Остання чверть минулого століття показала, що у світовому соціально-економічному розвитку країн акценти все більше переміщуються з виробництва у сферу iнтелектуальноi дiяльностi. Досвiд країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує стійку i цілеспрямовану тенденцію до прiорiтетностi таких напрямiв суспiльно-корисноi дiяльностi як наука, технiка, культура, творчість. Нові прiорiтети в напрямах суспiльно-корисноi дiяльностi зумовлюють необхiднiсть належного правового забезпечення усіх видiв творчостi. Тому, наприкiнцi минулого століття, в багатьох краiнах почався процес оновлення законодавства про iнтелектуальну власнiсть, особливо в бiк посилення ii правовоi охорони. Було прийнято новi закони про охорону iнтелектуальноi власностi, а також істотно активiзувалась дiяльнiсть мiжнародних органiзацiй щодо посилення мiжнародно-правовоi охорони творчих результатiв рiзних краiн.

В результаті проведення парламентських слухань на тему "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосува-ння" від 2008 р. були прийняті рекомендації в яких сказано, що сьогодні в Україні система правової охорони інтелектуальної власності перебуває у стадії завершення формування. У 1990-х роках були закладені основи національної системи регулювання цієї надзвичайно важливої сфери. Водночас виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування, що істотно позначилося на розвитку національного науково-технологічного і творчого потенціалу, стримувало становлення нової інноваційної моделі розвитку країни, ускладнювало відносини України з провідними державами світу, що створє передумови для пошуку нових форм співпраці і взаємодії в напрямку охорони об'єктів інтелектуальної власності.

Складність розв'язання зазначених проблем полягає в надзвичайно-високому ступені динамічності й різнобічності відносин, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Самий зміст поняття "інтелектуальна власність", його структура постійно розширюються та якісно оновлюються.

Вирішення проблеми охорони інтелектуальної власності в сучасному світі відбувається в умовах, коли в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності - з центральним місцем у ній Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

У радянському законодавстві термін "інтелектуальна власність" з'явився на початку 90-х років XX століття. Так, у Законі СРСР від 6 березня 1990 року "Про власність в СРСР" зазначалося, що відносини по створенню і використанню інтелектуальної власності регулюються спеціальним законодавством СРСР, союзних і автономних республік, іншими союзними актами.

Проте, остаточне визнання і закріплення, інтелектуальна власність одержала в Конституції України від 28 червня 1996 року, де в статті 41 закріплено право людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. В подальшому було прийнято окремі законодавчі акти і Цивільний кодекс України, який по-новому врегулював правовий режим об'єктів інтелектуальної власності. Так, в Україні діють більше кілька десятків спеціальних законів щодо інтелектуальної власності: Цивільний кодекс України, Закон України "Про авторське право і суміжні права", Закон України "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про видавничу справу", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інші закони України.

До основ законодавства про промислову власність відносяться Закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про захист економічної конкуренції", інші.

Україна протягом останніх років значно активізувала процес свого входження до світових структур, що регулюють процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Проте, її участь у глобальній системі охорони інтелектуальної власності все ще є недостатньою, так як далеко не всі результати інтелектуальної діяльності знайшли належну правову охорону в нашому законодавстві. Це, зокрема, стосується комерційної таємниці, топографій інтегральних мікросхем, наукових відкриттів і раціоналізаторських пропозицій.

У сучасних правових системах явище "інтелектуальна власність" охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, що є предметом регулювання різних галузей права, - цивільного, кримінального, адміністративного. Дослідження інтелектуальної власності в рамках тієї чи іншої галузевої науки характеризується специфічним набором досліджуваних властивостей цього правового явища, що обумовлено предметом і завданнями відповідної науки.

