Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Загальне положення про інтелектуальну власність

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття права інтелектуальної власності, його правове забезпечення
• 2. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності
• 3. Правовий режим прав інтелектуальної власності
• 3. Суб'єкти правовідносин у сфері авторського права та суміжних прав
• Список літератури

Вступ

Сьогодні у сучасних правових системах явище "інтелектуальна власність" охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, тому відносини щодо правового регулювання інтелектуальної (творчої) діяльності є предметом регулювання різних галузей права, а саме: цивільного права, адміністративного, митного, податкового, господарського, міжнародного та ін.

Проблема правового регулювання охорони права інтелектуальної власності стала актуальною наприкінці ХХ і на початку ХХІ століття, і загострилася з появою нових цифрових технологій, з можливістю швидкого тиражування, відтворення і використання інтелектуальної власності, зміни її носія і засобів поширення (кабельний розподіл, супутникове мовлення тощо), зі зміною акцентів із промислової власності на авторське й особливо суміжне право, з появою програмних засобів забезпечення прав, появою нових об'єктів інтелектуальної власності.

В Україні лише встановлюється система охорони об'єктів інтелектуальної власності, а система захисту інтелектуальної власності є ще далекою від досконалості, проте, роль інтелектуальної власності в сучасних умовах не варто недооцінювати, адже в недалекому майбутньому виробництво стане лише засобом реалізації досягнень інтелектуальної діяльності.

Діюче українське законодавство про інтелектуальну власність містить багато неузгоджень і прогалин, що само по собі неприпустимо, тому існує потреба приведення такого законодавства до узгодженості як з національними нормативно-правовими актами, так і до відповідності змісту міжнародно-правових актів.

інтелектуальна власність правовий режим

1. Поняття права інтелектуальної власності, його правове забезпечення

Проте, остаточне визнання і закріплення, інтелектуальна власність одержала в Конституції України від 28 червня 1996 року, де в статті 41 закріплено право людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. В подальшому було прийнято окремі законодавчі акти і Цивільний кодекс України, який по-новому врегулював правовий режим об'єктів інтелектуальної власності. Так, в Україні діють більше кілька десятків спеціальних законів щодо інтелектуальної власності: Цивільний кодекс України, Закон України "Про авторське право і суміжні права", Закон України "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, "Про видавничу справу", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інші закони України.

До основ законодавства про промислову власність відносяться Закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, "Про охорону прав на промислові зразки”, "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, "Про охорону прав на сорти рослин”, "Про охорону прав на зазначення походження товарів”, "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, "Про захист економічної конкуренції”, інші.

Україна протягом останніх років значно активізувала процес свого входження до світових структур, що регулюють процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Проте, її участь у глобальній системі охорони інтелектуальної власності все ще є недостатньою, так як далеко не всі результати інтелектуальної діяльності знайшли належну правову охорону в нашому законодавстві. Це, зокрема, стосується комерційної таємниці, топографій інтегральних мікросхем, наукових відкриттів і раціоналізаторських пропозицій.

У сучасних правових системах явище "інтелектуальна власність" охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, що є предметом регулювання різних галузей права, - цивільного, кримінального, адміністративного. Дослідження інтелектуальної власності в рамках тієї чи іншої галузевої науки характеризується специфічним набором досліджуваних властивостей цього правового явища, що обумовлено предметом і завданнями відповідної науки.

Початком зародження основ міжнародно-правової охорони ІВ вважається 1873 р. коли в Австро-Угорській імперії відбулась перша міжнародна виставка винаходів. У цьому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем патентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патентування. Наступним кроком у цьому напрямку була Дипломатична конференція, яка була скликана у 1880 р. в Парижі. На ній було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу однієї з найдавніших і найважливіших міжнародних угод - Паризької конвенції з охорони промислової власності, яка була схвалена і прийнята у 1883 р.

