Правовідносини, як один із елементів суспільних відносин

Природно, що найбільший внесок у розвиток навчання про правовідносини внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, коли остання починає з цими готовими мірками вторгатися в інші соціальні сфери й аналізувати механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.

Юридичний інструментарій, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій. Звідси потреба якось доповнити цей механізм, розширити, зробити більш гнучким - для того щоб з його допомогою можна було упорядковувати, регулювати й інші відносини. Які ж?

Наприклад, відносини типу держава-держава, держава-громадянин, президент-парламент, депутат-виборець. Або, скажемо, відносини, зв'язані з дотриманням членами суспільства законів, правопорядку, карних, адміністративних і інших заборон, конституційних норм, прав людини.

Усі ці відносини виступають як правові, оскільки регулюються правом, виникають на основі відповідних юридичних установлень. Але це особливі, незвичайні правовідносини, до них не підходить або не зовсім підходить модель цивільно-правового взаємозв'язку суб'єктів («повинний - віддай», «виконай у термін», «плати неустойки»). У них своя специфіка. І подібні правові відносини вимагають такої ж пильної уваги й осмислення, як і традиційні, якщо не більшого. Адже вони недостатньо вивчені.

Так виникла ідея загальних, або загальнорегулятивних правовідносин. Вона була висунута потребами життя, практики. Наука лише узагальнила те, що існувало й існує в реальності. Важко тому погоджуватися з думками, що нібито дана конструкція не працює.

Пряма дія української Конституції, закріплення в ній природних прав людини, зміна кореляційні взаємозв'язки особистості і держави, інші реалії і пріоритети наших днів по-новому висвітлюють значення обговорюваного різновиду правових відносин.

Зміни, що відбуваються в країні, не тільки не коливають суті зазначеної концепції, а навпроти, додають їй нові важливі грані, риси, аргументи. Вона як би знаходить ще велику легітимність, правомірність. Розширюються границі і можливості її осмислення.

І якщо раніш були якісь сумніви на цей рахунок, то зараз, цілком відпали, тому що занадто очевидними стали наукові і законодавчі передумови для висування і відстоювання названих ідей.

Заперечення загальнорегулятивних правовідносин рівносильне запереченню дії конституційних норм, їхня ефективність. Звідси - нагальна потреба розробки даного напрямку в дослідженні багатоаспектної проблеми правовідносин, особливо в політичній області.

Іншими словами, перед нами типове правовідношення загального характеру, оскільки в ньому все-таки не конкретизовані необхідні деталі взаємних зобов'язань його учасників. Але це саме правовідношення опосередковуване правом, законом.

Конституційні норми при їхній прямій дії можуть породжувати як загальні, так і конкретні правовідносини. Перші виникають з моменту вступу в силу зазначених норм і існують постійно, другі ситуації між громадянином і Основним Законом країни, офіційною владою.

У літературі була висловлена думка, що виділення в правовій дійсності як особливий вид загальнорегулятивних правовідносин є безсумнівним досягненням нашої юридичної науки, що дозволяє «перебороти вузький обрій цивільного права в теорії правовідносин».

Р.О. Халфіна, що ґрунтовно займалася проблемою правовідносин, прийшла до висновку, що створення теорії правовідносини вимагає глибокого вивчення цього складного явища з більш широких позицій, чим ті, котрі традиційно прийнято в правовій науці.

Така ж позиція А.В. Міцкевича: «У самому широкому змісті до правових відносин можуть бути віднесені усі відносини, так чи інакше пов'язані з дією права в суспільстві».

Загальнорегулятивні правовідносини зайвий раз підкреслюють зв'язаність влади правом, показують, що сама держава знаходитися в рамках правовідносин і в якості їхнього учасника несе перед своїм контрагентами (суспільством, громадянином) відповідні обов'язки і відповідальність.

Підводячи підсумок, варто помітити, що обсяг дійсної роботи не дозволив зупинитися на багатьох важливих аспектах проблем правовідносин.

Визначені такі поняття, як суспільні відносини, структура, суб'єкти
(учасники) правовідносин, юридичний факт, а також їхній взаємозв'язок і взаємозалежність, взаємозумовленість. Тому що саме юридичні факти я є підставою, передумовою, виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Незважаючи на достаток наукової літератури, даний область правових знань вимагає рішення багатьох проблем, що ставить появу нових видів правовідносин, їхня зміна, викликана змінами в житті суспільства, виявляють нові проблеми в процесі правовикористовуючої діяльності. Подальший розвиток української державності, визнання пріоритету прав людини, становлення ринкових відносин, цивільного правового суспільства, зміни в суспільній свідомості переоцінка колишніх цінностей - усе це має потребу в науковому осмисленні, вільному від упередженості, закостенілих догм. Повинні бути також вироблені чіткі представлення про шляхи і долю здійснюваних у Україні реформ при формуванні правової держави.

І тоді відбудеться точне встановлення життєвих обставин - фактів, тоді може бути правильно застосований закон, восторжествує законність, справедливість, правопорядок.

Список використаної літератури:

1. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). 3а загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В.Б. Авер'янова.

2. Журнал "Право України" 2003 рік, №7

3. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка,

1999,-336с.

4. Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально- методичний посібник.

5. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: полный курс.

6. Журнал "Право: Теория и Практика" (№1-8 за 2003 г.)

7. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки Право України. -- 1998. -- № 1. -- С. 27-32.

8. Котюк В.О. Теорія права. - К., 1996. - С. 74.

9. Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М., 1998. - С. 281.

10. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 21. С. 311.

11. Ковачка Д.А. Функция, задачи, компетенция и нравстенность государственного строя // Правоведение. 1985. №4. С.41.

12. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 1974. С. 8.

13. Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе// Общая теория советского права. М., 1966 С. 277.