"Вина" в цивільному та кримінальному праві
Історія еволюції поняття вини - психічного ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності. Три основні підходи щодо нормативного визначення поняття вини у теорії кримінального права.
Рубрика | Государство и право |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 17.02.2015 |
Размер файла | 17,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
"Вина" в цивільному та кримінальному праві
Винам -- психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності. Роглядаючи вину у цивільному та у кримінальному праві, можна дійти висновку, що вони мають як і спільні, так і відмінні риси. Питання про поняття вини в цивільному праві є одним з найдавніших та найбільш дискусійних. Історія еволюції поняття вини нараховує кілька десятків сторіч. І навіть на сьогодні не можна стверджувати, що доктрина цивільного права поставила в цьому питанні крапку. Вина в цивільному праві - за загальним правилом необхідний елемент складу цивільного правопорушення, що обумовлює застосування цивільно-правової відповідальності. Відповідальність без вини становить виняток і застосовується тільки у прямо встановлених законом випадках. Проблема вини як умови цивільно - правової відповідальності досліджується у науці з двох позицій: теорії спричинення (відповідальність виникає за сам факт заподіяння шкоди протиправною поведінкою особи) і теорії відповідальності за вину. Принцип відповідальності за вину є історично усталеним, він закріплений у нормах вітчизняного цивільного законодавства з 20 - х pp. XX ст. Незважаючи на тенденцію розширення кола випадків настання відповідальності незалежно від вини, принцип вини й сьогодні є однією з головних засад інституту відповідальності у цивільному праві. Згідно зі ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма регулює відповідальність за порушення суб'єктивних прав, які складають зміст зобов'язальних правовідносин, але вина є необхідною умовою будь - якого виду цивільно - правової відповідальності, зокрема, відповідальності за порушення абсолютних речових та особистих немайнових прав. Відповідно побудовані і статті 1166 та 1167 ЦК, які встановлюють загальні умови відповідальності за завдання майнової та моральної шкоди у зобов'язаннях по відшкодуванню шкоди. Причиною неможливості використання даної конструкції вини у цивільному праві є наявність такого суб'єкта цивільних правовідносин, як юридична особа, вольова поведінка якої не може визначатися через її "психічне ставлення". Однак це лише одна із причин недоцільності використання категорії "вина" саме у суб'єктивному розумінні. Крім цього, існує ряд інших чинників, які підтверджують цю позицію. Так, виходячи з компенсаційного характеру відповідальності у цивільному праві, форма вини особи (умисел або необережність та їх види), за загальним правилом, не впливають на розмір відповідальності. Якщо додержуватися визначення вини як психічного процесу, то стає незрозумілим така "байдужість" законодавства до того факту, що особа навмисно порушувала чи діяла необачно. Проте позиція законодавця має пояснення. По - перше, у цивільному праві, як приватному, на відміну від публічних галузей права, міри відповідальності впливають не на особу (особистість) правопорушника, тим самим визначаючи його суспільну небезпечність, а на його майнову сферу. Останнє фактично визнає лише неприпустимість його поведінки та забезпечує захист порушених суб'єктивних прав потерпілої особи. При цьому не визначається ступінь суспільної небезпеки правопорушення (залежно від форми вини), а лише констатується неприпустимість певної поведінки, якою порушене суб'єктивне право. По - друге, як вже зазначалося, у цивільному праві відповідальність виникає у правопорушника перед потерпылою особою і тому для особи, суб'єктивні права якої порушені, не має значення психологічне ставлення правопорушника до своїх дій та їх наслідків. І останнє, а саме, що стосується відповідальності осіб, які є законними представниками малолітніх осіб за шкоду, завдану останніми. Їх вина полягає у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Отже, у цих випадках вина не має суб'єктивного характеру. ЦК вперше закріпив легальну цивільно - правову дефініцію вини (ст. 614 ЦК), визначаючи її через обставини, які свідчать про її відсутність. Так, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК). Отже, вина у цивільному праві - це невжиття особою "сіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди. Дане визначення вини позбавлене суб'єктивної характеристики, воно ґрунтується на зовнішніх, об'єктивних критеріях визначення. Вживання всіх залежних від особи заходів є формою поведінки особи, а не її психічного ставлення. В актах міжнародного приватного права саме відсутність вини (а не її наявність) має юридичне значення. Такій підхід обумовлений закріпленням презумпції вини відповідальної особи, що позбавляє необхідності доведення вини правопорушника при застосуванні цивільно - правової відповідальності. Вина у цивільному праві існує у формі умислу або необережності. Необережність, у свою чергу, буває груба та легка. За загальним правилом, форми вини у цивільному праві не мають істотного