Різновиди договорів перевезення

Цивільно-правова характеристика договорів перевезення, їх класифікація. Договір про перевезення як підстава виникнення зобов'язальних відносин. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів. Основні види договорів перевезення.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 25.11.2014
Размер файла 76,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний морський університет

Факультет ЦПОтаПК

Дисципліна "Цивільне право"

Курсова робота

на тему:

"Різновиди договорів перевезення"

Одеса - 2014

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Цивільно-правова характеристика договорів перевезення
  • 1.1 Поняття договору перевезення та його класифікація
  • 1.2 Договір про перевезення як підстава виникнення зобов'язальних відносин
  • 1.3 Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів
  • 1.4 Виконання договорів про перевезення вантажів
  • Розділ 2. Різновиди договорів перевезення
  • 2.1 Договір про перевезення пасажира, багажу та пошти
  • 2.2 Договори про експлуатацію під'їзних колій, подачу та збирання вагонів. Вузлові угоди
  • 2.3 Договір про буксирування
  • 2.4 Договори про транспортне експедирування
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Економіку будь-якої держави важко уявити без транспортних послуг. При цьому важливим є перевезення вантажів, багажу, пасажирів і пошти незалежно від обсягу послуг та відповідальності сторін, результат, якого прагнуть досягти сторони, - переміщення товарно-матеріальних цінностей чи людей. Перевезення кожним конкретним видом транспорту має свою специфіку. Однак у цього виду послуг є і свої загальні правила, про які не повинні забувати ні перевізники, ні їх клієнти. Недотримання цих правил може обернутися додатковими проблемами і непередбаченими витратами. Тема є досить актуальною на сьогоднішній день, оскільки посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей.

Перед тим, як розпочинати аналіз і характеристику договорів перевезень, необхідно, взагалі, звернути увагу на роль та значення перевезень, як таких у формування та розвитку тих чи інших економічних і, цілком можна сказати, суспільних відносин.

На даному етапі переходу України до ринкових відносин, бурхливого розвитку підприємництва, відкриття великої кількості приватних фірм, зросла роль транспорту для задоволення тих чи інших людських потреб. Під поняттям перевезення розуміється залізничне, повітряне, річкове і автомобільне перевезення. Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.

Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

До обраної теми можна віднести наукові праці таких правознавців, як С.С. Алексєєв, А.Г. Биков, М.І. Брагінський, І.В. Булгакова, В.В. Вітрянський, Г.С. Гуревич, О.В. Дзера, О.С. Іоффе, О.О. Карлов, Р.М. Мінченко, Д.І. Половинчик, Я.І. Рапопорт, А.М. Рубін, В.Т. Смирнов, М.А. Тарасов, Є.О. Харитонов.

Метою дослідження є аналіз поняття договорів перевезення, аналіз чинного законодавства України, теоретичних та практичних проблем, які виникають у сфері перевезень.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання: розглянути загальні положення договорів перевезення у цивільному праві України, зокрема визначити поняття договорів перевезення; з'ясувати місце договорів перевезення у системі цивільно-правових договорів; проаналізувати джерела регулювання договорів перевезення; дослідити порядок укладення договорів перевезення; розкрити правове становище учасників договорів перевезення, зокрема права і обов'язки його сторін; встановити особливості цивільно-правової відповідальності при виконанні договорів перевезення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають із договорів перевезення.

Предметом дослідження є національне законодавство, міжнародно-правові акти з питань перевезень, наукові й літературні джерела.

договір перевезення вантаж різновид

Розділ 1. Цивільно-правова характеристика договорів перевезення

1.1 Поняття договору перевезення та його класифікація

У ст.6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами [2].

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту - перевезеннями у прямому змішаному сполученні.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) каботажні - між портами України; б) міжнародні - між іноземними портами.

Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту - трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами, регулюються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, водночас є й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі.

У ЦК України визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів [3]. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транспорті діє Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 p., Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому - Статут внутрішнього водного транспорту України, на морському - Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р., на повітряному - Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 p., Статутом автомобільного транспорту України та іншими нормативними актами [4, 27-29].

Договори можуть бути класифіковані за різними критеріями, що мають юридичне значення, на такі основні види: залежно від інтересів і мети, договори можуть бути: платними (кожна з сторін має вигоду з договору); безоплатними (тільки одна сторона має вигоду); казуальними (визначена мета); абстрактними (невизначена мета); договори можуть бути: планові (на основі державного замовлення і державних контрактів відповідно до планових завдань); регульовані (укладають вільно їх суб'єкти); за формою договори можуть бути: письмовими; усними; нотаріально посвідченими; конклюдентними (коли суб'єкт мовчить, і це визначається виявом його волі укласти договір передбачений законодавством).

Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Змістом договору є права та обов'язки сторін, встановлені ними. Цивільним кодексом України передбачені такі види конкретних договорів: договір купівлі-продажу, оренди, міни, дарування, позики, доручення, перевезення, підряду, майнового найму. Всі ці договори відносяться до зобов'язального права. Розглянемо більш детально договір перевезення.

Чинне законодавство виділяє два різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий. Визначення разового договору перевезення вантажу міститься у статті 909 ЦКУ.

Визначення договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання - діє визначення статті 909 ЦКУ [3].

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

Ці визначення надзвичайно важливі в тому плані, що дають перелік умов, необхідних для разового договору перевезення вантажу. Виходить, що такий договір у будь-якому разі має містити:

1) характеристики вантажу (найменування, сорт, вага, кількість місць тощо);

2) пункт призначення, куди має бути доставлено вантаж.

Що стосується розміру плати за перевезення, то вона може встановлюватися за домовленістю сторін згідно із затвердженими тарифами (наприклад, на залізничному транспорті). Якщо розмір провізної плати не визначено, то згідно з частиною 1 статті 916 ЦКУ справляється "розумна" плата. Водночас господарський договір перевезення вантажу, укладений між суб'єктами господарювання, крім цих умов, має містити також і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк).

За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів. Особливості змісту такого договору встановлено статтею 914 ЦКУ. Особливість договору перевезення вантажів полягає в тому, що вантажоодержувач, не беручи участі в укладенні договору, набуває права вимоги до перевізника щодо видачі вантажу в пункті призначення. При невиконанні перевізником обов'язку стосовно доставлення вантажу на адресу одержувача він має право пред'явити до нього претензію з приводу втрати вантажу, а при неналежному виконанні ним обов'язків - претензію з приводу нестачі або пошкодження вантажу, а також із приводу прострочення в його доставлені.

Вимоги до змісту довгострокового договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання - діють особливі вказівки статті 914 ЦКУ з урахуванням загального визначення статті 909 ЦКУ. Перевізник і власник (володар) вантажу у разі потреби здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.

За довгостроковим договором перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а власник (володар) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі.

У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передачі вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення: найменування перевізника, відправника та одержувача; характеристики вантажу; пункт призначення; розмір плати за перевезення

Вантажовідправник і перевізник у разі потреби здійснення систематичних протягом певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі в узгодженому сторонами обсязі. Довгостроковий договір на перевезення вантажу також має містити найменування перевізника, відправника та одержувача, характеристики вантажу, зазначення пункту призначення, розмір плати за перевезення і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк).

Таким чином, договір - це угода двох або кількох осіб (сторін) про встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин і є найпоширенішою формою виникнення зобов'язання. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Розрізняють дві стадії укладення договору: пропозиція однієї сторони укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Форма договору може бути усною і письмовою. У ряді випадків закон вимагає дотримання нотаріальної форми посвідчення договору.

Класифікація договорів перевезення

Договори, що стосуються перевезення. Усі послуги, пов'язані з переміщенням вантажів, можна поділити на чотири групи. Такий поділ дасть нам можливість визначити певний вид правочину, який регулюватиме відносини між сторонами. Схематично це може бути представлено таким чином:

Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти. Перевезення вантажу, пасажирів та багажу здійснюється транспортом, який в усіх своїх різновидах є частиною єдиної транспортної системи України. Відповідно до статті 21 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування [5, 118]. Єдина транспортна система має відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Правова база, за якою здійснюється регулювання відносин, що виникають при переміщенні вантажів, багажу та пасажирів, поєднує різні нормативні акти і документи. Це свідчить про багатогранність вказаних відносин та про неабияку фахову підготовку спеціалістів, що вирішили розпочати дані відносини.

Відповідно до статті 908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення, укладення якого є обов'язковим. Перевезення здійснюється відповідно до загальних правил перевезення і спеціальних умов.

Цивільним кодексом та іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами і правилами, що видаються відповідно до них, встановлюються загальні правила перевезення. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, законами України, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Окрім умов перевезення, встановлених нормативними актами, такі умови можуть встановлюватися так само і договором перевезення.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, а його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами) [6].

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - за його провезення (ч.2 ст.358 ЦК України).

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах - метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею квитка і багажної квитанції, форми яких установлені транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний доставити пасажира до місця призначення.

