що важко погодитися з тим, ніби творчість -- це виробництво. Безумовно, якоюсь мірою це так, бо матеріальне виробництво -- це виробництво матеріальних цінностей, а духовне виробництво -- це виробництво духовних цінностей. Саме у цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво будь-чого прирівнювати до творчого процесу, а творчий процес називати духовним виробництвом. Навряд чи можна погодитися з тим, що будь-яке виробництво і творчість -- це одне і те саме.

Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати, що виробничий і творчий процеси за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів «духовне виробництво» вживали, скоріше за все, в образному значенні.

Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво й інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва -- це не що інше, як сфера реалізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітнішою є тенденція зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї діяльності має стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечення умов життя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність, у тому числі й інтелектуальна діяльність, має бути підпорядкована інтересам людини. Матеріальне виробництво має забезпечити суспільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня добробуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, що буде продовженням інтелектуальної діяльності. Тобто, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізовуватимуться у матеріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяльності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального виробництва.

Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядати як єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у такому протиставленні висловив ще раніше В. Жуков.

Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розглядати окремо. Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спробуйте знайти в будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цінностей. Сфера духовного життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ людини охоплює багато аспектів її життя: це -- честь, гідність, порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди: це -- світогляд людини, її бачення реального і духовного світу, світовідчуття тощо: це -- духовний світ людини, сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна. Безперечно, духовність людини впливає на рівень і зміст технічної творчості. А. Сахаров -- міра нашої совісті -- сам засудив застосування тих винаходів, які він розробив. Ще раніше так поступив Н. Бор. [11]

Якщо операції мислення, засобами яких знайдено те чи інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну творчість варто визнати духовною. Але на наш погляд, це не так.

Творчий процес, що відбувається у свідомості людини, безумовно, інтелектуальний1, але це ще не означає, що він духовний. Історія свідчить, що інтелектуальний процес може бути і бездуховним. Недарма патентне законодавство багатьох країн містить норми, за якими не визнаються винаходами технічні рішення, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (п. І ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

Не поринаючи глибоко в цю філософську проблему, зазначимо, що поділ видів творчості можна здійснювати за іншим критерієм. Передусім, об'єктивно існує такий вид творчої діяльності, як наукова чи науково-дослідна діяльність. У свою чергу вона поділяється на фундаментальну і прикладну. За критерієм належності науки цей вид діяльності можна поділити на академічну, вузівську, відомчу і навіть заводську. Наскільки цей поділ відповідає реальному станові речей, сказати важко.

Внаслідок фундаментальної наукової творчості з'являються такі наукові досягнення, як наукові відкриття. Це -- найвищий рівень наукового пізнання матеріального світу. У колишньому СРСР наукові відкриття мали правову охорону. Вони підлягали обов'язковій державній реєстрації, автору відкриття видавався диплом з одноразовою грошовою винагородою. Відкриття реєструвалися з пріоритетом з 1947 р. Проте, коли почалися активні кодифікаційні роботи, розпочалася активна дискусія з приводу доцільності надання науковим відкриттям правової охорони. Варто підкреслити, що на той час колишній СРСР добився включення наукових відкриттів у перелік об'єктів правової охорони ряду міжнародних конвенцій. Проте в цій дискусії перемогли прихильники погляду про недоцільність надання науковим відкриттям спеціальної правової охорони. Чи то за інерцією, чи то на знак прихильності до Москви, чи то з інших причин, але Національна академія наук України (НАН України) також висловилась проти надання спеціальної правової охорони науковим відкриттям. Нині в Україні немає спеціальної правової охорони наукових відкриттів. Проте самі наукові відкриття існували, існують і будуть існувати в майбутньому.

