Склад злочину в сучасній теорії кримінального права

Поняття, функції та признаки складу злочину; їх класифікація за різними ознаками. Зміст кримінально-правової кваліфікації вчиненого діяння. Ознайомлення зі складовими елементами об'єктивної та суб'єктивної сторін складу злочину. Види необережної вини.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2014
Размер файла 60,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: Склад злочину в сучасній теорії кримінального права

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Поняття,види та значення складу злочину

1.1 Поняття та функції складу злочину

1.2 Види складу злочину

1.3 Значення складу злочину для кваліфікації злочинів

РОЗДІЛ 2. Елементи складу злочину

2.1 Загальна характеристика елементів складу злочину

2.2 Об`єкт злочину

2.3 Об`єктивна сторона складу злочину

2.4 Суб`єкт злочину

2.5 Суб`єктивна сторона складу злочину

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У кожній науці завжди є щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві його серцевиною, його ядром є "Склад злочину".

Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність або не злочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад вивчаються і розвиваються всі основні інститути кримінального права.

Актуальність даної теми, полягає у тому, що склад злочину є єдиним і достатнім показником наявності злочину, єдиною підставою кримінальної відповідальності. Крім цього, важливе значення складу злочину виявляється в тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між злочином і незлочинним суспільне небезпечним діянням: по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень).

У законодавчій практиці за допомогою складу злочину здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криміналізації діянь.

Об`єктом дослідження є сукупність кримінально-правових вчень про склад злочину та його елементи. Предметом дослідження є склад злочину, як передбачена законом про кримінальну відповідальність система елементів та відповідних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Метою написання даної дипломної роботи, є дослідження складу злочину та його елементів, а також дослідження його важливості для сучасного кримінального права.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

1.1 Поняття та функції складу злочину

Поняття злочину та його ознак визначають групу діянь, що відносять до категорії злочинів. Однак, якщо залишитись тільки з цим поняттям (злочин), то буде неможливою подальша класифікація злочинних проявів, віднесення окремих діянь за відповідними ознаками до окремих видів злочинів, структуризація видів злочинів, кваліфікація діянь, вчинених особами та вирішення інших питань практичного застосування кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу. З огляду на це, у кримінальному праві виникла потреба в розробці спеціального наукового апарату, за допомогою якого можна було б вирішувати питання, поставлені раніше. Таким апаратом став "Склад злочину", на підставі якого побудована конструкція норм Особливої частини КК України.

Уперше термін "склад злочину" (corpus delicti) застосував у 1581 р. відомий італійський криміналіст Фарінацій. Однак тривалий час це поняття використовувалось не як кримінально-правове, а як кримінально-процесуальне і криміналістичне [2,с.54].

У теорії кримінального права проблема визначення складу злочину зазнала за останній час певного розвитку. З кола радянських юристів, котрі зробили значний внесок для її вирішення, перш за все необхідно виділити А.Н. Трайніна, який провів фундаментальне дослідження складу злочину та пов'язаних з ним кримінально-правових категорій. В основу дефініції складу злочину цей відомий науковець поклав погляди Фейєрбаха, Штюбеля, Белінга, Міттермейєра, Менгера, Гарро, Бернера, Кьостлина, Білогриць-Котляревського, Кістяківського та інших.

А.Н. Трайнін уважав, що склад злочину є сукупністю усіх об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які згідно з радянським законом визначають конкретну суспільно небезпечну для соціалістичної держави дію (бездіяльність) як злочин [ 3, с. 17, 59, 60].

Наведене визначення є актуальним дотепер і слугує як базове для розкриття суті розглядуваного правового феномену [4, с. 261].

Подальша наукова розробка поняття "склад злочину" пов'язана з іменами видатних науковців радянського періоду: М. І. Бажанова, Я. М. Брайніна, В. М. Кудрявцева, В. П. Курляндського, Б. С Нікіфорова, А. А. Піонтковського, А. Б. Сахарова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація, В. М. Чвіхвадзе, М. Д. Шаргородського, Б. С. Утєвского та ін.[2,с.55].

Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину.

Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч.1 ст. 2 КК України), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК України) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК України [5, с. 64].

Склад злочину -- це передбачена законом про кримінальну відповідальність система елементів та відповідних до них ознак. У дефініціях більшості криміналістів зустрічається вираз "сукупність елементів" чи "сукупність ознак", а словосполучення "система елементів та відповідних до них ознак" майже не застосовується [6,с. 89].

Водночас надзвичайно важливо наголосити, що склад злочину становить не хаотичну сукупність, якийсь "конгломерат" елементів, а саме системне утворення, цілісне явище. Він завжди створюється законодавцем у повній відповідності до принципу цілісності. Його невід'ємною рисою є так званий "ефект системи".

