Право власності юридичних осіб в Україні

Зміст права власності юридичних осіб в Україні. Особливості права власності різних суб’єктів юридичних осіб: акціонерних і господарських товариств, релігійних організацій, політичних партій і громадських об’єднань, інших непідприємницьких організацій.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.04.2016
Размер файла 43,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

1.1 Зміст права власності юридичних осіб

1.2 Об'єкти права власності юридичних осіб

РОЗДІЛ 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

2.1 Право власності акціонерних товариств

2.2 Право власності господарських товариств

РОЗДІЛ 3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НЕПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

3.1 Право власності релігійних організацій

3.2 Право власності політичних партій і громадських об'єднань

3.3 Право власності інших непідприємницьких організацій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Проблеми права власності в цілому і юридичних осіб, зокрема, на сучасному етапі є надзвичайно актуальними. В даний час важливим є визначення стимулів для високопродуктивної праці в суспільстві. У зв'язку з цим першочерговою задачею представляється визначення принципових основ правового регулювання права власності як одного зі способів стимулювання ефективної праці.

Перехід України до розвинутих ринкових відносин богато в чому залежить від правового забеспечення ринкових форм, від створення належних умов функціонування субєктів господарської діяльності, від суворого додержання останнимі вимог чинного законодавства України.

Здійснення в Україні економічної реформи істотно змінило правовий, фінансово-економічний і соціальний стан основної ланки народного господарства - підприємства, його статус у системі господарського і цивільного обороту.

Право власності закріплює матеріальну основу будь-якого суспільства - економічні відносини власності. Тому відносини власності і право власності - взаємопов'язані категорії. Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Власність є відношення певних осіб до матеріальних благ як до своїх, що їм належать. Відповідно всі інші особи відносяться до цих благ як до таких, що їм не належить.

Актуальність теми полягає в тому, що дослідження інституту права власності та правомочностей власника проводиться стосовно до одного з видів суб'єктів права - юридичних осіб. Це, у свою чергу, обумовлено двома обставинами. По-перше, даний суб'єкт права має певні критерії, не характерні для інших суб'єктів, зокрема, це нерозривний зв'язок із засновником, який може мати по відношенню до юридичної особи речові, зобов'язальні права або не мати жодних прав. По-друге, більшість проблем, що виникають у юридичних осіб різних організаційно-правових форм у сфері права власності, подібні за своєю правовою природою і мають розглядатися в сукупності, з метою вироблення однакового підходу до їх вирішення.

Метою цієї курсової роботи є визначення змісту, підстав, способів набуття права власності юридичних осіб, а також визначення і розкриття правового статусу об'єктів права власності юридичних осіб.

Дана мета зумовила вирішення наступних завдань:

-дати загальну характеристику змісту права власності юридичних осіб в Україні;

-розкрити поняття об'єктів права власності юридичних осіб;

-проаналізувати особливості права власності різних суб'єктів юридичних осіб.

Об'єкт курсової роботи - право власності юридичних осіб в Україні.

Предметом дослідження є комплекс суспільних відносин в сфері права власності в Україні.

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

1.1 Зміст права власності юридичних осіб

Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Під правом власності в об'єктивному аспекті розуміють систему правових норм, що регулюють відносини власності.

Суб'єктивне право - це забезпечена законом міра можливої поведінки суб'єкта щодо володіння над речами (тобто надана особі можливість володарювати над певною річчю). Складовими суб'єктивного права власності є правомочності: володіння, користування і розпорядження речами. Названі правомочності становлять юридичне забезпечення можливості власника, вони належать йому доти, доки він залишається власником [20, с.312].

Право володіння - юридична забезпечена можливість фактичного панування власника над річчю. Володіння треба розуміти не як постійний матеріальний зв'язок власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв'язку, воно тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні якості. Тому, коли особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Це враховується правом при встановленні презумпції законності фактичного володіння, що означає: той, у кого перебуває річ, припускається її законним володільцем, якщо не буде доведено протилежне.

Володіння може бути фактичним і юридичним, законним і незаконним (добросовісним і недобросовісним), давнішнім.