Наукове відкриття -- це встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. До певної пори людина про ці, об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища, просто не знала. Внаслідок, як правило, тривалих, копітких і дорогих науково-дослідних робіт зазначені закономірності, властивості та явища людиною виявляються, пізнаються, встановлюються. Отже, на відміну від винаходу та інших технічних рішень, що втілюють ідею людини, наукові відкриття людиною не створюються, вони існують у природі незалежно від волі людини, а людиною лише пізнаються. Цей процес вивчення навколишнього середовища, матеріального світу, людини почався як тільки з'явилася сама людина і буде продовжуватися, поки людина буде жити на землі. Відкриття не втрачають свого значення з плином часу, так само як не може зупинитися здійснення самого відкриття.

Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття із-за їхньої надзвичайно великої цінності для всього людства не визнаються об'єктами будь-чийого монопольного або будь-якого іншого виключного права. Наукові відкриття -- надбання всього людства і ними людство має користуватися безперешкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже всі правові системи не передбачають спеціальної правової охорони наукових відкриттів. [3]

Проте, на нашу думку, правова охорона відкриттів доцільна. Вона передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що саме по собі досить важливе. Вона закріплює індивідуальний пріоритет вченого, який це відкриття зробив. Державна реєстрація наукового відкриття фіксує його наявність і оголошує про зроблене відкриття. Тому збереження спеціальної правової охорони відкриття у законодавстві України нікому не зашкодило б.

Про значення реєстрації відкриттів свідчить хоча б те, що з приводу правової охорони відкриттів лише у часописі «Вопросы изобретательства» було опубліковано близько трьох десятків науково-практичних статей вчених. Серед них варто назвати статті таких видатних вчених, як Є. Н. Єфімов, І. Е. Маміофа, Н. С. Фролов, В. В. Сапелкін.

Саме у цьому часописі в останні роки існування СРСР активно дискутувалося питання правової охорони відкриттів.

Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за загальним правилом охороняються авторським правом. Проте ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у переліку творів, що підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти науково-дослідної роботи. На нашу думку, такий результат науково-дослідних робіт охоплюється поняттям «літературні письмові твори наукового характеру». Проте Закон України «Про власність» результати науково-дослідних робіт прямо проголошує об'єктом права власності. Отже, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають правовій охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.1 у ст. 2 також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення (підкреслено автором -- О. П.).

Однак результати науково-дослідних робіт, зокрема прикладних, можуть бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селекційних досягнень тощо, що охороняються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права промислової власності, а не авторського. Засобами авторського права охороняються результати науково-дослідних робіт, які певним чином опубліковані або обнародувані. Якщо ж результати науково-дослідних робіт реалізувалися у винаході чи будь-якому іншому технічному рішенні, то вони охороняються засобами права промислової власності. Тобто правова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється формою їх реалізації -- описом чи втіленням у креслення, або ж у металі -- конструкції, обладнанні, пристрої і т. п.

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-дослідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів творчості, що охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу результатів називають літературною і художньою власністю.

Друга група складається із результатів науково-технічної творчості і відповідно називається «промислова власність». Назва цієї групи відповідає реальному станові речей -- результати промислової власності дійсно використовуються у промисловості, сільському господарстві, в інших галузях господарства та суспільно корисної діяльності.

Оскільки назва «промислова власність» визнається за сферою використання результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим критерієм визначити назву тієї групи результатів інтелектуальної творчості, що охороняється авторським правом. Результати цього виду творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світобачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що прийнято нині називати загальнолюдськими цінностями. [5]

Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використовуються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін «авторська діяльність» не сприйнятний, він занадто розпливчатий і не відображає змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності термінами «авторські результати» чи «авторське право» тощо. В усякому разі назву треба шукати.

Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються авторським правом, наведено у ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р.

Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою конвенцією є патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, промислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування, вказівка про місце походження або найменування місця походження, а також боротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами правової охорони й об'єднуються під загальною назвою «Промислова власність». Це поняття розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому широкому значенні, а й на сільське господарство, добування корисних копалин і на всі продукти, -- як вироблювані, так і природного походження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

Під патентами на винаходи також розуміються різні види промислових патентів, що визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення. За радянським законодавством цей перелік був дещо ширший, він включав раціоналізаторські пропозиції, що законодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони.

Чинний ЦК України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції.

