Актуальні питання права інтелектуальної власності

Використанням комерційної таємниці слід вважати її застосування у виробничих, технічних, економічних, організаційних та інших цілях, зокрема у товарах, що виробляються, при виробленні товарів, при реалізації економічних та організаційних рішень, тощо.

Право розпорядитися правом використання комерційної таємниці випливає з особливостей використання виключних прав взагалі, під якими, на відміну від використання об'єктів речового права власності, розуміється не лише використання об'єктів цих прав самим правоволодільцем, але й надання дозволу на вчинення відповідних дій з використання третіми особами. Об'єктом цієї правомочності (на відміну від об'єкту використання) є не сама комерційна таємниця, але саме право на неї. Існують дві форми такого розпорядження:

1) передача права, його відчуження, коли право у попереднього правоволодільця припиняється і виникає у нового володільця;

2) надання права використання, тобто дозвіл використовувати комерційну таємницю, що здійснюється шляхом видачі ліцензії (укладення ліцензійного договору), коли весь обсяг прав, що залишається за межами ліцензії, зберігається у правоволодільця-ліцензіара.

Право розкрити комерційну таємницю є третьою правомочністю правоволодільця, яке є унікальним для комерційної таємниці, не властивим іншим об'єктам виключних прав. Це право також реалізується у двох формах:

1) можливість повідомити відомості, що складають комерційну таємницю, обмеженому колу осіб на умовах конфіденційності (комерційна таємниця зберігається та охороняється надалі);

2) можливість поширити ці відомості серед невизначеного кола осіб, розкрити їх, зробити загальнодоступними (комерційна таємниця припиняє свою дію, відомості перетворюються на загальновідомі, отже втрачається одна з умов охорони).

Однією з особливостей виключних прав на комерційну таємницю є те, що є можливою множинність правоволодільців. Так, особа, яка стала добросовісно та незалежно від інших володільцем комерційної таємниці, набуває самостійних виключних прав на відповідні відомості. Відповідно, кожен із законних володільців може самостійно та незалежно від інших використовувати та розпоряджатися належними йому правами на комерційну таємницю, у тому числі розкрити її і зробити відомості загальнодоступними (це одночасно припинить права всіх інших аналогічних правоволодільців).

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає керівник підприємства. Перелік відомостей, що не є комерційною таємницею, визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року №611, в якій говориться, що "комерційну таємницю не становлять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню".

Підприємства зобов'язані подавати перераховані у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою. Цей документ дає можливість для органів, які здійснюють контрольно-ревізійну діяльність, вимагати пред'явлення відповідних документів.

Захист комерційної інформації полягає у здійсненні таких заходів:

забезпечення обліку і збереження документів, які містять комерційну таємницю;

використання організаційних, технічних та інших засобів захисту конфіденційної інформації;

обмеження доступу до носіїв конфіденційної інформації;

встановлення правил зарахування інформації до комерційної таємниці;

розроблення інструкцій стосовно дотримання режиму конфіденційності та виконання їх особами, які мають доступ до конфіденційної інформації;

здійснення контролю за дотриманням встановленого режиму охорони комерційних таємниць.

З метою обмеження доступу до інформації, що містить комерційну таємницю, керівник повинен видати спеціальний наказ про введення "Переліку відомостей, що містять комерційну таємницю підприємства"; заходи щодо охорони цих відомостей; визначення кола осіб, які мають доступ до цієї інформації; правила роботи з документами, що мають гриф "Комерційна таємниця".

Відповідальні працівники повинні під розписку ознайомитися з наказом і додатком до нього, який містить перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю певного підприємства.

Діловодство у разі роботи з документами, що містять комерційну таємницю, має особливості. Так, керівник підприємства своїм наказом призначає посадову особу, яка відповідає за облік, зберігання та використання документів, що мають гриф обмеження доступу. Нею може бути працівник, для якого робота з документами належить до основних службових обов'язків або відповідальний працівник, для якого виконання цих функцій становитиме додаткове навантаження.

