Захист прав на об'єкти інтелектуальної власності

Розгляд особливостей цивільного, кримінального та адміністративно-правового способів охорони та захисту інтелектуальної власності згідно законодавства України. Порівняльна характеристика європейського і вітчизняного досвіду захисту авторських прав.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 18.06.2011
Размер файла 40,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з дисципліни

Інтелектуальна власність

На тему: Захист прав на об'єкти інтелектуальної власності

Дніпропетровськ 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності

1.1 Поняття та необхідність захисту прав інтелектуальної власності

1.2 Законодавство України в сфері захисту інтелектуальної власності

Розділ 2. Способи захисту права інтелектуальної власності

2.1 Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності

2.2 Кримінально-правовий захист прав інтелектуальної власності

2.3 Адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності

Розділ 3. Недоліки та перспективи удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності

3.1 Європейський досвід захисту прав інтелектуальної власності

3.2 Недоліки та шляхи удосконалення національного законодавства в сфері захисту прав інтелектуальної власності

Висновок

Перелік використаних джерел

Вступ

Темою даної індивідуальної роботи є "Захист прав на об'єкти інтелектуальної власності". Мета роботи - визначення поняття захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності відповідно до законодавства.

Завданням роботи є визначення загальних положень про систему захисту прав інтелектуальної власності, способів захисту права інтелектуальної власності та перспектив удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності. Одним з важливих прав людини є право на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Ці результати, будучи об'єктом цивільних прав, створюють цивільні права та обов'язки. Ефективність охорони права інтелектуальної власності залежить від багатьох факторів, найголовнішим з яких є наявність досконалого законодавства та дієвих механізмів його застосування, в тому числі при захисті прав. Питанням вдосконалення правового поля в сфері інтелектуальної власності приділялася особлива увага за останні декілька років, особливо в контексті європейської інтеграції та вступу України до СОТ. Державні органи, до компетенції яких належить охорона права інтелектуальної власності, поступово здійснюють удосконалення законодавства. Разом з тим, практика його застосування виявляє досить багато проблемних питань. І це стосується як законодавчих суперечностей та колізій, так і неоднозначного, а іноді неправильного трактування тих чи інших норм, зокрема, суддями. З цього слідує втрата дієвого в усьому світі механізму захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку, та низькі гарантії можливості в повній мірі захистити свої права правовласникам. В Україні створено узгоджену систему захисту прав інтелектуальної власності, що включає в себе як законодавство, так і механізми й відповідну інфраструктуру для виконання законодавства. Ця система в цілому відповідає міжнародним стандартам у сфері інтелектуальної власності.

Розділ 1. Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності

1.1 Поняття та необхідність захисту прав інтелектуальної власності

Ефективне використання об'єктів інтелектуальної власності дає змогу підприємствам підвищувати свою конкурентноздатність і за рахунок цього здобувати стратегічні переваги на ринку. Але створення об'єктів права інтелектуальної власності, їх рекламування, дослідження ринку тощо потребують вкладення великих коштів. Значні доходи, які отримують від використання об'єктів інтелектуальної власності, приваблюють деяку категорію недобросовісних ділків, і з метою отримання вигоди, без дозволу використовують чужі літературні чи художні твори, торговельні марки, вина-ходи, промислові зразки. При цьому завдається шкода не тільки власникам прав інтелектуальної власності, винахідникам і авторам, а й державі, бо таке використання найчастіше є тіньовим і не передбачає сплати податків державі і винагороди авторам.

Власники прав повинні мати можливість вчиняти дії проти осіб, які порушують їх. права, з тим, щоб запобігти подальшим порушенням прав і компенсувати збитки, заподіяні внаслідок таких порушень. Без належного захисту прав інтелектуальної власності неможлива і міжнародна співпраця в галузі науки, культури, торгівлі та промисловості. Міжнародні зобов'язання України щодо належного захисту прав інтелектуальної власності випливають з її участі в чинних міжнародних угодах й з тих міжнародних угод, до яких Україна прагне приєднатися.

Об'єкти інтелектуальної власності відрізняються від інших об'єктів економічної діяльності і тому вимагають особливого підходу до захисту прав власності на ці об'єкти.

