Мовний бар'єр є не стільки мовним, скільки етнічним. Він ґрунтується на різниці культур, національній психології, інших етнічних особливостях. Такий мовний бар'єр ще називають “лінгвоетнічним”. Так, під час укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) лінгвоетнічний бар'єр набуває нових характеристик - правового контексту. Відтак, досягнення та формальне закріплення сторонами домовленості залежить від їхнього розуміння положень договору (контракту), сформульованих специфічною термінологією, мовним вживанням як відображенням культури і правом як проявом та відбиттям культури, яка перебуває під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Найбільш яскравими прикладами, які можна навести на підтвердження проблемності питання, є, наприклад, використання терміна «компанія» (company), що є характерним для британців, натомість американці використовують термін «корпорація» (corporation), при цьому маючи на увазі те саме. Нагадаємо, що в Україні, відповідно до п.3 ст.120 ГК України, корпорація розуміється як договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегування ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Навіть таке на перший погляд загальновживане та зрозуміле поняття, як «контракт» у різних правових системах розуміється по-різному. Згідно з американським контрактним правом необхідним кваліфікуючим елементом контракту є те, що англійською мовою називають «consideration», тоді як німецьке контрактне право не застосовує такого поняття і не визнає за ним ролі обов'язкового елементу контракту. Тому виникає питання про те, як перекласти цей термін на німецьку чи українську мови, в яких його не вживають [19].

Відповідно до п. 4 ст.92 Конституції України винятково законами України визначається «порядок застосування мов». Основним Законом, який потрібно згадати в даному випадку, є Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року №5029-VI, у якому закріплене положення: «В Україні мовою роботи, діловодства документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених ст.7 цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості та мова, прийнятна для населення даної місцевості» [8].

Щодо безпосереднього врегулювання питання міжнародних договорів, то значений Закон у ст.19 безпосередньо врегульовує питання мов «міжнародних договорів та угод»: «Мовами міжнародних договорів України, а також угод підприємств, установ і організацій України з підприємствами, установами та організаціями інших держав є державна мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним договором» [8]. Слід звернути увагу на формулювання поняття, а особливо на частину “ і мова іншої сторони (сторін)”, де сама частинка “і” закріплює не альтернативу застосування, поряд з українською, мови іншої сторони договору, а навпаки додаток - зовнішньоекономічний договір повинен бути укладений як українською, так і мовою сторони, з якою укладається договір.

Отже, виходячи із норм українського законодавства, можна говорити про те, що зовнішньоекономічний договір (контракт) суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися українською мовою та мовою іншої сторони, тобто іноземною мовою. Відтак, зовнішньоекономічний договір (контракт) постає як текст, що укладаються різними мовами, і тому є багатомовним [23].

Зовнішньоекономічні договори (контракти) є консенсуальними, їх мають укладати виключно у письмовій формі (під письмовою формою також розуміють повідомлення по телеграфу і телетайпу). При цьому слід враховувати два фактори:

- по-перше, договір (контракт) розуміється у кількох значеннях:

1) текст, підписаний сторонами (документ);

2) юридичний факт;

3) правовідносини між сторонами.

Договір (контракт) - це правочин між сторонами, згідно з яким виникнення прав та обов'язків у сторін збігається у часі з моменту досягнення згоди між ними за всіма істотними умовами, що закріплюється у визначеній законом формі. На практиці поширеним є розуміння (уявлення та сприйняття) зовнішньоекономічного договору як тексту, підписання якого засвідчує згоду сторін і настання стосовно них юридичних наслідків. Власне на такому розумінні зовнішньоекономічного договору (контакту) акцентується увага у цьому матеріалі;

- по-друге, важливу роль мови як засобу міжнародного спілкування та інструмента закріплення волевиявлення сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Ці чинники підкреслюють роль мови в процесах складання, укладення та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), навколо яких на практиці виникають різноманітні мовні та мовно-правничі питання: вибір мови (мов), переклад, вживання правничої термінології, автентичність, юридична сила, тлумачення багатомовних текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) тощо, які розглядаються у цьому матеріалі [33].

3.2 Мова текстів зовнішньоекономічних договорів: вимоги законодавства та практика вимоги українського законодавства

Українське законодавство не містить положень, якими безпосередньо врегульовуються питання застосування мов у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Тому питання про те якими мовами суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) врегульовується на основі загальних положень українського законодавства.

