Склад злочину в сучасній теорії кримінального права

Осудність характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним. Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, яка здатна повною мірою усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.

Психологічний критерій характеризує стан психіки особи під час вчинення нею злочину. У свою чергу, він характеризується двома ознаками: можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і суспільну небезпеку свого діяння; і керувати своїми діями.

З визнанням особи осудною пов'язана і реалізація мети кримінального покарання. Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати не тільки сутність вчиненого злочину, але й характер покарання, його вид, соціальне призначення. Сукупність таких ознак, як вік кримінальної відповідальності й осудність, є підставою для визнання особи суб'єктом злочину.[5,с.104]

Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, бо воно виступає як його антипод. Особа, яка перебуває в стані неосудності. не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільне небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину. У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК. "не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки". Поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 КК зазначені чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороби -- досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.

Недоумство (олігофренія) -- найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.

Під іншим хворобливим етапом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види Психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівнені до них.

Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного. У частині 2 ст. 19 КК юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інтелектуальною -- особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою -- особа не могла керувати ними. Під "своїми діями" (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільне небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т. ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність. Вольова ознака критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю).

Суб`єкти деяких злочинів характеризуються ще й додатковими спеціальними ознаками. Залежно від їх наявності чи відсутності суб`єкти поділяються на загальні та спеціальні. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа,що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність,злочин,суб'єктом якого може бути лише певна особа.[18,c.40]

Ознаки спеціального суб'єкта завжди доповнюють обов'язкові ознаки загального суб'єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб'єкта державної зради (ст. 111 КК); ознаки службової особи для суб'єкта одержання хабара (ст. 368 КК).

Ознаки спеціального суб'єкта, доповнюючи ознаки загального суб'єкта злочину, звужують коло осіб, які можуть підлягати кримінальній відповідальності.[5,c.109].

Таким чином,суб'єктом злочину є фізична особа осудна, яка за віком і станом психічного здоров 'я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.[

2.5 Суб`єктивна сторона

Суб'єктивна сторона складу злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (у відношенні до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно пов'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння[5, c.111].

Суб`єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину,тобто психічна діяльність особи,що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно-небезпечного діяння, яке його вчиняє,і до його наслідків.[13,c. 152]

Встановлення ознак суб'єктивної сторони - завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави відповідальності. До ознак,які утворюють суб'єктивну сторону злочину,віднесені вина,мотив і мета вчинення злочину. При цьому, вина є обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину,а мотив і мета притаманні лише складам злочинів з умисною формою вини. Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони,однак якщо вони прямо описані в нормі Особливої частини КК,то вони стають для цих складів злочину обов'язковими.[18,c.41]

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону складу злочину, також відносять і емоційний стан. Слід зазначити, що дану ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожного злочину є вина особи. Принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавче сформульований у Конституції України, в ст. 62 якої говориться: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

Вина -- це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності. Вина -- це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності.[15,c.172]

Відповідно до закону (ч. 1 ст. 24 КК) умисел буває двох видів: прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Інтелектуальний момент прямого умислу включає: а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності); б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків. Вольовий - в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння включає: а) усвідомлення фактичного характеру вчиненого діяння і б) усвідомлення його шкідливості для охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин (конкретних інтересів суспільства).

Ознака вольового моменту прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Це бажання передбачає цілеспрямовану діяльність винного. Найчастіше особа прагне у такому разі досягти будь-якої мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

Виходячи із законодавчого визначення прямого й непрямого умислу, можна зробити висновок, що обидві ознаки інтелектуального моменту при непрямому умислі ті ж самі, що й при прямому умислі (вони збігаються). Тому суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки (ознаки вольового моменту).

Особливість вольової ознаки непрямого умислу полягає у тому, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Існує два види необережної вини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. злочин кримінальний правовий вина

Злочинна самовпевненість має місце, коли особа: 1) передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент);2) легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольовий момент). При цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, посадовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо).

При злочинній недбалості особа: 1) не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності; 2) повинна була передбачити такі наслідки; 3) могла їх передбачити. У цьому випадку винний не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочин вважається вчиненим за злочинної самонадіяності, коли особа: 1) передбачає лише можливість суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності; 2) розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволять уникнути настання суспільно небезпечних наслідків; 3) її розрахунки були легковажними (невиправданими), і такі наслідки настали. У цьому випадку винний, з одного боку, недостатньо оцінив обставини, що могли зумовити шкідливі наслідки, а з іншого -- переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки.

Злочинна недбалість виявляється у непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, -- це обов'язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння [15,c.173].

Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі й злочинна, виходить із визначених мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв'язок. Як тільки з'являється мотив вчинення злочину, зразу ж виникає і відповідна мета.

Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов'язаний з певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити злочин. Мотив - це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети.

Отже, мотив злочину можна визначити як усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину.[5,c.123]

При конструюванні окремих складів злочинів мотив передбачається як обов'язкова ознака складу злочину. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб'єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем. В окремих складах саме суспільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним. Наприклад, усі види викрадення чужого майна передбачають наявність корисливого мотиву.

Мета - це уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа. На відміну від мотиву, мета характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи злочин. Наприклад, метою диверсії (ст. 113 КК) є ослаблення держави.

Відмінність між метою та мотивом полягає у тому, що вони по-різному характеризують вольовий процес. Мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить злочин, мета ж злочину визначає спрямованість дій, результат, до якого прагне особа.