Поява в правовій науці поняття, а потім категорії "інтелектуальна власність" мала велике значення не тільки в політичному, економічному, але й у правовому житті суспільства, адже:

по-перше, введення в законодавство категорії "інтелектуальна власність", що об'єднала ряд розрізнених правових явищ, стало черговим кроком на шляху систематизації права, що дозволило розглядати результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації як самостійні об'єкти правових відносин, виявити їхні загальні риси і визначити основні напрямки правового впливу на відносини, що складаються навколо них;

по-друге, за творцями інтелектуальних продуктів було визнано виняткове й абсолютне право на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації. Функції цього права були аналогічні функціям права власності на матеріальні об'єкти. Однак його зміст був відмінним від правомочності що складає зміст права речової власності;

по-третє, було здійснено офіційне визнання соціальної значимості результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, а також комерційних та інших (у т. ч. соціально-політичних) інтересів їхніх творців і правовласників.

Таким чином, з появою категорії "інтелектуальна власність" установилося якісно нове відношення держави і права до інтелектуальної діяльності та її результатів, засноване на повазі до творчої особистості й пріоритеті її інтересів.

Проблемою визначеності права інтелектуальної власності є той факт, що в юридичній науці існують окремі підходи до розуміння явища інтелектуальна власность.

Ряд правознавців, а також чинне українське законодавство іноді ототожнюють інтелектуальну власність і право інтелектуальної власності. Проте, окремі вчені розрізняюють ці два інститути. Так, Підопригора О.А. зазначає: що поняття "інтелектуальна власність" має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчості. Останній підхід, дещо звужує розуміння інтелектуальної власності, виключно до суб'єктивного права інтелектуальної власності, і тому видається неправильним. Більш доречним є той за яким під інтелектуальною власністю слід розуміти форму відносин уповноваженого суб'єкта до результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, які одержали правове вираження у визнанні і захисті державою особливого роду виключних прав на них (прав інтелектуальної власності), що закріплюють винятковий і абсолютний характер панування над нематеріальним об'єктом та свідчать про певний рівень економічного, соціально-політичного і культурного розвитку суспільства й держави. В свою чергу під правом інтелектуальної власності слід розуміти сукупність правових норм, що регулюють відносини інтелектуальної власності, або сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

В ст. 418 Цивільного кодексу України закріплено, що "право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, на відміну від права власності, при якому особа володіє, користується і розпоряджається майном, яке їй належить. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Правова охорона інтелектуальної власності є неможливою без ефективного функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності, яка містить дві складові: чинну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства.

За традицією структура права інтелектуальної власності поділяється на: авторське право та суміжні права і право промислової власності. Цей розподіл закріплено у двох конвенціях: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва.

Авторське право -- це галузь права, яка надає авторам виключне право на відтворення, розповсюдження, виконання або показ їх творчих робіт. Закон України "Про авторське право і суміжні права" є правовою основою захисту творів багатьох важливих індустрій, включаючи книгодрукування, створення художніх творів, запис музики та комп'ютерне програмне забезпечення.

Авторське право захищає твори, які є результатами творчої діяльності автора. Вони традиційно поділяються на твори: літературні та мистецькі. Так, згідно із ст. 433 ЦК України до об'єктів авторського права відносить літературні та художні твори, комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції, інші твори.

Чинне законодавство встановлює, що твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Не менш важливими в системі об'єктів інтелектуальної власності є об'єкти суміжних прав. Вони поширюються на відтворення, сповіщення творів, та мають особливості, аналогічні з авторським правом, права, тобто є особистими правами, отримують правову охорону, право на винагороду та ін.

Об'єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Другу групу об'єктів інтелектуальної власності становлять об'єкти права промислової власності.

