Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права

на тему

Стадії вчинення злочину, передбаченого ст. 190 КК України «Шахрайство»

м. Дніпропетровськ - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЙ ВЧИНЕННЯ УМИСНОГО ЗЛОЧИНУ

1.1 Поняття стадій вчинення умисного злочину. Загальна характеристика закінченого злочину

1.2 Характеристика попередньої злочинної діяльності

1.2.1 готування до злочину

1.2.2. замах на злочин

Висновки до першого розділу

2. ШАХРАЙСТВО ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

2.1 Об'єктичні ознаки шахрайства

2.2 Суб'єктивні ознаки шахрайства

Висновки до другого розділу

3. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОПЕРЕДНЬОЇ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИ ВЧИНЕННІ ШАХРАЙСТВА

3.1 Особливості кваліфікації шахрайства

3.2 Вплив стадії вчинення шахрайства на його кваліфікацію

Висновки до третього розділу

4. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ

Висновки до четвертого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2



ВСТУП

Актуальність курсової роботи полягає у тому, що наша держава з моменту незалежності перед суспільством поставила цілий комплекс важливих проблем, розв'язання яких є справою нагальною. Особливої гостроти ці проблеми набувають за наявності таких, уже сталих в Україні, соціально-економічних явищ, як занепад економіки, зростання злочинності, масове безробіття, матеріальне зубожіння населення. У цьому контексті до найважливіших завдань правової держави належать як удосконалення кримінального законодавства і практики його застосування на прогресивній основі, водночас охороняючи загальнолюдські цінності, так і суттєве поліпшення роботи всіх правоохоронних органів та теоретичне дослідження питань боротьби зі злочинністю.

Беручи до уваги, що власність є економічною основою життя суспільства та людини, показником добробуту населення, конче потрібно забезпечити належний захист з боку держави цього осердя всіх суспільних відносин. Це положення має свої витоки як із вітчизняного, так і з міжнародного права. У статтях 13 та 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності, а держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання.

За офіційними даними МВС України, за останні п'ять років простежується тенденція до зменшення шахрайств загально-кримінальної спрямованості. Так якщо у 2011 р. було виявлено 16027 таких злочинів, то у 2012р. - 15354, серед яких найбільшу складність у виявленні, розслідуванні та запобіганні представляють шахрайства з нерухомим майном, які навпаки збільшились майже в два рази, з 287 злочинів у 2011 р., до - 443 у 2012 р.

Вивчення судово-слідчої практики справ цієї категорії та аналіз спеціальної і загальної юридичної літератури свідчать про те, що у працівників органів внутрішніх справ виникають суттєві складнощі при розкритті та розслідуванні різних видів шахрайств, пов'язані з виявленням шахрайства на стадії готування або замаху, недосконалістю чинного кримінального законодавства та різними тлумаченнями кримінально-правових понять.

Наукові дослідження злочинів проти власності мають своє відображення у дореволюційних вчених: Л. Бєлогріц-Котляревський, Г. Колоколов, А. Круглевський, М. Неклюдов, С. Познишев, М. Таганцев, Д. Тальберг, І. Фойницький та інші.

Теоретичною базою курсової роботи стали дослідження сучасних українських і закордонних кримінологів і криміналістів: А.М. Бандурки, В.В. Голіни, А.И. Гурова, И.Н. Даньшина, А. П.Закалюка, А.Ф. Зелінського, М.П. Клейменова, Н.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, О.М. Литвака, В.Г. Лихолоба, П.С. Матишевського, П.П. Михайленко, В.С. Никифорова, Н.И. Панова, А.А. Пинаєва, В.Н. Поповича, Р.А. Сабитова, Г.И. Шнайдера, В.И. Шакуна й інших, а так само монографічні дослідження шахрайства, виконані криміналістами кінця XIX - початку XX століття: В.В. Єсиповим, С.В. Поєнишевим, П.П. Пусторослевим, Н.Д. Сергієвським, И.Я.Фойницьким,

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в результаті притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення шахрайства на різних стадіях.