Особливістю об'єкту інтелектуальної власності як економічного товару є те, що його можна охарактеризувати як громадське благо, за такими ознаками:

? неконкурентний: споживання додаткової одиниці товару не збільшує граничних витрат на його виробництво;

? не виключний: важко або неможливо виключити додаткових індивідуумів від споживання даного товару.

Захист прав інтелектуальної власності - це правове забезпечення недоторканності цих прав, їх непорушності, а в разі порушення - застосування заходів примусового характеру, направлених на відновлення цих прав.

Право на захист з'являється у власника прав інтелектуальної власності тільки в момент порушення або оспорювання його прав і охоронюваних законом інтересів і реалізується в рамках охоронних цивільних, кримінальних та адміністративних правовідносин, які виникли при цьому.

Відсутність належного захисту інтелектуальної власності може бути серйозним обмеженням для міжнародної торгівлі (і діяти так само, як тарифи та квоти), оскільки іноземні виробники не зацікавлені продавати свою продукцію чи розміщати своє виробництво там, де вони можуть зазнати збитків від незаконного використання своїх наукових та технологічних досягнень. Недостатній рівень захисту інтелектуальної власності перешкоджає високотехнологічному експорту та прямим іноземним інвестиціям.

З іншого боку, у випадку забезпечення захисту прав інтелектуальної власності значно обмежується загальний доступ до творів та винаходів, і знижується суспільна вигода від їхнього використання. Коли ускладнюється доступ до життєво необхідних товарів для незахищених верств населення (н.п., проблема дорогих лікувальних препаратів у відсталих країнах) доцільність загальноприйнятих норм захисту інтелектуальної власності ставиться під сумнів. Ефект суттєвого обмеження доступу до певних товарів із введенням захисту інтелектуальної власності є найбільш імовірним для економік, які не мають конкурентних переваг в тій чи іншій галузі, в якій існує захист інтелектуальної власності.

Слід також зазначити, що додатковий захист інтелектуальної власності є певною формою державного протекціонізму, який порушує принципи економічної ефективності, що виконуються за умов конкурентного ринку. В деяких випадках надмірний і необґрунтований захист інтелектуальної власності може викликати зворотний ефект і стати причиною обмеження міжнародної торгівлі та неефективного надмірного інвестування в творчу та інноваційну діяльність.

Беручи до уваги, з одного боку, необхідність захисту інтелектуальної власності та, з іншого, можливість виникнення негативних ефектів від необґрунтованого захисту інтелектуальної власності, очевидною є потреба в компромісі між економічною ефективністю та стимулами до інтелектуальної діяльності, які підтримує захист інтелектуальної власності. В зв'язку з цим постає безліч додаткових питань щодо рівня оптимального захисту інтелектуальної власності та визначення критеріїв оптимальності. Як правило, при визначенні оптимальних параметрів захисту інтелектуальної власності порівнюються статичні ефекти (економічна ефективність) та динамічні ефекти (створення стимулів до економічного розвитку), короткострокові та довгострокові переваги.

При визначенні оптимального рівня захисту інтелектуальної власності необхідно враховувати такі показники:

_ Суспільний добробут (забезпечення прав інтелектуальної власності не повинно бути перешкодою до задоволення життєво необхідних потреб населення: важливо підтримувати баланс між економічною вигодою виробників та задоволенням потреб споживачів)

_ Економічна ефективність (ефективне розміщення ресурсів: треба зважити доцільність використання ресурсів з точки зору задоволення суспільних потреб)

_ Розвиток творчої та інноваційної діяльності

_ Сприяння міжнародній торгівлі та прямим іноземним інвестиціям

_ Сприяння поширенню та міжнародному обміну технологіями

В результаті такого аналізу прийнято загальні стандарти захисту інтелектуальної власності:

~ немайнові права інтелектуальної власності забезпечуються безперервно

~ майнові права мають обмежений період захисту, після якого надається вільний доступ до об'єктів інтелектуальної власності

~ вводяться деякі обмеження до захисту майнових прав, якщо він порушує зазначені критерії оптимальності захисту інтелектуальної власності.