Пасажир має право провозити із собою безоплатно одну дитину віком до п'яти років (на міському транспорті - до семи років), якщо вона не займає окремого місця. На дітей старшого віку (до 10 років, на повітряному транспорті - до 12 років) можна придбати пільговий дитячий квиток. Пасажирові дозволено зробити зупинку в дорозі з продовженням строку придатності квитка до десяти діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби з поданням довідки лікувального закладу. У разі відмови від поїздки пасажирові повертається вартість проїзду за вирахуванням збору за попередній продаж квитка і певного відсотка від вартості проїзду.

Особливим видом договору перевезення є договір перевезення у прямому змішаному сполученні. У цьому разі перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом. Крім того, перевізник і власник вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За ним перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник вантажу - передавати для перевезення вантаж в установленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу зазначаються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передавання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Якщо із закону, інших нормативно-правових актів чи ліцензії, виданої юридичній особі, випливає, що вона повинна здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи, таке перевезення вважатиметься перевезенням транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.

Нагадаємо, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець узяла на себе зобов'язання здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Він також не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він повинен відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічного договору. Так, статтею 4 Закону України "Про міський електричний транспорт" від 29 червня 2004 р. № 1914-IV встановлено [7], що оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами і замовником. Право на користування транспортними послугами надають придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка або посвідчення, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством. Перевізник не має права відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.

Отже, договори можуть бути класифіковані за різними критеріями, що мають юридичне значення, на такі основні види: залежно від інтересів і мети, договори можуть бути: платними (кожна з сторін має вигоду з договору); безоплатними (тільки одна сторона має вигоду); казуальними (визначена мета); абстрактними (невизначена мета); договори можуть бути: планові (на основі державного замовлення і державних контрактів відповідно до планових завдань); регульовані (укладають вільно їх суб'єкти); за формою договори можуть бути: письмовими; усними; нотаріально посвідченими; конклюдентними (коли суб'єкт мовчить, і це визначається виявом його волі укласти договір передбачений законодавством).

1.2 Договір про перевезення як підстава виникнення зобов'язальних відносин

Розвиток народного господарства та життя людей взагалі неможливо уявити без засобів переміщення (транспорту). Роль транспорту полягає в наданні специфічних послуг, пов'язаних із переміщенням товару або людини в просторі.

ЦК України відносить до підстав виникнення зобов'язання - договір перевезення, правове регулювання якого здійснюється главою 64 ЦК України, Законом України "Про транспорт" та спеціальними правилами щодо окремих видів перевезення.

Залежно від об'єкта перевезення законодавець розрізняє договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Крім того, залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори перевезення залізничним транспортом, морським і внутрішнім водним, повітряним, автомобільним транспортом, що діють за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення) ч.1 ст.913 ЦК України.

Як вже було зазначено, існує декілька видів договорів перевезення, зокрема у ч.1 ст.909 ЦК України дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення [8, 211]. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення - оплатний і двосторонній.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства, автогосподарства тощо.

Крім перевізника та відправника учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), у якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Головні обов'язки перевізника за договором про перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до настання відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

Відповідно до ч.2 ст.924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу і псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, пошти, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало [9].

Ще одним різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж: до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ч.1 ст.910 ЦК) [9].

Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну смертю або ушкодженням здоров'я пасажира, визначається за правилами, що регулюють зобов'язання із заподіяння шкоди (Глава 82 ЦК України). Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору про перевезення або з норм транспортного законодавства, веде до припинення зобов'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. У зв'язку з цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення. Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення.

1.3 Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів

У ЦК України (п.1 ст.928) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення - оплатний і двосторонній.

Підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відповідно до статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги та умови перевезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.

Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими (ст.128 Кодексу торговельного мореплавства), на річковому - навігаційними (ст.60 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Згідно законодавства України укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник і власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів - передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються обсяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень [10, 307].

Договори про організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов'язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оперативних документів, зокрема декадних заявок - на залізничному, річковому та повітряному транспорті.

Так, для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень, основою якого є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників.

Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення вантажів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид вантажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 відсотків планової (договірної) норми.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов'язання, за яким перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник - пред'явити вантаж до перевезення. Відповідно до п.1 ст.940 ЦК України перевізник за неподання транспортних засобів для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання поданих транспортних засобів з інших причин несуть відповідальність, передбачену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами (статутами).

Оскільки нині до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зобов'язань щодо обсягів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разовим замовленням). Зокрема, відправник, який не пред'явив вантаж до перевезення автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості вантажу порівняно з кількістю, передбаченою договором на певний місяць. Вантаж, пред'явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не приведений ним у належний стан у строк, що забезпечує своєчасну відправку, вважається непред'явленим.

Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транспортні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготовленого до відправлення вантажу порівняно з договірною кількістю. Надання перевізних засобів, непридатних до перевезення вантажу, передбаченого замовленням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у таких розмірах:

за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, - з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), - за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зобов'язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийнятими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером) [11].

У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті перевізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю не пред'явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред'явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невиконання зобов'язань, що випливають з плану перевезення чи прийнятого до виконання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та непред'явлення вантажу сторони одна одній не відшкодовують.

Відповідно до п.2 ст.940 ЦК України перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямах, установленого у випадках І порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок:

1) явищ стихійного характеру (заметів, повені, пожежі тощо);

2) аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб;

3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану перевезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невиконання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але, які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається.

Принцип реального виконання зобов'язань, які випливають з плану перевезення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні засоби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у наступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відносини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниця у разі неподання з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділити перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.

На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійснюється у межах навігаційного періоду.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподарства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення (513 ЦК України) [9].

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним - товарно-транспортна накладна, морським - коносамент.

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень. Такий договір називається рейсовим чартером. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспорту, є товаророзпорядчим документом [12].

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.

Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.

Таким чином, договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення - оплатний двосторонній

1.4 Виконання договорів про перевезення вантажів

За договором про перевезення вантажу транспортна організація - перевізник повинна доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві). Проте належне виконання договору перевізником обумовлене додержанням ним ряду умов, що випливають із договору або безпосередньо зі статуту (кодексу) і необхідні для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів. Перевізник повинен подавати під навантаження справні вагони й контейнери, придатні для перевезення певного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а в разі потреби - промиті та продезинфіковані. Придатність вагонів для перевезення вантажу визначає відправник, засобами якого здійснюється завантаження, або залізниця, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці, а придатність контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправник.

Розрізняють справність рухомого складу для перевезення вантажу у технічному та комерційному відношеннях. Вагон чи контейнер може бути технічно справним, однак непридатним для перевезення конкретного вантажу в комерційному відношенні. Наприклад, контейнер має стійкий сторонній запах, а до навантаження призначено продовольчі товари, що сприймають цей запах. Під придатністю рухомого складу в комерційному відношенні для перевезення цього вантажу слід розуміти технічний і фізичний стани рухомого складу, від яких залежить забезпечення збереженості вантажу при перевезенні. Тому, якщо поданий під навантаження вагон або контейнер за своїм технічним станом або у комерційному відношенні не забезпечить збереження вантажу при перевезенні, вантажовідправник може відмовитися від навантаження його у цей рухомий склад.

При морських перевезеннях вантажів перевізник повинен заздалегідь, до початку рейсу, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його, укомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпечував би приймання, перевезення та збереження вантажу. Такі самі обов'язки перевізника передбачено правилами, що діють на річковому та автомобільному транспорті.

У поняття придатності рухомого складу включається і вимога щодо належного опломбування перевізних засобів. Так, завантажені криті вагони та цистерни пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала, та пломбами відправника, коли транспортні засоби завантажував відправник. Опломбування перекриває доступ до вантажу під час його перевезення.

Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушення перевізником цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу. Забезпечення цілості і схоронності вантажу включає також додержання особливих правил перевезення, що стосуються певних видів вантажів. Так, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує додержання відповідних температур. На автомобільному транспорті контроль за температурним режимом здійснюють контрольно-пропускні пункти автотранспортних організацій, що відображається у листі контрольних перевірок.

Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'язок з доставки вантажу до пункту призначення та видачі його одержувачеві. Строки доставки встановлюють транспортні статути (кодекси) або правила перевезення. Якщо строк доставки у зазначеному порядку не встановлений, сторони мають право визначити його у договорі (ст.938 ЦК України). При перевезеннях у прямому змішаному сполученні строки доставки вантажів встановлюють за сукупністю строків доставки їх залізничним та іншими видами транспорту і обчислюють на основі чинних на цих видах транспорту правил обчислення строків доставки.

