Відмінність знарядь і засобів вчинення злочину від предмета складу злочину

Поняття злочину, основні ознаки його складу. Аналіз ознак об’єктивної сторони складу злочину та предмета. Значення знарядь та засобів вчинення злочину при розслідуванні того чи іншого злочину. Основні відмежування знаряддя та засобу вчинення злочину.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 17.04.2012
Размер файла 82,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

злочин знаряддя розслідування

Кримінальне право України, як самостійна галузь права, визначає злочин, як кримінально-протиправне суспільно-небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом, до складу якого, як основні ознаки, входить наявність предмета (в об'єктові складу злочину) та знаряддя і засобів вчинення злочину (що включає об'єктивна сторона складу злочину).

Законодавство, зокрема Кримінальний Кодекс України (далі - КК), не дає визначення знаряддя, засобів та предмету, що входять до складу злочину, тому вони знаходять своє відображення у теорії кримінального права України, а саме у думках вчених, які нерідко розходяться.

Ускладнює роботу правоохоронців і той факт, що визначення знаряддя і засобів вчинення злочину та предмету складу злочину не зазначає у своїх постановах Пленум Верховного Суду України, нормативні акти якого, хоч і носять рекомендаційний характер, проте до яких часто звертаються правники у своїй діяльності.

Питання відмінності знаряддя і засобів вчинення злочину від предмету складу злочину є актуальним на сьогоднішній день. Визначальною причиною цієї актуальності і виступає той фактор, що чіткого законодавчого визначення цих понять немає. Так правильне визначення знаряддя і засобів вчинення злочину є визначальним для встановлення наявності чи відсутності об'єктивної сторони складу злочину, а в подальшому і злочину в цілому. Те ж саме можна стверджувати і про предмет складу злочину стосовно об'єкта складу злочину. Також ряд науковців визначає умови, за яких наявність знаряддя і засобів вчинення злочину встановлюють предмет складу цього злочину і навпаки - предмет складу злочину дозволяє визначити знаряддя і засоби його вчинення.

Існують думки вчених, які проводять розмежування між предметом складу злочину та знаряддями і засобами вчинення злочину за умовами визначення і порівняння їх ознак, визначаючи при цьому поведінку суб'єкта складу злочину: у визначенні знаряддя і засобів вчинення злочину - як обов'язково активну дію, а у визначенні предмету складу злочину - як можливу активну чи пасивну дію злочинця.

Вирішення цих питань має значення і для встановлення наявності злочину, що яскраво підтверджують справи зазначені у збірниках судової практики.

Встановлення знаряддя і засобів вчинення злочину має важливе значення у кримінально-процесуальних діях. Нерідко у різних злочинах однаковий предмет (річ) може виступати або знаряддям, або засобом вчинення відповідного злочину.

Вчення про предмет злочину, від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовній діяльності чи у процесі наукового тлумачення. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики.

Кримінальним кодексом України 2001 р. , порівняно з попереднім Кодексом 1960 р., значною мірою оновлені “старі” статті і передбачено чимало новел - зокрема, розширено кількість кримінально караних діянь, що зумовлює, поряд з іншим, необхідність точного встановлення предмета цих злочинів, а також знаряддя і засобів їх вчинення. Перешкодою на шляху до його пізнання є певні вади у вченні про предмет злочину. Так, у кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце знаряддя і засобів, а також предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака складу злочину, об'єкта посягання, об'єктивної сторони тощо). Немає усталеної відповіді на те, чи може бути предметом посягання інформація, електроенергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо. Звідси невирішеним видається питання щодо матеріальності предмета злочину. Спірним вважається також проблема визнання людини, її органів і тканин предметами злочинів та визнання тотожними у посяганнях проти особи понять предмета злочину і потерпілого. У слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а, отже, - про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України - далі КПК. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами носить діаметрально протилежний характер, що не можна сказати про визначення знаряддя і засобу вчинення злочину.

Перелік зазначених проблем не є вичерпним. Їх існування перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя, адже питання визначення предмету складу злочину, знаряддя та засобів його вчинення тягнуть за собою вирішення питання про наявність складу злочину, тобто вчинення особою злочину, як такого, та наявності кримінальної відповідальності, як міри покарання, в особи за вчинення даного діяння.

1. Поняття і характеристика знарядь та засобів вчинення злочину

1.1 Знаряддя вчинення злочину. Поняття та характеристика

Теорія кримінального права основним завданням КК визначає правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч.1 ст.1 КК)?. З цього можна зробити висновок, що центральним поняттям кримінального права є поняття злочину.

Відповідно до ч.1 ст.11 КК «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

КК цим визначенням злочину закріплює за ним ряд обов'язкових ознак, які визначають наведене поняття, як формально-матеріальне. До таких ознак відносяться: 1) злочин - це діяння, тобто певна вольова поведінка (вчинок) особи, яка може проявлятися у формі дії (активна поведінка) або бездіяльності (пасивна поведінка); 2) злочин - це суспільно небезпечне діяння, тобто діяння, яке заподіяло або створювало реальну загрозу заподіяння істотної шкоди тим суспільним відносинам, які поставлені під охорону Закону про кримінальну відповідальність; 3) злочин - це кримінально протиправне діяння, тобто таке, яке на час його вчинення чинним на той час КК визнавалося злочином; 4) злочин - це винне діяння (стт. 23 - 25 КК), тобто вчинення певної дії (або бездіяльності) з умисною або необережною формою вини; 5) злочин - це діяння вчинене суб'єктом злочину (ч.1 ст.18 КК), тобто фізичною осудною особою, «яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність» ; 6) злочин - це кримінально каране діяння, тобто за вчинення особою діяння зазначеного у диспозиції відповідної статті Особливої частини КК наступлять негативні наслідки, котрі вказані у санкції цієї ж статті. Ця ознака включає в себе також можливий факт звільнення від кримінальної відповідальності, що тягне за собою звільнення від покарання за скоєне у конкретних, визначених законом випадках. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

З вище вказаного я можу зробити висновок, що наслідком наявності злочину у діянні особи є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності. Проте, як зазначає законодавство, а зокрема КК, у ч.1 ст.2 КК «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом» . Звідси випливає, що для настання негативних наслідків для особи, в результаті вчинення нею передбаченого чинним КК суспільно небезпечного діяння, є наявність не лише ознак злочину, але і обов'язкова наявність складу злочину.

