Виконавча влада в Україні

У своїй діяльності центральні органи виконавчої влади реалізують державну політику у внутрішній галузі або сфері, керуючись Конституцією України, законами, постановами Верховної Ради України і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також Положеннями про відповідні Міністерства та Державні комітети, спеціальні відомства.

Центральні органи виконавчої влади узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносять їх на розгляд Президентові України, Кабінетові Міністрів України. У межах своїх повноважень вони організують виконання відповідних нормативних актів, здійснюють контроль за їх реалізацією. Компетенція центральних органів виконавчої влади визначена у відповідних Положеннях про ці органи.

У процесі реалізації своїх повноважень центральні органи виконавчої влади мають право: залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій до розгляду питань, що належать до їх компетенції; одержувати у встановленому законодавством порядку від інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, статистичні дані для виконання покладених на них завдань.

Штатний розклад центрального апарату конкретного міністерства, державного комітету, відомства та положення про його структурні підрозділи затверджує керівник відповідного центрального органу державної виконавчої влади.

Таким чином, до центральних органів галузевої, міжгалузевої та функціональної компетенції відносяться центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети (державні служби) і органи виконавчої влади із спеціальним статусом.

3.2 Статус і повноваження міністерства, як провідного центрального органу виконавчої влади

виконавчий влада міністерство кабінет

У системі центральних органів виконавчої влади міністерства посідають провідне місце. Їх керівники -- міністри -- входять до складу Кабінету Міністрів України і безпосередньо беруть участь у формуванні державної політики в країні. Міністри особисто відповідають за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначених сферах державного управління. Вони здійснюють управління в цих сферах, спрямовують і координують діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до їх підпорядкування.

Міністерства є єдиноначальними органами, тобто адміністративно-правовий статус міністерства уособлюється посадою міністра. Водночас міністр доручає здійснення частини своїх повноважень заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками. У межах своїх повноважень міністерства видають (у вигляді наказів міністра) загальнообов'язкові нормативно-правові акти.

До загальних функцій та повноважень міністерства віднесені наступні:

1) формування і реалізація державної політики у відповідних секторах державного управління;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

3) здійснення заходів щодо удосконалення діяльності з надання адміністративних послуг у відповідних секторах державного управління;

4) розробка і реалізація цільових програм розвитку у відповідних секторах державного управління;

5) участь у розробленні проекту Закону про Державний бюджет України, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, виділених для розвитку у відповідних секторах державного управління;

6) розробка загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони довкілля тощо та забезпечення їх виконання;

7) участь у формуванні та реалізації політики щодо виконання робіт, послуг і поставок продукції для державних потреб та утворенні державних резервних фондів фінансових і матеріально-технічних ресурсів, право виступати державним замовником зазначених робіт та послуг;

8) внесення у встановленому порядку пропозицій про зміну умов оподаткування, ціноутворення, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

9) розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, механізмів їх впровадження, затвердження відповідно до законодавства державних стандартів;

10) участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики, участь у здійсненні програм приватизації;

11) здійснення у межах, визначених законодавством, функції управління об'єктами державної власності;

12) самостійно або за участю роботодавців недержавних підприємств ведення переговорів і укладання галузевих угод із представниками найманих працівників;

13) забезпечення в межах, визначених законодавством, реалізації державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням;

14) проведення методичних і науково-методичних семінарів, інших заходів з обміну досвідом із питань відповідного сектору державного управління;

15) здійснення інших повноважень, передбачених законами України та інші функції, в тому числі визначені актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

3.3 Система органів виконавчої влади на місцях

Місцеві державні адміністрації -- це державні органи виконавчої влади в регіонах, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони працюють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, передбачених Законами України "Про місцеві державні адміністрації" і "Про місцеве самоврядування в Україні".

Місцева державна адміністрація є місцевим органом у системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повноваження держаної влади і делеговані їй відповідними радами виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу побудови територіального устрою України (ст. 132 Конституції).

Основною функцією місцевої державної адміністрації є виконавча функція, оскільки цей орган, його діяльність безпосередньо пов'язані з практичною реалізацією виконавчої влади.

В управлінні відповідних місцевих адміністрацій перебувають об'єкти державної власності. До них входять і заклади освіти, культури, охорони здоров'я, масової інформації, інвестиційні фонди, засновниками яких є відповідні місцеві державні адміністрації, об'єкти, які забезпечують діяльність державних організацій, установ та служб, що перебувають на відповідному обласному чи районному бюджеті, інші об'єкти відповідно до чинного законодавства. У разі делегування їм відповідних повноважень районними чи обласними радами в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. - 416 с..

Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження, делеговані їм обласними і районними радами відповідно до Конституції України в обсязі і межах, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Місцеві державні адміністрації взаємодіють з Президентом України, Кабінетом Міністрів, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади. Місцеві державні адміністрації також взаємодіють з обласними та районними радами, з органами місцевого самоврядування територіальних громад, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, а також до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Нарешті, місцеві державні адміністрації взаємодіють з політичними партіями, громадськими та релігійними організаціями, а також з громадянами.

