Експертиза у кримінальному судочинстві

Ухвала (постанова) про призначення експертизи, яка проводиться вперше, виноситься судом у підготовчій частині судового засідання, але якщо необхідність в провадженні експертизи виявиться пізніше, то також і під час судового слідства. Подальший порядок провадження експертизи в суді, крім зазначених особливостей, такий самий, як і для експертизи, яка проводилась на досудовому слідстві.

На практиці зустрічаються іноді помилки, коли експертизу, яка проводиться в суді і яка була проведена раніше на досудовому слідстві призначають як додаткову або повторну. Це не вірно, тому що вона повинна розглядатися не як продовження проведеної експертизи, а як самостійна первична експертиза, що слідує з принципу безпосередньостi судового розгляду. Тому додаткова або повторна експертиза може призначатися судом тільки після експертного висновку, отриманого у судовому засіданні.

У касаційній і наглядній інстанціях провадження експертизи законодавством не передбачено. В цих інстанціях може бути отримана думка компетентної особи. Якщо будуть сумніви щодо висновку, висловлені цією особою, то суд у касаційному або наглядному порядку повинен відмінити вирок і направити справу на нове розслідування або на новий судовий розгляд, вказавши мотивовану причину про необхідність провадження повторної експертизи [6].

3.Висновок експерта та його оцінка слідчим (судом)

3.1. Зміст і структура висновку експерта

Після проведення необхідних досліджень експерт складає висновок за правилами ст.200 КПК . Якщо експертизу проводили декілька експертів однієї спеціальності (комісійна експертиза) і вони дійшли згоди, то ними дається і підписується загальний висновок, а якщо ні - то кожний з них складає і підписує свій висновок окремо. При проведенні експертизи декількома експертами різних спеціальностей (комплексна експертиза) кожний експерт вправі підписати ту частину висновку, яка відбиває перебіг і результати проведених ним особисто досліджень, або ж загальний висновок, якщо всі вони мають знання, що є неохідними для сукупної оцінки результатів проведених досліджень, і на цій підставі дійшли єдиної думки.

За своєю структурою висновок експерта складається з трьох частин - вступної, дослідницької і висновків з поставлених питань.

Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом. Далі вказується номер експертизи, коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта) і яка експертиза була проведена (називається її предметний вид за існуючою класифікацією: балістична, судова-психіатрична, хімічна ) та за процесуальними ознаками (додаткова, комплексна). Зазначається на якій підставі і по якій кримінальній справі проводилася. Якщо хто-небудь був присутній при проведенні експертизи, то про це також вказується у вступній частині експертного висновка. Закінчується вступна частина викладенням питань, які ставляться на вирішення експертизи. Питання, поставлені перед експертом, викладаються у висновку так, як ставив їх слідчий (суддя). Однак, якщо питання сформульовані з точки зору стилістики не дуже вдало, але зміст їх зрозумілий, експерт має право сформулювати їх по іншому, при цьому не змінюючи суті питань. Якщо питання незрозумілі, або коли їх можна тлумачити у двоякому значенні, експерт повинен звернутися за роз'ясненнями до тієї особи, яка призначала експертизу. За експертом залишається право викласти питання в тому порядку, в якому дослідження було б більш доцільне. Досліджувальна частина складається зі слідуючих етапів. Спочатку описуються матеріали, що надійшли до дослідження, їх цілістність та правильність пакування. Далі вказується сам процес експертного дослідження, які методи застосовувалися для одержання висновка, посилання на довідниково-нормативні документи та літературні джерела, а також на результати слідчих дій, якщо вони мають значення вихідних даних при обгрунтуванні висновків. В цій частині експерт повинен дати оцінку отриманих результатів як достатніх (або недостатніх) для формулювання висновків (наприклад, оцінку тотожностей певних речовин).

Якщо проводиться комплексна експертиза, то останній частині висновку, передує синтизуюча частина, в якій викладається сукупна оцінка результатів дослідження.

Завершує висновок експерта третя частина, в якій даються відповіді на поставлені перед експертизою питання. Відповіді мають бути мотивовані та відповідати на запитання по суті.

