Створення громадських об’єднань

Структурні осередки дитячих громадських організацій від сплати реєстраційного збору звільняються.

За видачу структурному осередку громадської організації зарубіжної держави в Україні дубліката свідоцтва про реєстрацію встановлюється плата у розмірі 50 доларів США (за наявності ліцензії Національного банку) або еквівалент цієї суми у валюті України по курсу Національного банку на час сплати.

Засоби, отримані від сплати зборів за реєстрацію структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні, а також за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні, зараховуються до державного бюджету.

2.2 Система та класифікація громадських організацій в Україні

При визначенні типології громадських організацій потрібно врахувати те, що поняття „Громадські організації” взагалі дуже часто пов'язують з поняттям „Третій сектор”, тобто недержавними і некомерційними суспільними структурами. У визначеннях ООН є чіткі критерії, які дозволяють віднести ту або іншу структуру саме до цього „третього сектора”. Це п'ять критеріїв, кожен з яких мають бути в наявності.

По-перше, йдеться про організованій структурі самостійної організації яка має статут, організаційну структуру, певні напрями роботи, цілі і тому подібне.

По-друге - приватний характер, тобто інституційне відособлення від держави. Такі організації мають бути в структурному, управлінському і кадровому відношенні відокремленими від будь-яких державних органів, установ, і не повинні виконувати функцій державного суверенітету (які ним, зокрема, могло б делегувати державу).

По-третє - автономність, тобто самостійність в управлінні непідконтрольність ні державі, ні комерційним структурам.

Четвертий критерій - неприбутковість. Це не означає заборону на комерційну діяльність взагалі, але весь прибуток повинен інвестуватися на досягнення статутних цілей.

І, врешті-решт, добровільність [50, 217]. Б. Хлебников піддає критиці такий підхід за жорсткість і в той же час розпливчатість окремих ознак [50, 218]. Тут, зокрема, не враховуються організаційно недооформленні або тимчасові структури, нечітко формулюється поняття неприбутковості і тому подібне І взагалі підхід, який категорично розділяє політичну, економічну, соціальну сферу, є непродуктивним. Адже в сучасному суспільстві ці сфери взаємопроникаючі. Зокрема, соціальна сфера. Це характерно і для політичного життя, оскільки їй тепер властиві всі форми соціальності - від неформальних мереж через соціальні рухи, політичні партії і, врешті-решт, формалізовані державні структури. Не можна не відзначити, що існування громадських організацій цілком можливо і за умов несформованості цивільного суспільства. В цьому випадку суспільна ініціатива прямо або опосередковано ініціюється державною владою і, відповідно, суспільні об'єднання (і навіть і трудові колективи, як це було закріплено в Конституції СРСР) включаються в політичну систему як „гвинтики” партійно-державного механізму. Безперечно, за своєю суттю подібні об'єднання дуже відрізняються від об'єднань цивільного суспільства, хоча не можна відкидати і можливості їх поступової трансформації. Принаймні, можливість існування подібних перехідних форм потрібно враховувати при аналізі типології суспільних установ так званих перехідних суспільств, до яких належить нині і Україна [22, 179].

Громадські організації - це формалізовані самостійні (неурядові) неприбуткові об'єднання громадян, направлені на реалізацію всіляких колективних інтересів і захист колективних прав. У такому широкому значенні в розряд громадських організацій потрапляють досить різні по суті установи - політичні партії, власне громадські організації, організації по інтересах, добродійні фонди і тому подібне. Очевидно, ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку, не можна не бачити їх загальної суті як організацій цивільного суспільства. Вкажемо в зв'язку з цим, що Закон України „Про об'єднаннях громадян” (1992 р.) [3] вважає таким об'єднанням „добровільне суспільне формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод” (ст. 1). Під це визначення потрапляють як політичні партії, так і громадські організації. Громадською організацією у вузькому сенсі закон рахує „об'єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних і інших спільних інтересів” (ст. 3). Окрім цього, існують професійні союзи, релігійні, кооперативні організації; об'єднання громадян, основною метою яких є здобуття прибутку; комерційні фонди; органи місцевої і регіональної самоврядності (у тому числі ради і комітети мікрорайонів, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети); інші об'єднання громадян. Вся ця різноманітність взагалі підпадає під категорію об'єднань громадян (хоча, через їх специфіку, в правовому відношенні їх діяльність регулюється різними законами).

Слід зазначити, що детальна класифікація громадських об'єднань практично не розроблена - у відмінність, скажімо, від класифікації політичних партій (правда, і в останньому питанні існує значна розбіжність думок). Пояснити це можна, з одного боку, величезною різноманітністю цих інститутів суспільного життя як усередині країн, так, особливо, між різними країнами. Скажімо, існує значна відмінність між американською практикою, яка ґрунтується на принципах плюралізму і визначена історично тим, що нові жителі американських штатів були об'єктивно вимушені об'єднуватися в асоціації для досягнення як абстрактних політичних, так і щоденних практичних цілей поза будь-яким впливом або контролем держави, і це виробило певні звички самоорганізації для вирішення політичних і суспільних питань; і європейською корпоративістською або неокорпоративістською практикою, яка визнає велику роль держави як регулювальника соціальних стосунків [7, 260].

З іншого боку, причиною може бути їх менша порівняно до політичних партій задействованность в політичному житті, яке, природно, не стимулює увагу до них. Специфічним моментом є також те, що в нашій країні характер і статус цих організацій принципово змінюється останніми роками, але це зміна (тобто перетворення одержавлених громадських організацій в організації цивільного суспільства) ще далеко недостатньо усвідомлюється навіть самими практиками цього процесу і не отримало ще достатнього теоретичного обґрунтування.