Гриф конфіденційності означає, що право власності на інформацію, яку містить документ, належить підприємству. Якщо інформація, що становить комерційну таємницю, міститься в документах, які належать підприємствам-партнерам, то про її нерозголошення має бути зазначено в тексті (текстах) договору (договорів) між цими підприємствами.

Якщо на документі не проставлено гриф обмеження доступу і в тексті немає вказівок про конфіденційність, то це означає, що автор та особи, які підписали чи затвердили документ, передбачали всі можливі наслідки вільної (без обмеження доступу) роботи з документом.

Виготовлення документів з грифами "Комерційна таємниця", "Таємно", "Цілком таємно" здійснюють централізовано, у спеціально відведених приміщеннях, куди не мають доступу сторонні особи.

Віддруковані і підписані документи передають для реєстрації посадовій особі, яка відповідає за їх облік. Усі документи, що містять конфіденційну інформацію, реєструють окремо від інших документів у "Журналі реєстрації документів з грифом "Комерційна таємниця" ("КТ").

Комерційна інформація в умовах ринку є товаром, а причиною існування проблеми захисту комерційної таємниці є те, що вона охороняється різними службами та фірмами, які не мають єдиного координуючого органу та не взаємодіють між собою.

3. Правова охорона результатів селекції, топографій інтегральних мікросхем та наукових відкриттів

Окремої уваги в системі об'єктів права інтелектуальної власності заслуговують результати селекції.

Селекція розробляє способи впливу на рослини і тварини з ціллю змінних спадкових якостей в потрійному для людини направленні. Вона являється одною із форм еволюції рослинного і тваринного світу, яка підкоряється тим же законам, що і еволюція видів в природі, але природній відбір тут частково замінений штучним відбором. З розвитком промислової і наукової селекції значно виросла продуктивність рослин і тварин. Сорт рослин і порода тварин стали засобами сільськогосподарського виробництва, важливими фактора-ми інтенсифікації рослинництва і тваринництва. Починаючи виведення рослин і розведення тварин, людина стала відбирати і розмножувати найбільш продуктивні сорти, що сприяло їх покращенню.

Завданням селекції є виведення нових і кращих існуючих сортів рослин, порід тварин і мікроорганізмів шляхом штучного мутагенезу і відбору, гібридизації, генної і клітинної інженерії.

В селекції рослин виділяється декілька напрямків. Селекція на врожайність, яка являється головним критерієм сорту, продовжує бути основним напрямком селекції. Все більшого значення набуває селекція на якість: високий вміст потрібних речовин (крохмалю в картоплі, білка в пшениці), більш низький вміст негативних складових (білка в пивоварному ячмені, азотистих речовин в цукрових буряках). Ведеться також селекція на вміст в білках зернових культур незамінних амінокислот, на хімічний склад масла.

У тваринництві ведеться селекція на продуктивність і якість продукції (жирномолочність, білковість і амінокислотний склад молока, довжина і товщина шерсті, великих яєць), плодовитість (особливо в овець і свиней), забарвлення шкір, пристосованість до місцевих умов.

Правова охорона селекційний досягнень здійснюється Законом України від 17 січня 2002 року "Про охорону прав на сорти рослин" в редакції і Законом України від 21 грудня 1999 року "Про племінне тваринництво" та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення в рослинництві, одержане штучним шляхом або шляхом відбору, і так, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослин потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", сорт - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Назва сорту включає родове чи видове позначення і власну назву. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Назва сорту не повинна суперечити принципам гуманності і моралі; складатися тільки із цифр, за винятком випадків, коли це відповідає уставленій практиці найменування сортів, чи складатися виключно із знаків чи зазначень, які вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування; вводити в оману або давати хибне уявлення щодо характеристик, цінності, географічного походження сорту, а також про автора сорту чи іншу заінтересовану особу; бути тотожною чи настільки подібною, що її можна сплутати, щодо назви сорту права на який набуті в Україні чи іншій державі.