Конституція України у ст. 92 передбачає, що «виключно законами України визначають», серед іншого, «порядок застосування мов». Статтею 10 Конституції України установлено, що «державною мовою в Україні є українська мова» (частина перша цієї статті), а також те, що «в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України» (частина третя) і що «застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом» [1].

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення положень ч.1 ст.10 Конституції України, у основоположному рішенні по справі про застосування української мови від 14 грудня 1999 р. (справа №1-6/99) зокрема зазначив:

«1. Положення ч.1 ст.10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова» треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч.5 ст.10 Конституції України).

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України».

Чинний Закон України «Про засади державної мовної політики” від 03 липня 2012р. №5029-VI у ст.11 «Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування» закріплює положення: «Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови)» [8].

Закон «Про засади державної мовної політики» у ст.19 безпосередньо врегульовує питання мов «міжнародних договорів та угод»: «Мовами міжнародних договорів України, а також угод підприємств, установ і організацій України з підприємствами, установами та організаціями інших держав є державна мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним договором». Слід зауважити, що цією статтею не передбачено альтернативи використанню української мови як мови двосторонніх договорів суб'єктів підприємницької діяльності України: вживається формулювання «і мова іншої сторони (сторін)», а не «або мова іншої сторони (сторін)», що передбачає необхідність наявності договору українською та іншою мовами [8].

Підкреслюючи, що питання «застосування мов визначаються виключно законами України», зазначимо, що у деяких нормативно-правових актах передбачено складання первинних документів державною мовою. Договори, в тому числі зовнішньоекономічні договори (контракти), є різновидами первинних документів, оскільки вони - «це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції», а «господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів». Діючим український законодавством однак не заборонено складати документи, в тому числі договори, недержавною мовою [28].

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це особливий вид договору, оскільки виникає у сфері здійснення зовнішньоекономічної (на відміну від «внутрішньоекономічної») діяльності суб'єктами підприємницької діяльності. «Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами» Див. ст.1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16 квітня 1991 року.. У такому контексті використання української мови суб'єктами підприємницької діяльності України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності також реалізує принцип мовної рівноправності, коли текст договору (контракту), як результат зовнішньоекономічної діяльності, укладається мовами його контрагентів. Підсумувати огляд українського законодавства можна так: зовнішньоекономічний договір (контракт) суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися українською мовою та мовою іншої сторони, тобто - іноземною мовою. Як наслідок, зовнішньоекономічний договір (контракт) постає як текст, який укладаються різними мовами, і тому є багатомовним.

3.3 Вибір іноземної мови

Сторони мають право самостійно та відповідно до вимог законодавства вирішувати питання про вибір конкретної іноземної мови тексту зовнішньоекономічного договору (контракту). Такою мовою зазвичай є мова іноземної сторони договору (контракту).

На прийняття рішення про вибір іноземної мови зовнішньоекономічного договору (контракту), в якому один із контрагентів є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, впливають ряд чинників. Серед них варто назвати такі: вимоги законодавства держави, де зареєстрований, здійснює або поширює свою діяльність іноземний контрагент, вимоги законодавства, відповідно до якого укладається договір, бажання сторін уникнути ускладнень, пов'язаних із розумінням та тлумаченням положень договору, питання, пов'язані з визначенням мови арбітражного чи судового провадження у разі можливого спору, поширеність мови тощо.

Загалом у сфері міжнародного приватного права англійська мова є найбільш поширеною мовою укладення контрактів. У договірній практиці суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України з іноземними контрагентами поширеними є англійська, російська, німецька, французька, італійська та деякі інші мови.

Існує практика, коли суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України укладають зовнішньоекономічні договори з іноземними контрагентами виключно однією мовою. Так, наприклад, донедавна поширеною була практика укладення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України зовнішньоекономічного договору (контракту) тільки однією - російською мовою. Тут слід мати на увазі, що «зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів» Див. ч.5 ст.6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16 квітня 1991 року..

У господарській практиці також відомий випадок визнання недійсним зовнішньоекономічного договору, укладеного суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України виключно однією - англійською мовою (на тій підставі, що уповноважений на підписання українською стороною представник не зрозумів змісту договору). Загалом відзначимо сучасну тенденцію поширеного використання української мови при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України [36].

