Актуальні проблеми кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Яке значення мають елементи й ознаки складу злочину для правильної кваліфікації злочинів? Який уплив справляють конструктивні особливості складів злочинів на кваліфікацію злочинів?

злочин службовий збагачення незаконний

Кваліфікація злочину дає відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує покарання. Відповіді на них можливо одержати тільки внаслідок правильної кваліфікації. Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння. У кваліфікації злочину знаходить вияв принцип персональної відповідальності особи за конкретне діяння, передбачене законом.

Кваліфікація - це не тільки встановлення фактичних даних про подію злочину, а й відшукання логічного зв'язку між подією злочину і конкретним складом злочину.

Кожен злочин має безліч ознак, але далеко не всі вони враховуються при кваліфікації: необхідно відібрати лише ті юридично значущі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого діяння. І якщо їх сукупність буде відповідати сукупності передбачених законом ознак, то це свідчить про наявність у діях винної особи складу певного злочину, а відсутність хоча б однієї з необхідних ознак - про відсутність у діях особи конкретного складу злочину.

Формула кваліфікації являє собою скорочену умовну вказівку на статті, частини й пункти статей Загальної та Особливої частин КК, якими передбачена відповідальність за вчинене діяння. Фактично, це сукупність цифрових та буквених позначень, що вказують на кримінально-правові норми, які підлягають застосуванню.

Елементи й ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину, чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за даний злочин.

Розглянемо, який вплив та значення мають для правильної кваліфікації елементи й ознаки складу злочину.

Склад злочину - це, насамперед, сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесуального законодавства України усуває можливість настання кримінальної відповідальності. Суттєве значення складу злочину полягає також і в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом саме поняття злочину.

У складі злочину розрізняють чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону. Названі чотири елементи складають дві групи: групу об'єктивних елементів (об'єкт і об'єктивна сторона) і групу суб'єктивних елементів (суб'єкт і суб'єктивна сторона).

Побудова складів злочинів підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину між собою. Виходячи з цих закономірностей, прийнято виділяти види складів злочинів:

За ступенем суспільної небезпеки розрізняють: основний; кваліфікований; особливо кваліфікований; склади злочинів із пом'якшуючими обставинами;

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють: простий та складний.

Залежно від конструкції об'єктивної сторони розрізняють: матеріальний; формальний; усічений; формально-матеріальний.

Основний (простий) - це склад злочину певного виду без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство), ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка).

Кваліфікований - це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах), ч.2 ст. 186 КК (грабіж, вчинений повторно).

Особливо кваліфікованим - склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами (ознаками). У такому складі міститься вказівка на обставини, що додають злочинові особливої суспільної небезпеки. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч.ч. З, 4, 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою).

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (інколи його ще називають привілейованим) - це склад злочину з обставинами (ознаками), що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину. До таких складів злочинів належать, зокрема, склади злочинів, описані у ст.ст. 116-118 КК (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця).

Простий склад злочину містить опис ознак одного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

а) двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу - ст. 187 КК);

б) двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 КК);

в) двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (наприклад, ст. 357 КК - викрадення, привла­снення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем).

До числа складних відносяться також склади злочинів, об'єктивна сторона яких характеризується різними способами вчинення злочину або настанням різних наслідків.

Злочини з матеріальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. У таких складах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. До злочинів з матеріальним складом відноситься вбивство (статті 115-119 КК), крадіжка (ст. 185 КК) та інші.

Злочини з формальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій.

Безумовно, що і в злочинах з формальним складом має місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до числа ознак злочину і знаходяться немовби за межами складу злочину. Настання таких наслідків не впливає на кваліфікацію злочину і може враховуватись лише при призначенні покарання. До злочинів із формальним складом відносяться одержання хабара (ст. 368 КК), дезертирство (ст. 408 КК), хуліганство (ст. 296 КК) та інші.

Різновидом злочинів із формальним складом визнаються так звані усічені склади злочинів, які у зв'язку з їх підвищеною суспільною небезпекою визнаються закінченими на більш ранніх стадіях вчинення злочину: готуванні або замаху. Момент закінчення злочину у таких складах переноситься на стадію попередньої злочинної діяльності. Так, розбій (ст. 187 КК) вважається закінченим із моменту нападу, а не з моменту заволодіння майном, а бандитизм (ст. 257 КК) - з моменту організації банди. Іншими словами, закон конструює ці злочини таким чином, що вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.