У разі відсутності ефективної системи захисту відбуватиметься занепад і відставання в високотехнологічних галузях економіки і гальмуватиметься економічний розвиток. Держава має подбати про захист національної інтелектуальної власності на своїй території та за кордоном. Захист інтелектуальної власності є симетричним: щоб забезпечити захист своєї інтелектуальної власності за кордоном, держава має гарантувати такий же рівень захисту для іноземців на своїй території. З метою узгодження законодавчих норм у сфері інтелектуальної власності та забезпечення симетричного захисту інтелектуальної власності укладаються міжнародні угоди про інтелектуальну власність. Найважливішою такою угодою на даний момент є багатостороння Угода ТРІПС, укладена членами СОТ в 1995 році у результаті Уругвайського раунду.

1.2 Законодавство України в сфері захисту інтелектуальної власності

В Україні напрацьовано значну правову базу, яка стосується захисту прав інтелектуальної власності.

Норми регулювання права інтелектуальної власності закладено в Конституції України. Так, в статті 41 зазначено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. А в статті 54 говориться, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Також в Україні діють спеціальні закони, що регулюють відносини в сфері права інтелектуальної власності.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України (1540-06), цього Закону, законів України "Про власність" (697-12), "Про кінематографію" (9/98-ВР), "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12), "Про видавничу справу" (318/97-ВР), "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" (1587-14) та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" визначає правові основи розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних і спрямований на захист інтересів суб'єктів авторського права і суміжних прав та захист прав споживачів. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" визначає особливості державного регулювання діяльності, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць. Цей Закон визначає особливості державного регулювання діяльності, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць.

Закон України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту прав інтелектуальної власності" змінює покарання за порушення права інтелектуальної власності. Так, наприклад, за дії, які порушують права інтелектуальної власності, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі встановлюється покарання у вигляді штрафу від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.

Певні норми щодо регулювання різних аспектів захисту прав інтелектуальної власності містяться і в інших Законах України, серед яких: "Про власність", "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про інноваційну діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарські товариства", "Про об'єднання громадян", "Основи законодавства України про культуру", "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про режим іноземного інвестування", "Про науково-технічну інформацію", "Про інвестиційну діяльність", "Про телебачення i радіомовлення", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про наукову i науково-технічну експертизу", "Про наукову i науково-технічну діяльність", "Про інформаційні агентства", "Про рекламу", "Про видавничу справу", "Про народні художні промисли", "Про архітектурну діяльність", "Про державну підтримку засобів масової iнформацiї та соціальний захист журналiстiв", "Про професійних творчих працiвникiв i творчі союзи", "Про кiнематографiю", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності стосовно виконання вимог, пов'язаних із вступом України до СОТ".

Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності регулюється Господарським кодексом України. Ним регулюються наступні питання: правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка; правомочності щодо використання торговельної марки; правомочності щодо використання торговельної марки, право на яку належить кільком особам; правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування; правомочності щодо використання неграфічного зазначення; використання назви країни походження товару; правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються і положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом та іншими законами.

Певні положення щодо регулювання права інтелектуальної власності регулюються й іншими кодексами України, а саме: Кодексом України про адміністративні правопорушення (витяг); Кримінальним кодексом України (витяг); Митним кодексом України (витяг); Кримінально-процесуальним кодексом України; Господарським процесуальний кодексом України; Кодексом законів про працю України (витяг); Цивільним процесуальним кодексом України.

Також до загального законодавства щодо регулювання права інтелектуальної власності відносяться Декрети кабінету Міністрів, а саме Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію".

Регулювання інтелектуальної власності відображається і в Указах Президента України, таких як "Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні", "Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі", "Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі", "Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні".

Інтелектуальній власності присвячено багато постанов і розпоряджень Кабінету міністрів України. Таких як: "Про заходи щодо інформаційного забезпечення процесу вступу України до Світової організації торгівлі", "Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності", "Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності", "Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням", "Про утворення Державної патентної бібліотеки", "Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)", "Про затвердження Порядку використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади", "Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності", "Про внесення змін до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності", "Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", "Про утворення Координаційної ради з питань захисту прав інтелектуальної власності УЄФА".