Право промисловоi власностi - це iнститут цивiльного права, що регулює вiдносини, пов'язанi з технiчною творчiстю. На вiдмiну вiд авторського права, право промисловоi власностi реалiзується в iншiй сферi творчості, які пов'язанi з природними законами матерiального свiту. Вони не вiдбивають iндивiдуальнiсть iхнього творця в такому ступенi, як об'єкт авторського права. В силу цього об'єкти технiчноi творчостi є вiдтворюванi, вони можуть бути створенi незалежно одне вiд одного самостiйно, рiзними особами i тому вимагають формального офiцiйного закрiплення. Крiм того, результати технiчноi творчостi спрямованi на рiшення практичних задач i мають прикладне значення.

Слід зауважити, що в науковій літературі є два підходи до переліку об'єктів права промислової власності: ширший і вужчий перелік об'єктів.

Так, в Паризькій конвенції "Про охорону промисло-вої власності" від 20 березня 1883 року до переліку об'єктів права промислової власності віднесено винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні знаки (марки), комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначе-ння, а також припинення недобросовісної конкуренції ( у визначенні об'єктів за чинним законодавством).

У свою чергу українські дослідники під об'єктами права промислової власності розуміють лише ті об'єкти, які передбачені нормами чинного законодавства, а саме винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці, наукові відкриття.

Основними в групі об'єктів промислової власності є об'єкти патентного права, якими є результати технічної творчості. До них відносяться винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Патентне законодавство має, передусім, стимулювати широкий розвиток науково-технічної творчості і використання її досягнень у народному господарстві України. Патентне законодавство формується досить активно, оскільки така форма охорони результатів творчої діяльності найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки, хоч і є не бездоганною.

Другу групу об'єктів права промислової власності становлять засоби індивідуалізації товарів і послуг, а саме торговельні марки, географічні зазначення, комерційні (фірмові) найменування.

Іншу групу об'єктів становлять нетрадиційні об'єкти права інтелектуальної власності. До них входять комерційні таємниці, раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, наукові відкриття.

Початком зародження основ міжнародно-правової охорони ІВ вважається 1873 р. коли в Австро-Угорській імперії відбулась перша міжнародна виставка винаходів. У цьому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем патентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патентування. Наступним кроком у цьому напрямку була Дипломатична конференція, яка була скликана у 1880 р. в Парижі. На ній було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу однієї з найдавніших і найважливіших міжнародних угод - Паризької конвенції з охорони промислової власності, яка була схвалена і прийнята у 1883 р.

Ще одним важливим етапом у створенні світової системи охорони ІВ стало підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Згаданими конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою "Міжнародне бюро". У 1893 р. ці органи були об'єднані і під різними назвами проіснували до 1970 р., коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Міжнародна охорона авторського і суміжних прав сприяє розвитку літератури, мистецтва, науки та поширенню і забезпеченню використання літературних, музичних, художніх, фонографічних творів, комп'ютерних програм, виконань, тощо. Проте, створення в Україні сучасної визнаної міжнародною спільнотою системи інтелектуальної власності неможливе без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права. Україна активно працюює над узгодженням законодавства із нормами міжнародного права. Міжнародний обмін науково-технічною і, особливо, патентною інформацією, а також технологіями - сприяє розвитку науково-технічного потенціалу України.

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування єдиних в усьому світі підходів до забезпечення правової охорони об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, тощо).

Після проголошення незалежності у серпні 1991 р. Україна заявила про подовження на її території дії Паризької конвенції про охорону промислової власності, Договору про патентну кооперацію (РСТ), Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Всесвітньої конвенції про авторське право тощо.

Міжнародне співробітництво у сфері охорони інтелектуальної власності має великий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі, підприємництва, інвестиційні та інноваційні процеси в Україні.

2. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності

Чинним законодавством вживається два підходи до розуміння терміну об'єкт права інтелектуальної власності як: об'єкт інтелектуальної власності і як результат творчої діяльності людини. Так, Якубівський І. стверджує, що мова йде про дещо відмінні правові категорії, так як в основу визначення співвідношення між вказаними вище поняттями слід покласти положення ст. 418 ЦК України, в якій передбачено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності.