Теорія кримінального права визначає поняття складу злочину, як сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують конкретний вид суспільно небезпечного діяння і визначають його як злочин. Відсутність хоча б однієї з його ознак свідчить про відсутність у діях особи складу злочину, тобто відсутність злочину в цілому.

Так, поняття злочину і поняття складу злочину взаємопов'язані і перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту, де поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

Наука кримінального права, визначаючи склад злочину, як сукупність певних ознак, та, опираючись на законодавство, вказує на чотири елементи складу злочину, які визначають його наявність. Такими елементами є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Враховуючи обов'язковість даних елементів у складі конкретного злочину варто зауважити, що кожен із них визначається рядом ознак, які поділяються на обов'язкові та факультативні (необов'язкові). Так, для характеристики об'єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його необов'язкові ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб, засоби і знаряддя вчинення злочину.

Проте, вказуючи ознаки об'єктивної сторони, на мою думку, варто визначити поняття цього елемента складу злочину, адже найчастіше на практиці органами слідства та суду насамперед встановлюється саме об'єктивна сторона злочину, як зовнішня і найбільш інформативна, на підставі чого надалі з'ясовується зміст інших ознак складу злочину, адже ознаки саме цього елементу складу злочину зазначаються у диспозиціях норм кримінального законодавства, а саме КК.

Так, теорія кримінального права дає наступне визначення об'єктивної сторони складу злочину, визначаючи її як «сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання».

Визначення поняття об'єктивної сторони складу злочину, як і питання об'єкта складу злочину різними вченими трактується не однаково. Законодавчого визначення даного поняття немає, воно зазначається лише у теорії кримінального права і займає одне з центральних місць серед наукових праць вчених.

Ф.Г.Бурчак визначає об'єктивну сторону складу злочину, як «сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, котрі характеризують зовнішню сторону злочину і з позиції законодавця є необхідними і достатніми для притягнення винного до кримінальної відповідальності».

І.А.Грунтов поняття об'єктивної сторони складу злочину у сучасній науці кримінального права трактує, як «сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішню сторону суспільно небезпечної поведінки, що посягає на охоронюваний законом об'єкт, а також об'єктивні обставини й умови такої поведінки».

П.С.Матишевський з цього питання висловився «Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину» ?.

М.В.Володько визначає об'єктивну сторону складу злочину, як «сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкт кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання».

Ці вчені визначають об'єктивну сторону складу злочину як зовнішню сторону злочину, а також сукупність ознак певної суспільно небезпечної поведінки особи, яка посягає на об'єкт злочину. З даними визначеннями неможливо не погодитися, адже вони, по суті, збігаються, оскільки дублюють одна одну, тим самим доповнюючи свій зміст.

Ряд вчених у понятті об'єктивної сторони складу злочину зазначають перелік ознак даного елементу складу злочину, проте не виключають при цьому основної, на мою думку, ознаки - визначення її як зовнішнього прояву злочинного діяння.

Так, В.А.Номоконов дотримується думки, що об'єктивна сторона складу злочину - «це зовнішня сторона злочинного діяння, вчинюваного в певних умовах місця, часу, обстановки, яке заподіює шкоду об'єктові злочину».

Аналогічно визначення поняття об'єктивної сторони складу злочину зазначає М.І.Панов: «об'єктивна сторона складу злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину». Це визначення, на мою думку, є більш повним, ніж попереднє, адже містить в собі всі ознаки об'єктивної сторони складу злочину, а також не виключає зазначених іншими вченими характеристик, цим доповняючи їх думку.

Звідси можна зробити висновок, що поняття об'єктивної сторони складу злочину нерозривно пов'язане з його ознаками (обов'язковими та факультативними), без обов'язкової наявності яких, неможлива наявність об'єктивної сторони в цілому, тобто, як наслідок, і злочину взагалі.

До ознак об'єктивної сторони складу злочину теорія кримінального права відносить: 1) злочинне (суспільно небезпечне) діяння - це свідома, вольова поведінка (дія або бездіяльність) (ч.1 ст.11 КК) особи, яка «безпосередньо чи опосередковано заподіює істотну шкоду або створює загрозу заподіяння істотної шкоди об'єктові кримінально-правової охорони» ?; 2) суспільно небезпечні наслідки - це шкода заподіяна об'єкту кримінально-правової охорони суспільно небезпечним діянням; 3) причинний зв'язок між злочинним діянням та суспільно небезпечними наслідками означає, що суспільно небезпечний наслідок був породжений певним злочинним діянням, а не поведінкою третіх осіб. Ці три ознаки об'єктивної сторони складу злочину теорія кримінального права відносить до обов'язкових, проте виділяють і такі факультативні ознаки цього елемента складу злочину, як: спосіб, засоби, знаряддя, обстановка, місце, час вчинення злочину, які мають вагоме значення при розслідуванні конкретних справ.

Як вже зазначалося, вони виступають її факультативними ознаками. Однак у деяких статтях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначені (описані) і тому набувають у даному разі значення обов'язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчить про відсутність об'єктивної сторони злочину і, отже, складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Теорія кримінального права України визначає знаряддя вчинення злочину як речі матеріального світу, якими безпосередньо заподіюється або може бути заподіяна істотна шкода об'єктові кримінально-правової охорони . Це предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне устаткування тощо) ?.

Питання визначення поняття знаряддя вчинення злочину має законодавче вирішення, адже зазначається у п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. №10: Про судову практику у справах про злочини проти власності, знаряддями злочину у справах про злочини проти власності слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися особою чи особами, у співучасті з якими було вчинено такий злочин ?.

Знаряддя вчинення злочину має важливе значення при розслідуванні того чи іншого злочину, адже, як вище зазначено, відповідно до деяких статей Особливої частини КК визначається, як обов'язкова ознака наявності певного діяння чи певної стадії такого суспільно небезпечного діяння.

