Актуальні питання права інтелектуальної власності

Загальне положення про інтелектуальну власність. Характеристика об'єктів і суб'єктів авторського і суміжних прав. Структура права промислової власності. Порядок оформлення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Поняття ліцензійних договорів.

Рубрика Государство и право
Вид научная работа
Язык украинский
Дата добавления 29.04.2014
Размер файла 325,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Основними об'єктами авторського права є твори - літературні та художні твори.

За визначенням Серебровського В. І.: твір - це сукупність ідей, думок та образів, що отримали вираз у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення .

На думку Дзери О.В., твір визначається як результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Твір обов'язково має бути придатним для відтворення та сприймання.

Хоча в Законі Україні „Про авторське право і суміжні права " немає загального визначення твору, проте у ст. 1 дане визначення аудіовізуального твору, похідного твору, твору архітектури, твору образотворчого мистецтва, твору ужиткового мистецтва.

Загалом, законодавство оперує терміном "літературні твори", який походить від латинського слова "літера", тобто, твори, виражені літерою, письмово, записані. Літературні твори, хоч і не завжди ґрунтуються на достовірних фактах, але вони покликані на відображення дійсності, свідомості людини, яка створює об'єкт авторського права. Таким чином автор не лише намагається створити новий цікавий оригінальний твір, виразити його в об'єктивній формі, але ще й в результаті творчої праці вкладає в цей твір свій світогляд, своє власне бачення світу, індивідуальні думки, ідеї, враження тощо. Тому, дуже важливо, щоб такий твір мав правову охорону, для захисту як майнових так і немайнових прав автора на свій твір.

За формою виразу літературні твори бувають письмові та усні.

До письмових літературних творів відносяться такі традиційні твори, як романи, казки, вірші, статті, наукові праці тощо, а також нетрадиційні твори, твори більш практичного призначення: рекламні тексти, інструкції по експлуатації техніки, технічні завдання, положення про оплату праці, посібник користувача та інші твори, котрі за допомогою символів та знаків фіксуються на матеріальному носії інформації.

До усних належать такі твори як лекції, промови, проповіді, інші усні твори. Особливістю усного літературного твору є той факт, що він не має такого матеріального об'єкту, як екземпляр твору. Такий твір може бути закріплений за допомогою аудіо або відео запису, але результатами такого закріплення будуть фонограма та відеограма, відповідно.

За видами творчості літературні твори, поділяються на такі види: твори наукової літератури, твори художньої літератури та твори мистецтва.

До наукової літератури слід віднести довідкову, інформаційну, популярну тощо.

До творів мистецтва можна віднести в основному твори образотворчого мистецтва, а саме картини, малюнки, твори живопису та інші твори.

До творів художньої літератури слід віднести книги, журнали, брошури різноманітних жанрів.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів та інші міжнародно-правові документи містять перелік видів творів, які мають визнаватися об'єктами правової охорони. Конвенція визначає: термін "літературні і художні твори" охоплює всі твори у сфері літератури, науки і мистецтва, яким би способом і у якій би формі вони не були виражені.

Це - книги, брошури та інші письмові твори; лекції, звернення, проповіді та інші подібні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми; музично твори з текстом і без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; картини, малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки (п. 2 ст. 2 Бернської конвенції).

Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р., переглянута у Парижі 24 липня 1971 р., містить стисліший перелік об'єктів авторського права.

Стаття 1 цієї Конвенції проголошує: об'єктами правової охорони є літературні, наукові і художні твори: твори письмові, музичні, драматургічні, кінематографічні, твори образотворчого мистецтва, графіки і скульптури.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Для того, щоб твір набув правової охорони, він повинен відповідати визначеному в законодавстві колу ознак, і тільки за їх наявності, і відповідності їм, він може стати повноцінним об'єктом авторського права. Аналіз чинного українського законодавства дозволяє зробити висновок про те, що істотними ознаками твору є:

1 - творчий характер праці, у результаті якого автор створює твір;

2 - галузь науки, літератури, мистецтва;

3 - об'єктивність форми вираження твору;

4 - відтворюваність твору.

