Актуальні питання права інтелектуальної власності

Вимоги до складу і оформленню матеріалів заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є обов'язковими для заявників і визначаються "Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару".

Заявка повинна стосуватися лише одного зазначення походження товару. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походжен-ня товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару з відомостями про заявника та його адресу; заявлену назву місця походження товару або заявлене географічне зазначення походження товару; назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару; назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким пов`язуються особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару; опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару; дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару; дані про взаємозв`язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця.

Разом із заявкою подаються: документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару; висновок спеціально уповноваженого органу, визначеного відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 149-р "Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів" про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об`єктивно зумовлені чи пов`язані природними умовами та людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару; висновок спеціально уповноваженого органу, визначеного відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 149-р "Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів" щодо меж географічного місця, з яким пов`язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.

До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки. Таким документом є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма № 042005). Терміни і порядок сплати зборів за подання заявки, а також їх розміри зазначені у "Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності", що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 1716.

Згідно з Законом "Про охорону прав на зазначення походження товарів" таке зазначення може бути зареєстроване одним чи декількома юридичними або фізичними особами. Вже це свідчить про колективний характер права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, що відрізняє його від права на товарний знак, яке має виключний характер.

Не будь-який суб'єкт має право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару. Такий суб'єкт обов'язково повинен знаходитися в межах території того географічного місця, назву якого він бажає зареєструвати як кваліфіковане зазначення походження товару. Крім того, він має сам виробляти товар з особливими властивостями. Отже, не допускається надання права на використання кваліфікованого зазначення походження товару суб'єкту, який займається лише посередницькою діяльністю щодо товару з особливими властивостями.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи,визначені законом.

Суб'єктами прав на географічне зазначення є особа чи об`єднання осіб, незалежно від його організаційно-правової форми або складу, які в певному географічному місці виготовляють товар або видобувають чи переробляють сировину для товару, особливі властивості, певна якість, репутація чи інші характеристики якого зумовлені цим географічним місцем. До такого об'єднання осіб можуть входити інші заінтересовані особи.

Не є придатним для набуття прав на географічне зазначення позначення, яке: суперечить моралі чи публічному порядку; вводить в оману громадськість щодо географічного місця, з якого походить товар, способу виготовлення, особливих властивостей, певної якості, репутації чи інших характеристик товару, пов'язаних з географічним місцем; є видовою назвою товару - застосовуваною в назві товару назвою географічного місця, в якому цей товар початково вироблявся або збувався, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження; правильно вказує на географічне місце вироблення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар вироблено в іншому географічному місці; є ідентичним назві сорту рослини чи породи тварини, якщо воно може ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару;є ідентичним або таким, що його можна сплутати з торговельною маркою, якщо використання цього позначення може ввести в оману споживачів щодо особи, яка виробляє товар, для якого набуто права на таку торговельну марку.

Право на використання кваліфікованого зазначення походження товару є невідчужуваним. Тобто особа, яка отримала таке право за результатами експертизи її заявки, не має права уступити його іншій особі або видати ліцензію на використання зареєстрованого зазначення. При цьому не має значення місцезнаходження суб'єкта та факт виготовлення ним товару з подібними особливими властивостями. Лише держава в особі уповноваженого органу може надавати право на використання кваліфікованого зазначення походження товару.

Власник права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не вправі розпоряджатися ним на свій розсуд. Відповідно до законодавства використанням кваліфікованого зазначення походження товару вважається нанесення його на товар або етикетку, упаковку, застосування у рекламі, запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар. З метою забезпечення ефективного захисту кваліфікованого зазначення походження товару Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" надає правовласнику можливість використання попереджуваль-ного маркування. Воно має розміщуватися поруч з кваліфікованим зазначенням походження товару. Попереджувальне маркування вказує на факт реєстрації даного кваліфікованого зазначення походження товару в Україні. Щодо спеціального знака, який позначав би таке зазначення (наприклад, за аналогією зі знаком "копірайт" в авторському праві), то він Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" не передбачений.

Порушенням права на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.

Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" встановлено перелік дій, вчинення яких може бути визнане порушенням права на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Такими діями є використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має відповідного свідоцтва; використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, що не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походже-ння товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо; використа-ння зареєстрованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Державному реєстрі України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, якщо воно вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, коли таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації; використання зареєстрованого зазначення походження товару як його видової назви. До порушення належить і використання подібного зазначення щодо одно-рідних товарів, яке може ввести споживачів в оману стосовно місця походження та особливих властивостей конкретного товару.

У разі порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, правопорушник зобов'язаний на вимогу власника свідоцтва на використання зазначення походження товару та інших зацікавлених осіб: припинити дії, що порушують це право або створюють загрозу порушення; вилучити з обігу товар з неправомірним використанням зазначення походження; відшкодувати витрати, включаючи неодержані доходи; відшкодувати збитки у розмірі не більше ніж отриманий в результаті порушення прибуток; опублікувати судове рішення з метою відновлення ділової репутації законного користувача; вилучити з товару або його упаковки неправомірно нанесене зазначення походження, а при неможливості цього -- знищити товар.

На відміну від реєстрації товарного знака, що діє протягом десяти років з можливістю подальшого продовження цього терміну, реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару діє безстрокове. Однак свідоцтво про право на використання останнього діє протягом десяти років. Поряд з цим Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" передбачена можливість продовження терміну його дії за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають тим, які внесені до Реєстру.

Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

Процедура подання заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення погодження товару та права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару регламентується Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України від 17 серпня 2001 р. № 398. Ця процедура має багато спільного з процедурою подання заявки на реєстрацію товарного знака.

Заявка повинна стосуватися реєстрації лише одного кваліфікованого зазначення походження товару. Вона має складатися українською мовою. Додатки до неї можуть бути складені іноземною мовою, однак з подальшим наданням їх перекладу на українську мову. Заявка та документи, що додаються до неї, повинні подаватися в одному примірнику.

Заявка має містити:

- заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення товару з відомостями про заявника та його адресу;

- заявлене позначення (назва географічного місця може наводитись і як іменник, і як прикметник);

- назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане ним зазначення його походження, або того зареєстрованого позначення, право на використання якого має бути зареєстроване. З метою використання єдиної термінології доцільно застосовувати для позначення товару терміни, що вживаються у Міжнародному класифікаторі товарів і послуг. Разом із зазначенням виду товару повинне вказуватися місце його вироблення. Уявляється, що воно може бути зазначено різними способами. Так, якщо товар виробляється в якомусь населеному пункті, необхідно зазначити останній як адміністративну одиницю (місто, село, селище). Доцільно вказувати й область, оскільки в Україні існує багато населених пунктів з однаковими назвами. Якщо йдеться про мінеральну воду, треба зазначати межі території, на якій здійснюється водозабір. Це можна зробити словесним описом чи додавши карту із зазначенням границь географічного місця;

- опис особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару. При цьому властивості товару повинні бути описані лаконічно і чітко, з використанням спеціальної термінології (товарознавчої, технічної тощо). Під час опису харчової продукції доцільно вказувати її хімічний склад. Незайвим буде наводити протипоказання щодо її застосування, а також рекомендації стосовно правильного вживання тощо. Має наводитись інформація про наявність у конкретному географічному місці вихідної сировини, його кліматичні, геологічні або інші природні умови, людей (колективів), спроможних виготовляти товар традиційним способом, тощо;

- дані про використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці останнього та при його маркуванні;

- відомості про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або з людським фактором.

Важливими додатками до заявки є висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором указаного географічного місця виготовлення товару, та висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, а також інформація про те, що заявник знаходиться в зазначеному географічному місці і виробляє товар, особливі властивості якого визначаються характерними для цього місця природними умовами чи людським фактором або природними умовами і людським фактором одночасно.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

- право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

- право на використання географічного зазначення;

-право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання. Право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання, належить будь-якій заінтересованій особі, зокрема, асоціації споживачів, установі, що має безпосереднє відношення до географічного місця чи відповідного товару (послуги), та компетентному органу державної влади.

Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законодавством.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Відповідно до ст. 160 Господарського кодексу України право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

Використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається його застосування:

- на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці;

- у рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд із географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору. Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.

Вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження. Інформація про країну походження повинна розміщуватись у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам. Забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) "Виготовлено в Україні" або аналогічного за змістом щодо товарів іноземного походження. Уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону (ст. 161 ГКУ).