Класифікація громадських організацій можлива по декількома критеріями [23, 180].

1. По рівню політизованості або місцю в політичній системі (політичні партії, суспільно-політичні організації, громадські організації по інтересах).

2. По рівню комерціалізації (некомерційні і неприбуткові організації, добродійні фонди, кооперативи).

3. По характеру організованості (партії, рухи, організації).

4. По мірі ієрархії (місцеві, регіональні або загальнодержавні організації; первинні організації або їх об'єднання, асоціації).

5. По напряму діяльності, сфері інтересів (професійні, демографічні, творчі, спортивні, культурно-просвітницькі, науково-технічні і тому подібне).

6. По рівню стабільності (що постійно діють або тимчасові).

Нижче приведена декілька інша типологія громадських організацій. Розглянемо цю типологію громадських організацій, представлену по наступних критеріях [34, 226]:

1. По своїх завданнях -- політичні, професійні, наукові, творчі і тому подібне організації.

2. За типом членства -- лише індивідуальне членство (партія, профспілки), лише колективне членство (асоціації міст і підприємств), змішане членство (наукове суспільство), без членства (суспільні рухи, дружин-ради) і по спеціалізації.

3. По суспільній ролі виділяють масові організації, орієнтовані на справи всього суспільства і переважно на потреби і інтереси своїх членів.

4. По галузях діяльності (Додаток А).

Серед першого типа організацій, орієнтованих на справи суспільства, можна виділити три наступні групи організацій: політичні, проблемні і творчі. Політичні організації, або партії, претендують на вплив і керівництво суспільством і найважливішими його сферами. Проблемні організації орієнтовані на вирішення якоїсь окремої суспільної проблеми, не пов'язаної прямо з потребами її членів. Звичайне членство в такого роду організаціях пов'язано з проявом альтруїзму, з відчуттям власної відповідальності за глобальні проблеми (Червоний Хрест, порятунок на водах, охорона природи, пам'ятників культури і так далі). Творчі організації -- на створення нових цінностей: знань, техніки, мистецтва. У них поєднуються вирішення важливих соціальних завдань і задоволення особистих професійно-творчих інтересів учасників. Це досить багаточисельні по складу організації артистів, художників, літераторів, учених, винахідників і так далі.

До другого типа організацій, організацій, орієнтованих на інтереси учасників, відносяться наступні три групи організацій: корпоративні, взаємодопомога і любительські. Корпоративні організації -- це різного роду кооперації, які створюються для задоволення інтересів учасників (споживча кооперація, суспільства рибалок, мисливців, собаківників, колекціонерів і так далі), також корпоративні інтереси виражають профспілки і союзи підприємців.

Організації взаємодопомоги можуть створюватися або з метою компенсації поширених недуг (суспільства сліпих, глухонімих), або для поліпшення матеріального положення їх учасників (споживспілки, житлокооперативи і тому подібне). Любительські організації -- це організації клубного характеру, які дозволяють задовольняти непрофесійні інтереси і захоплення своїх членів (суспільства спортсменів, колекціонерів і так далі).

Крім того, кажучи про типологію громадських організацій необхідно визначити місце громадських організацій у вищих рівнях організації цивільного суспільства, що розкрите на приведеному нижче малюнку 1.1.

Так, А. І. Прігожін [40, 126] виділяє в суспільстві чотирьох типів організаційних утворень, два перших -- власне організації, а двома останнім типом є пограничні форми, вони не є власне організаціями, але в багатьох своїх межах родинні їм і мають деякі ознаки останніх -- це напіворганізації. І, нарешті приведемо третього типа класифікації, що є повнішим і узагальненим [34, 101]:

Критеріями класифікації громадських організацій виступають їх базові характеристики, а саме: порядок здійснення легалізації; організаційна структура і характер членства; статус і територія дії; суб'єкти діяльності; вигляд організаційно-правової форми; мотиваційні аспекти створення; сфера суспільного життя, в якому діє відповідна організація; тип і спрямованість діяльності організації.

Згідно з цими критеріями пропонується розрізняти наступні основні види громадських організацій:

1) по суб'єктах діяльності - молодіжні, дитячі, жіночі організації, об'єднання ветеранів, союзи працедавців, підприємців і др.;

Рис. 1.1. Типи організаційних утворень в суспільстві [34, 105].

2) по видах організаційно-правової форми - суспільний рух, союз, суспільство, суспільний / добродійний фонд, асоціація, конгрес, суспільне / добродійна установа, добродійна організація (фундаторка, місія, ліга і тому подібне);

3) по сфері суспільного життя - культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі і др.;

4) за типом і спрямованістю діяльності організації відносно суб'єкта, який її утворив, - професійні союзи добродійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, суспільно-політичні рухи і ін.

Крім того, на окрему увагу заслуговують роботи Е. Гідденса [15, 115] в області соціальної структуризації громадських організацій. Зокрема їм запропонована так звана «структуральна» двомірна типологія суспільних об'єднань, де пропонується оригінальна наочна схема класифікації різних суспільних об'єднань по двох "структуральним" параметрам-правилам, що визначає діяльність об'єднання, і "ресурсам", що існують в такого об'єднання. Згідно даної теорії будь-яка структура є набором правив і ресурсів. Правила по Е. Гідденсу діляться на конститутивних або «створюючі» і регулятивні [15, 117].