Поряд з мотивом і метою, у ряді випадків враховується й емоційний стан особи, яка вчинила злочин. Проте, не всі емоції (почуття, хвилювання) можуть мати кримінально-правове значення. До суб'єктивної сторони складу злочину входять лише ті емоції (хвилювання), які впливають на характер суспільної небезпеки цього діяння. Це, зокрема, стан сильного душевного хвилювання, викликаний неправомірною поведінкою потерпілого, так званий стан фізіологічного афекту. Афект - це сильне душевне хвилювання, під час якого вчинюється злочин. Стан афекту обмежує контроль особи за своєю поведінкою, але не виключає його повністю. Оскільки особа в стані афекту здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними, вона несе відповідальність за ці дії.

Закон, визначаючи деякі дії, вчинені у стані афекту, злочинами, визнає їх як такі, що вчинені при пом'якшуючих обставинах. Зокрема, це стосується умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), а також умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК).[5,c.174]

ВИСНОВКИ

Отже, значення складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності. Тільки після встановлення в діяннях особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину. В законі є ознаки, спільні для всіх складів злочинів. Так, візьмемо суб'єкт злочину. Такі його ознаки, як фізична, осудна особа, властиві для всіх злочинів. Чи, наприклад, об'єкт злочину - це завжди суспільні відносини, вони , безумовно, різні, але головне, що будь-який злочин завжди посягає на певні суспільні відносини і ні на що інше. Ознаки, притаманні всім злочинам (їхнім складам), утворюють загальний склад злочину. Загальний склад не закріплений в законі, він тільки описується наукою кримінального права і допомагає більш глибоко з'ясувати на підставі загальних ознак ознаки конкретних складів злочинів. Природно, що загальний склад злочину визначається Загальною частиною кримінального права.

Конкретний же склад - це склад злочину, передбачений певною статтею КК. Конкретні склади злочинів передбачені Особливою частиною кримінального права.

Отже, склади конкретних злочинів виконують важливу функцію, бо встановлюють підставу кримінальної відповідальності і передбачають можливість призначення заходів кримінально-правового характеру. Наявність в діях чи бездіяльності особи конкретного складу злочину є підставою для міркування про наявність злочину певного виду, за скоєння якого настає кримінальна відповідальність. Загальний склад злочину не виконує і не може виконувати цієї ролі. Найважливіші аспекти складу злочину полягають в тому, що останній є: підставою для кримінальної відповідальності, підставою для класифікації, показником наявності злочину та розмежування злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001.- № 25-26. - Ст. 131.

2. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Атіка, 2004.-488 с.

3. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. -- М: Госюриздат, 1957. -- 353 с.

4. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред.А.С.Беніцького, В.С. Гуславського,О.О. Дудорова,Б.Г. Розовського. - К.:Істина,2011. - 1112 с.

5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник /За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. -К.: Юридична думка,2004.-352с.

6. Курс советского уголовного права. Часть Общая. -- Т. 2 / Под ред. А.А. Пионтковского. -- М., 1970, -- 312с.

7. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч.посібник.2-ге вид. перероб. та доп.- К.: Центр учбової літератури,2012, - 320с.

8. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина:Підручник.-К.:А.С.К.,2001, - 352 с.

9. Строган А.Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності: Навчальний посібник / За ред. А. Ю. Строган - К. : Атіка, 2007 . - 423 с.

10. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Загальна частина: Курс лекцій.-К.:Атіка,2001.-432с.

11. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навчальний посібник.-К.:Юрінком Інтер,2006.-704с.

12. Герцензон А.А. Квалификация преступлений. - .М.,1947.-96 с.

13. Кримінальне право України : Загальне частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін. ; за ред. В.В. Сташиса, В.Я.Тація.-4 те.вид., переробл.і допов. - Х.:Право,2010. - 456 с.

14. Кримінальне право України. Загальна частина : [підруч.] / В.К.Гіжевський,М.О.Ліненко,І.І.Митрофанов. - К.: Атіка, 2012. - 708с.

15. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид.вузів і фак. / Г.В.Андрусів,П.П.Андрушко,В.В.Бенюковський та ін.;За ред. П.С.Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер,1997.- 512 с.

16. Кримінальне право України. Загальна частина:Підручник / Відп. Редактор Є.Л.Стрельцов. - Х.: Одіссей,2009. - 328 с.

17. Українське кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред.В.О.Навроцького. - К. : Юрінком Інтер,2013. - 712 с.

18. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. - За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта ; КНТ; ЦУЛ,2010. - 208 с.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р./ За ред..М.І.Мельника,М.І.Хавронюка.-К:Канон,А.С.К.,2003.-1104с.

20. Зав`ялов С.М Спосіб вчиненя злочину:сучасні проблеми вивчення та використання у боротьбі зі злочинністю: Автореф. Дис..НАВСУ-К.,2005.-19c.

21. Коржанський М. Й. Презумпція невинуватості і презумпція ви¬ни: Монографія.- К: Атіка, 2004.- 216 с.

22. Коржанський М. Й. Предмет і об'єкт злочину:[монографія] / М. Й. Коржанський - Д.:Юрид. акад Мін-ва внутрішніх справ; Ліра ЛТД,2005.-64c.

23. Марітчак Т. М. Помилки в каліфікації злочинів при застосуванні Кримінального кодексу України 2001 р. // Новий кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Харків) 25-26 жовтня 2001.Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін.- К.-Х., 2002.- 105 -107 с.

Размещено на Allbest.ru