Іншим важливим об'єктом засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг є комерційне (фірмове) найменування. Хоча юридично закріпленим є термін комерційне (фірмове) найменування, проте часто в юридичній літературі окремі вчені називають даний об'єкт комерційне позначення.

Так, на думку Кодинця А. "комерційне позначення" є полісемічним поняттям, яке можна розглядати принаймні у двох аспектах: широкому і вузькому.

У широкому розумінні під комерційним позначенням охоплюються всі види позначень, які використовуються при здійсненні підприємницької діяльності та стосуються як об'єктів інтелектуальної власності (торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань), так і будь-яких інших символів чи їх комбінацій, що використовуються для ідентифікації суб'єктів, товарів, послуг, іншого майна, яке пов'язане з комерційною діяльністю, та не відносяться до об'єктів інтелектуальної власності (сертифікаційних знаків, вивісок, назв підприємств тощо).

Так, -на думку А. Кодинця, - у вузькому розумінні комерційне позначення являє собою комбінацію словесних знаків, що застосовується для найменування підприємства як цілісного майнового комплексу, що використовується фізичною чи юридичною особою при здійсненні господарської діяльності.

При трактуванні комерційного позначення у вузькому розумінні необхідно провести його відмежування від суміжних правових категорій, насамперед торговельних марок і комерційних найменувань. На відміну від комерційного найменування, комерційне позначення стосується ідентифікації не суб'єкта права - юридичної особи, а підприємства як цілісного майнового комплексу, тобто об'єкта відповідних цивільних прав.

Окремі елементи комерційного найменування і комерційного позначення можуть збігатися, але ця обставина не свідчить про те, що зазначені категорії позначають тотожні явища.

Право на комерційне найменування є не відчуженим і виникає з моменту створення юридичної особи. Комерційне позначення стосується лише назви відповідного підприємства, має майновий характер і може відчужуватися разом із підприємством, для позначення якого воно використовується.

Юридична особа як право володілець комерційного найменування може мати декілька підприємств, кожне з яких характеризується своїм комерційним позначенням.

Так, згідно із нормами Цивільного кодексу України під комерційним (фірмовим) найменуванням розуміють будь-яку назву підприємства, установи чи організації, акціонерного товариства, підприємця, що має статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, такою що легко сприймається і має оригінальний вираз. Такими позначеннями можуть бути позначення, що складаються з зазначення організаційно-правової форми та/або характеру діяльності юридичної особи та позначення, що є вирізняльною частиною цього комерційного найменування; скороченого найменування юридичної особи.

Права на комерційне найменування набуваються внаслідок першого використання цього комерційного найменування без подання заявки на нього чи реєстрації цих прав і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Окремі майнові права на комерційне найменування можуть набуватися на підставах договору, внаслідок перетворення юридичної особи, в порядку успадкування та інших підставах, що встановлені або не заборонені законом.

Однією із необхідних умов комерційного (фірмового) найменування, - на думку Селіванова А. О., - має бути відповідність назви характеру діяльності певної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми".

Правовою ознакою комерційного (фірмового) найменування має бути вимога щодо його оригінальності. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використане або настільки схоже з ним, що їх легко сплутати. Найменування фірми має відрізнятись від інших подібних. Використання одного й того ж найменування різними підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами може завдати значних матеріальних і моральних збитків окремим користувачам одного і того самого найменування.

Комерційне (фірмове) найменування має своїм призначенням індивідуалізацію певного підприємства чи організації, передусім виокремлення її діяльності. Така індивідуалізація потрібна для акцентування, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування. Але мова йде про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а як про захист ділової репутації фірми, її престижу, авторитету.

За міжнародною практикою комерційне (фірмове) найменування може також використовуватись власником у товарних знаках, які йому належать. Проте володар комерційного (фірмового) найменування за тією ж міжнародною практикою не може відчужувати його окремо від підприємства. Але це правило не поширюється на випадки реорганізації юридичної особи чи відчуження підприємства в цілому.

Право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, чи послуг, які ними надаються.

Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого колективу, його розумінням потреб ринку, зокрема споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Все це спонукає користувача комерційного (фірмового) найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми йде двома шляхами.

Перший -- це заборона використовувати такі самі найменування іншим особам, тобто протидіяти неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми.

