Набуття, здійснення та захист прав в сфері інтелектуальної власності

Загальна характеристика інститутів інтелектуальної власності. Виявлення проблем, пов`язаних з набуттям, здійсненням, захистом та охороною даних прав. Методи вирішення проблем та вдосконалення законодавства України в сфері інтелектуальної власності.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.09.2015
Размер файла 61,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

Розділ ІІ. Характеристика інститутів інтелектуальної власності

2.1 Авторське право та суміжні права

2.2 Патентне право

2.3 Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту

2.4 Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності

Розділ ІІІ. Інтелектуальна власність в Україні

3.1 Захист інтелектуальної власності

3.2 Проблеми та перспективи розвитку охорони інтелектуальної власності в Україні

3.3 Недоліки законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні

Розділ ІV. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав, патентного права, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту та нетрадиційних об`єктів інтелектуальної власності

Висновки

Список використаної літератури і джерел

Вступ

інтелектуальний власність право захист

Актуальність дослідження проблеми. В сучасних економічних та політичних умовах розвитку України все більшу роль відіграють процеси, що відбуваються в сфері інтелектуальної власності. Саме вона є важливою частиною основних ресурсів держави, її науково-технічного потенціалу, який є вагомим чинником в сучасних економічних перетвореннях.

Як країна, яка активно розвивається, Україна, посідає провідні місця в науці -- математиці, інформатиці, фізиці, матеріалознавстві та в деяких інших напрямах.

Зростаюча зацікавленість цією власністю пов'язана, перед усім, із ринковими перетвореннями, появою приватної власності, визначенням пріоритету поновлюваного інтелектуального ресурсу над вичерпними сировинними, впровадженням результатів наукових досягнень, які захищені відповідними охоронними документами.

В ході формування ринкової економіки виникла проблема, а саме - зниження бюджетного фінансування науки, відтік за кордон учених, творців високотехнологічних розробок. У методичному відношенні дана проблема постає як одна із досить складних.

Не менш важливою частиною цього дослідження є існуюча в Україні нормативно-правова база, яка, начебто, забезпечує правову охорону об'єктів інтелектуальної власності та порядок їх використання, але разом з тим, практика застосування законодавства виявила цілу низку проблем, пов'язаних з невідповідністю деяких його норм нормам міжнародного права, забезпеченням ефективного захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності та створенням цивілізованого ринку цих об'єктів.

Ступенем дослідженості теми курсової роботи є праці вітчизняних фахівців у галузі цивільного права та загальної теорії права. Передусім треба назвати роботи З.Н. Братуся, О.А. Красавчикова, Е.А. Суханова, В.А. Рясенцева, В.П. Шатрова, М.М. Богуславського, А.П. Сергєєва, О.А. Підопригори, Р.Б. Шишки.

Об'єктом дослідження є відносини, які виникають з інституту інтелектуальної власності в Україні, а саме, відносини, пов'язані з набуттям, охороною та здійсненням захисту прав учасників цих відносин.

Предметом дослідження є чинне законодавство, до якого входять закони, постанови, монографічні дослідження з питань інституту інтелектуальної власності, недоліки законодавчої бази та правова охорона і захист об'єктів інтелектуальної власності відповідно до законодавства України та міжнародно-правових норм.

Метою дослідження є розкриття найголовніших аспектів набуття, здійснення та захисту прав в сфері інтелектуальної власності.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

· Аналіз нормативно-правових акти та наукової літератури задля розкриття основних засад виникнення, набуття та реалізації прав в сфері інтелектуальної власності.

· Виявити, на основі аналізу, проблеми пов`язані з захистом і охороною прав інтелектуальної власності

· Запропонувати методи вирішення проблем та вдосконалення чинного законодавства України в сфері інтелектуальної власності на основі міжнародно-правових актів та досвіду зарубіжних країн, які сприятимуть вирішенню та запобіганню гострих практичних проблем.

Методи дослідження. В основу методології дослідження інституту інтелектуальної власності покладено загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного та системно-структурного характеру, які у сукупності дають змогу з'ясувати сутність та особливості реалізації інтелектуальної власності, набуття відповідних прав і обов'язків учасниками відносин в даній сфері та засад регулювання інтелектуальної власності у законодавстві України.

Метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення засад формування інституту інтелектуальної власності, тенденцій та характеру його розвитку.

Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності у сучасному законодавстві України.

Метод системно-структурного аналізу знадобився для з'ясування місця інтелектуальної власності у системі цивільного права, її структура, види, елементи тощо.

Структура роботи спрямована на досягнення мети і завдань, що поставлені і включає вступ, 4 розділи, 7 підрозділів, висновки, список використаної літератури.

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом [15; c. 5].

Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у 2 значеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб'єктивне право. Відповідно і тлумачиться зміст права інтелектуальної власності.

По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять "право інтелектуальної власності" як елемент статусу приватної особи. Саме так "зміст права інтелектуальної власності" визначений у ст.ст. 418, 423, 424, 425 ЦК.

Зокрема, ч. 2 ст. 418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законодавчими актами [6].

Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом власності?

Об'єктом права інтелектуальної власності може бути лише нематеріальний об'єкт -- результат інтелектуальної, творчої діяльності. Проте, не кожний результат творчої діяльності визнається об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який є об'єктом охорони ЦКУ та іншими законами України про інтелектуальну власність. Результати творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права, але не права інтелектуальної власності.

Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути не тільки результати інтелектуальної, творчої діяльності, а й інші об'єкти, визначені ЦКУ та іншими законами. До них можна віднести, так звані, засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняні до об'єктів права інтелектуальної власності. Але вони охороняються правом інтелектуальної власності [14; с. 31].

Суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦКУ, іншого закону чи договору.

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути передусім творці цієї власності. Творцем об'єкта інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Творцями багатьох об'єктів інтелектуальної власності бувають малолітні і неповнолітні діти та інші недієздатні. Це первинні суб'єкти права інтелектуальної власності, яке на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб -- правонаступників -- суб'єктів права інтелектуальної власності як похідних.

Юридичні особи за ЦК не можуть бути творцями, але вони можуть стати первинними суб'єктами права інтелектуальної власності в силу закону. П Первісне право інтелектуальної власності виникає у роботодавців на об'єкти, створені в порядку виконання службових обов'язків (у зв'язку з виконанням трудового договору).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються фізичні і юридичні особи, до яких це право переходить в силу закону чи договору (спадкоємці та інші правонаступники) [1; с. 106].

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншими законами.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності

Особистими немайновими правами визнаються ті права інтелектуальної власності, які не породжують майнових. Проте деякі з них можуть зумовлювати виникнення майнових прав інтелектуальної власності. Основним особистим немайновим правом є право на визнання певної фізичної особи творцем того чи іншого об'єкта права інтелектуальної власності. Право авторства визнається і за виконавцем.

Згідно зі ст. 423 ЦКУ Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права належать також і суб'єктам права промислової власності, зокрема, право на присвоєння свого імені або спеціальної назви створеному винаходу чи корисній моделі. Винахіднику належить право авторства на його винахід чи корисну модель. Думається, що такі особисті немайнові права належать й іншим суб'єктам права промислової власності. Спеціальна назва присвоюється сорту рослини [1, с. 107].

Авторові належить право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося правом на недоторканість. В спеціальній літературі зараз це право часто називають правом на захист репутації автора.

Суб'єкту права інтелектуальної власності можуть належати й інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом: право на обнародування твору, право на пріоритет, право доступу автора до твору образотворчого мистецтва, право на подання заявки, право на зміну змісту заявки тощо. Ці та інші права за певних умов можуть визнаватися особистими немайновими правами [7; c. 68].

Майнові права інтелектуальної власності

Майновими правами суб'єкта права інтелектуальної власності слід визнати ті суб'єктивні права, які породжують для даного суб'єкта певний майновий інтерес. В законодавстві про інтелектуальну власність майнові права творця та його правонаступників складають основне ядро серед усіх інших його прав. Майнові права дають творцю та його правонаступникам можливість одержати матеріальні блага, заради яких творець створює об'єкти інтелектуальної власності.

Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах [1; c. 108].