Фактичне володіння може виникнути як на загальній підставі (наприклад, за договором оренди), так і внаслідок протиправного заволодіння (розбій, крадіжка). Тому наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний статус. Саме це дає привід іменувати законне володіння титульним володінням [20, с.314].

Незаконне володіння, яке не спирається на правову основу і є безтитульним, у свою чергу поділяють на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним е володіння, за якого володілець не знав і не повинен був знати про його незаконність (особа придбала в комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Різновидом добросовісного володіння є володіння за набувальною давністю. Цивільний кодекс України встановив, що фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито, безперервно і беззаперечно володіє нерухомим майном як власним протягом 15 років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває права власності на це майно.

Якщо володілець майна знав або повинен був знати про незаконність володіння, він називається незаконним недобросовісним володільцем. Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробним (фальшивим) [20, с.315].

Виникнення права власності у набувача закон пов'язує з моментом передачі-отримання речі. Отримання є початком володіння.

Право користування - юридична забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб. Користування майном може виявлятися по-різному. Так, власник земельної ділянки, обробляючи землю, користується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком. Власник може використовувати своє майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності.

Користуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом, дотримуватись моральних засад суспільства.

Право користування, як і право володіння, може налети не дише власникові, а й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів. Наприклад, працівники міліції мають право на підставі п. 26 ст. 11 Закону України «Про міліцію» використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать фізичним чи юридичним особам, для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставлення до лікувальних закладів осіб, що потребують невідкладної медичної допомоги.

Користування, як і володіння, також може бути законним і незаконним.

Право розпорядження - юридично забезпечена можливість визначати юридичну чи фактичну долю майна, тобто подарувати, продати, обміняти, знищити річ та ін. Коли власник знищує річ або викидає її, то він, говорячи мовою цивільного права, розпоряджається нею шляхом укладення одностороннього правочину, оскільки воля власника тут спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті використання речі (власник спалює вугілля в печі), то тут воля власника спрямована зовсім не на припинення права власності, а на вилучення з речі її корисних властивостей. Тому в цьому разі має місце лише право користування річчю, а не право розпорядження нею.

Якщо правомочність володіння є початком права власності, то з правом розпорядження пов'язується початок припинення права власності назавжди або відокремлення власника від майна на певний час. Власник або безпосередньо приймає рішення про розпорядження своїм майном, або опосередковано - через представників.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб'єктивне право власності є абсолютним правом. Власникові як уповноваженій особі протистоять усі інші особи, зобов'язані не порушувати його прав [12, с.29].

Отже, зміст права власності становлять права володіння, користування і розпорядження майном, а також обов'язки, пов'язані з утриманням, ризиком розорення та випадковою загибеллю речей. Саме сполучення прав та обов'язків робить відносини власності правовідносинами, з усіма правовими наслідками, що виникають із цього.

Підсумовуючи викладене, можна дати таке визначення права власності як цивільно-правового інституту.

Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та інтересів інших осіб.

Як суб'єкт права власності юридична особа наділена суб'єктивним правом власності. Зміст суб'єктивного права власності юридичної особи складають правомочності власника щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном. Рамки здійснення юридичною особою суб'єктивного права власності визначаються його статутом і законодавством.

Здійснення правомочностей покладається на органи юридичної особи, що визначаються його статутом. Обсяг їх повноважень щодо розпорядження майном визначається законодавством та статутом у відповідності з метою діяльності юридичної особи. Найголовнішим елементом змісту права власності є розпорядження майном. Юридична особа певною мірою є незалежною. Юридична особа має право на свій розсуд вчиняти щодо належного їй майна будь-які дії, що не суперечать законодавству, суспільній користі та безпеки, що не завдають шкоди навколишньому середовищу, історико-культурним цінностям і не обмежують права і інтереси інших осіб.

Розпорядження майном юридичні особи здійснюється як шляхом внутрішнього розподілу (наприклад, між структурними одиницями) і використання, так і різними цивільно-правовими способами (укладення цивільно-правових угод) [12, с.41].

Юридичні особи мають право відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, право володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими способами, розпоряджатися ним іншим чином, у тому числі передаючи своє майно в довірче управління іншій особі (довірчому керуючому) [12, с.48].