Предметом дослідження являються норми чинного кримінального законодавства, що регламентують стадії вчинення злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Метою моєї курсової роботи є визначення стадій злочину як фундаментальної основи вчинення самого злочину. З'ясувати як впливає корисливий мотив на подальшу відповідальність винного.

Завдання даної роботи:

· Вказати основні стадії вчинення злочину;

· Надати загальну кримінально правову характеристику злочинів, передбачених ст. 190 КК України;

· Розглянути вплив корисливої спрямованості на подальшу відповідальність винного;

· Проаналізувати статистику та вироки судів щодо злочинів, передбачених ст. 190 КК України і вказати на стадії.

Методами дослідження даної проблематики стали загальнонаукові способи пізнання: аналіз, порівняння, статистичний і історичний методи, що у сукупності становлять методологію.

Правову основу дослiдження становлять: Конституція України, закони України, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, кримiнальне та iнше законодавство України, вiдомчi нормативнi акти, що регулюють вiдносини у сферi безпеки функціонування транспорту.

Складовою частиною дослiдження є також постанови Пленуму Верховного Суду України, опублікована судова практика.



Розділ 1. Поняття та загальна характеристика стадій вчинення умисного злочину

1.1 Поняття стадій вчинення умисного злочину. Загальна характеристика закінченого злочину

Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий, або зробивши постріл у потерпілого промахнувся, чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину - певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості.

Стадії вчинення злочину -- це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення [17, c. 104].

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.1 ст. 11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

Види стадій вчинення злочину КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;

3) закінчений злочин.

Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів -- у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію [24, c. 95].

1.2 Характеристика попередньої злочинної діяльності

1.2.1 Готування до злочину

Частина 1 ст. 14 передбачає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Готування до злочину є початковою стадією вчинення злочину, одним з видів незакінченого злочину. При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різноманітних діяннях, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого злочину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, що не залежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали органи влади чи інші обставини перешкодили завершити злочин [19, c. 105].

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 готування до злочину проявляється:

1) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину;

2) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину;

3) підшукуванні співучасників;

4) змові на вчинення злочину;

5) усуненні перешкод;

6) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину -- це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб підшукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

Знаряддя вчинення злочину - це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Так, під знаряддям злочину стосовно корисливих посягань на приватну власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення або приховування злочину. Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені за своїм характером лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) або використовуватися і для інших потреб (наприклад, папір та фарби для фальшивомонетництва і живопису) [5, c. 36].

Пристосування -- це такий вплив винного на вже існуючі матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають більш придатними або більш зручними для застосування при вчиненні злочину (наприклад , виготовлення обріза з мисливської рушниці, ремонт несправної вогнепальної зброї, переробка напилка у стилет, а кухонного ножа -- у фінський). Поняттям «пристосування не охоплюється виготовлення засобів і знарядь вчинення злочину, тобто технологічний процес, у результаті якого утворюються нові предмети, придатні для успішного виконання задуманого злочину (наприклад виготовлення кастету для насильницького посягання на особу). Виготовлення засобів чи знарядь для вчинення злочину треба визнавати різновидом іншого умисного створення умов для вчинення злочину [21, c. 39].

Спосіб підшукування або пристосування знарядь і засобів може бути як і легальним, так і нелегальним. У разі, коли дії з придбання чи пристосування відповідних предметів самі по собі є злочинними, містять, самі по собі склад іншого закінченого злочину, відмінного від того, до якого відбувається готування, вони потребують самостійної правової оцінки, а все вчинене -- кваліфікації за сукупністю злочинів. Наприклад купівля пістолета з метою вчинити вбивство утворює готування до вбивства і склад незаконного поводження зі зброєю (ст. 263) [22, c. 49].

Підшукування співучасників -- це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб, тобто знайомство з потенційними співучасниками, їх вербування підбурювання до участі вчинення злочину як виконавців (співвиконавців), підбурювачів, пособників або організаторів.