Відповідно до ст. 424 ЦКУ, чинний Цивільні Кодекс поділяє усі майнові права інтелектуальної власності на дві групи: виключні і невиключні. До виключних ЦК відносить право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності і право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. До невиключних майнових прав ЦК відносить право на використання об'єкта інтелектуальної власності та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Виключне право означає, що тільки суб'єкт цього права може дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності чи перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Право володіти своїм результатом інтелектуальної, творчої діяльності означає, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право утримувати цей результат за собою, у своєму майні, безпосередньо здійснювати свій правовий вплив на цей результат. Інші особи, яким суб'єкт права інтелектуальної власності передав цей результат для тимчасового використання чи на законній підставі придбали матеріальний суб'єкт -- носій цього результату, здійснюють володіння від імені суб'єкта права інтелектуальної власності.

Суб'єкт права інтелектуальної власності має право розпоряджатися цим об'єктом (правом на нього) на свій розсуд. Це означає юридичну можливість визначати правову долю даного об'єкта: продавати, дарувати, обмінювати, здавати в оренду чи найм та вчиняти інші цивільно-правові правочини.

Виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єктів права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання, означає юридичну можливість здійснювати своє право Інтелектуальної власності у своєму інтересі [3; c. 145].

Висновки: Право інтелектуальної власності -- це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності,

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Розділ ІІ. Характеристика інститутів інтелектуальної власності

  • Право інтелектуальної власності складається з таких основних інститутів:
  • Інститут авторських і суміжних прав - регулює правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, відеограм, передач організацій мовлення.
  • Другим інститутом прав інтелектуальної власності, за допомогою якого охороняються права на об'єкти прав інтелектуальної власності, є інститут патентного право, які охороняються патентними правами, тобто інститут патентних прав.
  • Ще одним інститутом прав інтелектуальної власності є інститут правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.
  • Крім традиційних об'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються авторським правом і суміжними правами, патентними правами, а також правами на комерційні позначення, українське законодавство надає правову охорону сортам рослин, топографіям інтегральних мікросхем, комерційній таємниці та деяким іншим результатам інтелектуальної творчої діяльності. При цьому, окремі об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції, є специфічними для українського законодавства, оскільки в більшості держав світу вони особливо не виділяються.
  • Незважаючи на це, і перший, і другий вид результатів інтелектуальної творчої діяльності можна віднести до особливого інституту прав інтелектуальної власності, а саме - правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності [3; c. 289].

2.1 Авторське право та суміжні права

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора в зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Завданням авторського права є встановлення найсприятливіших правових умов для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству.

Об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори [3; c. 315].

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору. При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб, первинні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно ст. 436 Цивільного кодексу України та ст. 13 вищевказаного закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є сумісна творча праця і творчий внесок кожного із співавторів та створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці, для якого характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створюються різними авторами або взагалі неможливе, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призведе до втрати твором первісного значення.

Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони "соруrіght" © сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доказувати їх приналежність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження приналежності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою [8; c. 212].

2.2 Патентне право

Патентне право - це сукупність норм, що регулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виникають у зв'язку з використанням авторства на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, з охороною прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, установленням режиму використання цих об'єктів, матеріальним і моральним стимулюванням, а також захистом прав авторів і патентовласників.

Об'єктами патентного права є винаходи, корисні моделі і промислові зразки, яким надається правова охорона, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.

Винахід -- технічне рішення, що є новим, корисним у господарській діяльності і може бути практично застосоване. Визнаний офіційними експертами винахід може отримати правову охорону від держави і стати об'єктом промислової власності, що засвідчується особливим правоохоронним документом, який має назву патент.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності. Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень щодо заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно вирішує певні задачі [9; c. 200].

Корисна модель - це конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання [9; c. 202].

Промисловим зразком є художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Зміст промислового зразка складає не технічне рішення, а художньо-конструкторське рішення виробу, що формує його зовнішній вигляд: автомобіля, літака, телевізора тощо.

Правова охорона надається промисловому зразку, що є новим і промислово придатним.

Не можуть одержати правову охорону в рамках патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; топографії інтегральних схем; сорти рослин і породи тварин тощо.

Суб'єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами можуть також бути патентовласники - фізичні та юридичні особи, які не є авторами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором (ст. 463 ЦК України) [1; c. 109].

Неповнолітні особи вправі самостійно, без згоди батьків чи законних представників, здійснювати свої патентні права після досягнення 14 років (п. 2 ст. 32 ЦК України). Іноземні фізичні та юридичні особи користуються правами нарівні з фізичними і юридичними особами України відповідно до міжнародних договорів України.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням права власника патенту [4; c. 138].