Коріння вирішення поставленої проблеми знаходиться у самій природі досліджуваного кримінального явища, у системному характері його прояву. Система надає нових властивостей сукупності усіх елементів та їх ознак порівняно з тим, якщо б вони існували окремо, утворюючи склад злочину таким чином, що він з простої групи ознак перетворювався б на побудовану цілісну структуровану єдність. Взаємозв'язок між елементами складу злочину як цілісної системи настільки суттєвий, органічний, що змінення одного з елементів та, навіть, одної з ознак необхідно викликає зміну властивості інших ознак, елементів а, відтак, і всієї системи складу злочину у цілому.

Звідси випливає основне правило кваліфікації, яке можна було б викласти таким чином: "За відсутності хоча б однієї ознаки складу злочину відсутній склад злочину у цілому". Тобто, в кримінальному праві стосовно складу злочину діє принцип: один за всіх та всі за одного.

Якщо склад злочину відсутній, то відсутня і підстава кримінальної відповідальності. Адже згідно з ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. У зв'язку викладеним, особа, у діях якої склад злочину відсутній, не підлягає кримінальної відповідальності [4, с.263-264].

Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину.

По-перше, відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння характеризується різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки.

По-друге, склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.

Ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять нормативно-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями відповідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (прикладом можуть бути ознаки складів злочинів, передбачених статтями 247 та 274 КК України).

Наукою кримінального права визначено, що склад злочину, як один із найбільш важливих інститутів, виконує функції: а) фундаментальну; б) процесуальну; в) розмежувальну; г) гарантійну.

Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі й більш ніде. Єдиною підставою - тому, що іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою кримінальної відповідальності. Достатньою підставою - тому що встановлення складу злочину - це все (необхідні мінімум і максимум), що вимагається для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Необхідною підставою- тому що склад злочину виступає необхідною умовою такої відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відповідальність виключається.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування. Інші факти, які не мають відношення до складу злочину, не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше кримінально-правове (скажімо, для призначення покарання), цивільно-правове тощо значення.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочинної, один склад злочину від іншого. КК не містить двох складів злочинів, які були б повністю ідентичні за всіма ознаками.

Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону, який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене, є неприпустимим. Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові можливість самоорієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис протиправної поведінки [5, с.64-65, 67-68].

Таким чином, аналізуючи все вищезазначене,можна визначити, що склад злочину -- це передбачена законом про кримінальну відповідальність система елементів та відповідних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

1.2 Види складів злочину

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак і в кінцевому підсумку -- для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом опису ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

Суспільна небезпечність злочину -- це антисоціальна властивість, що об'єктивно існує, зумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцію і небезпечність конкретно вчиненого злочину. У кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчиненні конкретного злочину ця можливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину [7, с.82].

За ступенем суспільної небезпечності розрізняють такі види складів злочину:

1) основний;

2) кваліфікований;

3) особливо кваліфікований;

4) із пом'якшуючими обставинами [5, с.71].

Поділом складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпечності кримінальний закон встановлює у санкції статті відповідну межу певного виду та розміру покарання і тим самим звужує можливість суду за своїм міркуванням або розумінням призначати розмір покарання [8, с.91].

Основним (або простим) називають склад злочину певного виду без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин. Законодавчо це викладено у частині першій відповідної статті Особливої частини КК України. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство), ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка).

Кваліфікований склад злочину - це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад,склади злочинів, описані у ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах), ч. 2 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений повторно) [9, с. 115-116].

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами (ознаками). У такому складі міститься вказівка на обставини, що додають злочину особливої суспільної небезпеки. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у частинах 3, 4, 5 ст. 185 КК України (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою осіб) [5, с.71].

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (інколи його ще називають привілейованим) - це склад злочину з обставинами (ознаками), що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину, тобто за його вчинення в законі значно знижено розмір покарання порівняно з покаранням за дії, описані щодо основного складу злочину. До таких складів злочинів належать, зокрема, склади злочинів, описані у статтях 116-118 КК України: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство у випадку перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.[9,с.116]

Деякі автори, зокрема, М. Й. Коржанський за ступенем суспільної небезпечності склади злочинів поділяє на такі види, а саме:

- головні (які містять сукупність ознак злочину одного виду, наприклад, навмисне вбивство у ч. 1 ст. 115 КК України);

- кваліфіковані (з обтяжуючими обставинами (ч. 2 ст. 115 КК України, ч.2ст. 121 КК України та інші);

- менш небезпечні (з пом'якшуючими обставинами (статті 116, 123, 124 КК України) [10, с.139].