Власність юридичних осіб, як і власність громадян, відноситься до приватної форми власності. Слід зауважити, що наявність відокремленого майна - одна з неодмінних ознак існування юридичної особи як суб'єкта права. Але не завжди майно належить юридичній особі на праві власності. Можна мати майно в господарському віданні або оперативному управлінні (ст. 44 ЦК) [2]. Для більшості ж організаційно-правових форм юридичних осіб характерно їх участь у правовідносинах саме як власників належного їм майна.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, згідно зі ст. 325 ЦК України [2].

Коло юридичних осіб - власників досить широкий: юридичні особи можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, унітарних підприємств, фермерських господарств, споживчих кооперативів, громадських або релігійних організацій (об'єднань), власників фінансованих установ, благодійних та інших фондів, а також в інших формах, передбачених законодавчими актами.

До власності юридичних осіб відноситься майно виробничого, соціально-культурного, освітнього, благодійного та іншого призначення, включаючи підприємства, земельні ділянки, будівлі, санаторно-курортні, туристичні, спортивні комплекси, житловий фонд, обладнання, цінні папери, грошові кошти та ін. Коло об'єктів права власності різний для комерційних і некомерційних організацій. У останніх, з урахуванням їх спеціальної правоздатності, він більш вузький.

1.2 Об'єкти права власності юридичних осіб

Порівняно з об'єктами цивільних прав взагалі (ст. 177 ЦК) об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, результати послуг тощо. Об'єктом права власності є майно, склад якого гл. 23 ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно [17, с.358].

ЦК передбачається можливість обмежень видів майна, яке не може перебувати у власності. При цьому слід враховувати, по-перше, що ці обмеження встановлюються не для всіх суб'єктів права власності, а тільки для фізичних та юридичних осіб. По-друге, такі обмеження можуть встановлюватися лише законом, а не підзаконними нормативно-правовими актами.

За загальним правилом, склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності приватних фізичних та юридичних осіб, не обмежуються. Можливість таких обмежень стосується лише розміру земельної ділянки, яка може бути у їх власності, та земель сільськогосподарського призначення, які згідно з ч. 4 ст. 22 ЗК не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам [3].

Поняття майна не ототожнюється з товаром, хоча до об'єктів права власності, за загальним правилом, відносять все, що є товаром. Так, ще дореволюційними вченими розуміння речей як об'єктів права власності пов'язувалося або з результатами людської праці, або з поняттям товару, котрим є матеріальні предмети торгових угод, на відміну від інших об'єктів, особливо цінних паперів.

Із цього існують винятки, що стосуються права власності на такі об'єкти, які не знаходяться в обігу і не можуть бути товаром, - наприклад, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Разом з тим товаром може стати те, що сумнівно відносити до права власності - людський організм, який буває об'єктом донорства та трансплантації. Ще давні римляни зазначали, що не може бути у власності і визнаватися річчю тіло вільної людини, тим більше мертве тіло, а також предмети недосяжні [19, с.293].

Майновий стан власника буде об'єктивним, якщо склад його майна визначати не тільки сукупністю речей, а й активами (правами вимоги) і пасивами (борги). Дійсно, коли власник має певне майно, але у нього є й багато боргів, то справа лише у часі, коли кредитори звернуть стягнення на це майно, і він вже не буде його власником.

Характеристика об'єктів права власності є тотожною характеристиці об'єктів цивільних правовідносин взагалі. Тут буде наведена лише специфіка регулювання окремих об'єктів права власності.

Сформулюємо кілька загальних положень, що відносяться до об'єктів права власності юридичних осіб. Згідно 133 ГК у власності юридичних осіб може перебувати будь-яке майно, крім окремих видів майна, яке відповідно до закону не може належати юридичним особам. Якщо майно може належати юридичній особі, то його кількість і вартість не обмежуються, крім випадків, коли такі обмеження встановлені законом з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб (як фізичних, так і юридичних), забезпечення оборони країни і безпеки держави [1].

Якщо у власності юридичної особи виявиться майно, яке за законом не може їй належати, то право власності такої юридичної особи підлягає припиненню.