Як правило, висновок складається за логічними правилами силогізму. Зпрощена структура, якого полягає в слідуючому:

1) загальне правило - научне положення, із якого виходив експерт (наприклад, ознаками повішення є наявність странгуляційної смуги, крововиливи у м'язах шиї, переломи під'язичної кості, поперечні розриви внутрішньої оболонки сонних артерій тощо);

2) конкретні дані про досліджуваний об'єкт - ознаки, вихідні дані (наприклад, при дослідженні трупа К. наявні зазначені вище ознаки);

3) умовивід - сам висновок (наприклад, смерть К. настала внаслідок повішення).

Розрізняють позитивну та негативну форму висновків експерта, які вміщують відповідь на поставлені перед ним запитання. Наприклад: слід пальця на стакані, який вилученний з місця події, належить обвинуваченому; або - відбиток печатки даної установи не співпадає з відбитком печатки на вилученому папері.

Висновок, а також всі додатки до нього (фотографії, таблиці, схеми, тощо) підписуються експертом та засвідчуються печаткою експертної установи.

Якщо дослідження проведено, але в наслідок незадовільного стану слідів, руйнування, псування об'єктів, з інших причин, відповіді на питання дати неможливо, експерт складає про це висновок. Зміст та структура його такі ж самі, як і висновка, але тільки остання частина називається заключною. В ній зазначаються причини, з приводу яких відповіді на поставлені питання дати неможливо. При вирішенні експертом одних питань і неможливості дати відповіді на інші, ним щодо останніх у висновку вказується причини невирішення.

Висновок про неможливість дачі заключення потрібно відрізняти від відмови від провадження експертизи і повернення матеріалів без виконання. Така відмова має місце у випадках, коли провадження дослідження взагалі неможливо (наприклад, коли маються процесуальні порушення - відсутність постанови або грубо порушені її реквізити), якщо недостатньо матеріалів або в експертній установі відсутні потрібні експерти.

При відмові від провадження експертизи, в цьому випадку, якого-небудь процесуального документа не складають, а мотиви відмови викладають у супровідному письмі.

3.2. Вимоги, які пред'являються до висновку експерта

Висновок експерта - це офіційний процесуальний документ, який покладається в основу доказування і на який посилається суд (суддя) у своєму вироку. Але щоб він виконував своє призначення, треба додержувати основні вимоги, які пред'являються до нього. Ці вимоги достатньо відомі - висновки повинні виходити із отриманих при дослідженні даних, вміщувати відповіді на поставлені питання, бути ясними, точними тощо. На практиці, на жаль, вони не завжди виконуються і тому є приводом для проведення непотрібних дій,для прик-

ладу : виклик експерта на допит, призначення додаткової, повторної експертизи. Доцільно було б розглянути на декількох прикладах основні помилки, які бувають у висновках експертів.

Висновки не вміщують відповідей на поставлені запитання.

Експертній комісії було поставлено таке питання: "Чи можна було провадити аборт, якщо врач П. знала про народження М. п'яти дітей і проведенні їй великої кількості абортів?" Відповідь експертної комісії: "Медичний аборт М. був зроблений за її настирливою вимогою, недивлячись на неодноразові роз'яснення про можливі ускладнення, так як в анамнезі у неї велика кількість абортів та родів". Як бачимо, замість відповіді на питання, чи можна було проводити аборт (тобто, чи були медичні заборони що до нього), експерти відповіли зовсім на інше питання.

Іноді експерти необгрунтовано вирішують, чи слід відповідати на те чи інше запитання. Наприклад, хвора Г. 25 років, померла у лікарні. Клінічний діагноз: "Інфекційно-алергічний міокардит. Безлічні тромбоемболії судин легенів, кінцівок. Двустороння пневмонія". Перед експертизою було поставлено серед інших слідуюче запитання: "Наскільки виражені склеротичні зміни в судинах легенів хворої Г.? Яка гістологічна картина м'язів серця?"

Відповідь експертної комісії: "В зв'язку з тим, що відповіді на задані питання ні в якому разі не вирішують по суті справу, комісія вважає можливим залишити їх без відповіді".

Рішення експертів в даному випадку було неправомірним, оскільки КПК (ст.77) не передбачає права експерта на відмову на поставлені перед ним запитання, якщо вони не виходять за межі його компетенції.

Експертні висновки незрозумілі учасникам процесу.