Характерно, що саме „творчість" є спільною вимогою, яку пред'являють до об'єкта авторського права законодавства (тих держав світу, які ми досліджували) під час вирішення питання про набуття твором такого статусу. Поряд з тим законодавці сходяться на тому, що „об'єктивність форми" та „відтворюваність" твору є обов'язковою ознакою об'єкта авторського права.

Підопригора О.О. трактує „творчість" як "цілеспрямовану пошукову діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю". Показником творчого характеру твору є його новизна. Однак існує думка, що ознака новизни твору поглинається ознакою творчості, а ознака новизни як самостійна ознака є необхідною лише в патентному праві, оскільки вона безпосередньо пов'язана з пріоритетом, зайвим для авторського права, бо воно охороняє форму твору. Таким чином, вважається, що творчість - це інтелектуальна діяльність (праця), в результаті якої автор створює щось якісне нове, неповторне, оригінальне та унікальне.

Розглядаючи таку ознака як „об'єктивна форма", слід зазначити, що „об'єктивний" - це такий, який належить об'єкту або такий, що визначається ним. У застосуванні до реальних об'єктів це поняття визначає, що предмети, властивості або відносини існують поза суб'єктом та незалежно від нього.

Для того, щоб творчий результат праці автора набув правової охорони, він має бути виражений в об'єктивній формі. Ця вимога має законодавче підґрунтя, відповідна норма закріплена у ст. 2 Закону України „Про авторське право і суміжні права".

Оскільки об'єктом авторського права є твір, а не діяльність, справедливо зазначити, що сама по собі творчість не може відноситись до об'єктів, а лише її результат. Твір виступає єдиним можливим виміром творчої праці людини, а також кількості докладених нею зусиль для створення витвору.

За формою виразу твори бувають у:

1) письмовій (книги, брошури, статті, журнали, листи тощо ) формі;

2) усній (виступи, доповіді, лекції, промови, проповіді тощо) формі;

3) графічній (ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори тощо) формі;

4) електронній (зокрема, цифровій), оптичній або іншій формі.

Об'єктом авторського права є твір в цілому, а не окремі його елементи, але наявність кожного з елементів необхідна для того, щоб твір набув правової охорони, проте в деяких випадках відомі приклади, коли закон надає правове значення також і суттєвим елементам твору. Таке значення може мати, наприклад, сюжет, який втілює образну форму твору і є результатом творчості.

Особа, яка володіє авторським правом (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "c", обведена колом; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

Цивільним кодексом України встановлений наступний перелік об'єктів авторського права:

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без тексту);

аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Сьогодні перед Україною постає питання, яким шляхом йти далі: "кінцевого користувача", застосовуючи норми авторського права для захисту комп'ютерним програм, чи -- "розробника комп'ютерним програм", використовуючи у правозахисній практиці не тільки норми вказаного права, а й, наприклад, патентного. Саме така система правового захисту застосовується державами-лідерами у розробленні комп'ютерним програм (наприклад, США, Японією). У більшості європейських держав не використовують норми патентного права щодо захисту комп'ютерних програм, але у правозахисній практиці факти їх непрямого застосування все ж існують.

Згідно із діючим законодавством комп'ютерна програма - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Свій об'єктивний вираз структура послідовності виконання операцій, логічна організація комп'ютерних програм може знаходити в технічному завданні, описі програми, допоміжному матеріалі, початковому коді й об'єктному коді. Віднесення будь-якого з цих об'єктів повинно ставитися в залежність від критерію "достатності для визначення набору команд".

Творець комп'ютерної програми може вимагати від інших осіб визнання себе дійсним її автором, а всі інші особи зобов'язані визнавати цей факт. Право авторства є найважливішим правом автора. Від нього похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про авторське право і суміжні права" суб'єктивне авторське право на комп'ютерну програму належить автору програми, тобто особі творчою працею якого створена програма. Юридичним фактом є факт створення комп'ютерної програми конкретною фізичною особою. У цієї особи виникає первинне право на комп'ютерну програму. Похідне право на комп'ютерну програму виникає в осіб (фізичних або юридичних), до якого воно переходить, як правило, за договором (цивільно-правовим або трудовим). Юридичним фактом виникнення похідного авторського права на комп'ютерну програму є договір про передачу майнових авторських прав або передачу права на використання.