значення і не впливають на розмір відповідальності, і тому на практиці питання форми вини здебільшого не розглядається. Іноді юридично значимою стає форма вини правопорушника, а у певних випадках і потерпшої особи, зокрема, для обчислення розміру шкоди, звільнення від цивільної відповідальності, чи набуває іншого юридичного значення. Так, відповідальність за правопорушення, вчинене умисно, не може бути скасована або обмежена домовленістю сторін порівняно з встановленою у законі (ч. 3 ст. 614 ЦК); не підлягає відшкодуванню шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу (ч. 1 ст. 1193 ЦК); умисел потерпілого є підставою звільнення особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, від відповідальності за шкоду, завдану цим джерелом (ч. 5 ст. 1187 ЦК). Слід додати, що в зобов'язаннях по відшкодуванню шкоди враховується і груба необережність потерпілого, якщо вона сприяла виникненню або збільшенню шкоди. Зокрема, при грубій необережності потерпілого, залежно від ступеня його вини (а в разі вини й особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня й її вини) розмір відшкодування зменшується (ч. 2 ст. 1193 ЦК). Що ж до кримінального права, то відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина - це центральне поняття кримінального права, основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину. Вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони складу злочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини ,на выдмынну выд цивільного права, виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Від правильного вирішення питання про вину насамперед залежить зміцнення законності в діяльності органів і посадових осіб, що ведуть боротьбу зі злочинністю. У кримінальному законодавстві України поняття вини вперше дано в КК України 2001 року. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею віку встановленого для кримінальної відповідальності за такий злочин. У теорії кримінального права щодо нормативного визначення поняття вини можна виділити три основні підходи:
1) дається нормативне визначення як загального поняття вини, так і окремих її форм та видів;
2) підхід, в якому відсутнє окреме визначення поняття вини на нормативному рівні, а даються визначення її окремих форм і/або видів;
3) на нормативному рівні закріплюються форми та види вини, але не розкривається їх зміст.
Перший підхід передбачено й у кримінальному праві Республіки Білорусь та України. Наприклад, у ч. 1 ст. 21 КК Республіки Білорусь дається визначення поняття вини, а у ст. 22, 23, 25 передбачається визначення її форм та видів. Другий підхід знайшов своє втілення, наприклад, у кримінальному праві Австралії, Республіки Польща, Франції, Швейцарії, штату Нью-Йорк (США). Так, у розділі 5 КК Австралії визначаються: елементи вини (п. 5.1), умисел (п. 5.2), злочинне знання (завідомість) (п. 5.3), необережність (п. 5.4), недбалість (п. 5.5); ст. 21 КК Республіки Сан-Марино визначає умисні злочини, неумисні злочини та проступки. Третій підхід застосовується, наприклад, в кримінальному праві Данії, Іспанії, Нідерландів, ФРН, Швеції, Японії. Так, у § 15 КК ФРН встановлено, що караним є лише умисне діяння, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережне діяння; ст. 38 КК Японії передбачає умисел, необережність та помилку. Хоча в кримінальних кодексах переважної більшості зарубіжних держав пряме визначення поняття вини не наводиться визначення поняття вини, що дається у ст. 23 КК України, потрібно, оскільки дозволяє:
1) визначити природу вини як психічного феномена, що має прояв при вчиненні злочину; вина психічний протиправний кримінальний
2) у загальних рисах розкрити зміст вини, її сутність;
3) відповісти на питання: до чого встановлюється психічне ставлення - до діяння, його наслідків або злочину в цілому, чи є вина проявом свідомого або несвідомого психічного, або вона є результатом їх взаємодії. Тому не можна погодитися з думкою тих вчених, які зазначають, що у зв'язку з багатогранністю, складністю, в певному розумінні - неосяжністю вини не слід давати її визначення в законі, яке може бути представлено лише у спрощених логічних формах. Домінуючою в теорії кримінального права України є психологічна концепція вини, з позицій якої і дається визначення цього поняття у ст. 23 КК України. Закріпивши у ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які не можна розуміти однозначно, зокрема, по-різному можна розуміти зміст понять "дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом", і термін "наслідки". Щодо розуміння змісту цих понять можна виділити два підходи. Таким чином, перший підхід дозволяє констатувати, що відповідні формулювання ст. 23 КК України не кореспондують з традиційним вживанням їх у межах вчення про склад злочину і потребують додаткових пояснень і застережень. Відповідно до другого підходу розуміння поняття "дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом" і поняття "наслідків" здійснюється в межах традиційної термінології вчення про склад злочину; тоді діяння (дія чи бездіяльність) розглядаються як елемент (ознака) об'єктивної сторони складу злочину. Таким же елементом (ознакою) є наслідки. Відповідно інші елементи