Залежно від способу описання злочину в кримінальному законі розрізняють таки види складів злочинів:

- простий склад злочину;

- складний склад злочину.

Простий склад містить опис ознак одного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

- двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу - ст. 187 КК України);

- двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 КК України);

- двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (наприклад, ст. 357 КК України).

До числа складних належать також склади злочинів, об'єктивна сторона яких характеризується різними способами вчинення злочину або настанням різних наслідків.

Отже, для простих складів злочинів характерним є наявність лише однієї ознаки кожного виду - одного безпосереднього об'єкта, одного виду предмета чи потерпілого, одного діяння чи наслідку тощо. Складним складам злочину притаманна наявність декількох таких "однойменних" ознак кожного виду або ж декількох різних ознак, які можуть замінити одна одну. Вони можуть бути зазначені у законі як обов'язкові, так і альтернативні [11, с. 92].

Залежно від конструкції об'єктивної сторони розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складом.

Матеріальний склад злочину передбачає настання шкідливих наслідків або реальну можливість їх настання як обов'язкову ознаку його об'єктивної сторони.

Водночас у ряді статей про шкідливі наслідки навіть не згадується. Закон не вимагає встановлювати наслідки в разі вчинення, зокрема, таких злочинів, як порушення недоторканності житла (ст. 162 КК України), незаконне перетинання державного кордону (ст. 331 КК України), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК України), одержання хабара (ст. 368 КК України) тощо.

Злочини з формальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони.

До таких злочинів належать, зокрема: державна зрада (ст. 111 КК України), підміна чужої дитини (ст. 148 КК України), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК України), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК України), введення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства й жорстокості (ст. 300 КК України) тощо [5, с.72].

Отже, поняття "формальний склад злочину" нічого іншого не означає, крім того, що наслідки цього злочину перебувають за межами складу злочину і встановлювати їх у кожному конкретному випадку не потрібно. Але наслідки і в злочинах з "формальними" складами завжди є або вони припускаються як реально можливі.

Злочин з матеріальним складом вважається закінченим з моменту не лише вчинення діяння, а й за обов'язкової умови настання або можливості настання зазначених у законі шкідливих наслідків. Водночас деякі злочини, що мають дуже високий ступінь суспільної небезпеки (статті 112, 257 КК України та інші) і пов'язані з можливістю настання тяжких наслідків, вважаються закінченими не з моменту настання злочинних наслідків, а з моменту вчинення самого діяння, спрямованого на досягнення таких наслідків. Такі діяння прийнято відносити до формальних складів злочину. Але вони за своєю сутністю мають не лише формальний, а й матеріальний зміст. Зазначені злочини вважаються закінченими не лише у випадку самого факту посягання на життя державного діяча або самого факту нападу банди, а й у випадку посягання, пов'язаного з позбавленням життя державного діяча, та у разі коли напад банди пов'язаний із захопленням майна. В обох цих випадках злочин має кваліфікуватися як закінчений відповідно до статей 112 і 257 КК України [19, с. 55-57]

Різновидом злочинів із формальним складом визнаються так звані усічені склади злочинів, які через їх підвищену суспільну небезпеку визнаються закінченими на більш ранніх стадіях вчинення злочину: готування або замах.

Момент закінчення злочину у таких складах переноситься на стадію попередньої злочинної діяльності.

Також у кримінально-правовій літературі виділяють і формально-матеріальні склади злочинів, до яких С. Д. Шапченко відносить злочини, момент закінчення яких пов'язаний як з часом вчинення діяння, так і з часом настання передбачених у відповідній нормі наслідків. Типовим прикладом є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК України) [5, с.73-74].

1.3 Значення складу злочину для кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, на яке заслуговує покарання, можна одержати тільки в результаті правильної кваліфікації [5, с. 74].

До визначення поняття кваліфікації злочину зверталися і звертаються фахівці теорії кримінального права.

Герцензон А.А. визначив кваліфікацію як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом [12, с. 4].

Такі науковці як Кудрявцев В. М., Курінов Б. А., Тарарухін С. А. та Навроцький В. О. розглядають кваліфікацію не тільки як процес встановлення точної відповідності між ознаками діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а ще і як юридичне закріплення в офіційному документі результату встановленої чи невстановленої відповідності [5, с.74].

Найбільш повним є визначення поняття кваліфікації, сформульоване В. О. Навроцьким. На його думку, кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону яка(і) псредбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності [11, с.33].

Кваліфікація - це певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція її дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного [5, с.75].

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. У свою чергу, це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

- "вибір" статті (статей, їхніх частин або пунктів) КК України, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме даної статті (статей, їх частин або пунктів) КК України. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, Повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК України;

- процесуальне закріплення висновку про те,що діяння передбачене певною статтею КК України та відповідно, що воно є/не є злочином чи іншим діянням, передбаченим КК України [11, с.11].