Схожа позиція закладена і в ст. 199 ЦК України. Тобто, об'єкт права інтелектуальної власності - це загальне поняття, яке вміщує результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності, визначені законом.

Так, зі змісту ст. 199 та ст. 418 ЦК України випливає, що не всі об'єкти права інтелектуальної власності є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Піддаючи критиці такий підхід законодавця, О.А. Підопригора зазначала, що поки що ні Цивільний Кодекс, ні інші закони не знають об'єкта, що є не результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Серегеєв А.П. під інтелектуальною власністю в російському законодавстві розуміється не що інше, як сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, а також деякі інші прирівнювані до них об'єкти, зокрема, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виробленої ними продукції (робіт, послуг). Тобто більшість вчених приходять до думки, що до об'єктів права інтелектуальної власності входять як безпосередній результат творчої діяльності, так і ті об'єкти, які мають опосередкований характер.

До інших об'єктів права інтелектуальної власності відносять, насамперед, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До послуг, за законодавством України, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Певна річ, ці об'єкти не з'являються самі по собі, загалом вони є продуктами людського інтелекту, причому можуть містити елементи творчості. Найбільшою мірою це проявляється стосовно торговельних марок, розроблення яких нерідко пов'язано з відповідними творчими зусиллями. Проте, вони - об'єкти цивільних прав, насамперед завдяки тому, що дають змогу індивідуалізувати певного учасника цивільного обороту чи його продукцію (роботу, послугу), а не тому, що є результатами інтелектуальної діяльності. Більше того, в окремих випадках суб'єкти права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, взагалі не мають жодного відношення до виникнення того чи іншого позначення. Насамперед, це стосується географічних зазначень, суб'єкт права інтелектуальної власності на які використовує позначення, що вказують на географічне місце походження товару.

Коло об'єктів права інтелектуальної власності, які не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності, не вичерпується лише засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До таких можна також віднести фонограми (відеограми) і програми (передачі) організацій мовлення. Сергеєв А.П. , вважає, що на відміну від виконавців, діяльності яких притаманний творчий характер, виробники фонограм та організації кабельного й ефірного мовлення здійснюють технічну діяльність, в результаті якої ніякого нового витвору не створюється.

При визначенні сутності об'єкта права інтелектуальної власності варто, насамперед, виходити з нематеріальної природи цього виду об'єктів цивільних прав. Отже, важливою ознакою об'єктів права інтелектуальної власності є їх нематеріальний характер. За цією ознакою об'єкти права інтелектуальної власності відрізняються від об'єктів права власності - речей, які ст. 179 ЦК України визначені як предмети матеріального світу. Ця обставина повинна слугувати вагомим аргументом проти проприєтарної теорії (з англ. property - власність), прихильники якої поширюють на об'єкти права інтелектуальної власності правовий режим звичайного права власності. У цьому аспекті заслуговує схвалення позиція, виражена у ЦК, який розмежовує право власності як речове право і право інтелектуальної власності.

Цивільний кодекс України визначає такий перелік об'єктів інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

За загальним правилом суб'єктом права інтелектуальної власності є людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин.

Суб'єктом права інтелектуальної власності визнається фізична чи юридична особа, яка це право уже має, тобто вона набуває права суб'єкта лише після визнання заявленої пропозиції об'єктом права інтелектуальної власності в установленому законом порядку. Поки заявлена пропозиція чи створений твір науки, літератури і мистецтва не будуть визнані об'єктами права інтелектуальної власності, суб'єкта цієї власності немає.

На думку Шишки Р. Б., - проблема суб'єкта права, у тому числі й права інтелектуальної власності, є однією з складних у філософії, мистецтві та юриспруденції. Вона ускладнюється визначенням межі вияву свободи суб'єктом творчості, охороноздатністю створеного в її результаті твору, інтересами держави, суспільства та інших осіб до нього як об'єкта правовідносин. Інтерес та посягання інших осіб підсилюється у тому разі, коли об'єкт права інтелектуальної власності суттєво впливає на розвиток продуктивних сил, є шедевром (хітом) й користується популярністю, через що його носії розкуповуються, виконання високо оплачується, а в промисловості підвищується продуктивність праці й товар стає більш конкурентоспроможним на ринку.

