Юридична природа права інтелектуальної власності

Науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність і розробка цілісної інтелектуально-правової концепції правового статусу творця інтелектуальної власності та його правонаступників. Захист прав на інтелектуальну власність.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.01.2009
Размер файла 130,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3

Зміст

Вступ

1. Історія розвитку права інтелектуальної власності в Україні

1.1 Передумови виникнення права інтелектуальної власності в Україні

1.2 Сучаний етап розвитку права інтелектуальної власної в Україні

2. Об'єкти права інтелектуальної власності

3. Суб'єкти права інтелектуальної власності

4. Права та обов'язки субєктів інтелектуальної власності

4.1 Авторське право

4.2 Субєктивні авторські права

4.3 Немайнові права

4.4 Майнові права

5. Захист прав на інтелектуальну власність

5.1 Цивільно-правовий захист патентних прав

5.2 Кримінально-правовий захист

5.3 Адміністративно-правовий захист

6. Експертиза обєктів інтелектуальної власності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Світовий розвиток інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності виявив тенденції, за якими зазначені фактори набувають пріоритетного значення в соціально-економічному розвитку будь-якої країни, в тому числі і України.

Зростання ролі і значення інтелектуальної власності для суспільного прогресу в свою чергу зумовлює виникнення ще двох тенденцій. Прибутковість використання інтелектуальної власності все більше приваблює тих, хто для одержання легкої наживи в усе більших масштабах вдається до неправомірного використання об'єктів інтелектуальної власності, що наносить велику шкоду суспільству.

Друга тенденція полягає в тому, що інтелектуальна діяльність і її результат інтелектуальна власність знаходяться в постійній динаміці, відповідність правової охорони яких часто не встигає за їх розвитком.

При цьому слід відзначити й те, що законодавство України про інтелектуальну власність створювалося в умовах її незалежності, майже на голому місці. До здобуття незалежності Україна власного законодавства про інтелектуальну власність не мала. Це законодавство ще досить недосконале, воно не позбавлене окремих істотних недоліків, прогалин, суперечливих положень, деякі норми не узгоджені між собою тощо.

Зазначене законодавство України також знаходиться в постійній динаміці, - законодавець постійно шукає шляхи і способи його приведеня до світових стандартів та іншого удосконалення. Адже від належної, надійної та ефективної правової охорони інтелектуальної власності залежить рівень соціально-економічного розвитку України і, в кінцевому підсумку, добробут народу.

Серцевиною законодавства України про інтелектуальну власність є суб'єктивні права творця цієї власності. В сучасних умовах творець набуває статусу головної фігури суспільного розвитку. Розвиток інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в значній (якщо не в найбільшій) мірі буде зумовлюватися ставленням держави і суспільства до цієї фігури.

Теоретичну базу наукового дослідження склали праці вчених в галузі теорії права, цивільного права та права інтелектуальної власності: Ч.Н. Азімова, Г.О. Андрощука, С.С. Алексеєва, С.М. Братуся, Л.О. Глухівського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Е.П. Гаврилова, М.М. Богуславського, В.І. Жукова, К.В. Жудри, В.Я. Йонаса, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнецової, В.М. Коссака, В.В. Луця, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, Є.Ф. Мельник, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.А. Пушкіна, А.А. Пиленко, М.П. Ринг, В.О. Рясенцева, О.Д. Святоцького, І.В. Спасібо-Фатеєва, В.І. Серебровського, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Р.Б. Шишки, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, О.К. Юрченка, Л.С. Явича, В.Ф. Яковлева та ін.

Оцінки, висновки, наукові положення, пропозиції та рекомендації дослідження опиралися також і на роботи іноземних авторів інших держав: Єнні Брукинг, Рене Давид, Л.Жулліо Дела Морандьер, В.М. Фейгельсон, Р. Фостер, Г. Штумпф, Е.П. Рокічіолі, Т. Сакайя, Дюма Ролан та інші.

Від початку становлення законодавству України про інтелектуальну власність виповниться десять років. Проте, відповідного узагальнення та науково-теоретичного аналізу забезпечення творця необхідними гарантіями, правами й пільгами і взагалі визначення його правового статусу поки що в Україні не здійснювалося. Вважаємо, що настав час цю роботу здійснити, чим і визначається актуальність даного дипломного дослідження.

Метою дослідження є науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність і розробка цілісної інтелектуально-правової концепції правового статусу творця інтелектуальної власності та його правонаступників, яка б забезпечила успішний розвиток інтелектуальної діяльності та її результату інтелектуальної власності і їх надійну охорону.