Інший об'єкт авторського права це компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу. За чинним законодавством данів твори охороняються як літературні твори. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Враховуючий той факт, що чинні норми Цивільного кодексу України, Закону України „Про авторське право і суміжні права" не містять вичерпного переліку об'єктів авторського права, тому допускається законодавцем можливість визнання об'єктом авторського права (в тому числі і об'єктом права інтелектуальної власності) таких результатів творчої діяльності, які в законі не згадуються.

Згідно із законодавством не є об'єктом авторського права: повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Відповідно до законодавства, автору надається право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо (п.1 ст. 14 ЗУ "Про авторське право і суміжні права"), забороняти під час публічного використан- ня твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом (п.2 ст.14 "Про авторське право і суміжні права"), вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання (п.3 ст.14 "Про авторське право і суміжні права"). Сукупність цих можливостей іменується правом на авторське ім'я. Право на авторське ім'я надає автору можливість випускати твір під власним ім'ям, умовним ім'ям (псевдонімом) або без вказівки імені (анонімно). Він також має право вимагати вказівки свого імені кожного разу при використовуванні свого твору. Право на ім'я включає можливість вимагати, щоб ім'я автора (псевдонім) не спотворювалося при його згадці особами, що використовують твір.

Автор комп'ютерної програми може поставити своє ім'я (псевдонім) в тексті початкового коду, ім'я автора може бути відображено в аудіовізуальних зображеннях, нею породжуваних, в матеріалах супровідної документації і на упаковці носіїв з екземпляром програми.

Стаття 24 Закону України "Про авторське право та суміжні права" надає особі, яка володіє правомірно виготовленим примірником комп'ютерної програми, виконувати дії щодо її адаптації, тобто вносити в неї зміни, проте, лише виключно в цілях забезпечення функціонування програми на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача.

Особливим є правовий режим об'єктів суміжного права, які тісно пов'язані з обєктами авторського права.

Суміжне право, як правовий інститут - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що випливають і є похідними із авторських прав на використання творів літератури, мистецтва, належних іншим особам, та на їх основі формують новий результат творчої діяльності.

Об'єкти суміжних прав це об'єкти, які створені в результаті використання об'єктів авторського права.

Отже, можна виділити наступні ознаки об'єктів суміжних прав:

по-перше, це - їх похідний характер саме від авторських прав;

по-друге, суміжні права виникають в результаті творчої діяльності суб'єктів названих прав;

по-третє, суміжні права мають спільну ознаку із авторськими правами. Спільною ознакою цих прав є їх творчий характер.

Об'єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Виконання відноситься до мистецтва і розглядається як творча діяльність. Специфіка виконавчої творчості полягає в оригінальній інтерпретації художнього твору. Проте сам текст, словесний твір також охороняється авторським правом.

Згідно із нормами Закону України "Про авторське право і суміжні права", публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права і суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Фонограма - це звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску, тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Істотною особливістю суміжних прав є їх похідний характер і залежність від прав авторів, твори яких, формують новостворений результат. Так, фонограма як результат, що охороняється суміжними правами, сформована на основі інших результатів діяльності людини. При наданні ж охорони творам, що включені до фонограм, законодавством права виробника фонограм обмежені рамками, визначеними договорами з виконавцями й авторами записаного на фонограму твору. Слід мати на увазі, що виникнення у особи права власності на матеріальний об'єкт, в тому числі на екземпляр або фонограму твору, в якому він зафіксований не тягне виникнення у нього яких-небудь прав на охоронюваний правом інтелектуальної власності твір, що втілений в цьому об'єкті.

