Актуальні питання права інтелектуальної власності

Стаття 644 ЦК України передбачає порядок укладення договору за пропозицією, зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозицію укласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила оференту про прийняття цієї пропозиції. У випадку коли пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягом нормально необхідного для цього часу.

Особливим випадком укладення договору є встановлення договірних відносин на підставі так званої публічної оферти, тобто оферти, зверненої до невизначеного кола осіб.

Згідно зі ст.639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним лише з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Зміст договору -- це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, телеграмами тощо, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства або звичаї ділового обороту. Умови, що становлять зміст договору, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін.

Зміна або розірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обігу.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ч.2 ст.849 ЦК якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст.652 ЦК).

Так, на думку Харитонова Є. О., Саніахметової Н.О. якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

виконання договору порушило б співвідношення майнових нтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни .

За своєю згодою сторони можуть обрати найпростішу (усну) форму договору навіть у тому разі, якщо закон передбачає просту письмову форму, але без наслідків недійсності договору при недодержанні письмової форми. Проте усна форма неприпустима при укладенні договорів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація.

Зобов'язання, що виникло з договору, має виконуватися належним чином відповідно до погоджених сторонами умов. Проте у процесі виконання договору сторони іноді допускають відступи від погоджених раніше умов. Ці відступи схвалюються або шляхом попередньої письмової згоди контрагента, або фактом прийняття ним без застережень зміненого виконання, запропонованого другою стороною.

3. Види договорів у сфері інтелектуальної власності

У сфері інтелектуальної діяльності укладається велика кількість різноманітних договорів. Серед них є багато звичайних цивільно-правових договорів, але є й договори, характерні лише для інтелектуальної (творчої) діяльності. Їх можна класифікувати за різними критеріями.

За змістом інтелектуальної діяльності вони поділяються на договори в галузі наукової діяльності, літературної та мистецької діяльності.

Останнім часом інтенсивно зростає значення договорів, пов'язаних з використанням об'єктів суміжних прав -- виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та програм (передач) організацій мовлення.

За значенням в системі цивільно-правових договорів їм можна поділити на основні і супутні, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них відносяться договори на управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб'єктів права інтелектуальної власності тощо.

Правове регулювання договорів в сфері інтелектуальної діяльності закріплено в Цивільному кодексі України, як договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Вони спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1107 ЦК України, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Так, за способом створення і використання об'єкту інтелектуальної власності вищевказані договори можна поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності, і на договори, які регулюють порядок використання об'єктів інтелектуальної власності.

Договори щодо розпорядження правами інтелектуальної власності на об'єкт який вже був створений мають своїм предметом тільки ті результати інтелектуальної діяльності, які стали об'єктом правової охорони.

Проте, предметами договорів можуть бути і такі результати інтелектуальної діяльності, які ще мають бути створені. Предметами таких договорів будуть об'єкти авторського права, суміжних прав, об'єкти промислової власності, об'єкти, які складають засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг виконання певних робіт, наприклад, здійснення патентного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої іншої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розробки, певні юридичні послуги, які надаються авторам творів та інших розробок. За своєю юридичною природою такі договори мають схожість до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність. Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Об'єктом такого договору може бути створення певного науково-технічного об'єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети.

Специфікою договорів у сфері інтелектуальної діяльності є також і те, що об'єктами права інтелектуальної власності є нематеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати можуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій, але об'єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нематеріальний результат інтелектуальної діяльності.

Проблематикою зазначених договорів полягає ще й у тому, що зацікавлені в укладенні такого договору особи часто не можуть чітко уявити, про що йде мова, оскільки матеріального носія може ще й не бути. Така ситуація має місце, коли мова йде про використання об'єкта інтелектуальної власності. Коли ж йдеться про створення цього об'єкта, то яким він буде, не знає ніхто, та й не завжди об'єкт може бути створений виключно таким як його замовляють, адже в процесі творчості об'єкт може зазнати видозміни.

Питання для обговорення:

1. Дайте визначення цивільно-правовому договору.

2. Охарактеризуйте основні умови цивільно-правових договорів.

3. Охарактеризуйте основні підходи до класифікації цивільно-правових договорів.

4. Дайте правовий аналіз договорів у сфері інтелектуальної власності.

5. Охарактеризуйте основні підходи і зміст класифікації договорів у сфері інтелектуальної власності.

Вирішіть тестові завдання:

1. Виберіть вірну відповідь. Договір про передачу патенту та договір про патентну ліцензію повинні бути укладені у формі:

а) будь-якій; в) простій письмовій;

б) усній; г) нотаріально посвідченій.

