Юридичні особи як суб’єкти цивільних прав

Визначення та обґрунтування поняття та доцільності юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав. Теоретичні засади класифікації юридичних осіб. Поняття філії та представництва, порядок відкриття філій. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.06.2010
Размер файла 65,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

Білоцерківський інститут економіки та управління

Факультет СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ

КУРСОВА РОБОТА

з предмету: «Цивільне право»

НА ТЕМУ:

«Юридичні особи як суб'єкти цивільних прав»

План

Вступ

Розділ 1. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

1.1 Поняття юридична особа

1.2 Правоздатність та дієздатність юридичних осіб

Розділ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб

2.2 Комерційні юридичні особи

2.3 Некомерційні юридичні особи

Розділ 3. ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

3.1. Поняття філії та представництва

3.2. Відкриття філій

Розділ 4. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ

4.1 Порядок виникнення юридичних осіб

4.2 Порядок припинення юридичних осіб

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Реформування цивільного законодавства в Україні пов'язано як з запровадженням у юридичну практику нових інститутів та категорій, так і з переглядом тих, що вже застосувалися і є звичними. Разом з тим, в силу взаємозв'язку і взаємообумовленості зміна в правовому регулювання однієї частини суспільних відносин веде й до зміни інших.Визнання в Конституції України (ст. 42) за кожною особою права на підприємництво зумовило розвиток організацій, в першу чергу тих, що створювалися в цій сфері. На жаль, правова база існування даних відносин, які без сумніву, стосуються сфери правового регулювання, відстає від потреб практики.Цивільне законодавство як суб'єктів правовідносин визнає громадян (фізичних осіб) і юридичних осіб. Держава є суб'єктом будь-яких правовідносин, в тому числі й цивільних. В умовах розвинутої економіки серед всіх суб'єктів економічних (майнових) відносин головне місце, безперечно, належить юридичним особам.Теорія і законодавча практика всіх держав в тій чи іншій мірі визнає як суб'єктів права колективні, організаційні утворення. На відміну від фізичних осіб (людей) при визначенні статусу суб'єкта цивільних правовідносин ознака юридичної особи для організацій є визначальною.

Акутуальність теми. Основою суспільства є люди, які, спілкуючись, і створюють те, що називають суспільством, соціумом. Існування людей і суспільства не визначається ні наявністю права, ні держави. Саме завдяки людям і заради них виникають та існують будь-які соціальні явища, до яких належать і право, і держава.Учасниками суспільних відносин безвідносно до того, чи регулюються ці відносини правом, є люди і колективи людей, які можуть утворюватися з різних підстав (територіальні об'єднання, за місцем роботи, за кровним зв'язком (родина, сім'я), за спільним інтересом тощо). Лише частина колективів людей утворюють організовані колективи (організації). Основою розмежування колективів людей і організацій може бути наявність спільного для всіх або більшості членів колективу інтересу. Інакше кажучи, в основі створення організації, на відміну від колективу, завжди лежить суб'єктивний фактор - інтерес. Об'єктивні фактори - фізичні, фізіологічні ознаки (вік, стать тощо), соціальні ознаки (мова, національність, громадянство тощо) не визначають організації як такої.Об'єктом дослідження даної курсової роботи є становлення інституту юридичної особи у цивільному праві, а також її правове регулювання.

Предмет дослідження складає система нормативних актів, що встановлюють певні організаційно-правові форми юридичних осіб; спеціальна вітчизняна і зарубіжна наукова література, в якій розкриває розвиток і становлення юридичних осіб у цивільних правовідносинах.Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення поняття, ознак та особливостей правосуб'єктності юридичних осіб, а також, визначення всіх можливих видів юридичних осіб.

Завданням дослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети є:

1. Визначити та обґрунтувати поняття юридичних осіб у якості суб'єктів цивільних прав;

2. Довести доцільність існування даного правового інституту в цивільному законодавстві;

3. Розглянути види юридичних осіб, порядок їх виникнення та припинення.Методологічна та теоретична основа дослідження.Особливості певних видів юридичних осіб досліджуються в роботі з урахуванням їх історичного розвитку, а також основних моментів розвитку юридичних осіб в зарубіжних країнах. Аналіз відповідної нормативної бази та правової літератури був проведений за допомогою робіт таких вчених, як Г.Фединяка, Я. М. Шевченка, О.Кравчука, В. І. Борисової, О. В. Дзери, та інших вчених.

Розділ І. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЭКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

1.1 Поняття юридична особа

Сьогодні Цивільний Кодекс України в ст.23 дає наступне поняття юридичної особи: юридичними особами визнаються организації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.