На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором

2.3 Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту

Відповідно до положень Паризької конвенції про охорону промислової власності товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки про походження чи найменування місця походження поряд з винаходами, корисними моделями і промисловими зразками охоплюються категорією "промислова власність". Водночас у процесі становлення інститутів інтелектуальної власності та джерел їх правового регулювання почали виразніше виявлятися певні відмінності між винаходами, корисними моделями, промисловими зразками й товарними знаками, знаками обслуговування, фірмовими найменуваннями, географічними зазначеннями. Відповідно в системі права інтелектуальної власності виділився окремий інститут, який в літературі називають правовими засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

До правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг за законодавством України належать такі об'єкти права інтелектуальної власності:

Ш комерційне (фірмове) найменування;

Ш торговельна марка (знак для товарів і послуг);

Ш географічне зазначення.

Спільною рисою, що поєднує вказані об'єкти і водночас відрізняє їх від інших об'єктів права інтелектуальної власності, є їхнє призначення. Вони індивідуалізують учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Комерційне (фірмове) найменування індивідуалізує самого суб'єкта, а торговельні марки та географічні зазначення є засобами індивідуалізації товарів, послуг.

Комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення є об'єктами цивільних прав саме завдяки тому, що дозволяють індивідуалізувати певного суб'єкта, товар чи послугу. Це відрізняє їх від багатьох інших об'єктів права інтелектуальної власності, що виступають в цивільних відносинах як результати творчої діяльності (твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції та ін.). Це позначається на особливостях правового режиму засобів індивідуалізації.

Оскільки комерційні найменування, торговельні марки й географічні зазначення не є результатами творчої діяльності, у відносинах, що виникають з приводу цих об'єктів, немає такого суб'єкта, як творець. Відповідно щодо таких об'єктів не передбачено особистих немайнових прав.

Зміст права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації становлять лише майнові права;оскільки основна функція цих об'єктів полягає в індивідуалізації певної особи, товару чи послуги, законодавство до певної міри обмежує оборотоздатність майнових прав на них. Право на комерційне найменування може передаватися іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом чи його частиною. Право на торговельну марку може передаватися іншій особі, але за умови, що це не вводитиме в оману споживача. Географічне зазначення взагалі не є об'єктом чиїх-небудь виключних прав, тому право на географічне зазначення не може переходити до іншої особи за договором.

Метою використання засобів індивідуалізації є необхідність позначення особи чи продукції, а не надання нових корисних властивостей новому продукту, що задовольняють певну суспільну потребу або задоволення митецьких чи інших творчих інтересів суспільства. Не спрямовані засоби індивідуалізації також на відкриття нових чи покращення існуючих результатів у різноманітних сферах техніки та технології. Ціллю використання таких позначень є забезпечення ідентифікації суб'єкта-товаровиробника, вироблених ним товарів чи наданих послуг, відмежування їх від однорідної діяльності або продукції конкурентів [19].

На відміну від результатів, що охороняються авторським правом та суміжними правами, для забезпечення правової охорони засобів індивідуалізації не надається правове значення творчому характеру досягнутого результату. Творчі зусилля творця об'єкта, що є засобом індивідуалізації, не мають юридичного значення при встановленні правового режиму охорони комерційних найменувань, географічних зазначень або торговельних марок. Як слушно зазначав О.А. Підопригора, "засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг відрізняються від інших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням. Вони також різняться і рівнем творчості - одна справа створити винахід, інша - знак для товарів і послуг".

Пріоритетне значення при встановленні режиму правової охорони ідентифікуючих позначень надається можливості об'єкта виконувати розрізняльні функції та відсутності схожості чи тотожності нового позначення до тих засобів, що використовуються іншими товаровиробниками. Тому не може бути надана правова охорона засобу індивідуалізації, наприклад, плодово-ягідної продукції у вигляді словесного позначення "яблуко", оскільки таке позначення лише вказує на характер товару та не має щодо нього розрізняльної здатності. Проте стосовно комп'ютерних виробів застосування позначення у вигляді яблука цілком можливе, оскільки воно не є описовим стосовно ідентифікованих товарів. Відомий американський виробник - комп'ютерна компанія "Аррlе" - вже протягом тривалого часу використовує символ яблука на своїй продукції.