2. Виберіть вірну відповідь. Відкрита ліцензія діє з дня публікації про надання на визначених умовах будь-якій особі використання винаходу, корисної моделі, промислового зразку на протязі:

а) 1 року; в) 5 років;

б) 3 років; г) 10 років.

3. Виберіть вірну відповідь. Якщо роботодавець, сповіщений працівником про створення винаходу, не надасть або не забезпечить подачу заявки на видачу патенту, він втрачає право на отримання патенту. А працівник набуває право на подачу заявки з дня сповіщення роботодавця через:

а) 1 місяць; в) 4 місяця;

б) 3 місяця; г) 6 місяців.

4. Виберіть вірну відповідь. Працівник має право на винагороду за отримання роботодавцем патенту на службовий винахід, корисну модель, промисловий зразок, яка виплачується у розмірі, в порядку та на умовах, які встановлюються:

а) Цивільним кодексом України;

б) Кодексом законів про праці;

в) Господарським кодексом України;

г) Цивільно-процесуальним кодексом.

5. Виберіть вірну відповідь. У випадку, коли об'єкт патентних прав створено в процесі діяльності, яка повністю фінансується з бюджету державних фондів, право на отримання патенту належить:

а) Україні;

б) муніципальному утворенню;

в) організації, де створено об'єкт;

г) автору, який створив об'єкт.

6. За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори у сфері:

а) остаточні; в) реальні;

б) попередні; г) односторонні.

7. Виберіть вірну відповідь. Патентне відомство публікує відомості про заявку, яка пройшла формальну експертизу з позитивним результатом, з дати її надходження після спливу:

а) 2 місяців; в) 12 місяців;

б) 6 місяців; г) 18 місяців.

8. Виберіть вірну відповідь. Патентування в зарубіжних країнах винаходів, корисних моделей, промислових зразків, які створено в Україні, здійснюється після подачі заявки до Патентного відомства, але не раніше ніж через:

а) 2 місяця; в) 12 місяців;

б) 6 місяців; г) 18 місяців.

9. Виберіть вірну відповідь. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори

а) консенсуальні; в) односторонні;

б) тимчасові; г) реальні.

10. Виберіть невірну відповідь. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

а) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) ліцензійний договір;

в) договір про передачу прав інтелектуальної власності;

г) договору міни.

Тема 9. Правове регулювання авторських договорів

Ключові слова: авторський договір, договір художнього замовлення, видавничий договір, зміст договору, істотні умови договору, порядок укладення договору, порядок розірвання договору, видавець, видавничий договір.

1. Цивільно-правова характеристика авторських договорів

Дзера О. поняття авторського договору формулює наступним чином: авторський договір -- це угода автора чи його правонаступників з іншими особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу володіння, користування та розпорядження твором.

Основним предметом авторських договорів є передача іншій особі автором чи його правонаступниками права на використання творів. Але, крім цих правових дій, предметом авторських договорів можуть бути й інші дії. Зокрема, ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачає договори про передачу майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, іншій особі. Йдеться про передачу всього комплексу майнових прав. Інакше кажучи, автор чи особа, яка має авторське право, за певну винагороду передає користувачеві, як правило, на весь строк дії авторського права усі свої майнові права, тобто продає свої майнові авторські права. Це може бути дарування, міна чи будь-яке інше відчуження, аби воно не суперечило чинному законодавству.

Авторський договір виступає основною правовою формою, у рамках якої автор має можливість докладати зусилля з приводу створення твору. Водночас, автор може створювати той або інший твір у рамках трудових відношень з організацією, що потребує використання його творів. У цих випадках правовою формою, що опосредковує використання творів автора, виступає трудовий договір. У зв'язку з цим цілком закономірно виникає питання про розмежування цих договорів. Незважаючи на те, що і по трудовому і по авторському договору можуть видаватися ті самі твори, зміст цих договорів є різним: в одному випадку, відношення регулюються нормами трудового права, в іншому - цивільного. Наскільки дозволяє характер творчості, автор сам обирає форму взаємовідносин з організацією.

Закон України "Про авторське право та суміжні права" не передбачає існування спеціальних типових авторських договорів. За радянських часів такі договори мали силу підзаконних актів. Принцип свободи договорів витіснив типові авторські договори, але Закон допускає існування примірних авторських договорів.

Проте, - на думку Підопригори О. О., - авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення і використання творів. У зв'язку з наділенням певними правами роботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо йдеться про створення твору в порядку виконання трудового договору, то, зрозуміло, право на використання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають зацікавлені в тому, щоб їхні відносини з автором розглядалися як трудові. У такому разі їм належить право на використання твору, оскільки він визнається службовим, створеним у порядку виконання трудового договору.

