Неналежний контроль за чинним законодавством призводить до проблем у діяльності організацій колективного управління правами авторів, виконавців, виробників фонограм, які відповідно до світового досвіду мали б відігравати визначальну роль у забезпеченні захисту авторського права і суміжних прав. Не укладаються належні договори між організаціями колективного управління згідно із Законом України "Про авторське право та суміжні права", а в разі укладання таких договорів інколи маємо неналежне виконання їх умов [17; c. 2].

Законодавством не врегульовано питання щодо запобігання поданню заявок на винаходи в зарубіжні країни без попереднього подання заявок в Україні, що, зокрема, призводить до неконтрольованого відтоку нових технологій та їх інтелектуальних складових за кордон. Кримінальним кодексом України не визначено відповідальності за вчинення зазначених дій.

Законодавством належним чином не врегульовано питання захисту фірмових найменувань, вартісної оцінки майнових прав інтелектуальної власності, їх відображення у бухгалтерському обліку. Не визначено порядок охорони прав на раціоналізаторські пропозиції, породи тварин, а також на фольклор, народні художні промисли, традиційні знання тощо.

В Україні на недостатньому рівні здійснюється аналіз ефективності положень законодавства у сфері права інтелектуальної власності та стану його правозастосування [5; c. 121].

Міністерства із запізненням реагують на неузгодженість положень вітчизняних законів, проблеми їх застосування. Незважаючи на активізацію зусиль правоохоронних органів України із забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим, що є підставою для звинувачення України в низьких стандартах забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, особливо стосовно аудіовізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних препаратів. Має бути запроваджено більш ефективний захист прав на результати наукових досліджень від їх несанкціонованого використання та інших прав інтелектуальної власності, що стає дедалі більш поширеним (привласнення результатів наукової праці у формі фіктивного "співавторства"; публікація працівниками державних структур від свого імені результатів, що містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих до них підпорядкованими організаціями; передача (експорт) інтелектуальних здобутків, створених за державні кошти, за межі України; відтворення результатів наукових праць без посилання на автора [18].

Проблемними є питання стосовно організації та забезпечення функціонування системи правової охорони та забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. До основних проблем організації та забезпечення ефективного функціонування системи охорони інтелектуальної власності в Україні слід віднести втрату чинності рішення уряду щодо скоординованих дій правоохоронних і контролюючих органів у сфері забезпечення захисту прав інтелектуальної власності.

Потребує вдосконалення порядок судового розгляду спорів щодо прав інтелектуальної власності. Необхідне вжиття подальших кроків у напрямі спеціалізації суддів з розгляду справ із зазначених питань. У зв'язку з цим існує потреба у вирішенні питання щодо належного визначення юрисдикції судів стосовно порядку розгляду справ відповідної категорії.

Не в усіх судах загальної юрисдикції достатньою мірою запроваджено відповідну спеціалізацію і налагоджено навчання та підвищення кваліфікації суддів, які забезпечують розв'язання спірних питань, пов'язаних з дотриманням прав інтелектуальної власності. У зв'язку з недостатньою кількістю спеціально підготовлених суддів утруднюється вирішення спорів судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами. Суттєво ускладнено розгляд спорів щодо дотримання прав інтелектуальної власності, що пов'язане передусім із законодавчо закріпленою процедурою ведення процесу у справах стосовно визнання недійсними охоронних документів, а також рішень щодо їх видачі у судах різних юрисдикцій [5; c. 180].

Неповною мірою реалізуються контрольні функції Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти щодо здійснення аналізу практики застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності, підготовки та подання відповідних висновків і рекомендацій на розгляд Верховної Ради України [2; c. 2].

Задля розв'язання актуальних проблем захисту авторського права і суміжних прав необхідно вжити таких заходів:

1) продовження співпраці з бізнес-структурами щодо реалізації законодавства у сфері авторського права і суміжних прав з метою стабілізації ринкових відносин, спрямованих на легітимне використання об'єктів авторського права і суміжних прав;

2) проведення спільної роботи з державними органами (МВС, СБУ, Держмитслужба, ДПА), судами, а також громадськими об'єднаннями щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування з метою зменшення рівня піратства в Україні, створення сприятливих умов для легітимного розвитку промисловості та підприємництва, які базуються на створенні та використанні об'єктів авторського права і суміжних прав, недопущення неправомірного використання зазначених об'єктів;