Говорячи про об'єкти права власності юридичних осіб, необхідно враховувати також правила ГК, що стосуються оборотоздатності об'єктів цивільних прав [1]. Цілком очевидно, що у власності юридичної особи не можуть бути, наприклад, об'єкти, що відносяться до виключної власності Українського народу, або об'єкти, для придбання яких необхідно отримання ліцензії, але вона отримана не була.

При вирішенні питання, чи може те або інше майно перебувати у власності даної юридичної особи, першорядне значення має, чи відноситься юридична особа до комерційних або некомерційних організацій і відповідно до цього якою правоздатністю вона наділена: загальної або спеціальної . Коло майна, якеі можуть перебувати у власності комерційної організації, як правило, ширше того, власником якого може бути некомерційна організація.

Відносно землі та інших природних ресурсів в законі встановлено, що якщо вони не знаходяться у власності громадян, юридичних осіб або муніципальних утворень, то є державною власністю. І це положення, вводить свого роду презумпцію державної власності на природні ресурси, і це потрібно мати на увазі, окреслюючи коло об'єктів, які можуть перебувати у власності юридичних осіб.

У власності юридичних осіб може бути як нерухоме, так і рухоме.

Відповідно до Положення з бухгалтерського обліку (бухгалтерська звітність організації) майно, що перебуває у власності юридичних осіб, підрозділяється залежно від вартості і терміну служби на основні засоби та кошти в обігу [19, с.296].

Завершуючи загальну характеристику об'єктів права власності юридичних осіб, відзначимо, що відповідно до диспозитивності цивільно-правового регулювання законодавець різко обмежив число обов'язкових приписів, що стосуються порядку формування майнових фондів юридичних осіб, визначення цілей їх витрачання, забезпечення інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть участь в утворенні майна даної юридичної особи. Рішення багатьох з цих питань віддано на вирішення самим засновникам (учасникам) юридичної особи, що в нинішніх умовах, коли ми знаходимося лише на етапі переходу до цивілізованих ринкових відносин, далеко не завжди виправдано.

РОЗДІЛ 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

2.1 Право власності акціонерних товариств

Акціонерне товариство має певні особливості, а тому законодавець окремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності.

Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом.

Акціонерне товариство згідно зі ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» є товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості [4]. Акції, які випускаються акціонерними товариствами, розповсюджуються шляхом або відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі (відкрите акціонерне товариство), або тільки між засновниками(закрите акціонерне товариство).

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування тощо.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери - на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.

Товариство стає власником майна на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, кредитних та інше).

Особливості порядку створення відкритих акціонерних товариств у процесі корпоратизації та приватизації, полягають у тому, що засновником таких товариств виступає лише одна особа - орган, уповноважений управляти державним (комунальним) майном - за корпоратизації чи орган приватизації (орган місцевого самоврядування - щодо відчуження комунального майна) - за приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів [4].

Єдиним установчим документом такого товариства є статут.

Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділене на фонди. В обов'язковому порядку створюється статутний і резервний (страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов'язковим є фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або установчими документами товариства.

Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладів учасників у майно при створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Для окремих видів господарських товариств законодавець встановив визначені розміри і порядок створення статутного капіталу.

Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств становить суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, а для товариств з обмеженою відповідальністю - 100 мінімальним заробітним платам (ст.ст. 24 і 52 Закону України «Про господарські товариства») [4].

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством (частини 3 і 4 ст.13 Закону України «Про господарські товариства») встановлюються певні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний фонд (забороняється для цього використовувати бюджетні кошти, кошти одержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юридичних осіб - засновників відкритих акціонерних товариств (АТ) (їх фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторська фірма).

Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст.14 Закону України «Про господарські товариства» він не може бути меншим 25% статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5% суми чистого прибутку і використовується для покриття непередбачених витрат і збитків [4].

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зобов'язані внести вклади в порядку, розмірах, способами і в терміни, які передбачені статутними документами.

Статутний фонд поділяється на частки учасників і відповідно розподіляються прибутки і збитки товариства. Такі частки можуть у встановленому законом і статутом порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому товариству.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу.

На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування повертаються в натуральній формі без винагороди [21, с.9].

Частки учасників у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців (у зв'язку зі смертю) і до правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові правонаступника (спадкоємця) вступити до товариства або відмові товариства прийняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видаються у грошовій чи натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню [4].