За чинним українським законодавством (ст. 421 ЦК України) до суб'єктів права інтелектуальної власності відносять: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до закону чи договору.

Чинне законодавство про інтелектуальну власність першосуб'єктом визнає дійсного творця - автора, особу, творчою працею якої створено охороноздатний об'єкт. У тому разі, коли такий твір створено працею двох та більше осіб, вони визнаються співавторами, а твір спільним. Отже, для того, щоб визнаватися співавтором, потрібен саме творчий внесок у створення твору. Так, наприклад, авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для даного аудіовізуального твору, режисери-постановники, оператори тощо, якщо інше не зазначено в договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або в договорі з постановником аудіовізуального твору. Сюди й відноситься автор раніше створеного й переробленого або включеного частиною аудіовізуального твору.

Суб'єктів права інтелектуальної власності в залежності від ступеня задіяності у створенні чи розпорядженні правами на об'єкт інтелектуальної власності прийнято поділяти на дві основні групи. Це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи -- люди, чиєю творчою працею створюється інтелектуальна власність. Таким чином, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих факторів. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства.

Авторами вважаються будь-які особи або їх група, що діють з метою отримання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за творчість у будь-якій галузі. Користувачами є особа або група осіб, що діють з метою отримання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за використання чи споживання результатів творчої праці у будь-якій галузі.

Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права в силу закону або договору.

Тому, якщо узагальнити підходи, то виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.

Так, у Всесвітній декларації з інтелектуальної власності рекомендовано у сфері відносин інтелектуальної власності розглядати дві категорії осіб: авторів і користувачів.

Особливо детально правове становище суб'єктів та особливостей охорони їхніх прав у цивільному праві досліджував Шишка Р. Б. На його думку "за підставами набуття прав і обов'язків суб'єкта права інтелектуальної власності слід виділити тих, хто є ним на правомірній основі, і порушників прав інтелектуальної власності". Володільцями майнових прав може бути автор, (співавтори), роботодавець, спадкоємець, володілець що набув права на підставі договору, рішення суду, компетентного державного органу при окупації прав, закону і свого одностороннього правочину при вільному використанні майнових прав, організації з колективного управління майновими правами.

Порушники (контрафакти) стають суб'єктами права інтелектуальної власності внаслідок учинення порушення прав вищеназваних суб'єктів. Незважаючи на характер і кваліфікацію скоєного порушення, у цивільному праві вони в більшості іменуються боржниками. У залежності від скоєного порушення вони можуть мати більш конкретну назву, що відображає склад порушення: плагіатор, пірат, хакер, імітатор, контрабандист.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності втратив юридичну силу (наприклад, закінчився визначений охоронним документом термін дії, або правоволоділець вчасно не вніс плату за підтримання чинності охоронного документа), то цим об'єктом може скористуватися будь-яка фізична чи юридична особа, тобто він стає суспільним надбанням.

Конституція України (ст. 54) гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора чи його правонаступників.

Так, автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, -- це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Проте, окремі об'єкти права інтелектуальної власності можуть бути створені і в результаті співавторства. Так, Юрченко О. К. зазначає, що співавторство буде мати місце за наявності наступних обставин: спільне вирішення задачі; таке вирішення носить творчий характер; одержаний колективний результат в певній мірі є результатом творчої діяльності кожного з учасників.

Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора -- нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину -- роздільне співавторство. Для подібного виду співпраці має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте, право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співавтори. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

В юридичній науці спірним залишається питання про можливість співавторства стосовно закінченого твору.