Так, ст.14 КК готування до злочину зазначає, що «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину» . Із даної статті випливає ряд ознак такої стадії вчинення злочину, як готування. До ряду цих ознак входить «підшукування або пристосування засобів чи знарядь», з чого, на мою думку, можна зробити висновок, що така факультативна ознака об'єктивної сторони складу злочину, як знаряддя вчинення злочину в даному випадку є обов'язковою, адже її наявність свідчить про присутність першої стадії вчинення злочину - стадії готування.

Кримінально-правове значення знаряддя вчинення злочину зазначає також Кримінально-процесуальний Кодекс України (далі - КПК), відносячи їх до речових доказів при розслідуванні справи. Ст.78 КПК дає таке визначення поняття речових доказів: речові докази - це «предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності» ?. Звідси можна зробити висновок, що знаряддя вчинення злочину входять до ряду предметів, які належать до речових доказів. Підтвердженням даного факту є п.п.1 п.3 ст.78 коментаря КПК, де зазначено, що до переліку предметів, які можуть бути речовими доказами відносяться «предмети, які були знаряддями вчинення злочину - зброя, якою було заподіяно тілесне ушкодження, предмети, за допомогою яких були відкриті приміщення, сховища (лом, відмичка, ключі та ін.)» .

Даний коментар не просто відносить знаряддя вчинення злочину до речових доказів при розслідуванні справи, але і розкриває перелік знарядь вчинення того чи іншого суспільно-небезпечного діяння, відносячи до нього зброю, якою було заподіяне тілесне ушкодження. Посилаючись на судову практику, стосовно даного факту Верховний Суд України вирішував питання кримінальної відповідальності громадянина К. у справі про перекваліфікацію дій винного з ч.1 ст.115 КК умисне вбивство на п.4 ч.2 ст.115 КК умисне вбивство вчинене з особливою жорстокістю, за наступних обставин: 18 жовтня 2002р. Ш. у своєму будинку під час вживання разом із Ж. та К. спиртних напоїв умисно вдарив останнього рукою в обличчя. У відповідь К. ударив Ш., а коли той упав на підлогу, з метою вбивства почав завдавати йому руками й ногами удари в життєво важливі органи, потім кухонним ножем заподіяв чотири різані рани в ділянці шиї та щелепи і при цьому відрізав вухо. Ж. також із метою позбавити Ш. життя завдав йому декілька ударів руками й ногами в ділянки розташування життєво важливих органів, а потім стрибнув на його грудну клітку, чим заподіяв численні переломи ребер справа та зліва, розриви капсули та паренхіми печінки. Внаслідок травматичного шоку від одержаних тілесних ушкоджень Ш. помер на місці вчинення злочину.

Суд вирішив , що у матеріалах справи відсутні об'єктивні ознаки , що свідчать про наявність у діях К. наміру завдати потерпілому особливих мук і страждань під час заподіювання йому тілесних ушкоджень, а тому кваліфікував дії К. за ч.1 ст.115 КК - умисне вбивство та засудив останнього на 11 років позбавлення волі.

У цій справі злочинець при вчиненні вбивства використав кухонний ніж, як знаряддя вчинення злочину, яким він завдав потерпілому поранення в ділянці шиї та щелепи. Тут кухонний ніж слід відносити до зброї, якою було поранено потерпілого і який свідчить про зв'язок між К. та вчиненням даного вбивства, адже на ньому залишились кров потерпілого та відбитки пальців особи, яка заподіяла тілесні ушкодження.

Подібна справа вирішувалася Верховним Судом України щодо питання про застосування конфіскації майна, як додаткового покарання,за вчинення неповнолітнім умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю під час розбійного нападу. Відповідно до обставин справи 30 червня 2000 р., приблизно об 11-й годині 30 хвилин, Л., упевнившись у тому, що неповнолітня С.О. знаходиться вдома одна, озброївся газобалонним пневматичним пістолетом і, взявши сумку, приїхав до будинку, де вона мешкала, з метою вчинення розбійного нападу на неї і заволодіння майном подружжя С-чів. Увійшовши в будинок і дочекавшись закінчення телефонної розмови С.О. з матір'ю, Л. завдав потерпілій ударів пістолетом та руками по голові й тулубу, декілька разі вистрілив із пістолета їй у голову і за шию перетягнув у кімнату, де вдарив головою об стіну, від чого С.О. знепритомніла. Взявши кухонний ніж, Л. повернувся до кімнати, де побачив, що потерпіла прийшла до тями й намагається подзвонити по телефону. Він за шию перетягнув її в іншу кімнату й почав душити. Подолавши опір потерпілої, завдав їй ударів руками, а потім з особливою жорстокістю ножем, заподіявши вісім непроникних ударів шиї, грудей, кінцівок і дев'ятнадцять ударів у груди, живіт, спину з ушкодженням легенів, серця та кишечника, що призвело до розвитку шоку і смерті С.О. Упевнившись, що та не подає ознак життя, Л. узяв відеомагнітофон «Панасонік» вартістю 1 тис. 400 грн., що належав подружжю С-чів, енциклопедію, альбом із фотокартками і з місця події зник .

Суд визнав Л. винним у вчиненні умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю під час розбійного нападу, проте своїм рішенням, відповідно до ст.98 КК 1960 року, визнав неправомірним застосування до злочинця конфіскації майна, як додаткового покарання з огляду на те, що Л. на момент вчинення злочину не досяг повноліття.

У даній справі, як і в попередній, знаряддям вчинення вбивства є кухонний ніж, яким було заподіяно численні тілесні ушкодження потерпілій. Проте до знарядь вчинення злочину тут також можна віднести газобалоновий пневматичний пістолет, яким злочинець спочатку завдавав потерпілій побої, а потім вистрілив із пістолета останній в голову. Дані знаряддя вчинення злочину свідчать про причетність особи злочинця до вчинення даного суспільно небезпечного діяння, а тому, відповідно до чинного КПК, відноситимуться до речових доказів у даній справі.

Відповідно до п.1 ст. 81 КПК знаряддя вчинення злочину, що належать обвинуваченому, незалежно від їхнього виду і способу виготовлення конфіскуються. Виняток становлять транспортні засоби, які винний використовує, як знаряддя вчинення злочину, проте користується ними за дорученням.