Вимога зрозумілості особливо неохідна тому, що висновок друкується для осіб, які не свідують у медицині чи інших галузях науки. Якщо цього не врахувати, висновок може бути пересиченим спеціальними термінами, розібратися в яких слідчий, суддя або інші учасники процесу зуміють далеко не завжди. Наприклад, висновок про характер пошкоджень сформульован так: "У П. була тяжка черепно-мозкова травма, яка супроводжувалася ушибом головного мозку з ураженням базальних відділів лобних та вискових долей головного мозку, про що свідчить коматозний стан потерпілого, плаваючий рух яблук очей, які вказують на функціональний розподіл стовбуру головного мозку на рівні середнього мозку з відсутністю корнеальних рефлексів та реакцій зіниць на світло при наявності правосторонньої плегії, а також епілептичних судорог зі зміною з сторони спинно-мозкової рідини на фоні великой температури тіла і стовбурового дихання з появою відтіка легенів та зміною зі сторони формули крові".

Між тим висновок може бути викладений значно коротше, ясніше та чіткіше: у П. була тяжка черепно-мозкова травма - перелом свода черепу, ушиб головного мозку з розлитими крововиливами під тверду та м'яку мозкову оболонку, з різким порушенням функцій мозку: втратою свідомості, рефлексів, паралічом правих кінцівок, переодичними судорогами та розладом дихання.

Висновки не випливають із об'єктивних даних, отриманих при дослідженні.

Отриманні при експертному дослідженні об'єктивні дані повинні бути правильно оцінені експертом, тільки в цьому випадку експертний висновок може бути істинним. Однак іноді виявленні при експертному дослідженні ознаки оцінюються невірно, що призводить до експертних помилок.

Так, К. народила дівчину. Пуповину перерізала, але не перев'язала. Виникла кровотеча і незабаром дівчина померла. При судово-медичному дослідженні трупа було встановлено: блідні небагаті трупні плями, блідність шкіряних покровів та слизних оболонок, виражене малокрів'я внутрішніх органів. Гістологічним дослідженням встановлено нерівномірно розправлені легені, що дихали, аспірація колоплідних вод, повнокрів'я судин нирок, печінки. За висновком судово-медичного експерта, дитина була доношена, народилася живою, жила кілька хвилин. Висновок про причини смерті сформульовано так: "Підозра, що виникла при дослідженні трупа на насильницьку смерть новорожденої від крововтрати з неперев'язаної обрізаної пуповини гістологічним дослідженням не підтвердилося і доказово спростовується ... Смерть новородженої настала від аспірації колоплідних вод у дихальні шляхи і ненаданням допомоги у перші хвилини життя дитини".

Таким чином, судово-медичний експерт, що проводив вскриття трупа, переоцінив значення аспірації колоплідних вод у механізмі настання смерті дитини, не врахував відсутність загальних ознак смерті від механічної асфікції, недооцінів вираженне малокрів'я трупа як показник смерті від крововтрати. Все це разом узяте призвело до помилки у визначенні ознак смерті.

Експертні висновки не обгрунтовані.

Експертне судження по кожному висновку повинно бути мотивоване обгрунтовано фактичними даними.

Тобто, експерт повинен не просто відповісти на питання "так" чи "ні", а провести певне дослідження з наведенням причин, мотивів і т.п., чому він вважає, що висновок повинен бути саме таким, а не іншим. Наприклад, висновок типу: "почерк Р. відповідає пред'явленим порівняльним зразкам" буде не обгрунтований, тому що тут не було вказівки на конкретні співпадаючі ознаки, які б свідчили про аналогічність, тотожність об'єктів.

Експертні висновки протирічать один одному.

Несуперечливість - одна з основних умов правильного миcлення. В експертних висновках подібна умова додержується не завжди. Наприклад, "між неподанням первинної медичної допомоги хворому К. і настанням його смерті є взаємозв'язок ... Прямий взаємозв'язок між неподанням первинної медичної допомоги хворому К. і його смертю встановити важко "

Тобто, за значенням висновку виходить, що зв'язок між неподанням медичної допомоги є, хоча в той же час затверджується недоказуємість цього зв'язку.

Висновки експерта побудовані на припущенях.