Оскільки практично кожен зовнішньоекономічний договір (контракт) передбачає положення про те, право якої держави застосовується до договору (контракту), а також способи та процедури вирішення спорів, оскільки сторонам може бути доцільно чи зручно (але необов'язково) обрати мовою договору мову органу вирішення спору чи офіційну мову тієї держави, право якої застосовується до договору (контракту).

Іноземною мовою (або однією з мов) тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) також може стати мова, яку сторони вибирають для ведення переговорів. Це пояснюється тим, що саме у термінах такої вибраної мови сторони досягаються домовленості стосовно положень договору (контракту). Відповідно у такий спосіб легше сформулювати у тексті контракту положення, які відповідають намірам сторін [37].

На вирішення питання про вибір мови тексту зовнішньоекономічного контракту опосередковано може впливати положення про мову судового чи арбітражного провадження, яка передбачається на випадок виникнення потреби у вирішенні спорів. Так, наприклад, у разі вибору сторонами договору (контракту) органом розгляду можливого спору Міжнародного арбітражу Американської арбітражної асоціації, слід мати на увазі таке положення Регламенту арбітражу цієї асоціації. У випадку, коли сторони не домовилися про інше, мовою арбітражного розгляду має стати мова документів, яка містить положення про арбітражну домовленість (угоду) (ст. 14 Регламенту арбітражу Американської арбітражної асоціації). Таким документом зазвичай є зовнішньоекономічний договір (контракт), який містить відповідне положення.

3.4 Вимоги іноземного законодавства

Кожна держава має право самостійно встановлювати вимоги щодо мов, якими має бути складено тексти договорів (контрактів) суб'єктів права такої держави або суб'єктів права (зовнішньоекономічної діяльності) інших держав, діяльність (у тому числі ефект) яких поширюється на території таких держав. Відповідні вимоги слід враховувати і суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України.

Законодавство деяких держав передбачає як загальне (у межах положень договірного права), так і спеціальне врегулювання цього питання. Так, за загальним правилом, німецьке договірне право не ставить вимоги про обов'язковість укладення договорів (контрактів), в якому однією із сторін є німецький контрагент, німецькою мовою. Це саме положення стосується і зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

У багатонаціональних США, де англійська мова не визнана офіційною державною мовою, прийнято спеціальні «мовні закони», які зобов'язують використовувати інші мови для укладення контрактів. Законодавством деяких штатів (наприклад, Каліфорнія, Флорида, Іллінойс) передбачено положення про обов'язок суб'єктів права перекладати деякі письмові контракти на мови національних меншин (йдеться насамперед про «внутрішньоекономічні» договори).

Запровадження в США таких законів пов'язано передусім з прагненням зменшити небезпеку обману та шахрайства у комерційному обігу. Оскільки переговори часто ведуться переважно однією мовою (наприклад, іспанською), а контракти укладаються іншою (наприклад, англійською), законодавство зобов'язує забезпечити сторони щонайменше перекладом контракту. Таким чином робиться спроба сприяти досягненню прозорості контрактного процесу та ситуації, коли суб'єкти права свідомо та обізнано вступають у контрактні відносини, які спричиняють виникнення, зміну або припинення прав чи обов'язків [34].

Необхідно враховувати і досвід Франції. Так, у 1994р. в цій країні було прийнято закон, яким впроваджено обов'язкове використання французької мови для оформлення будь-якого правочину, що стосується громадськості. Прийняття його було обумовлене надмірним, на думку ініціаторів законопроекту, поширенням англійської мови у Франції. Закон передбачає штрафні санкції (в тому числі й кримінальну відповідальність) за невиконання вимог законодавства. Однак, на думку спеціалістів, незважаючи на пафосні наміри нового законодавства та його економічно-протекціоністське значення, воно може розглядатися як бар'єр на шляху реалізації принципу вільного обігу товарів та руху людей, а отже, порушувати принципи права економічних спільнот низки держав Європи та Європейського Союзу (далі - ЄС).