Поняття відеограми - нове визнання для національного законодавства України. Охорона прав виробників фонограм поряд із виробниками відеограм свідчить про схожість цих видів діяльності. Так, термін "відеограма" застосовується у французькому законодавстві, де під відеограмою розуміють "першу фіксацію серій зображень, що супроводжуються звуками або без такого супроводу". Згідно із нормами чинного законодавства відеограма - це відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Так, на думку Боярчука О.М., критерієм розмежування відеограми від фонограми є лише вид запису. Відеограма означає виключно відеозапис, тобто запис зображення, фонограма ж - виключно звуковий запис. Усі інші компоненти та підходи, визначені стосовно фонограм, характерні для процесу діяльності по виробництву відеограм та визначенню її подальшої правової долі. Як і процесу вироблення фонограм так і діяльності по створенню відеограм притаманні ознаки суміжних прав. Ознака похідності вказує на створення нового явища на основі результатів інших видів діяльності, що складають зміст відеограми, створеної творчими зусиллями її виробника. Об'єктивною формою представлення є спосіб запису зображення на відповідному матеріальному носії.

У сферу правового впливу суміжних прав входить діяльність, що здійснюють організації телерадіомовлення, права яких і охороняє законодавство України. Результатом діяльності організацій телерадіомовлення вважається трансляція в ефір і по кабелю. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законодавством.

3. Суб'єкти правовідносин у сфері авторського права та суміжних прав

Питання суб'єктів творчої діяльності, їх правового режиму, особливостей охорони піднімають у своїх працях такі відомі вчені в галузі права інтелектуальної власності як Мельник О. М., Шишка Р. Б., Глухівський Л. І., Підопригора О. А., Підопригора О. О. та ряд інших.

Перший аспект, проблеми свободи творчості, - на думку Шишки Р. Б., - полягає в тому, що творчість - це здебільшого юридично значуща поведінка суб'єкта права, яка пов'язується з його юридичними властивостями: правоздатністю і дієздатністю. Стосовно творчості це не зовсім правильно. Право на творчість не залежить ні від правоздатності, ні від дієздатності особи.

Другий аспект проблеми суб'єкта творчості полягає у залученні до цієї діяльності тварин: мавп, слонів, дельфінів і т.д. та оцінки такої діяльності. Ця проблема не варта була б уваги, якби це було лише елементом розваги і "написані" тваринами картини не реалізовувались хоча б за символічну ціну.

Третій аспект - творчість людини під впливом психічних контактів із тваринами, особливо дельфінами. При спілкуванні з ними у людини може поліпшуватися здоров'я, виникають естетичні враження та відповідні асоціації, що можуть особливим чином впливати на пересічні особливості людини.

Четвертий аспект - залучення до творчості штучного інтелекту. Безумовно, що електронна машина може відтворити те, що задано їй програмою. З часом роль та значення комп'ютерних технологій у творчому процесі зростатиме в геометричній прогресії. Тому, - на думку Шишки Р. Б., - рано чи пізно постане питання про партнерство зі штучним інтелектом, необхідність узгоджувати самоусвідомлення його як творчої особистості із потребами людини.

П'ятий аспект творчості - оцінка творчості інших цивілізацій. Так, ряд витворів не мають пояснення з точки зору можливостей людини на ті часи. Не виключено й інші прояви такої творчості.

"Творцем" є й сама природа. Форма каміння, його внутрішній малюнок, узор, природна панорама тощо стали реальністю.

Вирішальне значення при цьому залишається все-таки за людиною. Лише вона здатна створити результат творчої діяльності, адже вся інша творчість - похідна від людини.

Проблема суб'єкта права інтелектуальної власності, - на думку Шишки Р. Б., ускладнюється й тим, що в мистецтві кінцевий результат залежить не тільки від ідеї, хай навіть геніальної, а від здатності і можливості її довести до глядача та репрезентувати найкращим чином через виконавську майстерність. У цьому процесі зайнята значна кількість людей, кожен з яких привносить у кінцевий результат свою частку творчої праці.