1.2 Поняття та кримінально-правове значення засобу вчинення злочину

Вчинення злочину, як реального суспільно небезпечного діяння, певною особою відбувається у певний час, певному місці і певній обстановці, з обранням злочинцем відповідних методів і пристосуванням певних засобів для досягнення поставленої мети, реалізації бажаного результату. Всі ці ознаки, як вже було раніше зазначено, відносяться до факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину, проте, у конкретних випадках зазначених в законодавстві, передбачені, як обов'язкові ознаки даного елементу складу злочину на відповідній його стадії.

Засоби вчинення злочину відносяться до таких ознак об'єктивної сторони складу злочину. Теорія науки кримінального права України дає таке визначення поняття засобів вчинення злочину - це речі матеріального світу, якими безпосередньо не заподіюється істотна шкода об'єктові кримінально-правової охорони, але які полегшують вчинення злочину. Це предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину для його полегшення чи прискорення, а також з метою створення умов для його вчинення.

Засоби вчинення злочину ще визначають, як предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння та поділяють їх на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Як було раніше зазначено, знаряддя - це предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний вплив на матеріальні об'єкти. До інших засобів вчинення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути віднесені підроблені документи, формений одяг та інші речі, які пристосовуються злочинцем для вчинення відповідного злочину.

У трасології засоби вчинення злочину нерідко розуміють лише як тверді фізичні тіла (пристрої), які мають сталу зовнішню форму, що дозволяє здійснювати криміналістичну ідентифікацію за слідами-відображеннями. Ця ж наука поділяє засоби вчинення злочину на: пристосовані і непристосовані; тверді, сипкі, рідкі і газоподібні; визначені і невизначені об'єкти. У слідознавстві не всі слідоутворювальні об'єкти можуть бути ідентифіковані за їх слідами-відображеннями. Для більшості об'єктів встановлюється лише їх групова належність. Тому підстави для класифікації мають бути змішаними. Відповідно до цього всі слідоутворювальні об'єкти поділяються на чотири класи: 1) знаряддя вчинення злочину; 2) зброя; 3) джерела підвищеної небезпеки; 4) сили і явища природи.

Тут знаряддя вчинення злочину розглядаються, як матеріальні предмети, які суб'єкт використовує під час скоєння злочину для досягнення поставленої мети. Ними можуть бути знаряддя праці, інструменти і непристосовані для цілеспрямованої злочинної діяльності предмети. Звідси, інструменти (приладдя) -- це предмети заводського або кустарного виготовлення, призначені для використання їх як ручних знарядь праці в соціальній діяльності. За призначенням інструменти поділяють на слюсарні (молоток, зубило, пилка по металу, свердло, напилок, ножиці, пробійник), теслярські (сокира, пилка-ножівка, пилка поперечна), столярні (стамеска, долото, рубанок тощо), садові (садовий ніж, ножиці), шевські (шило, ніж, швайка). До інструментів праці слід віднести й креслярські приладдя, ручки, олівці для письмових робіт, а також засоби і матеріали для письма (папір, чорнила). До цієї ж групи інструментів треба включити штампи, печатки, нумератори, пломбувальні лещата, друкарські машинки, комп'ютери, принтери, ксерокси та іншу розмножувальну техніку, яку використовують для вчинення злочину . Предмети -- тверді тіла, не пристосовані як знаряддя праці та інструменти, матеріальні предмети: камінь, палка, шматок металевої труби. До непристосованих предметів слід віднести й сипкі речовини, наприклад пісок, зерно, ошурки, тютюн; рідини -- гас, бензин, кислоти, які нерідко використовуються для вчинення злочину. Головною ознакою предмета, що використовується як засіб скоєння злочину, є його непристосованість як знаряддя для здійснення будь-якої роботи. Тому предмети при вчиненні злочину використовуються, як правило, спонтанно, суб'єкт звичайно знаходить їх на місці вчинення злочину, наприклад підбирає камінь, щоб завдати удару.

Зброя -- це засіб, пристосований і технічно придатний для нападу і захисту. Клас зброї поділяється на дві підгрупи: вогнепальну і холодну. Кожна підгрупа має свою внутрішню класифікацію. Так, вогнепальну зброю класифікують за такими підставами: цільове призначення, довжина ствола, швидкопальність, механізм заряджання, обробка каналу ствола, енергія пострілу тощо. Холодну зброю класифікують за різними підставами. Наприклад, за місцем виготовлення ії поділяють на заводську і кустарну (саморобну). Заводська зброя за призначенням поділяється на бойову, спортивну, мисливську; за конструкцією -- на клинкову (ножі, кинджали, багнети, шаблі і т.п.,), ударно-роздроблювальну (кастет, булава, дрюк, биток, пернач, шестопер, палиця, кистень) і комбіновану, коли в одному пристрої поєднуються елементи клинкової і ударно-роздроблювальної зброї. ?

Джерела підвищеної небезпеки -- кримінальне-правове поняття, яке включає пристрої та механізми виробничого і побутового призначення, транспортні засоби, сильнодіючі, отруйні, легкозаймисті речовини і фізичні явища. Вони іноді використовуються як засоби вчинення злочинів.

Сили і явища природа іноді використовуються як засоби вчинення злочину. Наприклад, використовуючи вогонь, злочинець здійснює підпали, навмисно знищує майно. Злочинець може викликати обвали у горах, шахті, кар'єрі, схід лавин і таким чином здійснити злочин, який може бути умисним або необережним. Вода може бути використана для утворення повені, затоплення ліній метрополітену, шахт, тобто для вчинення злочину. Проте такі злочини зараз є рідким явищем.

Засоби, як і знаряддя вчинення злочину, мають важливе значення при розслідуванні суспільно небезпечного діяння. Їх наявність є обов'язковою, відповідно до ст. 14 КК, для визначення стадії готування до злочину, а також для визначення одного із виду співучасників. Так, згідно із ч.5 ст.27 КК «пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховувати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи здобути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину» . З цієї статті можна зробити висновок, що надання засобів вчинення злочину або обіцянка переховувати їх є однією із кваліфікуючих ознак визначення співучасті, а саме одного із співучасників - пособника. Такий факт матиме вплив на розслідування злочину та призначення покарання особам, які діяли у співучасті, під час вчинення злочину.