Для досягнення зазначеної мети в роботі необхідно розв'язати наступні задачі:

визначити роль і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку України;

визначити актуальність, зміст, види та місце інтелектуальної власності в системі цивільного права України;

визначити склад об'єктів та суб'єктів права інтелектуальної власності за чинним законодавством України, , які підлягають цивільно-правовій охороні;

дослідити цивільно-правові форми охорони права інтелектуальної власності, зокрема особистих немайнових і майнових прав;

проаналізувати процес реалізації особистих немайнових і майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності;

здійснити науково-теоретичний аналіз системи захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України;

на основі результатів дослідження проблем правової охорони особистих немайнових і майнових прав, правового режиму об'єктів інтелектуальної власності та правового статусу суб'єктів інтелектуальної власності, виявити недоліки і прогалини в системі цивільно-правової охорони особистих немайнових і майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності, дати їм відповідну оцінку, визначити їх причини і розробити належні пропозиції та рекомендації, спрямовані на усунення виявлених недоліків та підвищення цивільно-правової охорони інтелектуальної власності.

Об'єкт дослідження складає система правовідносин в сфері інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності, шляхи підвищення ефективності правового впливу на них, загальні тенденції закономірного розвитку особистих немайнових і майнових правовідносин в зазначеній сфері.

Предметом дослідження є правовий режим об'єктів права інтелектуальної власності та правовий статус суб'єктів права інтелектуальної власності, що складаються в процесі інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, існуючий порядок регулювання відносин в зазначеній сфері, який забезпечує їх належну упорядкованість і захист прав та інтересів суб'єктів інтелектуальної власності в умовах переходу України до ринкових відносин, цивільне законодавство і законодавство про інтелектуальну власність.

Метод дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. Особисті немайнові і майнові відносини, що стосуються цивільно-правової охорони інтелектуальної власності, в роботі розглядаються як складова частина соціальних відносин, які в процесі свого історичного розвитку піддаються істотним змінам. Дана обставина зумовлює й динаміку нормативного регулювання майнових відносин в зазначеній сфері, пошук і трансформацію правових засобів, спрямованих на охорону права інтелектуальної власності, що задіяні в процесі правового регулювання відносин в сфері охорони права інтелектуальної власності, їх співвідношення з іншими нормативними актами. В роботі використано також формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичні методи дослідження.

1. Історія розвитку права інтелектуальної власності в Україні

1.1 Передумови виникнення права інтелектуальної власності в Україні

У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства.

В Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато чинників і найголовніший серед них -- відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна.

Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Литовський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише литовського, а й українського та білоруського народів. Багато його норм своїм корінням сягали у «Руську правду» часів Київської Русі. Правові звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVIII і першої половини XIX століть: «Права, по которым судится малороссийский народ» (1743), «Экстрат малороссийских прав» (1767), «Экстрат из указов, инструкций и постановлений» (1786), «Собрание прав Малороссии» (1807), «Свод местных законов западных губерний» (1837).

Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичем було прийнято рішення про створення окремих збірників, які б систематизували діючі форми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект першого Цивільного кодексу України. «Собрание прав Малороссии» було підготовлене на основі чинних в Україні Зерцала Законів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебурзького та ін.

Цей збірник діяв в Україні до 1843 р. і в ньому в основному були викладені норми цивільного права. Проте внаслідок самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половині XIX ст. став «Свод законов Российской империи» у редакції 1842 р., десятий том якого містив норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу не мала й Росія, не могла його мати й Україна.

Не мала повністю сформованого цивільного законодавства й Українська Народна Республіка. У Законі УНР «Про порядок видання законів» від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: «Усі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917 p., оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами, постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки». До таких належали і норми цивільного права «Своду законов Российской империи», що поширювалися на територію України.

Авторське право з'явилося в Росії лише на початку XIX ст. у досить своєрідній формі -- у Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 p., в якому за автором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте вже у законі від 8 січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як «майно благонабуте», а його автору (або перекладачу) довічно надавалося виключне право видання і продажу. Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25 років; пізніше (1857 р.) цей строк було подовжено до 50 років. Під час чергового перевидання десятого тому Зводу законів Російської імперії авторське право вперше переноситься в цей том як додаток до ст. 420. У цьому додатку авторське право розглядається як право власності. Проте 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право, який досить детально регулював авторські відносини. Цим законом права автора були істотно врізані.

У перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, що регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. були прийняті «Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 по 1929 pp. не було прийнято загального закону про авторське право. В Україні у цей час приймалися лише нормативні акти з окремих проблем авторського права, зокрема постанова РНК УРСР від 8 грудня 1925 р. «Про авторський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів».

Багато положень з «Основ авторського права» були згодом перенесені в українське законодавство про авторське право. Проте термін дії авторського права після смерті автора було скорочено до 25 років, а в Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р. авторське право мало чинність лише за життя автора. Основи допускали можливість будь-якої об'єктивізації творів, на які поширювалось авторське право (як союзного, так і республіканського законодавства), і діяли аж до другої кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р.

Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське право включив повністю. Йому присвячено IV розділ, що складається із 41 статті (ст. 475-516 ЦК РРФСР).

ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р.1 також містить розділ IV «Авторське право», що складається із 44 статей (ст. 472--516 ЦК УРСР). Після прийняття ЦК було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та ін. Звичайно, до розділу IV цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень, але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.2 Згодом було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р. № 784 та «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня 1995 р. прийняла Закон України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» до ЦК УРСР були внесені відповідні зміни.

Отже, авторське право в Україні почало розвиватися, хоча й під впливом Москви, з 20-х років XX ст. До того часу власного авторського права Україна не мала. Але й авторське право, що було започатковане у 1929 p., українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського авторського права.

Приблизно так само розвивалось і право на винаходи, промислові зразки та інші результати технічної творчості. Першим актом, Що встановлював загальні правила про видачу привілеїв на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812 p., опублікований під назвою «Про привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах»3. За цим Законом видача привілеїв мала факультативний характер, і держава не зобов'язана була надавати привілей при наявності в пропозиції певних ознак. Строк привілею встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на 10 років. У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р. Проте за обома цими законами привілеї видавались на розсуд керівництва.

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від 30 березня 1870 p., що використав досвід Західної Європи, взявши за основу її законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р. Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, внаслідок якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на 15 років і міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919 р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторське свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбанням держави. Наступним етапом був Закон про патенти на винаходи (1924 р.)2. У період НЕПу радянська держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, що став обов'язковим для всіх республік. Власне з цього часу законодавство про винахідництво було тільки загальносоюзним, і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та інші результати технічної творчості.

Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 p., яким затверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення.

Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а також визнано новий об'єкт правової охорони -- технічні удосконалення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 p., коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винаходи і технічні удосконалення. Це Положення було замінено новим від 24 квітня 1959 р.2, за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положення було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р.3 Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР»4. Цим Законом єдиним охоронним документом було визнано патент, а сам винахід -- товаром з усіма наслідками, що з цього випливають.

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 p., але через фактичний розпад СРСР він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце -- його основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже деякі риси ринкового характеру.

1.2 Сучасний етап розвитку права інтелектуальної власної в Україні

Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні кодифікаційні роботи, у тому числі й щодо законодавства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливих положення:

1) результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності;

2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом.

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затверджене Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Одночасно велась розробка пакета законів про правову охорону об'єктів промислової власності.

Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію. Проте основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. Хоча в цілому цей Закон має декларативний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. У Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності визначаються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат. Ці самі засади було покладено в основу Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.3 У цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»4, «Про охорону прав на промислові зразки» , «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»6 (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 p.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Про племінне тваринництво»'. Трохи раніше був прийнятий Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»8. Зазначені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.

Зокрема були прийняті закони України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.1, «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р.2, «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р.3 У зв'язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесено відповідні зміни до ЦК України, Кодексу законів про працю України, Митного кодексу та ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих законів України.

Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес становлення продовжується. З прийняттям нового ЦК України виникне необхідність розробки ряду інших законодавчих проектів.

Прийняття законів України про інтелектуальну власність -- це громадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийняті закони у ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття -- явище надзвичайної ваги.

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки положення, що містяться в VI розділі ЦК УРСР, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього СРСР в узагальненому вигляді.

По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною мірою наближене до вимог ринкової економіки. Воно визнало результати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо.

По-третє, воно дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством.

По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України не відокремлене від відповідного законодавства країн СНД.

П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно проголосило результати інтелектуальної діяльності об'єктами права інтелектуальної власності.

