3. У слідчій і судовій практиці особливі утруднення викликає відмежування самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що і за інтелектуальними, і за вольовими ознаками ці види вини мають подібність. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому намірі особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому намірі -- реальну можливість їх настання. В другому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (бездіючи) з непрямим наміром, передбачає, що саме її діяння цілком ймовірне може заподіяти суспільно небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів провини за інтелектуальною ознакою.

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого наміру така: при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на запобігання можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи -- конкретний, спирається на обставину чи групу обставин, що здатні запобігти настання наслідків. Однак, як було відзначено вище, у підсумку цей розрахунок виходить невірним. При непрямому намірі особа свідоме допускає настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає якого-небудь розрахунку на запобігання наслідків, в окремих випадках, діючи з непрямим наміром, особа може навіть сподіватися на ненастання наслідків, однак така надія в неї невиразна за характером, надія "на либонь", на випадковість, а не на конкретні обставини. Так, суб'єкт, що штовхає у воду людину, яка не вміє плавати, з човна, що знаходиться на середині широкої і глибокої ріки, не має яких-небудь достатніх підстав для реальної надії ненастання загибелі потерпілого. Тому теорія карного права і судова практика розглядають такі злочини як скоєні з непрямим наміром.

4. Злочинна недбалість має місце тоді, коли особа, що скоїла суспільно небезпечне діяння, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачати. Таким чином, від інших видів провини (прямого і непрямого наміру, злочинної самовпевненості) недбалість відрізняється тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, Р. мав перевіряти, але не перевірив балони з киснем та воднем, недбало поставився до виконання своїх службових обов'язків і пофарбував балони навпаки, у результаті чого на заводі, куди були доставлені балони, сталася аварія - вибух і загинуло кілька чоловік. Р. був засуджений за недбалість діяння.

Для встановлення злочинної недбалості також необхідно проаналізувати її інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості. Формулюючи недбалість, законодавець, як і при описі самовпевненості, не дає характеристики психічного відношення суб'єкта злочину до своєї дії чи бездіяльності, а лише вказує на непередбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків при наявності обов'язку і можливості такого передбачення. Це, однак, не означає, що законодавець тим самим констатував відсутність в особі взагалі якого-небудь психічного відношення до діяння, що спричинило суспільно небезпечні наслідки. У роботах з психології і юриспруденції відзначається, що непередбачення наслідків свого діяння при наявності обов'язку і можливості їх передбачати -- це наслідок певного психічного процесу, що відбувається у свідомості особи.

Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи свідомості суспільної небезпеки чиненого нею діяння (чи бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Стосовно діяння (дії, бездіяльності) можуть бути визначені такі варіанти психічного стану:

а) суб'єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає можливості настання суспільно-небезпечних наслідків. Таке відношення характерне для випадків, коли суб'єкт вважає свій відступ від необхідної поведінки не істотним і не здатним набути негативного соціального значення. Наприклад, охоронець пропускає без належного дозволу на об'єкт, закритий для сторонніх, свого знайомого, не розуміючи, що останній може використовувати перебування на цьому об'єкті для здійснення протиправної дії;

б) суб'єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий спосіб він порушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керуючи транспортним засобом, не знизив швидкість до необхідної, тому що не помітив знак "Обмеження максимальної швидкості". Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;

в) саме діяння суб'єкта позбавлене усвідомленого вольового контролю, але цей контроль утрачений з його провини. Наприклад, робітник виробництва, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння і намагаючись устояти на ногах, хапається за рубильник, включає струм на лінію електропередачі в той час, коли на ній проводяться ремонтні роботи [11, c.139-140].

Як видно, у перелічених випадках суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпеки чиненої ним дії (чи бездіяльності), що і є головною рисою в характеристиці його відношення до свого діяння.

Непередбачення наслідків. Передбачає чи не передбачає суб'єкт настання суспільно небезпечних наслідків у конкретному випадку, залежить від його ставлення до суспільних інтересів. Непередбачення свідчить про неповажне ставлення особи до суспільних інтересів, його недостатню передбачливість при здійсненні службових обов'язків, при виконанні спеціальних правил, що регулюють ту чи іншу професійну діяльність, при дотриманні загальновизнаних норм людського спілкування. При турботливому, уважному ставленні до суспільних інтересів особа, як правило, передбачає можливі небезпечні наслідки своєї дії (бездіяльності) і або попереджає їх, або відмовляється від свого діяння.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце займає встановлення обов'язку і можливості суб'єкта передбачати суспільно небезпечні наслідки. Обов'язок, чи повинність, передбачати наслідки ("повинно було") у теорії карного права називають об'єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення ("могло") -- суб'єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідне сполучення об'єктивного і суб'єктивного критеріїв.