Другий шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет, розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічні технології, підвищувати постійно якість своєї продукції тощо. Використання комерційного (фірмового) найменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо свого іміджу.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

- право на використання комерційного найменування;

- право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законодавством.

3. Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків)

Міжнародно-правова охорона товарних знаків здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена Конвенція була першим міжнародно-правовим актом, який визначив принципові засади міжнародно-правової охорони товарних знаків, які, до речі, в названій Конвенції називаються просто "знаки".

Відповідно до даної Конвенції умови подання заявки і реєстрація товарних знаків визначаються в кожній країні Союзу її національним законодавством. Проте будь-яка інша країна Союзу не може відмовити заявникові в реєстрації товарного знака на тій підставі, що заявникові було відмовлено в країні його походження. Знаки, зареєстровані в одній країні Союзу, розглядаються як незалежні від знаків, зареєстрованих в інших країнах Союзу, включаючи країну походження.

Проте країни Союзу зобов'язані відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти використання знака, який відтворює, імітує або є перекладом іншого знака за визначенням компетентного органа країни реєстрації або країни, де цей знак уже став загальновідомим.

Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути зареєстровані як товарні знаки. Це можуть бути герби, прапори, емблеми, клейма тощо. Якщо відповідно до законодавства країни Союзу передача знака вважається дійсною лише в тому випадку, коли така передача здійснюється разом з передачею промислового чи торговельного підприємства, то така передача визнається дійсною, якщо вона була здійснена разом із передачею частини підприємства.

Кожний товарний знак, належним чином зареєстрований у країні походження, може бути заявлений в інших країнах Союзу і охоронятися таким, яким він є. Країни Союзу зобов'язані охороняти також знаки обслуговування. Реєстрація знаків обслуговування не обов'язкова, тобто правова охорона надається за фактом використання знака обслуговування.

Конвенція визначає статус колективного знака. Країни Союзу зобов'язані приймати заявки на реєстрацію і охороняти колективні знаки, які належать колективам, існування яких не суперечить законодавству країни походження, навіть якщо ці колективи не є володільцями промислового чи торговельного підприємства. Кожна країна сама визначає особливі умови охорони колективного знака і може відмовити в наданні охорони, якщо знак суперечить її суспільним інтересам. Проте в охороні таких знаків не може бути відмовлено колективу, існування якого не суперечить закону країни походження, на тій підставі, що цей колектив не знаходиться в країні, де випрошується охорона, або що він заснований не у відповідності до законодавства цієї країни.

Принципові засади охорони товарних знаків, визначені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, були покладені в основу майбутніх міжнародно-правових актів по охороні товарних знаків.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Угода укладена 14 квітня 1891 р. Угода багато разів переглядалася, останній раз -- 2 жовтня 1979 р. Україна є учасницею Угоди з грудня 1991 р.

Основні особливості Мадридської угоди можна коротко викласти таким чином, що:

по-перше, заявник повинен бути громадянином країни-учасниці Мадридської угоди або фізичною чи юридичною особою, яка проживає чи має дійсне і нефіктивне промислове або комерційне підприємство в такій країні;

по-друге, знак, на який мають намір одержати міжнародну реєстрацію, повинен бути спочатку зареєстрований на національному рівні Відомством по товарних знаках країни походження заявника. Таку реєстрацію називають "основною реєстрацією".

Країна походження, тобто країна, в якій повинна бути подана національна реєстрація, яка є основою міжнародної реєстрації, не може бути обрана заявником на його розсуд;

по-третє, відповідно до Мадридської угоди безпосередня подача заявки де Міжнародного бюро не передбачена. Заявка на міжнародну реєстрацію повинна подаватися до Відомства країни походження, яке пересилає її до Міжнародного бюро в Женеву. Роль Відомства країни походження полягає не тільки в тому, що воно пересилає заявки на міжнародну реєстрацію до Міжнародного бюро ВОІВ, але й в тому, що Відомство засвідчує, що знак, який є предметом заявки на міжнародну реєстрацію, не відрізняється від знака, що є предметом основної реєстрації, а також те, що товари чи послуги, для якій випрошується правова охорона, охоплюються товарами і послугами основної реєстрації;

по-четверте, міжнародна заявка повинна містити в собі перелік країн, членів Мадридської угоди, в яких випрошується правова охорона (так звані "зазначені країни");

по-п'яте, при дотриманні всіх необхідних умов, включаючи сплату мита. Міжнародне бюро реєструє знак в Міжнародному реєстрі, направляє повідомлення про міжнародну реєстрацію у Відомства зазначених держав і публікує відповідному виданні;

по-шосте, від дати міжнародної реєстрації в кожній з зазначених країн знаку надається така ж охорона, як коли б він був заявлений безпосередньо у національному Відомстві цієї країни.