Незважаючи на окремі явні вади зазначеного законодавства, його все ж слід оцінити позитивно. Безумовно, воно потребує подальшого удосконалення. У процесі застосування законодавства виявилися і виявляються його вразливі місця, неузгодженості тощо. Про деякі з них варто згадати.

Важливе питання, що виникає у зв'язку з проблемою становлення законодавства про інтелектуальну власність України, -- місце цього законодавства у новому ЦК України.

З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку висловив О.А.Пушкін. Він писав, що право інтелектуальної власності -- це речове право і воно не повинно викликати ніякого сумніву. Воно характеризується такими самими рисами абсолютності і виключності. І тому, здавалося б, логічно розділ «Право інтелектуальної власності» помістити одразу за розділом «Право власності та інші речові права». Але слід враховувати, що здійснення права інтелектуальної власності пов'язане з виконанням специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх основі таких самих специфічних зобов'язань. Тому цей розділ треба помістити після традиційного розділу «Зобов'язальне право».

Як зазначає Н. М. Мироненко, інститут права приватної власності заслуговує на визнання як окремий, самостійний цивільно-правовий інститут, проте і вона не визначила місце цього інституту в кодексі. Вона також висловила цікаві обґрунтовані думки з приводу визнання права інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності. Обґрунтованим є її твердження, що суб'єкту права інтелектуальної власності належать ті самі правомочності -- право володіння на користування і розпорядження, що і звичайному власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н. М. Мироненко, що суб'єкту права інтелектуальної власності належить право на недоторканність. Таке категоричне твердження не відповідає реальному стану речей. Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В. Ф. Чигиря про те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. Він вважає, що право інтелектуальної власності має міститися після розділу «Зобов'язальне право». Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяльності не можуть бути об'єктами права власності.

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і практичне значення. Одні з них будуть враховані, інші -- не будуть, але головне у тому, що процес становлення власного законодавства України про інтелектуальну власність продовжується.

2. Об'єкти права інтелектуальної власності

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага (статті 177--201 ЦК України).

Результати інтелектуальної діяльності охоплюють будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний.

Поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Поняття «результати інтелектуальної діяльності» охоплює ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, об'єкти суміжних прав; виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, об'єкти промислової власності, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям. Перераховані об'єкти уже є об'єктами правової охорони, оскільки вони визнані державою такими. Але далеко не всі результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права інтелектуальної власності. Останніми можуть бути лише ті результати, що одержали правову охорону.

Слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуальної власності чи об'єкта правової охорони. Проте це різні поняття.

Слід виокремити такий результат інтелектуальної діяльності як відкриття. Відкриття -- це встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що є вищим науковим досягненням і має велике значення для всього людства. Тому відкриття не може бути об'єктом будь-якого виключного права будь-якої особи чи держави. Особа чи держава може лише закріпити за собою авторський чи державний пріоритет. Відкриття стає надбанням людства і може бути використаним будь-ким без будь-якого дозволу його автора чи авторів і без виплати будь-якої винагороди.

У колишньому СРСР правовій охороні належало лише авторство і пріоритет у формі диплома на відкриття, але диплом не закріплював ні за автором, ні за державою ніяких виключних прав на відкриття. Разом з дипломом авторам видавалась заохочувальна винагорода.

В Україні ставлення до відкриття двозначне. З одного боку, ЦК України (ст. 420) та інші законодавчі акти визнають відкриття об'єктом правової охорони. З іншого боку, чинним законодавством України про інтелектуальну власність відкриття не визнаються об'єктом правової охорони. Але незалежно від цього відкриття були, є і будуть вищим результатом наукової діяльності. ЦК України наукові відкриття визнав.

3. Суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Перехід акторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» містить таку норму: «Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником» (п. 6 ст. 28). Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України.

Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Проте із цього загального правила є один виняток. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб'єктами, які цими правами користуються. Правом на одне і те саме зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб. Об'єктом спадкування не може бути річ (об'єкт), що не є об'єктом права власності спадкодавця.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними згідно з договором або законом. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить ст. 31 «Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права». Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі. У практиці такі випадки відомі.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» чітко й однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України.

Отже будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, визнані товаром. Щодо цього товару можуть вчиняться будь-які цивільно-правові угоди. Тобто майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об'єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод. Однією зі сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інтелектуальної власності.