У період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма членами своїх вкладів (оплати акцій). Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальною. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.

Акціонерне товариство не має права випускати акції для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше як через 6 місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власникові акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення змін до державного реєстру.

Відповідно до ст.41 ЗУ «Про господарські товариства» нині вищим органом акціонерного товариства є загальні збори.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та організовує виконання їх рішень [4]

Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія. Відкритим акціонерним товариством може створюватись рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контрольні функції.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Також, створюються виконавчий орган - колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників з їх числа в кількості не менше 3 осіб.

Ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

Якщо в товаристві є тільки один учасник, управління справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товариств з управління справами товариства [21, с.9].

2.2 Право власності господарських товариств

право власність юридичний товариство

Господарські товариства створюються і діють на підставі Закону України «Про господарські товариства», який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права і обов'язки їх засновників та учасників [4].

До господарських товариств належать:

-акціонерні товариства;

-товариства з обмеженою відповідальністю;

-товариства з додатковою відповідальністю;

-повні товариства;

-командитні товариства.

Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України «Про господарські товариства» визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку [4].

ЦК України надає можливість одній особі створити господарське товариство, крім повного і командитного. Питання про можливість заснування товариства однією особою, незважаючи на активне застосування такої юридичної конструкції у практиці західних країн, було доволі дискусійним у нашій літературі.

Як суб'єкти права власності, господарські товариства відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» [4] і ст. 115 ЦК України [2] є власниками: майна, переданого їм засновниками та учасниками товариств у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої товариством внаслідок господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Отже, суб'єктом права власності у господарських товариствах виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишилася після ліквідації товариства (ліквідаційну квоту).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права і яка становить основну рису майнових відносин у господарських товариствах, є можливість добровільного об'єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб'єкта господарської діяльності.

Первинним способом формування майна господарського товариства є вклади його учасників.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» [4] і пункту 2 ст. 115 нового ЦК України [4] вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному (складеному) капіталі. Оцінка вкладів здійснюється в порядку, передбаченому статутними документами, якщо інше не передбачено законодавством України.

У повних товариствах усі учасники несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

У командитному товаристві її несе певний відсоток вкладників, а в товаристві з обмеженою відповідальністю для членів товариства розмір їх відповідальності за боргами товариства пропорційний відсотку їхнього внеску до статутного капіталу товариства.

Акціонери несуть ризик відповідальності за зобов'язаннями товариства у межах належних їм акцій.

Отже, відповідно до вимог Закону України «Про господарські товариства» статутний капітал товариства має такі функції:

-створення майнової основи для діяльності товариства шляхом внесення вкладів до статутного капіталу чи оплати акцій;

-визначення розміру частки учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю та кількості акцій, якими володіє акціонер [4].

Тобто статутний капітал відповідно до Закону України «Про господарські товариства» не містив гарантійної функції виконання зобов'язань господарського товариства перед його кредиторами. Натомість у ЦК України змінена не тільки назва статутного фонду на «статутний капітал», а й функція статутного капіталу і встановлений принцип кореляції між статутним капіталом та чистими активами товариства.

Так, ст. 144 ЦК України встановлює, що у разі, якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від зареєстрованого статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів [2]. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Аналогічне правило передбачене ст. 155 ЦК України щодо статутного капіталу акціонерних товариств [2].

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про господарські товариства» зменшення статутного фонду не допускалося за наявності заперечень кредиторів, але старе законодавство не встановлювало самої процедури повідомлення господарським товариством про зменшення статутного фонду та порядок виявлення волі кредиторами щодо цього [4].

Оскільки статутний фонд не містив функції гарантій виконання зобов'язань перед кредиторами, питання зменшення статутного фонду не зачіпали інтересів кредиторів. Зміна у кодексі функцій статутного капіталу ставить завдання чіткого врегулювання порядку зменшення статутного капіталу в господарських товариствах.

Відповідно до статей 144, 157 ЦК України зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, а також акціонерного товариства буде допускатися після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. Як суб'єкт права власності, господарські товариства здійснюють свої правомочності з володіння, користування і розпорядження належним їм майном через органи управління в порядку, передбаченому законом і установчими документами.