3) продовження практики запровадження заходів щодо проведення планової інвентаризації комп'ютерних програм з метою здійснення контролю за станом дотримання законодавства з питань їх правової охорони та визначення потреби в нових програмах;

4) активізація співпраці з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та Державним комітетом телебачення і радіомовлення України щодо передбачення в кошторисах державних телерадіоорганізацій витрат з виплати винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав;

5) внесення змін до нормативно-правових актів та забезпечення їх практичної реалізації, спрямованої на вдосконалення системи колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав;

6) запровадження заходів, спрямованих на легалізацію програмного забезпечення, яке використовується в органах виконавчої влади, зокрема шляхом збільшення бюджетного фінансування цих заходів;

7) активізація співпраці суб'єктів господарювання з державними органами та громадськими об'єднаннями шляхом організації семінарів, "круглих" столів з питань захисту авторського права і суміжних прав та участі в них;

Висновки: Аналіз свідчить, що дотримання положень законів України у сфері інтелектуальної власності в Україні залишається на недостатньому рівні. Потребує більш чіткого врегулювання використання об'єктів права інтелектуальної власності, включаючи об'єкти, що створені повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету та інших централізованих коштів. Це передусім впливатиме на цивілізоване формування ринку інтелектуальних здобутків.

Сучасна система охорони інтелектуальної власності практично перебуває на етапі свого становлення та потребує подальшого удосконалення. Велика кількість порушень у сфері інтелектуальної власності вимагає запровадження широкого спектру заходів з її удосконалення

Дослідження стану і наповнення законодавчої бази України щодо охорони прав власності в сфері інтелектуальної праці свідчать про наявність деяких прогалин у вітчизняному законодавстві, які негативно відображуються на розвитку інтелектуального потенціалу країни, конкурентоспроможності національної економіки, а також на ефективності загальної стратегії інноваційного розвитку держави.



Розділ ІV. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав, патентного права, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту та нетрадиційних об`єктів інтелектуальної власності

У сучасних умовах право інтелектуальної власності є предметом охорони не лише в національному, міжнародно-правовому аспекті.

Охорона об'єктів інтелектуальної власності поділяється на міжнародно-правову охорону об'єктів авторського права (творів науки, літератури і мистецтва) і міжнародно-правову охорону об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків тощо).

Поряд з міжнародно-правовими документами питання охорони інтелектуальної власності передбачено і в окремих національних законах про міжнародне приватне право. Так, у законах про міжнародне приватне право Австрії, Швейцарії, Італії, Естонії передбачено, що стосовно виникнення і змісту, припинення і захисту права інтелектуальної власності застосовується законодавство країни, в якій вимагається захист. На аналогічних засадах регулюється коментована ситуація Законом України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право". Відповідно до ст. 37 цього Закону до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, в якій вимагається захист цих прав.

Слід відзначити, що міжнародно-правові договори мають вплив на формування національного законодавства в царині регулювання інтелектуальної власності. Країна-учасниця договору повинна привести своє законодавство у відповідність до положень міжнародної угоди. Зокрема, в Україні нормативною основою регулювання коментованих відносин є закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" тощо. У ЦК України міститься книга четверта "Право інтелектуальної власності", в якій передбачені норми, покликані регулювати відносини зі створення, передання та охорони об'єктів інтелектуальної власності. ГК України також регламентує відносини у сфері інтелектуальної власності. Він містить главу 34 "Правове регулювання інноваційної діяльності", в якій йдеться про особливості здійснення прав інтелектуальної власності у господарській сфері [15; c. 105].

Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав

Однією з перших конвенцій, спрямованих на охорону авторських прав, була Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1886 р. Вона була пізніше багаторазово змінена і доповнена. Наслідком підписання Бернської конвенції стало створення Бернського союзу, учасниками якого є понад 150 країн. Україна стала учасницею Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р. після набрання чинності Законом України від 31 травня 1995 р. "Про приєднання до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів". Адміністративним органом Бернського союзу є Всесвітня організація інтелектуальної власності.

Бернська конвенція затвердила концепцію територіалізму щодо охорони об'єктів авторських прав. Цей принцип закріплено у ст. 5 Бернської конвенції, відповідно до якої автори будь-якої країни-учасниці мають в інших країнах-учасницях щодо власних творів (як опублікованих, так і не опублікованих) права, які надаються нині чи будуть надані у майбутньому відповідними законами цих країн власним громадянам, а також права, спеціально передбачені Конвенцією.