Отже, можна зробити висновок, що управління місцевими справами здійснюється через органи державної адміністрації в областях і районах, що виступають як периферійні ланки виконавчого апарату, призначаються з центру та формуються за участю представницьких органів, що обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Такий підхід повною мірою відповідає змісту управління місцевими справами, якого додержується більшість країн сучасного світу. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

Висновки

Можна зробити наступні висновки:

Виконавча влада -- влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву -- Ради або Кабінети міністрів. Державна влада нерозривно пов'язана з політичною владою. Конкретно цей зв'язок виявляється у соціальна-політичній функції виконавчої влади, яка спрямовує владно-політичну та владно-адміністративну діяльність усієї системи виконавчих органів на чітке і неухильне виконання законів та інших нормативно-правових актів і безпосереднє керівництво об'єктами управління.

На підставі соціально-політичної функції розкривається зміст наступної важливої функції виконавчої влади -- правозастосовної, яка являє собою систему дій, що мають яскраво виражений організаційний аспект. Право застосовна діяльність полягає у розробці і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на те, щоб забезпечити втілення приписів правових норм у життя. Правоохоронна функція виконавчої влади забезпечує хід реалізації правозастосовної діяльності і належну поведінку всіх учасників керованих процесів.

Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції -- вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції -- центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів.

Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади". Конституція України. - К., 1996.

Очолює систему Кабінет Міністрів України -- вищий орган виконавчої влади. Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України. Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.

Компетенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.

Одним з важливих напрямів розвитку держави на сучасному етапі є подальше здійснення адміністративної реформи з метою створення ефективної і результативної системи державного управління.

Дослідження конституційного статусу виконавчої влади в Україні є вкрай важливим і необхідним завданням і на перспективу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010, zakon.rada.gov.ua

3. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011р. zakon.rada.gov.ua

4. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999, .zakon.rada.gov.ua

5. Регламент Кабінету Міністрів України. zakon.rada.gov.ua

6. Авер'янов В. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Акад. правових наук України. Вісн. - К., 1999. - № 1(16). - С. 42-50.

7.Авер'янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення // Віче. - 2002. - № 3 - С. 19-23.

8. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 48 с.

9. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навчальний посібник. - К.: АМУПП, 2000. - 200 с.

10. Бакуменко В.Д., В.М.Князєва, Європейські орієнтири адміністративного реформування в Україні: Монографія /. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - 172 с.

11. Битяка Ю.П., Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. /. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

12. Гонцяж Я., Гнидюк Н., В.Гуменюк, О.Куленкова, Самоврядування та територіальна організація влади в Польщі /- К.: Міленіум: Вид-во УАДУ, 2001. - 184 с.

13. Гладун З. Конституція і система органів виконавчої влади України // Вісн. Укр. акад. держ. управління при Президентові України. - 1996. - № 3. - С. 3-27.

14. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування // Збірник наукових праць: В 2 ч. Ч. 1. / Наук. кер. Н.Р. Нижник - К.: Вид-во УАДУ, 2000.

15. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навчальний посібник / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін. / За заг. ред. Н.Р. Нижник - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 164 с.

16. Загальна оцінка країни. Україна / Агентства ООН в Україні. - К., 2004. - 136 с.

17. Коваленко А. Уряд та урядова діяльність як базовий елемент функціонування виконавчої влади // Нова політика. - 2001. - № 1. - С. 34-38.

18. Коваленко А. Конституційний механізм державної влади у незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади. // Право України. - 1997 - №4. - С. 21-33.

19. Луговий В.І. Професійна підготовка державно-управлінських кадрів у контексті сучасних тенденцій // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 11-20.

20. Лазаревський Н. И. Лекции по русскому государственному праву // Административная юстиция: конец ХІХ - начало ХХ века: Хрестоматия. - Ч. 2 / Сост. и вступит. ст. Ю. Н. Старилова. - Воронеж: Изд-во Воронежского государственного университета, 2004. - 367 с.

21. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України // Право України. - 2000. - № 8. - С. 24-28.

22. Михеєнко Р. Дуалізм виконавчої влади і конституційний принцип поділу державної влади в Україні // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. 1. - С. 372-382.

23. Мартинюк Р.С. Компетенційний дуалізм виконавчої влади : державно - правовий досвід П'ятої французької Республіки та України // Право України. - 2011. - №1. - С. 200-208.

24. Марченко В.В. Конституційно-правовий статус уряду в країнах ЄС: Монографія. - К.: Алерта, 2010.

25. Ославський М.І, Виконавча влада в Україні: організаційно правові засади: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 216 с.

26. Опришко В. Ф., Ф. П. Шульженко, О. О. Гайдулін та ін.; за заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка Теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства і держави: Моногр.. - К.: КНЕУ, 2006. - 699 с.

27. Скрипнюк В.М. Розвиток системи державної влади в Україні: конституційно-правові аспекти: Монографія. К.: Логос, 2010.

28. Совгиря О. Принцип відкритості, прозорості та гласності діяльності уряду: визначення змісту і співвідношення понять // Публічне право. - 2011. - №2. - С. 19-25.

29. Телешун С. Структурні елементи вертикалі політичної влади і державного управління та органи місцевого самоврядування // Право України. - 2001. - № 6. - С. 28-31.

30. Фрицький Ю.О. Деякі проблеми визначення правового статусу Кабінету Міністрів України // Держава і право: збірник наукових праць. - 2006. - Вип.. 34. - С. 148-152.

Размещено на Allbest.ru