Ще одним важливим етапом у створенні світової системи охорони ІВ стало підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Згаданими конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою "Міжнародне бюро”. У 1893 р. ці органи були об'єднані і під різними назвами проіснували до 1970 р., коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Міжнародна охорона авторського і суміжних прав сприяє розвитку літератури, мистецтва, науки та поширенню і забезпеченню використання літературних, музичних, художніх, фонографічних творів, комп'ютерних програм, виконань, тощо. Проте, створення в Україні сучасної визнаної міжнародною спільнотою системи інтелектуальної власності неможливе без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права. Україна активно працюює над узгодженням законодавства із нормами міжнародного права. Міжнародний обмін науково-технічною і, особливо, патентною інформацією, а також технологіями - сприяє розвитку науково-технічного потенціалу України.

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування єдиних в усьому світі підходів до забезпечення правової охорони об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, тощо).

Після проголошення незалежності у серпні 1991 р. Україна заявила про подовження на її території дії Паризької конвенції про охорону промислової власності, Договору про патентну кооперацію (РСТ), Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Всесвітньої конвенції про авторське право тощо.

Міжнародне співробітництво у сфері охорони інтелектуальної власності має великий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі, підприємництва, інвестиційні та інноваційні процеси в Україні.

2. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності

Чинним законодавством вживається два підходи до розуміння терміну об'єкт права інтелектуальної власності як: об'єкт інтелектуальної власності і як результат творчої діяльності людини. Так, Якубівський І. стверджує, що мова йде про дещо відмінні правові категорії, так як в основу визначення співвідношення між вказаними вище поняттями слід покласти положення ст.418 ЦК України, в якій передбачено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності.

Схожа позиція закладена і в ст. 199 ЦК України. Тобто, об'єкт права інтелектуальної власності - це загальне поняття, яке вміщує результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності, визначені законом.

Так, зі змісту ст. 199 та ст.418 ЦК України випливає, що не всі об'єкти права інтелектуальної власності є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Піддаючи критиці такий підхід законодавця, О.А. Підопригора зазначала, що поки що ні Цивільний Кодекс, ні інші закони не знають об'єкта, що є не результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Коло об'єктів права інтелектуальної власності, які не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності, не вичерпується лише засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До таких можна також віднести фонограми (відеограми) і програми (передачі) організацій мовлення. Сергеєв А.П., вважає, що на відміну від виконавців, діяльності яких притаманний творчий характер, виробники фонограм та організації кабельного й ефірного мовлення здійснюють технічну діяльність, в результаті якої ніякого нового витвору не створюється.

При визначенні сутності об'єкта права інтелектуальної власності варто, насамперед, виходити з нематеріальної природи цього виду об'єктів цивільних прав. Отже, важливою ознакою об'єктів права інтелектуальної власності є їх нематеріальний характер. За цією ознакою об'єкти права інтелектуальної власності відрізняються від об'єктів права власності - речей, які ст.179 ЦК України визначені як предмети матеріального світу. Ця обставина повинна слугувати вагомим аргументом проти проприєтарної теорії (з англ. property - власність), прихильники якої поширюють на об'єкти права інтелектуальної власності правовий режим звичайного права власності. У цьому аспекті заслуговує схвалення позиція, виражена у ЦК, який розмежовує право власності як речове право і право інтелектуальної власності.

Цивільний кодекс України визначає такий перелік об'єктів інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

За загальним правилом суб'єктом права інтелектуальної власності є людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин.

Суб'єктом права інтелектуальної власності визнається фізична чи юридична особа, яка це право уже має, тобто вона набуває права суб'єкта лише після визнання заявленої пропозиції об'єктом права інтелектуальної власності в установленому законом порядку. Поки заявлена пропозиція чи створений твір науки, літератури і мистецтва не будуть визнані об'єктами права інтелектуальної власності, суб'єкта цієї власності немає.

3. Правовий режим прав інтелектуальної власності

Особливість права інтелектуальної власності полягає в тому, що суб'єкти права інтелектуальної власності володіють комплексом майнових і особистих немайнових прав.