У кримінально-правовій літературі згадується ще й про формально-матеріальні склади злочинів. До цих складів відносяться злочини, момент закінчення яких пов'язаний як з часом вчинення діяння, так і з часом настання передбачених у відповідній нормі наслідків. Типовим прикладом є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК). Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього є одним юридичним складом злочину - це і є формально-матеріальний склад злочину: якщо в специфічну конструкцію особливо кваліфікованого складу зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить - зґвалтування малолітньої чи малолітнього - цей склад розглядається як формальний.

До цього ж виду складів злочину віднесено і такі злочини, що вважаються закінченими як з моменту настання злочинного наслідку, так і з моменту вчинення замаху на його досягнення (наприклад, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя - ст. 379 КК).

Склад злочину утворює лише певна кількість ознак, що встановлюється тільки кримінальним законом. Всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяються на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

Ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільно небезпечної шкоди;

Ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину - дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя, і т.ін.);

Ознаки, які характеризують діяча - його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

Ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину, такими є:

Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ознаками об'єкту злочину є:

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди в сфері цих суспільних відносин - пошкодженість, вразливість об'єкта;

в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільно небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину, куди входять ознаки:

а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т.ін.;

б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юридичних обов'язків;

в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Суб'єкт злочину - це ознаки, які характеризують автора злочину:

а) фізична особа - тільки фізичні особи визначаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;

б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність: загальна дієздатність - з 16 років; виключна дієздатність - з 14 років; особлива дієздатність - з 18 років;

в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт): громадянство; посадова особа; військовослужбовець; фах; рецидивіст; особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі; особа, що підлягає призову на строкову військову службу; працівник транспорту; член виборчої комісії; родинні відносини (батьки, діти).

Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) умисел - вчинення злочину навмисно;

б) необережність - вчинення злочину необережно;

в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

г) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;

д) емоції - почуття та переживання суб'єкта під час вчинення злочину.

В межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: обов'язкові ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До них відносяться:

а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;

б) злочинна дія (бездіяльність);

в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

г) вина (умисел або необережність).

Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак відносяться:

а) предмет злочину;

б) злочинні наслідки, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення зло­чину;

в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо);

г) мотив, мета та емоційний стан.

У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо в кримінальному законі, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших особистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа. Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у кримінальному законі (зокрема, суб'єкт злочину - ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 23 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою.

Неправильна кваліфікація призводить до невірної правової і соціально-моральної оцінки діяння, визначаючи тим самим і неправильне уявлення про характер і ступінь його суспільної небезпеки. У цьому плані цілком неприпустима кваліфікація діяння, що не містить ознак складу злочину, як злочинного. Така кваліфікація може призвести до засудження особи, яка взагалі не вчинювала злочин. Не менш шкідливі також і випадки протилежного характеру, якщо в діях, що є злочинними, не встановлено ознак складу злочину.

Найпоширенішими є помилки, коли злочинному діянню дається невідповідна кваліфікація. Наприклад, якщо діяння, що є розбоєм, кваліфікується як грабіж, умисне вбивство -- як вчинене з необережності, а крадіжка -- як шахрайство. У таких випадках діянню дається не лише неправильна юридична кваліфікація, а й неправильна соціально-моральна оцінка. Якщо, наприклад, хуліганство замість ч. 4 ст. 296 кваліфіковано за ч. 1 ст. 129, тобто як погроза вчинити вбивство, то тут не лише неправильно застосовано кримінальний закон, а й тяжкий злочин розцінений як злочин невеликої тяжкості. Адже хуліганство карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а погроза вчинити вбивство -- арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років. Кваліфікація ж за ст. 129 може призвести навіть до звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до положень розділу IX Загальної частини КК. Нарешті, оцінка у вироку діяння як погрози вчинити вбивство, а воно таким не є, призведе до того, що вирок суду не лише не матиме належного попереджувального впливу, а й підриватиме серед громадян авторитет суду, порушуватиме права громадянина.