Виходячи з Закону та практики українські фахівці першою ознакою будь-якої організації як юридичної особи визначають організаційну єдність.

Юридична особа - це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Кожна така організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків її членів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Але незалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражається і закріплюється в її установчих документах.

Іншою важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна. Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації. Майно юридичної особи відокремлене від майна членів трудового колективу даної організації, від майна держави, чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій. З майновою відокремленістю нерозривно пов'язана і третя ознака юридичної особи - її самостійна майнова відповідальність. Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бути звернене стягнення згідно ст.32 Цивільного Кодексу України, і ст.7 Закону «Про власність» та іншим законодавчим актам України. [21 с. 88]

Так як юридична особа - самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак є виступ у цивільному обігу від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатися з вимогами, що випливають з її зобовязань, тільки до даної юридичної особи. Інші осби не можуть діяти від імені юридичної особи без її згоди.

Ознакою юридичної особи є також її здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді.

В разі потреби захисту порушених цивільних прав юридична особа стає стороною - позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразом самостійності та цивільної правосубєктності юридичної особи.

Всі зазначені ознаки юридичної особи повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи.

Існують також другорядні, похідні ознаки юридичної особи такі як рахунок в банку, печатка тощо, вони є елементами цивільної правосуб'єктності.

Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і, з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.

Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключно фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу суб'єктом цивільних прав. [11 с.154]

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності) цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативи держави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народних депутатів чи в держадміністраціях.

Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або передбачена законом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатності юридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені законодавчими актами.

Державні підприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а державні установи - на правах оперативного управління.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.

Цивільну правоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органи можуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, не віднесених до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи. [21 с.56]

1.2 Правоздатність та дієздатність юридичних осіб

Формування і функціонування в Україні ринкової економічної системи викликало появу нових суб'єктів суспільних відносин, можливість існування яких суперечила радянській ідеологічній доктрині. Серед них провідне місце зайняли підприємства різних організаційно-правоих форм, засновані на власності фізичних та юридичних осіб, які суттєво відрізняються один від одного процедурою створення, механізмом управління, видами здійснюваної діяльності й за іншими ознаками.У зв'язку з цим перед юридичною наукою постали багатоаспектні проблеми вивчення їх правового статусу, серед яких самостійне місце займає правосуб'єктність, яку російські вчені С. Зінченко і В. Галов слушно назвали правовою категорією, що у сучасних умовах стала практично застосовуваною.Вважалось, що підприємство набуває пов'язані з його виробничо-господарською діяльністю права й обов'язки і є юридичною особою з моменту затвердження статуту, а у випадках, коли воно діє на підставі загального положення - з дня прийняття відповідним органом рішення про його утворення (ст. 7 Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство). За таких умов виправданою була і точка зору, що цивільна право- і дієздатність (правосуб'єктність) підприємства виникає з моменту його створення. [23 с.96]Відмова держави від монополії у сфері власності і господарювання зменшила обсяг її дискреційного права з питань створення підприємств. Тепер, незалежно від організаційно-правових форм підприємств і форм власності, на яких останні створюються, воно проводиться в нормативно-явочному (реєстраційному) порядку.Умовою включення створеного засновниками підприємства в суспільні відносини є легітимація - визначення або підтвердження законності якого-небуть права чи повноваження, тобто державне підтвердження входження у сферу підприємництва.

Державна реєстрація в силу прямої вказівки закону є обов'язковою. Юридичною дією при їх створенні (ст. 6 Закону України «Про підприємства в україні» та ст. 8 Закону України «Про підприємництво»). Її можна назвати юридичним фактом-умовою, фактичною обставиною тривалої дії, яка активно формує індивідуальний правовий статус суб'єкта, підтверджує утворення юридичної особи.З іншого боку, вона свідчить про виникнення у названої особи правоздатності, яка в загальновизнаному розумінні розглядається як здатність набувати права і обов'язки у сфері праці, господарської (підприємницької) діяльності тощо. Як властивість суб'єкта з моменту реєстрації підприємства його правоздатність існує незалежно від початку здійснення ним передбаченої статутними цілями та завданнями діяльності.Так, В. Щирбина називає реєстрацію процесуально-правовою дією, що є засобом набуття підприємством “формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа”.Щоб стати активним учасником господарської діяльності, підприємство, насамперед, повинно сформувати персонал, “людський субстрат”, налагодити розгалужену систему договірних відносин тощо. Але для укладення як трудових, так й інших договорів ним мають бути проведені активні дії, що в юридичному змісті розглядаються як зовній прояв внутрішнього акту волі. Оскільки юридична особа, по суті, є “такою, що уявляється”, їй не притаманна така психофізична властивість як воля, що є вихідною категорією для права в суб'єктивному змісті, тобто джерелом вольових дій, які породжують правовідносини. Тому вона не може існувати і функціонувати без органів, дії котрих в межах закону і статуту розглядаються як дії самої юридичної особи (ст. 92 Цивільного кодексу України). Орган юридичної особи - це призначена або обрана одноособова посадова особа (директор, начальник, керуючий, голова), в службові обов'язки якої входить практичне здійснення наданих організаціям прав та покладених на них обов'язків.

