Криміналістична ідентифікація

вжиття заходів щодо ліквідації наслідків злочину;

виявлення і збереження джерел інформації про подію злочину;

попереднє дослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієї діяльності є те, що її часто здійснюють особи, які опинилися на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори, члени патрульно-постових груп, контрольно-перепусткових пунктів, представники охорони підприємств, установ, організацій, які передусім вжи-вають заходів щодо припинення злочинних дій, затримання злочинця на місці вчинення злочину, надають допомогу потерпілим, охороняють затриманих осіб до прибуття слідчо-оперативної групи, чергового наряду міліції або доставляють їх до найближчого місця утримання; вживають заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх осіб, виставляють огорожі), встановлюють очевидців, інших свід-ків, їх адреси.

На цьому етапі розкриття злочинів по «гарячих слі-дах» особлива роль належить черговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши повідомлення про зло-чин, черговий вживає заходів щодо його розкриття, а саме:

а) інструктує по телефону заявника про його наступні дії;

б) направляє найближчий наряд патрульно-постової служби до місця події;

в) сповіщає про подію дільничного інспектора;

г) направляє до місця події наряд міліції та слідчо-оперативну групу;

ґ) повідомляє про подію начальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв'язок з місцем події та слідчо-оперативною групою.

Наступний етап розкриття злочину по «гарячих слідах» розпочинається після прибуття до місця події слідчо-оперативної групи. Діяльність слідчого (дізнавача) спочатку спрямовується на оцінку слідчої ситуації, що склалася, вирішення питання про наявність ознак злочину, вжиття оперативно-розшукових або організаційних заходів для розкриття злочину по «гарячих слідах». З цією метою паралельно з оглядом, якщо кримінальна справа порушена, можуть проводитися інші невідкладні слідчі дії (допит, обшук). Одночасно складаються орієнтувальні дані для розшуку відповідних осіб, знарядь злочину, викрадених предметів. До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, Належать такі:

а) переслідування і затримання злочинця за запаховими слідами за допомогою службово-розшукового собаки;

б) організація загороджувальних заходів та перекриття шляхів відходу злочинця;

в) організація пошуково-розшукового патрулювання За участю потерпілого або свідків-очевидців;

г) організація засідок у місцях ймовірної появи злочинця;

ґ) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали, магазини та ін.);

д) «прочісування» території, прилеглої до місця події;

є) організація поквартирного опитування осіб, які проживають поблизу місця події.

Розкриття злочину може розпочатися від:

а) предме-тів, що були знайдені на місці події;

б) слідів-відображень;

в) знаряддя вчинення злочину (інструменти, зброя, транспортні засоби);

г) способу вчинення злочину;

ґ) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам'яті потерпілих, очевидців.

На даному етапі великого значення набуває проведення тактичної операції «Розшук», яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і містить:

допит потерпілих, свідків-очевидців;

складання словесного портрета, малюнків по пам'яті та ін.;

пред'явлення потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних обліків;

здійснення оперативних заходів з метою впізнання злочинця;

5) перевірку даних за криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнаних трупів та ін.;

6) призначення портретно-криміналістичної, комплексної судово-медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливе місце у системі розшуку злочинця на стадії розкриття злочину посідає робота щодо використання слідів рук, виявлених на місці події, яка включає:

огляд слідів (за участю фахівця);

перевірку за картотекою слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

перевірку за дактилоскопічною картотекою осіб, які перебувають на криміналістичному обліку;

призначення дактилоскопічної експертизи за наявності підозрюваних;

допит підозрюваного з пред'явленням висновку дактилоскопічної експертизи.

До завершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується достатньо відомостей з основних джерел інформації, у деяких випадках -- встановлюється підозрювана особа. Ця стадія має аналітичний характер. Слідчий працює над матеріальними джерелами інформації: проводить їх огляд і попереднє дослідження із засто-суванням технічних засобів; вирішує питання про їх віднесеність і придатність для використання, проводить фіксацію не виявлених раніш ознак.

Для попереднього дослідження слідчий залучає фахівців, проводить перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які співставляються з механізмом злочину. На підставі аналізу зібраної інформації висуваються слідчі та розшукові версії На цій стадії може виникнути необхідність у створенні слідчо-оперативних груп, загальному плануванні їх діяльності. У зв'язку з цим склалися певні організаційні форми взаємодії слідчого з органами дізнання:

взаємне інформування про встановлені по справі факти, що стосуються предмета розслідування;

спільне планування розслідування по кримінальній справі, особливо тоді, коли винні у вчиненні злочину невстановлені;

спільне проведення слідчих і розшукових дій;

дача слідчим відповідно до положень статей 114, 118, 191 КПК доручень оперативним працівникам про проведення ними самостійно окремих слідчих дій і розшукових заходів.