Трудовий характер відносин між автором і роботодавцем може бути визнаний лише за наявності певних умов -- створення твору входить у трудові обов'язки автора, створення твору передбачено трудовим договором тощо.

В авторських договорах важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання твору і строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. У договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір. Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. У договорі можуть бути визначені умови і підстави дострокового припинення чинності договору.

Якщо за авторським договором користувачеві передано виключне право на використання твору, то це означає, що лише один користувач має право користуватися твором протягом строку чинності договору. Закінчення строку договору або його дострокове розірвання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд. В авторському договорі мають бути визначені й інші строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури і верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір і використати твір на свій розсуд.

Порядок укладення договору визначається ступенем готовності твору. Так, за договором на готовий твір автор передає готовий твір, а за договором замовлення автор приймає на себе зобов'язання створити твір у майбутньому.

При укладенні авторського договору обидві сторони обумовлюють особливості роботи, що замовляється, що і визначає характер застосовуваної діяльності - творчої або виконавчої. Зовнішньо це можуть бути подібні предмети, наприклад, картина, намальована самим художником, або ж копія картини іншого художника. У першому випадку з'являється твір - об'єкт авторсько-правової охорони, у другому - звичайний результат робіт, тому з приводу копії і укладається не авторський договір, а лише договір підряду.

Виходячи зі змісту ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі.

За загальним правилом, авторський договір носить консенсуальний, двосторонній і відплатний характер.

На думку Сєргєєва А.П. авторські договори, насамперед, діляться на групи в залежності від виду творів, із приводу яких вони укладаються, і пропонує виділяти, зокрема, авторські договори на створення і використання літературних, музичних, аудіовізуальних, архітектурних і інших творів.

Найпоширенішими видами договорів щодо використання творів вчені класифікують:

авторські договори замовлення;

видавничі договори -- про видання або перевидання твору в оригіналі;

постановочні -- договори про публічне виконання неопублікованого твору; сценарні -- про використання неопублікованого твору в кіно- або телевізійному фільмі;

договори художнього замовлення -- про створення твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу;

договори про видання творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і передачу комп'ютерних програм.

Як зазначає Сергєєв А. П., припинення авторського договору приводить до відпадання прав і обов'язків його учасників, а в деяких випадках -- до покладання на кого-небудь з них негативних наслідків даного юридичного факту.

Підстави, умови і наслідки припинення авторського договору регулюються як загальними положеннями цивільного законодавства (Глава 50 ЦК України "Припинення зобов'язання"), так і спеціальними нормами авторського права, у яких відображаються особливості авторських договорів.

2. Правовий режим видавничих договорів

У юридичній літературі 30-40-х років видавничий договір трактувався як один із засобів відчуження, "переуступки" автором приналежного йому виключного права на видання і поширення свого твору. Під видавничим договором прийнято розуміти авторський договір, за яким автор або правонаступник його авторського права, передає або бере на себе обов'язок створити твір і передати його для видання чи перевидання, а видавництво зобов'язується розглянути поданий твір та за умови його "схвалення" випустити у світ та виплатити належну винагороду автору.

Відповідно до видавничого договору сторони здійснюють видання і перевидання будь-яких творів, що можуть бути зафіксовані на папері, тобто твори літератури (науки, художні, навчальні і т.п.), драматичні, сценарні, музичні твори і т.д. Видавничий договір - найбільш універсальний по характеру використання творів, у його рамках використовуються будь-які твори науки, літератури і мистецтва, що можуть бути видані засобами поліграфії.

Параметри видавничого договору є найбільш усталеними. Вони були досить детально врегульовані раніше чинним законодавством і наукою Видавничий договір є одним із видів авторського договору на передачу твору для використання.

Автором, за видавничим договором, повинна бути надана видавцеві ліцензія, що включає в себе всі права, необхідні для оптимальної реалізації планованого видання. Щоб становити собою цінність для видавця, ліцензія повинна давати йому можливість захищати свою видавничу діяльність від третіх осіб. У галузі авторського права ліцензія звичайно розуміється як дозвіл, що надається автором або іншим володільцем авторського права (ліцензіаром) особі, яка використовує твір (видавцеві або іншому ліцензіату), використати його у формі і на умовах, узгоджених між ними. Ліцензія може бути надана як на єдине, такі на перше і наступні видання. Обсяг єдиного або першого видання, як правило, визначається в договорі -- зазначається кількість примірників у тиражі або визначається мінімальна і (або) максимальна кількість примірників (тираж). Під час узгодження обсягу єдиного або першого видання звичайно береться до уваги необхідність задовольнити очікуваний купівельний попит за вартістю, яка дає змогу здійснювати продаж за звичайними для даного книжкового ринку цінами за примірник, порівняно з подібними публікаціями. При видачі ліцензії на публікацію твору у формі перекладу зазначається мова (або мови) видання.