Також Державним департаментом інтелектуальної власності видаються відомчі нормативно-правові акти в сфері захисту права інтелектуальної власності, зокрема такі: Наказ Державного патентного відомства України про встановлення розміру плати за атестацію кандидатів у представники у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), Наказ "Про затвердження нормативних документів, необхідних для застосування Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)", Наказ "Про запровадження у вищих навчальних закладах навчальної дисципліни "Інтелектуальна власність", Наказ "Про створення підрозділів з питань інтелектуальної власності", "Про затвердження Положення про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти", Положення "Про державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)", Наказ "Про затвердження Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності", Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності, Порядок складання кваліфікаційних екзаменів кандидатами у представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені), Положення про апеляційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності.

Розділ 2. Способи захисту права інтелектуальної власності

У законодавстві розрізняють дві основні форми захисту прав інтелектуальної власності - юрисдикційну і юрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності полягає в тому, що, особа, права інтелектуальної власності якої порушено, звертається за захистом до суду, інших компетентних державних органів, уповноважених вжити необхідні заходи для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.

У рамках юрисдикційної форми захисту прав інтелектуальної власності, у свою чергу, виокремлюють загальний (судовий) і спеціальний (адміністративний) порядки захисту порушеного права інтелектуальної власності.

За загальним порядком захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом. Основна маса таких спорів розглядається місцевими судами. Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин у сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду.

Спеціальною формою захисту прав інтелектуальної власності є адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Згідно із законодавством потерпілий може звернутися за захистом свого порушеного права до уповноваженого на це державного органу, зокрема, до Антимонопольного комітету України, Державної митної служби України, Державного департаменту інтелектуальної власності або до вищого органу відповідача, який в разі необхідності надає такий захист.

Неюрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності передбачає дії в межах закону юридичних і фізичних осіб щодо захисту права інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно (самозахист), без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів. Обрані засоби самозахисту не повинні суперечити закону і моральним засадам суспільства. При цьому способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

2.1 Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності

Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності передбачає цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративний захист прав.

Цивільно-правовим захистом прав інтелектуальної власності є передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушеного права інтелектуальної власності, припинення порушення, а також майновий вплив на порушника. Поряд з цивільно-правовим захистом прав інтелектуальної власності у сучасній юридичній літературі вирізняють господарсько-правовий захист порушених прав інтелектуальної власності підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних) та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Основна мета цивільно-правової і господарсько-правової відповідальності - не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Спори, пов'язані з порушенням прав інтелектуальної власності розглядаються загальними, господарськими та адміністративними судами.

Справа в суді порушується на підставі позовної заяви, яку подає в письмовій формі особа, права якої порушено, до суду. Як правило, позови до фізичної особи подаються в суд за місцем її проживання, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням.

Загальними цивільно-правовими способами захисту прав, які поширюються також на захист прав інтелектуальної власності, є:

· визнання права;

· визнання правочину недійсним;

· припинення дії, яка порушує право;

· відновлення становища, яке існувало до порушення,

· примусове виконання обов'язку в натурі;

· зміна правовідношення;

· припинення правовідношення;

· відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

· відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

· визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити право інтелектуальної власності іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.

Цей перелік доповнений положеннями, що стосуються виключно порушення прав інтелектуальної власності. Суд може постановити рішення, зокрема, про:

· застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

· зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

· вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

· вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

· застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності;

· опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо цього порушення.

Власнику прав інтелектуальної власності надається можливість вибору способу захисту порушеного права. Наприклад, він вправі на власний розсуд вимагати або відшкодування заподіяних збитків, або стягнення на свою користь доходу, одержаного порушником внаслідок порушення права або виплати компенсації.

Якщо порушено немайнові права інтелектуальної власності, зокрема, принижено честь, гідність автора або завдано шкоди діловій репутації власника прав, то така моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, право інтелектуальної власності якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка є власником права інтелектуальної власності, а також з можливого доходу, який могла б одержати ця особа.

При визначенні розміру компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд враховує обсяг порушення і умисел відповідача.

захист інтелектуальний власність авторський право

2.2 Кримінально-правовий захист прав інтелектуальної власності

Законодавство України, як і багатьох інших держав, поряд із засобами цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності встановлює кримінальну відповідальність за їх порушення.

Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності настає, якщо власнику прав завдана матеріальна шкода у значному, великому або в особливо великому розмірі, визначених законом, або якщо зло-чин вчинено повторно або з використанням службового становища.

Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення, їх незаконне тиражування і розповсюдження на аудіо - та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, визнаються злочином і караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення. Якщо ж такі дії вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією усіх примірників творів, матеріальних носіїв тощо, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

Якщо зазначені дії вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи або організованою групою або якщо вони завдали матеріальну шкоду в особливо великому розмірі, караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого і з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення. При цьому матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Враховуючи, що інтелектуальна власність в сучасних умовах набирає все більшої ваги, а також зростання масштабів правопорушень у цій сфері, такі покарання є виправданими і мають стримувати порушення прав інтелектуальної власності.

Законодавство передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, а також привласнення авторства на них, за незаконне використання торговельної марки, фірмового найменування та географічного зазначення або інше умисне порушення права на ці об'єкти.

Кримінальна відповідальність передбачена за комерційне шпигунство, тобто незаконне отримання і розголошення або інше використання відомостей , що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності. Такі злочини караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Законодавство України встановлює кримінальну відповідальність за незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізацію та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, або у великих розмірах. Такі злочини караються штрафом, або виправними роботами, або позбавленням волі з конфіскацією та знищенням дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва.

2.3 Адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності

Законодавство України передбачає вирішення в адміністративному порядку широкого кола питань захисту прав інтелектуальної власності. Адміністративна відповідальність за правопорушення настає в разі, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону, кримінальної відповідальності.

Норми адміністративного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Митному кодексі України, Законах України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

В Україні також діє Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", яким передбачено розгляд адміністративних правопорушень, що стосуються недобросовісної конкуренції, за зверненням до Антимонопольного комітету України або до його територіальних органів із заявою про вжиття заходів щодо захисту порушених прав.

За незаконне використання літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, торговельної марки, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, передбачено накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Вчинення дій, що визнані як недобросовісна конкуренція, а саме незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця передбачає накладення штрафу у визначеному Законом розмірі, а в певних випадках - конфіскацію виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини.

Власник права інтелектуальної власності, який має підстави вважати, що при переміщенні товарів через митний кордон України порушуються чи можуть бути порушені його права, що охороняються в Україні, має право подати заяву до Держаної митної служби України про реєстрацію товару, що містить об'єкт права інтелектуальної власності з метою вжиття митними органами заходів щодо попередження переміщення через митний кордон України таких товарів.

Ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів. Якщо власник прав інтелектуальної власності або власник товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, не згодні з рішенням митного органу, то вони мають право звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.

Захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює також Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, яка розглядає заперечення проти рішень Державного департаменту інтелектуальної власності щодо реєстрації прав інтелектуальної власності в Україні, заяви про визнання торговельної марки добре відомою в Україні, інші спірні питання. Заперечення, зокрема, може бути подано у зв'язку з відмовою Держдепартаменту у реєстрації прав інтелектуальної власності та видачі охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності за результатами проведення експертизи поданої заявки. В Апеляційній палаті законодавчо закріплена колегіальна форма розгляду справ, віднесених до її компетенції. Заперечення розглядається колегією Апеляційної палати, яка приймає рішення щодо правомірності дій Держдепартаменту з відмови в реєстрації прав.

Будь-яка особа вирішує на власний розсуд питання потреби в оскарженні дій Держдепартаменту щодо відмови в реєстрації прав через подання заперечення де Апеляційної палати або звернення до суду. Однак, зважаючи на специфіку справ у сфері інтелектуальної власності, що розглядаються, заявники зазвичай звергаються до Апеляційної палати. Це пов'язано з тим, що Апеляційна палата оперативно вирішує спори, оскільки процедура звернення і розгляду є простою і дешевою, у розгляді справи беруть участь найдосвідченіші фахівці, які залучені до роботи в Апеляційній палаті. Крім того, спрацьовує і менталітет наших громадян: вони не поспішають звертатися до суду, якщо справу можна вирішити в адміністративному порядку.

Розділ 3. Недоліки та перспективи удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності

3.1 Європейський досвід захисту прав інтелектуальної власності

Поряд із судами загальної юрисдикції, в багатьох країнах світу запроваджено підсистеми спеціалізованих судів, які можуть: становити систему лише місцевого рівня (суди у справах неповнолітніх); діяти при державних установах (фіскальні, податкові суди); діяти як самостійні установи (Федеральний патентний суд ФРН); існувати як суди при недержавних організаціях.