Правонаступником може бути й держава. За Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. ЗО) твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Що ж слід розуміти під поняттям «суспільство»? У широкому значенні цього слова суспільство -- це сукупність форм сумісної діяльності людей, що склалося історично. У вузькому -- історично конкретний тип соціальної системи. Тобто, коли твір стає надбанням суспільства, то це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало існувати -- воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб'єктом такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної норми (п. З ст. ЗО). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить поняття «інші особи, які мають авторське право». Якщо ці особи мають авторське право, то вони безперечно є суб'єктами авторського права. До цих осіб передусім належить роботодавець -- він не є правонаступником автора. Закон наділяє його авторським правом за наявності певних умов.

Авторським правом наділені також у певній мірі особи, в яких воно виникло на підставі ліцензійного договору -- ліцензіати. Вони також не є правонаступниками, але за договором мають певні авторські права.

Проте Закон містить й інше визначення особи, яка має авторське право і суміжні права. За визначенням це є автор або виконавець у разі, коли майновими правами володіє автор або виконавець, а також фізична або юридична особа, якій було передано майнові права. З цього визначення важко збагнути, хто є тією «іншою особою, яка має авторське право». Коли сам автор володіє своїми майновими правами, то його немає підстав вважати іншою особою, яка має авторське право. Якщо ж майнові права автора передані іншій особі, то це є не що інше як правонаступництво, адже майнові права можуть бути передані іншій особі лише за договором. Правонаступництвом у цивільному праві визнається перехід прав і обов'язків від однієї особи до іншої, у тому числі і за договором.

ЦК України (ст. 435) передбачає більш широке коло осіб, які можуть мати авторські права. До цього кола ЦК України відносить авторське право упорядників та інших складених творів, авторів похідних та колективних творів.

Авторське право належить авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) на здійснений ним підбір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування).

Похідними творами визнаються переклади, переробки, аранжування або інші переробки. Особи, які здійснили переклад, переробку або аранжування, визнаються авторами саме цих творів -- перекладу, переробки або аранжування. Вони не є авторами первісних творів, але мають авторські права.

Те саме стосується і про колективний твір. Видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань не визнаються авторами цих творів. Але їм належить виключне право на використання таких видань у цілому. Виключні права на використання -- це і є майнові права. Отже, видавець зазначених видань не визнається автором видання в цілому, але він є тією особою, яка має авторське право.

Патентні закони України не знають такого суб'єкта як інша особа, яка має патентні права. Цим законам відомий один суб'єкт патентних прав -- патентовласник. Проте з цього загального правила також є винятки. Патентному праву відома така особа (суб'єкт права) як першокористувач. Ним визнається будь-яка особа, яка до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету, в інтересах своєї діяльності з комерційною метою використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому об'єкту промислової власності, чи здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання об'єкта промислової власності, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Суб'єктом патентного права може стати особа за рішенням суду. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» суд може у передбачених Законом випадках примусити власника патенту укласти із заінтересованою особою договір невиключної ліцензії.

4. Права та обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

Результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами правової охорони лише за однієї необхідної умови -- цей результат має відповідати вимогам закону. За цією вимогою всі об'єкти інтелектуальної власності поділяються на три групи:

1) твори науки, літератури і мистецтва та суміжні права;

2) об'єкти промислової власності, що потребують спеціальних експертиз;

3) об'єкти промислової власності та деякі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, що підлягають державній реєстрації.

Право інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва виникає із самого факту створення твору. Стаття 11 п. 2 Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує: «Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей». Проте за бажанням автор для засвідчення свого авторства або будь-якої виключної правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі. Твір науки, літератури і мистецтва стає об'єктом правової охорони незалежно від того, чи оприлюднений він, чи не оприлюднений. Не мають значення його обсяг, мета, призначення, жанр, а також спосіб відтворення, виражений в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

Дещо інші вимоги висуваються до суміжних прав. Об'єкти суміжних прав (виконання творів, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення) стають об'єктом правової охорони, якщо вони вперше оприлюднені на території України або оприлюднені на території України протягом 30 днів від дня їх оприлюднення в іншій державі. Права організацій мовлення охороняються чинним законодавством, якщо зазначені організації мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України.

Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються в Україні відповідно до міжнародних договорів.

4.1 Авторське право

Авторське право має чинність на території України незалежно від громадянства і постійного місця проживання авторів, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але перебувають в об'єктивній формі на території України. Авторське право України поширюється також і на твори, які вперше були опубліковані в іншій країні, але протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

Авторам, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання в Україні, надається правова охорона незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Чинність авторського права поширюється також і на інших осіб, які визнаються суб'єктами авторських відносин.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності -- це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Зазначені суб'єктивні права за своїм змістом схожі, проте мають певні відмінності залежно від видів інтелектуальної діяльності.