З метою сприяння розповсюдженню опублікованого твору і з урахуванням можливості подальшого використання видання відповідно до договору ліцензія повинна містити деякі "допоміжні права", які слугують меті відтворення або доведення до споживача твору (чи його перекладу) в певній формі, що відрізняється від стандартного комерційного видання. Такі допоміжні права можуть, наприклад, включати: право на попередню чи подальшу публікацію в пресі одного або декількох уривків з твору, право на серію, тобто право публікувати всі твори або його частини в одному або декількох послідовних номерах періодичного видання до чи після виходу твору в стандартному комерційному виданні; право на виконання уривків з твору по радіо або телебаченню, право на включення твору або його частини в антологію, право на перевидання в зміненому форматі.

Видавці часто вимагають від ліцензіара надання їм, у рамках допоміжних прав, права на ліцензування відтворення опублікованого твору в мікрофільмах або інших репрографічних відтвореннях для цілей, що виходять за межі добросовісного використання, допустимого законом. Видавець може вимагати пред'явлення ліцензії на розміщення твору на магнітні або магнітооптичні носії з відкритим доступом або відтворення у формі звукозапису. Іноді запитується також право на ліцензоване відтворення у формі фільмів. Такі форми відтворення за допомогою сучасних технологій часто згадуються в сучасних видавничих договорах як "механічне відтворення" твору, а відповідні права -- як "права на механічне відтворення". Цей термін не треба плутати з поняттям "права на механічне відтворення музики", яке означає право на відтворення музичного твору у формі звукозапису.

До договору можуть бути включені спеціальні положення відносно цілісності твору, що видається. Наприклад, може бути зазначено, що видавець повинен відтворити твір без яких-небудь змін, скорочень або додатків. Це може виявитися корисним, особливо в країнах, де у законодавстві відсутні відповідні положення про "немайнові права".

У договорі на видання перекладу, як правило, зазначається, що видавець повинен використати точний і достовірний переклад, виконаний за його рахунок. Заголовок в перекладі підлягає письмовому схваленню ліцензіара авторських прав. На вимогу останнього остаточний текст перекладу також повинен надаватися йому для схвалення.

Може також бути обумовлено, що "видавець забезпечує на кожному примірнику чітке зазначення назви твору і прізвища автора". Залежно від обставин може бути додано, що "видавець зобов'язується друкувати прізвище першого видавця, а також рік першого видання (роки видань) твору на зворотному боці титульного аркуша".

З урахуванням певних формальностей, що існують у багатьох країнах, як умова повного використання авторських прав на твори, що видаються, у видавничих договорах звичайно зазначається, що на титульному аркуші повинен проставлятися відповідний символ авторського права. Цей символ складається з позначення ©, року першої публікації твору та імені володільця авторських прав на твір.

Відносно розповсюдження опублікованих примірників часто зазначається, що видавець забезпечує ефективне просування твору за свій власний рахунок. У разі, коли ліцензія не обмежується тільки одним випуском, часто додають, що "він повинен стежити за тим, щоб книги були постійно в продажу, а нові випуски друкувалися своєчасно, щоб задовольняти існуючий попит"

Якщо договір припиняє свою чинність з незалежних від автора причин, він має право оплати фактично виконаних робіт. Розмір і порядок виплати винагороди встановлюється угодою сторін. Проте, якщо автор у визначений договором строк не передасть замовнику твір за своєї вини, замовник має право розірвати договір і вимагати повернення виплаченого авансу.

3. Окремі види авторських договорів

Також до різновидів авторських договорів відносять авторські договори на музичні твори. Так, Жилінкова О. В. дає наступне визначення, що авторський договір на музичний твір - це домовленість сторін, згідно з якою одна сторона - автор (чи інший право володілець) зобов'язується створити та передати музичний твір, або передати майнові права на музичний твір, або надати дозвіл на використання музичного твору іншій стороні - користувачеві, а друга сторона зобов'язується сплатити за це винагороду та здійснити певні дії.

Трапляються часті випадки, коли основним засобом використання твору є його привселюдне виконання, тут виникає питання про укладення постановочного договору.