Для отримання правової охорони позначення має бути новим. При цьому, новизна засобу індивідуалізації розуміється не в абсолютному значенні як світова новизна, а у відносному, тобто позначення має бути новим щодо раніше зареєстрованих чи заявлених на реєстрацію засобів індивідуалізації у межах території відповідної держави щодо однорідних [8; c. 78]

2.4 Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності

Інтелектуальна творча діяльність породжує об'єкти, які дістали назву нетрадиційних. До них відносять наукові відкриття, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин і породи тварин, комерційну таємницю. Їх не традиційність виявляється як у специфіці предмету самого результату так і в неоднозначності визначення виду правової охорони.

Стаття 457 Цивільного Кодексу України дає таке визначення науковому відкриттю: науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання. Сутність - це сукупність глибинних зв'язків і відносин, на яких базується розвиток матеріального світу. Через розкриття сутності є можливим наукове пояснення самого явища. До властивості матеріального світу як об'єкту наукового відкриття зараховують невідому раніше об'єктивно існуючу сторону об'єкта матеріального світу [1; c. 110].

Охоронним документом, що закріплює права суб'єктів права на сорт рослин є патент. Урядовий орган державного управління, що діє у складі центрального органу вищої виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства, на підставі позитивного рішення експертного органу за результатами експертизи на патентоспроможність сорту, здійснює державну реєстрацію сорту, вносячи його до Державного реєстру сортів України. Після реєстрації сорту Урядовий орган протягом одного місяця видає авторові (авторам) свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові - патент. Термін дії патенту становить 25 років від дати надходження заявки. Для сортів деревних, чагарникових культур - 30 років.

Охоронним документом, що підтверджує реєстрацію Установою топографії інтегральних мікросхем і засвідчує право власності на дану топографію, є свідоцтво. Реєстрація здійснюється шляхом занесення Установою топографії до Державного реєстру України типографій інтегральних мікросхем. Свідоцтво діє протягом 10 років від дати подачі заявки в Установу чи від дати першого використання топографії.

Комерційна таємниця виконує важливу функцію в забезпеченні конкурентоздатності товарів і послуг. Тому правовласник, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання. Але незважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об'єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона. На цей час немає закону України про охорону комерційної таємниці. Основною перешкодою для розроблення закону є те, що інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно [11; c. 313].

Порядок оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію регламентований "Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію". Чинний Цивільний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року дає більш розширене, у порівнянні з попередньою редакцією, тлумачення поняття раціоналізаторської пропозиції. Це визнана юридичною особою пропозиція, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Для оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію автор подає заявку на неї тому підприємству, діяльності якого відповідає пропозиція. Заява реєструється в журналі реєстрації заяв на рацпропозицію за формою, затвердженою Державним комітетом статистики України. На підприємстві пропозиція піддається своєрідній експертизі по суті. Якщо пропозиція визнається раціоналізаторською, то вона приймається для використання. По закінченні місяця після ухвалення позитивного рішення автору видається охоронний документ-свідоцтво установленої форми. Свідоцтво підписується керівником підприємства і затверджується печаткою. Це свідоцтво закріплює за автором немайнові і майнові права. До останніх відноситься право на винагороду.

Що стосується таких об'єктів, як породи тварин і наукові відкриття, то на цей час ще не розроблені закони України щодо їх правової охорони.

Висновки: Основними інститутами інтелектуальної власності є:

Ш авторське право, завданням якого є встановлення найсприятливіших правових умов для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству

Ш патентне право, що забезпечує захист другій частині об'єктів творчості (складову інтелектуальної власності) не менш важливу, ніж перша його частина (духовна творчість).

Ш Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, що регулюють відносини у сфері використання та охорони спеціальних символів, що застосовуються товаровиробниками для індивідуалізації себе та результатів своєї діяльності.

Ш Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, до яких відносять наукові відкриття, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин і

Розділ ІІІ. Інтелектуальна власність в Україні

3.1 Захист інтелектуальної власності

Захист інтелектуальної власності -- інструмент правового та економічного регулювання винахідницької діяльності, оскільки дає змогу зберігати право власності та одержувати прибуток від винаходів чи нововведень. Система захисту передбачає:

-- правовий захист інтелектуальної власності;

-- розвиток патентної системи;

-- організацію загальнонаціональних конкурсів винахідництва і новаторства тощо.