2.Значення суб'єктивної сторони злочину для кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча приналежність органу, характер і сфера його діяльності, обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових функцій у порядку, передбаченому законом та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. У Розділі XVII Особливої частини КК -- «Злочини у сфері службової діяльності» (статті 364-370) -- передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій. Суб'єкт злочинів у сфері службової діяльності спеціальний - службова особа, визначення якої дається в п. 1 примітки до ст. 364 КК. Винятком є лише давання хабара (суб'єкт цього злочину загальний).

Злочини у сфері службової діяльності можуть бути і з формальним складом (ч. 1 ст. 366, ст.ст. 368-370 КК). Вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння незалежно від настання наслідків.

Встановлення суб'єктивної сторони складу злочину через низку ознак має важливе значення для кваліфікації злочину та призначення покарання, оскільки дає змогу оцінити як злочинця, так і ступінь тяжкості злочину, а також відмежувати злочинну поведінку від невинно заподіяної шкоди. Відносна самостійність суб'єктивної сторони полягає у тому, що вона породжує, регулює та спрямовує об'єктивну сторону злочину.

З суб'єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. Вина у таких злочинах із формальним складом, як службове підроблення без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) можлива лише у формі прямого умислу.

У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367 і ч. 2 ст. 366) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до суспільно небезпечних наслідків, які наступили внаслідок його вчинення. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки умисно, оскільки у ст. 364 вказується на умисне використання службового становища; у ст. 365 -- на умисне вчинення дій, які явно (тобто очевидно для всіх і передусім для самого винного) виходять за межі наданих йому повноважень; а в ст. 366 КК -- на завідомо неправдивий характер відомостей, що вносяться в офіційні документи. При вчиненні недбалості (ст. 366) діяння може бути як умисним (коли винний свідомо порушує встановлений законом порядок здійснення службової діяльності), так і необережним (коли винний приймає неправильне управлінське рішення внаслідок, наприклад, відсутності з його боку належної уважності, обачності, в разі невірної оцінки ситуації, що склалася).

Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною або змішаною формою вини. Діяння вчиняється тільки з прямим умислом, а щодо наслідків, передбачених частинами 1 і 2 ст. 364 -- вина може бути у формі умислу або необережності.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотив: 1) корисливі мотиви; 2) інші особисті інтереси; 3) інтереси третіх осіб.

1. Корисливі мотиви мають місце, коли службова особа, використовуючи своє службове становище, прагне отримати незаконну майнову вигоду від вчиненого внаслідок збагачення або позбавлення від матеріальних витрат. Службове зловживання, вчинене з корисливих мотивів і яке заподіяло майновий збиток, за характером і способом заподіяння такого збитку слід відрізняти від заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 191 КК. При службовому зловживанні матеріальна шкода може являти собою як реальний майновий збиток, так і упущену вигоду, тоді як у випадках, передбачених ст. 191, вона виражається тільки у реальному (прямому) збитку. При заволодінні майном (ст. 191) винний незаконно і безвідплатно обертає на свою користь чуже майно, використовуючи для цього службове становище як спосіб такого заволодіння. При службовому зловживанні (ст. 364) винний хоч і отримує майнову вигоду або позбувається матеріальних витрат, однак це не пов'язано з протиправним і безвідплатним обертанням (вилученням з фондів) майна на свою користь (наприклад, винний приховує шляхом заплутування обліку нестачу, що утворилася внаслідок недбалості, з метою уникнути матеріальної відповідальності).

2. Інші особисті інтереси -- це прагнення одержати вигоду нематеріального характеру, зумовлене такими мотивами, як кар'єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою в розв'язанні будь-якого питання, приховати свою некомпетентність тощо. До інших особистих інтересів можуть бути також віднесені такі мотиви, як помста, заздрість, пихатість, прагнення уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки в роботі тощо.

3. Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи протиправним шляхом догодити начальству, надати переваги або пільги чи звільнити від передбачених законом обов'язків родичів, членів сім'ї, знайомих чи будь-яких інших осіб.

При кваліфікації діяння за ст. 364 (Зловживання владою або службовим становищем) досить встановити наявність хоча б одного з указаних мотивів. їх відсутність свідчить про вчинення лише службового проступку, а в окремих випадках -- недбалості.