При одержанні такого висновку суд, суддя, слідчий, дізнавач зобов'язані вжити заходи для встановлення цих обставин шляхом збирання та дослідження інших доказів. Тому що, суд не зможе обгрунтовувати вирок на експертному висновку, який побудований на припущеннях. Наприклад, Жовтневий суд м. Маріуполя не зміг визнати винним Гулєнкова в порушенні Правил дорожнього руху, які призвели до того, що керованим цим водієм автомобілем була збита пішохід Стрелкова. Суд зазначив, що висновок судово-медичної експертизи є ймовірний. Експертом не дано відповіді на запитання, чи був прямий причинний зв'язок між одержаним Стрелковою переломом 8 - 10 ребер та її смертю. У зв'язку з цим райсуд направив справу на додаткове розслідування для проведення додаткової експертизи.

Такі, на мій погляд, найбільш типічні порушення основних вимог, що пред'являються до висновків. Усунення подібних порушень призведе до пiдвищення якості експертиз.

3.3. Перевірка та оцінка експертного дослідження слідчим (судом)

Висновок експерта підлягає ретельній перевірці та оцінці слідчим, суддею, прокурором, адвокатом та іншими суб'єктами, які беруть участь у розгляді справи

Перевіряється додержання вимог процесуального законодавства на всіх стадіях - від призначення експертизи до отримання висновку експерта, насамперед:

1) чи призначена експертиза по порушеній кримінальній справі;

2) чи дотримано порядку доручення її провадження в експертній установі або особі, яка не працює в цій установі;

3) чи виконана вимога про незацікавленість експерта у вирішенні справи;

4) чи відповідають поставлені питання компетенції даного експерта;

5) чи не порушені права обвинуваченого (підозрюваного) при призначені експертизи та при отриманні висновку;

6) чи попереджений експерт про відповідальність за відмову абоухилення від дачі висновку і за дачу завідомо неправдивого висновку.

Важливе значення має зіставлення даних, які містяться у постанові (ухвалі) про призначення експертизи і висновку експерта. Необхідно впевнитися, що у двох цих документах мова йде про одні й тіж самі предмети - речові докази, порівняльні зразки, про тих же осіб, чиї сліди або почерк були дослідженні.

Слід перевірити, чи запитував експерт додаткові відомості, матеріали і чи був задоволений його запит (тобто, чи достатньо йому було надано предметів і документів, що є об'єктами дослідження); чи не збиралися вихідні дані самим експертом; чи не пропущенні які-небудь об'єкти в одному з порівняльних переліків. Потрібно порівняти формулювання питань, які поставлені слідчим (судом), з формулюваннями тих же питань у вступній частині і висновками. Якщо між ними є істотні протиріччя, необхідно спробувати з'ясувати можливі причини цього.

Перевіряється наукова обгрунтованість висновку, правильність застосування конкретної методики та дозволеності її використання (якою установою чи науковцем розроблено та рекомендовано методику, літературне джерело, в якому її опубліковано).

Оцінка полягає у всебічному, повному та об'єктивному дослідженні висновку експерта.

Суд, взявши за основу висновок однієї експертизи та відхиливши висновок іншої з одного й того ж предмета дослідження, відповідно до закону зобов'язаний навести у вироку відповідні мотиви. Невиконання цього правила було причиною скасування вироків судів у деяких справах (Мамонової, засудженої за ст.94(умисне вбивство) КК 1960р. - Фастівський райсуд Київської обл.; Воробця за ст.17 (відповідальність за готування до злочину і замах на злочин) і ч.2 ст.141(грабіж) КК 1960р.- Івано-Франківський міськсуд тощо).

4. Види експертизи у кримінальному судочинстві

Крім поділу експертиз в залежності від предмету, об'єкту та методів (криміналістичні, медичні, хімічні тощо) існує їх кваліфікація за іншими підставами.

Так, за послідовністю проведення розрізняють первинну і повторну експертизу;

за об'ємом дослідження - основну і додаткову;

за кількістю експертів - одноособову та комісійну;

за характером знань, що використовуються - однорідну та комплексну.

В цій роботі розглянемо лише деякі особливі види експертиз, а саме ті, що

відрізняються істотними правовими особливостями - додаткову, повторну, комісійну і комплексну.

4.1. Додатков і повторна експертизи

Повторна експертиза призначається у разі необгрунтованості висновку експерта, що здійснював первинну експертизу, або у разі сумніву в правильності його висновку. Вона доручається іншому експерту або іншим експертам (статті 75,203 КПК України.).