Основні характеристики правил, істотні з точки зору соціологічного аналізу, Е. Гідденс описує як декілька дихотомічних пар: «інтенсивні - поверхневі», «неявні - дискурсивні», «неформальні - формалізовані», «слабо санкціоновані - сильно санкціоновані». Наприклад, з цієї точки зору закони, що діють в державі, відносяться до дискурсивних і формалізованих правил, а міра їх інтенсивності і сила санкцій за порушення міняється від одного закону до іншого.

Ресурси Е. Гідденс також ділить на дві групи - аллокативні (матеріальні) і авторітативні. До других відносяться ресурси нематеріальної влади і впливу - просторово-часовий порядок комунікацій і прийняття рішень, відношення людей усередині даного співтовариства, наявність шансів і напрямів для саморозвитку системи і її складових і ін. [15, 120].

Тепер повернемося до нашого об'єкту розгляду - громадських організацій. Можна легко побачити, що в кожній з них є свій набір правил і свої ресурси для розгортання діяльності. При цьому в будь-яких громадських організацій є правила «створюючі» (Статут, Положення і так далі), і є правила «регулятивні» - наприклад, регламент проведення засідань, і так далі Десь правила «жорсткі», регламентуючі безліч сторін життя об'єднання і його членів, десь дуже «ліберальні».

Відрізняються об'єднання і по ресурсах. У когось є приміщення для роботи, засоби зв'язку, сайт, газета, гроші на проведення заходів. У когось ресурсна база слабка. Крім того, з точки зору задоволення потреб членів конкретної організації на думку соціальних психологів можна виділити декілька різних мотивацій, а саме: потреби спілкування, творчості участі і влади. Як підсумок, все вищесказане можна змалювати у вигляді наступної схеми класифікації громадських організацій за Е. Гідденсу [15, 121]:

1 рівень (потреби спілкування): - Малі громадські організації (мало правив і мало ресурсів).

2 рівень (потреби творчості): - Громадські організації середнього рівня (невелика кількість і ресурсів і правил).

3 рівень (потреби участі):

- Громадські організації мережевого типу (є ресурси, середня кількість правил);

- Традиційні громадські організації («цільового типа») (є правила, середня кількість ресурсів);

- Суспільні організації-рухи (середня кількість і правив і ресурсів).

4 рівень (потреби влади):

- Ідеологічні організації, корпоративні союзи (в т.ч. проф-союзі);

- Релігійні організації (багато правив, невелика або середня кількість ресурсів);

- Політичні партії (багато правив і багато ресурсів).

2.3 Конституційно-правовий статус окремих видів та організаційно-правових форм громадських об'єднань

Серед громадських організацій окремо виділяються такі їх види як профспілки та асоціації.

В сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об'єднують працівників, зв'язаних загальними інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків ставлять захист прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки.

Відзначимо, що в даний час основні господарські суб'єкти це дрібні організації, а профкоми можуть створюватися, якщо в організації більш як 15 членів профспілки.

Профспілки розглядаються в якості специфічних суб'єктів правової діяльності. Їхній статус (правове положення) визначено законодавством, що встановлює права - і дієздатність профспілок, основні (статутні) права і обов'язки, а також гарантії їхнього здійснення (глава ХVI КЗпПУ).

Разом з тим у рамках загального правового становища профспілок законодавство виходить, з одного боку, з існування принципу плюралізму в організації і діяльності профспілок, а з іншого боку - регламентує статус окремих рівнів органів профспілкової системи, зокрема, профкомів підприємств (організацій), галузевих і регіональних профспілкових органів.

Державний курс на роздержавлення і приватизацію підприємств ставлять, як основну функцію профспілок України - захист інтересів людей праці. При цьому оптимальним методом реалізації захисної функції стає організація правового соціального партнерства - цивілізованої форми взаємин між профспілками, підприємцями (роботодавцями) і урядовими структурами. Діапазон партнерської діяльності профспілок може бути різним залежно від конкретної ситуації - від прямого соціального протистояння своїм партнерам до конструктивної взаємодії з ними.

Крім головної - захисної функції - профспілки виконують і інші функції, частина яких безпосередньо випливає з їх цілей, а інші - делеговані у свій час профспілкам державною.

Сучасне законодавство України, з огляду на характер виконуваних профспілками функцій, найбільший акцент робить на розвиток їхнього правового статусу як суб'єкта трудового права, тому, що саме ця роль найбільше торкається регулювання сфери найманої праці.

Важливо відзначити, що правовий статус профспілок як суб'єктів трудового права визначається стосовно їхніх органів, а не організацій. Ці органи, і насамперед профкоми організацій, визнаються законними представниками прав і інтересів найманих працівників. У тих суспільних відносинах, де профком виступає як суб'єкт трудового права, він представляє інтереси відповідного профспілкового колективу найманих працівників і службовців. При цьому він або реалізує свої власні права (наприклад, при здійсненні нагляду за охороною праці), або діє від імені відповідного трудового колективу (наприклад, при розробці і підписанні колективного договору).

Кодекс Законів про працю України закріпив загальні права профспілок представляти інтереси працюючих і визначив області його застосування - виробництво, праця, побут і культуру , а саме: ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу, працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві.

Основним завданням профспілок є представництво і захист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.

Права профспілок класифікуються за наступними групами: права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці; права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Так, профспілкові органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генеральної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями; здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається колективний договір, власник зобов'язаний погодити з профспілковим органом; заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері трудових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників (ст. 252 КЗпП). Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства.

В Законі України “Про професійні спілки їх права і гарантії діяльності” в розділі ІІ визначений повний обсяг прав-обовязків профспілок і їх об'єднань:

· Прово профспілок і їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок.