Саме вона напрацьовує, виражає і здійснює «персоніфіковану волю» юридичної особи як дієздатний індивід - фізична особа (одноособово або колегіально). Її вираженням є підписання керівником підприємства договорів, документів, прикладання до них печатки тощо.Таким чином, з викладеного вище випливає, що без органів правоздатна юридична особа фактично є «паралізованим» суб'єктом права, який нездатний набувати не тільки цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки, а й наймати працівників, бути учасником господарських та інших правовідносин.Так як реєстраційний порядок спростував існувавшу раніше можливість призначення керівника підприємства одночасно з прийняттям рішення про його створення, то це унеможливлює в більшості випадків і одночасне, в момент реєстрації, виникнення правоздатності та дієздатності (правосуб'єктності) підприємства. [20 с.402]Новий Цивільний кодекс України (ст. 91) надає юридичній особі універсальну правоздатність, і це є тенденцією розвитку вітчизняного цивільного законодавства, закономірним з огляду на становлення ринкових відносин. Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їх засновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом.

Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщо засновницьким договором, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів діяльності - вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатності угоди є недійсними. Такі обмеження, наприклад можуть стосуватися державних підприємств в частині розпорядження майном таких юридичних осіб. Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце і за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.Є види діяльності, для здійснення яких необхідно отримати спеціальну ліцензію. Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Виконання його передбачено як для підприємницьких, так і непідприємницьких організацій. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. і Законом України “Про благодійництва і благодійні організації” від 7 березня 2002 р. [3 ст.91]Статути перших корпорацій затверджувалися або санкціонувалися державою, і тому вчинення дій, ними не передбачених, було правопорушенням. В країнах англо-саксонської системи явище спеціальної правоздатності отримало назву доктрини “Ultra vires”. В якій зазначалося, що здатність корпорації укладати договори обмежена тим фактом, що будь-яка дія, вчинена нею з перевищенням прав, наданих корпорації за законом, за загальним правилом є Ultra vires та недійсна. Застосовуючи цю доктрину, суди визнавали недійсними угоди, які виходили за межі цілей діяльності юридичної особи.

Директива № 1 не скасувала концепцію спеціальної правоздатності, а лише усунула її основний недолік - можливість визнання недійсними угод, укладених з перевищенням статутних меж. В подальшому в ряді країн за юридичними особами почали визнавати загальну правоздатність, рівну з правоздатністю людини.[24 с.347]Як елемент правосуб'єктності юридичної особи, правоздатність є тільки передумовою для виникнення дієздатності. Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом і законами про цих юридичних осіб, іншими правовими актами і засновницькими документами юридичної особи.Так, у випадках створення командитного або повного товариства його правосуб'єктність виникає у момент реєстрації, оскільки воно набуває цивільні права і обов'язки безпосередньо через своїх учасників (повних учасників), які діють від імені товариства (ст. 68, 75 Закону “Про господарські товариства”). Навпаки, у інших видах господарських товариств як обрання керівника з числа засновників (учасників), так і призначення зборами учасників найманого керівника можливе лише після реєстрації товариства.Слід звернути увагу і на поширену думку, яка грунтується на ст. 14 Закону “Про підприємства в Україні”, про те, що “свої права з управління підприємством власник здійснює безпосередньо або через уповноважені ним органи, хоча він може делегувати їх іншому органу, який передбачається статутом підприємства”. Як вбачається, право на управління підприємством розглядається не як зазначений вище виняток, а як його самостійне право, воно не ототожнюється з првами органу юридичної особи. [17 с.304]Так, дійсно, органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере на себе цивільні обов'язки. Разом з тим, як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до п. 2 ст. 92 Цивільного кодексу України, інші суб'єкти, які є його учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обороті через своїх робітників, діями яких воно не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а також набуває і припиняє їх.