Сорт повинен пропонуватися в Україні та в іншій державі під однією і тією ж назвою. Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо від придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення суспільства, не заборонений для поширення з підстав загрози життю і здоров'ю людей, нанесення шкоди тваринному і рослинному світу, збереження довкілля.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин - споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Суб'єкти племінної справи у тваринництві мають право виконувати певні функції з племінної справи у тваринництві за умови отримання дозволу на їх виконання та використовувати племінні (генетичні) ресурси, що їм належать, на виконання загальнодержавних програм селекції.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сорту рослин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Суб'єктами прав на сорт рослин чи породу тварин можуть бути спадкоємці та інші правонаступники автора сорту, а також держава.

Іноземні громадяни та юридичні особи можуть бути суб'єктами прав на сорти рослин в Україні за принципом взаємності.

Суб'єктом права на сорт рослин може бути особа без громадянства, якщо вона постійно проживає в Україні.

Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого створено чи виявлено, виведено, поліпшено сорт. Якщо сорт створено спільною творчою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами виведеного нового сорту. Проте, не вважаються співавторами ті особи, які не внесли особистого творчого вкладу у створення сорту. Особи, які надавали автору (співавторам) лише технічну допомогу, матеріально чи організаційно сприяли виведенню сорту, оформленню матеріалів для одержання права на сорт, не визнаються співавторами. Якщо кілька осіб вивели сорт незалежно одна від одної, то право на одержання патенту на сорт належить тій особі, чия заявка надійшла раніше до відповідного структури України. Право на одержання патенту може мати, будь-яка особа, якій автор передав своє право на одержання патенту.

Автор сорту може вказати про це безпосередньо в заявці або в окремій заяві, але за умови, що заява про це надійшла до Держсортслужби до прийняття рішення про видачу патенту.

До органів, які забезпечують правове регулювання в системі правовідносин по правовій охороні результатів селекції відносяться наступні: державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується.

Держсортслужба і підпорядковані їй Український інститут експертизи сортів рослин, інспекції з охорони прав на сорти рослин, державні сортодослідні станції, лабораторії та інші заклади експертизи, підприємства складають державну систему охорони прав на сорти рослин.

Державний контроль у галузі племінної справи у тваринництві здійснюється Головдержплемінспекцією, державними племінними інспекціями Автономної Республіки Крим, областей та районів, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень.

Спори, що виникають між суб'єктами племінної справи у тваринництві, розглядаються у встановленому законом порядку.

Права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Так, майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом є: право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законодавством.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законодавством.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду - через тридцять п'ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Іншим нетрадиційним об'єктом права інтелектуальної власності є топографії інтегральних мікросхем.

Інтегральна мікросхема (далі - IMC) - мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Відповідно до Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" топографія інтегральної мікросхеми це - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними (ст. 1 Закону).

У ст. 471 ЦК України зазначено, що компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є автор компонування інтегральної мікросхеми та інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом. Щодо виникнення суб'єктивних прав на топографію ІМС, то проблема полягає у тому, що початок їх виникнення чітко не визначений.

Суб'єктивні права на топографію ІМС набувають чинності від дати внесення відомостей про топографію ІМС до Державного реєстру України (п. 1 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем").

Особа, яка бажає зареєструвати топографію IMC і має на це право (заявник), подає заявку на її реєстрацію до Державного підприємства "Український інститут промислової власності" (Укрпатент), який здійснює приймання, розгляд та проведення експертизи заявок.

Заявка - це сукупність документів, необхідних для реєстрації топографії IMC та видачі свідоцтва. Заявка повинна задовольняти вимогу єдиності - стосуватися тільки однієї топографії IMC.