Спеціалізовані суди зазвичай називають квазісудами, найчастіше вони діють на засадах колегіальності. До складу такого суду, як правило, поряд із професійним юристом, входять або фахівці у певній галузі (економіки, торгівлі, митної справи, патентознавства, педагогіки тощо), або представники відповідних асоціацій (роботодавців, найманих працівників тощо).

Підсистема спеціалізованих судів може по-різному "приєднуватись" до системи судів загальної юрисдикції. Таке приєднання здійснюється через можливість перегляду рішень спеціалізованого суду у суді загальної юрисдикції, зокрема, це приєднання може бути виконане і на рівні місцевого суду, і на рівні апеляційного, і на рівні касаційної інстанції.

Класичним як для країн континентальної, так і англосаксонської правової сім'ї вважається окреме розуміння спеціалізації суддів та спеціалізації судів. Під спеціалізацією суддів розуміють спеціалізацію суддів окремого суду на розгляді певних категорій справ. Під спеціалізацією судів розуміють наявність у судовій системі, поряд із судами загальної юрисдикції, також спеціалізованих судів (тобто таких, котрі мають суттєві особливості і, відповідно, цим відрізняються від загальних).

Так, в Австрії діє Патентний суд, що складається із юристів та фахівців різних галузей знань, який розглядає спори, про визнання патентів недійсними; також, відповідно до Закону (1946 р.) діють спеціалізовані суди у трудових справах, що розглядають конфлікти між підприємцями та найманими працівниками, а крім них -- третейські суди з питань соціального страхування (Закон від 1955 р.).

До судових органів спеціальної юрисдикції в Німеччині належать суди адміністративної, фінансової, трудової, соціальної юстиції, Федеральний патентний суд та система дисциплінарних судів. Федеральний патентний суд в чотирьохярусній системи судової юрисдикції Німеччини умовно можна поставити на другий ярус - апеляційну інстанцію (Landesgericht).

До фукнкцій Федерального патентного суду Німеччини відносять: а) заслуховування апеляцій на рішення, ухвалені Німецьким відомством по патентам та торговим знакам щодо реєстрації або відмови в реєстрації патентів або товраних знаків; б) розгляд позовів, повязаних з функціонуванням патентів. В даному випадку має місце неординарна ситуація, коли на посади суддів часто призначають найкращих спеціалістів з резерву Федерального відомства по патентам та торговим знакам, правомірність чиїх рішень, зокрема, доведеться в майбутньому переглядати таким суддям. Даний факт свідчить про неупередженість та високу правову і громадянську свідомість осіб, що мають вплив на прийняття рішень в системі спеціалізовнаого судчинства в Німеччині.

Як і в апеляційній інстанції судової влади в Україні, в Федеральному патентному суді Німеччини судовий розгляд відбувається за участі колегії суддів, зокрема 3 або 5 суддів, що мають відповідну професійну кваліфікацію (розгляд справ щодо товарних знаків передбачає участь суддів виключно з юридичною освітою; розгляд справ, повязаних з патентами передбачає участь суддів з юридичною та науково-технічною освітою, відповідно до обєкта дослідження).

Для ефективності розв'язання справ з інтелектуальної власності у Фінляндії їх вирішення планується віднести до спеціалізованого суду. Для цього уряд розробив спеціальну Урядову Програму. Наразі справи з інтелектуальної власності розглядаються Хельсинським Районним Судом, який до створення спеціалізованого суду мав ексклюзивну юрисдикцію заслуховувати більшість справ, які відносяться до промислової власності. Цей суд накопичив багато практичного досвіду в сфері вирішення справ з інтелектуальної власності, до того ж всі справи розглядаються одним і тим самим Департаментом суду. Розгляд справ із захисту авторських прав віднесено до компетенції 56 районних судів Фінляндії. Апеляційна Рада Національної Ради з патентів та реєстрації розглядає апеляції на рішення про реєстрацію прав. Централізація судочинства та створення спеціалізовано суду з вирішення справ інтелектуальної власності планується з метою підвищення ефективності та накопичення практичних знань.