Особисті немайнові права - це закріплені законодавчо і забезпечені державою можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Як записано у ст.269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і до смерті людини. Вони позбавлені економічного змісту і тісно пов'язані з фізичною особою. Ніхто не може позбавити фізичну особу цих прав, проте можливі обмеження особистих немайнових прав у випадках, передбачених вітчизняним законодавством.

Особисті немайнові права фізичної особи зафіксовані у Конституції України, у Цивільному кодексі України, інших законодавчих актах. Проте, перелік цих прав не є вичерпним і він може доповнюватись у Цивільному кодексі чи інших законах.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності це різновид особистих немайнових прав і ними є комплекс прав немайнового характеру, який належить виключно творцям об'єктів інтелектуальної власності.

За загальним правилом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати лише безпосередньо творцю. Вони не залежать від майнових прав та є невідчужуваними від особистості автора, охороняються безстроково та не можуть передаватись іншим особам, за винятками, встановленими законом. Водночас у інших осіб (спадкоємців, інших правонаступників) виникає право захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст.29 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається Цивільним кодексом України та спеціальними законами.

Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

В ст. ст.429, 430 Цивільного кодексу України визначені загальні засади застосування законодавства щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. У таких випадках, як зазначено законом, майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю.

Цивільно-правова характеристика об'єктів авторського права і суміжних прав

Серед усіх об'єктів права інтелектуальної власності особливе місце займають об'єкти авторського права та суміжного права. Правове регулювання даної групи об'єктів здійснюється на підставі норм Конституції України, Цивільного кодексу України, міжнародно-правових актів та Закону України "Про авторське право та суміжні права”, а також іншими нормативно-правовими актами.

Основними об'єктами авторського права є твори - літературні та художні твори.

Загалом, законодавство оперує терміном "літературні твори”, який походить від латинського слова "літера", тобто, твори, виражені літерою, письмово, записані. Літературні твори, хоч і не завжди ґрунтуються на достовірних фактах, але вони покликані на відображення дійсності, свідомості людини, яка створює об'єкт авторського права. Таким чином автор не лише намагається створити новий цікавий оригінальний твір, виразити його в об'єктивній формі, але ще й в результаті творчої праці вкладає в цей твір свій світогляд, своє власне бачення світу, індивідуальні думки, ідеї, враження тощо. Тому, дуже важливо, щоб такий твір мав правову охорону, для захисту як майнових так і немайнових прав автора на свій твір.

За формою виразу літературні твори бувають письмові та усні.

До письмових літературних творів відносяться такі традиційні твори, як романи, казки, вірші, статті, наукові праці тощо, а також нетрадиційні твори, твори більш практичного призначення: рекламні тексти, інструкції по експлуатації техніки, технічні завдання, положення про оплату праці, посібник користувача та інші твори, котрі за допомогою символів та знаків фіксуються на матеріальному носії інформації.

До усних належать такі твори як лекції, промови, проповіді, інші усні твори. Особливістю усного літературного твору є той факт, що він не має такого матеріального об'єкту, як екземпляр твору. Такий твір може бути закріплений за допомогою аудіо або відео запису, але результатами такого закріплення будуть фонограма та відеограма, відповідно.

За видами творчості літературні твори, поділяються на такі види: твори наукової літератури, твори художньої літератури та твори мистецтва.

До наукової літератури слід віднести довідкову, інформаційну, популярну тощо.

До творів мистецтва можна віднести в основному твори образотворчого мистецтва, а саме картини, малюнки, твори живопису та інші твори.

До творів художньої літератури слід віднести книги, журнали, брошури різноманітних жанрів.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів та інші міжнародно-правові документи містять перелік видів творів, які мають визнаватися об'єктами правової охорони. Конвенція визначає: термін "літературні і художні твори" охоплює всі твори у сфері літератури, науки і мистецтва, яким би способом і у якій би формі вони не були виражені.