Країни, які підписали зазначену Угоду, утворили Спеціальний союз по міжнародній реєстрації знаків. Громадяни кожної країни, що є членом зазначеного Союзу, можуть забезпечити в усіх інших країнах-учасницях Угоди охорону своїх знаків, що застосовуються для товарів і послуг і зареєстровані в країні походження, шляхом подання заявки на зазначений знак до Міжнародного бюро ВОІВ за посередництвом відомства країни походження.

Країною походження вважається країна Спеціального союзу, де заявник має дійсне і не фіктивне промислове чи торговельне підприємство. Якщо заявник не має такого підприємства в країні Спеціального союзу, країною походження вважається країна Спеціального союзу, де заявник має місце проживання. Якщо заявник не має постійного місця проживання в країні Спеціального союзу, країною походження вважається країна його громадянства, якщо він є громадянином країни Спеціального союзу. Отже, якщо заявник не відповідає наведеним вимогам, то правом на охорону свого знака відповідно до цієї Угоди він скористатися не може. Проте Угода допускає окремі винятки із цього загального правила.

Угода чітко визначає зміст міжнародної заявки. Заявка на міжнародну реєстрацію знака оформляється на спеціальному бланку, відповідно до діючого законодавства. Відомство країни походження засвідчує, що дані, які наводяться в заявці, відповідають даним національного реєстру, зазначає дати і номери заявки і реєстрації знака в країні походження, а також дату подачі заявки на міжнародну реєстрацію. У заявці повинні бути зазначені товари і послуги, для яких випрошується охорона знака, а також, якщо це можливо, відповідний клас або класи відповідно до класифікації, визначеної Ніццькою угодою про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Якщо заявник просить охорону кольору як розрізняльної ознаки, то він зобов'язаний заявити про це і зазначити в заявці колір та подати кольорові зображення цього знака.

Від дати реєстрації знака в Міжнародному бюро відповідно до встановлених вимог кожна заінтересована країна зобов'язана надати охорону цьому знаку в такому ж обсязі, яку вона надає своїм заявникам.

Заявник при подачі заявки на міжнародну реєстрацію знака повинен вказати, в яких країнах Спеціального союзу він бажає одержати правову охорону свого знака. Будь-який знак, який був предметом міжнародної реєстрації, користується правом пріоритету, визначеного Паризькою конвенцією про охорону промислової власності.

Якщо знак, заявлений в одній або кількох країнах Спеціального союзу, пізніше реєструється в Міжнародному бюро на ім'я того ж володільця чи його правонаступника, міжнародна реєстрація розглядається як така, що заміняє попередні національні реєстрації. При цьому набуті права не обмежуються.

Країни Спеціального союзу, які одержали повідомлення Міжнародного бюро про міжнародну реєстрацію знака чи заяви про його розширення, на підставі свого національного законодавства мають право відмовити в наданні охорони такому знаку. Відмова повинна бути аргументованою. Повідомлення про відмову подається до Міжнародного бюро не пізніше одного року від дати міжнародної реєстрації знака. Міжнародне бюро негайно пересилає відомству країни походження і володільцю знака чи його повіреному один із примірників такої відмови. Заінтересована особа має право подати заперечення проти такої відмови в наданій охороні знака.

Реєстрація знака в Міжнародному бюро здійснюється строком на 20 років з можливістю продовжити цей строк. Реєстрація може бути продовжена на період у 20 років, починаючи з моменту закінчення попереднього періоду, шляхом простої сплати основного мита і в разі необхідності додаткового мита.

Кілька країн Спеціального союзу можуть домовитися між собою про уніфікацію своїх національних законодавств про знаки. Вони також мають повідомити про це Міжнародне бюро. Зокрема, що єдине відомство замінює національне відомство кожної із цих країн; що сукупність належних їм територій повинна розглядатися як одна країна для застосування всіх або частини положень про уступку прав, передбачених Угодою.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків ("Мадридський протокол").