Дії цих робітників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.Відповідно до п. 3 статті 92 ЦК України, той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або засновницьких документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати досягнення цілей всіма можливими законними засобами і охорону інтересів юридичної особи, яку вони представляють. Вони не повинні перевищувати своїх повноважень. За порушення цих вимог вони несуть відповідальність. Вона полягає в обов'язку відшкодувати завдані збитки, шкоду, залежно від характеру існуючих правовідносин між юридичною особою і особою, яка її представляє. Якщо між юридичною особою і тією особою, яка її представляє, укладено трудовий договір, відповідальність настає за нормами трудового права.[3 с.63]

Розділ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб.

Юридична особа - узагальнююча назва організацій, які визнаються суб'єктами цивільних правовідносин. Таким статусом закон наділяє організації, які істотно відрізняються одна від одної. Ці відмінності значною мірою зумовлюють особливості їх створення, діяльності і припинення. З метою врахування цих особливостей, відображення їх соціальної природи та особливостей правового статусу, здійснюється класифікація юридичних осіб.Традиційним для законодавства багатьох країн є поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права і юридичні особи публічного права. Причиною формування такої системи юридичної особи є поділ буржуазного права на публічне і приватне. В різних країнах в основу розмежування юридичних осіб на ці дві групи покладено різні критерії. У ФРН відмітними рисами цих юридичних осіб є правова природа акту, який є підставою їх виникнення. Юридичні особи публічного права виникають на підставі приватно-правового акту.

Юридичні особи публічного права, крім того, переслідують цілі публічного характеру, мають владні повноваження, особливий характер членства.У Великобрітанії публічними є ті корпорації, що створені заради політичних цілей. Їх статус характеризується наявністю владних повноважень, як правило, на певній території або області.Слід також відзначити, що юридичні особи публічного права є також органи, організації та установи, що здійснюють наукові, культурно-освітні, релігійні, та інші суспільно корисні функції державного значення, засновані на підставі норм публічного права. До їх числа входять академічні установи, університети, ліцеї, лікарні, торгові палати тощо. Засновуються вони в розпорядчому (деколи у дозвільному) порядку на основі спеціальних актів, що приймаються компетентними державними органами і в більшості випадків мають спеціальну правоздатність. [22 с.288]До приватних корпорацій відносяться ті з них, що створені приватними особами і переслідують їх особисті інтереси. У США всі корпорації поділені на чотири групи: публічні, напівпублічні, підприємницькі і не підприємницькі. До публічних віднесено державні й муніцтпальні органи. Напівпублічними є корпорації у галузі постачання населення газом, водою, електроенергією. Напівпублічні корпорації існують на гроші платників податків. Усі інші відносяться до категорії приватних, тобто тих, у створенні яких бере участь не держава, а приватні особи.

Непідприємницькі корпорації не мають на меті отримання прибутку (релігійні організації, школи, благодійні фонди). Якщо підсумувати, то до юридичних осіб публічного права відносять саму державу, яка віступає в майнових відносинах в якості особливого суб'єкта права - скарбниці, адміністративно-територіальні одиниці, державні установи і державні організації, які одночасно виступають і як господарюючі суб'єктами і як оргаанізації державного управління. Як правило, публічними визнаються юридичні особи, які наділені державними владними повноваженнями. Приватними є всі інші юридичні особи, тобто ті, які створюються приватними особами і переслідують приватні цілі. [14 с.67]В цивільному праві України, у відповідності до практики зарубіжних країн, також існує поділ юридичних осіб на юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Стаття 81 Цивільного кодексу України визначається, що “юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування”.

Отже, у розпорядчому порядку виникають державні юридичні особи. Якщо законом передбачено обов'язкове створення юридичної особи шляхом волевиявлення виборців - виборів, то така юридична особа також набуває статусу юридичної особи публічного права.

Юридичні особи публічного права створюються, як правило, для здійснення спеціальних публічних функцій, не зумовлених їх участю у цивільному обороті (міністерства та відомства тощо). Однак, це не означає, що вони не можуть вступати у цивільний оборот. [21 с.60]На підтвердження цього, стаття 82 Цивільного кодексу України визначає умови участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах: “на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом”. Це означає, що юридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними і фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. У цьому виявляється специфічна риса цивільного права відношення, яке грунтується на характерній властивості цивільно-правового методу регулювання - рівності суб'єктів.Приватні юридичні особи створюються і діють в інтересах певного кола осіб: засновників, учасників або визначених в інший спосіб. Вони не мають такого загальносоціального значення як публічні юридичні особи, а тому створюються незалежно від держави, на основі загального її дозволу, вираженого в законі.