Стимулювання винахідницької активності має здійснюватися на макро-, мезо- і мікрорівнях управління. На державному рівні формується політика сприяння розвитку новаторства і винахідництва в країні. З цією метою ухвалюють відповідні закони, розробляють комплексні програми, методи стимулювання. Наука с одним із визначальних факторів розвитку матеріального та духовного життя людського суспільства, основою новітніх технологій в усіх сферах людської діяльності сучасного та майбутніх поколінь.

Дуже важлива роль правового регулювання інтелектуальної власності, адже воно полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. Заходи щодо захисту авторського права впроваджуються і на міжнародному рівні, де більшість країн керуються правилами Всесвітньої організації інтелектуальної власності (БОІ В). У Європі організація винахідницької (інноваційної) діяльності фактично вже стала прерогативою Європейського Союзу, що свідчить про надзвичайну актуальність проблеми. З 1996 р. набув чинності план заходів у сфері інновацій і Європейська комісія схвалила рекомендації щодо захисту інтелектуальної власності, ефективності патентної системи, зокрема авторських прав в інформаційній галузі, розширення патентної охорони з біотехнології. Крім того, передбачені заходи з розширення мобільності наукових кадрів, нових організаційних форм освіти і професійного навчання. Нині у світі наявні три основні типи захисту інтелектуальної власності:

-- патенти, що закріплюють за автором право па винахід;

-- авторське право, яке поширюється на твори у сфері науки, літератури і мистецтва;

-- товарний знак на виготовлену продукцію підприємств.

Документом, що засвідчує авторство і падає його власнику виняткове право на винахід, є патент. Він може бути підкріплений промисловим зразком або реєстрацією товарного знака. Згода на використання винаходу реалізується через видачу (продаж) ліцензії на часткове чи повне використання патентних прав. [16].

Успішне здійснення науково-технічної та інноваційної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності та винахідництва, що безпосередньо пов'язано з розвитком як вищої, так і професійної освіти. Фінансування і, відповідно, матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребує оновлення, як і методи навчання. Зруйнована також система науково-дослідних галузевих інститутів, фінансування яких з державного бюджету значно скоротилося. Приватні підприємства, з одного боку, визнають нестачу висококваліфікованого персоналу як гальмівний чинник проведення нововведень, а з іншого, не виділяють коштів для підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, значно знизилась мотивація до винахідницької діяльності. Одна з проблем юридичного характеру полягає в тому, що законодавчо не закріплені права та пільги винахідника, вченого [12; c. 100].

З метою відновлення інноваційного потенціалу вкрай важливо розробити стратегію і програми розвитку народного господарства на основі інноваційної моделі. Необхідно продовжувати вдосконалення чинного законодавства у патентно-ліцензійній сфері, надавати йому відповідності з нормами міжнародного права інтелектуальної власності, зокрема, передбачати:

-- державне регулювання трансферу технологій;

-- регулювання міжнародної науково-технологічної та економічної співпраці;

-- відновлення патентних підрозділів на виробництві, передусім у державному секторі;

-- створення підрозділів з охорони інтелектуальної власності в міністерствах, інших центральних органах державної влади і управління, широке залучення вітчизняних громадських організацій, недержавних академій наук до виконання цих завдань;

-- запровадження системи заходів щодо стимулювання і державної підтримки винахідництва та інноваційної діяльності, яка передбачає, зокрема, створення цільових фондів для одержання українськими суб'єктами українських патентів та патентів міжнародного рівня

-- запровадження широкого викладання права інтелектуальної власності, проведення інтенсивної підготовки суддів та працівників органів юстиції, співробітників підрозділів із захисту прав інтелектуальної власності в органах внутрішніх справ, безпеки, митних, податкових службах.

Особливістю інноваційної діяльності є те, що вона передбачає створення нового продукту, а це вимагає його реєстрації, сертифікації, визначення правових відносин щодо інтелектуальної власності та її захищеності у процесі просування на ринок. Цей вид послуг забезпечують відповідні інфраструктурі установи: патентні відомства, лабораторії, що мають право проводити експертизи та реєстрацію проектів, продукції тощо [13; c. 212].