Заявка на реєстрацію складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію топографії IMC з зазначенням заявника (заявників) та його (їх) адресу, а також автора (авторів). Якщо заявників два і більше, то у заяві може бути зазначено, на адресу котрого з них належить надсилати свідоцтво; матеріали, що ідентифікують топографію IMC.

До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за реєстрацію топографії IMC. Таким документом є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма №042005).

З метою ідентифікації топографії IMC, яка не використовувалася до дати подання заявки на реєстрацію, матеріали заявки повинні містити один примірник повного комплекту матеріалів, які сприймаються візуально і відображають кожний шар топографії (фотошаблони, збірне топографічне креслення, фотографії кожного шару топографії, зафіксовані в ІМС) та реферат; з метою ідентифікації топографії IMC, яка використовувалася до дати подання заявки на реєстрацію, разом із заявкою подаються додатково до зазначених вище документів, зразки IMC, що включають дану топографію, в такому вигляді, в якому її введено в обіг, у кількості чотирьох штук, а реферат повинен додатково містити відомості про дату першого використання й основні технічні характеристики зразка ІМС; заявка на реєстрацію топографії ІМС, яка використовувалася до дати подання заявки на реєстрацію, повинна також містити документ, який підтверджує дату першого використання топографії ІМС; конфіденційна інформація про який-небудь шар топографії ІМС може бути включена до складу матеріалів, що ідентифікують топографію IMC, у закодованій формі, і, відповідно, даний шар може бути вилучений з матеріалів, що сприймаються візуально.

Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату державного мита за реєстрацію топографії ІМС Украпатент в тримісячний строк проводить експертизу заявки за формальними ознаками. Якщо встановлено, що матеріали заявки та документ про сплату державного мита за реєстрацію топографії ІМС відповідають встановленим вимогам, то Державного департаменту інтелектуальної власності приймає рішення про реєстрацію заявленої топографії ІМС. Після прийняття рішення про реєстрацію заявленої топографії IMC Держдепартамент вносить відповідний запис до Реєстру. Реєстрація топографії IMC здійснюється під відповідаль-ність заявника за її охороноздатність. Державний департамент інтелектуальної власності публікує відомості про реєстрацію топографії IMC у офіційному бюлетені. У місячний строк після реєстрації топографії IMC Держдепартамент видає заявнику свідоцтво, яке відповідно до п. 3 ст. 4 ЗаконуУкраїни "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" є чинне протягом десяти років від дати подання заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є:

право на використання компонування інтегральної мікросхеми;

виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законодавством. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми воно може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятком випадків, які встановлені законом.

Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала компонування інтегральної мікросхеми в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано компонування інтегральної мікросхеми або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Найменшого правового регулювання серед об'єктів права інтелектуальної власності зазнав такий об'єкт як наукові відкриття. Варто зазначити, що відкриття як об'єкт правової охорони було визнано Всесвітньою організацією інтелектуальної власності за наполяганням колишнього СРСР. Хоча відкриття не надає його авторам виключного майнового права, проте воно є значним надбанням всього людства. Відкриття - це вище досягнення науки і воно, безперечно, є результатом інтелектуальної діяльності.

В ст. 457 ЦК України сказано, що наукове відкриття - це встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

В ст. 458 ЦК України зазначено, що автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому чинним законодавством.

З огляду на величезне значення наукових відкриттів для розвитку культури, науки і техніки, у кінці 19 століття світове співтовариство стало задумуватися про доцільності спеціальної охорони наукових відкриттів. Уперше це питання був сформульований на Лондонському конгресі Міжнародної літературної і художньої асоціації в 1879р. З тих пір приблизно раз у десятиліття в мирний довоєнний час це питання обговорювався на конгресах цієї асоціації. Але тільки в другій половині 20 століття в березні 1978 року країнами-учасницями Всесвітньої організації інтелектуа-льної власності (ВОІВ) був прийнятий Женевський договір про міжнародний реєстрації наукових відкриттів. Цей Договір припускав закріплення авторства і пріоритету відкриття, а також інформування світовий громадськості. Однак він так і не набрав сили.