У частині 2 ст. 364 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, а в ч. З -- за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. правоохоронними є органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, а також інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Отже, для кваліфікації за ч. З ст. 364 необхідно, щоб: а) злочин був вчинений службовою особою;

б) службова особа була працівником правоохоронних органів;

в) в діянні особи були об'єктивні та суб'єктивні ознаки службового зловживання.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 364 -- виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 364 -- позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 364 -- позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

У судовій практиці найбільш характерними випадками перевищення службових повноважень визнаються: а) вчинення дій, які входять до компетенції будь-якої іншої (а не даної) службової особи; б) вчинення дій, які могли бути вчинені даною службовою особою, але лише за наявності особливих обставин (в особливих випадках, в особливій обстановці, з особливого дозволу, в особливому порядку); в) вчинення дій одноосібно, тоді як вони могли бути вчинені тільки колегіально; г) вчинення дій, на які жодна службова особа і за жодних обставин законом не уповноважена.

З суб'єктивної сторони перевищення влади або службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки службова особа усвідомлює, що її дії явно (тобто безперечно і очевидно для неї самої) вийдуть за межі наданих їй повноважень і бажає цього. Щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

У частині 2 ст. 365 встановлена відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося: 1) насильством; 2) застосуванням зброї або 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Суб'єктивна сторона підроблення за ч. 1 ст. 366 характеризується тільки прямим умислом, а за ч. 2, де кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків, вина щодо останніх може бути умисною і необережною.

Суб'єктивна сторона службової недбалості (ст. 367) частіше за все виражається у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива і змішана форма вини -- умисел щодо діяння і необережна форма вини щодо наслідків цього діяння. Не виключається недбалість і в тих випадках, коли умисно порушуючи свої службові обов'язки, винний передбачає і хоч не бажає, але свідомо припускає заподіяння істотної шкоди або настання тяжких наслідків (наприклад, цінний вантаж, що прибув на станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції хоч і передбачав таку можливість, але не виконав обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу має піклуватися вантажоодержувач). У таких випадках недбалість відрізняється від службового зловживання відсутністю у винного мотивів, передбачених ст. 364 КК.

Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370).

Суб'єктивна сторона одержання хабара (ст. 368) характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб'єктивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умислом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. Якщо особа, яка передає службовій особі незаконну винагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, помилково вважаючи, що вона зобов'язана сплатити штраф), то і службова особа за одержання хабара відповідати не може. За наявності для цього підстав вона може нести відповідальність за інший злочин (службове зловживання, обман покупців і замовників тощо). Дії службової особи, яка отримала гроші або інші цінності ніби для передачі їх іншій службовій особі як хабар, а насправді мала умисел їх привласнити, слід кваліфікувати не як одержання хабара, а як шахрайство (ст. 190) і службове зловживання (ст. 364), а за наявності для цього підстав і як підбурювання до замаху на давання хабара (ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ст. 369).

З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар.

Провокація хабара може бути вчинена тільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином з моменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано або одержано хабар. З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючи спеціальну мету -- викрити того, хто дав або взяв (або того та іншого) хабара.

Поява нових складів злочинів, пов'язаних з діяльністю службових осіб юридичних осіб приватного права та осіб, що надають публічні послуги (ст.ст.364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК), обумовлена відмінністю природи повноважень публічних та приватних службовців, їх значимості. Так, недержавні службові особи не беруть участі в управлінні державою та справами місцевого самоврядування, але все ж наділені певними управлінськими повноваженнями, за допомогою яких здатні завдати шкоди самим різним відносинам. У комерційних та інших організаціях, на відміну від публічної сфери управління, апарат менш відокремлений від процесу матеріального виробництва. У зв'язку з цим, наведені дві групи діянь мають особливості в об'єкті та своїх наслідках. Суспільна небезпека порушення встановленого порядку здійснення своїх повноважень державними та муніципальними службовими особами є більшою, ніж аналогічне порушення з боку приватних службових осіб.

Об'єктом цих діянь є суспільні відносини, що складаються між службовими особами юридичних осіб приватного права чи особами, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, та будь-якими суб'єктами, прямо зацікавленими у результатах їх діяльності, у зв'язку з їх владними (управлінськими) актами чи публічними послугами, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення такими службовими особами чи особами, які здійснюють професійну діяльність пов'язану з наданням публічних послуг, своїх повноважень.