Однак структура Книги четвертої ЦК України не є ідеальною. Структура першого розділу «Авторське право і суміжні права» зауважень не викликає. Структура другого розділу «Право промислової власності» видається не дуже вдалою передусім за своїм складом.

Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту, тобто, цивільних прав. Зазначені чинники зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації саме засобами цивільного права. Разом з тим до ЦК України включена лише комерційна інформація. її місце у ЦК України заперечення не викликає, але охоронятися цивільно-правовими засобами має не лише комерційна таємниця, а й інші види науково-технічної інформації, тим більше, що всі вони визнані об'єктами права власності.

З науково-технічною інформацією тісно пов'язаний інститут права на захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісна конкуренція є результатом незаконного використання об'єктів промислової власності. Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі «Право промислової власності». Міжнародні угоди захист від недобросовісної конкуренції відносять саме до промислової власності, і це логічно. Отже, інститут захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце у розділі «Право промислової власності» ЦК України.

Щодо селекційних досягнень то практичні працівники вважають, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави «Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки». Видається, що така пропозиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, що відрізняють їх від інших об'єктів промислової власності. Селекційні досягнення у плані правової охорони прирівняні до об'єктів промислової власності, але за своєю сутністю такими не є. Тому є доцільним вирізнити їх в окрему главу, як це зроблено в ЦК України. Але цю главу краще було б назвати «Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення» замість «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин». [7]

Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши його «Право на використання найменування місця походження товару, географічного зазначення та зазначення походження товару». За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне зазначення походження товару -- це назва населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках назва країни, що служать для позначення товару, якість, репутація або інші властивості якого пов'язуються з цим географічним об'єктом і який виробляється в обмеженому географічному регіоні.

Географічним зазначенням походження товару може бути історична назва географічного об'єкта або традиційна географічна назва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення походження -- це будь-яке позначення, що вказує на країну або географічне місце походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному цивільно-правовому інституті.

До об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що залишає відкриття у числі об'єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним кодексом.

ВИСНОВКИ

Науково-технічний прогрес -- це досить складний механізм, у тому числі і з точки зору права. Саме у цьому аспекті він нас цікавить. Науково-технічний прогрес -- це поступальний рух у розвитку науки і техніки, що складається із певних стадій, що в своїй сукупності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша стадія цього руху -- виявлення, формування і формулювання суспільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і технологіях, у новій продукції тощо.

Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична діяльність людини, передусім виробнича, є першочерговим джерелом, поштовхом науково-технічного прогресу і його кінцевою метою. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, спіральний виток, де виробництво посідає визначальне місце. У свою чергу виробництво зумовлюється потребами суспільства.

Творча діяльність -- поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності -- це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.

Інтелектуальна діяльність і творча діяльність -- це позумптія діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаються багато людей і з розвитком суспільства їх стає все більше, це -- вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не всім.

Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.

Отже, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної діяльності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відповідає вимогам чинного законодавства. Лише в такому разі їй надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інтелектуальна власність» використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Про-прієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін «інтелектуальна власність» широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності -- це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об'єкта власності. Так, право власності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної власності.

СПИСОК ВИКРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Право інтелектуальної власності. Сергєєв С.С. - Х., 2005.

2. Проблеми регулювання відносин інтелектуальної власності. Під ред.. Конотопцева А.Н. - Львів, 2005.

3. Рахів А.Н. Право інтелектуальної власності України. - Одеса, 2006.

4. Право інтелектуальної власності України: (Підопригора О.А., Підопригора О.О.) Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. -К.: Юрінком Інтер, 1998.

5. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. -- 624 c.

6. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. -- 624 c.

7. Цивільне право України : Навчальний посібник / За заг. ред.LA. Біркжова, Ю.О. Заіки. -- К.: Істина, 2004. - 216 с.

8. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 761 с.

9. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре». 2003. -- 505 с.

10. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. -- Т. 2. Особлива частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 395 с.

11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- 2-е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- Кн. 1. -- 722 с.