Додаткова експертиза призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною,і доручається тому самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК України.).[7]

Додаткова і повторна експертизи призначаються лише після того як буде проведена первинна (основна) експертиза.

Причому їх можна проводити безліч разів, тобто за рахунком вони можуть

бути другими, третіми і т.д.

При призначенні додаткової експертизи в постанові зазначається, чому саме первинна експертиза визнана неповною або неточною, а при призначенні повторної - які обставини викликають сумнів у правильності первинної експертизи.

До постанови додається висновок первинної експертизи з усіма додатками.

Постанова про призначення додаткової або повторної експертизи оголошується обвинуваченому і йому знову роз'яснюються права, передбачені ст.197 КПК.

Критерієм розмежування додаткової і повторної експертизи є підстави їх призначення, які є додатковими у співвідношенні до загальних підстав призначення експертизи.

В ст.75 КПК зазначено: якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Неясність висновку експерта може виражатися в нечіткості сформульованих речень, їх розпливчатості, невизначенності тощо. Як правило, цей недолік усувається шляхом допита експерта, а не призначенням додаткової експертизи, оскільки для цього не потребується проведення додаткових досліджень.

Неповнота експертного висновку має місто, коли експерт залишив без вирішення деякі поставлені перед ним питання, звузив їх обсяг, не досліджував всі об'єкти, що були йому пред'явлені тощо. Однак, в деяких випадках неповнота може ставити під сумнів і обгрунтованість висновків (наприклад, якщо експерт не застосував всіх методів дослідження і т.п.) і тому виступає в якості підстави призначення не додаткової а повторної експертизи. Розмежування цих підстав в таких випадках можна провести по слідуючій ознаці. Неповнота, що виражається у звуженні обсягу завдання, є підставою призначення додаткової експертизи, оскільки при цьому не ставляться під сумнів висновки експерта у частині вирішених ним питань. Якщо ж неповнота відноситься до характеру і обсягу дослідження, неохідного для вирішення поставлених питань, то вона виступає вже в якості підстав призначення повторної експертизи, тому що в цьому випадку питання повинні вирішуватися з початку по суті, з врахуванням додатково проведених досліджень.

Призначення додаткової експертизи не завжди є наслідком недоліків первинної експертизи. Постановка додаткових питань нерідко викликається розширенням потреб слідства, залученням до нього нових об'єктів (наприклад, знайдені нові фальшиві гроші, які вважаються надрукованими на тому ж станку), що є наслідком упущення особи, яка призначила експертизу. Взагалі питання про природу такого роду експертизи в літературі є спірним. Одні автори вважають її додатковою , інші - новою, самостійною експертизою.В практичному

житті теж немає єдності в цьому питанні, і тому ці експертизи оформлюються по-різному. При вирішенні даного питання необхідно, як бачимо, виходити із суті додаткової експертизи. Значення її законодавчого виділення в окремий вид експертизи обумовлений також міркуваннями економічності, тому що в подібних випадках немає необхідності спочатку досліджувати об'єкт, який вже був досліджений, описувати детально його якості - достатньо послатися на перший висновок. Наприклад, якщо експерту пред'явлені нові фальшиві гроші, то йому не потрібно з початку вивчати якості станка і викладати їх у висновку[8].

Тому коли при вирішенні нових питань можуть бути використовані результати попередніх досліджень, на мій погляд, повинна призначатися додаткова експертиза. Нова, самостійна експертиза буде лише в тому разі, коли нове дослідження ніяк не пов'язано з попереднім, або хоча дослідженню і підлягає той же самий об'єкт, само воно відноситься до предмету іншого виду експертизи (наприклад, після проведення експертизи по визначенню справжності печаток у документі призначається почеркознавча експертиза) [9].

Підставами призначення повторної експертизи є необгрунтованість висновку експерта, або його суперечливість іншим матеріалам справи, чи сумнів щодо його правильності. Повторна експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам.

Обгрунтованість висновка експерта - це його аргументованість, переконливість. Необгрунтованим висновок може бути визнаний, якщо викликає сумніви застосована експертом методика, недостатній обсяг проведених досліджень, висновки експерта не випливають з результатів досліджень або суперечать їм та в інших подібних випадках.