За допомогою кваліфікації дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Необхідною умовою правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також глибоке знання чинного кримінального законодавства.

При цьому встановлення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину становить юридичну підставу кваліфікації. У цьому положенні відбивається нерозривний зв'язок понять складу злочину і кваліфікації [5, с.75].

Кваліфікуючи злочин, ми визначаємо ту статтю КК, в якій закріплено склад вчиненого злочину. Тим самим за допомогою кваліфікації дається точна юридична і соціальна характеристика вчиненого діяння. Інакше кажучи, проведенням кваліфікації підтверджується склад злочину як підстава кримінальної відповідальності.

Кожен злочин завжди є певною єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Причому об'єктивні ознаки будь-якого злочину завжди становлять єдність з його суб'єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації полягає в послідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

Отже, це свідчить про те, що відсутність у діянні особи складу конкретного злочину унеможливлює правильну і повну кваліфікації вчиненого злочину. Тому склад злочину є підставою для правильної кваліфікації злочинного діяння [9, с.136-137].

Таким чином, правильним у юридичній літературі є визнання підставою або основою кваліфікації діяння складу злочину. Ознаки складу злочину встановлюються кримінальним законом, а ознаки злочину, вчиненого особою, встановлюють спеціальні державні органи - слідства, суду, прокуратури. Кваліфікація певного діяння і полягає у встановленні тотожності ознак складу злочину, встановлених законом, і ознак вчиненого діяння.

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

2.1 Загальна характеристика елементів складу злочину

Наука в багатьох випадках при дослідженні якогось складного явища вдається спочатку до його розподілу на складові, які дослідити простіше, а згодом, складаючи вже досліджені складові до одного цілого, формує уявлення стосовно явища в цілому [5,с. 69].

Елемент складу злочину -- це невід'ємна структурна складова цього утворення, підсистема взаємопов'язаних між собою ознак, що характеризують одну зі сторін злочину. Таких елементів всього чотири. У складі злочину елементи розташовуються таким чином: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона злочину [4, с.267-268].

Кожен з елементів складу злочину характеризують певні ознаки. Так, до ознак об'єкта злочину, крім суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, віднесено предмет злочину. Об'єктивну сторону характеризують: дія (бездіяльність), злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) та наслідками, що настали, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб'єкт злочину: осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність, посадове становище, відношення до військової служби тощо. Суб'єктивну сторону: вина, мотив, мета та емоційний стан.

З цих ознак, що наповнюють правовий зміст елементів складу злочину, обов'язковими, тобто необхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину відносяться: а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом; б) злочинна дія (бездіяльність); в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність); г) вина (умисел або необережність).

Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: уже розглянуті необхідні (обов'язкові) ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки [5,с.69].

Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак віднесені: а) предмет злочину; б) злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину; в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо); г) мотив, мета та емоційний стан.

У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК України, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших особистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК України) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа.

Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалтування) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.

Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність (зокрема, суб'єкт злочину - у ст. 18 КК України, осудність - ст. 19 КК України; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність,- ст. 23 КК України); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив, законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою.

Теорією кримінального права ознаки складу злочину, за логічним характером понять, що використовуються для опису цих ознак, поділяються на позитивні й негативні.

Перші виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в нього (наприклад, ч. З ст. 133 КК України передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкі наслідки). Другі - негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або властивостей (наприклад, ч. 1 ст. 122 КК України визначає умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених уст. 121 КК України).

За специфікою опису в законі розрізняють конкретно визначені й оціночні ознаки складу злочину. Зміст перших чітко й однозначно зафіксовано в законі (наприклад, позбавлення життя при вбивстві). Оціночні ознаки отримують реальне значення лише в процесі їх тлумачення правозастосовними інстанціями (наприклад, особлива жорстокість, шкода здоров'ю потерпілого, тяжкі наслідки тощо).

За стійкістю застосування ознаки складу злочину ще поділяються на постійні та перемінні. До постійних ознак складу злочину належать ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (наприклад, спосіб при крадіжці - таємне викрадення).

Перемінними називаються ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК України, де йдеться про порушення правил дорожнього руху або правил експлуатації транспорту).

Отже, елементи та їх ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за даний злочин [5, с.70-71].

2.2 Об`єкт злочину

Об'єктом злочину в кримінальному праві є те, на що скеровано суспільно небезпечне діяння, те, чому це діяння спричиняє шкоду або ставить під загрозу спричинення такої шкоди [2, с. 66].

В науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, грунтується і на чинному законодавстві (наприклад, статті 1, 293 і 296 КК України). Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин (наприклад, статті 185-190, 115-119 КК України) або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 208, 214 та КК України).

Отже, об'єктом будь-якого злочину, завжди є об'єктивні відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються у суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями) [13,с. 101-102].

Найпоширенішою в теорії кримінального права є структура суспільних відносин, за якою виділяють такі структурні елементи суспільних відносин:

- суб'єкти (носії суспільних відносин);

- предмет, з приводу якого існують суспільні відносини;

- соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Суб`єктами суспільних відносин суспільних відносин (учасниками відносин) може бути держава,різноманітні об`єднання громадян,юридичні та фізичні особи. Безсуб`єктних відносин у суспільстві бути не може. Чітке встановлення кола учасників суспільних відносин,тобто їх суб`єктивного складу,а також їх соціальних функцій у самих відносинах дає змогу визначити та виокремити ті суспільні відносини,які є об'єктом того чи іншого злочину.

Предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або у зв`язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі,матеріальні та духовні цінності,а також сама людина. Залежно від особливостей предмета всі суспільні відносини,як правило, поділяють на дві основні групи - матеріальні (предметом яких є майно,тварини,рослини тощо) та нематеріальні (державна влада,духовні блага,тощо).

Соціальний зв`язок як зміст суспільних відносин - це певна взаємодія, певний взаємозв`язок суб`єктів цих відносин. Соціальний зв'язок завжди виникає та існує з приводу конкретного предмета суспільних відносин,а тому йому властивий предметний характер. Так само, як і суспільні відносини,соціальний зв'язок має об'єктивний прояв,тобто існує у реальній дійсності [9, с.146]

Поряд з предметом суспільних відносин необхідно виокремлювати і предмет злочину як самостійну ознаку складу злочину. Предмет суспільних відносин і предмет злочину -- це різні правові явища. Предмет відносин -- це структурний елемент суспільних відносин. Предмет злочину, що існує поряд з об'єктом, є самостійною факультативною ознакою складу злочину.

Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.

З цього визначення випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Таке рішення обумовлене тим, що законодавець, описуючи той чи інший злочин, найчастіше вказує саме на конкретні речі, а точніше, їхні ознаки, властивості. Наприклад, відповідальність за ст. 265 КК України, яка передбачає склад незаконного поводження з радіоактивними матеріалами, може наставати лише в тому разі, коли предметом злочину є радіоактивні матеріали. Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то предмет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину. Крім того, предмет злочину -- це така ознака складу злочину, яка названа безпосередньо в самому законі. У цьому разі він є обов'язковою ознакою складу злочину. Так, у ст. 214 КК України зазначено, що предметом цього злочину можуть бути тільки дорогоцінні метали і дорогоцінного каміння. Відповідно до редакції ст. 246 КК України предметом незаконної порубки лісу може бути лише ліс [13, с.105-106].

Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення. Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності. Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Проте, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет -- факультативною [13, с.108-109].

У вітчизняній науці кримінального права найбільш прийнятною вважається триступенева класифікація об'єктів "по вертикалі". Згідно з нею розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкти. Визначальною рисою такої класифікації є те, що вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, її окремі групи та конкретні суспільні відносини повною мірою відповідають взаємовідносинам філософських категорій "загального", "особливого" ("спеціального") та "окремого" ("конкретного"). Усе це дає змогу визначити об'єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення [5, с.81].

Загальним об`єктом є вся сукупність суспільних відносин ,що охороняються законом про кримінальну відповідальність (права і свободи людини і громадянина,власність,громадський порядок та громадська безпека, довкілля). Але ця сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом як елементом складу злочину. У такому разі мова йде про об'єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об'єкта злочину [14, с.169]. Родовий об'єкт злочину-сукупність декількох однорідних груп суспільних відносин, об'єднаних за загальною ознакою. Як правило,за ознаками родового об'єкта злочину згруповані у розділи Особливої частини Кримінального кодексу однорідні злочинні діяння, що посягають на близькі за змістом суспільні відносини. Значення родового об'єкта полягає в тому,що його встановлення сприяє в ряді випадків точнішому з`ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, насамкінець, правильній кваліфікації злочинного діяння. Безпосередній об'єкт - охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, на які прямо(безпосередньо) спрямований певний злочин. Від об'єкта як елемента складу злочину безпосередній об'єкт відрізняється тим,що він складається лише з суб'єктів і благ (цінностей), які їм належать і з приводу чого виникають суспільні відносини. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою усіх складів злочину. Тому його точне встановлення при кваліфікації суспільно-небезпечного діяння є обов`язковим. Недотримання цієї вимоги може призвести до неправильної юридичної оцінки вчиненого [14, с.170-172].