· Право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів та угод.

· Повноваження профспілок, їх об'єднань, щодо захисту прав громадян на працю та здіснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.

· Право профспілок і профспілкових об'єднань на забезпечення зайнятості населення.

· Право профспілок і профспілкових об'єднань щодо соціального захисту і забезпечення достатнього життевого рівня громадян.

У вирішенні трудових спорів.

· На організацію страйків та проведення інших масових заходів.

· На інформацію з питань соціально-економічного розвитку.

· На створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій.

У сфері захисту духовних інтересів трудящих.

· Захисту житлових прав громадян.

· Щодо притягнення до відповідальності посадових осіб.

· На громадську та фінансову діяльність

· На власність.

Необхідно мати на увазі, що представництво інтересів найманих працівників та службовців у названих вище областях суспільного життя є одночасно і правом і обов'язком профспілкових органів.

Професійні спілки - історично сформована організаційна форма об'єднання працюючих.

Як суспільне явище профспілки являють собою багатообразну і складну систему відносин і зв'язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це - сама масова громадська організація.

Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами.

Основні задачі профспілок зв'язані зі здійсненням їх головної функції - захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і зв'язаних із працею відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них об'єднувалися і об'єднуються трудящі.

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права (ст. 36 Конституції України).

Повноваження профспілок регламентуються Законом України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це -- КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160, 161,193,226;глава II"Колективний договір"), Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".

Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1).

Потреба захисту прав і інтересів працюючих особливо актуальна в сучасний період, що підсилив соціально-економічні протиріччя. Здійсненню захисної функції профспілок сприяє соціальне регулювання суспільних відносин, у які вони вступають у процесі своєї діяльності. Відносини за участю профспілок регулюються різними видами соціальних норм - морали, етики, права, традицій та ін. Одні з них склалися в практиці взаємодії профспілок з державними, господарськими органами, працівниками, і формально не закріплені. Інші - передбачені актами профспілкових органів. Треті містяться в нормативних правових актах.

Діяльність профспілок регулюється в основному ними самими, як самостійними громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм. прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового характеру (хоча багато з них мають правовий наслідок) і містяться в статутах профспілок і їхніх об'єднань, інших профспілкових актах. З кола суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу піддаються тільки ті, регулювання яких об'єктивно можливо, економічно, соціально і політично необхідно. Право сприяє здійсненню поставлених перед профспілками завдань, виконанню їхніх захисних функцій.

Суспільні відносини за участю профспілок регулюються правом у тій мері, у який це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працюючих, успішного функціонування профспілок і подальшого розвитку суспільства.

Незалежність профспілок - перший з основних принципів положення і діяльності профспілок, забезпечується:

· прямою забороною усякого втручання органів державної влади і посадових осіб у діяльність профспілок,

· майновою самостійністю;

· правом самостійно розробляти і затверджувати свої статути, визначати структуру, обирати керівні органи, організовувати свою діяльність ст. 14 ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності”;

· забороною контролю за діяльністю профспілок з боку органів юстиції, що реєструють профспілки в якості юридичної особи

Другий принцип - самоврядування передбачене:

Законом “Про громадські об'єднання” і рівною мірою відноситься до всіх громадських об'єднань. Стосовно до профспілок він виражений у згадуваному вище їхньому праві самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність.

Третій принцип - добровільність об'єднання в профспілки закріплений як законодавством про профспілки ст.7 закону, так і Законом “Про громадські об'єднання”.

Четвертий принцип - рівноправність профспілок ст.10 ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” ; означає, що усі профспілки і їхні органи одного рівня мають однакові права незалежно від чисельності,і яких-небудь інших ознак. Тим самим у законодавстві знайшов відображення і профспілковий плюралізм - наявність не одного, а декількох профспілок.

П'ятий принцип - законність створення і діяльності випливає із законодавства про профспілки і прямо закріплений Законом “Про громадські об'єднання”.

Варто мати на увазі, що в правову основу діяльності профспілок входить як власне законодавство про них, права і гарантії їх діяльності, так і трудове законодавство в цілому, оскільки воно використовується профспілками для захисту прав і інтересів працівників.

Визначальну правову основу діяльності профспілок складає законодавство яке міняється, удосконалюється в залежності від розвитку суспільних відносин, у яких вони беруть участь, від основних економічних відносин - від відносин власності, соціально-політичної обстановки в країні.

У зв'язку з цим відбувається перегляд прав профспілок.

Таким чином, основні тенденції розвитку законодавства про профспілки, їх прав і гарантій містяться в наступному:

· по-перше, що воно проводиться у відповідність з існуючими суспільними відносинами;

· по-друге, у відмові від невластивих профспілкам, як громадській організації повноважень;

· по-третє, у збереженні, зміцненні і розширенні прав, дозволяючих профспілкам надійно відстоювати соціально-трудові права й інтереси працівників

У сферу трудового права входять зв'язані з працею відносини профспілок з роботодавцями, їхніми об'єднаннями і представниками, а також з державними органами місцевого самоврядування. Ці відносини входять у предмет трудового права як тісно зв'язані з трудовими відносинами.

Права профспілок у сфері праці - основна частина їх правового статусу, тобто сукупності прав і обов'язків в усіх областях.

Крім прав у сфері праці профспілки наділені значними правами в сфері дії інших галузей права: правами юридичної особи, правом власності, участі в правотворчому процесі ( стосовно норм трудового права)

Наявність у профспілок правового статусу не суперечить їх суспільній природі. Зберігаючи цю якість, профспілки користуються визначеними правами, встановленими державою.