Серебровський В.І. стверджує, що відносин співавторства немає, якщо на основі вже закінченого твору створюється інший, але одразу і заперечує, що в деяких випадках це можливо. Він приводить приклади співавторства автора роману і запрошеного драматурга, які переробляють роман у п'єсу; композитора і автора тексту, фотографа і художника, який пише картину з фотографії. У цих випадках перший твір був основою для другого .

Неоднозначно вирішується питання про визнання співавторами твору письменника і художника. Адже текст і малюнки можна розглядати як окремі об'єкти авторського права. Серебровський В.І. пропонував, як виняток, вважати співавторами письменника і художника у тих випадках, коли текст та ілюстрації до нього складають єдине ціле: як книги-картинки для дітей.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Халаїм Н. вважає, що суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.

Загальносоціальна та комерційна цінність об'єктів інтелектуальної власності обумовлює необхідність поєднання інтересів власника (правовласника) та інших членів суспільства, держави, в т. ч. за допомогою встановлення терміну дії права інтелектуальної власності, уведення певних обмежень на використання її об'єктів і контролю за їх розподілом з боку держави. Такі обмеження у законодавстві України встановлюються, зокрема:

за терміном дії права інтелектуальної власності, тобто права на об'єкт інтелектуальної власності припиняється із закінченням певного терміну, після чого об'єкт інтелектуальної власності стає суспільним надбанням. За загальним правилом дія авторського права на твір триває протягом життя автора та 70 років після його смерті, право на винаходи, корисні моделі, що засвідчується патентом - 20 років, право на промислові зразки, що засвідчується патентом - 10 років, право на торговельні марки - 10 років після отримання свідоцтва;

за певною територією, тобто охорона права інтелектуальної власності в більшості випадків обмежується територією певної держави, де відбулася державна реєстрація об'єкта права інтелектуальної власності (за винятком загальновідомих товарних знаків);

Єдина причина, за якою інтелектуальний продукт може втратити свою споживчу вартість - це його "моральне" зношування - ситуація, при якій відпадає суспільна зацікавленість у використанні цього продукту, тобто при збереженні свого "зовнішнього" вигляду він утрачає властивість товару і виходить з обігу, зберігаючи при цьому свою приналежність до результатів інтелектуальної діяльності.

3. Правовий режим прав інтелектуальної власності

Особливість права інтелектуальної власності полягає в тому, що суб'єкти права інтелектуальної власності володіють комплексом майнових і особистих немайнових прав.

Особисті немайнові права - це закріплені законодавчо і забезпечені державою можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Як записано у ст. 269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і до смерті людини. Вони позбавлені економічного змісту і тісно пов'язані з фізичною особою. Ніхто не може позбавити фізичну особу цих прав, проте можливі обмеження особистих немайнових прав у випадках, передбачених вітчизняним законодавством.

Особисті немайнові права фізичної особи зафіксовані у Конституції України, у Цивільному кодексі України, інших законодавчих актах. Проте, перелік цих прав не є вичерпним і він може доповнюватись у Цивільному кодексі чи інших законах.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності це різновид особистих немайнових прав і ними є комплекс прав немайнового характеру, який належить виключно творцям об'єктів інтелектуальної власності.

За загальним правилом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати лише безпосередньо творцю. Вони не залежать від майнових прав та є невідчужуваними від особистості автора, охороняються безстроково та не можуть передаватись іншим особам, за винятками, встановленими законом. Водночас у інших осіб (спадкоємців, інших правонаступників) виникає право захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст. 29 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Особисті немайнові авторські права не мають економічного змісту, вони "позбавлені ознаки обігоздатності" - в цьому їх головна відмінність від майнових прав.

Загалом, в зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності входять такі правомочності як:

- право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності;

- право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

- інші особисті немайнові права інтелектуальної власності.

Майнові права - суб'єктивні права учасників правовідносин, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу і обміну майна.