Зазначений Протокол був прийнятий у 1989 р. Протокол допускає можливість подання заявки на міжнародну реєстрацію знаків не тільки на підставі національних реєстрацій, а й на підставі національних заявок. Право вибору належить заявникові. Протокол допускає подовження строку для внесення рішення про відмову в наданні правової охорони знаку замість одного року до 18 місяців. Протокол дозволяє перетворення анульованої міжнародної реєстрації в національні або регіональні заявки в кожній зазначеній договірній стороні. При цьому такі заявки будуть мати дату подання і, за наявності такої можливості, дату пріоритету міжнародної реєстрації. Мадридський протокол має своєю метою розширити межі використання Мадридської системи вцілому.

Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків

Угода підписана 15 червня 1957 р., набрала чинності 8 квітня 1961 р. Останній раз була переглянута 13 травня 1977 р. в Женеві, тому текст розглянутої угоди називається "Женевський акт".

Міжнародна класифікація, заснована Ніццькою угодою, включає:

- перелік класів, супроводжуваний за необхідності пояснювальними записками (перелік включає 34 класи товарів і 8 класів послуг);

- алфавітний перелік товарів і послуг, що вказує клас, до якого належить кожний товар або послуга.

Країни Ніццького союзу зобов'язані включати до офіційних документів і публікацій, що стосуються реєстрації знаків, номери класів відповідно до класифікації, до яких належать товари і послуги, відносно яких зареєстровано знак. Проте кожна країна Ніццького союзу застосовує Ніццьку класифікацію на свій розсуд. Кожна з цих країн може резервувати за собою право застосовувати Ніццьку класифікацію як основну або як допоміжну. В даному разі мова йде про те, що країни Ніццького союзу можуть мати свою національну систему класифікації товарів і послуг, де реєструється знак. У такому разі зазначені країни можуть використовувати на свій розсуд Ніццьку класифікацію як допоміжну.

Сам факт включення товарів і послуг до Алфавітного переліку Ніццької класифікації термінів жодним чином не зачіпає ніяких прав, які можуть міститися в цьому терміні.

Ніццькою класифікацією товарів і послуг зараз користуються понад 100 країн. Зростання кількості товарів і послуг зумовлює необхідність систематичного уточнення даної класифікації. Тому Міжнародним бюро Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (ВОІВ) запроваджена служба класифікації товарних знаків її завданням є надання консультацій щодо класифікації будь-якій особі. Вона ж допомагає і сприяє включенню в Алфавітний перелік нових товарів і послуг. Оновлення Ніццької класифікації здійснюється Комітетом експертів, який складається із представників країн-учасниць Ніццької угоди.

Іншим міжнародно-правовим договором є Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів. Зазначена Угода була підписана на Дипломатичній конференції, яка відбулася у Відні 12 червня 1973 р. Угода набрала чинності 9 серпня 1985 р.

Віденська угода прийнята в розвиток Паризької конвенції про охорону промислової власності. Вона заснувала спеціальний Союз, який застосовує загальну класифікацію зображувальних елементів знаків. Інтенсивне зростання кількості товарних знаків і знаків обслуговування зумовило необхідність удосконалення існуючої системи класифікації товарів і послуг. Зазначена Угода безперечно тісно пов'язана з іншими міжнародними угодами, що стосуються охорони товарних знаків.

Міжнародна класифікація зображувальних елементів знаків складається з переліку категорій, груп і підгруп, за якими класифіковані зображувальні елементи знаків, які в деяких випадках супроводжуються пояснювальними записками. Оригінал Міжнародної класифікації знаходиться на зберіганні в Генерального директора ВОІВ.

Основною метою Міжнародної класифікації є полегшення проведення попереднього пошуку. Проте вона ні в якій мірі не впливає на обсяг прав, що надаються охороною. Держави-члени Союзу можуть застосовувати Міжнародну класифікацію або як основну, або як допоміжну систему. Іншими словами, держави-члени Союзу на свій розсуд можуть використовувати Міжнародну класифікацію як основну і єдину, але можуть використовувати її як допоміжну до власної національної класифікації.

Відповідно до Угоди країни-члени Союзу повинні включати в офіційні документи і такі, що відносяться до реєстрації і продовження знаків публікації номери категорій, груп і підгруп, відповідно до яких розподіляються зображальні елементи цих знаків.