Законодавчо закріплене положення профспілок у сфері праці (трудо-правовий статус) являє собою загальну міру юридичних можливостей даної організації і її органів в указаній сфері діяльності, служить джерелом суб'єктивних прав і обов'язків профспілкових органів у правовідносинах. Як базова категорія вона характеризує межі юридичної важливості діяльності профспілок у цій області, служить еталоном правомірності дій профспілкових органів, повноти здійснення наданим їм юридичних повноважень.

Створення трудо-правового статусу профспілок характеризується обсягом закріплених за ними юридичних можливостей. Статус профспілок у сфері праці як частина їх загального статусу на сучасному етапі містить у собі стабільні риси їхнього правового положення з особливими, характерними саме для даного етапу. Стабільність, наступність змісту трудо-правового статусу профспілок обумовлені самим існуванням трудових відносин між працівниками і роботодавцями, необхідністю захисту прав і інтересів працівників у цих відносинах.

Найбільш стабільна частина статусу - права профспілок по представництву інтересів працюючих, участі в регулюванні трудових відносин, контролю за дотриманням законодавства про працю й охороні праці ст.19,20,21 ЗУ “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

Динаміка статусу, його розвиток відбувається за рахунок реалізації наданих профспілкам прав, залучення у статус прав, яких раніш не було, у зв'язку з розвитком економічних і соціальних відносин, виключення з нього деяких прав, що не відповідають сучасним умовам. Радикальні зміни у статусі профспілок відбуваються в зв'язку з переходом на нові економічні рейки, упровадженням нових принципів управління економікою в умовах різноманіття видів власності й організаційно-правових форм підприємств.

У статус суб'єктів права, у тому числі профспілок, крім прав входять і юридичні обов'язки.

Права й обов'язки профспілок у сфері праці мають особливості:

· по-перше, юридичні обов'язки прямо не покладаються державою на профспілки, вони випливають із захисної функції цієї громадської організації, спираються на її статути і зв'язані з правами. У результаті надані профспілкам права одночасно означають і їх обов'язок. Це - особлива юридична категорія права-обов'язку, де право і зобов'язання знаходяться в нерозривній єдності;

· по-друге, це обов'язок не перед державою, а перед працівниками, чиї інтереси профспілки повинні представляти і захищати;

· по-третє, юридичні обов'язки профспілок полягають у необхідності реалізації наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників;

· по-четверте, виконання такого роду обов'язків забезпечується, насамперед, силою суспільного, морального (внутрішньопрофспілкового) впливу.

Профспілки як громадська організація не відповідають перед державою за реалізацію своїх прав і обов'язків (Виключенням є майнова відповідальність в суді за проведення страйку, визнаного судом незаконним.) Але тут юридична відповідальність, випливає з порушення норм трудового законодавства, носить усе-таки цивільно-правовий характер). Держава впливає на здійснення профспілками їх прав та обов'язків шляхом сприяння реалізації наданих їм прав, створення гарантій для їхньої успішної діяльності.

До юридичної (дисциплінарної) відповідальності можуть бути притягнуті звільнені від основної роботи в організації працівники профспілкових органів, винні в тім, що права профспілок не здійснюються. Юридична відповідальність таких осіб настає за поданням профспілкових органів як роботодавців.

Права і обов'язки профспілок ,як особлива категорія містять одночасно юридичну можливість і зобов'язання. У нормативних правових актах містяться права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов'язків у силу потреби в їх здійсненні. У них закладена соціальна необхідність. Тому що без надання права не може бути зобов'язання для його реалізації, виправдане використання терміна “права профспілок”, припускаючи під цим як власне права, так і єдину категорію прав-обов'язків.

Концепція нерозривності прав і обов'язків профспілок має практичне значення: якщо здійснення прав залежить від волі суб'єкта, то юридичні обов'язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності відповідної ситуації профспілки повинні використовувати надані їм права.

Розглянемо також детальніше такий специфічний вид громадських організацій як асоціація. Як правило, одним із перших питань, що постає під час створення об'єднань підприємців (далі - асоціацій), є вибір їхньої організаційно-правової форми і можливих наслідків такого вибору. “Асоціація” за означенням передбачає наявність кількох осіб-членів, тому можливості вибору організаційно-правових форм обмежено саме видами членських організацій. До них, згідно з законодавством України, можуть належати:

· зареєстровані громадські організації;

· легалізовані шляхом повідомлення громадські організації;

· об'єднання підприємств;

· представництва іноземних асоціацій;

· спілки громадських організацій (асоціацій).

Гарантії права підприємців на об'єднання містять закони різних рівнів, а також судова практика. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада, також вважаються законами України, і решта законів не повинні зачіпати гарантії цих договорів. Іноді ускладення виникають щодо того, які особи є підприємцями. Перед усе, підприємства (принаймні, недержавні) як юридичні особи є самостійними суб'єктами підприємництва (підприємцями), що підтверджують відповідні закони України: інакше довелося би вважати підприємцями і всіх їхніх акціонерів чи інших співвласників. По-друге, громадяни з різних причин часто не реєструються як підприємці, хоча періодично, самостійно і на свій ризик продають товари чи послуги. Це не позбавляє їх права, як буде показано далі, на об'єднання.

Конституція України містить кілька гарантій, важливих для діяльності асоціацій. Стаття 36 гарантує право громадян на об'єднання, зокрема, у громадські організації і професійні спілки.