Майнові права інтелектуальної власності - це комплекс прав майнового характеру, які складаються з таких правомочностей:

- право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності.

Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається Цивільним кодексом України та спеціальними законами.

Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

В ст. ст. 429, 430 Цивільного кодексу України визначені загальні засади застосування законодавства щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. У таких випадках, як зазначено законом, майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю.

Питання для обговорення:

1. Охарактеризуйте об'єкти права інтелектуальної власності.

2. Визначте строки чинності майнових прав окремих об'єктів інтелектуальної власності.

3. Охарактеризуйте структуру права інтелектуальної власності.

4. Дайте правову характеристику суб'єктам права інтелектуальної власності.

5. Дайте правовий аналіз стану законодавчого забезпечення охорони об'єктів інтелектуальної власності.

Вирішіть тестові завдання:

1. Виберіть вірну відповідь. До об'єктів права інтелектуальної власності не належать:

а) сорти рослин;

в) символи держави;

б) породи тварин;

г) речі.

2. Виберіть вірну відповідь. Об'єктами авторського права є:

а) закони;

б) судові рішення;

в) літературні твори;

г) постанови КМУ.

3. Виберіть вірну відповідь. Не являються об'єктами авторських прав твори:

а) народної творчості; б) драматичні;

в) музичні; г) сценаричні.

4. Виберіть вірну відповідь. Вперше в українському законодавстві термін "інтелектуальна власність" вжито у:

а) Конституції України;

б) ЗУ "Про підприємства";

в) ЗУ "Про власність";

г) ЦК України.

5. Виберіть вірну відповідь. Права на об'єкти інтелектуальної власності регулюються нормами:

а) Кримінального кодексу України;

б) Цивільного кодексу України;

в) Цивільним процесуальним кодексом України;

г) Сімейним кодексом України

6. Виберіть вірну відповідь. Вперше в міжнародних актах термін право інтелектуальної власності було вжито в :

а) Конвенції про створення ВОІВ від 14.07.1967 року;

б) Паризькій конвенції по охороні промислової власності від 20.03 1883 року;

в) Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію торговельних марок від 14.04.1891року;

г) Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності 1994 pоку.

7. Виберіть вірну відповідь. Об'єктами виключних прав є наступні результати інтелектуальної діяльності:

а) твір народної творчості;

б)повідомлення про події та факти в газеті та по радіо;

в) твір науки, літератури та мистецтва;

г) переклад тексту Конституції Югославії.

8. Виберіть вірну відповідь. Прибутки отримані одним з подружжя-автором від використання результату творчості є:

а) власністю подружжя-автора;

б) сумісною власністю обох з подружжя;

в) сумісною власністю автора, його подружжя та їх дітей;

г) сумісною власністю всіх членів сім'ї автора.

9. Виберіть вірну відповідь. Основним суб'єктом в системі правової охорони інтелектуальної власності є

а) Державний департамент інтелектуальної власності,

б) Антимонопольний комітет України

в) Міністерство юстиції України

г) Міністерство внутрішніх справ України

10. Виберіть вірну відповідь. Співавторами твору визнаються особи:

а) які надали автору технічне сприяння при створенні твору;

б) які створили твір своєю сумісною творчою працею;

в) які організували роботу по створенню твору;

г) які надали автору матеріальне сприяння при створенні твору.

Тема 2. Загальна характеристика об'єктів та суб'єктів авторського права та суміжних прав

Ключові слова: авторське право, літературні твори, художні твори, об'єкти суміжних прав, об'єкти авторського права, суб'єкти суміжних прав, суб'єкти авторських прав, літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції баз даних, виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, творчі спілки.