Змова на вчинення злочину -- це згода двох або більше осіб, яким притаманні ознаки суб'єкта злочину у спільному вчиненні злочину. Зазначена угода має бути результативною і, виходячи за межі виявлення наміру, передбачає з'ясування хоча б у загальних рисах деталей підготовлюваного злочину (наприклад, передбачені статтями 109, 255, 392) [20, c. 21].

Усунення перешкод -- це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (залишення відчиненими дверей сховища, з метою полегшення крадіжки, вимкнення охоронної сигналізації, отруєння сторожової собаки).

Нарешті, інше умисне створення умов для вчинення злочину -- це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, які названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.

Необхідно відмежувати готування до злочину від виявлення умислу. Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст.11 злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності. Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна тощо (наприклад, статті 129,195, 266). У цих випадках карається не самий умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподіюється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо.

1.2.2 Замах на злочин

Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. і. Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) не доведення злочину до кінця; в) причини не доведення злочину до кінця не залежать від волі винного [9, c. 56].

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже починається виконання об'єктивної сторони злочину і частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою заволодіння автомобілем тощо). Не доведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об'єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому або натиснути на курок), або не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин -- це невдала спроба посягання на об'єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця [10, c. 57].

Причини не доведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмови (ст. 17). З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин [19, c. 107].

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

Види замаху на злочин. Замах поділяється законом на закінчений і незакінчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим. Так, К., коли був викритий у підробці документа, запропонував слідчому хабара і поклав на стіл конверт з грошима. Слідчий конверт не взяла, а запросила до кабінету свого співробітника і склала протокол огляду конверта, у якому були гроші. Або ще приклад: винний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, щоб вбити потерпілого, однак смерть не настала з причин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Наприклад: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з метою вбивства з рук винного була вибита зброя. Цей замах іноді називають перерваним. Отже, такий поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тобто за ставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним уявленням про ступінь виконання ним злочинного діяння [19, c. 106].

Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а злочин із матеріальним складом - і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека заподіяння шкоди об'єкту, бо здійснюється діяння, яке безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, заподіяти шкоду об'єкту, призвести до закінчення злочину і настання зокрема суспільно небезпечних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв'язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину, за інших рівних умов, має більший ступінь суспільної небезпеки [22, c. 33].

Розмежування замаху на злочин від готування до злочину та закінченого злочину" перш за все, підкреслюється складність розмежування готування до злочину від замаху на злочин.

Аналіз готування і замаху дозволяє визначити такі ознаки, за якими можна провести їх розмежування:

по-перше, готування характеризується меншою суспільною небезпекою, ніж замах, оскільки безпосереднього посягання на об'єкт не відбувається;

по-друге, готування до злочину і замах на злочин мають власні (самостійні) склади злочину, які відрізняються між собою;

по-третє, готування створює різноманітні умови для вчинення злочину, а замах є діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину; готування до злочину неможливе в стані сильного душевного хвилювання, тоді як замах можливий;

по-четверте, готування можливе в злочинах із різноманітними складами (формальними, матеріальними, усіченими), тоді як замах неможливий у злочинах із усіченим складом; по-п'яте, при готуванні до злочину кримінально караним є підготовчі дії до тяжких і особливо тяжких злочинів, при замаху на злочин - кримінально карані посягання на будь-який злочин. На підставі даного аналізу автором доведено, що замах на злочин необхідно розмежовувати від готування до злочину за об'єктивним критерієм.

Розмежування замаху від закінченого злочину має здійснюватись за змішаним критерієм, який враховує об'єктивну і суб'єктивну сторони складу злочину: по-перше, ступінь реалізації умислу; по-друге, у злочинах з матеріальним складом - ненастання злочинних наслідків, а в злочинах із формальним складом - недоведення дій, які передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України до кінця [2, c. 532].

Закінчений злочин

Поняття закінченого злочину. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.1 ст.13).

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами [19, c.107].

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство - з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження - з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128).

Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільно небезпечні наслідки, то може йтися тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

Злочини з усіченим складом -- це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) - з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном; вимагання (ст. 189) - з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин [6, c.137].