Постановочний договір укладається, коли основним способом використання твору є його публічне виконання, зазначає Дроб'язко В.С. Його предметом можуть бути драматичні твори, музика або лібретто опери, балету, оперети і т.п., що використовуються театрально-видовищними організаціями (театрами, філармоніями, цирками, концертними організаціями тощо) шляхом постановки на сцені. Предметом поставочного договору може бути будь-який твір -- як оприлюднений, так і неоприлюднений. Особливий акцент варто зробити на тому, що твори, по відношенню до яких укладається постановочний договір, можуть бути як не оприлюдненими, так і уже відомими публіці.

У області кіно і телебачення діють сценарні договори. Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з використанням літературного твору, за яким знімається кінофільм, телефільм, здійснюється радіо- або телепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Суть сценарного договору визначається тим, що правовідношення, що він регламентує обумовлюються необхідністю використання тексту, по якому знімається кінофільм, телефільм, робиться радіо або телепередача, проводиться масово-видовищний захід і т.д. Сценарним договором передбачається використання твору в зміненій формі, такі договори національна правова доктрина поділяє опираючись на вид твору, якого стосується сценарій, що створююється на основі твору: кінофільм художній, документальний, науково-популярний, видовий і ін.

Отже, сценарний договір -- це договір про створення сценарію, для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно- або телефільму, радіо- чи телемовлення.

За сценарним договором автор зобов'язується передати або створити і передати замовнику сценарій для здійснення будь-якого видовища у визначений договором строк. Замовник зобов'язаний розглянути поданий твір, схвалити, відхилити чи запропонувати його доопрацювати. Безперечно, сценарний договір платний. Сторонами в договорі виступають автор, яким завжди є фізична особа, та замовник, яким може бути як фізична, так і юридична особа.

Звичайно, частіше замовниками виступають саме юридичні особи, які мають спеціальні можливості для здійснення сценарію, -- виконавців, приміщення, технічні засоби тощо. Замовником може виступати і фізична особа, принаймні, законодавство не містить перепон для такого висновку. Будь-яка фізична особа може замовити сценарій для реалізації його в кіно- чи відеофільмі про свій життєвий шлях, родовід тощо. Це може бути сценарій не тільки про свій життєвий шлях, а й про творчий шлях свого батька (матері) тощо.

Об'єктом договору є літературний сценарій, який має відповідати обумовленим у договорі умовам і вимогам. Умови сценарію за загальним правилом визначаються у творчій заявці, яка складається і затверджується замовником, де окреслюється основна ідея сценарію, визначаються сюжетна лінія, характеристики виконавців. У сценарії має бути викладено повний, детальний і послідовний опис дій, діалогів, вчинків тощо.

Права і обов'язки сторін у сценарному договорі виникають з моменту його підписання. Зазначені права і обов'язки сторін і складають зміст сценарного договору. При цьому на автора покладається ряд обов'язків, визначених договором. Твір має бути переданий у визначений строк, не передаватися третім особам без дозволу замовника та ін. Автор має право і зобов'язаний брати участь в реалізації свого твору.

Сценарний договір близький до постановочного, проте його головною відмінністю є те, що літературний сценарій доповнюється, змінюється і переробляється, для того, щоб бути максимально наближеними до потреб кінематографу. У той час як постановочний договір регулює відношення, що виникають між сторонами при привселюдному виконанні твору.

Окрему групу договорів складають договори про використання творів образотворчого мистецтва в театральних постановках, у кіно - та телефільмах. Створювані художником для оформлення спектаклів малюнки декорацій і костюмів, безперечно, є творами образотворчого мистецтва і тому є об'єктами авторського права і правової охорони. За ескізами, що створені художником, виготовлюються декорації, шиються костюми. Відносини театрів з художниками-постановниками оформляються по-різному. В одних театрах на оформлення кожного спектаклю з художником укладається договір, в інших є штат своїх художників. Вони створюють ескізи декорацій і костюмів у порядку службових обов'язків.

Договір художнього замовлення є угодою, за якою автор зобов'язується створити і передати замовнику в установлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язується сплатити автору обумовлену винагороду.

За загальним правилом зображення в образотворчому творі будь-якої особи без її згоди не допускається. Із цього загального правила практикою вироблені окремі винятки. Згоди зображеної особи не вимагається, якщо вона позувала за плату, а також коли це робиться в державних чи громадських інтересах.

Ескізи, етюди та інші підготовчі матеріали залишаються власністю автора. При цьому, якщо договір художнього замовлення розірваний з будь-яких підстав достроково, твір залишається у власності автора.

Автор твору, в якому зображена певна особа, не має права на опублікування, відтворення і розповсюдження твору. Зображена в творі особа має право вимагати заборони випуску твору у світ або припинення його розповсюдження, якщо для неї це виявиться з тих чи інших причин небажаним.