Це - книги, брошури та інші письмові твори; лекції, звернення, проповіді та інші подібні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми; музично твори з текстом і без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; картини, малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки (п.2 ст.2 Бернської конвенції).

За формою виразу твори бувають у:

1) письмовій (книги, брошури, статті, журнали, листи тощо) формі;

2) усній (виступи, доповіді, лекції, промови, проповіді тощо) формі;

3) графічній (ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори тощо) формі;

4) електронній (зокрема, цифровій), оптичній або іншій формі.

Об'єктом авторського права є твір в цілому, а не окремі його елементи, але наявність кожного з елементів необхідна для того, щоб твір набув правової охорони, проте в деяких випадках відомі приклади, коли закон надає правове значення також і суттєвим елементам твору. Таке значення може мати, наприклад, сюжет, який втілює образну форму твору і є результатом творчості.

Цивільним кодексом України встановлений наступний перелік об'єктів авторського права:

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без тексту);

аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Об'єкти суміжних прав це об'єкти, які створені в результаті використання об'єктів авторського права.

Отже, можна виділити наступні ознаки об'єктів суміжних прав:

по-перше, це - їх похідний характер саме від авторських прав;

по-друге, суміжні права виникають в результаті творчої діяльності суб'єктів названих прав;

по-третє, суміжні права мають спільну ознаку із авторськими правами. Спільною ознакою цих прав є їх творчий характер.

Об'єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Виконання відноситься до мистецтва і розглядається як творча діяльність. Специфіка виконавчої творчості полягає в оригінальній інтерпретації художнього твору. Проте сам текст, словесний твір також охороняється авторським правом.

У сферу правового впливу суміжних прав входить діяльність, що здійснюють організації телерадіомовлення, права яких і охороняє законодавство України. Результатом діяльності організацій телерадіомовлення вважається трансляція в ефір і по кабелю. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законодавством.

3. Суб'єкти правовідносин у сфері авторського права та суміжних прав

Сергєєв О.П. визначає право авторства як юридично забезпечену можливість особи вважатися автором твору та вимагати визнання свого авторства іншими особами.

Мельник О.М. зазначає, що лише дійсний творець того чи іншого твору вправі називати себе його автором. Право авторства, на її думку, засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Авторами можуть бути тільки люди незалежно від їх правового, соціального, політичного статусу, тощо. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Згідно із ст.435 ЦК України суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Так, наприклад, авторами аудіовізуального твору є: режисер-постановник; автор сценарію і текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник.

Для визнання особи автором твору не вимагається виконання будь-яких умовностей. Право авторства виникає з моменту створення твору, діє протягом всього життя автора, а після його смерті охороняється безстроково. За відсутності доказів іншого автором твору образотворчого мистецтва вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб'єкт авторського права для засвідчення факту авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Ще одним із суб'єктів права інтелектуальної власності є роботодавець. У сучасних умовах переважна більшість об'єктів права інтелектуальної власності створюється у порядку виконання службових обов'язків, тому проблемним залишається питання майнових прав авторів і роботодавців на об'єкти створені у зв'язку з виконанням трудового договору. Так, ч.2 ст.429 ЦК "Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору" встановлює припис, за яким майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, котрий створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не передбачено договором.

Список літератури

Право інтелектуальної власності: Підручник /За ред. д. ю. н., проф. О.А. Підопригори і д. ю. н., проф. О.Д. Святоцького. - К.: Видавничий дім. - 2006. - 622с.

Коссак В.М., Якубовський І. Є. Право інтелектуальної власності: Підручник. - К.: "Істина". - 2007. - 206с.

Ієвіня О.В., Мироненко В.П., Павловська Н.В., Пилипенко С.А. Право інтелектуальної власності: схеми та роз'яснення: Навч. посібник. - К.: КНТ, 2007. - 264с.

Законодавство України про інтелектуальну власність: Збірник нормативно-правових актів. - Харків. - 2007. - 248с.

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№40-44, Ст.356.

3. Закон України "Про авторське право та суміжні права" від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - С.64.

Размещено на Allbest.ru