Засада територіалізму виражається у з'ясуванні змісту авторських прав у Бернській конвенції. Обсяг прав визначається відповідно до закону країни, в якій обґрунтовується вимога щодо охорони. Суб'єкту охорони надається національний режим, тобто ті самі права, які надаються законодавством цієї країни. Крім цього, автору надаються права, спеціально передбачені Бернською конвенцією. Здійснення авторських прав в країні охорони цих прав не залежить від охорони творів в країні їх походження.

Бернською конвенцією визначений перелік виключних прав автора. До них належить: право автора на переклад твору; право дозволяти його відтворення, дозволяти публічне виконання драматичних і музичних творів по радіо і телебаченню, переробку творів одного виду в інший, запис механічним способом музичних творів тощо.

Перелік об'єктів авторського права в Бернській конвенції розширювався з розвитком суспільного прогресу. Конвенція визначає серед об'єктів авторського права твори літератури, науки, мистецтва у вигляді книг, брошур тощо, лекції, проповіді, музично-драматичні твори; хореографічні, пантоміми; музичні твори; кінематографічні твори; малюнки; твори живопису, архітектури; скульптури; графічні та літографічні твори, фотографії, твори прикладного мистецтва; карти; ескізи; пластичні твори тощо. Цей перелік не є остаточним і вичерпним. Із внесенням змін до Бернської конвенції (які, вже зазначалося, неодноразово вносилися) розширюється коло об'єктів, що підлягають охороні.

Право, вказане у колізійних нормах, застосовується до виникнення, змісту і припинення авторських прав, а також способів їх охорони. Так, Угодою з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності посилена охорона прав власника об'єкта інтелектуальної власності. У цій угоді передбачено, що країни-учасниці будуть застосовувати матеріально-правові норми Бернської конвенції за винятком положень, регулюючих особисті немайнові права. Отож країни, які не є членами Бернського союзу, мають міжнародно-правові зобов'язання, передбачені Бернською конвенцією [15 с. 65].

Одним з важливих міжнародно-правових документів у сфері охорони авторських прав є Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право. Вона розроблялася під егідою ЮНЕСКО і підписана 6 вересня 1952 р. Учасницями цієї Конвенції є понад 100 країн. Україна є учасницею Бернської конвенції як правонаступник СРСР, для якого ця Конвенція набрала чинності 27 травня 1973 р. У Женевській конвенції 1952 р. переважають колізійні норми, відсилаючи розв'язання певних питань до національного законодавства. Женевська конвенція, як і Бернська, побудована на засадах принципу територіалізму. Це підкреслюється в ст. II Всесвітньої конвенції: "Випущені в світ твори громадян будь-якої Договірної Держави, рівно як і твори, вперше випущені у світ на території такої Держави, користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку така Держава надає творам своїх громадян, які вперше випущені в світ на її власній території.

Не випущені у світ твори громадян кожної Договірної Держави користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку ця Держава надає творам своїх громадян, що не випущені у світ".

Отже, Всесвітня конвенція встановлює охорону прав на опубліковані твори для громадян країн-учасниць навіть у таких випадках, коли твори вперше були опубліковані на території країни, яка не підписала Всесвітньої конвенції.

У Всесвітній конвенції визначено мету її підписання, а саме: створити умови для забезпечення достатньої та ефективної охорони прав автора та інших власників авторських прав. Тому Всесвітня конвенція передбачає перелік майнових і немайнових прав автора.

У Всесвітній конвенції сформульовано поняття "випуск твору у світ". У контексті Конвенції - це відображення в будь-якій матеріальній формі і надання невизначеному колу осіб примірників твору для читання або ознайомлення іншим способом, достатнім для сприйняття. Всесвітньою конвенцією з авторського права передбачено знак охорони авторських прав, шляхом встановлення символу - ©.

Міжнародно-правова охорона об'єктів промислової власності

Другу групу об'єктів інтелектуальної власності становлять результати творчої діяльності в науково-технічній сфері. Згідно з класифікацією, передбаченою Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, до об'єктів промислової власності належать:

1) винаходи;

2) наукові відкриття;

3) промислові зразки;

4) товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та комерційні позначення.

Однією з перших міжнародно-правових угод з охорони промислової власності була Паризька конвенція про охорону промислової власності, укладена 20 березня 1883 р. Україна є учасницею цієї Конвенції з 25 грудня 1991 р. Паризька конвенція передбачає, що держави-учасниці можуть укладати між собою окремі угоди. Наслідком укладання коментованої угоди було створення Паризького союзу з охорони промислової власності.