Право на зображення мають також діти зображеної особи, той із подружжя, який пережив померлу особу. За зображеною особою це право зберігається протягом усього її життя.

Серед договорів художнього замовлення на створення твору образотворчого мистецтва певне місце посідають пам'ятники та меморіальні скульптурно-архітектурні споруди чи комплекси. Пам'ятники для встановлення на могилах померлих родичів створюються на замовлення громадян або установ. Але якщо пам'ятники чи меморіальні скульптурно-архітектурні споруди мають своїм призначенням увіковічення певних крупних подій, що мають державне, громадсько-політичне значення, а також увіковічення видних державних, громадських та політичних діячів, видних діячів науки і культури, то такі твори можуть створюватися лише за рішеннями директивних органів держави. На підставі таких рішень укладаються договори на їх створення.

Твори образотворчого мистецтва часто використовуються в промисловості. Таке використання можливе лише на підставі окремого договору користувача з автором. Це вже буде договір не художнього замовлення, а договір на використання вже готового твору. Проте це не означає, що майбутній користувач не може укласти з автором договір художнього замовлення. Як у будь-якому іншому договорі у зазначеному договорі мають бути визначені ті ж самі умови -- об'єкт твору, масштаби його використання, розмір, порядок обчислення та виплати авторської винагороди.

Питання для обговорення:

1. Охарактеризуйте способи розпорядження майновими правами авторів.

2. Дайте правову характеристику авторських договорів.

1. Охарактеризуйте порядок укладення зміни і розірвання авторських договорів.

2. Порівняйте авторські договори із іншими, схожими договорами

3. Проаналізуйте окремі види авторських договорів (сценарні, постановочні), інші.

Вирішіть тестові завдання.

1. Виберіть вірну відповідь. Сторонами авторського договору є:

а) автор; в) винахідник;

б) виконавець; г) роботодавець.

2. Виберіть вірну відповідь. Авторський договір обов'язково має мати державну реєстрацію:

а) так б) ні.

3. Виберіть вірну відповідь. До істотних умов договору у сфері інтелектуальної власності слід віднести:

а) умову про обсяг використання об'єкта;

б) порядок та умови оплати за використані права;

в) предмет договору;

г) випадки і відповідальність по ризику.

4. Виберіть вірну відповідь. Авторські договори укладаються у:

а) письмовій формі б) усній формі.

5. Виберіть не вірну відповідь. Авторські договори за змістом поділяються на:

а) договори в галузі наукової діяльності;

б) договори в галузі літературної діяльності;

в) договори у сфері мистецької діяльності;

г) договори у сфері технічної діяльності.

6. Виберіть вірну відповідь. Договір про передачу виключного права повинен бути укладений у формі:

а) нотаріально посвідченій; в) простій письмовій;

б) усній; г) будь-якій.

7. Виберіть вірну відповідь. Внесення змін, скорочень або доповнень у твір, який використовується після смерті його автора, допускається з дозволу правоволодільця у випадках коли це:

а) не суперечить волі автора, яка була виражена при житті;

б) обговорювалося з автором перед його смертю;

в) передбачено в заповіті автора;

г) не порушує цілісність сприйняття твору.

8. Виберіть вірну відповідь. Автор виключного права може розпоряджатися ним шляхом складання:

а) довіреності; в) договору уступки вимоги;

б) заповіту; г) договору концесії.

9. Виберіть вірну відповідь. Виключне право на науковий твір, літератури або мистецтва діє на протязі життя автора і після його смерті, рахуючи з першого дня року наступного за роком смерті автора на протязі:

а) 20 років; в) 50 років;

б) 30 років; г) 70 років.

10. Виберіть вірну відповідь. Не допускається звернення стягнення на:

а) право вимоги автора за договором про передачу виключного права на твір іншій особі;

б) виключне право на твір яке належить автору;

в) право вимоги автора за ліцензійним договором;

г) доходи від використання твору.

Тема 10. Правове регулювання договорів у сфері промислової власності

Ключові слова: ліцензійний договір, ліцензіар, ліцензіат, договір на створення об'єкту промислової власності, договір на здійснення патентного пошуку, зміст договору, договір комерційної концесії (франчайзингу).

1. Поняття ліцензійних договорів

У зарубіжній і вітчизняній науковій літературі по-різному даються визначення ліцензійного договору. Різноманітність думок з цього приводу обумовлюється тим, що до недавнього часу, незважаючи на поширеність таких правочинів, була відсутня практика офіційного закріплення поняття ліцензійного договору.

Ліцензійний договір - це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона - ліцензіар - на оплатній основі надає іншій стороні договору - ліцензіату - право на використання об'єктів промислової власності.