Ознакою цих складів злочинів виступає неправомірна вигода, яка може бути засобом вчинення злочину, продуктом злочинної діяльності суб'єкта злочину, що відображає його корисливі прагнення, або характеризувати мотив та мету суб'єкта як корисливі.

За суб'єктним складом злочини, що розглядаються, можна поділити на дві групи: 1) за участю службових осіб юридичних осіб приватного права (ст.ст.3641, 365-1, 368-3 КК) та 2) за участю осіб, які здійснюють професійну діяльність пов'язану з наданням публічних послуг (ст.ст.365-2, 368-4 КК).

Поняття службової особи закріплене у ч 3 та ч.4 ст.18 КК. При цьому слід мати на увазі, що свої функції службова особа, як суб'єкт злочинів першої групи, повинна виконувати саме у юридичній особі приватного права. Згідно з ч.2 ст.81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст.87 ЦК.

Особами, які надають публічні послуги, є аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, третейські судді, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, а також інші особи, які здійснюють професійну діяльність пов'язану з наданням таких послуг. У законодавстві України відсутнє поняття публічної послуги, тому ця категорія є оціночною. Для визнання послуги публічно

3.Здійсніть співвідношення незаконного збагачення з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержанням неправомірної вигоди службовою особою

Проводячи відмежування пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України) від незаконного збагачення (ч. 2-5 ст. 368-2 КК України) завважимо, що ці злочини відрізняються за такими ознаками:

1) мінімально необхідним розміром предмета посягання як однією з підстав відповідальності (зокрема, для складу одержання неправомірної вигоди його не існує, а для складу незаконного збагачення він має становити принаймні значний розмір);

2) специфікою об'єктивної сторони (так, незаконне збагачення зовсім не обумовлене, на відміну від одержання неправомірної вигоди службовою особою, вчиненням чи не вчиненням службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, відтак незаконні цінності вручаються без якихось умов, «на згадку», «про всяк випадок», «на перспективу», але з урахуванням того, що в майбутньому виникне потреба у зверненні до службової особи з якимось проханням або сприянням у вирішенні певного питання. Тому відмінність цих злочинів слід формулювати шляхом зазначеної конкретизації приписів про те, за що службова особа одержує неправомірну вигоду.

Окрім вказаного незаконне збагачення далеко не завжди пов'язане із даванням неправомірної вигоди іншою особою, оскільки її одержання (накопичення) може бути здійснене за рахунок учинення службовою особою інших незаконних дій - зловживанням службовим становищем, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, ухиленням від сплати обов'язкових платежів тощо.

Також слід прийняти до уваги, що незаконне збагачення зазвичай є накопиченням майнових активів, що можуть надходити до службової особи внаслідок вчинення різних протиправних діянь, тоді як одержання неправомірної вигоди - це одне злочинне або певна повторність конкретних діянь з отримання такою особою неправомірної вигоди.

Завершуючи аналіз об'єктивної сторони, завважимо, що незаконне збагачення є закінченим з моменту одержання винним неправомірної вигоди у точно визначеному законом розмірі, а одержання неправомірної вигоди службовою особою - з моменту одержання лише частини обумовленої винним неправомірної вигоди). Вчені відзначають, що одержання неправомірної винагороди (частини 3-4 ст. 368 КК України) матиме місце у випадку, якщо службова особа одержує винагороду для себе чи третьої особи за вчинення чи не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Якщо ж службова особа одержує незаконну винагороду без такої умови, то її дії утворюють склад незаконного збагачення (ст. 368-2 КК України)

3) законодавець за незаконне збагачення передбачив значно меншу кількість кваліфікуючих ознак у порівнянні з одержанням неправомірної вигоди.

27 лютого 2019-го року Конституційний Суд України скасував статтю Кримінального кодексу про незаконне збагачення. суд виходив з наступної логіки - ця стаття зобов'язує особу доводити те, що її статки набуті у законний спосіб, а презумпція невинуватості говорить про те, що доводити провину особи - це функція держави. "Стаття 3682 Кодексу, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення", - сказано в рішенні.