Паризька конвенція окреслила коло об'єктів промислової власності, які підлягають правовій охороні.

Згідно зі ст. 1 цієї Конвенції об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і знаки походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісній конкуренції. Промислова власність у контексті Паризької конвенції розуміється в широкому сенсі і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю, а й на сільськогосподарське виробництво і добувну промисловість, всі продукти промислового або природного походження.

Паризька конвенція передбачає право держав-учасниць укладати між собою окремі угоди, які можуть охоплювати певні аспекти промислової власності. Ці угоди не повинні суперечити нормам Паризької конвенції [20].

Щодо охорони промислової власності громадяни кожної країни Паризького союзу з охорони промислової власності користуються у всіх інших країнах Союзу тими самими перевагами, які надаються в даний час або будуть надаватися в майбутньому законодавством своїм громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально передбачених Паризькою конвенцією.

Паризька конвенція не передбачає міжнародного патенту, чинного на території всіх країн Союзу. Але будь-яка особа, яка належним чином подала заявку на винахід, корисну модель, промисловий зразок або товарний знак в одній з країн Союзу, або правонаступник такої особи має право так званого конвенційного пріоритету в інших країнах Союзу. Термін конвенційного пріоритету становить 12 місяців для патентів на винаходи і корисні моделі та 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків.

Жодна з країн-учасниць не має права не визначити конвенційного пріоритету або відхилити заявку на патент. Водночас Паризька конвенція 1883 р. не охоплює всіх аспектів правової охорони об'єктів промислової власності. Тому у сфері охорони об'єктів промислової власності укладено низку багатосторонніх угод і конвенцій. З метою уніфікації порядку подання заявки на отримання патенту 19 червня 1970 р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію. В 1973 р. Договір набрав чинності. Україна є учасницею цього договору з 28 грудня 1981 р. Цей Договір передбачає можливість складання і подання так званої міжнародної заявки. На основі цієї заявки здійснюється пошук подібних технічних рішень, що має важливе значення для отримання патенту. І хоча Вашингтонський договір, як і Паризька конвенція, не передбачає єдиного міжнародного патенту, але створює передумови для єдиного порядку одержання патенту в країнах-учасницях цього Договору.

Висновки: Міжнародна система охорони інтелектуальної власності спрямована на формування єдиних підходів до забезпечення її прав, а також безпосередньо пов'язана з національним правопорядком, формує його основні засади з позицій вимог міжнародного приватного права.



Висновки

Вивчення та аналіз джерел і літератури в сфері інтелектуальної власності та власні узагальнення дозволили сформулювати наступні висновки:

Ефективна та поступова розбудова сучасної України неможлива без її динамічного економічного розвитку. Такий розвиток, як правило, все більше спирається на створення та впровадження в господарській та соціальній інфраструктурі різнопланових об'єктів інтелектуальної власності, охорону і захист прав вчених, інженерів, винахідників. Досвід країн із розвиненою економікою підтверджує, що інтелектуальна діяльність, новаторство та креативність технічних рішень здебільшого визначають стратегію і тактику стрімкого й комплексного розвитку держави, високий технічний рівень виробництва, інтеграцію наукової, технологічно складової промисловості.

Слід відзначити, що на сучасному етапі перед Україною в цілому, та державною системою охорони зокрема, велика кількість невідкладних завдань, спрямованих на подальше поширення міжнародних та європейських стандартів у сфері правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності.

Нагальним питанням постає дотримання встановлених правових норм в галузі охорони та захисту інтелектуальної власності, підготовка кваліфікованих працівників, до компетенції яких належить вирішення спірних питань у зазначеній сфері.

В Україні є низка проблем, які заважають розвитку інтелектуальної власності

-- Найбільшою проблемою є бідність і необізнаність суспільства. За даними соціологічних опитувань 2013 року 95% опитуваних знають про існування інтелектуальної власності та його захист, але тільки 15% відмовляються від використання підробленої продукції, піратства та контрафактної продукції

-- Проблеми регулювання відносин, що виникають між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної власності: специфікації прав власності на результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що фінансуються за рахунок державного бюджету або через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів інноваційної діяльності; колективного управління авторським та суміжними правами тощо.