Як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати вимогам закону і містити всі необхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках, протее ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності крім обовязкової письмової форми маюють вимогу, що вони набирають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України.

Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 1109 вказує, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін.

Ліцензійний договір вважається укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо істотних умов (тобто тих умов, які визнані істотними законом або необхідні для договорів даного виду), проте дійсним ліцензійний договір стає з дати публікації відомостей про видачу ліцензії в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесення їх до державного реєстру. Порядок реєстрації ліцензійних договорів установлений Правилами розгляду і реєстрації договорів про передачу патенту і ліцензійних договорів про надання права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, торговельної марки, інші.

Ліцензійний договір від імені юридичної особи підписує особа, яка має на це відповідні повноваження. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує договір, самого підпису, ініціалів, прізвища, дати. Зазначене скріплюється печаткою. Якщо стороною договору є іноземна юридична особа, необхідно враховувати вимоги, які передбачені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 р. № 201.

Відповідними відомствами і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Загальновідомо, що сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензіар -- це фізична або юридична особа, якій належить виключне право дозволяти або забороняти використання об'єкта права інтелектуальної власності (наприклад, автор твору, володілець патенту на винахід, володілець свідоцтва на торговельну марку, інша особа, яка у встановленому порядку набула виключне право дозволяти використання відповідного об'єкта права інтелектуальної власності) має право на здійснення таких дій.

Ліцензіаром може бути як повнолітня, так і неповнолітня фізична особа. Законодавець надав можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом. Ліцензіаром може виступати і держава, інтереси якої представляє уповноважений орган. Творець об'єкта права інтелектуальної власності не завжди є ліцензіаром.

Іншою стороною ліцензійного договору є ліцензіатом. Ним є особа, якій надається дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензія) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства. Ним може бути як фізична особа (наприклад, виконавець, якому автор твору надає дозвіл публічно виконувати цей твір), так і юридична особа (наприклад, товариство, яке одержує від володільця патенту дозвіл на використання винаходу), а також держава, інтереси якої представляє уповноважений орган.

У ліцензійному договорі можуть бути обмеження у використанні майнових прав ліцензіатом. До таких обмежень ліцензіар вдається з метою уникнути конкуренції ліцензіата. Обмеження може стосуватися обсягу випуску товарів або ліцензія обмежується тільки виробництвом продукції, яка використовуватиметься для певних цілей (наприклад, для виробництва ліків лише для людини, але не для тварин). Обмеження може стосуватися також використання предмета ліцензії на певному виробництві або продажу продукції на певній території.

Чинний ЦК України передбачені надання таких видів ліцензій: виключна, одинична, невиключна, а також інші види, що не суперечать закону.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Виключна ліцензія може бути обмежена. Межі виключної ліцензії стосуються: строку дії ліцензії; території, на яку поширюються надані права; способу використання охоронюваного об'єкта; обсягу використання предмета ліцензії. Обмеження можуть встановлюватись також щодо квоти на випуск виробів, ціни на вироблену за ліцензією продукцію та інших умов, які окреслюють виключні права ліцензіата та ліцензіара.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Цей вид ліцензії ще називають простою.

Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все у тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії у тих межах, що були визначені ліцензійним договором виключної ліцензії, і надавати право використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно і надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об'єкта інтелектуальної власності на території одного регіону країни, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той самий об'єкт на території будь-якого іншого регіону цієї ж країни.

Виключна ліцензія більш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою. За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за собою право на використання цього самого об'єкта, включаючи право надання ліцензій іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу субліцензій.

Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання.

Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:

1) із власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійної угоди;

2) власник охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об'єкта зумовлений поважними причинами;

Примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії. Примусова ліцензія, видана судом, повинна містити визначення обсягу використання, строку дії дозволу та порядку виплати винагороди власнику охоронного документа.

Видача примусової ліцензії на секретний об'єкт промислової власності може мати місце лише за умови, що заінтересована особа має дозвіл на доступ до цього об'єкта від Державного експерта.

В умовах воєнного та надзвичайного стану, а також в інтересах суспільства Кабінет Міністрів України має право дозволити використання об'єкта промислової власності визначеній ним особі без дозволу власника охоронного документа. Такий дозвіл також надається на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою власнику документа відповідної компенсації.