Міжнародна охорона наукових відкриттів не відбулася, незважаючи на те, що вже існував подібний національний досвід у країнах, так називаного в ті часи, соціалістичного табору: СРСР -- з 1947 року, ЧССР (Чехословакія) -- з 1957 року, НРБ (Болгарія) -- з 1961 року, МНР (Монголія) -- с 1970 року й у Республіці Куба -- з 1983 року.

Перше відкриття в СРСР було зареєстровано 26 червня 1957 року з пріоритетом від 15 березня 1947 року. За наступних 35 років у СРСР зареєстровані близько 400 відкриттів, при цьому кількість заявок на відкриття перевищило 12 тисяч. Очевидно, що добір був дуже строгий.

На жаль, з розпадом соціалістичного табору спеціальна охорона відкриттів у світі припинила своє існування. У 21 столітті відкриття знову, як і в 19 столітті, охороняються лише в рамках авторського права, як науково-літературні твори, що не забезпечує правової охорони сутності відкриття і його пріоритету.

В свій час визначення відкриття було дане в "Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", що затверджене РМ СРСР № 584 від 21 серпня 1973 року, яке практично повторене у ст.457 ЦКУ: "Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання".

Відкриттями в рамках даного Положення не визнаються географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, а також відкриття родовищ корисних копалин і відкриття в області суспільних наук.

З визначення відкриття випливають критерії його охороноздатності: відкриття повинне бути науковим положенням, обґрунтованим теоретично і, як правило, підтвердженим експериментально (у зв'язку з чим між датами пріоритету і реєстрації відкриття проходить іноді не одне десятиліття); відкриття повинне мати своїм об'єктом закономірність, властивість або явище матеріального світу; відкриття повинне бути новим, тобто раніше не відомим у світі науковим положенням; відкриття повинне вносити корінні зміни в рівень пізнання (що і доводиться десятиліттями).

Питання для обговорення:

1. Охарактеризуйте порядок оформлення прав на об'єкти промислової власності?

2. Визначте строки чинності майнових прав по окремим групам об'єктів інтелектуальної власності?

3. Дайте правову характеристику суб'єктам патентного права?

4. Проаналізуйте порядок патентування об'єктів патентного права, а саме винаходів, корисних моделей та промислових зразків?

5. Проаналізуйте зміст майнових та немайнових прав суб'єктів права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки?

Вирішіть тестові завдання:

1. Виберіть вірну відповідь. Компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є:

а) новим; б) оригінальним;

в) промислово придатним; г) корисним.

2. Виберіть невірну відповідь. До особистих немайнових прав автора раціоналізаторської пропозиції належать:

а) право на винагороду;

б) право на псевдонім;

в) право на назву раціоналізаторської пропозиції;

г) право надавати назву раціоналізаторській пропозиції

3. Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є:

а) автор;

б) роботодавець;

в) юридична особа, якій ця пропозиція подана;

г) керівник підприємства.

1. Автор наукового відкриття має право:

а) надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву;

б) на майнову винагороду;

в) отримати відповідний диплом;

г) виключне право на використання.

2. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин засвідчується:

а) ліцензією;

б) свідоцтвом;

в) патентом;

г) немає правильної відповіді.

3. Строки чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через:

а) 10 років;

б) 20 років;

в) 30 років;

г) 40 років.

7. Встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання-це:

а) раціоналізаторська пропозиція; в) сорти рослин;

б) наукове відкриття; г) породи тварин.

8. Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю:

а) своє ім'я;

б) спеціальну назву;

в) національні символи;

г) вірні відповіді а) і б).

9. Право на наукове відкриття засвідчується:

а) ліцензією;

б) свідоцтвом;

в) патентом;

г) дипломом.

10. Що відноситься до об'єктів пород тварин:

а) клони;

б) штампи мікроорганізмів;

в) рогата худоба;

г) свині.