Ще одним, не менш важливим договором є Договір про закони з товарних знаків. Договір прийнятий Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 року. Даний Договір застосовується до знаків, які складаються із візуальних позначень за умови, що тільки ті із договірних сторін, які приймають до реєстрації об'ємні знаки, зобов'язані поширювати чинність даного Договору на такі знаки. Даний договір не застосовується до топографічних знаків і знаків, які складаються не із візуальних позначень, зокрема, до звукових чи нюхових, а також до колективних, сертифікаційних і гарантійних. Договір про закони з товарних знаків уточнює і конкретизує деякі положення Мадридської угоди та інших міжнародних угод по товарних знаках. Зокрема, в ньому містяться чіткі положення щодо форми і змісту заявки на реєстрацію товарних знаків. Він визначає мінімальні вимоги, яким має відповідати національне законодавство країни-учасниці Договору. Положення, викладені в Договорі, є обов'язковими для країн-учасниць цього Договору.

Договір визначає конкретні дані, які повинні знайти обов'язкове відображення в заявці. Такими даними є прізвище і адреса заявника або його повіреного, заява про пріоритет, одне або кілька зображень знака залежно від кольору або розміру знака. У заявці повинні бути зазначені назви товарів або послуг, для яких передбачається реєстрація знака. Товари і послуги повинні бути згруповані за Ніццькою класифікацією. За Договором допускається подання заявки на кілька товарів чи послуг. Заявка повинна бути прийнята, а знак зареєстрований, навіть якщо товари чи послуги, зазначені в заявці, відносяться до різних класів Ніццької класифікації. Строк дії реєстрації товарного знака Договір визначає в 10 років з наданням можливості продовжувати чинність на наступні десятирічні періоди. Договір визначає максимум вимог, які можуть бути встановлені для продовження чинності реєстрації, вони такі ж, як і при поданні заявки на реєстрацію.

Договір про закони з товарних знаків не містить ніяких рекомендацій чи зобов'язань щодо приєднання до тих чи інших міжнародних конвенцій, угод чи договорів. Проте містить застереження, що договірні сторони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції про охорону промислової власності в тій частині, що стосується знаків. Сторони Договору зобов'язані також дотримуватися і забезпечити виконання Ніццької класифікації стосовно групування назв товарів і послуг у заявці.

У розвиток і доповнення Договору прийнята також Інструкція, яка деталізує окремі положення Договору. Зокрема, Інструкція більш детально визначає правила щодо подання, форми і змісту заявок, представництва, дати подання заявки, її підпису, строку дії, продовження чинності, способу зазначень прізвища і адреси та ідентифікації заявки без її номера. В Інструкції містяться також правила щодо кількості зображень знака, які необхідно додати до заявки, строки сплати зборів та інші повідомлення до відомства, такі, наприклад, як доручення, прохання про внесення виправлень тощо. Інструкція містить також 8 типових бланків, що стосуються процедури оформлення прав на знак. Такі типізовані бланки також полегшують процедуру реєстрації знаків.

Питання для обговорення:

1. Проаналізуйте майнові права на торговельну марки?

2.Охарактеризуйте зміст майнового права інтелектуальної власності на комерційне найменування?

3. Проаналізуйте зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення?

4. Розкрити зміст та порядок подання заявки на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування?

Вирішіть тестові завдання:

1. Виберіть вірну відповідь. Не можуть бути суб'єктами прав інтелектуальної власності на торговельну марку:

а) релігійні організації; в) підприємства;

б) фонди; г) установи.

2. Виберіть вірну відповідь. Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

а) виробники товарів; в) релігійні організації;

б) асоціації споживачів; г) фонди.

3. Виберіть вірну відповідь. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується:

а) свідоцтвом; в) патентом;

б) наказом; г) положенням.

4. Виберіть вірну відповідь. Не є придатним для набуття прав на географічне зазначення позначення, яке:

а) суперечить моралі чи публічному порядку;

б) вводить в оману громадськість щодо географічного місця;

в) твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

г) твори образотворчого мистецтва.

5. Виберіть невірну відповідь. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є:

а) держава в) фізична особа

б) юридичні особи г) асоціації споживачів.