Проте, не зважаючи на кількість науково обґрунтованих підходів до розуміння суб'єктів права інтелектуальної власності, у відповідності до чинного законодавства первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Сергєєв О. П. визначає право авторства як юридично забезпечену можливість особи вважатися автором твору та вимагати визнання свого авторства іншими особами.

Мельник О. М. зазначає, що лише дійсний творець того чи іншого твору вправі називати себе його автором. Право авторства, на її думку, засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Авторами можуть бути тільки люди незалежно від їх правового, соціального, політичного статусу, тощо. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Згідно із ст. 435 ЦК України суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Так, наприклад, авторами аудіовізуального твору є: режисер-постановник; автор сценарію і текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник.

Перекладачі або автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки.

Отже, право авторства є невід'ємним від особистості автора. Воно може належати лише дійсному творцю і є невідчужуваним, таким, що не передається за будь-яких обставин, у тому числі за договором чи у порядку спадкування. Крім того, від даного права не можна відмовитись. Воно породжується самим фактом створення твору і не залежить від його оприлюднення, використання тощо.

Для визнання особи автором твору не вимагається виконання будь-яких умовностей. Право авторства виникає з моменту створення твору, діє протягом всього життя автора, а після його смерті охороняється безстроково. За відсутності доказів іншого автором твору образотворчого мистецтва вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Для визнання творцем того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності чинним законодавством не вимагається наявність його дієздатності. Автором можуть бути не тільки неповнолітні, а й малолітні діти, а також недієздатні з інших підстав.

Суб'єкт авторського права для засвідчення факту авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Існує окремий правовий статус суб'єктів, які створили об'єкт авторського права у співавторстві.

Згідно із нормами чинного законодавства під співавторами розуміють осіб, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку. Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.

Ще одним із суб'єктів права інтелектуальної власності є роботодавець. У сучасних умовах переважна більшість об'єктів права інтелектуальної власності створюється у порядку виконання службових обов'язків, тому проблемним залишається питання майнових прав авторів і роботодавців на об'єкти створені у зв'язку з виконанням трудового договору. Так, ч.2 ст. 429 ЦК "Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору" встановлює припис, за яким майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, котрий створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не передбачено договором.

Службовим визнається твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Так, згідно із ст. 16 ЗУ "Про авторське право і суміжні права" авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.

Згідно із чинним законодавством виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Так, при укладенні трудового договору роботодавець та працівник можуть самостійно врегулювати питання про розподіл майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Зокрема, вони можуть домовитись про те, що виключні майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності, які будуть створені працівником у зв'язку із виконанням обов'язків за трудовим договором (контрактом), повністю переходитимуть до роботодавця.

Проте, не завжди роботодавець та працівник з приводу цього питання фактично можуть дійти взаємної згоди. Адже стосовно того, кому належатимуть майнові права інтелектуальної власності на об'єкт права інтелектуальної власності, створений у зв'язку із виконанням трудового договору, роботодавець та працівник мають зовсім протилежні інтереси. Роботодавець завжди зацікавлений лише у особистому володінні майновими правами щодо об'єкта права інтелектуальної власності, який створено його працівником. Водночас працівник зацікавлений у спільному володінні правами на створений ним об'єкт права інтелектуальної власності та у отриманні прибутку від його використання або ж у отриманні, крім заробітної плати, винагороди відповідно до економічної вартості такого об'єкта. Отже, якщо працівник не погоджуватиметься укласти договір про передання (відступлення) роботодавцеві майнових прав на створений ним об'єкт права інтелектуальної власності, роботодавець фактично не матиме права наполягати на укладенні договору на умові, що працівник відмовлятиметься на користь роботодавця від виключних майнових прав інтелектуальної власності. Адже відповідно до змісту ст. 21 Кодексу законів про працю України розподіл прав на об'єкти права інтелектуальної власності не охоплюється поняттям трудового договору (контракту), а тому не може бути його предметом. Така умова може міститися лише у цивільно-правовому договорі про передання виключних майнових прав (ст. 1113 ЦК України), на укладенні якого роботодавець не зможе наполягати у разі незгоди працівника. Таким чином, питання про розподіл майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, які можуть бути створені у зв'язку із виконанням трудового договору, роботодавець і працівник можуть вирішити тільки шляхом укладення за взаємною згодою окремо цивільно-правового договору.