2.3 Об`єктивна сторона складу злочину

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, що характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання [9, с.170].

На відміну від інших структурних частин складу злочину об'єктивна сторона містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статей Особливої частини КК відображається саме об'єктивна сторона складу злочину. Ретельне дослідження ознак об'єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь та дає можливість відмежовувати один злочин від іншого [15, с.135].

У теорії кримінального права питання щодо структурних елементів об'єктивної сторони складу злочину вирішується неоднозначно. Більшість авторів до об'єктивної сторони складу злочину відносять такі складові елементи:

- суспільно небезпечне (злочинне) діяння;

- суспільно небезпечні (шкідливі або злочинні) наслідки, які таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти;

- причинний зв'язок, який має бути між небезпечним діянням і шкідливими наслідками;

- обставини, що характеризують час, місце та спосіб вчинення злочину.

Зазначені елементи структури об'єктивної сторони складу злочину є її обов'язковими ознаками, які визначені в законі або випливають з його змісту та мають бути встановлені під час кваліфікації злочину [9, с.171].

Суспільно небезпечне діяння є обов'язковою, стержньовою ознакою щодо інших ознак об'єктивної сторони. Поняття "діяння" містить у собі дві форми поведінки особи, що вчиняє злочин,- дію та бездіяльність [5, с. 90].

Дія - це активна поведінка людини, її активний вчинок, пов'язаний з фізичним рухом її тіла. Суспільно небезпечна дія людини може бути одноразовою або багаторазовою (наприклад, удар кулаком в обличчя з метою спричинити фізичний біль, нанесення побоїв) [9, с.178]. Бездіяльність у кримінальному праві розуміється як суспільно небезпечна вольова пасивна поведінка особи, що полягає у невиконанні того діяння, яке особа повинна була і могла виконати чи попередити настання суспільно небезпечного наслідку [5, с. 91].

Необхідність виконати відповідні дії і невиконання яких дає змогу визначити таку поведінку як злочину бездіяльність, повинна завжди мати юридичний характер і випливати з відповідних правових положень, які відомі особі, яка їх не здійснює. Це може проявлятися, коли: така особа залишає без необхідної допомоги людину, яка знаходиться в небезпечному для житті становищі (ст. 135 КК), або в невиконанні своїх посадових або службових обов'язків, наприклад, при халатності (ст.367 КК) чи в неповідомленні капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК) тощо. В усіх таких випадках необхідно обов'язково встановлювати, що особа не тільки знала про необхідність виконання відповідних дій, а й мала можливість це зробити.

Початком злочинної бездіяльності слід вважати виникнення обов'язку діяти при розумінні цього та при наявній можливості це робити. Кінцем таких діянь потрібно ти час настання вказаних наслідків, або загроза їх настання, або вчинення відповідних дій в повному обсязі [16, с.88].

Серед ознак злочину одне з основних місць посідає його суспільна небезпечність. Її матеріалізація знаходить свій вираз саме в суспільно небезпечних наслідках, які викликає або може викликати злочинне діяння. Суспільно небезпечні наслідки діяння - це ті зміни в реальній дійсності, які викликає (може викликати) злочин, і визначаються як реальна або ймовірна шкода, що заподіюється в наслідок скоєння злочину прийнятим під охорону кримінальним законом суспільним відносинам. Суспільно небезпечний наслідок є обов'язковою характеристикою злочинів з матеріальним складом. Відсутність у злочинах цього виду суспільно небезпечних наслідків свідчить про відсутність закінченого складу злочину. Для злочинів з формальним складом і усічених злочинів наслідок не впливає на визначення наявності складу закінченого злочину [2, с.85 -86]

У теорії кримінального права виділяють чотири види суспільно небезпечної шкоди (злочинних наслідків), яку може спричинити злочин:

- фізичну (наприклад, у разі вбивства (статті 115-119 КК), тілесного ушкодження (статті 121-125 КК);

- майнову (зокрема, у разі грабежу (ст. 186 КК), умисного знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);

- моральну (у разі незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК);

- політичну (наприклад, у разі посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК), посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК).

Отже, в теорії кримінального права виділяють два типи характеру, які можуть мати суспільно небезпечні наслідки:

- матеріальний характер (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя);

- нематеріальний характер (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) [9, с.187].

У КК немає норм, які б вирішували питання причинного зв'язку. Однак цьому питанню приділяється значна увага в теорії кримінального права і практиці його застосування.