Другою важливою гарантією є викладене в статті 42 право кожного займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Це право є особистим, і тому підлягає захисту від усіх зазіхань унеможливити чи обмежити право підприємців здійснювати таку діяльність за власним вибором і без дискримінації з боку органів державної влади і місцевого самоврядування.

Надзвичайно вагомою є також підтверджене нещодавно Верховним судом право кожного вільно обирати представника і захисника своїх прав (ст. 59). Отже, всі підприємці можуть захищати свої права індивідуально, але можуть доручити це іншим особам, в тому числі асоціаціям, навіть членами яких вони не є.

Конституція є законом прямої дії, і ці гарантії не потребують додаткових обгрунтувань. Навпаки, треба доводити, що здійснення цих прав несумісне з іншими конституційними гарантіями чи порушують права інших осіб. В кожному разі, треба памятати також про статтю 19 Конституції, яка забороняє вимагати від громадян виконання будь-яких дій, що не ґрунтуються на законі.

Основними міжнародно-правовими актами, що регулюють діяльність асоціацій в Україні, виступають Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (995-042), Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 року (995-004, ратифікована Україною в 1995 році), Конвенція Міжнародної організації праці № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію (993-125, ратифікована Україною 11 серпня 1956 року).

Пакт і Європейська конвенція гарантують свободу об'єднання, зокрема, профспілок, що може бути обмежена тільки законом (не адміністративним органом!) в інтересах національної безпеки і громадського порядку, або для захисту прав і свобод інших осіб. Треба звернути увагу на хибність поширеної думки, ніби гарантії цієї Конвенції поширюються тільки на фізичних, а не юридичних осіб. Адже як видно навіть з її назви, “основні свободи” не зводяться до “прав людини”, і юридичні особи не раз вигравали позови на підставі цієї Конвенції, наприклад, редакції засобів масової інформації. Хоча право на об'єднання залишається порівняно нерозвиненим інститутом у міжнародному праві, але саме щодо асоціацій підприємців Конвенція МОП № 87 дає дуже чіткі норми щодо змісту і гарантії цього права.

Так, стаття 2 надає “підприємцям без будь-якого розрізнення право створювати за власним вибором організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації за єдиної умови підпорядкування статутам цих організацій”. Стаття 3 гарантує право вільно розробляти статути та адміністративні правила, вільно обирати своїх представників, організовувати свій апарат і свою діяльність, а також формулювати свою програму діяльності. Стаття також зобов'язує держави-учасниці утриматися від будь-якого обмеження цих прав або втручання, що перешкоджає його здійсненню.

Стаття 4 забороняє розпускати чи тимчасово забороняти організації підприємців в адміністративному порядку.

Стаття 5 гарантує право організацій підприємців створювати федерації і конфедерації і приєднуватися до них, а також право кожної такої організації вступати в міжнародні організації підприємців.

Стаття 6 вказує, що положення статей 2, 3 і 4 застосовуються також до федерацій і конфедерацій організацій підприємців.

Стаття 7 зазначає, що одержання статусу юридичної особи цими організаціями не може бути обмежено вимогами, що суперечать положенням статей 2, 3 і 4. Стаття 8 вимагає, щоб національне законодавство не зачіпало і не порушувало цих гарантій. Можна вважати, що оскільки в Конвенції скрізь йдеться про “організації трудящих і підприємців”, то статус асоціацій повинен тлумачитися таким чином, щоб дістати однакові гарантії з професійними спілками.

Хоча асоціації часто діють як підприємства чи об'єднання підприємств, для їхнього статусу як неприбуткових організацій основними законодавчими актами в Україні є Закон про податок на прибуток підприємств (334/94), закон про підприємства (887-ХІІ) і закон про об'єднання громадян (2460-ХІІ).

Участь в об'єднаннях підприємств як така не є підприємницькою діяльністю, тому вона може підпадати під пункт “інші об'єднання підприємств на територіальній, галузевій чи іншій основі”, які реєструють за згодою Антимонопольного комітету (887-ХІІ, ст. 3 ч. 1). Подібні об'єднання, якщо вони зайняті лише представництвом інтересів учасників, а також одержують пасивні доходи та одноразові або періодичні внески учасників, визнаються неприбутковими організаціями: Закон 334/94 (п. 7.11.1 абзац “д”) передбачає такий вид неприбуткових організацій (код 0012), як спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише коштом внесків таких засновників і не проводять основної діяльності, за винятком отримання пасивних доходів.

Крім того, згідно з п. 7.11.6 цього закону від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених в абзаці “д” п. 7.11.1, отримані у вигляді разових або періодичних внесків засновників і членів; пасивних доходів (а саме роялті, проценти, дивіденди, страхові виплати - всі ці види доходів докладно описано в Законі 334/94, про що далі буде).

Як правило, головною перешкодою для створення асоціацій у формі об'єднання підприємств є необхідність дозволу Антимонопольного комітету (887-ХІІ, ст. 3 ч. 1). Як буде показано, цей дозвіл не повинен застосовуватися до об'єднань, які не здійснюють господарської діяльності, а тільки представляють і захищають права своїх членів. Другою перешкодою можуть бути вимоги органів юстиції, що стосуються, зокрема, реєстрації об'єднань підприємців, членами яких можуть бути і громадяни, і юридичні особи. Питання про участь юридичних осіб в об'єднаннях громадян в цьому законі 1992 року вирішено незадовільно: юридичні особи як колективні члени можуть бути представлені “трудовим колективом”. По-перше, це суперечить вже визнаному принципу вільного приєднання і виходу з об'єднань (адже членство набувається і втрачається за рішенням більшості). По-друге, в випадку асоціацій колективне членство трудового колективу спричиняє прямий конфлікт інтересів: суб'єкта підприємництва (наразі підприємство) має представляти група, яку традиційно відносили до найманих робітників. У цьому випадку доцільно передбачати в статуті асоціації формулу подібну до тієї, яку вже використовують кілька асоціацій: “членами організації можуть бути особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у галузі (…) (та/або на території …)”.