Криміналістична характеристика бандитизму, який належить до групи злочинів проти громадської безпеки

Бандитизм належить до складних злочинів. Криміналістична характеристика злочинів являє собою певну систему відомостей, її практичне значення полягає в тому, що за наявності одних ознак слідчий може припустити наявність інших і провести необхідні слідчі дії й тактичні операції. Спосіб злочину - це певний спосіб дій злочинця, те, як здійснюється і приховується злочин. Бандитизм має місце при вчиненні хоча б однієї з таких дій: а) організації озброєної банди; б) участі у такій банді; в) участі у нападі, вчиненому бандою. Бандитські напади ретельно готуються. Злочинці передусім вивчають об'єкт нападу: місцезнаходження підприємства, установи, організації; режим його роботи процес руху реальних коштів; стан охорони, захисту, засобів зв'язку тощо. Якщо готується напад на окремих осіб, то вивчається спосіб життя даної людини, режим дня, умови охорони квартири або будинку, наявність і склад можливих свідків тощо. Приготування до здійснення бандитського нападу включає його планування: складання плану дій, розподіл ролей учасників залежно від різних ситуацій, підшукування зброї, засобів маскування, транспорту, визначення порядку відходу з місця злочину тощо. Спосіб вчинення бандитизму полягає у нападі на підприємство, установу, організацію або на окремих осіб. Напад може здійснюватися у трьох формах: фізичному насильстві, психічному насильстві й створенні небезпеки негайного застосування насильства. Напад може полягати у знищенні майна, приміщень, транспортних засобів. Дії бандитів щодо приховання злочину можуть складатися із: а) знищення слідів; б) укриття предметів - речових доказів; в) маскування окремих слідів і об'єктів; г) фальсифікації. При здійсненні бандитських нападів злочинці досить часто застосовують засоби маскування: надівають маски або капронові панчохи на голову чи на обличчя, використовують перуки або штучні вуса. Бандити часто вживають заходи до усунення слідів на місці злочину, знищують знаряддя і засоби вчинення злочину, спотворюють або знищують трупи, знищують або ховають одяг або взуття, в яких вчинявся злочин, змінюють свій зовнішній вигляд. Учасники банд рідко вчиняють злочини за місцем свого проживання. Зазвичай вони вважають за краще діяти в іншому районі або місті (у ряді випадків бандитські напади здійснюються навіть в іншій республіці СНД). Крім безпосереднього нападу, можуть мати криміналістичне значення: а) місце розташування бандитського формування (місце базування); б) місце розробки плану дій; в) місце зберігання зброї; г) місце зберігання предметів, здобутих злочинним шляхом; д) місце збуту, реалізації вилучених злочинцями предметів; е) місце тренування бандитів тощо. Час вчинення злочину пов'язаний з об'єктом і предметом посягання. Він визначається режимом роботи підприємства, установи або організації, наявністю в певні періоди та інтервали великих грошових сум, виручки. Напад може залежати від часу інкасації, послаблення режиму охорони об'єкта в той або інший період, часу здачі зміни тощо. Напади на підприємства, установи та організації, а також на їх представників (інкасаторів, кур'єрів, фінансових керівників, бухгалтерів-касирів та ін.) здійснюються переважно в денний час. Напади ж на окремих громадян - у вечірній і нічний час. Як вогнепальна зброя при бандитських нападах найчастіше використовуються автомати і карабіни, пістолети і револьвери, гвинтівки і рушниці (або їх обрізи), кулемети і гранатомети. Як холодна зброя - фінські ножі, кинджали, багнет-ножі, стилети, кастети, кистені, нунчаки, спеціальні заточки тощо. У ході бандитських нападів може використовуватися і зброя вибухової дії - предмети, які містять у собі порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин, піроксилін та інші хімічні речовини, їх сполуки і суміші, здатні вибухнути без доступу кисню, в тому числі спеціальні вибухові засоби типу "Ключ", "Імпульс" тощо. У структурі криміналістичної характеристики злочинів важливе місце посідає особа злочинця. Кількість учасників банди може бути різною. Найбільш поширені банди з числом учасників 6-11, іноді зустрічаються банди, до складу яких входять 12-25 і більше чоловік. Бандитське формування передбачає суворий розподіл функцій і ролей між його учасниками, певну ієрархію. Банді властиві такі ознаки, як наявність лідера, конспірація, розподіл ролей, дотримання неформальних норм поведінки, наявність відповідних "фондів" тощо. У структурі банди зазвичай виокремлюються: 1) лідер банди (особа, як правило, судима, що користується авторитетом у злочинному світі); 2) охоронці (найближче оточення лідера); 3) бойовики (безпосередні виконавці нападів); 4) скарбник; 5) допоміжний персонал (особи, які надають допомогу в збуті матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом, особи, які обслуговують учасників банди, особи, які мають конспіративні квартири - "малини" тощо).
У функції лідера банди входить, як правило, визначення основних напрямів діяльності банди, підбір і затвердження учасників і визначення їх повноважень, розподіл викраденого, постачання зброї тощо. У нападах на підприємства, установи, організації або окремих громадян лідер, зазвичай, участі безпосередньо не бере. Мотиваційна сфера такої особистості характеризується егоцентризмом, стійким конфліктом з частиною представників оточення, виправданням себе. Створення системи розслідування бандитизму передбачає типову модель злочину, яка поєднується з алгоритмом дій слідчого.