При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і фактичним закінченням злочину має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, пособництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення банди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.

Висновки до першого розділу:

Отже, я спробувала розглянути питання, шо стосується стадій вчинюваного злочину.

КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;

3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів -- у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.



2. ШАХРАЙСТВО ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

2.1 Об'єктивні ознаки шахрайства

Римські юристи давали чітке визначення складу шахрайства і його різновидів. Закон відносив його до рахунку тяжких діянь, і тому вже з часу імператора Адріана (76-138 р.н.е.) осіб, що використовували обман у корисливих цілях, піддавали жорстокому покаранню. Їх засилали на далекі острови, де вони були приречені на голодну смерть [6,С.92].

Шахрайство (ст. 190 ККУ ) - заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі в якості хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Важливим моментом відмежування шахрайства від інших розкрадань є перехід майна на користь винного за волевиявленням потерпілого.

Об'єктом шахрайства, як і всіх злочинів проти власності, є право власності. Об'єктом шахрайства служать відносини власності, спосіб порушення цього права, обман чи зловживання довірою. Тому, що відносини власності складають основу економічного обороту і дуже важливі для держави, вони беруться під охорону карного закону. Подружня зрада заподіює шкоду взаєминам між чоловіками. Вона найчастіше зв'язана з обманом одного чоловіка іншим. Відповідно до дореволюційного Російського кримінального права подружня зрада (перелюбство) (audulterium) визнавалася злочином.

Предмет злочинного посягання - майно та право на майно. На думку І.Я. Фойницького,шахрайство по предмету порушення і способу дії, найбільш схоже з крадіжкою і тому особа, що його вчинила, повинна піддаватися приблизно тим же покаранням, що покладені за крадіжку [102,С.279-280]. Однак, обман (фальсифікація волі) займає проміжне місце між крадіжкою (ігноруванням волі) і насильством (придушенням волі) . Тому, на наш погляд,обман повинний каратися суворіше чим ігнорування (відсутність) волі, і менш суворіше, ніж придушення волі.

Об'єктивна сторона полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий сам, добровільно віддає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є обман і зловживання довірою.

Обман - повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може бути виражений у усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.

Дача і одержання хабара тісно пов'язані умислами осіб, які вчиняють ці злочини. Якщо особа, надаючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, а посадова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обман покупців чи замовників, шахрайство тощо [14, c. 39].

Зловживання довірою - вид обману, що полягає у використанні довірливих відносин з власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Наприклад:

Жовтневим районним судом було засуджено громадянина Шнеєрсона, який пообіцявши знайомому Альошину, з яким вони разом працювали, за час відвідин родичів, які проживають у Німеччині, придбати для Альошина автомобіль марки "АІЮІ 6". Для цього він одержав від Альошина гроші в сумі 8000 Євро, які витратив на власні потреби і відмовлявся повернути. Його дії були кваліфіковані за ч.і ст. 190 КК України.

Закінченим вважається шахрайство з моменту заволодіння майном або придбання права на майно.

Карне законодавство України передбачає більш 50 складів злочинів, здійснення яких можливо з використанням обману. Існують загальні і спеціальні норми. Так загальною нормою є шахрайство (ст. 190 КК України). Спеціальними нормами є: обман покупців та замовників (ст. 225 КК), фальшивомонетництво (ст. 199 КК) , шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК ) , незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК ), підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215 КК), фіктивне банкрутство (ст. 218 КК) і інші норми. За загальним правилом, санкція спеціального складу повинна бути більш строга чи така ж як і санкція загального складу. Але це, на жаль, не завжди дотримується. У результаті виникають свого роду "пільгові" кримінально правові норми про відповідальність за корисливий обман. Так, санкція ч.1 ст.225 КК (обман покупців) не містить такого виду покарання, як позбавлення волі, хоча загальний склад шахрайства передбачає позбавлення волі на термін до 3-х років.