3.2 Недоліки та шляхи удосконалення національного законодавства в сфері захисту прав інтелектуальної власності

Забезпечення в Україні сприятливих умов для одержання, використання і захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності потребує подальшого удосконалення нормативно-правової бази. Норми, пов'язані із захистом прав на об'єкти названої власності, необхідно внести як у спеціальне законодавство з цих питань, включаючи митне, так і у загальне законодавство.

Названі норми повинні бути гармонізовані з нормами міжнародних угод і договорів, учасницею яких є або до яких збирається приєднатися Україна. Найбільш повно вони містяться в Угоді з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS), що є одним з договорів Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) Всесвітньої торгової організації (ВТО).

У контексті інтеграції України в світове співтовариство актуальності набуває захист права інтелектуальної власності.

Для збереження та збагачення науково-технічного потенціалу держави, розвитку зовнішньої торгівлі, міжнародного обміну сучасними технологіями, залучення в економіку країни іноземних інвестицій держава має надійно гарантувати охорону та захист інтелектуальної власності.

У зв'язку з цим в Україні було здійснено цілий ряд наступних заходів:

- створено законодавчу базу охорони інтелектуальної власності, яка в цілому забезпечує нагальні потреби з цих питань;

- проводиться постійна робота у напрямку розвитку міжнародного співробітництва у сфері промислової власності. Україна є членом ВОІВ та учасницею дев'яти важливих міжнародних угод і договорів у цій сфері;

- для підготовки та перепідготовки кадрів у сфері охорони інтелектуальної власності створені Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації кадрів при Харківському політехнічному університеті (1993р.) та Інститут інтелектуальної власності і права (1997р.) у Києві;

- запроваджено нову для України інституцію - представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

Крім того, через посилення відповідальності за порушення прав особи, що володіє охоронним документом, здійснюються заходи що до імплементації Тимчасової угоди про торгівлю й питання, пов'язані з торгівлею між Україною та Європейським Союзом про взаємне забезпечення охорони інтелектуальної власності та відповідних положень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) та його складової - Договору про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS).

Все вищезазначене дозволяє вважати Україну державою, яка займає гідне місце у світовій системі інтелектуальної власності.

Однак з метою фундаменталізації її становища й визнання на міжнародному рівні її авторитету, важливим є усунення тих негативів, які перешкоджають Україні вважатися взірцем правової держави.

Виходячи з того, що в Україні проблема реалізації права на засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту та товарів і послуг, які ними виробляються (надаються) з кожним днем набуває гостроти, в законодавчому регулюванні цих питань ще є багато недоліків: в Україні намітилася ситуація, коли багато різних підприємницьких структур з різними напрямами своєї діяльності мають однакові або співзвучні найменування. Цьому факту сприяє те, що жодної перевірки на новизну фірмової назви в Україні не проводиться, у зв'язку з чим використання однакових словосполучень у назвах знов створених фірм зустрічається доволі часто і не тільки в різних регіонах України, а навіть в одному. Це породжує плутанину в ідентифікації виробника і вводить в оману споживача. Використання однакових найменувань різними підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами, крім таких негативних наслідків як омана споживача, може також завдати помітних матеріальних і моральних збитків окремим користувачам одного і того самого найменування.

Нормативно-правове регулювання питань, пов'язаних з вартісною оцінкою інтелектуальної власності, практично відсутнє. Відсутній також дієвий захист прав на об'єкти інтелектуальної власності з боку держави. Суди загальної юрисдикції, господарський чи третейський суди згідно із законодавством та відповідно до своєї компетенції розглядають спори про: авторство; встановлення власника охоронного документа і (або) порушення його майнових прав; встановлення факту використання об'єкту інтелектуальної власності; право попереднього користування; укладання та виконання ліцензійного договору; винагороду або компенсацію автору об'єкту інтелектуальної власності; визнання охоронного документу недійсним та інше, що стосується питань захисту інтелектуальної власності. Практика розгляду цієї категорії справ у судах загальної юрисдикції виявила певні труднощі, пов'язані з відсутністю відповідного рівня кваліфікації суддів та досвіду у вирішенні таких питань.

Належний захист інтелектуальної власності є передумовою успішного розвитку ринкової економіки. Вже сьогодні гостро постає питання про необхідність створення в Україні спеціалізованого (патентного) суду для вирішення спірних питань у сфері інтелектуальної власності, що повною мірою відповідало б положенням Конституції України.