Прикладом пристосування засобів при вчиненні злочину є вирішена Верховним Судом України справа громадянки О. щодо вчинення нею закінченого замаху на умисне вбивство на замовлення.

Як установив суд, злочин вчинено за таких обставин.

У листопаді 2003 р. О. разом зі своєю сім'єю - дочкою, сином та знайомим дочки Л. самовільно поселились у кв.51 на вул.Бірюзова,50 у м. Донецьку.

У серпні 2004 р. із місць позбавлення волі, повернувся Б., котрий до засудження проживав у зазначеній квартирі. Спочатку між О. і Б. була досягнута домовленість про спільне проживання в квартирі. Однак протягом 2004 - 2005 рр. у процесі спільного проживання на грунті зловживання Л. і Б. спиртними напоями між ними та О. склалися неприязні стосунки, постійно виникали конфлікти.

Не маючи впевненості в тому, що вона зможе нормалізувати стосунки з Л. і Б., в О. виник умисел усунути Б. шляхом його умисного вбивства, яке вирішила замовити Л., щоб позбутися і його через притягнення останнього до кримінальної відповідальності за вчинення умисного вбивства.

З метою реалізації свого злочинного наміру, спрямованого на позбавлення життя Б., О. в серпні 2005 р. у зазначеній квартирі запропонувала Л. вчинити вбивство Б. за винагороду в сумі 1500 дол. США, на що Л. дав згоду та домовився з М., з яким спільно мали вчинити вбивство Б., довівши до відома О. 23 листопада 2005 р. було досягнуто домовленості про те, що протягом трьох днів Л. з М. мають вчинити вбивство Б., а О. після цього у зазначений ними час передасть Л. та М. 1500 дол. США винагороди.

З метою реалізації злочинного наміру О. передала Л. та М. 300 грн. завдатку, пообіцявши передати решту суми після вчинення вбивства. Однак злочинний умисел О. не був доведений до кінця у зв'язку з добровільною відмовою виконавців Л. та М. від вчинення злочину та зверненням їх у правоохоронні органи.

28 листопада 2005 р. за місце проживання Б. правоохоронними органами було інсценовано вбивство Б. Після чого Л. та М. потребували в О. передачі їм раніше обумовленої суми за виконання замовленого вбивства.

29 листопада 2005 р. під приводом фінансових труднощів О. взяла у борг у К. 1500 дол. США та, домовившись про місце передачі винагороди, у приміщенні магазину «Тканини» передала Л. та М. зазначену суму, після чого відразу була затримана працівниками міліції.

Рішенням суду О. була засуджена до 7 років позбавлення волі за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, п.11 ч.2 ст.115 КК України .

У даній справі О., для реалізації свого злочинного наміру, як засоби для вчинення умисного вбивства, взяла у борг 1500 дол. США у К., щоб розрахуватися з Л. та М. за вчинене на замовлення вбивство, а також іншими способами сприяла вчиненню даного злочину, під якими слід розуміти також і підшукування співучасників та домовленість із ними.

З вище зазначеного, на мою думку, можна зробити висновок, що засоби вчинення злочину використовуються злочинцем для полегшення вчинення злочину або для сприяння його вчиненню. Тут цілком виправдано підтверджується вище вказане визначення даного поняття. Адже ознаками засобів вчинення злочину слід вважати: 1) це речі матеріального світу ( у вказаній справі засобами є гроші, котрі О. взяла у борг для того, щоб розрахуватися з Л. та М. за вчинене вбивство); 2) це речі, якими безпосередньо не заподіюється істотна шкода об'єктові кримінально-правової охорони (засоби призначені лише для полегшення чи прискорення вчинення злочину, а також з метою створення умов для його вчинення); 3) це речі, які полегшують вчинення злочину ( злочинець мала на меті вбити потерпілого та позбутися виконавця вчинення вбивства через неприязні стосунки із ними, а тому пообіцяла винагороду за вчинення умисного вбивства, що призвело до потреби підшукування та пристосування необхідних засобів (грошей) для вчинення даного злочину).

Ще одним прикладом пристосування засобів для вчинення незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту лише таких товарів, до ціни яких включено акцизний збір у справі громадянки К., яка вирішувалася Верховним Судом України та виходила із наступних обставин.

10 червня 2002 р. громадянка К. у своїй квартирі збула 1,5 літра незаконно виготовленого самогону, а також незаконно зберігала з метою збуту 8,25 літра цього спиртного напою, два бідони із закваскою та обладнання для виготовлення самогону .

Рішенням суду громадянку К. засуджено за ч.1 ст.204 КК за збут незаконно виготовлених алкогольних напоїв та призначено покарання у вигляді штрафу з конфіскацією виготовленої продукції.

В даному випадку засобами вчинення злочину виступатиме два бідони з закваскою і обладнання для виготовлення самогону для вчинення відповідного злочину.

Засоби вчинення злочину в одних випадках істотно полегшують вчинення злочину, в інших - без них це взагалі неможливо, адже засоби є обов'язковою ознакою складу злочину, коли вони безпосередньо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту. Так, зброя є обов'язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257); вогнепальна чи холодна зброя або інші предмети, спеціально пристосовані чи заздалегідь приготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, є обов'язковими (в альтернативі) ознаками особливо злісного хуліганства і ін..

Засоби вчинення злочину тісно пов'язані із знаряддями вчинення відповідного злочину. Вони мають ряд подібних та відмінних ознак, проте перебувають у тісному зв'язку безпосередньо під час вчинення відповідного злочину та мають важливе значення при проведенні розслідування справи, порядок та правила проведення якого регулюється КПК України.

1.3 Порівняння знаряддя і засобу вчинення злочину, їх відмежування

Знаряддя та засоби вчинення злочину, як необов'язкові ознаки об'єктивної сторони складу злочину, мають вагоме значення при розслідуванні злочинів у різних сферах, адже є предметами, якими безпосередньо або опосередковано завдається істотна шкода об'єктові кримінально-правового регулювання.