Правова підстава їх виникнення - засновницьке волевиявлення (угода) однієї або декількох осіб. Отже, публічна (не комерційна) юридична особа - це організація, яка на основі адміністративно-правового акту створена, дозволена державою або має особливий статус, і діяльність якої має загальносоціальне значення. Приватні (комерційні) юридичні особи - це організації, що створюються на підставі угоди з метою задоволення потреб певного кола осіб.Важливим є поділ юридичних осіб за елементами організаційно-правової форми. Така класифікація дозволяє комплексно охарактеризувати різні види юридичних осіб, які мають одну, або декілька спільних ознак. Організаційно-правова форма - визначається шістьма елементами: метою, складом засновників, правовим режимом майна, правовим статусом засновників, організацією управління, умовами відповідальності. За кожним з цих елементів можна виділяти групи та підгрупи юридичних осіб.

2.2 Комерційні юридичні особи

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами. Зокрема, залежно від мети створення і діяльності юридичні особи поділяють на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети одержання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. При чому для комерційної організації така мета є основною.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднання вказаних юридичних осіб.

Згідно із законодавством господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на підставі угоди між юридичними і фізичними особами шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Господарське товариство -- це родове поняття, яке об'єднує такі самостійні види товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для яких загальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки. Всі товариства -- юридичні особи, діють на підставі установчих документів, мають власні назви.

Разом із тим кожне із товариств має свої особливі ознаки.

Акціонерне товариство. „Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товарива.”[7 ст.24]

Специфіка правового становища АТ полягає в тому, що його статутний фонд формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним і (або) юридичним особам. Акція -- це цінний папір, який підтверджує те, що особа є членом АТ, має право на участь в управлінні АТ, одержання частки прибутку АТ у вигляді дивідендів, одержання частки вартості майна у разі його ліквідації. Внесення вкладу водночас становить собою договір купівлі-продажу акції. З цього часу юридичні та фізичні особи набувають статусу акціонерів, тобто наділяються правами та обов'язками стосовно АТ, включаючи відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкрите АТ, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, та закрите АТ -- акції якого розподіляються між засновниками.

Установчими документами АТ є установчий договір та статут, які у випадках, передбачених чинним законодавством, узгоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Товариство з обмеженою відповідальністю. „Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визначається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (установчим договором і статутом).”? На відміну від інших товариств установчі документи ТОВ, крім відомостей, загальних для всіх видів товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного із учасників, розмір, склад та порядок внесення ним вкладів.

Учасники ТОВ несуть відповідальність у межах вкладів до статутного фонду ТОВ.

ТОВ -- це підприємство з фіксованим складом учасників, тобто частки в них розподіляються при емісії серед відомого обмеженого кола осіб; учасники цих підприємств можуть уступати належні їм частки тільки за згодою інших учасників; тут діє досить жорстка система колективного контролю над персональним складом учасників та кількістю належних кожному часток. При виході учасника із ТОВ на його вимогу і за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі.

Товариство з додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) визначається товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений установчими документами. Учасники ТОВ відповідають за його боргами своїми вкладами в уставний фонд, а якщо цього недостатньо -- додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному вкладам кожного учасника.

Повне товариство. „Повним визначається товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.”[7 ст. 66.]

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, в якому обов'язково повинні бути визначені розміри часток кожного із учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, форми участі у справах товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх його учасників. Кожний учасник має один голос, якщо установчим договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Прибуток та збитки товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено установчим договором.

Командитне товариство. Командитним визначається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів.

Командитне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, який підписується усіма повними учасниками. Установчий договір, крім загальних умов, характерних для всіх товариств, повинен містити умови про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного із повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір вкладу вкладників, а також розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками в порядку, встановленому для повного товариства. Вкладники не мають права брати участь в управлінні справами командитного товариства.

Підприємство, засноване на власності об'єднання громадян, -- це підприємство, яке створюється громадськими організаціями, благодійними організаціями, творчими спілками, релігійними організаціями тощо з метою здійснення господарської і комерційної діяльності, необхідної для виконання їх установчих завдань. Майно належить підприємству на праві повного господарського відання.

Комунальне підприємство -- це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності відповідної територіальної громади, яка об'єднує жителів села, декількох сіл, селища та міста. Територіальні громади утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, а також здійснюють контроль за їх діяльністю. Майно належить підприємству на праві повного господарського відання.

Державне підприємство Ї це підприємство, засноване на державній формі власності. Установчими документами державного підприємства є рішення його власника та статут, затверджений власником. Державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна і предмета діяльності при заснуванні, визначення мети і предмета діяльності, управління майном, розподіл прибутку тощо. Державному підприємству майно належить на праві повного господарського відання.