Крім того, не вирішеними є питання врегулювання правовідносин щодо охорони об'єктів інтелектуальної власності, створених на держзамовлення та за державні кошти; в державі відсутній орган, який здійснював би функції особи, що володіє патентом від імені держави. Потребують також детальнішої розробки норми законодавства, які стосуються набуття та реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності, створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків (так звані "службові" об'єкти інтелектуальної власності). Чинне законодавство України з питань оподаткування та кредитування не містить прямих пільгових норм для авторів об'єктів інтелектуальної власності та таких, що їх використовують.

Для ефективної реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності необхідним є дієвий механізм проведення оцінки вартості інтелектуальної власності, тобто належить забезпечити нормативно-правове регулювання цих питань.

Вирішення зазначених питань та усунення існуючих недоліків сприятиме стимулюванню авторів об'єктів інтелектуальної власності, зацікавленості підприємців у впровадженні таких об'єктів у виробництво, розвитку в Україні інноваційних процесів, надходженню інвестицій, підвищенню ефективності економіки нашої країни в цілому і, як результат, зростанню добробуту членів суспільства.

Висновок

Інтелектуальна власність є найціннішим капіталом держави. Такого твердження можна дійти виходячи з досвіду економічно розвинених країн, оскільки їх перетворення інтелектуальних досягнень у конкурентоздатну продукцію сприяло створенню інноваційних моделей їх економік. Із здобуття незалежності України все більше і більше уваги приділяється сфері розвитку інтелектуальної власності, а також регулюванню відносин, що виникають з цього приводу.

Удосконалення і розвиток національного законодавства у кожній державі - це постійний процес, який має відображати ті перетворення, що відбуваються в суспільстві, реагувати на зміни в економічному та соціальному стані, давати можливість її громадянам реалізовувати свої права, в тому числі права на результати інтелектуальної та творчої діяльності. В той же час національне законодавство має бути гармонічним з нормами і стандартами, прийнятими у світовому товаристві.

В Україні послідовно створюються умови для належного судового захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі прав, які належать іноземним суб'єктам підприємницької діяльності.

Охорона і захист права інтелектуальної власності в Україні ще досить молоді і поки що є далекими від належного рівня. Вони передбачуються кожним Законом про інтелектуальну власність, при цьому в кожному законі по різному. Норми, що містяться в цих законах не завжди угоджені між собою, мають істотні прогалини, часто просто суперечні і в цілому не в повній мірі забезпечують потреби охорони та захисту інтелектуальної власності в сучасних умовах, про що свідчать численні публікації у засобах масової інформації щодо порушення прав.

Власники прав повинні мати можливість вчиняти дії проти осіб, які порушують їх. Права, з тим, щоб запобігти подальшим порушенням прав і компенсувати збитки, заподіяні внаслідок таких порушень. Без належного захисту прав інтелектуальної власності неможлива і міжнародна співпраця в галузі науки, культури, торгівлі та промисловості. Міжнародні зобов'язання України щодо належного захисту прав інтелектуальної власності випливають з її участі в чинних міжнародних угодах й з тих міжнародних угод, до яких Україна прагне приєднатися.

Перелік використаних джерел

1) Антонов В.М. Інтелектуальна власність і компютерне авторське право. - К.: КНТ, 2007. - 520 с.

2) Кубах А.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник - Харків: ХНАМГ, 2008. - 149 с.

3) Підопригора О.А. Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України. - Київ: Юрінком Інтер, 1998. -- 336 с.

4) Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності /Навчальний посібник. -- К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2005.--108 с.

5) Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти. - К.: МАУП, 2004. - 576 с.

6) Ярошенко С.В. Адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності // Адвокат. - 2009. - №6. - с. 36-38

7) Сидоров Я.О. Захист інтелектуальної власності в Україні: недоліки нормативного регулювання та шляхи їх усунення // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Спецвипуск. - 2002. - № 1. - С. 117- 118.

8) Жаров В. Як захистити інтелектуальну власність // Інтернет-ресурс - http://www.yur-gazeta.com/article/1111/

9) Костюк В.Л. Інтелектуальна власність: питання правового захисту // Інтернет-ресурс - http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/law/2003_21/10_kostyuk_vl.pdf


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.