Практиці ЄС відомі випадки, коли норми законів держав-учасниць ЄС визнавали невідповідними праву ЄС. Так, 1993 року Суд ЄС визнав недійсним бельгійський закон, подібний до згаданого вище французького. Цей закон зобов'язував усіх суб'єктів підприємницької діяльності використовувати під час продажу товарів загального вжитку лише мову того регіону, де вони продавалися. Підставою для визнання положень закону недійсним стало те, що він, на думку Суду ЄС, надмірно обтяжував торгівлю між країнами-учасниками, порушуючи таким чином принципи права ЄС. На ці та інші особливості використання мови у комерційній діяльності слід звертати увагу й суб'єктам підприємницької діяльності України, зокрема тоді, коли вони укладають зовнішньоекономічні договори (контракти) з іноземними суб'єктами підприємницької діяльності або коли провадження ними зовнішньоекономічної діяльності може мати ефект на території інших держав [15].

ВИСНОВКИ

У даній курсовій роботі був розглянутий договір, що укладається між суб'єктами підприємницької діяльності, які вступають у зовнішньоекономічні відносини. Очевидно, що зовнішньоекономічна діяльність об'єктивно є невід'ємною частиною економіки кожної тією чи іншою мірою економічно розвиненої держави. У цей час у зовнішньоекономічній діяльності беруть безпосередню участь десятки тисяч підприємств, підприємців, яким необхідно орієнтуватися в тонкощах зовнішньоекономічної діяльності, юридичну основу якої становить зовнішньоекономічний договір (контракт).

З вищенаведеного в курсовій роботі можна зробити наступні висновки:

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами. Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. № 959-ХІІ «під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності».

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України (п.1 ст.382 ГК України).

У понятті зовнішньоекономічного договору (контракту) вказується, що він є «матеріально-оформленою угодою». Задавалося б таке визначення породжує неоднозначність, проте це формулювання навпаки розширює поняття форми укладення зовнішньоекономічного договору (контракту). Факсимільний, телетайпний зв'язок також прийнятний для оформлення договору і надання йому юридичної сили. При цьому слід наголосити, що в такому випадку можуть бути зазначені лише основні умови договору щодо ціни, якості, кількості, строку поставки товару. У випадку ж, коли сторони хочуть більш детально врегулювати їх відносини, вони мають укладати письмовий зовнішньоекономічний договір (контракт), який більш повно та детально закріпить зовнішньоекономічні відносини між сторонами зовнішньоекономічно договору (закріпить порядок вирішення спорів, страхування товару, порядок нарахування пені, неустойки тощо).

Письмова форма є також важливою в тому плані, що додатково розширює можливості зовнішньоекономічної діяльності. Форма зовнішньоекономічного правочину визначається правом місця її укладення. Так, якщо договір був укладений за правом іноземної держави у формі, яка не передбачена законодавством України, то даний договір не може бути визнаний недійсним.

Отже, зовнішньоекономічні договори укладаються відповідно до законодавства України, міжнародних правочинів, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі законодавством України. Але інколи при укладенні зовнішньоекономічного договору стикаються дві чи більше різних правових національних моделей. Саме тому важливу роль при укладенні зовнішньоекономічного договору відіграє те, законодавство якої країни повинно бути застосовано в тих чи інших випадках (питання правової прив'язки).

В окремих випадках з питань укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) застосовуються спеціальні нормативно-правові акти. Відповідно до ст.383 ГК України Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначають законом та іншими внутрішніми нормативно-правовими актами нашої держави та міжнародними договорами, які ратифіковані Україною, у визначений законодавством спосіб.

Українське законодавство не містить положень, якими безпосередньо врегульовуються питання застосування мов у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Тому питання про те якими мовами суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) врегульовується на основі загальних положень українського законодавства.

У курсовій роботі визначені функції зовнішньоекономічного договору, пророблена робота з розкриття основних положень зовнішньоекономічного контракту, проаналізована його структура, докладно розкриті значення й зміст його розділів, описаний порядок реєстрації й види, і методики висновку зовнішньоекономічних договорів, обговорено питання застосування мови (мов) при укладення зовнішньоекономічних договорів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Законодавство

1. Конституція України від 28.06.96 // Офіційний вісник України від 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15

2. Коментар до Конституції України. -- К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435 - IV.

4. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 - IV.

5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

6. Митний Кодекс від 13.03.2012 р. №4495-VI.

7. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. №959-ХІІ.

8. Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. №5029-VI.

9. Наказ «Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 29.06.2000 р. №136.

10. Положенні про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому Указом Президента України від 07.11.1994 р. №659/94.