Наука кримінального права розглядає причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком з позиції філософії. Причина у філософії - це таке явище, яке неминуче з внутрішньою необхідністю породжує інше явище - наслідок. У кримінальному праві як причина виступає факт, тобто вчинення суспільно небезпечного діяння людиною, іншими словами, скоєння злочину, а в якості наслідку - результат від цього діяння - суспільно небезпечна шкода.

При розслідуванні злочину необхідно встановлювати причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком, при якому діяння повинно бути безпосередньою причиною наслідку, що настав. Як причина розцінюється суспільно небезпечна дія чи бездіяльність, а як наслідок - суспільно небезпечний результат, викликаний цим діянням.

У кримінальному праві суттєве значення має наявність не випадкового причинного зв'язку між діянням і наслідком, який є результатом випадкового збігу обставин, він не є результатом внутрішнього розвитку діяння, а безпосереднього - закономірного розвитку обставин.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать:

1) місце - це територія чи інше місце, де вчинюється злочин- не діяння та/або настають його наслідки;

2) час - це період, протягом якого скоюється злочин;

3) спосіб - це методи чи прийоми вчинення злочину;

4) обстановка - це сукупність умов, за яких скоюється злочин;

5) засоби - не предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину;

6) знаряддя - це зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату [19, c.15].

Місце вчинення злочину -- це певна територія, де було почато або закінчено злочинне діяння і настали злочинні наслідки. В ряді кримінально-правових норм в Особливій частині кримінального закону вони відіграють суттєву роль при кваліфікації злочинних діянь. Наприклад, полювання в заповідниках розглядається, при наявності усіх інших причин, як незаконне полювання (ст. 248 КК), або викрадення речей на полі бою, що знаходяться при вбивствах чи поранених, розглядається як мародерство (ст. 432 КК).

Час вчинення злочину -- це певна частина року, місяця, тижня, доби або наявність соціальних подій, що можуть мати загальне часове значення. Наприклад, у ст. 429 КК встановлена кримінальна відповідальність за самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти з використанням зброї.

Спосіб -- це сукупність заходів і методів, які використовує злочинець у процесі вчинення свого злочинного наміру. В Особливій частині КК України при конструюванні кримінально-правових норм, особливо тих, що передбачають відповідальність за однорідні діяння, можливе існування загального способу вчинення таких діянь і форм вчинення конкретних дій. Наприклад, для вчинення викрадення існує єдиний спосіб -- це вилучення чужого майна як сукупність певних дій, які мають відповідні мотив і мету. В той же час при вчиненні конкретного вилучення воно може набувати різних форм, наприклад, коли вилучення робиться таємно, то така форма має визнаватися крадіжкою, коли викрадення вчиняється відкрито -- грабежем, коли воно вчинюється за допомогою обману чи зловживання довірою -- шахрайством [16, с.94].

Спосіб вчинення злочину - цілісна структура поведінки, що є певною системою і певну структуру - сукупність взаємопов'язаних елементів, актів поведінки (дій, операцій, прийомів), спрямованих на підготовку, вчинення і приховування злочину [20, с. 5, 7].

Обстановка вчинення злочину -- це певна сукупність зовнішніх обставин, які вказані в законі і додатково характеризують злочин. Наприклад, для кваліфікації таких порушень громадського порядку, як хуліганство, потрібно, щоб такі суспільно небезпечні дії відбувалися публічно,в громадському місці і саме ця обставина дає змогу говорити про злочинне порушення громадського порядку [16,с.95].

Знаряддя і засоби вчинення злочину - це речі матеріального світу, за допомогою яких в певний спосіб (фізичний вплив на потерпілого, обман) полегшується вчинення злочину (виконання його об'єктивної сторони). До них можна віднести зброю, різні інструменти і прилади, авто- та мототранспортні засоби, підроблені документи, отруту тощо. Знаряддям злочину може бути і репутація особи, її кримінальний авторитет. Знаряддя і засоби є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, коли вони вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з неї (наприклад, зброя є обов'язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257 КК), транспортні засоби - кваліфікованого складу незаконного полювання (ст. 248 КК), чужий товарний знак - складу незаконного його використання (ст. 229 КК).

З'ясування вказаних ознак об'єктивної сторони має значення для кваліфікації діяння, а також на призначення покарання (п. п. 11, 12 ч. 1 ст. 67 КК)[9,с.211-212].

2.4 Суб'єкт злочину

Суб`єктом злочину визнають особу, яка характеризується певним набором обов'язкових ознак, до яких відносять:

1) те, що особа є фізичною;

2) досягнення віку,з якого може наставати кримінальна відповідальність;

3) осудність [17,с.221].

Перш за все суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа,тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6-8 КК,де прямо вказується,що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України,іноземці та особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства,установи,громадські організації тощо). Якщо на якому-небудь підприємстві в результаті порушення певних правил виробництва загинули люди,кримінальну відповідальність несе не підприємство,а конкретно винні в цьому службові особи [13, с.139].