Об'єктивний критерій злочинної недбалості ґрунтується на вимогах персональної відповідальності суб'єкта, цей критерій означає обов'язок конкретної особи передбачати можливість настання суспільно небезпечних наслідків при здійсненні нею дій, що вимагають дотримання певних мір, зокрема, обережності. Це можуть бути як елементарні (прості) міри, що виникають у процесі безпосереднього спілкування людей один з одним, так і складні, наприклад, -- вимоги небезпеки при здійсненні професійної діяльності.

Обов'язок бути уважним і обачним при здійсненні відповідних дій, передбачати можливість настання їх небезпечних наслідків може випливати з законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), що регулюють ту чи іншу службову чи професійну діяльність, а також із загальновизнаних норм людського спілкування. Відсутність обов'язку для особи передбачати можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.

Суб'єктивний критерій злочинної недбалості варто розглядати в тісному зв'язку з об'єктивним. Вирішальне значення тут має установлення фактичної можливості особи передбачати зазначені в законі наслідки. Цю можливість необхідно погоджувати, по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості і кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого і професійного досвіду, стан здоров'я і т.д.); по-друге -- з тією конкретною обстановкою, у якій діяла дана особа. Наявність цих двох умов робить для суб'єкта реально можливим передбачення суспільно небезпечних наслідків. Вказівка в законі на те, що при злочинній недбалості крім обов'язку повинна бути і можливість передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння, виключає об'єктивне зобов'язання.

Вольова ознака злочинної недбалості полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для попередження таких наслідків. Щодо належних дій в особи відсутні характерні для волі переживання "потрібно", "я повинен" їх здійснити, хоча ситуація давала їй достатню інформацію для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприйняти й усвідомити цю інформацію і прийняти правильне рішення.

Як відзначалося, законодавець у ст. 25 КК сформулював недбалість щодо злочинів з матеріальними складами. Що стосується злочинів з формальними складами, то при описі вини характеристику її ознак необхідно давати щодо діяння (дії, бездіяльності), а не наслідків. Таке переміщення спричиняє заміну понять з "не передбачала" на "не усвідомлювала". Звідси для злочинів, що мають формальні склади, недбалість може бути визначена в такий спосіб: особа, що вчинила дію (бездіяльність), не усвідомлювала його суспільної небезпеки, хоча повинна була і могла усвідомлювати. Наприклад, при вльоті іноземного літака на територію України пілот, що ним керував, забув уключити відповідні пізнавальні знаки. Продовжуючи політ, пілот не усвідомлював, що порушує правила міжнародних польотів, тобто здійснює суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 281 КК, хоча повинен був і міг усвідомлювати цю обставину, якби виявив необхідну уважність.

5. "Випадок". Від злочинної недбалості варто відрізняти "випадок" ("казус"). "Випадок" у правозастосуванні явище нерідке, і актуальність питань, що з ним зв'язані, досить висока. Особливе поширення "випадок" має по справах про заподіяння шкоди життю і здоров'ю людини, виробничого травматизму, порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту.

"Випадок" у правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що наступили, знаходяться в причинному зв'язку з дією (чи бездіяльністю) особи, яка не тільки не передбачала можливості їх настання, але і не могла їх передбачати.

Наприклад, людина купила телевізор і, включивши його, раптом бачить, що відбулося самозаймання, у результаті чого вигорів будинок, загинули люди. Якими би тяжкими не були наслідки, якщо особа не повинна була і не могла їх передбачати, вона вважається невинною, і її діяння не вважається злочином, а нещасним випадком.

"Випадок" виключає вину в поведінці особи. На відміну від необережності "випадок" характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, що у сполученні з об'єктивним визначає необережність як вид вини.

Як бачимо, поняттям "випадок" охоплюються ситуації, коли незважаючи на наявність в особи обов'язку передбачати суспільно небезпечні наслідки (об'єктивного критерію), вона внаслідок конкретних обставин не має реальної можливості їх передбачати (відсутній суб'єктивний критерій).

Наприклад, водій робить поворот, а навстріч машині вибігає дівчина, що потрапляє під колеса. Або під час зупинки на червоне світло вантажівка врізається у зад машини внаслідок відмови гальм, результатом цього зіткнення є смерть пасажира на задньому сидінні: водій постраждалої машини міг, звичайно, передбачити суспільно небезпечні наслідки і про всяк випадок ухилятися від будь-яких машин ззаду, але це практично неможливо, і передбачити відмову гальм задньої машини під час зупинки на червоне світло водій, звичайно, не міг.