Існує кілька частин строків доставки вантажу, зокрема на залізничному транспорті вони включають: а) час на виконання необхідних дій з відправлення вантажу; б) час на транспортування, тобто перебування вантажу в дорозі; в) строк на видачу вантажу одержувачеві. Строк доставки залежить і від швидкості (вантажної чи великої), якою відправлено вантаж. Вантаж вважається доставленим у строк, визначений законом чи договором, якщо на станції призначення його розвантажено засобами залізниці чи вагон (контейнер) з вантажем подано під розвантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. При затримці подачі вагонів (контейнерів) під розвантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, що залежать від одержувача, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого строку доставки. На автомобільному транспорті дуже важливою є фіксація у товарно-транспортних накладних часу прибуття й вибуття автомобілів під навантаження або розвантаження. Час прибуття автомобіля під навантаження обчислюється з моменту пред'явлення водієм дорожнього листа в пункті навантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної у пункті розвантаження. На морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом чи договором, а в разі їх відсутності вантаж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці.

Нарешті, у пункті призначення перевізник повинен видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі.

Видача вантажу одержувачеві - завершальний процес перевезення. Перевізник повинен повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин наступного дня [14].

Разом з тим одержувач повинен прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення. Одержувач має повністю розвантажити вагони, цистерни та контейнери. Після розвантаження вагони та контейнери мають бути очищені всередині і ззовні. Очищення і промивання, а в разі потреби дезінфекція вагонів після перевезення тварин, птиці, сирих продуктів та вантажів, які швидко псуються, здійснюються засобами залізниці за рахунок одержувача.

На автомобільному транспорті до внесення перевізної плати автотранспортні підприємства вантажі до перевезення не приймають. Крім транспортних послуг при перевезенні вантажів, автотранспортні підприємства за договорами з відправниками чи одержувачами надають за плату додаткові послуги (експедиційні операції, зберігання вантажів тощо). На деяких видах транспорту передбачається винагорода (премія) за дострокове навантаження або розвантаження транспортних засобів. Наприклад, за угодою сторін у договорі морського перевезення може бути передбачена винагорода за закінчення вантаження судна раніше, ніж це передбачено стадійним часом.

Отже, загальні правила укладення та виконання договорів перевезення вантажів мають два напрямки:

1) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу між перевізником - суб'єктом господарювання і споживачем його послуг, який не є суб'єктом господарювання;

2) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення між суб'єктами господарювання.

Розділ 2. Різновиди договорів перевезення

2.1 Договір про перевезення пасажира, багажу та пошти

За договором про перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язаний сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і за його перевезення (п.1 ст.929 ЦК України) [9].

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах - метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів та міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.

Договори про перевезення пасажирів укладаються усно. Доказом укладення договору є пасажирський квиток. Проте квиток не можна вважати письмовою формою договору, оскільки на ньому немає підписів протилежних сторін. Іноді договір про перевезення укладається шляхом вчинення конклюдентних дій без видачі квитка (наприклад, опускання жетона в касу метро, відкритого для проїзду пасажирів).


Подобные документы

  • Загальні правила перевезення. Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти. Зміст, порядок укладання та оформлення договорів про перевезення. Особливості договору морського перевезення; автомобільним, залізничним, повітряним транспортом.

    реферат [43,0 K], добавлен 26.05.2008

  • Поняття договору перевезення вантажу та його різновиди. Документи, які необхідні для його оформлення. Загальна характеристика повітряних перевезень. Міжнародні організації регулювання повітряного транспорту. Зобов'язання сторін за договором перевезення.

    курсовая работа [39,9 K], добавлен 06.11.2013

  • Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві: класифікація, види: морські, повітряні, залізничні, автомобільні. Зміст міждержавних конвенцій і договорів: особливості колізійного регулювання, створення безпеки перевезень.

    курсовая работа [52,1 K], добавлен 30.03.2011

  • Поняття та правова природа договору перевезення вантажів. Обов'язки сторін за договором перевезення вантажів відповідно до цивільного законодавства України. Межі відповідальності перевізника та підстави звільнення перевізника від відповідальності.

    курсовая работа [46,3 K], добавлен 09.01.2014

  • Характеристика договору перевезення вантажів згідно транспортного законодавства. Порівняльний аналіз договору перевезення вантажів згідно Цивільного та Господарського кодексів України. Обов'язки сторін за договором та відповідальність за їх невиконання.

    реферат [50,7 K], добавлен 03.01.2011

  • Поняття та класифікація міжнародних перевезень. Учасники договірних відносин, сутність договорів. Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу. Характеристика колізійних норм. Головні риси транспортних конвенцій.

    курсовая работа [37,9 K], добавлен 28.01.2014

  • Загальне уявлення про міжнародні перевезення. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Повноваження на укладання та алгоритм підготовки узгодження. Особливості оформлення транспортних перевезень. Найвідоміші міжнародні договори та конвенції.

    курсовая работа [178,9 K], добавлен 02.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.