З огляду на це, а також, підсумовуючи вище сказане, слід визначити ряд ознак, які притаманні знаряддям та засобам вчинення злочину та вказують на їх подібність та відмінність.

Знаряддя та засоби вчинення злочину характеризуються як:

- речі матеріального світу;

- речі, якими заподіюється істотна шкода об'єктові кримінально-правового регулювання;

- речі, які за своїми, притаманними їм на момент вчинення злочину, властивостями можуть бути використані для вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння ?;

- речі, які використовуються злочинцем під час вчинення злочину;

- речі, які можуть бути призначені для реалізації злочинного наміру суб'єкта злочину ?;

- речі, які можуть використовуватись для досягнення інших незлочинних цілей;

- знаряддя та засоби вчинення злочину можуть виступати, як обов'язкова ознака об'єктивної сторони складу злочину, якщо вони зазначені у диспозиції норми Особливої частини КК або однозначно випливають з неї .

Даний перелік характерних знаряддям та засобам вчинення злочину ознак свідчить про їх подібність, як факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину, проте варто визначити і ряд відмінностей знаряддя вчинення злочину від засобів вчинення злочину, які випливають вже із самих визначень вказаних понять та інших кваліфікуючих ознак:

- знаряддя вчинення злочину теорією науки кримінального права відносять до переліку засобів вчинення злочину;

- знаряддя є предметами матеріального світу, якими безпосередньо заподіюється шкода об'єктові кримінально-правової охорони, а засобами вчинення злочину шкода заподіюється опосередковано;

- знаряддя вчинення злочину безпосередньо використовуються для завдання шкоди об'єктові кримінально-правового регулювання, а також для виконання об'єктивної сторони складу злочину, а засоби - для полегшення чи прискорення вчинення злочину, а також для створення умов для його вчинення .

Ці та інші ознаки порівнюють та відмежовують знаряддя вчинення злочину від засобів його вчинення в теорії науки кримінального права України, а також чітко розділяються під час розслідування конкретних справ. Проте існують випадки, коли один і той же предмет може виступати знаряддям вчинення одного злочину, але бути засобом вчинення іншого злочину. Так, наприклад, підроблення документів з метою подальшої крадіжки певних коштів виступає засобом для вчинення крадіжки, а демонстрація відповідних документів з метою обману особи - знаряддям при вчиненні шахрайства.

Можна навести приклади, коли один предмет може виступати як знаряддям так і засобом вчинення однакових злочинів, наприклад транспортний засіб виступає знаряддям вчинення умисного вбивства, а також можу бути засобом вчинення даного злочину, якщо виступатиме, як засіб втечі з місця події. Знаряддя та засоби вчинення злочину присутні у кожному злочині, проте здебільшого виступають, як додаткові ознаки об'єктивної сторони і враховуються судом лише у певних випадках, крім випадків, як вже було раніше зазначено, які чітко передбачені чинним законодавством.

2. Предмет складу злочину: класифікація та кримінально-правове значення

Відповідно до ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» , а «утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» . Забезпечення від протиправних посягань даних благ є основним завданням кримінального законодавства, тому при розслідуванні злочинів, а саме при встановленні їх наявності шляхом з'ясування стадій злочину та його складу, правоохоронці виходять з ознак зазначених елементів.

При розслідуванні злочинів важливе місце займає предмет складу злочину, який наука кримінального права визначає, як факультативну ознаку об'єкта складу злочину. Для подальшого дослідження предмета складу злочину та його кримінально-правового значення, на мою думку, необхідним є визначення поняття об'єкта складу злочину та його ознак.

Так, об'єкт складу злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу настання такої шкоди.

Дане визначення об'єкта складу злочину зазначає наука кримінального права, оскільки законодавчого встановлення цього поняття немає. Проте вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінальному праві і містить ряд дискусійних питань і думок. У процесі розвитку кримінально-правової науки різні вчені поняття об'єкта складу злочину трактували по-різному.

Б.С.Нікіфоров у своїй праці визначає поняття об'єкта складу злочину, як суспільні інтереси, які охороняються правом . Позиції, що визначає об'єкт злочину, як захищений правом інтерес дотримуються і такі вчені, як Р. Ієрінг та Ф.Ліст .

Є.А.Фролов та А.А.Піонтковський визначають об'єкт злочину, як охоронювані кримінальним законом суспільні відносини ?.

Так, Є.Фесенко, висловлюючись за те, що об'єктом злочину є «цінності», водночас констатує, що разом із цінностями об'єктом злочину виступають права, свободи та блага, які охороняються кримінальним законом і на які посягає злочин, завдаючи певної шкоди або створюючи реальну загрозу заподіяння такої шкоди ?.

Аналізуючи вказані концепції, необхідно зазначити, що вада першої полягає в тому, що вона дійсно не може бути універсальною характеристикою об'єкта складу злочину, оскільки в ній дуже багато ідеологізації. Є.В. Фесенко справедливо зазначає, що поняття «людина» підмінялося безособовим поняттям «особа як сукупність суспільних відносин» ?. У цьому випадку відчувається переважання ролі суспільного над індивідуальним або приватним. Самі суспільні відносини є цінністю, бо цінність - це все те, що якимось чином цікавить як людей, так і державу загалом. Це положення знайшло своє відбиття в науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України 1960 року. Так, у пункті першому (абзац 2) ст. 7 коментарю було зазначено: «У ст. 7 названі соціальні цінності та блага, на які посягає злочин. Це суспільний лад України, політична й економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян і весь правопорядок. Поняття цих об'єктів викладені в п.п. З, 4, 5, 6, 7 коментаря до ст. 1». Необхідно лише визначити належність розгляданої цінності, тобто співвіднести дану категорію з категорією «інтерес» (але тільки співвіднести, а не ототожнити, оскільки «інтерес» - це не «цінність»), і тоді можна буде побачити, хто ж саме в цьому зацікавлений. Напрошується висновок, що суспільні відносини є цінністю саме для держави, яка їх і створила, а також для кожного окремого індивіда, котрий є складовою частиною кожного суспільства, бо суспільні відносини - це те середовище, де має змогу вільно існувати кожен індивід, оскільки воно може гарантувати й забезпечувати людині реалізацію її прав. Ураховуючи все вище висловлене, підкреслю, що більш правильним буде вживання категорії «цінності», а не категорії «суспільні відносини», оскільки остання не охоплює людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, свободу, особисту недоторканність, а під категорію «цінності» вони підпадають.

