недостатня участь громадських організацій у процесі підготовки, публічного обговорення та прийняття управлінських рішень;

відсутність системного інформування населення про існуючі організації громадянського суспільства та їх діяльність (що, у свою чергу, є однією з головних причин низького рівня громадської активності та довіри громадян до інститутів громадянського суспільства);

не повна відповідність чинного законодавства про громадські організації європейським стандартам регулювання організаційно-правових засад їх функціонування;

недостатність фінансової бази діяльності суб'єктів громадянського суспільства.

Нині самоорганізація громадянського суспільства в Україні виявляється в діяльності різноманітних організацій у економічній, соціальній та духовній сферах. Так, в економічній сфері такими організаціями є приватні колективи, підприємства, кооперативи, різні асоціації, корпорації. У соціальній - сім'ї, громадські організації, органи самоврядування. У духовній - самостійні творчі та наукові об'єднання тощо. Обов'язковими є також вивчення громадської думки, практика розв'язання соціальних конфліктів цивілізованим шляхом, можливість вільно висловлювати свої думки [4; 9-12]. Щоб збагнути перспективу розвитку українського громадянського суспільства та збереження стабільності в ньому, проаналізуємо основні показники, що справляють вплив на розвиток такого суспільства. Першим по важливості показником є: наявність простору для функціонування громадянського суспільства, тобто належних нормативних рамок. Становлення громадянського суспільства залежить від якості законодавства. Правові засади розвитку громадянського суспільства у період після здобуття незалежності окреслені насамперед Конституцією України, що була ухвалена Верховною Радою 28 червня 1996 р. Конституція надає широкі гарантії прав і свобод людини незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань (розділи 10,11). Водночас вона обмежує діяльність державних органів, що відповідає принципам правової держави і залишає простір для громадської самодіяльності й ініціативи. У ст.15 Конституції стверджується, що "суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності"; всім гарантована свобода політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України [13]. Разом із ст.34 та 35, які гарантують громадянам право на свободу думки і слова, а також на свободу світогляду і віросповідання, ця стаття є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства. Організаційне оформлення плюралізму через утворення громадянами партій та громадських організацій забезпечує ст.35. Конституції, що конкретизується у законах та інших нормативних актах: указах Президента, постановах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Безсумнівно, становлення громадянського суспільства залежить від якості законодавства, тому той факт, що Конституція України не містить і згадки про дане явище негативно відбивається на процесі формування цього суспільства. “Проголошення прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, є не просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим" [10, 38]. Отже, перше, що необхідно зробити, це доповнити Конституцію України новим розділом про громадянське суспільство. Другим показником, що справляє вплив на розвиток громадянського суспільства в Україні є структура громадянського суспільства, тобто його складові та показники їх розвитку.

Рейтинг розвитку громадянського суспільства „Nations in Transit" в Україні (2,75 балів) кращий, або значно кращий, ніж у інших пострадянських країнах (окрім країн Балтії). Аналогічний показник за 2010 р. складає: у Азербайджані - 5,25 бала, у Білорусі - 6,50 бала, у Вірменії - 3,50 бала, у Грузії - 3,50 бала, у Казахстані - 5,50 бала, у Киргизстані - 4,50 бала, у Молдові - 3,75 бала, у Російській Федерації - 5,50 бала, у Таджикистані - 5,50 бала, у Туркменістані - 7,00 бала, у Узбекистані - 7,00 бала [17; С.4].

В той же час, за співвідношенням питомої ваги громадських організацій до кількості населення, Україна все ще значно поступається іншим європейським країнам. Так наприклад, в Україні на 10 тис. населення існує 19 зареєстрованих громадських організацій, в Угорщині - 46, в Хорватії - 85, а в Естонії - 201 [15; C.6]. У цьому контексті варто зазначити, що серйозною проблемою залишається те, що українці, в цілому, все ще досить низько оцінюють ефективність інститутів громадянського суспільства. Неефективною є і сьогоднішня структура фінансування громадських організацій, в якій частка „пожертв” приватних вітчизняних та іноземних донорів становить 73 %, а фінансування з боку держави - лише 2 %. В той же час державне фінансування громадських організацій у країнах Центральної Європи становить 30-40 %., а в більшості країн Західної Європи державне фінансування є основним джерелом надходжень громадських організацій [5; C.33].