Досягнення встановленого законом віку є однією з обов'язкових умов притягнення особи до кримінальної відповідальності. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).

Водночас закон (ч. 2 ст. 22 КК) передбачає так званий знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за ряд перелічених у ній злочинів. Серед них, зокрема: умисне убивство (статті 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. 3 статей 345, 350, 377, 398 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308 КК), грабіж (статті 186, 262, 308 КК), розбій (ст. 187, ч. 3 статей 262, 308) КК, вимагання (статті 189, 262, 308 КК). Слід зазначити, що кримінальна відповідальність може настати з 14 років лише за злочини, перелічені у ч. 2 ст. 22 КК. Цей перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає [5,c.102].

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

1) рівень розумового розвитку особи,свідомості особи, який свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 22 КК;

2) значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значну суспільну небезпечність більшості з цих злочинів[18, с.36].

Особа у віці від 14 до 16 років не несе відповідальності за злочини, які не передбачені у ч. 2 ст. 22 КК, навіть за умови, якщо вона брала участь у їх вчиненні як співучасник.

Суб'єктами окремих злочинів можуть бути особи, яким виповнилося більше шістнадцяти років. Так, відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність можуть нести тільки особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК). Суб'єктами злочинів проти правосуддя, які вчиняються суддями, можуть бути особи, які досягли 25-річного віку.

Аксіоматичним положенням кримінального права є те, що правильно оцінювати фактичні ознаки вчинюваного діяння й усвідомлювати його суспільно небезпечний характер, а також керувати своїми діями (бездіяльністю), що є необхідною умовою вини, може тільки осудна особа. Осудність є передумовою кримінальної відповідальності й покарання. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними [1, ст.19].


Подобные документы

  • Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, визначення його внутрішнього змісту. Встановлення мети і форми вини: умисел чи необережність. Дослідження змісту суб’єктивної сторони злочину за кримінальним законодавством України, Франції, Німеччини.

    курсовая работа [74,4 K], добавлен 14.02.2017

  • Форми вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину: умисел, необережність, змішана. Вина у кримінальному праві Франції та США. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Помилка та її кримінально-правове значення.

    курсовая работа [57,2 K], добавлен 29.01.2008

  • Аналіз правил щодо кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням віку суб’єкта складу злочину. Вік як обов’язкова ознака суб’єкта складу злочину. Знайомство з кримінально-правовим значенням віку суб’єкта складу злочину при кваліфікації.

    статья [22,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Кваліфікація злочинів по елементах складу злочину. Зміст та елементи правотворчого процесу. Суб'єктивна сторона складу злочину. Правотворчість у сфері кримінального права. Роль конструктивних ознак складу злочину. Особливість процедури кваліфікації.

    реферат [19,0 K], добавлен 06.11.2009

  • Поняття злочину, основні ознаки його складу. Аналіз ознак об’єктивної сторони складу злочину та предмета. Значення знарядь та засобів вчинення злочину при розслідуванні того чи іншого злочину. Основні відмежування знаряддя та засобу вчинення злочину.

    курсовая работа [82,5 K], добавлен 17.04.2012

  • Критерії розмежування злочину, передбаченого ст. 392 КК України, зі злочинами із суміжними складами, особливості їх кваліфікації. Класифікація злочинів за об’єктом посягання, потерпілим, місцем вчинення злочину, ознаками суб’єктивної сторони та мотивом.

    статья [20,7 K], добавлен 10.08.2017

  • Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину та форми вини як обов'язкової ознаки складу злочину. Вина у формі умислу та у формі необережності, змішана (подвійна) форма вини. Визначення вини за кримінальним законодавством Німеччини та Франції.

    курсовая работа [38,5 K], добавлен 14.08.2010

  • Поняття необережності, як форми вини. Поняття та елементи складу злочину. Поняття об’єкта злочину та його структура. Об’єктивна сторона злочину. Суб’єкт злочину. Суб’єктивна сторона злочину. Класифікація необережних злочинів, особливості їх криміналізації

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 18.03.2007

  • Дослідження кримінально-правової характеристики умисного вбивства, вчиненого на замовлення та основні причини розповсюдження злочинів такого типу. Стисла характеристика складу злочину, його об’єктивної та суб’єктивної сторони. Караність умисного вбивства.

    курсовая работа [67,9 K], добавлен 20.09.2012

  • Поняття кримінального права України, його принципи, предмет, структура, мета і функції. Характерні риси складу злочину. Основні та додаткові покарання, їх призначення. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна.

    контрольная работа [30,6 K], добавлен 11.02.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.