Так, у процесі розслідування бандитизму важливо встановити такі обставини: чи мали місце напади на підприємства, установи, організації або на окремих осіб (їх кількість, наслідки тощо); у який спосіб вчинювалися напади; де, коли і за яких обставин було вчинено напад (у якому місці, на який об'єкт, у який час доби, у який період роботи, чи охоронявся об'єкт, чи використовувалася сигналізація, чи не порушувалися умови перевезення і доставки грошей, валютних цінностей і тощо); хто нападав (кількість злочинців, їх вік, соціально-психологічна характеристика, наявність судимостей, ставлення до вчиненого злочину тощо); чи була злочинна група стійкою (наявність тісного зв'язку між учасниками злочинної групи, спільність дій, єдність наміру, розподіл ролей, наявність злочинних звичаїв тощо); чи була група озброєною (чи застосовувалася вогнепальна, холодна зброя або зброя вибухової дії; який її тип і вид; чи були обізнані всі члени банди у процесі нападу (його підготовки) про зброю, та її призначення тощо); джерело придбання зброї (у кого і де придбано зброю, скільки одиниць, якого типу і виду, з якою метою, де вона зберігалася, чи застосовувалася раніше для нападів); у чому виявилися функції і роль кожного учасника банди; які цілі і мотиви нападів; хто є лідером банди; соціально-психологічний портрет лідера банди (його вплив на учасників злочинної групи, авторитет у злочинному світі й у банді, цинізм, жорстокість, девіантна поведінка тощо); які технічні засоби використовувалися при нападі; які способи маскування застосовували злочинці; чи є людські жертви (загибель людей); кому могло бути відомо про підготовку нападу; які стосунки між членами банди (сувора ієрархія, згуртованість, ворожість тощо); чи мала банда корумповані зв'язки з посадовими особами органів державної влади.

ВИСНОВОК

Вирішення проблем належної кримінально-правової охорони громадської безпеки є дуже важливими для суспільства та держави. Злочини проти громадської безпеки належать до загальнонебезпечних діянь, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей, власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій. Без підтримки громадської безпеки неможливо створити умов належного захисту особистих, фізичних і духовних прав людини і громадянина, основні з яких закріплені у ст. 3 Конституції України.

Науково-практичний інтерес до цих проблем обумовлюється метою більш поглибленого дослідження законодавчої бази, кількісно-якісних характеристик цих злочинів, вивчення їх зв'язку з соціальним середовищем, економічними, соціальними, соціально-психологічними, етнічними, культурними та іншими чинниками, необхідністю обміну досвідом організації ефективної протидії з боку системи органів боротьби зі злочинністю у міжнародному масштабі.

Необхідно акцентувати увагу в боротьбі зі злочинами проти громадської безпеки на усуненні фінансово-економічного підґрунтя існування злочинних формувань та вдосконаленні форм і методів оперативно-розшукової, розвідувальної діяльності. Заохочувати до розробки нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, призначених для припинення, розслідування та попередження злочинів проти громадської безпеки.

Розробити оптимальну міжнародну методику взаємодії правоохоронних і контролюючих органів та їх підрозділів у боротьбі зі злочинами проти громадської безпеки. Забезпечити імплементацію у вітчизняне законодавство міжнародних стандартів щодо протидії злочинам проти громадської безпеки.

Література

1. Бычкова С.Ф. Становление и тенденции развития науки о судебной экспертизе. - Алма-Ата, 1994

2. Зотов Б.Л. Идентификация в криминалистике.- М., 1973

3. Криміналістика. За редакцією академіка П.Д. Біленчука. Київ, “Атіка”, 1998р.

4. Криміналістика за редакцією професора В.Ю.Шепітька.- К., 2001

5. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року

6. Салтевский М.В. Идентификация и установление групповой принадлежности. - Х., 1965.

7. Сегай М.Я. Современные возможности судебных экспертиз в свете достижения науки и техники.- К., 1987.

8. Советская криминалистика. Под. ред. проф. В.К.Лисиченко. Киев, “Вища школа», 1998г.