Третім показником, який впливає на розвиток суспільства є рівень впливу громадянського суспільства на суспільні, економічні і політичні процеси у країні. На сьогодні в українському суспільстві можна побачити нерозуміння пріоритетності вирішення економічного блоку питань. Економічна система сучасної України не дає змоги розвивати приватне підприємництво, відсутня справжня приватна власність на основні засоби виробництва і, особливо, на землю. На думку А. Фартушного, у пострадянських державах виникла нова система мотивацій, яка стимулює соціально активні верстви населення не на інвестування виробництва і не на його розвиток, а на посередницьку діяльність й негайне збагачення за рахунок авантюристичних дій у сфері фінансово-грошового обігу [18, 256]. Як результат, отримуємо непродуктивне використання значних матеріальних ресурсів, занепад власного виробництва, руйнування економічного організму українського суспільства. Зміни 2014 року у політичній сфері життя українського суспільства надали громадянам політичні свободи та альтернативу вибору, відчутно згуртували суспільство та показали його силу та стійкість у боротьбі за українські цінності. Як наслідок, політичний процес в Україні набув нових рис. З одного боку активізувалася робота політичних партій, проте, з другого боку, реальної ефективності вони не мають, оскільки громадяни відкрито показали свою недовіру до всіх сучасних політичних лідерів. Таким чином, зараз яскраво демонструється протистояння між українським суспільством та політичним блоком, що може призвести, зокрема, до нівелювання всіх революційних здобутків тому що немає досвідчених політичних лідерів, які би, маючи народну підтримку, забезпечили б впровадження відповідних змін на політичному, економічному, культурному та всіх інших рівнях. Таким чином, політичній процес в Україні залишається погано прогнозованим, що пов'язано із неструктурованістю суспільства і політичних інтересів, невисокою адаптованістю до радикальних змін людей старшого та середнього віку, невизначеністю перспектив на майбутнє, відсутністю чітких правил політичної боротьби. Останнім важливим показником розвитку є цінності, якими керується суспільство в своєму просуванні до рівня громадянського. На сучасному етапі вступу до Європейського співтовариства в Україні здебільшого пропагується ліберально-демократичний варіант розбудови громадянського суспільства, де автономна особистість має повну свободу у суспільстві, і обмеження сфери її діяльності з боку держави є неприпустимим. Такий варіант громадянського суспільства знижує принцип колективної солідарності. Проте індивідуалізм західного зразка, на мою думку, не відповідає основним принципам співжиття українського суспільства, тим соціальним нормам, звичаям і традиціям, які формувалися в Україні протягом тривалого історичного часу, інтегруючи українське суспільство. В сучасних умовах розвитку індивідуалізм відокремлює людину від людини, руйнує соціальну матерію українського суспільства. Крім того, необхідно враховувати, що у геополітичному сенсі Україна завжди була й залишається країною пограниччя, розташованою на перехресті двох “світів" й саме тому зазнає впливу двох різних культур: східної та західної. Схід та Захід - дві культурні традиції, два культурно-історичних контексти формування концепції “громадянського суспільства”. Західна цивілізація орієнтована на динамічний тип особи, на індивідуальну ініціативу, самоствердження і досягнення успіху; духовним ідеалом східної свідомості є традиціоналізм, який розуміють як сукупність духовних цінностей інтегративно орієнтованої масової свідомості на всезагальний інтерес, на колективну волю [18, 126-128]. Слід зауважити, що поняття “Схід" та “Захід” є абстракціями. В реальності ці феномени взаємодіють, взаємодоповнюються і взаємно визначають один одного, адже буття кожного культурного організму реалізується на підставі двох процесів: внутрішнього саморозвитку та зовнішнього впливу інших культурних традицій. Особливістю становища України як раз і є те, що на її теренах сходяться шляхи Заходу та Сходу, впливаючи на характер українського менталітету. Отже, сьогодні в Україні існують труднощі становлення громадянського суспільства. Воно криміналізоване, корумповане не менше, ніж державна бюрократія. І значно більше, ніж держава, не згуртоване, розрізнене. Тому на шляху його розбудови потрібно враховувати певні застороги: По-перше, є небезпека перетворитися в інститут обслуговування індивідуальних та групових інтересів. По-друге, їх завжди буде намагатися прибрати до рук влада бюрократичного апарату. І, нарешті, структури громадянського суспільства можуть бути або дуже рихлі, нездатні приймати конструктивні рішення, або ж занадто організовані у яких окремі члени асоціації не зможуть проявити свою самостійність. І все ж становлення громадянського суспільства є стратегічною метою розвитку українського суспільства. Однак на шляху трансформації українського суспільства в громадянське суспільство Україна зіштовхнулась із значними труднощами, адже виявилось, що поламати “старе” набагато легше, ніж побудувати “нове”. Саме тому, концепція українського громадянського суспільства має органічно поєднати різні культурні традиції, що переплелися в історії українського народу та особливості власного історичного досвіду. Такий підхід дасть можливість не повторювати, а будувати власне суспільство з урахуванням місцевих традиційних умов та соціокультурних традицій. Причому це не буде суперечити європейському вибору нашої держави.

Висновки