Надання охорони об'єктам суміжних прав, як відомо, відбулося недавно. До 1993 року Україна не знала правового режиму охорони суміжних прав.

Суб'єктами суміжних прав визнаються виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань.

Виконавцями Закон України "Про авторське право і суміжні права" визнає акторів (театру, кіно тощо), співаків, музикантів, танцюристів та інших осіб, які виконують роль, співають, читають, рекламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва або твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми, а також диригенти музичних і музично-драматичних творів. Отже, виконавцями визнаються особи, що виконують твір, незалежно від своєї професійної належності. Виконання є реалізацією твору літератури і мистецтва.

Суб'єктами суміжних прав є також виробники відеограм і фонограм.

Виробником фонограм є фізична чи юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Виробником відеограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання чи будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Суб'єктами суміжних прав може бути інша особа, яка набула ці права за договором чи законом.

Держава стає суб'єктом авторських чи суміжних прав і у разі їх спадкування за законом чи за заповітом.

Суб'єктами суміжних прав є також організації мовлення. Організаціями мовлення (телебачення і радіомовлення) є Національна телекомпанія, Національна радіокомпанія - державні телерадіоорганізації, що ведуть мовлення на загальнонаціональних каналах мовлення і підзвітні Верховній Раді України та Президенту України.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права.

Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців.

Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм). Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.

Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "P", обведена колом, (зображення знака не наводиться); імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права; рік першої публікації фонограми (відеограми).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.

Отже, виконавцем є: актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Окремим суб'єктом в сфері охорони авторських і суміжних прав є Державний департамент інтелектуальної власності. Він забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, що передбачені законом, і виконує ще такі функції як: реалізує моніторинг застосування і дотримання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав; веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу; здійснює контроль; здійснює посередництво у переговорах і при вирішенні конфліктів між організаціями колективного управління; організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, та інше.

Українське агентство з авторських і суміжних прав є основною ланкою охорони авторських прав. Воно належить до компетенції Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності.

Виконує наступні функції: забезпечення охорони авторських і суміжних прав; державна реєстрація прав авторів на твори науки, літератури та мистецтва; забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об'єкти авторських і суміжних прав; управління майновими правами авторів або їх правонаступників на колективній основі; надання допомоги авторам та іншим правовласникам авторських і суміжних прав та ін.

До структури органів, які забезпечуюють охорону авторського права і суміжних прав слід також віднести і мережу недержавних організацій, що складається з таких творчих спілок: Національна спілка письменників України, Національна спілка театральних діячів України, Національна спілка кінематографістів України, Національна спілка художників України, Національна спілка майстрів народного мистецтва України, Національна спілка архітекторів України, Національна спілка композиторів України, Спілка фотохудожників України, Національна спілка журналістів України, Всеукраїнська спілка кобзарів, Спілка рекламістів України, Всеукраїнська музична спілка, Спілка дизайнерів України, Український фонд культури, Національна ліга українських композиторів.

Питання до обговорення:

1. Дайте правову характеристику об'єктам авторського права та суміжних прав?

2. Визначте систему органів охорони інтелектуальної власності?

3. Розкрийте зміст права на визнання особи творцем об'єкта авторського права?

4. Проаналізуйте стан правової охорони об'єктів суміжних прав?

5. Охарактеризуйте правовий статус суб'єктів авторського і суміжного права?

Вирішіть тестові завдання:

1. Виберіть вірну відповідь. Який об'єкт не належить до об'єктів авторського права:

а) виступи проповіді;

б) комп'ютерні програми;

в) бази даних;

г) виконання.

2. Виберіть вірну відповідь. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є:

а) автор твору;

б) роботодавець;

в) виконавець;

г) виробник фонограм.

3. Виберіть невірну відповідь. Авторами аудіовізуального твору є:

а) режисер-постановник;

б) автор сценарію і діалогів;

в) роботодавець;

г) виробник фонограм.