3.2 Проблеми та перспективи розвитку охорони інтелектуальної власності в Україні

Незважаючи на цілу низку недоліків, національна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні загалом функціонує на задовільному рівні і формально відповідає основним міжнародним вимогам і стандартам. Статистичні показники Державного департаменту інтелектуальної власності МОН свідчать про постійне зростання кількості виданих охоронних документів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, інші об'єкти права інтелектуальної власності [11; c. 352]. Законодавча база є досить змістовною і в цілому відповідає міжнародним нормам.

Сьогодні правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідних процесуальних кодексів, окремих спеціальних законів та близько ста підзаконних нормативних актів. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних угод, які є частиною національного законодавства. Певним досягненням у цій сфері можна вважати і вступ України до СОТ, де вимоги щодо функціонування системи інтелектуальної власності є досить суворими.

Однак не можна не зауважити, що ефективність системи охорони інтелектуальної власності є недостатньою через цілий комплекс проблем, які потребують термінового вирішення. Все це перешкоджає розвитку інноваційної діяльності, утворенню в Україні цивілізованого ринку інтелектуальної власності.

Як зазначає Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради України, забезпечення реалізації політики у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні характеризується відсутністю належної координації та недостатньою ефективністю у діяльності структур, які мають опікуватися питаннями розвитку інтелектуальної власності, її охороною і захистом.

Відповідні функції з охорони цього виду власності сьогодні частково виконують Міністерство освіти і науки України, Державний департамент інтелектуальної власності як його невід'ємна складова, Український інститут промислової власності. Функції щодо реалізації авторських і суміжних прав, здійснення заходів із захисту об'єктів інтелектуальної власності покладені також на Міністерство культури України. Водночас статус Департаменту інтелектуальної власності не узгоджується з вимогами Закону України "Про Кабінет Міністрів України", яким не передбачено утворення урядових органів. Все це заважає своєчасному прийняттю обґрунтованих рішень, а отже, притлумлює саму можливість адекватно реагувати на виклики часу, формувати комплекс назрілих інституційних, правових та економічних заходів задля розвитку цивілізованого ринку інтелектуальної власності відповідно до національних інтересів [10; c. 167].

Крім того, залишаються не вирішеними питання щодо фінансування заходів у сфері трансферу технологій, організації управління та розвитку інфраструктури у сфері правової охорони інтелектуальної власності: запровадження у структурі Державного департаменту інтелектуальної власності посад державних інспекторів в усіх регіонах України; розширення штатної чисельності підрозділу з питань захисту прав інтелектуальної власності Державної митної служби України; удосконалення діяльності регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації щодо надання інформаційних і консультативних послуг з питань інтелектуальної власності; функціонування Державної патентної бібліотеки та її регіональних відділень тощо.

Неврегульованими також є питання створення ефективної системи збору та виплати винагороди авторам, виконавцям, виробникам фонограм, що суттєво перешкоджає розвитку ринку авторського права та суміжних прав.

Наслідком недосконалості законодавства та відсутності належного контролю є велика кількість порушень у діяльності організацій колективного управління, які повинні відігравати визначальну роль в охороні авторського права і суміжних прав. Так, наприклад, за даними Рахункової палати України, в державі щороку збирається лише близько 30 млн. грн. винагороди, що, за оцінками експертів, складає тільки 3% потенційної суми надходжень.

За умов обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання і споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності.

Відповідно до статистичних даних, які були зібрані станом на 20.11.2013 року - Близько 70% населення України споживає підроблену продукцію під маркою загальновідомих товарних знаків; лише п'ята частина населення ніколи не купує такої продукції. Промовистий факт: майже для 40% українських споживачів якість підроблених товарів являється цілком прийнятною.

Низькі стандарти захисту інтелектуальної власності в Україні багато в чому визначаються значним дефіцитом кваліфікованих фахівців в цій сфері, що, безперечно, вимагає великого обсягу специфічних знань. Лише з 2000 р. у вирішенні цього питання почали з'являтися деякі позитивні зрушення. Але і сьогодні потужність освітньої системи залишається низькою і не може задовольнити попит на фахівців подібного профілю.

Серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб фахівці найчастіше називають такі

- відсутність у держави засобів на патентування і здійснення реєстраційних процедур за кордоном (54,8%),

- низький рівень правової культури в країні (46,6%),

- відсутність належних знань та інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України (45,2%),

- законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, в т.ч. у випадках виїзду українських фахівців на роботу за кордон (43,8%).

У сфері законодавчого регулювання системи охорони інтелектуальної власності слід вирішити проблемні питання щодо володіння і управління правами на об'єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок державного бюджету; колективного управління авторськими і суміжними правами; передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності на комерційній основі; забезпечення розвитку франчайзингу, трансферу технологій; захисту комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау; обліку об'єктів інтелектуальної власності та оцінки вартості нематеріальних активів; охорони раціоналізаторських пропозицій, порід тварин та сортів рослин, а також охорони фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань та ін.

Крім того, має місце неврегульованість становища "інтелектуального спадку" колишнього Радянського Союзу. Після розпаду СРСР в Росії залишилося близько 500 тис. авторських свідоцтв на винаходи з грифом "Для службового користування", які ніколи не публікувалися. За розрахунками фахівців, приблизно чверть з них (125 тис.) належить українським винахідникам. До того ж, в Україні немає навіть переліку цих винаходів, не кажучи вже про їхні описи. Аналогічною є ситуація і з секретними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР. Деякі з них вже перетворені на патенти Російської Федерації. Така ситуація може штучно створювати для українських підприємств певні труднощі в разі виходу на закордонні ринки високотехнологічної продукції.

Одним з перших, безперечно, постає питання формування законодавчої бази у сфері охорони комерційної таємниці, включаючи питання ноу-хау; правової охорони раціоналізаторських пропозицій; трансферу технологій оцінки інтелектуальної власності, а також розробки методики оцінки вартості прав інтелектуальної власності.

Слід акцентувати увагу на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності. Цьому сприяло б створення централізованого комп'ютерного банку даних щодо фірмових найменувань, зареєстрованих на території України; впровадження новітніх інформаційних технологій, зокрема, щодо патентної бібліотеки загального користування. Необхідно також розробити заходи з узгодження національної статистики щодо інтелектуальної власності із міжнародними стандартами в цій сфері. Разом з цим, зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись виключно на державні структури, практично неможливо. Через це власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим союзам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій з питань охорони інтелектуальної власності, а також вивчити питання входження у відповідні міжнародні недержавні організації [7, c. 9].

Необхідно також вжити заходи щодо посилення координації діяльності органів виконавчої влади, в т.ч. правоохоронних органів, з метою створення цілісної системи забезпечення (в т.ч. інформаційного) дотримання законодавства про охорону інтелектуальної власності.

Удосконалення економічних важелів охорони інтелектуальної власності вимагає найпильнішої уваги, оскільки вони обумовлюють масовість і стійкість порушень прав інтелектуальної власності. Слід розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, вже протягом тривалого часу обговорюється питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, з його частковим фінансуванням з Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних витрат на охорону інтелектуальної власності. У Державному бюджеті слід також передбачити належне фінансування витрат на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери і впровадження в них новітніх інформаційних технологій [12; c. 459].

3.3 Недоліки законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні

Незважаючи на помітний прогрес, досягнутий останніми роками у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, на думку міжнародних експертів, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності. Закони України щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним кодексом України, що негативно впливає на захист прав інтелектуальної власності.

Посилення захисту прав інтелектуальної власності в Україні пов'язано з приведенням законодавства України у відповідність із законодавством ЄС відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Так, в Україні необхідною мірою не забезпечено захисту біотехнологічних винаходів, строки охорони прав інтелектуальної власності на певні об'єкти (промислові зразки, сорти рослин тощо) не відповідають відповідним строкам в ЄС, цивільно-правові та митні засоби захисту потребують удосконалення.

Не врегульовано належним чином питання охорони комп'ютерних програм як об'єктів авторського права, оцінки та взяття на бухгалтерський облік об'єктів інтелектуальної власності, нематеріальних активів; існує потреба у розробці методики визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності; гальмується розвиток системи підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності у бюджетних установах, організаціях та на підприємствах, діяльність яких пов'язана із створенням та використанням об'єктів промислової власності; є потреба запровадження механізму підтримки патентування вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності в іноземних державах тощо.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.