11. Положенні про форму зовнішньоекономічних договорах (контрактах), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. №201.

12. Постанови КМУ та НБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 21.06.1995 р. №444.

13. Рішення Конституційного Суду України по справі про застосування української мови від 14 грудня 1999 р. (справа №1-6/99).

14. Розпорядження «Щодо укладання суб'єктами господарської діяльності України зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 07.09.1992 р. №10-24/01-89/13.

Література

15. Багрова І.В., Редіна Н.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. - К.: ЦНЛ, 2004 - 580с.

16. Береславська О.І., Накононечний О.М., Пясецька М.Г. та ін. Міжнародні розра хунки та валютні операції: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. -- 392 с.

17. Бровков С., Руденко Л. Валютно-фінансовий механізм у міжнародному бізнесі. - К.: ТОВ «Агентство «Україна» 2001. -- 380 с.

18. Вітлінський В.В., Маханець Л.Л. Ризикологія в зовнішньоекономічній діяльності: Навч. посібник -- К.: КНЕУ, 2008. -- 432 с.

19. Вічевич А.М., Максимець О.В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності. -- Львів: Афіна, 2004. -- 140 с.

20. Гіл Ч. Міжнародний бізнес. -- К.: Основи, 2001. -- 856 с.

21. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / За ред. Т.М. Циганкової. - К.: КНЕУ, 2003. -- 660 с.

22. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. -- К.: МАУП, 2005. -- 424 с. -- Бібліогр.: с. 417-419.

23. Господарське право - Вінник О.М. Навчальний посібник. - 2-ге вид., змін, та доп. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 766с.

24. Господарсько-правове забезпечення економічної політики держави: монографія / Д.В. Задихайло. - Харків :Юрайт, б2012. - 456 с.

25. Господарське право: підручник / Д.В. Задихайло, В.М. Пашков, Р.П.Бойчук та ін.; за заг.ред. Д.В.Задихайло, В.М.Пашкова. - Х.:Право,2012. - 696с.

26. Господарське право України: Навчальний посібник. /Несинова С.В., Воронко В.С., Чебикіна Т.С. за заг. ред. С. В. Несинової. -К.: Центр учбової літератури, 2012. - 564 с.

27. - Данілов О.Д., Пернарівський О.В. Міжнародні розрахунки та валютний контроль: Навч. посібник. -- Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. -- 181 с.

28. Жук М.В. Комерційні відносини України: розвиток експортного потенціалу: Підручник. -- Чернівці: Рута, 2004. -- 352 с.

29. Захаров К.В., Бочарников В.П. и др. Логистика, эффективность и риски внешнеэкономических операцій. -- К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. -- 260с.

30. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Ю.Г. Козака, Н.С. Логвінової, І.Ю. Сіваченка. -- К.: ЦНЛ, 2006. -- 792 с.

31. Кириченко О., Кавас І. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. -- К.: Фінансист, 2000. -- 653 с.

32. Козик В.В., Панкова Л.А. та ін. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навч. посібник. -- К.: ЦНЛ, 2004. -- 608 с.

33. Лисенко Ю.М., Педь І.В. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. -- К.: Зовнішня торгівля, 2004. -- 200 с.

34. Міжнародні комерційні угоди та розрахунки: нормативно-правове регламентування: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С. -- К.: ЦУЛ, 2010. -- 648 с.

35. Міжнародна торгівля: Навч. посібник / За ред. Ю.Г. Козака, Н.С. Логвінової. -- К.: ЦУЛ, 2009. -- 668 с.

36. Міжнародні правила тлумачення міжнародних термінів INCOTERMS -- 2000.

37. Світовий бізнес: Навч. посібник / За ред Ф.Ф. Бутинця. -- Житомир: Рута, 2004. -- 498 с.

38. Солошенко Л. Зовнішньоекономічна діяльність: організація та документальне оформлення. -- Харків: Фактор, 2001. - 176 с.

39. Ушакова Н.Г., Савицька Н.Л. Міжнародне ціноутворення: Навч. посібник. -- К.: ВД «Професіонал», 2004. -- 218 с.

40. Цивільне право України: Підручник / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової -- Л.: Юрінком. Інтер, 2000. - 218 с.

41. Щербина В. С. Господарське право: Підруч. -- К.: Юрінком Інтер, 2012.

Размещено на Allbest.ru