Важливим судовим актом з питань гарантій діяльності асоціацій є рішення Конституційного суду від 18 жовтня 2000 року № 11-рп/2000 у справі 1-36/2000 щодо відповідності Конституції України статей 8, 11 і 16 Закону України про професійні спілки, їхні права та гарантії діяльності”. Серед висновків цього рішення заслуговують на особливу увагу такі. По-перше, обсяг прав щодо захисту інтересів членів не узалежнено статусом, адже згідно зі статтею 36 ч. 3 Конституції всі об'єднання громадян рівні перед законом. Цей обсяг залежить від повноважень, наданих асоціації її членами або іншими асоціаціями. По-друге, підтверджено право на об'єднання на основі вільного вибору членів (територіальні, галузеві та інші ознаки не є обов'язковими), а також відсутність обмежень щодо створення асоціацій громадянами, які працюють на одному підприємстві.

По-третє, визнано обмеженням конституційних прав висування таких вимог, що неможливо здійснити (як-от заборону створювати асоціацію за однаковими ознаками, якщо вже існують подібні асоціації), та кількісних вимог щодо членства. По-четверте, неконституційними визнано будь-які вимоги, що пов'язують початок діяльності асоціацій, створених з метою забезпечення і захисту членів, з моментом їх реєстрації в органах державного управління, що дорівнює попередньому дозволу на їхню діяльність. По-пяте, гарантоване право на вільне об'єднання у національні федерації чи конфедерації та інші об'єднання асоціацій.

Хоча в Україні ще нема окремого закону і навіть законопроекту про об'єднання підприємців, це рішення Конституційного суду дозволяє уникнути багатьох помилок, пов'язаних з недостатнім врахуванням специфіки подібних асоціацій. Разом із тим необхідно памятати, що спроби обмежити подібні законопроекти тільки “об'єднаннями працедавців” будуть істотним звуженням права на об'єднання підприємців у цілому, адже переважна їхня більшість працює саме як приватні підприємці і наймають працівників, принаймні, не постійно.

Знаменним є той факт, що прийнятий у першому читанні в жовтні 2000 р. рамковий законопроект про непідприємницькі організації (так визначено неприбуткові чи то неурядові організації в проекті Цивільного кодексу) не накидає жодних норм щодо створення і діяльності асоціацій і профспілок. Це узгоджується з європейською практикою регулювати діяльність таких об'єднань, як і церков і політичних партій, окремими законами.

Таким чином, можна дійти висновків, що Конституція України, її міжнародні договори, а також рішення Конституційного суду щодо асоціацій значно менше обмежують створення і діяльність об'єднань підприємців, що не здійснюють господарської діяльності, ніж це склалося в адміністративній практиці, і докладніший аналіз цих правових гарантій стане надійним інструментом для захисту прав підприємців та їхніх об'єднань.

Які ж основні відмінності окремих організаційно-правових форм асоціацій? Мінімальна кількість учасників (засновників і членів) асоціацій законодавством не встановлена. Щоправда, об'єднання громадян з всеукраїнським статусом може бути зареєстровано за умови наявності осередків в більшості регіонів, тобто принаймні 14 областях або містах Києві і Севастополі.

Об'єднання підприємств підлягають певним обмеженням щодо участі: їхніми учасниками не можуть бути державні підприємства, а також підприємства вугільної промисловості та енергетики (887-ХІІ, ст. 3).

На відміну від участі в статутному фонді чи інших майнових правах підприємств та решти їхніх об'єднань, права учасників асоціацій не можуть бути відчужені. Це пов'язано з тим, що асоціації захищають особисті немайнові права учасників, тому їхня особистість є засадничою ознакою участі в асоціації.

На відміну від об'єднань підприємств, громадські організації наразі не підлягають процедурі припинення діяльності на підставі банкрутства і рішень арбітражного суду. Отже, тільки суди за поданням прокуратури чи органу юстиції можуть зупиняти і припиняти діяльність громадських організацій на підставі порушення ст. 37 Конституції і ст. 4 Закону про об'єднання громадян.

Асоціація у формі громадської організації практично не має обмежень щодо реорганізації і ліквідації. Проте, її правонаступниками не можуть бути учасники, а також інші суб'єкти підприємництва - тільки інші громадські організації або держава.

До Асоціацій без статусу юридичної особи належать прості товариства, тимчасові комітети, а також осередки зареєстрованих асоціацій. Їх можна легалізувати без сплати реєстраційних зборів, хоч в управлінні цими асоціаціями зараз виникає чимало проблем. Україна належить до країн, які визнають партнерства юридичними особами або об'єднаннями юридичних осіб. Діючий Цивільний кодекс навіть забороняє спільну діяльність і спільну власність між фізичними і юридичними особами .

Пов'язані з реєстрацією і звітністю клопоти виражають чимало потенційних активістів асоціацій, зокрема, приватних підприємців, від формалізації своїх зусиль. Можна припустити, що більшість діючих асоціацій фактично діють саме як партнерства і не переймаються реєстрацією.