об'єктивної сторони, які в окремих складах злочинів є обов'язковими (спосіб, час, місце, обстановка тощо), а тим більше елементи, що характеризують об'єкт злочину, зазначеними поняттями не охоплюються. Однак у межах складу злочину певне ставлення до так званих обов'язкових об'єктивних елементів (не лише до діяння та наслідків) традиційно утворює конкретний зміст вини. Таким чином, другий підхід дозволяє констатувати: якщо розуміти відповідні поняття в межах термінології, характерної для вчення про юридичний склад злочину, то визначення поняття вини в ст. 23 КК України потребує певних уточнень. Основними категоріями, що характеризують вину, є зміст і форма. Під змістом філософія розуміє єдність всіх складових елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, що являють собою визначальну сторону явищ або об'єктів. Вина як кримінально-правова категорія - це психічне ставлення, що знайшло вияв у конкретному злочині. Складовими елементами цього ставлення є свідомість та воля. Різні комбінації свідомості та волі як окремих елементів даного ставлення утворюють різні модифікації вини. Тому інтелект та воля у певному, передбаченому кримінальним законом їх поєднанні, утворюють зміст вини. Формою є внутрішня структура сталих зв'язків і взаємодій елементів, властивостей та процесів, що утворюють предмет або явище, а також спосіб існування і виразу змісту. Форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомості і волі), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності і визначеності інтелектуальних та вольових процесів, що відбувається в психіці суб'єкта злочину. Вона вказує на спосіб інтелектуальної і вольової взаємодії суб'єкта з об'єктивними обставинами, які становлять юридичну характеристику даного виду злочинів. Поняття "психічне ставлення", що вживається в ст. 23 КК України, конкретизується у відповідних формулюваннях, вжитих у ст. 24, 25 КК України. Такими формулюваннями є:
1) "усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання";
2) "усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання";
3) "передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення";
4) "не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити".
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину та форми вини як обов'язкової ознаки складу злочину. Вина у формі умислу та у формі необережності, змішана (подвійна) форма вини. Визначення вини за кримінальним законодавством Німеччини та Франції.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 14.08.2010Поняття вини, її юридична характеристика. Характеристика умислу та необережності та їх наслідки. Поняття, структура змішаної форми вини. Основні форми складної форми вини в складах окремих злочинів. Кримінально-процесуальне значення складної форми вини.
реферат [31,2 K], добавлен 15.03.2011Поняття, сутність, значення, зміст, ознаки, види, форми, ступінь та обсяг вини. Зміст умислу, його види та класифікація, елементи умисних злочинів (інтелектуальний і вольовий). Вина у формі необережності, види необережності. Злочини з двома формами вини.
курсовая работа [436,9 K], добавлен 24.02.2009Взаємодія вини і причинного зв'язку в кримінальному праві. Юридичні і фактичні помилки та їх кримінально-правове значення. Причинний зв'язок між діянням і наслідком. Суб'єктивна сторона та основні ознаки вини. Відмінність прямого і непрямого умислу.
реферат [27,7 K], добавлен 06.11.2009Поняття, елементи та соціальна сутність вини; визначення її ступеня за тяжкістю скоєного діяння і небезпекою особистості винного. Розгляд прямого і непрямого умислу. Історія розвитку інституту вини. Характеристика злочинної самовпевненості та недбалості.
реферат [51,0 K], добавлен 09.03.2012Роль та функції вини в німецькому кримінальному праві. Провина як ознака злочину. Нормативність розуміння провини. Поняття вини та її елементи. Законодавча регламентація інституту вини та форми вини в кримінально-правовому законодавстві Німеччини.
контрольная работа [27,8 K], добавлен 11.01.2011Поняття і спірні питання про визначення службової особи в кримінальному праві. Класифікація службових злочинів. Кримінологічна характеристика особи корупціонера: соціально-демографічні ознаки, соціальні ролі і статуси; моральні і психологічні особливості.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 05.01.2014Суб’єктивна сторона злочину - це психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Форма вини – це законодавча конструкція сукупності інтелектуального та вольового елементів, яка і визначає зміст вини та її форму.
реферат [26,7 K], добавлен 30.11.2008Поняття необережності як форми вини. Розповсюдженість злочинів при експлуатації транспортних засобів та травматизму на виробництві зі смертельними наслідками. Відмежування злочинної самовпевненості від непрямого умислу та злочинної недбалості від казусу.
курсовая работа [43,6 K], добавлен 06.09.2016Поняття, функції та признаки складу злочину; їх класифікація за різними ознаками. Зміст кримінально-правової кваліфікації вчиненого діяння. Ознайомлення зі складовими елементами об'єктивної та суб'єктивної сторін складу злочину. Види необережної вини.
дипломная работа [60,0 K], добавлен 26.08.2014