Необгрунтований висновок може бути як правильним, так і неправильним по суті. Але в якості доказів використовуються тільки науково-обгрунтовані і переконливі висновки. Тому, навіть, при відсутності по справі яких-небудь даних, які викликають сумнів у правильності експертного висновку, їх необгрунтованість, непідтвердженість даними проведених досліджень може бути достатньою підставою для призначення повторної експертизи.

Правильність експертного висновку означає його відповідність об'єктивній дійсності. Взагалі будь-який неправильний висновок вміщує певну ваду і в його обгрунтованість. Однак її виявлення може опинитись важким для особи, що проводить оцінку висновка. Тому закон передбачає в якості самостійної підстави призначення повторної експертизи також і сумніви у правильності експертного висновку, маючи на увазі випадки, коли мотивом її призначення є недостатня впевненість в їх справжності.

Сумніви щодо правильності висновку експерта можуть виникати, наприклад, у випадку неспівпадання їх з іншими матеріалами справи, при активному оспорюванні цих висновків обвинуваченим або іншими учасниками процесу, а також коли обставини справи диктують необхідність отримання додаткових гарантій справжності цих висновків.

Тому необгрунтованість експертного висновку визначається, як правило,

при оцінці його самого - виходячи з його змісту та внутрішньої структури. Сумніви ж у правильності висновку є результатом оцінки сукупності доказів - при співставленні висновків з іншими отриманими по справі даними.

Підводячи підсумок, ми бачимо, що основна відмінність додаткової експертизи від повторної полягає в тому, що при додатковій - експертом вирішуються питання, які раніше за будь-яких причин не були вирішенні, а при повторній - з початку вирішуються питання, на які вже отримані відповіді, але висновки експерта викликають сумніви по суті.

4.2. Комісійна і комплексна експертизи

Як правило, експертиза проводиться одним експертом і лише в окремих випадках (особлива складність, повторність тощо) - кількома, тобто комісією експертів. Отже, комісійна експертиза - це експертиза, яка проводиться групою експертів однієї спеціальності (або вузької спеціалізації).

Комісійною завжди є судово-психіатрична експертиза: її проводять не меньше трьох експертів-психіатрів. Це обумовлюється складністю людської психіки, а також тим, що за допомогою висновку цієї експертизи вирішується докорінне питання в справі: є дана людина осудною чи неосудною. Існує ціла низка судово-медичних експертиз, які проводяться комісіями експертів. Міністерство охорони здоров'я України спеціально для цього розробило "Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи". В інших випадках, коли це питання не регулюється якими-небудь нормативними актами, питання про комісійний характер експертизи може бути вирішено як особою (або органом), яка її призначила, так і керівником експертної установи. Якщо в постанові (ухвалі) про призначення експертизи вказується на проведення її в складі комісії, то ця вказівка є обов'язковою для експертів, які включені до складу комісії, або для керівника експертної установи, якому доручено проведення експертизи (за виключенням, зрозуміло, випадків неможливості створення комісії, наприклад, коли нема необхідних фахівців; однак про це повинна бути негайно сповіщена особа (орган), яка призначила експертизу). Разом з тим керівник експертної установи згідно ст.198 КПК може доручити проведення дослідження декільком працівникам даної установи незалежно від того, чи була на це вказівка особи, яка призначила експертизу, оскільки проведення експертизи в комісійному порядку лише підвищує надійність та авторитетність експертних висновків.

В експертних установах при проведенні комісійної експертизи з числа експертів-членів, які включені до комісії, призначається провідний експерт. Він координує діяльність членів комісії, розробляє загальний план дослідження, контролює строки проведення дослідження. Однак всі його функції носять виключно організаційний характер і ніяких процесуальних повноважень порівняно з іншими експертами та права вирішального голосу він не має.

Комісійна експертиза називається комплексною, коли її через багатопредметність поставлених слідчим (чи судом) питань провадять спільно спеціалісти з різних галузей знань, експерти різних спеціальностей або вузьких спеціалізацій (наприклад, психіатр і психолог; криміналіст і судовий медик). В діючому КПК ніяких норм, які б посилалися на призначення комплексної експертизи немає. На можливість проведення експертизи, яка здійснюється "кількома експертами на підставі різних спеціальних знань", вказав в своїй постанові N1 від 16.03. 1971 р. (п.6) Пленум Верховного Суду, фактично признав правомірність такої експертизи і дав ряд рекомендацій про порядок її проведення.