Крім того, зареєстровані асоціації підлягають контролю численних державних органів (податкові органи, органи статистики, реєстрації і ліцензування, місцевого самоврядування, прокуратура, пожежна охорона, тощо). Через збори і штрафи, які стягують ці органи, чимало громадських організацій в Україні залишаються практично бездіяльними, а решта часто не може розпоряджатися великою часткою своїх коштів для надання послуг своїм членам.

Найдоцільнішим підходом за цих умов видається узгодження з нормами, що регулюють діяльність зареєстрованих асоційацій і відносин спільної діяльності (партнерства), які задовольнятимуть потреби неформальних асоціацій, як це передбачає прийнятий у другому читанні проект нового Цивільного кодексу:

· двоє або більше партнерів вільно визначають цілі і зміст письмової угоди, які не повинні суперечити закону і не дозволяють розподіл дивідендів (наприклад, в Україні дивіденди, одержані внаслідок спільної діяльності без створення юридичної особи оподатковуються так саме, як і звичайні дивіденди підприємств);

· партнери можуть вносити як вклад кошти, майно і майнові права;

· нерухоме та інше майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, може бути записане на одного або кількох, але не всіх партнерів;

· угода може визначати порядок відшкодування витрат партнерів, які вони понесли в інтересах партнерства;

· кожен партнер має право діяти від імені асоціації, якщо угода не уповноважує кількох або всіх партнерів діяти тільки спільно (за письмовою згодою або довіреністю решти партнерів);

· партнери не можуть посилатися на брак повноважень якогось партнера у правочинах від імені партнерства з третіми особами, якщо не доведуть шахрайства чи того, що ці особи знали чи повинні були знати про брак таких повноважень;

· партнери несуть витрати і збитки пропорційно до своїх внесків;

· партнери мають право доступу до документації щодо спільної діяльності;

· угода може застерегти існування асоціації незалежно від припинення членства когось із партнерів;

· партнери солідарно відповідають за заподіяні збитки і зобов'язання перед третіми особами після ліквідації асоціації;

· кожен партнер може вільно припинити членство, але несе відповідальність за можливі збитки асоціації протягом певного часу.

Окрему категорію становлять представництва асоціацій, легалізованих в іншій країні (в тому числі там, де умови об'єднання юридичних осіб менш обтяжливі). Такі представництва мають статус нерезидентів, якщо не здійснюють іншої діяльності, крім представництва інтересів асоціації та її членів. Вони можуть не бути платником податку на прибуток в Україні і матимуть менше обмежень щодо валютного регулювання. Недоліками подібних представництв є сплата вищого реєстраційного збору, наявність так званого списку офшорних зон, що може призвести до виникнення нерозподіленого прибутку, і потреба нести певні видатки в країні легалізації асоціації. Проте, подібні недоліки зводяться нанівець у разі приєднання українських асоціацій чи їхніх об'єднань до діючих іноземних чи міжнародних асоціацій, котрі поносять поточні витрати.

Отже, після аналізу законодавства і судової практики України треба зазначити, що вибір підприємцями представника своїх прав залежить, перед усе, від відповідних можливостей власне асоціації, незалежно від її правового статусу, а також від того, які види доходів бажає мати така асоціація (членські внески звільнено від оподаткування не для всіх видів асоціацій). Питання про членство фізичних і юридичних осіб-підприємців в одній організації видається таким, що можна розв'язати в межах діючого законодавства.

2.4 Функції громадських об'єднань

Громадські організації є важливим і невід'ємним елементом демократії і цивільного суспільства. Ці організації такі важливі, виходячи з аналізу їх вкладу в суспільство, економіку і політику. Простіше кажучи, аналізуючи функції громадських організацій як суб'єктів соціальної політики.

Презентації функцій третього сектора необхідно передувати важливою обмовкою: деякі з описаних функцій варто сприймати швидше як постулати. Вони, частенько, базуються на певних загальних, модельних передумовах, закріплених в теорії демократії, і виконуваних лише частиною організацій, або лише певною мірою, або лише в деяких країнах [22, 216].

Прикладом не повністю виконуваного постулату може бути твердження, що третій сектор грає роль каталізатора дій ринку і політики - з одного боку пом'якшує негативні ефекти жорстокої конкуренції, а з іншою створює можливість ефективного контролю дій властей, а також піклується про права не завжди чутних меншин.

Проте, це правда лише тоді, коли ми говоримо про зрілий, сильний неурядовий сектор, і про зрілу, стабільну демократію. Навіть у найбільш розвинених демократичних країнах така модель рідко повністю відповідає дійсності, і сприймається швидше як політичний проект, чим опис статус-кво. Розглянемо функції третього сектора в соціальній політиці [25, 247].

1. Працевлаштування. Неурядовий сектор дає роботу. У країнах Західної Європи показник працевлаштування в організаціях досить високий: у Бельгії або Голландії він складає 10-14% що всіх працюють. У Польщі ця його функція все ще слабо розвинена. За останніми даними 2/3 польських неурядових організації взагалі не має постійних, оплачуваних штатних працівників. Це, проте, не повинно затуляти факту, що в польських фондах і суспільних об'єднаннях працює сьогодні близько 64 000 чоловік, тобто 0,5% всіх працевлаштованих в національній економіці (без врахування індивідуального фермерства). Така значна різниця між Польщею і іншими європейськими країнами обумовлена також дефініціями третього сектора, прийнятими ученими з цих країн. Показник в Польщі має на увазі лише суспільні об'єднання і фонди, тоді як в Голландії або Бельгії до нього зараховуються також працевлаштовані в кооперативах, профспілках, організаціях бізнесу і багатьох інших типах установ.