2.2 Суб'єктивні ознаки шахрайства

Суб'єктивна сторона шахрайства передбачає наявність прямого умислу. Винний усвідомлює, що вводить в оману потерпілого або завідомо використовує його довір'я, що і забезпечує заволодіння майном. Обов'язковою ознакою шахрайства є корисливий мотив, без якого цього злочину не існує.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем ( ст. 191 ККУ ) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Предметом злочинного посягання є майно, яке знаходиться у правомірному володінні або віданні винного. Останній, розкрадаючи майно, використовує наявні у нього правомочності щодо предмету розкрадання (а розпорядження, зберігання, доставка тощо). Саме ця ознака головним чином відрізняє даний делікт від інших видів розкрадання.

Суб'єктивна сторона розглядуваних злочинів характеризується закінченим злочином у випадках привласнення та розкрадання шляхом зловживання службовим становищем є момент, коли винний злочинно заволодів майном і має можливість розпорядитися ним на свій розсуд. У випадку розтрати злочин вважається закінченим з моменту витрати майна (передачі, проїдання, програшу тощо) [13, c. 407].

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами є шахрайство:

вчинене повторно;

за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190);

у великих розмірах;

шляхом незаконних операцій з використанням електронно- обчислювальної техніки (ч.З ст.190);

в особливо великих розмірах;

організованою групою (ч.4 ст.190);

що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190)

Покарання за злочин:

ч.1 ст.190 - штраф до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років:

ч.2 ст.190 - штраф від п'ятидесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років;

ст.190 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років;

ст.190 - позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Висновки до другого розділу:

Таким чином, у всіх випадках, крім розбою, викрадення визнається закінченим при наявності двох умов:

1) заподіяння власникові майнові шкоди (майна немає, немає можливості його використовувати чи розпоряджатися ним);

2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого (викраденого) майна.

Вчинення шахрайства може виражатися у активних діях, тобто має місце формальний склад злочину. Також важливо зазначати про спосіб вчинюваного шахрайства - зловживання довірою, обман.



3. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОПЕРЕДНЬОЇ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИ ВЧИНЕННІ ШАХРАЙСТВА

3.1 Особливості кваліфікації шахрайства

Шахрайством називається заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Від інших форм викрадення шахрайство відрізняється способом заволодіння чужим майном чи правом на майно: для цього винний застосовує обман чи зловживає довір'ям потерпілого (володаря майна).

Обман - це призведення до помилки потерпілого чи володаря майна повідомленням йому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі майна чи права на майно.

Зловживання довірою - це несумлінне використання довір'я потерпілого для заволодіння їх майном.

Важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим (володарем) майна чи права на майно винному.

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться до особи винного, різних предметів і явищ [13, c. 312].

Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1. Видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він в дійсності не є. Видає себе, наприклад, за інкасатора, за представника власника, за посланця близької потерпілому особи тощо.

2. Отримує плату за роботу, виконувати яку не має наміру чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов'язання виконувати наміру не має .

3. Змінює зовнішність речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, «ляльку» за пачку грошей і т. ін.);

4. Змовчує про обставини, які для цього випадку є істотними й обов'язковими (наприклад, отримання виплат на померлу дитину);

5. Надає підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні квитки тощо).

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном засобом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності до того підстав, може кваліфікуватися за ст. 185 КК, а заволодіння правом на майно - як недійсна угода.

Зловживання довірою - це обман довіри, яка була виражена потерпілим винному. Використовуючи надану йому довіру винний звертає у свою власність передане йому майно (наприклад, аванс за майбутню роботу, отримане напрокат тощо).

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі службовій особі у вигляді хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, то вчинене кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на давання хабара, то його дії кваліфікуються за сукупністю злочинів за ст. 190 КК і ст. 15, ст. 27 і відповідною частиною ст. 369 КК.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин (ст. 353, 358 КК), її дії кваліфікуються за ст. 190 КК і за статтею, яка передбачає відповідальність за цей злочин [15, c. 13].

Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям, зловживала владою чи службовим становищем, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей ст. 190 і 364 КК.