-- Проблеми придбання й оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, комерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів: нерозвиненості інститутів, що забезпечують комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності; передачі на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності; розвитку франчайзингу, трансферу технологій за кордон, налагодження системи інноваційного аудиту; формування життєздатного та ефективного інноваційного ринку, венчурного капіталу, сучасних форм кооперації інноваційного бізнесу (технополісів, технопарків); удосконалення механізму оцінки і передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

-- Проблеми забезпечення надійної та ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної власності, економіко-правового стимулювання розвитку індустрії інформаційних технологій, в тому числі відсутності узгодженої цілісної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності, дієвих механізмів захисту від піратства.

-- Загальновизнано, що створення інтелектуального продукту та набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності потребують відносно довгострокового інвестування. Суттєвими для України є також проблеми виробництва контрафактної продукції, удосконалення механізмів функціонування ринку інтелектуальної власності, методики вартісної оцінки прав на її об'єкти тощо.

Найважливішими напрямами розв'язання зазначених проблем є такі.

1. Подальша трансформація вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності з урахуванням кращого світового досвіду, його гармонізація з міжнародними нормами та стандартами.

2. Удосконалення національної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням міжнародно-визнаних норм і принципів упровадження дієвого механізму реалізації цих норм та запобігання несанкціонованому використанню об'єктів інтелектуальної власності.

3. Створення необхідних передумов для функціонування цивілізованого ринку об'єктів права інтелектуальної власності, впровадження ефективного механізму комерціалізації інтелектуальної власності та новітніх форм її використання (франчайзингу, передачі під заставу, опціонних угод, лізингових і рейтингових договорів), нормативного забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів.

4. Стимулювання створення та швидкого введення до господарського обігу нових об'єктів права інтелектуальної власності, комерціалізація запатентованих науково-технічних досягнень; державна підтримка винахідництва, новаторства та творчої інтелектуальної праці.

5. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, розвиток патентно-інформаційної бази, комплектування фондів національної патентної документації в регіонах, підключення до глобальної інформаційної мережі WIPOnet згідно з довгостроковою програмою ВОІВ, створення національної системи підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності.

6. Активізація процесів створення недержавних організацій з питань охорони прав інтелектуальної власності, сприяння громадським ініціативам правовласників, зацікавлених у охороні та захисті своїх прав, формування у населення правової культури, поваги до прав на об'єкти інтелектуальної власності.



Список використаної літератури і джерел

1. Цивільний кодекс України із змінами, внесеними згідно із Законами України від 27.09.2014 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№40-44, ст. 356.

2. Рішення Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти "Про стан державного регулювання і управління у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні" від 16 квітня 2008 р. - www.kno.rada.gov.ua

3. Базилевич В.Д. -- Інтелектуальна власність: Підручник - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 674 с.

4. Борисова В.І. Цивільне право України: Підручник - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 552 с.

5. Бошицький Ю.Л. Актуальні проблеми правового регулювання інтелектуальної власності в Україні в умовах трансформації суспільних відносин. - К.: Юридична думка, 2012. - 540 с.

6. Драпак М.К. Основи інтелектуальної власності: Навч. посібн. - К.: Видавничій Дім Ін Юре, 2010. - 282 с.

7. Кубах А.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник - Харків: ХНАМГ, 2008. - 149 с.

8. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 300 с.

9. Орлюк О.П. Право інтелектуальної власності: Академічний курс. - К.: Видавничій Дім Ін Юре, 2009. - 688 с.

10. Підопригора О.А. Проблеми кодифікації законодавства про інтелектуальну власність. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 600 с.

11. Підопригора О.А. Право інтелектуальної власності. - К.: Видавничій Дім Ін Юре, 2004. - 672 с.

12. Святоцький О.Д. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика.. -- К.: Видавничій Дім Ін Юре, 2009. -- 900 с.

13. Святоцький О.Д. Право інтелектуальної власності: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 400 с.

14. Сіренко І.В. Юридична природа прав на об'єкти інтелектуальної власності - К.:Українське право, 2010. - 350 с.

15. Язвінська О.Д. Найцінніший капітал: Охорона інтелектуальної власності у світі й Україні - К.: Науковий світ, 2010. - 358 с.

16. Офіційний сайт Рахункової палати. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ac-rada.gov.ua

17. Офіційний сайт Асоціації виробників програмного забезпечення. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.bsa.org

18. Офіційний сайт Міжнародної федерації виробників фонограм. [Електронний ресурс]. - Режим до ступу: www.fpi.org

19. Офіційний сайт Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.sdip.gov.ua

20. Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru