Типові слідчі дії при розслідуванні злочинів даного виду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Хабарництво - елемент системи злочинів в сфері службової діяльності

1.1 Місце хабарництва серед інших злочинів даної категорії

1.2 Види хабарництва

Розділ 2. Елементи криміналістичної характеристики хабарництва

2.1 Способи вчинення злочину

2.2 Способи приховування злочину

2.3. Місце, обстановка, типова “слідова картина”

2.4 Особа злочинця

Розділ 3. Типові слідчі дії при розслідуванні злочинів даного виду

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження. В умовах реформування в Україні соціально-економічної сфери, реорганізації економічного механізму в регулюванні нових форм власності, постійної зміни законодавства досить відчутно загострилася криміногенна обстановка, виникли нові види посадових злочинів, у тому числі хабарництво, яке набуло масового й часто організованого характеру. Розмаїтість його форм, проникнення до різних сфер діяльності - економічної, фінансової, підприємницької, освіти й шоу-бізнесу потребують нових способів організації боротьби з цими злочинними проявами, опрацювання рекомендацій, спрямованих на вдосконалення їх розслідування і попередження. Сьогодні існує потреба у розробці методики розслідування хабарництва, яка передбачає визначення його криміналістичної характеристики, і завдяки цьому створення рекомендацій щодо планування й організації розслідування.

У сучасній теорії криміналістики названі проблеми залишаються недостатньо розробленими, а окремі з них становлять собою вперше надані рекомендації.

Актуальність теми визначається необхідністю аналізу окремих елементів криміналістичної характеристики цього виду злочинів, з'ясуванням типових слідчих ситуацій, окресленням комплексу слідчих та оперативно-розшукових дій, що забезпечують ефективність розслідування. Перелічені обставини дозволяють віднести досліджувані проблеми до актуальних.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні теоретичних засад методики розслідування хабарництва, із використанням його криміналістичної характеристики.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені й вирішені такі завдання:

1) визначити поняття «хабарництво» та дослідити його види;

1) виявити специфіку криміналістичної характеристики хабарництва;

2) проаналізувати способи вчинення таких злочинів з огляду на його види;

3) визначити способи приховування хабарництва;

4) сформулювати типові слідчі ситуації, що виникають при розслідуванні цих злочинів;

5) окреслити характер і систему початкових слідчих та оперативно-розшукових дій, їх ефективність;

Об'єктом є дослідження криміналістичних основ хабарництва, які в подальшому дадуть змогу вдосконалити діяльність, спрямовану на розкриття й розслідування хабарництва, що вчиняється окремими особами й організованими групами.

Предметом дослідження виступає криміналістична характеристика кожного елементу хабарництва.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів які включають в себе підрозділи, висновків та списку використаної літератури.



Розділ 1. Хабарництво - елемент системи злочинів в сфері службової діяльності

1.1 Місце хабарництва серед інших злочинів даної категорії

Службові злочини є однією із обставин, що створює реальну загрозу конституційним правам і свободам членів суспільства. Вони справляють істотний негативний вплив на всі важливі сфери суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську свідомість, міжнародні відносини, підривають авторитет держави, завдають шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові і функціонуванню державного апарату, порушують принципи верховенства закону і права, сприяють криміналізації та тінізації економічних відносин, живлять організовану злочинність, нищать духовні та моральні цінності [1, c. 434].

На жаль, ні кримінальна, ні судова статистика не дають показників про інші види службових злочинів, проте і аналіз даних дозволяє дійти висновку, що у структурі службових злочинів домінує такий вид злочину, як одержання хабара, а потім -- давання хабара; на третьому місці -- зловживання владою або службовим становищем. Інші види зустрічаються значно рідше.

За оцінками деяких спеціалістів, до кримінально-правової статистики потрапляє від 2 до 5% фактів хабарництва. На мою думку, рівень латентної злочинності хабарництва набагато вищий.

Характерною ознакою контингенту осіб, які вчиняють службові злочини, є відносно велика питома вага жінок, їх частка у цих злочинах у 4-6 разів вища, ніж серед інших видів злочинів. Це пов'язане з переважною кількістю жінок серед працівників сфери господарського управління, торгівлі, побутового обслуговування тощо, де у першу чергу вчиняються службові злочини.Службові злочини вчиняють у більш зрілому віці, ніж інші злочини, переважно особи старше 30 років. Це також пояснюється загальною демографічною характеристикою осіб, що працюють на відповідних посадах (зокрема, особа призначається на посаду, пов'язану з матеріальною відповідальністю, як правило, тоді, коли вона має значний трудовий стаж і життєвий досвід). Відповідно у цих осіб вищим є і освітній рівень порівняно із злочинцями інших категорій. Особи, що вчиняють злочини, пов'язані з порушенням службових обов'язків, належать, як правило, до робітників, що мають безпосередній доступ до майна, або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори) [1,с.435].

Службові особи адміністративного апарату становлять невеликий відсоток від загальної кількості тих, хто вчинив службові злочини. Разом з тим серед одержувачів хабара вони становлять, за вибірковими даними, третю частину.

Особам, що вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо характерно для тих, хто допускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідальне ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Серед службових осіб, засуджених за службову недбалість, переважають працівники господарського апарату; серед останніх перше місце посідають (ненабагато більше половини) працівники торгівлі, у першу чергу службові особи, які несуть матеріальну відповідальність за доручене їм майно, нестача якого виявляється при інвентаризації і ревізіях; на другому місці -- особи, зайняті у виробництві. Аналогічна картина спостерігається і з таким видом службових злочинів, як зловживання владою або службовим становищем. Тут домінують зловживання працівників господарського апарату, при цьому в таких його галузях, як торгівля (половина усіх випадків) і виробництво.

Переважна більшість службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, -- представники середньої і найнижчої управлінської ланки. Серед них перше місце посідають низові працівники, які безпосередньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм доручене, -- продавці, касири, комірники, завідуючі відділами баз, магазинів. Рахівники, які відповідають за постановку обліку майна (бухгалтери), а також за здійснення безпосереднього контролю за його зберіганням (інвентаризатори, ревізори). Це рівною мірою стосується і суб'єктів службової недбалості, і суб'єктів службового підроблення.

Хабарництво як явище, давно стало невід'ємним атрибутом багатьох сфер суспільного життя будь-якої країни. Без перебільшення можна сказати, що хабар сьогодні - найбільш широко застосовуваний на всіх рівнях як спосіб вирішення проблем. Із соціальної аномалії він поступово перетворюється в загальноприйняте правило поведінки, у норму життя. Платити доводиться за все чи майже все, що так чи інакше пов'язане з державним регулюванням суспільних відносин. Із всього вище переліченого випливає те, що в результаті своєї службової діяльності особа одержує неправомірну вигоду, тож постає питання: як співставляти поняття «неправомірна вигода» і «хабар»?

Під «неправомірною вигодою» слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

Із цього випливає, що неправомірна вигода уособлюється грошовими коштами, іншим майном, перевагами, пільгами, послугами матеріального або нематеріального характеру. Очевидною є і подібність предмета неправомірної вигоди та предмета хабара [11].

18 травня 2013 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією».

Законом всі корупційні правопорушення, пов'язані з отриманням неправомірної вигоди, віднесено до злочинів. Водночас замінено термін «хабар» на «неправомірну вигоду». Цей законодавчий акт суттєво посилює відповідальність за вчинення корупційних правопорушень. Зокрема нормами цього Закону криміналізуються поняття «обіцянки неправомірної вигоди» та «прийняття обіцянки неправомірної вигоди». Також в кримінальному законодавстві замінюється термін «хабар» на уніфіковане поняття «неправомірна вигода», яке охоплює не лише матеріальні предмети, а й немайнові вигоди [2].

Існує два найпоширеніші способи одержання хабара (неправомірної вигоди) : проста і завуальована. Проста форма являє собою безпосереднє вручення службовій особі предмета хабара (безпосередньо хабародавцем, через посередника). Завуальована форма полягає в тім, що факт передачі-одержання хабара зовні маскується під законну угоду, договір і являє собою цілком законну операцію: різного роду виплати, премії, кредити, договори купівлі-продажу і т. п.

Нерідкі випадки, коли предмет хабара передається родичам чи близьким службової особи. У такому випадку, якщо встановлено, що службова особа дала на те свою згоду чи була проінформована про передачу матеріальних цінностей зазначеним особам, то її варто визнати особою, яка отримує хабар. Одержання службовою особою подарунків і інших піднесень не за визначені дії по службі, а з метою підлабузництва, для підтримки з нею “гарних ” відносин не визнається кримінально карним [7, с. 114].

1.2 Види хабарництва

Поняття «хабарництво» -- у кримінальному праві України охоплює дві групи злочинів: пов'язані із одержанням хабара або давання хабара.

Одержання неправомірної вигоди означає прийняття службовою, або обіцянка у прийнятті особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи служб, становища. Способи давання - одержання хабара можуть бути різними (полягати у безпосередньому врученні предмета хабара служб, особі, її рідним чи близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб, бути завуальованим у зовні законну угоду і мати вигляд цілком закон, операції -- премії, погашення боргу, договору купівлі-продажу, кредиту тощо) і для кваліфікації одержання хабара значення не мають. Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими носіями владних повноважень. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за покровительство чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара [8, с. 1105].

Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, виконала чи не виконала служб, особа обумовлене, збиралася чи ні вона його виконувати. Вчинені хабарником за винагороду дії можуть бути як цілком законними (належати до його компетенції, здійснюватися в установленому порядку тощо), так і неправомірними. Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення обумовлених дій був отриманий хабар. Одержання хабара вважається закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене нею слід кваліфікувати як замах на одержання хабара [14].

В кримінальному кодексі, враховуючи нещодавно прийняті зміни та доповнення необхідно виділити наступні види одержання хабара:

1) Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368);

2) Незаконне збагачення (стаття 368-2);

3) Зловживання впливом (Стаття 369-2);

4) Провокація підкупу (стаття 370) [6, c. 165].

Давання неправомірної вигоди полягає у передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно або вчинення на її користь чи користь третьої особи дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, які службова особа повинна була або могла виконати з використанням влади чи службового становища. Склад давання хабара утворюють і дії службової особи, яка віддала розпорядження (наказ) підлеглому добиватися певних благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках давання хабарів у завуальованих формах тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому добиватися благ, пільг чи переваг за хабар, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну винагороду. Дії особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара, а за наявності певної мети -- як провокація хабара. Давання хабара вважається закінченим з моменту, коли службова, особа прийняла хоча б частину хабара [8, с. 1105].

Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід кваліфікувати як замах на давання хабара. Таким чином, прав, оцінка дій особи, яка дає хабар, залежить певною мірою і від дій особи, яка одержує хабар.

Існують такі види давання неправомірної вигоди:

Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369);

Підкуп службової особи, юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми(стаття 368-3);

Підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 368-4);

Підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації (стаття 354) [6, c.164-165].



Розділ 2. Елементи криміналістичної характеристики хабарництва

Хабарництво завдає серйозної шкоди суспільству, авторитету державних та інших установ і організацій, дискредитує службових осіб і державних службовців. Розрізняють декілька видів хабарництва: без участі посередників і за участю таких; без змови і за попередньою змовою групою осіб; поєднане з вимаганням хабара і без такого. Хабар може даватися за певні конкретні дії (бездіяльність) у вигляді:

1) хабара-підкупу (до вчинення дії);

2) хабара-подяки (після вчинення дії);

3) систематичних (регулярних) винагород (хабар за заступництво, за «дах»).

Особливістю хабарництва є його високий ступінь латентності. На думку більшості фахівців, латентність хабарництва становить від 95 до 98%. Так, тільки у сфері підприємництва 40% підприємців у всьому світі змушені давати хабара. В цьому розділі я проведу детальний аналіз окремих елементів криміналістичної структури злочинів цієї групи [10, c.147].

2.1 Способи вчинення злочину

Давання хабара - це передача посадовій особі грошей чи майнової цінності (предмета хабара) за рахунок коштів особи, яка дає хабар, або за рахунок коштів державної, громадської, приватної організації [17, c. 372].

Для розслідування і розкриття такого злочину з точки зору криміналістики важливим є дослідження способу його вчинення, оскільки він виступає основним елементом формулювання слідчих версій. Існують різні способи передавання хабара. На думку одних науковців способом його вчинення може бути передавання предмета хабара з «рук у руки», перерахуванні грошових коштів на поточні рахунки в банках, передавання хабара у вигляді подарунка на день народження, у вигляді виконання ремонтних робіт без сплати, надання путівки без сплати її вартості, під виглядом трудової угоди та ін.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» відзначається, що хабар може даватись та одержуватись і в завуальованій формі -- під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо) [12].

На думку інших:

- передача за заниженими цінами державної власності підприємницьким структурам безпосередньо, без продажу через аукціони;

- дозвіл на створення комерційних структур з метою передачі в них коштів підприємства;

- укладення збиткових для держави комерційних угод про здачу в оренду будинків чи інших об'єктів;

- видача банківських кредитів і позичок без одержання зобов'язань по їх поверненню;

- приховання наданих кредитів у зв'язку з їх нецільовим використанням;

- сприяння у створенні фіктивних підприємств без їх юридичного оформлення та реєстрації у відповідних органах;

- відмова конкурентам підприємницьких структур у реєстрації за надання одноразового хабара або за їх постійне отримання чиновниками, які підтримують конкурента;

- дача хабара адміністративним, податковим органам за підтримку недобросовісної конкуренції з боку окремих підприємців;

- видача пільгових ліцензій для відкриття тієї чи іншої комерційної структури;

- фальсифікація матеріалів документальної ревізії, аудиторської перевірки, відомостей про оподатковувані податком кошти, фальсифікація податкових декларацій [5, c.247].

На даний час хабарі досить поширені у всіх сферах діяльності, однак існують такі, в яких хабарництва просто не повинно буди, адже їх діяльність базується на протидії цього антисоціального явища, наприклад правоохоронні структури на кшталт міліції, прокуратури чи суду, однак саме завдяки цим органам хабарництво займає значний рівень серед злочинів проти встановленого порядку здійснення службової діяльності.

криміналістичний слідчий злочин хабарництво

2.2 Способи приховування злочину

Для злочинів у сфері службової діяльності характерно приховування злочину в цілому, приховування факту участі посадової особи в злочині (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, видавання завідомо неправдивого документа, одержання та провокація хабара), приховування слідів злочину (службове підроблення).

Головними способами приховування службових злочинів є: фальсифікація обліку й звітності; внесення змін до документів; заміна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; штатні переміщення; знищення матеріальних слідів злочину; підписання актів здачі-прийняття замовлених послуг без їх існування тощо.

Крім того, такий злочин як службове підроблення сам є способом приховування інших злочинів у сфері службової діяльності, наприклад хабарництва.

Способи приховування хабарництва - це сукупність прийомів, спрямованих на протидію правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю, є частиною злочинної дії і здійснюється в процесі вчинення злочину або після нього [5, c. 248].

Способи приховування хабара, які визначаються двома групами чинників. З одного боку - суб'єктивними інтересами й можливостями хабародавця, з іншого - об'єктивною обстановкою, що сприяє хабарництву або перешкоджає йому. Незважаючи на різноманіття структур, способи приховування хабарів досить типові. Це:

- підробка в документах або виготовлення нових про прийом на роботу, організацію нових посадових структур;

- виправлення дат, підробка підписів у документах, які фіксують відкриття приватних підприємств, та ін.;

- підготовка неправомірних управлінських рішень про надання монопольного права торгівлі нафтопродуктами або електроенергією;

- виготовлення документів на аукціонну ціну будинків і споруд, які вуалюють неіснуючими недоліками останніх;

- поширення відомостей про сувору дисципліну й непідкупність окремих чиновників установи з метою створення маскувальної «ширми» [13, c. 145].

На основі аналізу слідчої практики про хабарництво можна також виділити ще кілька способів приховування злочину:

- використання посередників;

- знищення (фальсифікація) слідів злочину;

- організація неправдивого алібі; оформлення фіктивних договорів;

- оформлення предмета хабара як офіційну виплату, виграш, благодійний внесок і т.д.

2.3 Місце, обстановка, типова “слідова картина”

ас вчинення злочину сприяє з'ясуванню можливості його здійснення останнього у певний період, а також установленню причетності тієї чи іншої особи до злочинної події. З'ясування часу дачі хабара може сприяти визначенню тривалості злочинних дій, їх організації, зв'язку з іншими вчиненими злочинами. При розслідуванні хабарництва встановлення часу вчинення діяння дозволяє встановити причини й умови, що цьому сприяють, рівень криміногенної обстановки на підприємстві або в установі.

Одним з елементів криміналістичної характеристики є місце передачі хабара, яке визначається залежно від того, який вид мав хабар - упредметнений (матеріальні цінності, гроші, антикваріат) чи неупредметнений (накази, ліцензії, дозволи тощо) [9, c. 224].

Місцем передачі хабара можуть бути:

- службовий кабінет посадової особи;

- квартира, дача або машина хабародавця чи хабарника;

- ресторани, бари, громадський транспорт, сауни, в яких відбуваються як заплановані, так і незаплановані зустрічі хабародавця й хабарника;

- номера готелів або службових приміщень, про зустріч у яких домовлялися з хабарником;

- умовні місця в парках, на вулиці, у магазині, у потязі, у будинку та інших місцях, про які заздалегідь домовилися учасники злочину;

- будь-які місця зустрічі двох осіб, при якій передавався хабар без попередньої домовленості як послуга за надалі виконувану послугу (прийняття на роботу, здача іспитів для вступу у вищий навчальний заклад, відкриття комерційного підприємства, здача в оренду престижного приміщення та ін.) [5, c. 249].

Обстановка, у якій відбувається злочин, стосовно розслідування хабарництва має обмежений характер, що не містить істотних змін, пов'язаних з передачею хабара. Вона обирається так, щоб не порушувати звичайного ритму діяльності посадової особи. Обстановка вчинення хабарництва характеризується безконтрольністю службових осіб, наявністю бюрократизму і тяганини, створенням умов неможливості вирішити питання, круговою порукою.

До загальної слідової картини входить комплекс найбільш типових слідів, що відбивають характер злочину. Найтиповішими слідами, які становлять слідову картину при розслідуванні хабарництва, можуть бути:

сліди речовин предмета хабара на одязі хабарника, мікрочастинки, що відокремилися, нитки;

сліди рук хабародавця на окремих предметах обстановки кабінету чиновника при його заяві про те, що названа особа ніколи не входила до його кабінету;

сліди транспортних засобів, взуття на місцях зустрічі;

окремі нотатки, записи, що свідчать про домовленість щодо хабара;

телефонні переговори, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності, та інші.

2.4 Особа злочинця

В криміналістичному плані особа злочинця має комплекс ознак, які можуть бути використані з метою розслідування.

Особа хабарника становить певний інтерес, тому що він у своїй злочинній діяльності використовує службове становище й у цьому плані завдає значної шкоди престижу держави, виконання функцій якої покладено на нього. Ця свого роду соціальна сторона злочину підриває авторитет не тільки певного державного чи адміністративного органу, а й створює враження про загальну продажність. Для особи злочинця (хабародавця і хабарника) характерними є прагнення до наживи, корисливість, безвідповідальність [17, c. 374].

Відповідно до кримінального законодавства України суб'єктом одержання хабара є тільки службова особа, а суб'єктом давання хабара -- як приватна, так і службова особа. У постанові Пленуму Верховного Суду

України «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначається, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладено на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки [12].

Хабарник, як правило, має високий професійний рівень і знання, використовує специфіку діяльності установи (організації, підприємства) та її недоліки для одержання хабарів. Причому в цих випадках необхідно керуватися приміткою до ст. 368 КК і Законом України «Про державну службу». Хабарництво досить часто пов'язане з іншими злочинами (привласненням чи розтратою майна, ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, шахрайством з фінансовими ресурсами та ін.) і діяльністю організованих груп та злочинних організацій.

Психологічним моментом, що сприяє вчиненню цього виду злочинів є деформація особи, відступ від прийнятих у суспільстві моральних принципів, адаптація до середовища, яке ігнорує існуючі уявлення про законність і мораль заради здійснення своїх корисливих намірів. Примітним у цих випадках є те, що злочинцем не тільки цілком ігнорується дотримання законних, соціальних і моральних заборон, а й зникає страх перед відповідальністю, можливими негативними наслідками. Домінує вседозволеність, безвідповідальність, що досить негативно впливає не тільки на особу хабарника, а й на його оточення, на людей, підпорядкованих йому [4, c.32].



Розділ 3. Типові слідчі дії при розслідуванні злочинів даного виду

В процесі розслідування кримінальних проваджень відкритих по факту хабарництва (його дачі чи одержання) всі слідчі дії які слідчий може провести діляться на дві групи. Початкові до яких належать:

Допит заявника. У процесі допиту заявника обов'язково повинно бути з'ясовано:

а) звідкіля заявником отримані відомості або відомо про дачу хабара;

б) кому він давався;

в) предмет хабара;

г) мета;

д) у якій установі чи в підприємстві це відбувалося;

е) відносини, що існують між цією посадовою особою і хабародавцем;

є) як часто мають випадки хабарництва в цій установі та ін.

Одним із найскладніших є допит хабародавця, який заявив про дачу хабара за послугу, яка виявилася невиконаною. Допит хабародавця має вирізнятися широкою деталізацією, що дозволяє в наступному не тільки оцінити, а й перевірити дані показання[5, c.250].

Допит свідка. Основна увага спрямована на встановлення свідків, що при розслідуванні хабарництва становить досить значну складність.

Свідки можуть бути встановлені:

а) при огляді документів, що прямо чи опосередковано підтверджують факт одержання хабара;

б) коли вони були очевидцями розмов про дачу чи одержання хабара за дії, пов'язані з виконанням посадових функцій;

в) при вивченні порядку й умов роботи в установі або на підприємстві;

г) при розслідуванні інших фактів хабарництва та ін.

При допиті свідків можуть бути використані всі системи тактичних прийомів, які рекомендуються криміналістикою. Продумування всієї програми майбутнього допиту й тактики, що обирається слідчим, має елементи рефлексивного мислення, яке передбачає моделювання останнього й дії допитуваної особи, що забезпечує результативність допиту. Перелік запитань і можливих відповідей на них може бути своєрідним орієнтиром для організації допиту свідка, що визначає його предмет і можливі межі [16, c.20].

Допит підозрюваного. розглядається специфіка допиту підозрюваного при одержанні хабара. Ця дія відрізняється складністю, що пояснюється тим, що допит проводиться при затриманні на “гарячому” й у тих випадках, коли особа заявляє, що їй відомо факт дачі хабара.

Специфіка допиту полягає також у тому, що до моменту його проведення слідчий не має достатньої інформації, що стосується події злочину. Тактика цієї слідчої дії складається з послідовного з'ясування обставин, пов'язаних із заявою про дачу хабара, або тих, що стосуються безпосередньо затримання особи. Тому схема допиту визначається з'ясуванням обставин, що передують події злочину, супроводжують його, випливають з його вчинення. Метою допиту є з'ясування кола фактів, які свідчать про дії підозрюваного під час учинення злочину, причому вивчаються вони досить детально з метою виявлення винної поінформованості або неправди.

Схема й тактика допиту підозрюваного в одержанні хабара при його затриманні й у тих випадках, коли підозрюваний допитується у зв'язку з заявою певних осіб або за даними оперативно-розшукових органів, відрізняються, тому що визначається різним комплексом обставин, пов'язаних з учиненням злочину.