Цінності - це те, що має істотне значення для людини (людей), суспільства та держави в цілому. Кримінальний закон бере під свою охорону лише ті з них, які є найважливішими. Тому вони і виступають об'єктом злочинного посягання.

Повертаючись до думок вчених, які визначали об'єкт складу злочину, як суспільні відносини не можна не звернути уваги на те, що навіть прихильники концепції суспільних відносин не змогли відмовитися від реалій теорії кримінального права, зміст яких, зокрема, полягає в тому, що об'єктом злочину є певні соціальні цінності. А тому дослідники, начебто дотримуючись точки зору про суспільні відносини як об'єкт злочину, постійно намагалися ув'язати їх з категоріями «цінності» і «блага», а то й узагалі ототожнювали.

В.Я. Тацій, досліджуючи питання об'єкта злочину, наголошував, що «об'єкт злочину - це та суспільно визначена цінність /благо/, якій причиняється шкода від конкретного злочинного діяння».

Цікаву позицію на цей рахунок займав М.І. Бажанов, який розглядав «соціальні цінності», «блага» і «суспільні відносини» як тотожні категорії. Він писав: «Об'єкт злочину - це те, на що посягає злочин, те, чому злочином заподіюється шкода; Це блага, соціальні цінності, інакше кажучи, суспільні відносини».

Схожі думки було викладено в деяких роботах М.И. Коржанського, який, досліджуючи категорію «суспільна цінність», розглядає її через призму суспільних відносин. Автор наполегливо намагається довести свій підхід, відкидаючи будь-які інші. Учений постійно наголошує, що категорію «суспільні відносини» уже давно доведено й визначено, що вона, до речі, є загальновизнаною ?. Мені важко погодитися з даною думкою стосовно цього питання, адже ототожнювати «цінності» із «суспільними відносинами» навряд чи можна. Суспільні відносини являють собою лише переважну частину цінностей, які за своїм обсягом набагато ширші.

Оригінальною є позиція В.П. Ємельянова стосовно питання об'єкта злочину. Так, він зазначає: «Благом можна вважати лише те, що являє собою незаперечну цінність у загальному розумінні, що ніким не ставиться під сумнів як дещо позитивне й корисне» ?. Далі він підкреслює: «У той же час видається далеко не бездоганним віднесення до категорії «благо», наприклад, діяльності тюремної системи, посягання на яку переслідуються в кримінальному порядку. Це вимушений атрибут державної влади, який навряд чи можна назвати благом для людини і людства».

На мою думку, важко погодитися з В.П. Ємельяновим відносно цього питання. Тюремна система - це розроблений суспільством і державою необхідний механізм, за допомогою якого держава виконує одну з головних функцій кримінально-правової політики, а саме покарання винних у скоєнні злочину, з метою їх виправлення та виховання в дусі поважливого ставлення до закону. Крім того, ця система виконує функцію попередження злочинності, бо ніхто, зрозуміло, не має бажання перебувати в її установах навіть деякий час. Реалізуючи виконання судових вироків та запобігаючи злочинності, тюремна система, безумовно, є цінністю як для суспільства й держави, так і для законослухняних громадян, за її наявності людина знає, що в разі посягання на її права злочинець буде покараний, зокрема направлений до виправно-трудової установи. Таким чином, можна констатувати, що тюремна система являє собою суспільне благо.

Підсумовуючи та посилаючись на чинне законодавство та теорія кримінального права, я схиляюся до думки, що об'єкт складу злочину слід трактувати, як «обов'язковий елемент складу кожного злочину, який являє собою охоронювані законом України про кримінальну відповідальність позитивні, особливо цінні (корисні) відносини, на які посягнув (посягає) злочин і яким заподіяна, заподіюється або може бути заподіяна істотна шкода» ?. Звідси, «суспільні відносини - це охоронювані соціальними нормами відносини між суб'єктами, предметом яких є матеріальні чи нематеріальні блага (цінності), а в певних випадках і людина (люди)» ?.

В теорії кримінального права виділяють такі види об'єкта складу злочину, як: 1) загальний (який охоплює усі суспільні відносини, що охороняються КК і кримінальним законом від протиправних посягань); 2) родовий (який охоплює коло тотожних або однорідних суспільних відносин, які в силу цього охороняються єдиним комплексом кримінально-правових норм, котрі взаємопов'язані між собою і доповнюють одна одну; 3) безпосередній ( те суспільне відношення проти якого прямо і безпосередньо спрямоване злочинне діяння, заради охорони якого приймається відповідна кримінально-правова норма), який в свою чергу поділяється на основний, додатковий та факультативний.

Особливої уваги заслуговує предмет складу злочину, як елемент об'єкта. Чітко визначеного поняття предмету немає, проте предметом складу злочину слід вважати елемент об'єкта складу злочину, шляхом впливу на який заподіюється або може заподіюватися істотна шкода об'єкту.

Щодо цього поняття існують різні думки та погляди, в яких предмет складу злочину виступає як факультативна ознака складу злочину і не є присутня у кожному злочині, в той час, коли наявність об'єкта злочину є обов'язковою ?.

Тут слід відокремлювати предмет суспільних відносин та предмет злочину, де предмет відносин визначається як структурний елемент суспільних відносин, а предмет злочину - самостійною факультативною ознакою об'єкта складу злочину.

Проте питання предмета злочину, як і його приналежності до об'єкта складу злочину є спірним і різними вченими трактується по-різному, але значна їх частина співвідносить предмет злочину та предмет закону, під яким розуміють ті суспільні відносини, які ставляться під охорону закону та на які безпосередньо спрямовані різного виду посягання ?.