Найбільш істотними ознаками шахрайства є такі його властивості:

1. Особа, яка передає винному майно чи гроші, не усвідомлює факту обману.

2. Особа, яка передає винному майно чи гроші, помиляючись вважає, що отримання - передача майна є правомірною і вона добровільно передає його винному назавжди.

3. Разом з передачею майна чи грошей винному передаються і всі повноваження власника (або частина їх) [11, c. 8].

За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіжки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, що полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна. У деяких випадках крадіжка може бути вчинена відносно майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти).

Шахрайство відрізняється від такої крадіжки за характером і змістом передачі майна:

1. Якщо при передачі майна винному передаються також і повноваження власника або хоча б частина їх, то викрадання кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК.

2. Якщо ж при передачі майна винному ні в якій мірі повноваження власника не передаються, а майно йому передається для охорони, передачі третім особам, перевезення, то викрадення кваліфікується як крадіжка за ст. 185 КК.

Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало потерпілому значної шкоди, кваліфікується за ч. 2 ст. 190 КК, а вчинене у великих розмірах або з використанням електронно-обчислювальної техніки - за ч. 3 ст. 190 КК, а вчинене в особливо великих розмірах або організованого групою - за ч. 4 ст.190 КК.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливою метою - застосуванням обману заволодіти чужим майном, грішми, цінностями.

Кримінальна відповідальність за шахрайство (ст. 190 КК) настає з шістнадцяти років.

3.2 Вплив стадій вчинення шахрайства на його кваліфікацію

Розглядаючи це питання, варто розпочати зі стадій вчинення шахрайства. Так у коментарі до КК України вказано, що момент закінчення шахрайства припадає на стадію заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається відповідно до конкретних обставин готування чи замахом на шахрайство. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство і за сукупністю (і в першому і в другому випадку) закінченим злочином, передбаченим ст. 358 КК України [21].

Шахрайство вважається закінченим з моменту заволодіння майном, з моменту передачі йому майна, оскільки воно передається йому добровільно, то з цього моменту він має можливість ним розпоряджатися [12, c. 9].

Спроба отримати майно чи гроші з допомогою обману чи зловживання довірою, якщо цей намір винному здійснити не вдалося, кваліфікується як замах на шахрайство за ст. 15 і ст. 190 КК.

Викрадення можна визнати закінченим тоді, коди винний повністю реалізував свій намір - заволодіти чужим майном і привласнити його. Якраз тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його. Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин від нього незалежних, то його дії кваліфікуються як замах на викрадення. Наприклад, при відсутності майна, чи певної суми грошей або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати грати, знайти сховище, відчинити сейф тощо), чи йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники і т. ін.).

У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене чч. 2,3 або 4 ст. 190). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.

Допускаються помилки судами і при відмежуванні відкритого заволодіння чужим майном від шахрайства. Саме через неправильну юридичну оцінку дій винних було змінено вироки: Солом'янського районного суду м. Києва від 4 квітня 2002 року відносно Ш. та Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2002 року відносно Б. та дії винних перекваліфіковані зі ст. 186 ч. 2 КК України на ст. 190 ч. 2 КК України. В обох випадках районні суди недостатньою мірою врахували докази, які свідчили про те, що засуджені заволоділи чужим майном шляхом спонукання самих потерпілих до добровільного передання їм -- засудженим майна.

Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.

Враховуючи стадії вчинення шахрайства, можна виділити дві підгрупи шахрайств в залежності від того, які саме державні чи інші суспільні інституції використовуються злочинцем. Першу підгрупу утворюють шахрайства, що вчиняються з використанням атрибутів державних управлінських, контролюючих чи правоохоронних структур. До другої підгрупи віднесені ті, що вчиняються з використанням соціальних інститутів і спрямовані на отримання майна з певних державних чи громадських фондів.