Тема 7. Правовий режим засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг

Ключові слова: торговельна марка, географічне зазначення, комерційні (фірмові) найменування, свідоцтво, суб'єкт права інтелектуальної власності, засоби індивідуалізації товарів і послуг, міжнародно-правова охорона, майнові права на торгівельну марку.

1. Правова охорона торговельних марок

До засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг більшість вчених відносять торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення. Критерієм їх обєднання є їхнє призначення, адже вони направлені на індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг.

Найбільш поширеним серед цієї групи об'єктів є торговельна марка. Торговельна марка - найбільш точний переклад англійського "trademark", це загальноприйнятий світовий термін в українське законодавство вперше уведений в 2003 році із прийняттям ЦК України.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Проте, на практиці, більш вживаним у літературі є термін - знак для товарів і послуг, а міжнародним законодавством вживається термін товарний знак.

Роль і значення торговельної марки (знаку для товарів і послуг) в умовах ринкової економіки важко переоцінити. Його функції багатоаспектні. При цьому ринок накладає на знак свою специфіку. Прийнято вважати, що торговельна марка виконує такі функції: вирізняльну, інформативну, рекламну, охоронну, гарантійну і психологічну.

Окремі фахівці дещо по-іншому визначають основні функції торговельної марки: позначення виробника чи продавця (відрізняльна функція), реклама товарів (рекламна функція), підвищення якості продукції (стимулювальна функція), захист прав виробника чи продавця (охоронна функція), позначення певного виду товарів (індивідуалізуюча функція), впорядкування випуску і збуту товарів (регулятивна функція), естетичного виховання (культурно-просвітницька функція).

Усі торговельні марки за формою виразу поділяються на словесні, зображувальні і об'ємні і комбіновані.

Словесні знаки більш ефективні як такі, що легко сприймаються зором та слухом. Вони більш виразні, легше запам'ятовуються, вимовляються. Серед словесних знаків часто зустрічаються імена великих людей - Наполеон, Колумб, Хмельницький та інші. Найбільш ефективним і поширеним об'єктом торговельних марок є словесні позначення. Їх кількість в загальній масі товарних знаків у країнах з високорозвиненою економікою досягає 70%.

Зображувальними знаками для торговельних марок можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торговельних марок вони найдавніші. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому разі, таке позначення може стати об'єктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо. Зображувальний знак має бути обов'язково новим, тобто оригінальним, відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безперечно, такий знак має бути придатним для маркування товарів чи послуг, тобто бути технологічним.

Найчастіше об'ємний знак торговельної марки повторює форму самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Найбільш поширеними об'ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв.

Разом з тим й інші просторові позначення, як трьохпроменева зірка на автомобілях "Мерседес", можуть служити як торговельні марки.

Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин - словесної і зображувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна частина в основному, ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, мають бути пов'язані композиційно і сюжетно та складати єдине ціле. Комбіновані торговельні марки (товарні знаки) у свою чергу, поділяються на три види: позначення, в яких переважає словесна частина; позначення, в яких мають місце змішування словесного і зображувального позначень з метою їх спільного впливу; позначення, в яких переважає зображувальна частина.

Особливістю прав на торговельну марку є те, що на даний об'єкт відсутні немайнові права, а присутній лише комплекс майнових прав, так як щодо їх створення немає такої ознаки як творчий характер і немає суб'єкта творчості - творця. Крім того, права на торговельну марку набуваються на підставі: подання в установленому порядку заявки на торговельну марку, що містить позначення, яке відповідає поняттю торговельної марки; міжнародної реєстрації, що містить позначення, яке відповідає поняттю торговельної марки; визнання торговельної марки добре відомою в Україні; передання цих прав відповідно до закону; переходу цих прав внаслідок припинення юридичної особи, в порядку успадкування та на інших підставах, встановлених законом; рішення суду.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та юридичним особам. Взаємовідносини між ними при користуванні маркою визначаються угодою. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися маркою на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл тобто видавати ліцензію на використання марки без згоди решти власників свідоцтва.