1. Історичні передумови становлення авторського права

Одним з перших законодавчих актів, який заклав основи законодавства про авторське право був Цензурний статут ( 22 квітня 1828 р. ), в якому містилась окрема глава „О сочинителях и создателях книг". Положення цього акта стосувались літературних творів, зокрема, за автором чи перекладачем книги закріплювалось виключне право користуватись своїм виданням протягом всього життя. Термін дії авторського права становив 25 років від дня смерті автора, після чого твір ставав „ собственностью публики", тобто - суспільним надбання. Однак цей закон проіснував недовго і вже у 1830 році було затверджено нове положення про права авторів, перекладачів та видавців, яке значно розширило обсяг правової охорони, у порівнянні із попереднім нормативно-правовим актом. Зокрема, в ньому вирішувались питання охорони статей в журналах, приватних листах, хрестоматіях тощо. Також до переліку принципово нових новел законодавства варто віднести пряме визначення прав автора правом власності та продовження терміну правової охорони творів до 35 років після смерті автора.

Розвиток авторського права в ХІХ ст. йшов шляхом розширення переліку творів і авторських прав як об'єктів охорони. Вже у 1845 і 1848 роках були визнані права на музичну і художню творчість. У 1875 році термін захисту авторських прав був збільшений до 50 років, а в 1877 році правила про авторське право були перенесені з Цензурного статуту до десятого тому „Зводу Законів Російської Імперії". Наступним документом було прийняття 20 березня 1911 року „ Положення про авторське право", яке було приняте із запозиченням досвіду кращих зразків західноєвропейського законодавства у цій сфері.

У перші роки радянської влади були прийняті окремі нормативні акти, які забезпечили врегулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Так, 30 січня 1925 року були прийняті „Основи авторського права" як загальносоюзний нормативно-правовий акт, в якому термін дії авторського права після смерті автора був скорочений до 25 років.

Правові норми, які регламентували правове регулювання інтелектуальної власності були систематизо-вані лише у 1963 році на підставі прийнятого Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 року Цивільного кодексу Української РСР, який містив розділ ІV " Авторське право " і складався із 44 статей Наприкінці 70-х років фахівці висловлювали думку про необхідність зближення правового регулювання відносин у сфері авторського права з принципами, характерними для більшості розвинених країн світу. Для цього було проведено роботу по узгодженню законодавства в сфері авторського права з вимогами основних міжнародних конвенцій.

Після проголошення незалежності України була розпочата активна робота над систематизацією законодавства в сфері права інтелектуальної власності. Так, зокрема, 23 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила Закон України „Про авторське право та суміжні права", який вніс радикальні зміни в авторське право. Особливістю цього закону стало те, що в ньому знайшло відображення комплексне регулювання авторських відносин, договірні відносини між автором та іншими особами, визначені правові механізми захисту прав авторів.

Наступним важливим етапом розвитку авторського права стало прийняття у 1995 році Верховною Радою України Закону України „Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних ту художніх творів", положення якої враховують міжнародний досвід у сфері правового регулювання авторських відносин, визначають правові аспекти співробітництва України з іншими учасниками конвенції, з огляду на взаємні визначення прав авторів, правової охорони літературних та художніх творів.

У міжнародному масштабі інтелектуальна власність здобула правове регулювання у 1996 році, коли у місті Женева був підписаний Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та положення Бернської конвенції. Україна приєдналась до Договору ВОІВ про авторське право 20 вересня 2001 року.

Черговим і надзвичайно важливим кроком на шляху становлення законодавства що регулює право інтелектуальної власності стало прийняття Верховною Радою України 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, книга четверта якого має назву „Право інтелектуальної власності". Відповідно, за період 2004 року було прийнято ряд змін і доповнень до законодавчих актів, які регулюють питання інтелектуальної власності.

2. Цивільно-правова характеристика об'єктів авторського права і суміжних прав

Серед усіх об'єктів права інтелектуальної власності особливе місце займають об'єкти авторського права та суміжного права. Правове регулювання даної групи об'єктів здійснюється на підставі норм Конституції України, Цивільного кодексу України, міжнародно-правових актів та Закону України "Про авторське право та суміжні права", а також іншими нормативно-правовими актами.