4. Виберіть вірну відповідь. Об'єктами авторського права є:

а) повідомлення про новини дня або поточні події;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) винаходи, корисні моделі;

г) фотографічні твори.

5. Виберіть вірну відповідь. Об'єктами суміжних прав не є:

а) виконання;

б) програми організацій мовлення;

в) відеограми;

г) аудіовізуальні твори.

6. Виберіть вірну відповідь. Право авторства на проект офіційного документу належить:

а) державному органу, за дорученням якого розробили проект;

б) особі, яка створила проект (розробник)

в) міжнародній організації, за дорученням якої розробили проект.

7. Виберіть вірну відповідь. Не являються об'єктами авторських прав твори:

а) народної творчості;

б) драматичні;

в) музичні;

г) сценаричні.

8. Виберіть вірну відповідь. При підготовці офіційного документу державним органом до нього можуть вноситися доповнення та зміни на розсуд:

а) розробника документу;

б) особи, яка здійснює корегування цього документу;

в) особи, яка рецензує цей документ;

г) державного органу, який здійснює підготовку цього документу.

9. Виберіть вірну відповідь. Авторські права на інтерв'ю належать особам:

а) яка надала інтерв'ю та провела його;

б) яка надала інтерв'ю та організувала його;

в) яка провела інтерв'ю та надала технічне сприяння в його проведенні;

г) яка організувала інтерв'ю та надала технічне сприяння в його проведенні.

10. Виберіть вірну відповідь. Внесення змін, скорочень або доповнень у твір, який використовується після смерті його автора, допускається з дозволу правоволодільця у випадках коли це:

а) не суперечить волі автора, яка була виражена при житті;

б) обговорювалося з автором перед його смертю;

в) передбачено в заповіті автора;

г) не порушує цілісність сприйняття твору.

Тема 3. Правовий статус суб'єктів авторського права та суміжних прав

Ключові слова: особисті немайнові права, майнові права, майнові права на літературний твір, майнові права на комп'ютерну програму, майнові права на компіляції баз даних, майнові права виробників фонограм і виробників відеограм, майнові права виконавців, майнові права організації мовлення.

1. Правовий режим майнових та немайнових прав суб'єктів авторського права та суміжних прав

Особливість права інтелектуальної власності полягає в тому, що володільцю права інтелектуальної власності належить комплекс майнових і немайнових прав.

Так, за чинним законодавством автору об'єкта належать такі особисті немайнові права:

вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право можуть бути передані іншій особі згідно договором на розпорядження майновими правами, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права, а саме волідільцем майнових прав. Виключне право на використання твору автором чи іншою особою, яка має авторське право дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення; використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру; відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором; відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях; видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих; відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою; публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній; відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою. Також допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку.

Допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право: відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них.

Допускається без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім: творів архітектури у формі будівель і споруд; комп'ютерних програм; репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва.

Особливим правовим режимом щодо об'єктів інтелектуальної власності є режим права слідування. Так, ст. 23 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено: "автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці у встановлений статтею 24 Закону України "Про авторське право та суміжні права" термін щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування). Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Право слідування, тобто право авторів творів образот-ворчого мистецтва на відсоткову частку надходжень від про-дажу їх художніх творів на ринку мистецтва, вперше було кодифіковано у французькому спеціальному нормативному акті від 20 травня 1920 року. В міжнародних конвенціях воно з'явилося із прийняттям статті 14 bis пере-гляднутої Бернсь-кої конвенції (26 червня 1948 р.) Особливість статті 14 bis полягає, в тому, що вона допускає застосування державами-учасницями права слідування за умови взаємності. Це означає, що творці творів образотворчого мистецтва, на відміну від інших авторів, можуть продавати свої художні роботи, твори друкованого характеру і скульптури тільки один раз, і через цю обставину, якби право слідування не користувалося охоронною, вони були б позбавлені можливості одержувати частку надходжень від будь-якого аукціонного продажу їх творів після першого продажу. В той же час, відповідно до норм авторського права, творчі працівники іншого профілю (композитори, письменники) при використанні їх творів шляхом відтворення, публічного виконання, механічного виконання, механічного копіювання за допомогою звуко-запису і аудіовізуальних засобів, телевізійного показу, радіомовлення тощо, можуть дозволяти таке відтворення в окремих випадках або ж шляхом ліцензійних угод органі-зацій, що управляють майновими правами авторів на колективній основі, і вимагати виплати винагороди. Крім права слідування, творці творів образотворчого мистецтва володіють лише правом дозволяти відтворення і передачу своїх творів через канали мовлення і одержувати свою частку від виплат за приватне копіювання. При цьому, порівняно з іншими авторами, вони одержують невеликі суми за таке використання їх творів, оскільки суто в кількісному плані воно є надто обмеженим.