4.Здійсніть відмежування підкупу службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, від інших злочинів, пов'язаних з одержанням неправомірної вигоди, а також від одержання дарунка (пожертви)

На відміну від ст.368 КК, у ст.ст.368-3 і 368-4 КК не закріплюються кваліфікуючі ознаки, пов'язані з розміром неправомірної вигоди як предмета, відповідно, комерційного підкупу і підкупу особи, яка надає публічні послуги.

Із диспозицій ст.368, ч.3 ст.368-3, ч.3 ст.368-4 КК випливає тісний і нерозривний зв'язок між одержанням хабара (неправомірної вигоди) і виконанням або невиконанням особою, яка одержує хабар (неправомірну вигоду), дій із використанням свого службового становища.

Відсутність або недоведеність такого зв'язку виключає наявність зазначених складів корупційних злочинів. Разом із тим фактичне виконання або невиконання дій по службі або при наданні публічних послуг знаходиться поза межами об'єктивної сторони одержання хабара, комерційного підкупу та підкупу особи, яка надає публічні послуги.

Свого часу Б.В. Волженкін писав, що, якщо матеріальна цінність отриманого в знак подяки предмета є явно незначною (букет квітів, коробка цукерок тощо), і з боку особи, яка вручила такий предмет, це було виключно знаком вдячності, уваги, то необхідно вести мову лише про службовий проступок, який не досяг суспільної небезпеки, притаманної злочину.

Водночас з точки зору новел антикорупційного законодавства України не слід забувати про наявність в КУпАП ст.172-5, частиною 1 якої передбачено відповідальність за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви).

На відміну від одержання хабара (ст.368 КК) та підкупу особи, яка надає публічні послуги (ч.3 ст.368-4 КК), особа, винна у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-5 КУпАП, отримує дарунок (пожертву) не за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар (неправомірну вигоду), чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданих їй повноважень, а, умовно кажучи, просто так. Подарунки чиновники не можуть брати від підлеглих чи від однієї ж особи регулярно.

5.Задача 1

Завідуючий оптовою базою Силін систематично займався привласненням товарів, обернувши всього на свою користь товарно-матеріальних цінностей на суму 70 000 грн. Боячись відповідальності, Силін вирішив інсценувати пограбування бази. Він умовив ніде не працюючих Вірченка та Свистунова обікрасти базу, зазначивши найбільш зручний для цього час. Вірченко і Свистунов погодилися з пропозицією, проникли до бази і викрали товарів на 13 000 грн., а потім за допомогою водія Колодія перевезли викрадене на квартиру до Свистунова і там залишили. За надану допомогу Колодій одержав відеомагнітофон.

Наступного дня Силін повідомив про крадіжку міліцію, зазначивши, що підозрює Вірченка та Свистунова. Як виявилося, Вірченко і Свистунов не знали про дійсні наміри Силіна, який таким чином бажав приховати вчинене ним привласнення товарів.

Вирішіть питання про відповідальність Силіна, Вірченка, Свистунова і Колодія.

Рішення

Дії Силіна слід кваліфікувати за ч.3 ст.191 КК України Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб. Сума збитку складає 83 000, що не підпадає під дію ч.4 та 5 цієї статті КК України. Згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян (НМДГ), то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 Податкового Кодексу України для відповідного року. Враховуючи новий Прожитковий мінімум - 2019 для працездатної особи (який складає 1921 грн.), з 01 січня 2019 податкова соціальна пільга (ПСП) = 960,50 грн. (половина розміру прожиткового мінімуму). Значним збитком є заподіяння шкоди на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на 2019 рік - від 96 050 грн до 252 500 грн).

Дії Силіна також попадають під дію ч.3 ст 27. КК України Види співучасників, організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їхню поведінку. Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати зокрема у: а) наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують виконання таких дій; б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Дії Вірченка, Свистунова та Колодія попередньо слід кваліфікувати за ч.2 ст. 185 крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб. У статтях 185, 186, 189 та 190 КК України значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вірченко, Свистунов та Колодій викрали та транспортували товарів на суму 13 000 гривень, що менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (96 050 грн.), тож їх дії не підпадають під ч.3, 4 та 5 статті 185 КК України.