Ситуація допиту підозрюваного може бути безконфліктною і конфліктною. У конфліктній ситуації, яка може мати характер обурення необґрунтованою підозрою, незнання мети приходу особи, яка передає хабар, незнання самої особи, ситуація набуває іншої спрямованості. Головним у наступальній тактиці допиту є постановка деталізуючих і уточнюючих запитань, спрямованих на підтвердження або спростування заявленої позиції підозрюваного [16, c.22].

Наступні (другорядні):

Обшук. При розслідуванні хабарництва предметом обшуку в підозрюваного чи обвинуваченого можуть бути документи, листи, цінності, гроші (передані як хабар), записні книжки з номерами телефонів хабародавця, із призначенням дати й місця зустрічі та ін.

Велику доказову цінність становлять документи при розслідуванні хабарництва у приватизаційних, банківських і податкових структурах, у яких протиправна діяльність певним чином може знайти своє відбиття в документації.

При затриманні на “гарячому” проводиться особистий обшук затриманого, який має своєю метою виявлення предмета хабара, а також документів, які можуть містити дані про зв'язки з хабародавцем, номера його телефонів, записи про зустрічі тощо. Крім особистого обшуку, проводиться обшук у приміщеннях, машині або інших місцях зустрічі з метою виявлення слідів і документів, що підтверджують факт передачі хабара. При цьому звертають увагу на можливі сліди рук на предметах хабара як хабародавця, так і хабарника, недокурки від сигарет, сліди взуття та ін.

Допит обвинуваченого. Прийоми допиту обвинуваченого обираються відповідно до ситуації допиту й позиції обвинуваченого стосовно обставин, сформульованих у постанові про притягнення як обвинуваченого. Слід чітко розрізняти дві основні позиції обвинуваченого: а) повідомлення правдивих показань; б) повідомлення неправдивих показань або умовчання про обставини злочину.

У першому випадку програма допиту спрямована на з'ясування докладного комплексу даних, які підтверджують інформацію, що повідомляється, у другому - на одержання інформації шляхом застосування окремих тактичних прийомів викриття неправди або їх комплексу. До останніх можна віднести:

а) предмет хабара - постановка деталізуючих запитань про вид переданого хабара (гроші, цінності, документи, пов'язані з придбанням машини, житла, та ін.);

б) характер виконуваної послуги - постановка деталізуючих, уточнюючих запитань, у тому числі й контрольних, про переведення на іншу роботу, організацію тривалих відряджень за кордон, приватизацію окремих підприємств та ін.;

в) характер стосунків з хабародавцем - запитання про службову підпорядкованість, особисті стосунки;

г) час передачі хабара та його обстановка - постановка уточнюючих запитань, оголошення показань свідків, пред'явлення документів;

д) дії, які виконував хабарник до одержання хабара й після цього - постановка деталізуючих, уточнюючих запитань, пред'явлення письмових документів, оголошення показань хабародавця та ін.;

е) чи цілком виконані обіцяні послуги за отриманий хабар - постановка основних, уточнюючих запитань, оголошення показань свідків, пред'явлення письмових доказів (наказів, розпоряджень та ін.) [15, c. 158-160].

Наведений перелік є орієнтовним, він може змінюватися відповідно до позиції обвинуваченого, наявності обсягу доказової інформації у слідчого.

Призначення і проведення експертиз. Особлива увага приділяється видам судових експертиз, які можуть бути використані при розслідуванні хабарництва. До таких, що найчастіше зустрічаються, належать почеркознавча, дактилоскопічна експертизи. Зазначається, що до тих, які рідко призначуються, відносять експертизи матеріалів і речовин, фоноскопічну й комп'ютерну експертизи, результати яких можуть виявитися важливими доказами при розслідуванні хабарництва, на що треба орієнтувати слідчі органи [15, c. 161].