Іноземні юридичні та фізичні особи теж можуть бути суб'єктами прав на торговельну марку за тих самих умов, що й громадяни України.

Не можуть бути суб'єктами прав інтелектуальної власності на торговельну марку релігійні організації, фонди та інші некомерційні юридичні особи, які не виробляють товарів та не надають послуг.

Правова охорона надається торговельній марці, яка не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на яку не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони.

Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують: державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки.

Також не можуть одержати правову охорону позначення, які: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема, вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товару істотну цінність.

Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Державного департаменту інтелектуальної власності заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. Заявка повинна стосуватися одної торговельної марки. Вона складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію торговельної марки; зображення позначення, що заявляється; перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати торговельну марку. Якщо заявник просить охорону кольору чи поєднання кольорів як розрізняльної ознаки свого знака, то він зобов'язаний: заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить; подати в заявці кольорові зображення вказаного знака. Кількість примірників таких зображень встановлюється Установою.

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті), які проводяться закладом експертизи. Видача свідоцтва здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності у місячний строк після державної реєстрації марки. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво.

Права на торговельну марку належать власнику прав на торговельну марку, під яким розуміється володілець відповідного свідоцтва на торговельну марку, володілець міжнародної реєстрації, особа, торговельну марку якої визнано добре відомою в Україні, або особа, якій це право передане чи перейшло відповідно до законодавства.

Власник прав на торговельну марку здійснює свої права на власний розсуд, із додержанням при цьому прав інших осіб.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законодавством.

Використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого зареєстровані права на торговельну марку, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої права на торговельну марку зареєстровані; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі торговельної марки, права на яку зареєстровані, а також у формі, що вирізняється лише окремими елементами від торговельної марки, права на яку зареєстровано, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законодавством. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законодавством.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Однак, важливо зазначити, що сфера дії права на торговельну марку обмежується: переліком товарів, зазначених у свідоцтві; територією країни реєстрації; строком, на який даний торговельний знак зареєстрований.

Використання торговельної марки - це не тільки право, а й обов'язок її володільця. Використовуючи торговельну марку, її володілець може проставляти на позначенні і попереджувальне маркування. Таке маркування вказує на те, що дана торговельна марка зареєстрована в Україні. Попереджувальне маркування дозволяє відокремити торговельну марку серед інших позначень, якими маркується товар або його упаковка. З одного боку, це додаткова реклама певних товарів або послуг, а з іншого, - це можливість оперативно встановити факт реєстрації торговельної марки.

Порядок нанесення попереджувального маркування в законодавстві чітко не врегульовано. Зазначається тільки те, що володілець свідоцтва має право проставляти поряд зі знаком для товарів і послуг попереджувальне маркування, яке вказує на те, що ця торговельна марка (знак) зареєстрований в Україні (п.10 ст.16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Застосування попереджувального маркування є не обов'язком власника торговельної марки, а його правом. Попереджувальне маркування може бути виражено й у вигляді скорочення, яке являє собою велику латинську "R", обведену колом ®. Правоволоділець сам обирає вид і форму попереджувального маркування.

Суб'єкт права інтелектуальної власності на торговельну марку має право здійснити уступку прав на торговельну марку. Уступка прав на торговельну марку означає предачу прав на цю марку іншій особі щодо всіх або частини товарів і послуг, для яких ця марка зареєстрована. Вона може бути як на платній, так і на безоплатній основі та здійснюється на підставі цивільно-правового договору. В силу такого договору володілець прав на марку відмовляється від подальшого її використання і передає всі права на неї набувачу, який, у свою чергу, приймає на себе всі права та обов'язки власника прав на торговельну марку. Існує одне обмеження щодо укладання та здійснення таких договорів. Уступка прав на марку не допускається, якщо вона може бути причиною введення в оману споживачів щодо товарів чи послуг стосовно особи, яка виробляє ці товари або надає зазначені послуги. Використовувати торговельну марку, крім володільця, може особа, якій такі права надані на підставі ліцензійного договору. У ліцензійному договорі передбачається умова, за якою ліцензіат приймає на себе зобов'язання не допустити зниження якості товарів і послуг. Ліцензіар повинен контролювати додержання цієї умови. Договір про передачу права користування маркою та ліцензійний договір повинні бути зареєстровані (без такої реєстрації вони визнаються недійсними). Для третіх осіб вказані договори набувають чинності лише після їх реєстрації. Передача майнових прав, відповідно, повинна бути платною.