Поки що не вдалося забезпечити застосування права слідування у всіх країнах. Це створює дисбаланс між ринками, який здатний негативно вплинути на продаж творів мистецтва у країнах, що визнають право слідування. Право слідування нині визнано законодавством 47 країн, зокрема і Законом України "Про авторське право і суміжні права" (стаття 23). Проте, ефективна система застосування права слідування існує лише в ряді країн Європейського Союзу, зокрема у Бельгії, Данії, Іспанії, Німеччині, Португалії, Франції, Швеції, а також Ісландії. 13 березня 1965 р. Європейська комісія запропонувала забезпечити гармонізацію цього права у всіх країнах-членах.

Необхідною умовою ефективного застосування права слідування є наявність серйозного за розмірами ринку творів мистецтва із сталою інфраструктурою художніх галерей і місць для проведення аукціонів.

Окремий режим права інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав.

Так, виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права: вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір); фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань; відтворення пряме або опосередковане своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду; розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення; комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом; розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

Майнові права виконавців можуть передаватися відчужуватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджую-ться передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором. У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.

Виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).


Подобные документы

  • Поняття, юридична природа та правова суть промислової власності. Суб'єкти права на винаходи, права на технічні моделі та промислові зразки. Вивчення порядку оформлення прав на винаходи. Юридичне оформлення патентів на винаходи, порядок їх вживання.

    реферат [28,6 K], добавлен 15.12.2014

  • Поняття, сутність і юридична природа промислової власності. Об'єкти правової охорони. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, особливості оформлення прав на них. Визначення та значення патентування та захист прав патентовласника.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 20.05.2010

  • Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.

    книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007

  • Сутність інтелектуальної власності як економічної категорії. Об’єкти авторського права та суміжних прав. Майнові та немайнові права. Наслідки використання об’єктів права інтелектуальної власності для підприємств та проблеми, які виникають у її процесі.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 03.11.2014

  • Проблема правового регулювання охорони права інтелектуальної власності. Діюче українське законодавство про інтелектуальну власність, його основні недоліки. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності. Правовий режим прав інтелектуальної власності.

    лекция [33,5 K], добавлен 02.12.2013

  • Цілі та нормативно-правова база, підходи до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності. Юридичний термін дії охоронного документа. Законодавчо-нормативні акти, що регулюють оціночну діяльність об'єктів авторського права та суміжних прав.

    реферат [508,0 K], добавлен 03.08.2009

  • Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.

    реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010

  • Термин і поняття права інтелектуальної власності, розгляд його з об’єктивних і суб’єктивних позицій. Поняття "захист авторських і суміжних прав". Законодавство України про інтелектуальну власність. Позовна заява про захист прав інтелектуальної власності.

    реферат [22,9 K], добавлен 07.07.2011

  • Методи та законодавча база захисту та запобігання порушенню прав інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності, форми та засоби їх захисту, визначення відповідальності.

    реферат [432,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Порядок використання терміну "власність" стосовно результатів творчої діяльності. Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту. Поняття і види суміжних прав та їх юридична охорона. Процедура оформлення та термін дії патенту.

    реферат [215,1 K], добавлен 23.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.