Висновки

Таким чином, у результаті дослідження можуть бути сформульовані певні висновки. Розслідування хабарництва становить значну складність, зумовлену латентним характером злочину, де хабарник і хабародавець однаково заінтересовані в його приховуванні. Кримінально-правова характеристика цього діяння відіграє надзвичайно важливе значення для організації розслідування, оскільки дає змогу визначити коло суб'єктів (хабародавець, хабарник чи посередник), розмір неправомірної вигоди від якого залежить ступінь вини та суспільної небезпеки, розкриває зміст - предмета хабара тощо. Основою при розслідуванні такого негативного соціально-правового явища як - хабарництво, є дослідження його криміналістичної характеристики як комплексу криміналістично-важливих елементів, що визначають у своїй системі основні напрямки розслідування.

Ключовою проблемою розслідування хабарництва є виявлення способів учинення і приховування злочину, зумовлених напрямком діяльності підприємств та установ і використанням злочинцем різного рівня посадових функцій. Специфіка хабарництва полягає в проведенні при його розслідуванні комплексу початкових слідчих та оперативно-розшукових дій, які дозволяють одержати доказову інформацію.

Серед них: огляд і виїмка документів, допит, обшук у хабарника, затримання, призначення і проведення різного роду експертиз.

Важливе значення в розслідуванні хабарництва має проведення таких слідчих дій, як допит обвинуваченого та призначення і проведення експертиз. Допит обвинуваченого становить собою організовану систему тактичних прийомів, спрямованих на одержання доказової інформації, де важлива роль належить рефлексивному мисленню й управлінню.

Логіка допиту визначається комплексом доказів, які є у справі. Призначення і проведення експертиз має різноманітний характер, що залежить від завдань, які можуть бути ними вирішені

Список використаних джерел:

1. Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисова В.І. // Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов , Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова , В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -- 2-е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 480 с.

2. Закон України №221-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18.04.2013

3. Закон України №3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011

4. Квашис В.Е. Личность взяточников и некоторые особенности их преступной деятельности / В.Е. Квашис, С.Ш. Цагикян // Личность преступников и индивидуальное воздействие на них. - М., 1989. - 38 c.

5. Кофанов А.В., Кобилянський О.Л., Кузьмічов Я.В. та ін. // Криміналістика: питання і відповіді. Навчальний посібник / А.В. Кофанов, О.Л. Кобилянський, Я.В. Кузьмічов - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 280 с.

6. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р.: - К.: Велес, 2013. - 176 с.

7. Лукач М.Я. Предмет хабарництва. Проблемні питання / М.Я. Лукач // Розвиток української правової системи за роки незалежності: Тези доповідей і наукових повідомлень студентської наукової конференції за підсумками науково-дослідницької роботи 2004/2005 навч. Року / За заг. ред. проф. М.І. Панова - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - 192 с.

8. Мельник М.І., Хавронюк М.І. // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- 9-те видання, переробл. та доповн. -- К.: Юридична думка, 2012. -- 1316 с.

9. Методичні розробки управління криміналістики. - К., 2003. - 332 с.

10. Мишков Я. Криміналістична характеристика хабарництва / Я. Мишков // Вісник Академії правових наук України. - № 1 (32), 2003. - 153c.

11. Поняття "хабар" та "неправомірна вигода": питання співвідношення - [Електронний ресурс]

12. Постанова ВСУ №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002

13. Сабадаш В.П., Ларкін М.О. // Криміналістика. Навчальний посібник / В.П. Сабадаш, М.О. Ларкін - К.: «Центр учбової літератури», 2013. - 228 с.

14. Судова практика призначення покарань за хабарництво - [Електронний ресурс]

15. Тіщенко В.В., Аркуша Л.І., Плахотіна В.М. // Криміналістика. Навчально-методичний посібник, - Одеса: Фенікс, 2013. ? 338 с.

16. Шарбенко О.М. Криміналістична характеристика та початковий етап розслідування хабарництва / О.М. Шарбенко // Державно-правова реформа в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей і наукових повідомлень студентської наукової конференції за підсумками науково-дослідницької роботи 2004/2005 навч. року/ За заг. ред. проф. М.І. Панова - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - 140 с.

17. Шепітько В.Ю. / Підручник / Кол. авт.: В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін. / За ред. проф. В.Ю. Шепітька. -- 4-е вид. , перероб. і доп. -- Х.: Право, 2010. -- 464 с.

Размещено на Allbest.ru