Початок виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності за видами цієї діяльності не збігається. Істотна різниця у цьому є між авторським правом і правом промислової власності. Авторське суб'єктивне право виникає на твори науки, літератури і мистецтва з моменту надання цьому твору об'єктивної форми. Суб'єктивні суміжні права виникають: суб'єктивне право виконавців -- з моменту виконання твору; суб'єктивне право виробників фонограм -- з моменту першої фіксації; суб'єктивні права організацій мовлення -- з моменту першої передачі в ефір.

Щодо об'єктів промислової власності, то чинне законодавство про промислову власність (у тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг) по-різному визначає початок виникнення суб'єктивних прав.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 1 ст. 28 проголошує: «Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу». Таку саму норму містить і Закон України «Про охорону прав на промислові зразки». Проте звертає на себе увагу певна неузгодженість виникнення суб'єктивних прав на зазначені об'єкти промислової власності. Патент на винахід починає свою чинність з моменту подання заявки до Установи. Чинність патенту на промисловий зразок також починається від дати подання заявки до Установи. Стаття 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» проголошує, що право власності на винахід і корисну модель також виникає від дати подання заявки до Установи, оскільки це право засвідчується патентом.

Отже, чинність патенту і проголошене ним право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок виникають від дати подання заявки. Особисті немайнові та майнові права на ці самі об'єкти промислової власності, що випливають із патенту, виникають від дати публікації відомостей про видачу патентів. А хіба право власності не майнове право? Постає питання і про особисті немайнові права -- з якого моменту вони виникають? Відповіді на ці запитання законодавство, на жаль, не має.

Суб'єктивні права на знаки для товарів і послуг відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виникають від дати подання заявки до Установи. Ці права, що випливають зі свідоцтва (ст. 16 Закону), набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику виключне право на користування і розпорядження знаком на свій розсуд. Але ж самого знака ще немає. Заявка на нього ще тільки розглядається і процес її розгляду може тривати два і більше років. Проте власник свідоцтва уже має право ним користуватися і розпоряджатися, хоча ще не відомо, чи буде заявлене позначення визнано знаком для товарів і послуг.

У місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт (ст. 35 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин») авторові видається свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові видається патент. Тимчасова правова охорона у межах наданого з заявкою опису сорту надається від дати подання заявки.

Закони України «Про племінне тваринництво» та «Про внесення змін до Закону України «Про племінне тваринництво» вказівок про час виникнення суб'єктивних прав на селекційні досягнення у тваринництві не містять.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» момент виникнення суб'єктивних прав на зазначені топографії пов'язує з моментом внесення відомостей про топографію інтегральної мікросхеми до Реєстру. Саме з цього моменту ст. 16 цього Закону надає власнику зареєстрованої топографії ІМС виключне право використовувати топографію ІМС на свій розсуд.

Таку саму норму містить Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Стаття 17 цього Закону встановлює, що права, які випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товарів, та (або) права на його використання діють від дати реєстрації.

Отже, два закони встановлюють початок виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності від дати опублікування відомостей про видачу патентів. Два інших -- від дати подання заявки на видачу охоронного документа, ще два -- з моменту державної реєстрації заявленого документа. Такий порядок визначення початку виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності не можна визнати логічним. Він не зумовлений якими-небудь характерними особливостями об'єктів, що заявляються.

4.2 Суб'єктивні авторські права

Більш принципові відмінності є в порядку визначення суб'єктивних авторських прав і суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності. Перші, як уже не раз підкреслювалося, виникають з моменту надання об'єктивної форми творам науки, літератури і мистецтва або з початку вчинення дії, результатом якої виникають об'єкти суміжних прав. Для засвідчення авторських і суміжних прав законодавство не вимагає виконання будь-яких формальностей.

Щодо виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності, в тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, чинне законодавство вимагає виконання певних юридичних дій, без яких зазначене право просто не виникає. Система юридичних дій об'єднує:

-- подання заявки на пропозицію, яку заявник має намір через відповідний державний орган визнати тим чи іншим об'єктом інтелектуальної власності;

-- здійснення необхідних експертиз заявок на видачу охоронного документа на той чи інший об'єкт інтелектуальної власності;

-- у разі позитивних результатів проведених експертиз здійснення державної реєстрації заявленого і атестованого об'єкта промислової власності;

-- видача відповідного охоронного документа, що засвідчує виникнення суб'єктивних прав на об'єкт промислової власності.