Казенне підприємство. Правове становище казенного підприємства відрізняється від правового становища інших комерційних юридичних осіб. Казенне підприємство теж здійснює підприємницьку діяльність, але воно виникає лише шляхом перетворення державного підприємства, яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації. Рішення про таке перетворення приймається Кабінетом Міністрів України. При цьому повинна існувати одна з таких умов:

- підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснювати тільки державним підприємством, наприклад, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї та ін.

- головним споживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;

- підприємство є суб'єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Кооператив Ї добровільне об'єднання громадян на засадах членства і власної трудової участі для спільного ведення комерційної або іншої діяльності, яка базується на об'єднанні членами кооперативу майнових пайових внесків.

Кооператив відрізняється від інших юридичних осіб за такими ознаками:

1) це добровільне об'єднання суб'єкітів цивільного права Ї фізичних осіб;

2) діяльність кооперативу базується на засадах членства учасників;

3) майнова відокремленість кооперативу ґрунтується на праві власності на об'єднане його членами майно (вступні, пайові та інші обов'язкові внески);

4) кооператив Ї єдиний власник цього майна. Член кооперативу не має права розпоряджатися кооперативним паєм. При припиненні членства в кооперативі громадяни мають право вимагати повернення кооперативного паю в порядку, що визначається статутом конкретного кооперативу.

2.3 Некомерційні юридичні особи

Некомерційні організації теж можуть мати різні організаційно-правові форми, тобто відрізнятися одна від одної за особливостями організаційної структури, способами відокремлення майна , відповідальністю, способами участі в цивільному обороті.

Однією з таких форм є споживчі кооперативи. Хоча закон не містить поняття споживчого кооперативу, можна дійти висновку, що споживчий кооператив Ї це об'єднання фізичних осіб на умовах членства з метою задоволення потреб в торговельному і побутовому обслуговуванні, інших послугах. Майно кооперативу складається з пайових внесків його членів. Споживчий кооператив на відміну від виробничого хоча й займається господарською діяльністю, але вона не пов'язана з одержанням прибутку. Прибуток йде на задоволення певних потреб членів товариства. Крім того члени споживчого кооперативу не повинні брати участь своєю працею в діяльності кооперативу і не несуть відповідальності за його борги.

До некомерційних організацій належать також установи. Установою називається організація, яка створена власником для здійснення функції некомерційного характеру і фінансується ним повністю або частково. Найбільш поширеним видом установ є державні установи, які здійснюють насамперед управлінські функції (міністерства, державні комітети, головні управління, комітети місцевих державних адміністрацій і т. ін.), правоохоронні органи (суди, органи міліції, прокуратури, арбітражні суди), державні наукові та навчальні заклади, державні організації охорони здоров'я, державні установи, які здійснюють соціально-культурні функції (театри, філармонії, музеї і т. ін.).

Надання цим організаціям статусу юридичних осіб обумовлено лише тим, що вони повинні брати участь у цивільному обороті, насамперед вирішуючи питання, пов'язанні з потребами свого матеріально-технічного забезпечення.Некомерційні юридичні особи можуть функціонувати в такій формі, як об'єднання громадян . Об'єднання громадян Ї це добровільне громадське угрупування, створене на засадах єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян створюються згідно із Законом України „Про об'єднання громадян” і можуть функціонувати в таких формах: політична партія; громадська партія.

Політична партія Ї це об'єднання громадян Ї прибічників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою є участь у здійснені державної політики, формуванні органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування і представництва в їх складі.

Громадська організація Ї це об'єднання громадян для задоволення захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Засновниками цих організацій є громадяни. Вони входять до складу об'єднання на засадах членства, але ніяких прав на майно організації не мають. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли віку 18 років. Членами об'єднань, можуть бути особи, які досягли 14 років.

Об'єднання громадян набувають статусу юридичної особи тільки у разі їх реєстрації.

Об'єднання громадян діють на основі статуту.

Благодійна організація Ї це недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності Ї безкорисливої діяльності, що не передбачає прибутків, в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійні організації можуть утворюватись у таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником), якими можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли віку 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності. Засновниками (засновником) не можуть бути органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації України, що фінансуються із бюджету.[16 с.104]

Творча спілка Ї це добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Творча спілка діє на принципах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва (музики, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композиторів, майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників, художників, кобзарів, рекламістів), самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напряму може бути створено одне або більше добровільних творчих об'єднань.

Творчі спілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнських творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Всі творчі спілки підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації творча спілка чи її регіональний осередок набуває статусу юридичної особи.

Діяльність творчої спілки припиняється згідно з рішенням загальних зборів ( з'їзду, конференції) творчої спілки або на підставі рішення суду в разі порушення законодавства України.

Релігійні організації. Правовий статус релігійних організацій регулюється Законом України від 23 квітня 1991р. „Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно з яким релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Закон не містить загального поняття релігійних організацій, а лише вказує на мету їх створення та види. Це можна пояснити тим, що правове поняття релігійної організації визначити дуже складно і перш за все тому, що існує безліч релігійних течій, які мають не однаковий рівень розвитку, різні традиції, догматичні уявлення.

Релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються із зазначених релігійних організацій.

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією або ліквідацією, які здійснюються відповідно до її власних настанов.

„Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю, основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені та сприяє її досягненню.” [2 ст.86]

Зазначена умова - необхідність відповідності цієї підприємницької діяльності меті, для якої юридична особа була створена, не припускає здійснення непідприємницькими товариствами будь-якої іншої підприємницької діяльності.

Об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

„Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають пава засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.”[4 ст.24]

Недодержання об'єднаннями громадян встановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставою для визнання недійсними установчих документів, заснованих ними підприємств, установ і організацій.

Благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що сприяють виконанню статутних завдань. Благодійні організації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.

Розділ ІІІ. ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

3.1 Поняття філії та представництва

Тенденція постійного розширення території, на якій кожна з юридичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, надавати послуги тощо) - закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правом створювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва. ЦК зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовно сутності філій та представництв юридичної особи, але встановив при цьому вичерпний перелік таких відокремлених підрозділів. Це - тільки філії і представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та який здійснює всі або частину її функцій (окремий цех, інше виробництво) .[2 ст.95 ч.1]Представництво є відокремленим підрозділом юридичної особи, розташованим поза її місцезнаходженням та який здійснює представництво і захист інтересів останньої [2 ст.95 ч.2]Згідно з положеннями ст. 95 Цивільного Кодексу України, як філія, так і представництво, не є юридичними особами (але разом із цим мають свій власний код у ЄДРПОУ), діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою (як правило, вищим органом юридичної особи - загальними зборами засновників (учасників)), і можуть наділятися певним майном для виконання своїх функцій. І філії і представництва можуть мати свої печатки та штампи.

Між тим ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед інших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбувається відокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією. Насправді це не так. Майно - власність юридичної особи і незалежно від відокремлення останнього залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення як за борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їх створила. Факт наділення майном філії або представництва пов'язується лише з веденням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансах останніх.

В залежності від обсягу повноважень, які надаються представнику, розрізняють 3 види довіреностей: - разову, яка видається на здійснення однієї конкретної дії (наприклад, отримання зарплати); - спеціальну - видається на здійснення однорідних дій; та - генеральну (загальну) - така довіреність видається на здійснення широкого кола юридично значущих дій, в тому числі укладення угод.Керівник філії отримує від юридичної особи саме генеральну довіреність, у якій зазначається вичерпний перелік повноважень, що надаються йому юридичною особою. Довіреність складається лише в письмовій формі, підписується керівником юридичної особи (головою правління, директором) та скріплюється печаткою відповідної юридичної особи.

Якщо в довіреності передбачено проведення керівником філії операцій з майновими та грошовими цінностями, довіреність також має бути підписана головним (старшим) бухгалтером юридичної особи [2 ст.66]У довіреності обов'язково зазначається строк, на який вона видається, що не може перевищувати 3 років.Слід мати на увазі, що довіреність, яка видається юридичною особою для здійснення будь-яких угод, не потребує нотаріального посвідчення.Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості останнім стати учасниками цивільних правовідносин, а їх намагання діяти від свого імені позбавлені цивільно - правового значення. Філії та представництва діють на підставі затвердженого юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядок їх діяльності.На практиці трапляються випадки, коли в тексті договору внаслідок помилки відсутні вказівки на те, що договір укладений від імені юридичної особи, а керівник все ж таки має належно оформлені повноваження. Цей факт, відповідно до роз'яснення ВАСУ “Про укладання договорів відособленими підрозділами юридичних осіб” від 30 березня 1995 р. № 02-5/220, не може бути підставою для визнання договору недійсним. У таких випадках договір слід вважати укладеним від імені юридичної особи. Зазначене положення не поширюється на випадки укладення договору з перевищенням повноважень, зазначених у довіреності.Також слід пам'ятати про те, що відповідальність за всі угоди чи інші дії керівника філії у межах наданих йому повноважень несе юридична особа, причому всім своїм майном, адже дії керівника філії - це дії юридичної особи [2 ст.32]Відокремленим підрозділам, які створила юридична особа, може надаватися право здійснювати в господарському суді повноваження сторони в справі. Такі права можуть надаватися статутом юридичної особи, положенням про відокремлений підрозділ або дорученням. Відокремлені підрозділи при цьому мають право від імені юридичної особи:

· вживати заходів досудового врегулювання спору;

· подавати до господарського суду позови;

· надсилати відгуки на позовні заяви;

· звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови суду в порядку нагляду;

· здійснювати інші процесуальні дії.