В практиці укладення ліцензійних договорів зустрічаються випадки об'єднання в одному договорі виключних і невиключних ліцензій. Такі правочини отримали назву ліцензійних договорів змішаних ліцензій. Як приклад наводиться надання за одним ліцензійним договором одночасно виключної ліцензії на виробництво, використання і продаж продукції на території однієї чи декількох країн та невиключної ліцензії на виробництво і продаж продукції на території інших країн

Ліцензійний договір вважається укладеним з моменту погодження сторонами істотних умов договору, тобто є консенсуальним договором. За загальним правилом умови договору повинні бути викладені у письмовій формі і підписані сторонами договору.

Ліцензійний договір може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін та за рішенням суду.

Сторони, які мають намір достроково припинити ліцензійний договір, укладають додаткову угоду про дострокове припинення ліцензійного договору, і на підставі цього подають до Департаменту підписану обома сторонами заяву про внесення змін до реєстру ліцензійних договорів у зв'язку з достроковим припиненням дії ліцензійного договору. Розгляд документів та внесення змін відбувається протягом двох місяців з дати надходження заяви.

Договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, ініціаторами якого можуть виступити ті ж суб'єкти, що й в інших видах договорів (сторони договору, державні органи).

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

2. Види ліцензійних договорів і ліцензійних платежів

Ліцензійні договори залежно від окремих критеріїв поділяються:

за об'єктом щодо якого укладаються ліцензійні договори вони поділяють на :

1. ліцензійні договори на винаходи, корисні моделі;

2. ліцензійні договори на промислові зразки;

3. ліцензійні договори на торгівельні марки;

4. ліцензійні договори на топографії інтегральних мікросхем;

5. ліцензійні договори на сорти рослин;

6. ліцензійні авторські договори.

Згідно із чинним ЦК сьогодні значно збільшилась сфера застосування ліцензійного договору. Так, у спеціальному законодавстві про інтелектуальну власність та в спеціальній літературі розрізняється ліцензійний договір у сфері авторського права та ліцензійний договір у сфері промислової власності.

При наявністю правової охорони в залежності від правоохоронного документу (або способом охорони) ліцензійні договори поділяються на:

1. патентні ліцензійні договори;

2. безпатентні ліцензійні договори.

Патентними ліцензійними договорами називаються правочини, об'єкти яких захищені охоронюваними документами (патентом, свідоцтвом).

Безпатентними ліцензійними договорами називаються правочини, об'єкти яких не захищені охоронюваними документами (наприклад ліцензійні авторські договори).

Так, - на думку Богуславського М. М., - крім патентних та безпатентних, виділяють ще й комплексні ліцензійні договори, в яких право використання запатентованих об'єктів інтелектуальної власності поєднується з правом використання ноу-хау.

За відплатністю ліцензійні договори поділяються на дві групи:

1. відплатні ліцензійні договори;

2. невідплатні ліцензійні договори.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 1109 як обов'язкову умову ліцензійного договору визначає розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності. Навіть якщо в ліцензійному договорі не буде зазначена плата, за законодавством України він вважатиметься відплатним, оскільки згідно Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено самим договором, законом або не випливає із суті договору (презумпція відплатності договору). Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У світовій практиці зустрічаються і невідплатні ліцензійні договори. Невідплатна ліцензія може видаватись на право використання виключних прав за умови, що ліцензіат купуватиме у ліцензіара, наприклад, напівфабрикати для виготовлення напою "Кока-кола".

За законодавством України для того, щоб вважати ліцензійний договір невідплатним, сторони повинні передбачити це безпосередньо в умовах договору. Але тоді він відноситиметься не до ліцензійних, а до групи інших договорів щодо розпорядження майновими правами в сфері інтелектуальної власності.

За способом комерційної реалізації або в залежності від того, чи є ліцензійний договір самостійним чи входить в інший договір більш загального типу, розрізняють:

1. "чисті" ліцензії;

2. супутні ліцензії.

Ліцензія вважається "чистою", якщо метою договору є передача прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності в межах самостійного ліцензійного договору, а не за іншими договорами.

Супутні ліцензії передбачають передачу прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності в ліцензійній формі за іншими правочинами.

За умовам надання ліцензій виділяються такі види ліцензійних договорів:

1. субліцензійні договори;

2. "відкриті" ліцензійні договори;

3. перехресні ліцензійні договори;

4. поворотні ліцензійні договори.

Так, в ч. 2 ст. 1109 ЦК закріплює правовий статус субліцензійного договору, за яким ліцензіат надає дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензіату). Укладення субліцензійного договору можливе тільки у випадках, прямо передбачених у ліцензійному договорі між ліцензіаром і ліценціатом. При цьому оскільки субліцензіат не перебуває у безпосередніх договірних відносинах з ліцензіаром, відповідальність перед останнім за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Зазвичай за субліцензійним договором надається проста ліцензія.