Для шахрайств, що вчиняються з використанням атрибутів державних управлінських, контролюючих чи правоохоронних структур, характерними є місця, де здійснюється підприємницька діяльність; місця, в яких, як правило, здійснюється стягнення різного роду платежів (курортні зони, території митниць). До цієї підгрупи злочинів віднесені дії зловмисників, які видають себе за представників певних державних органів чи громадських організацій: заволодіння майном громадян під виглядом збору обов'язкових платежів; привласнення вилученого майна громадян при адміністративних правопорушеннях і “складанні протоколу”; привласнення цінних державних нагород радянських часів, документів, орденів під виглядом передачі їх для збереження у спеціальний відомчий підрозділ СБУ або для організації виставки в історичному музеї; заволодіння грошима громадян під виглядом адвоката, працівника міліції для нібито передачі їх відповідним особам в якості хабара за закриття кримінальної справи, звільнення людини з під варти, за винесення більш м'якого вироку суду тощо; заволодіння грошима громадян-підприємців під виглядом працівників податкової міліції чи пожежної безпеки, що проводять перевірку дотримання відповідних правил, які стягують штрафи або беруть хабарі; заволодіння грошима водіїв автомобілів під виглядом працівників ДАІ, які стягують штрафи за порушення правил дорожнього руху або беруть хабарі та інші.

У кримінальному праві має місце замах на непридатний об'єкт (предмет), проте у контексті шахрайства у теорії кримінального права, на жаль, я не знайшла жодної інформації.

Висновки до третього розділу:

Отже можна зробити певні підсумки по даному розділу.

Із вищевикладеного виходить, що на практиці виникають питання щодо кваліфікації шахрайства на стадії готування та на стадії замаху. Також виникає чимало питань щодо наявності кваліфікуючих ознак та вчинення шахрайства у співучасті та при сукупності злочинів. Тому, на мою думку,у кожному факті вчинення шахрайства важливо чітко керуватися положеннями КК України, враховуючи, що останні зміни до ст. 190 були внесені 15 квітня 2008 року, а також читати Постанови пленуму Верховного Суду України.

По стадіям можна вказати, що при вчиненні шахрайства в основному злочинець проходить стадії готування, замаху і доводить у більшості випадків свої злочинні наміри до кінця.

Також можливі варіанти вчинення злочину та їх виявлення на стадії закінченого замаху, коли шахрай виконав усі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

шахрайство умисний кримінальний відповідальність



4. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ

4.1 Статистика з розгляду кримінальних справ про вчинення злочинів проти власності

Шахрайство в структурі злочинності України в 2011 році проти власності складає - 3,2% (див. табл. 3.1).

З загальної кількості шахрайств виявлених у 2011 році розкрито 63%.

Аналізуючи статистичні дані останніх років, можна сказати про зростання числа цього виду злочинів. Так, у порівнянні з 2010 роком кількість шахрайств зросла майже в два рази, при цьому найбільша кількість шахрайств зареєстрована в 2011 році - 12092 випадки.

Шахрайство відноситься до рахунку високолатентних злочинів, що в силу визначених причин не попадають у кримінальну статистику. Це тяжковиявляючий злочин, тому що потерпілі побоюються скомпроментувати себе і тому часто не звертаються з заявою в правоохоронні органи, або взагалі не усвідомлюють, що стали жертвами обману. Деякі особи не без підставно вважають, що заява в міліцію доставить їм тільки турботи, а злочинців все рівно не викриють.

Шахрайство можна умовно розділити на 3 категорії:

1. Побутове, тобто здійснюване эпізодично. Як правило поодинці, у досить примітивних формах.

2. Професійне шахрайство, часто вчинюється організованими групами і професійними злочинцями.

3. Фінансове шахрайство, що існує в сфері підприємництва, а також фінансово - кредитної і банківської сферах. Цей вид шахрайства логічніше розглядати в розділі про економічну злочинність, зв'язаної з обманами.

У кримінальну статистику попадає в основному побутове шахрайство. З вивчених нами 155 особистих справ засуджених за здійснення злочинів зв'язаних з обманом і 210 архівних кримінальних справ шахрайство зафіксоване в 190 випадках (76 особистих справ засуджених і 114 кримінальних справ) . Усе це, в основному, епізодичні злочини, і про який-небудь професіоналізм говорити важко.