Отже, вина як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним Кодексом, та її наслідків, може бути виражена у формі умислу або необережності.

Вина за своїми формами поділяється на умисел та необережність.

У свою чергу умисел поділяється на непрямий, прямий, а необережність - на самовпевненість та недбалість.

Висновок

Як ми вияснили, вина - це психологічне ставлення особи до скоєного нею суспільно-небезпечного діяння і його наслідків. Вина становить обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони злочину. Ступінь вини визначається за тяжкістю скоєного діяння і небезпекою особистості винного.

Правильне з'ясування змісту вини, її форм і видів -- необхідна умова правильної кваліфікації злочинів. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону, а тим самим -- склад злочину і підставу кримінальної відповідальності.

Вина може існувати у формі умислу або необережності, або у змішаній формі щодо одного і то самого злочину.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Необережність розрізняють як злочинну самовпевненість і злочинну необережність.

Все кримінальне право засновано на принципі винної відповідальності особи за скоєне нею діяння. Вина передбачає правильне адекватне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину.

В житті трапляються випадки, коли особа, що вчинила конкретне діяння, помиляється в його фактичних ознаках або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. Тому при визначенні вини слід детально вивчити всі обставини справи, намір особи, юридичну та фактичну складові справи і зробити висновок про ті види вини, за які особа, що скоїла діяння, понесе відповідальність, а також виключити ті наслідки, у настанні яких особа не може бути визнана винною і, отже, відповідати за них. Презумпція невинуватості передбачає, що всі докази вини особи повинні бути доведені слідчими, а у разі їх недоведення, недостатності фактів або помилки у проведенні слідства, вилученні речдоказів та ін., особа визнається невинною.

Суб'єкт, що скоює протиправне діяння, як правило, усвідомлює свою вину. Але він може помилятися у її кваліфікації, юридичній природі чи уявленні про фактичні ознаки скоєного діяння.

КК не містить спеціальних норм про помилку. Проте поняття помилки, її види і значення визначаються наукою кримінального права і практикою на підставі аналізу таких понять, як суб'єктивна сторона, вина, умисел, необережність, "випадок" ("казус").

Вина підлягає ретельному дослідженню і доведенню на попередньому слідстві й у процесі судового розгляду на основі аналізу всіх зібраних у справі доказів.

Література

Законодавчі матеріали:

Конституція України 1996 р. - К.: Право, 1996. - 63 с.

Кримінальний кодекс України. - К.: Право, 2001; ВВР. - 2001. - № 25-26. - Розділ ІІІ. - Ст.11.

Навчальні посібники:

Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2 т. - Т.2. - М.: Юрид. лит., 1981.

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Конспект лекций. - Днепропетровск, 1993.

Герцензон А.А. Понятие преступления. - М., 1954.

Дубовик О.Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений. - М., 1977.

Карпушин М.П., Курлянский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М., 1974.

Комментарии к уголовному кодексу РФ. - М., 2001. - Глава 5. Вина.

Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 896 с.

Кримінальне право. Підручник /Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько Н.В. та ін. - К.: Правові джерела, 1998.

Ломако В.А. Субъективная сторона преступления // Уголовное право Украины. Общая часть. Учебник / Под ред. проф. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. - 2-е изд. - Харьков: Право, 1999. - С.126-145.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибко В.П. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 1999.

Прохоров В.С. Преступление и ответственность. - М.: Посткриптум, 1998.

Советское уголовное право. Общая часть. - М., 1981.

Спасович В.Д. Учебник уголовного права. Часть Общая. - СПб., 1963.

Уголовный кодекс Украины: от 5 апреля 2001 г. Комментарий отдельных положений / Сост. Н.И. Мельник, Н.И. Хавронюк. - К.: А.С.К., 2001.

Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне ПРАВО України: Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України / За ред. В.М. Бовсуновського. - К.: Наукова думка, 1995. - 455 с.

Статті:

Дубовик О.Л. Вина в немецком уголовном праве // Известия высших учебных заведений. Научно-теоретический журнал. - 1993. - № 3. - 03.05.

Лунеев В.В. Предпосылки объективного вменения и принцип виновной ответственности // Государство и право. - 1992. - № 9. - С. 54--62.

Идрисов Х.В. Вина как условие ответственности в российском гражданском праве. - Государство и прав. - 2010. - № 4. - С. 35-44.

Іноземна література:

Wessels. Strafrecht. Allgemeine Teil. 15 Аfl. Heidelberg, 1985.

Arno Plасk. Pladoyer fur die Abschaffung des Strafrechfs. - Munchen, 1974.

Lenсkner. Strafe, Schuld und Schuldfahigkeit. 1972

Размещено на Allbest.ru