Відповідно, якщо через відособлений підрозділ, приміром, передбачається надавати послуги та/або виконувати роботи на території іншого регіону, то для цих цілей необхідно створити філію, а не представництво, тому що виходячи з положень Цивільного Кодексу України, представництво не має права надавати послуги та/або виконувати роботи (така діяльність за аналогією з юридичною особою з погляду законодавства буде вважається "нестатутною" або іншими словами такою, що суперечить положенням чинного законодавства, що в решті решт може створити певні труднощі та проблеми). Разом із цим, у даний час на практиці можна спостерігати, що, незважаючи на викладене вище у даному абзаці, як філії, так і представництва, здійснюють ті самі функції (тобто представництва по суті часто виконують і ті функції, які вони з погляду законодавства виконувати не мають права). [10 c.36]Позитивні моменти:- відокремлений підрозділ (філія, представництво) юридичної особи є повністю підконтрольним юридичній особі та залежним від юридичної особи, діє від імені та в інтересах юридичної особи, набуває прав та обов'язків для юридичної особи. Відповідно, у цьому випадку ризик виходу даної одиниці з-під контролю головної юридичної особи є мінімальним;- від імені відокремленого підрозділу (філії, представництва) діє його керівник, що призначається юридичною особою та діє насамперед на підставі довіреності, виданої юридичною особою.


Подобные документы

  • Поняття і ознаки юридичної особи в цивільному праві, її правоздатність. Підстави виникнення її прав та обов'язків. Порядок створення і припинення юридичних осіб. Характеристика комерційних і некомерційних організацій. Види господарських товариств.

    курсовая работа [38,0 K], добавлен 15.11.2010

  • Перелік ознак юридичної особи. Види організаційно-правових форм юридичних осіб, їх види залежно від способів об'єднання осіб або майна, виконання публічних функцій. Порядок створення і припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України.

    контрольная работа [32,0 K], добавлен 06.09.2016

  • Характеристика іноземних юридичних осіб, які є учасниками цивільних правовідносин. Відмінності створення підприємств, представництв іноземними юридичними особами. Основні ознаки договору про спільну діяльність. Види міжнародного комерційного арбітражу.

    курсовая работа [61,7 K], добавлен 11.04.2012

  • Поняття і ознаки юридичної особи. Способи його створення. Процедура визнання юридичної особи банкрутом. Поняття та сутність припинення юридичних осіб. Банкрутство як підстава ліквідації. Реорганізація юридичних осіб. Їх ліквідація при визнанні банкрутом.

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 18.04.2010

  • Поняття та види угод. Під угодою розуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав або обов’язків. Об’єкти авторського права. Реєстрація походження дитини від батьків, що перебувають в шлюбі.

    контрольная работа [27,2 K], добавлен 20.04.2006

  • Поняття юридичної особи як організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку, їх класифікація та різновиди, функції та значення в економіці, правове регулювання. Проблемні питання визначення видів юридичних осіб, шляхи їх усунення.

    курсовая работа [44,7 K], добавлен 10.10.2014

  • Поняття, ознаки та види позову; критерії його визнання та забезпечення. Визначення можливостей об'єднання та підстав роз'єднання кількох матеріально-правових вимог захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Розгляд умов мирової угоди сторін.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 05.05.2011

  • Поняття та сутність юридичної особи, їх поділ залежно від порядку та способу створення. Особливості акціонерних товариств, з додатковою та обмеженою відповідальністю, повних та командитних товариств. Класифікація юридичних осіб за іншими ознаками.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 17.02.2011

  • Особливості створення юридичних осіб за правом Великобританії та розкриття інформації про їх діяльність. Розгляд української системи реєстрації суб'єктів господарювання. Створення в Україні єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців.

    реферат [32,7 K], добавлен 24.03.2012

  • Зміст права власності юридичних осіб в Україні. Особливості права власності різних суб’єктів юридичних осіб: акціонерних і господарських товариств, релігійних організацій, політичних партій і громадських об’єднань, інших непідприємницьких організацій.

    курсовая работа [43,9 K], добавлен 05.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.