РОЗДІЛ 3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НЕПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

3.1 Право власності релігійних організацій

На сьогодні Україна - багатоконфесійна держава, де офіційно (на 01.01.2015 р.) діє більше 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії, напрямів і тлумачень. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква - Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАІЩ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1% [22].

Для виконання статутних завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база. Необхідно визначити, що у власності зазначених організацій можуть знаходитись культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурного і виробничого призначення, жилі будинки, гроші й інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Власність релігійних організацій формується внаслідок придбання або створення ними майна як з власних коштів, так і за рахунок майна, пожертвуваного громадянами, організаціями, переданого державою, а також придбаного за іншими підставами, передбаченими законом.

До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семінарів, організації паломницьких поїздок; освітньої, видавничої діяльності [11, с.12].

Крім того, релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), яким надаються права юридичної особи. Також, мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами [18, с.5].

На сьогодні, одним із проблемних питань у відносинах власності релігійних організацій є питання землекористування. Земельні ділянки, на яких розміщені культові споруди релігійних організацій, належать до земель житлової та громадської забудови.

У ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України зазначено, що юридичні особи України (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати право власності на земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, внесення земельних ділянок засновниками до статутного фонду, прийняття спадщини, виникнення інших підстав, передбачених законом [3].

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності [3].

Згідно ст. 62 Господарського кодексу України, зазначається що, підприємство - це самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку. Комунальним підприємством є підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади. А державне підприємство - це підприємство засноване на державній власності [1].

Релігійна громада не може бути віднесена до цієї категорії юридичних осіб, та не може бути, згідно з чинним законодавством, суб'єктом права постійного користування на землю. Оскільки релігійні організації відповідно до положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» [9], не можуть займатися підприємницькою діяльністю і не належать до організацій державної або комунальної власності. Згідно з положеннями Земельного кодексу України не можуть набувати право власності на землю чи право постійного користування землею, то релігійним громадам можуть надаватись земельні ділянки тільки в оренду.

У власності організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Власність релігійних організацій формується внаслідок придбання або створення ними майна за рахунок власних коштів, за рахунок майна, пожертвуваного громадянами, організаціями, переданого державою, а також придбаного за іншими підставами, передбаченими законом (ст.18). Релігійним організаціям заборонено проводити примусове обкладання віруючих майновими зборами.

Релігійні організації у порядку встановленому чинним законодавством мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні), яким надаються права юридичної особи (ст.19) [9].

Таким чином, сучасна українська держава стоїть на захисті інтересів усіх релігійних організацій. Вони як і будь-які інші суб'єкти відносин власності, мають певне майно для забезпечення їх діяльності. Джерела формування і об'єкти права власності на майно релігійних організацій мають певну специфіку, що зумовлює необхідність їх подальшого нормативного врегулювання.

3.2 Право власності політичних партій і громадських об'єднань

Об'єднання громадян новим ЦК України (ст. 86) віднесені до непідприємницьких товариств, що не мають на меті одержання прибутку для його наступного поділу між учасниками [2].

Об'єктами права власності громадських об'єднань є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, житлові будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, устаткування, транспортні засоби та цінне майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних і членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Громадські організації мають право на майно та кошти, придбані внаслідок господарської та іншої комерційної діяльності створених ними господарських установ та організацій, заснованих підприємств. Кошти та інше майно об'єднань громадян не можуть перерозподілятися між їх членами (навіть у разі ліквідації) і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються у доход держави.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про громадські об'єднання» право власності об'єднань реалізують їхні вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами [4]. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян.

Одним із видів об'єднань громадян є політичні партії, що створюються і діють на підставі Закону України «Про політичні партії в Україні» [8].

Чинним законодавством встановлено специфічний правовий режим щодо майна, що належить політичним партіям.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про політичні партії» зазначені об'єднання громадян для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України [8].

Політичні партії, створені ними установи й організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виборів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, інших суспільно-політичних заходів.

Крім того, ст. 24 Закону України «Про громадські об'єднання» [4] і ст. 15 Закону України «Про політичні партії в Україні» [8] встановлюють обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями.