Я не можу погодитись із даним співвідношенням, адже, виходячи із визначення поняття предмета злочину, під якими слід розуміти речі (фізичні утворення) матеріального світу, з приводу яких або у зв'язку з якими вчиняється злочин 4, предмет закону є значно ширшим поняттям та, на мою думку, охоплює або, навіть, включає в себе поняття предмету злочину, оскільки є суспільними відносинами, які охороняються законодавством від протиправних посягань. Для підтвердження цього ватро зазначити ще таке трактування предмета складу злочину, за яким предмет злочину - це вид предмета суспільних відносин, що являє собою визначені забороняючою нормою закону України про кримінальну відповідальність речі матеріального світу, які піддаються безпосередньому злочинному впливові або у зв'язку з якими вчиняється злочин .

Питання про сутність предмета злочину в теорії кримінального права є дискусійним і потребує наукового вивчення, хоча й не має таких істотних суперечностей, як питання про об'єкт злочину.

Останніми роками цій проблемі приділяється велика увага з боку криміналістів, які розділилися на різні групи. Представники першої (М.Й. Коржанський та інші) стверджують, що предмет злочину - це практично самостійна ознака складу злочину, дещо зовнішнє відносно об'єкта посягання. Вони наполягають на тому, що предмет злочину знаходиться лише в одній зі сторін об'єкта злочинного посягання. Так, автор монографії «Объект и предмет уголовно-правовой охраны » М.Й. Коржанський підкреслює: «Предмет злочину - це конкретний матеріальний об'єкт, у якому виявляються певні сторони, властивості суспільних відносин (об'єкта злочину), шляхом фізичного та психічного впливу якому заподіюється суспільно небезпечна шкода в царині цих суспільних відносин» . Друга ж група авторів упевнена в тому, що предмет злочину - це елемент об'єкта злочинного посягання, його складова частина, яка входить до загальної структури об'єкта злочину. Наприклад, В.Я. Тацій констатує: «Предметом злочину необхідно вважати будь-які речі матеріального світу з певними властивостями, із якими кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи конкретного складу злочину» ?. Отже, він наголошує на тому, що, з одного боку, предмет злочину - це самостійна ознака складу злочину, а з іншого, що він існує поряд з об'єктом злочину і має з ним нерозривний зв'язок. Крім того, за словами В.Я. Тація, предмет та об'єкт у своїй сукупності становлять єдиний елемент злочинного посягання.

На думку ж Є.В. Фесенка, «не можуть визнаватися предметом злочину «анти цінності» - підробні гроші або цінні папери...» ?. Учений правильно підкреслив цей момент, бо дійсно недоречно говорити про антицінності як предмет злочину. По-перше, якщо об'єктом злочину є цінності, то нелогічним буде вживання поняття «антицінності» при визначенні предмета злочину, оскільки він є складовою частиною об'єкта злочинного посягання, яка за своїм обсягом набагато менша за об'єкт злочину, а тому й не може містити в собі ту повноту та широту змісту, що містить у собі об'єкт злочину. Правильно, на мою думку, зазначає М.Й. Коржанський: «Предмет злочину є тільки стороною, певною сукупністю властивостей об'єкта посягання... Але предмет ніколи і ні за яких умов не може бути сутністю об'єкта посягання» ?.


Подобные документы

  • Розкриття стадій вчинення злочину за сучасних умов розвитку кримінального права в Україні. Суспільні відносини, які виникають при встановленні стадій вчинення злочину. Стадії вчинення умисного злочину. Добровільна відмова при незакінченому злочині.

    курсовая работа [47,9 K], добавлен 31.01.2008

  • Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, визначення його внутрішнього змісту. Встановлення мети і форми вини: умисел чи необережність. Дослідження змісту суб’єктивної сторони злочину за кримінальним законодавством України, Франції, Німеччини.

    курсовая работа [74,4 K], добавлен 14.02.2017

  • Форми вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину: умисел, необережність, змішана. Вина у кримінальному праві Франції та США. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Помилка та її кримінально-правове значення.

    курсовая работа [57,2 K], добавлен 29.01.2008

  • Критерії розмежування злочину, передбаченого ст. 392 КК України, зі злочинами із суміжними складами, особливості їх кваліфікації. Класифікація злочинів за об’єктом посягання, потерпілим, місцем вчинення злочину, ознаками суб’єктивної сторони та мотивом.

    статья [20,7 K], добавлен 10.08.2017

  • Поняття необережності, як форми вини. Поняття та елементи складу злочину. Поняття об’єкта злочину та його структура. Об’єктивна сторона злочину. Суб’єкт злочину. Суб’єктивна сторона злочину. Класифікація необережних злочинів, особливості їх криміналізації

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 18.03.2007

  • Поняття, функції та признаки складу злочину; їх класифікація за різними ознаками. Зміст кримінально-правової кваліфікації вчиненого діяння. Ознайомлення зі складовими елементами об'єктивної та суб'єктивної сторін складу злочину. Види необережної вини.

    дипломная работа [60,0 K], добавлен 26.08.2014

  • Аналіз правил щодо кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням віку суб’єкта складу злочину. Вік як обов’язкова ознака суб’єкта складу злочину. Знайомство з кримінально-правовим значенням віку суб’єкта складу злочину при кваліфікації.

    статья [22,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Законодавче визначення та ознаки суб’єкта злочину. Політична характеристика, соціальна спрямованість і суспільна небезпечність злочину. Вік кримінальної відповідальності. Поняття психологічного критерія осудності. Спеціальний суб’єкт злочину та його види.

    курсовая работа [33,6 K], добавлен 19.09.2013

  • Поняття та характеристика стадій вчинення умисного злочину. Кримінально-правова характеристика злочинів, передбачених ст. 190 КК України. Кваліфікація шахрайства як злочину проти власності. Вплив корисливого мотиву на подальшу відповідальність винного.

    курсовая работа [143,3 K], добавлен 08.09.2014

  • Кваліфікація злочинів по елементах складу злочину. Зміст та елементи правотворчого процесу. Суб'єктивна сторона складу злочину. Правотворчість у сфері кримінального права. Роль конструктивних ознак складу злочину. Особливість процедури кваліфікації.

    реферат [19,0 K], добавлен 06.11.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.