6. Виберіть вірну відповідь. Виключне право на результат інтелектуальної діяльності на засіб індивідуалізації може належати:

а) тільки одній особі;

б) тільки декільком особам сумісно;

в) одній або декільком особам сумісно;

г) юридичній особі.

7. Виберіть вірну відповідь. Власник виключного права на результат інтелектуальної діяльності або на засіб індивідуалізації має право розпоряджатися цим правом:

а) за згодою особи, яка зробила йому матеріальне сприяння для досягнення результату інтелектуальної діяльності;

б) за згодою особи, яка надала йому приміщення для досягнення результату інтелектуальної діяльності;

в) самостійно;

г) за згодою особи, до якої на визначений строк перейшло його виключне право на результат інтелектуальної діяльності.

8. Виберіть вірну відповідь. Об'єктами виключних прав є наступні засоби індивідуалізації:

а) оформлена художником вітрина магазину;

б) вивіска магазину;

в) зразок одягу обслуговуючого персоналу магазину, офісу;

г) торговельна марка.

9. Виберіть вірну відповідь. На результат інтелектуальної діяльності, а також на засоби індивідуалізації юридичної особи, товарів, робіт та послуг за громадянами та юридичними особами визнається право:

а) зобов'язальне; в) речове;

б) виключне; г) особисте.

10. Виключні права на результати інтелектуальної діяльності та на засоби індивідуалізації являють цінність:

а) моральну; в) особисту;

б) майнову; г) немайнову.

Тема 8. Договори у сфері інтелектуальної власності

Ключові слова: договір, зміст договору, предмет договору, істотні умови договору, порядок укладення договору, договір патентного пошуку, авторський договір, ліцензійний договір.

1. Загальні положення про цивільно-правові договори

Велика можливість використання договору у всіх сферах життя суспільства як універсального регулятора відносин дозволяє охарактеризувати його як спільний правовий акт, який являє собою формалізоване вираження і закріплення відособлених погоджених автономних волевиявлень двох чи більше формально рівних суб'єктів права, які встановлюють їх взаємні юридичні права і обов'язки, виконання яких вважається обов'язковим

Словник Даля В. І. поняття договір визначає як домовленість, взаємна угода. На діловій мові договором називаються попередні умови або приватне зобов'язання, а здійснене на законних підставах - контрактом, умови його - кондиціями.

Луць В. В. дає наступне визначення договору, що ним визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Він має укладатись тільки дієздатними особами, в установленій законом формі, предметом їхнього регулювання повинні бути майнові відносини, які ґрунтуються на законній основі.

Відповідно до ч.1. ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво - чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини).

Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

2) договір -- це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.

Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють: договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори -- це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші.

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей).

Бервено С. усю систему цивільно-правових договорів класифікує залежно від спрямованості правової мети поділяє на такі які спрямовані на:

1) передачу майна у власність, 2) передачу майна у користування, 3) виконання робіт (надання послуг), 4) надання відстрочки (розстрочки), 5) заміну осіб у зобов'я- занні, 6) досягнення спільної мети, 7) ризиковані (алеаторні) договори, 8) фідуціарні, 9) договори немайнового змісту (організаційні), 10) підготовчі (попередні договори, протоколи намірів, тощо), 11) додаткові договори, 12) не поіменовані (договори собливого роду), 13) змішані та комплексні, 14) "сімейні" договори.

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на: односторонні та взаємні (синалагматичні) -- у ст. 626 ЦК вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми.

У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, а інша -- лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника -- лише обов'язок виконати вказану вимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників.

З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на: оплатні і безвідплатні.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити: договори остаточні та попередні.

За спрямованістю правової мети договори поділяють на ті, які спрямовані на: передачу майна у власність, передачу майна у користування, виконання робіт, надання відстрочки, заміну осіб у зобов'язаннях, досягнення спільної мети, ризикові, фудуціарні, договори немайнового змісту, підготовчі договори, додаткові договори, не поіменовані, змішані та комплексні, "сімейні" договори.

2. Порядок укладення, зміни та розірвання цивільно-правових договорів

Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію -- акцептантом.

Отже першою стадією укладення договору є оферта. Оферта -- це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору. Отже, в тих випадках, коли у самій оферті вказано строк для відповіді, оферент пов'язаний своєю пропозицією протягом цього терміну.