Згідно із зазначеними статтями фінансування політичних партій не допускається:

1) органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом;

2)державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями, а також підприємствами, установами й організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю або належать нерезидентам;

3)іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

4)благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;

5)анонімними особами або під псевдонімом;

6)політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Інформація про надходження на рахунок політичної партії коштів, заборонена цим Законом, доводиться відповідною банківською установою до відома Міністерства юстиції України.

Кошти, що надійшли політичним партіям з порушенням вимог, передбачених цим Законом, перераховуються політичними партіями до Державного бюджету України або стягуються в доход держави у судовому порядку.

Особливим видом громадських об'єднань є професійні спілки, що створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів громадян.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначені Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [5].

Згідно зі ст. 34 цього Закону профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі:

-придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством;

-передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

З метою реалізації статутних завдань профспілки, їх об'єднання, які є юридичними особами, можуть здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність шляхом надання безоплатних послуг, робіт, створення в установленому законодавством порядку підприємств, установ або організацій із статусом юридичної особи, формувати відповідні фонди, кредитні спілки.

Фінансовий контроль за коштами профспілок та їх об'єднань органами державної влади та місцевого самоврядування не здійснюється. Контроль за їх надходженням та витрачанням здійснюють контрольні ревізійні органи, обрані відповідно до статутів (положень) профспілок, їх об'єднань.

Позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами.

Від імені членів профспілки розпорядження коштами, іншим майном профспілок, їх об'єднань, що належить їм на праві власності, здійснюють виборні органи профспілки або об'єднання, створені відповідно до їх статуту чи положення (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Члени профспілок не відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов'язаннями профспілки та її органів, як і профспілка та її органи не відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов'язаннями членів профспілки.

Особливим видом об'єднань громадян є творчі спілки, що створюються і діють на підставі Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» [6].

Відповідно до ст. 21 цього Закону джерелами формування майна і коштів творчих спілок є:

-внески членів творчих спілок;

-винагороди за управління майновими правами авторів відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права»;

-фінансування з Державного бюджету України;

-майно колишніх загальносоюзних творчих спілок Союзу РСР, до якого належать розташовані на території України будинки, споруди, матеріально-технічні засоби, які за станом на 24 серпня 1991 року згідно з правоустановчими документами перебували у віданні творчих спілок колишнього Союзу РСР або у володінні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур;

-доходи, отримані внаслідок підприємницької діяльності підприємств творчих спілок, що спрямовуються на виконання статутних цілей спілки;

-відрахування до фондів творчих спілок частини доходів від реалізації результатів творчої діяльності членів творчих спілок (за створення і використання творів літератури, мистецтва, архітектури, журналістики та реклами), а також відрахування до фондів всеукраїнських творчих спілок частини доходів від реалізації результатів творчої діяльності письменників і митців попередніх поколінь, класиків української літератури та мистецтва;

-добровільні грошові та матеріальні внески фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних.

З метою здійснення статутних завдань і цілей творчі спілки у встановленому порядку можуть створювати підприємства, установи та організації з правами юридичної особи для здійснення господарської та іншої діяльності, правовий статус яких визначається законодавством України, статутом спілок, а також їхніми власними статутами (положеннями) (ст. 23 цього Закону).

У разі ліквідації творчої спілки майно передається організації-правонаступнику, а коли її немає, реалізується в установленому законом порядку. Кошти, одержані від реалізації майна, можуть бути використані лише на цілі, пов'язані з розвитком відповідної галузі культури та мистецтва.

3.3 Право власності інших непідприємницьких організацій

Одним із видів непідприємницьких юридичних осіб є благодійні організації, що створюються і діють на підставі Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» [10].

Відповідно до ст. 18 цього Закону у власності благодійної організації можуть перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні активи, кошти, а також інше майно, придбане на законних підставах.

Джерелами формування майна та коштів благодійних організацій є:

-внески засновників (засновника) та інших благодійників;

-благодійні внески і пожертвування, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними особами у грошовій та натуральній формі;

-надходження від проведення благодійних кампаній по збору благодійних пожертвувань, масових заходів, благодійних лотерей та аукціонів з реалізації майна та пожертвувань, що надійшли від благодійників;

-доходи від депозитних вкладів та цінних паперів, надходження від підприємств, організацій, що перебувають у власності благодійної організації;

-інші джерела, не заборонені законодавством України.

Джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити.

Майно та кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Благодійна організація здійснює господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань.

Фізичні та юридичні особи, які віддають частину своїх прибутків, заощаджень або майна на благодійну діяльність, мають податкові та інші пільги відповідно до законодавства України.

Благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів.

Відповідно до ст. 22 цього Закону [10] благодійники, які передали своє майно, кошти та інші матеріальні цінності до благодійної організації, одержують на їх вимогу звіт про використання зазначених майна, коштів та цінностей. Якщо майно, кошти та інші матеріальні цінності передані за цільовим призначенням, звіт про їх використання подається благодійнику в обов'язковому порядку благодійною організацією.

Набувачі благодійної допомоги у формі благодійних внесків і пожертвувань, що мають цільовий характер (благодійні гранти), повинні звітувати перед благодійниками та благодійними організаціями про їх використання.

Контроль за діяльністю благодійних організацій, у тому числі й за порядком використання ними майна та коштів, призначених для благодійної допомоги, здійснюється органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

ВИСНОВКИ

Перехід до ринкової системи господарювання пов'язаний з виникненням і поширенням самостійної і ініціативної діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг із метою одержання прибутку. І це цілком зрозуміло: адже, як свідчить світовий досвід саме підприємницький сектор є надійною основою, головним структуроутворювальним елементом конкурентно-ринкового середовища, важливою рушійною силою розвитку економічної системи. Рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє вирішенню низки соціально-економічних проблем, розширює можливості працевлаштування населення, повнішого задоволення потреб споживачів.

Правовий статус підприємства як юридична категорія складається із сукупності об'єктивних і суб'єктивних прав та обов'язків і є юридичною основою існування народного господарства України. Він відображає досягнутий рівень розвитку господарських відносин та відносин власності, рівень втручання держави в економіку України.

Велике значення для правового статусу підприємства має організаційна форма, в якій його утворено. Від неї залежить обсяг майнової відповідальності власника майна (на якому засноване підприємство) перед його кредиторами, склад та обсяг повноважень керівних органів підприємства, право займатися певними видами діяльності, організаційна структура підприємства.


Подобные документы

  • Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн. Характерні ознаки та зміст права власності в зарубіжних правових системах і тенденції його розвитку. Основні підстави і засоби набуття права власності.

    реферат [26,2 K], добавлен 09.06.2010

  • Особливості створення юридичних осіб за правом Великобританії та розкриття інформації про їх діяльність. Розгляд української системи реєстрації суб'єктів господарювання. Створення в Україні єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців.

    реферат [32,7 K], добавлен 24.03.2012

  • Поняття та сутність юридичної особи, їх поділ залежно від порядку та способу створення. Особливості акціонерних товариств, з додатковою та обмеженою відповідальністю, повних та командитних товариств. Класифікація юридичних осіб за іншими ознаками.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 17.02.2011

  • Суспільні відносини, виникнення й етапи розвитку релігійних організацій на території України, їх правовий стан на сьогодні. Розгляд цивільно-правового статусу релігійних організацій як юридичних осіб, їх основні права та обов'язки, порядок реєстрації.

    курсовая работа [44,8 K], добавлен 26.08.2012

  • Визначення та обґрунтування поняття та доцільності юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав. Теоретичні засади класифікації юридичних осіб. Поняття філії та представництва, порядок відкриття філій. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.

    курсовая работа [65,9 K], добавлен 14.06.2010

  • Аналіз наукових підходів до юридичних понять меж та обмежень права власності, їх здійснення та захист. Огляд системи меж та обмежень права власності, їх види. Особливості обмежень права власності в сфері речових, договірних та корпоративних правовідносин.

    диссертация [299,5 K], добавлен 09.02.2011

  • Аналіз поняття господарських товариств, як юридичних осіб: їх права та обов’язки, порядок утворення і припинення діяльності. Аналіз реалізації майнового права в акціонерному товаристві, особливості управління товариством з обмеженою відповідальністю.

    курсовая работа [84,0 K], добавлен 27.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.