Державна реєстрація ліцензії на використання торговельної марки або ліцензійного договору здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата. При цьому ліцензія або ліцензійний договір на використання торговельної марки повинен містити умову про те, що якість товарів або послуг, виготовлених чи наданих за ліцензією або ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і/або послуг володільця свідоцтва (міжнародної реєстрації) і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

2. Правова охорона географічних зазначень та комерційних (фірмових) найменувань

Географічні зазначення дають можливість виокремити виробника щодо місця виготовлення його товару. Правовий режим геграфічних зазначень регулюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Як правило, умовою використання географічного зазначення є або територіальний критерій і будь-який суб'єкт підприємницької діяльності може використати таке позначення для вирізнення своєї продукції, або таке використання здійснюється відповідно до людського чинника, а саме певна родова традиція передання відповідних секретів щодо певного виготовлення товару, що пов'язано із відповідним регіоном.

На практиці вживається наступна класифікація походження товару: просте зазначення походження товару, кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару -- це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.

Кваліфіковане зазначення походження товару - це термін, що охоплює такі терміни: "назва місця походження товару" і "географічне зазначення походження товару".

Назва місця походження товару -- це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару -- це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання. Вона полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо справжнього географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Треба зазначити, що Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" надає правову охорону кваліфікованому зазначенню походження товару на підставі його реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації. Кваліфікованому зазначенню походження товару притаманні такі ознаки: назва географічного місця; наявність особливих властивостей товару; наявність специфічних природних умов та/або людського фактора; залежність особливих властивостей товару від природних умов та/або людського фактора. Як позначення можуть використовуватися не тільки назви країн, місцевостей, населених пунктів, гір, рік, а й історичні назви географічних місць.

Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" встановлено виняток, згідно з яким не визнається кваліфікованим зазначенням походження товару позначення, що являє собою або містить назву географічного місця, але стало в Україні загальновживаним як позначення товару певного виду і не пов'язане з місцем його виготовлення.

У п. 1 ст. 22 Угоди TRIPS, визначено, що "географічними зазначеннями, для цілей цієї Угоди, є зазначення, які визначають товар як такий, що походить з території Члена ( країни), регіону або місцевості на його території, коли дана якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням". Загальні вимоги щодо захисту географічних зазначень викладені в параграфах 2- 4 ст. 22 угоди TRIPS. Країни-Члени повинні забезпечити для зацікавлених сторін законні способи, щоб запобігти: використанню будь-яких засобів визначення або представлення товару, який свідчить або передбачає, що товар походить з географічної території іншої, ніж реальне місце походження, у такий спосіб, що вводить в оману широкий загал стосовно географічного походження товару; будь-якого використання, яке є актом недобросовісної конкуренції в значенні зазначеному в Статті 10-bis Паризької конвенції.

Країна-Член, ex officio, якщо дозволяє її законодавство або на прохання зацікавленої сторони, відмовляє у реєстрації товарного знака або визнає недійсною реєстрацію товарного знака, який містить або складається з географічного зазначення, стосовно товарів, які не походять із зазначеної території, якщо використання зазначення у товарному знаку для таких товарів на території цієї країни має характер, який вводить в оману широкий загал щодо реального місця походження цих товарів.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його походження, зафіксова-ними державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.