Новим ЦК України не внесено чіткості щодо моменту виникнення суб'єктивних прав інтелектуальної власності на окремі об'єкти. Так, ч. 2 ст. 425 встановила, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Тобто початок перебігу цих строків визначається щодо окремих об'єктів права інтелектуальної , власності.

ЦК України поділив усі майнові права інтелектуальної власності на просто майнові і виключні майнові.

Щодо об'єктів авторського права, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення момент виникнення суб'єктивних прав інтелектуальної власності визначається однаково незалежно від їх поділу на виключні і невиключні:

на твори науки, літератури і мистецтва -- з 1 січня року, що настає за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів (ч. 1 ст. 446);

на виконання -- з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису -- з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання (ч. 1 ст. 456);

на фонограму, відеограму -- з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми (ч. 2 ст. 456);

на програму мовлення -- з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення (ч. З ст. 456).

Щодо об'єктів промислової власності, то ЦК України визначає момент виникнення права інтелектуальної власності по-різному залежно від того, виключні це права чи не виключні.

Щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонування інтегральних мікросхем майнові права інтелектуальної власності виникають від дати, наступної за датою їх державної реєстрації, а виключні майнові права інтелектуальної власності -- від дати подання заявки до Установи (статті 465, 475 ЦК України).

Слід зазначити, що йдеться про суб'єктивні права саме на об'єкти промислової власності, що виникають лише на підставі рішення відповідного державного органу про визнання заявленої пропозиції тим об'єктом, на який претендував заявник. У заявника є й інші суб'єктивні права, що виникають ще до визнання пропозиції тим чи іншим об'єктом промислової власності. Це право на подання заявки, на її зміну, заміну, відкликання тощо. Про них йтиметься пізніше.

У теорії цивільного права всі суб'єктивні права прийнято поділяти на особисті немайнові і майнові права. Цей поділ стосується і об'єктів інтелектуальної власності.

Стаття 423 ЦК України наводить перелік особистих немайнових прав інтелектуальної власності:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Проте у випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам, наприклад, спадкоємцям, творчим спілкам.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Автору твору науки, літератури і мистецтва належать особисті немайнові права, наведені вище, а також право:

1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням

твору, якщо це можливо;

2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

4) на недоторканність твору.

За своїм змістом особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав та суб'єктів промислової власності в певній мірі не збігаються, тому їх варто розглянути окремо.

4.3 Немайнові права

Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва визначені ст. 438 ЦК України.

Право авторства полягає в тому, що лише дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва має право називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.


Подобные документы

  • Проблема правового регулювання охорони права інтелектуальної власності. Діюче українське законодавство про інтелектуальну власність, його основні недоліки. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності. Правовий режим прав інтелектуальної власності.

    лекция [33,5 K], добавлен 02.12.2013

  • Інтелектуальна власність як юридична категорія та розвиток її як категорії права. Поняття права інтелектуальної власності. Законодавство України про інтелектуальну власність. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності.

    реферат [23,9 K], добавлен 30.10.2008

  • Термин і поняття права інтелектуальної власності, розгляд його з об’єктивних і суб’єктивних позицій. Поняття "захист авторських і суміжних прав". Законодавство України про інтелектуальну власність. Позовна заява про захист прав інтелектуальної власності.

    реферат [22,9 K], добавлен 07.07.2011

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Загальна характеристика інститутів інтелектуальної власності. Виявлення проблем, пов`язаних з набуттям, здійсненням, захистом та охороною даних прав. Методи вирішення проблем та вдосконалення законодавства України в сфері інтелектуальної власності.

    курсовая работа [61,6 K], добавлен 12.09.2015

  • Сутність інтелектуальної власності та види її порушень. Аналіз сучасного стану системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Виявлення недоліків та проблем в законодавчій базі. Державна політика у сфері правової охорони інтелектуальної власності.

    курсовая работа [222,8 K], добавлен 25.11.2012

  • Розгляд особливостей цивільного, кримінального та адміністративно-правового способів охорони та захисту інтелектуальної власності згідно законодавства України. Порівняльна характеристика європейського і вітчизняного досвіду захисту авторських прав.

    контрольная работа [40,5 K], добавлен 18.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.