Недивлячись на процесуальну неврегульованість, провадження комплексних експертиз дедалі зростає. Це викликано рядом об'єктивних причин. Способи вчинення злочинів постійно удосконалюються, набувають кримінального професіоналізму і тому все частіше проведення дослідження стає непосильним для експерта лише однієї якої-небудь спеціальності і тим паче вузької спеціалізації. Крім того, потреби судово-слідчої практики диктують неохідність вирішення питань, які знаходяться на межі різних наук і які потребують навичок з різних областей знань.

На практиці найбільш часто проводяться комплексні медико-криміналістичні експертизи, особливо по встановленню механізму пострілу (направлення та дальність пострілу, взаєморозташування особи, що стріляла та потерпілого тощо) шляхом дослідження відповідних об'єктів медиками (пошкодження на трупі) і балістами (пошкодження на одязі та інших об'єктах), транспортно-трасологічні експертизи по встановленню механізму дорожньо-транспортної пригоди шляхом дослідження пошкоджень на транспортних засобах та інших об'єктах автотехніками і трасологами (іноді за участю медиков, якщо досліджуються пошкодження на тілі людини) та інші експертизи.

Які ж основні правові ознаки комплексної експертизи ?

Це, по-перше, участь в її проваджені експертів різних спеціальностей (спеціалізацій) і витікаючий звідси розподіл функцій між ними у процесі дослідження та, по-друге, дача експертами сумісного висновка на основі не тільки особисто проведених досліджень, а й за результатами досліджень, проведених іншими експертами. Саме ці ознаки визначають правову природу комплексної експертизи і породжують спори про її допустимість, оскільки виникає питання, як погоджується комплексна експертиза з загальними принципами експертизи, зокрема з принципом особистої відповідальності експерта, та забороною виходу за межі своєї компетенції.

На мій погляд, ця проблема вирішується наступним чином. При проведенні комплексної експертизи кожен експерт може досліджувати лише ті об'єкти, які відносяться до його компетенції, і застосовувати методи, якими він володіє. Тому межі компетенції експерта при проведенні досліджень додержуються. При формулюванні висновків умова про додерження експертом меж своєї компетенції полягає в тому, що кожен експерт повинен бути компетентним у предметі дослідження в такій мірі, щоб він зміг використовувати результати досліджень інших експертів. Так, експерт-трасолог і судово-медичний експерт достатньо знайомі в загальних закономірностях слідоутворення. При цьому від експерта зовсім не вимагається оцінити хід та результати дослідження експертів іншої спеціальності по суті, достатньо, щоб він зміг використати ці результати для від повіді на поставлені питання.

Що стосується принципа особистої відповідальності експерта за даний ним висновок, то при комплексній експертизі кожен експерт, по-перше, несе особисту відповідальність за ту частину дослідження, яку він провів, і за отриманні ним результати. При формулюванні ж загальних (кінцевих) висновків існує свого роду умовна відповідальність експерта: він відповідає за правильність висновку, у формулюванні якого він брав участь, при умові, що використані ним результати досліджень, проведених іншими експертами, правильні. Ця думка вперше була висловлена (на жаль, тільки в усних виступах ) В.М. Галкіним.

Таким чином, в загальних рисах комплексна експертиза відповідає (хоча і в певній модифікації) тим вимогам, які пред'являє процесуальний закон до інституту судової експертизи.

Висновок

Підводячи підсумки даної роботи, треба зазначити, що судова експертиза є одним із найбільш надійних джерел доказування. За даними МВС за допомогою експертиз та інших наукових досліджень розкривається більше третини злочинів. Тому в кримінальному судочинстві широко практикується їх проведення. Переважна більшість експертиз проводиться на належному професійному рівні, але разом з тим, допускається немало порушень законодавства при їх призначенні та проведенні, а також у використанні висновків експертиз як доказу в справі. Існує також неврегульованість деяких питань, що призводить до певних ускладнень в судово-слідчій практиці.

З метою усунення виявлених недоліків і подальшого покращення роботи судово-слідчих органів у сфері провадження судової експертизи, необхідно доповнити або внести в діюче кримінально-процесуальний законодавство зміни для вирішення окремих питань, що стосуються процесуального порядку проведення судової експертизи, а саме строків її проведення, переглянути права деяких учасників процесу стосовно судової експертизи. Також судам та слідччим органам при признченні експертиз і підготовці материала для їх проведення необхідно враховувати положення Інструкції Мінюсту від 30.05.1988 р. N 8/5 та додані до неї рекомендації, а також відомчі акти Міністерства охорони здоров'я з питань проведення експертиз, бо на практииці зустрічаються випаадки коли деякі судді та слідчі навіть не знають про існування рекомендацій по підготовці матеріалів, що направляються на експертизу.

Для більш ефективного використання необхідних знань експерта при проведенні судової експертизи потрібно забезпечити його (експерта) необхідним обладнанням, що відповіддає сучасному рівню розвтку та досягнення науки і техніки. З метою усунення можливих недоліків при проведенні судових експертиз, слід залучати до їх виконання кваліфікованих експертів з відповідним професійним рівнем у данній галузі знань.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К.: Преса України, 2000. - 80с.

2. Тертишник В.М. // Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України.- К.:А.С.К., 2002.- 1056 с.- (Нормативні документи та коментарі).

3. ЗУ "Про судову експертизу" // Відомості Верховної Ради України. -1994. - N 28.- с.232.

4. Інструкція про організацію провадження судових експертиз в науково-дослідницьких судово-експертних установах Міністерства юстиції України //затверджена наказом від 30.05.1988 р.- N 8/5.

5. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи // затверджена наказом Міністра охорони здоров'я України від 17.01.1995 р. - N 6.

6. Інструкція про провадження судово-психіатричної експертизи в СРСР // затверджена наказом Міністра охорони здоров'я України від 27.10.1970 р. - N 10-91 /14-70.

7. Наказ Міністра охорони здоров'я України "Про вдосканалення організації психіатричної експертизи " від 05.07.1996 р. N 194.

8. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних та кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995.- N 1.

9. Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1993.- N 4.

10. Виноградов И.В. // Экспертизы на предварительном следствии. -М.- 1967. - с.21.

11. Криминалистика // Учебник для юридических ВУЗов, под ред. Яблокова Н.П. - М. "Век" - 1995.

12. Криминалистика // Учебник для ВУЗов МВД России, под ред. Смагоринского Б.П., том 2, - Волгоград. - 1994.

13. Орлов Ю.К. // Производство экспертизы в уголовном процессе. -М.- 1982.- с.41.

14. Образцов В.А. // Криминалистика, курс лекций. - М. - 1996.

15. Петрухин И.Л. // Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. - М. - 1964. - с.46-47.

16. Пинхасов Б.И. // Назначение и производство дополнительной экспертизы. - Ташкент. - 1968.

17. Узагальнення практики проведення судових експертиз в кримінальному судочинстві. 25.12.1996.

18. Шепітько В.Ю. Довідник слідчого.- К.: Видавничий Дім <<Ін Юре>>,2001.-208с.-(Б-ка слідчого) .-с. 122.

Сноски:

[1]Відомості Верховної Ради України. - 1994.- N28. - ст.232.-с.334.

[2] Шепітько В.Ю. Довідник слідчого.- К.: Видавничий Дім <<Ін Юре>>,2001.-208с.-(Б-ка слідчого) .-с. 128.

[3]Узагальнення практики проведення судових експертиз в кримінальному судочинстві // Київ. - 25.12.1996р.- с.4.

[4]Петрухин И.Л. // Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. - М. - 1964. - с. 46-47.

[5]Орлов Ю.К. // Производство экспертизы в уголовном процессе. - М. - 1982. - с.41.

[6] Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних та

кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної прак-

тики України. - 1993. - N6. - с.193.

[7]Шепітько В.Ю. Довідник слідчого.- К.: Видавничий Дім <<Ін Юре>>,2001.-208с.-(Б-ка слідчого) .-с. 122.

[8] Пинхасов Б.И. // Назначение и производство дополнительной экспертизы. - Ташкент. - 1968.

[9]Виноградов И.В. // Экспертизы на предварительном следствии. - М.- 1967. - с.21.