6. Задача 2

Органами досудового слідства дії Знаменського були кваліфіковані за ч. 2 ст. 368 КК України. Під час розгляду матеріалів справи у суді було встановлено, що Знаменський, працюючи викладачем кафедри вищої математики індустріального інституту і обіймаючи посаду доцента, незаконно одержав від шести студентів винагороду за виставляння позитивних оцінок на курсовому екзамені - по 50 доларів США з кожного.

Однак суд не погодився з такою кваліфікацією і перекваліфікував дії Знаменського на ст. 354 КК України, вказавши, що викладач кафедри, приймаючи поточний екзамен, не може бути суб'єктом даного злочину, оскільки не є службовою особою і його дії по прийманню таких екзаменів пов'язані з виконанням суто професійних обов'язків.

Докладно проаналізуйте дії, становище Знаменського, доводи слідства, суду і дайте висновок по справі.

Рішення

Якщо студенти хочуть привітати улюбленого викладача зі святом чи просто так в робочий день, вони можуть дарувати що завгодно і без обмеження розміру витраченої суми. На відміну від державних службовців, які впродовж року мають право отримувати подарунки від одного джерела на загальну суму не більше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на день прийняття подарунка, а це станом на 01.01.2019 1921 гривня. Подарунок викладачеві не є корупційним правопорушенням згідно з визначенням корупції в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Викладач - не є службовою особою, згідно з приміткою до ст. 364 КК, службовими особами в ст.ст. 364, 365, 368, 3682, 369 КК є, зокрема, особи, які займають постійно чи тимчасово на державних або комунальних підприємствах посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням.

Якщо студент щось дарує і просить поставити гарну оцінку за іспит, він надає викладачеві неправомірну вигоду. Правоохоронні органи можуть це довести, якщо їм було відомо про такий факт заздалегідь і вони, наприклад, встановили відеоспостереження. Відповідальність для студента настає за ч. 1 ст. 354, для викладача - за ч. 3 ст. 354 Кримінального кодексу, де максимальним покаранням є позбавлення волі до 2 років.

Якщо суд здійснив перекваліфікацію зі статті 368 на 354, очевидно, що в суді не було доведено, те що Знаменський є саме службовою особою в цьому інституті, тобто окрім викладання міг виконувати організаційно-розпорядчі чи адміністративні функції (такі обов'язки покладаються, наприклад, на ректора, декана), а отже рішення суду - є вірним.

Використані джерела

1. Андрушко П. П., Стрижевська А. А. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика. Вісник Верховного Суду України. 2005. № 2.

2. Бабіков О. Майновий характер неправомірної вигоди. Вісник Національної академії прокуратури України. 2013. № 4.

3. Бондаренко О. С. Історичний аспект формування поняття «неправомірна вигода». Юридичний вісник. 2014. № 2 (31).

4. Витяг з ухвали Судової колегії в кримінальних справах Верховного суду України від 19.05.98 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0102700-98

5. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

№ 1082. Серія «ПРАВО». Випуск № 16, 2013 рік

6. Вісник Запорізького національного університету № 1 (І), 2012

7. Закон України Про запобігання корупції в редакції від 31.08.2018

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення в редакції від 07.02.2019

9. Кримінальний кодекс України в редакції від 26.02.2019

10. Постанова Пленуму Верховного суду України №5 від 26.04.2002 Про судову практику у справах про хабарництво

11. «Протидія корупції має здійснюватися виключно правовими засобами з дотриманням конституційних принципів», - Рішення КСУ, http://www.ccu.gov.ua/novyna/protydiya-korupciyi-maye-zdiysnyuvatysya-vyklyuchno-pravovymy-zasobamy-z-dotrymannyam

12. Сивопляс Ю. Ю. Окремі аспекти генезису терміна «неправомірна вигода». Науковий вісник Херсонського державного університету. 2014. Вип. 5-2. Т. 1.

13. Стрельцов Є. Л. Суб'єктивна сторона злочину. Вісник Асоціації кримінального права України. 2013. № 1 (1).

14. Тютюгін В. І. Поняття та ознаки корупційних злочинів. Вісник Асоціації кримінального права України. 2015. № 1 (4).

15. Хавронюк М. І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання корупції». К.: Атіка, 2011. 424 с.

Размещено на Allbest.ru