Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Аналіз правового регулювання договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Елементи ліцензійного договору, порядок його укладення і припинення. Види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 11.01.2011
Размер файла 142,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Договір про створення на замовлення і використання твору належить до змішаних договорів, адже в ньому містяться елементи двох типів договорів: договору підряду (статті 837, 854 ЦК України) і ліцензійного договору (статті 1109--1111 ЦК України). На підставі цього договору бажано окремо виплачувати два види авторської винагороди: за створення твору і за його використання. Тариф авторської винагороди за створення твору може встановлюватись, наприклад, із розрахунку вартості однієї сторінки певного формату або виходячи в вартості певної кількості друкованих знаків у творі, або залежно від кількості реалізованих примірників твору.

Виплата (окремо) двох видів винагороди пов'язана з тим, що з авторської винагороди за використання твору не нараховуються та не утримуються страхові внески до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування (у зв'язку з відсутністю фактично виконаної роботи). На відміну від винагороди за створення твору, при виплаті якої не передбачено звільнення від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України

Визначення ціни договору досить складний процес. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1185 затверджено Національний стандарт № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" Постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1185 Національний стандарт № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" - Законодаство „ЛІГА”. .

Національний стандарт N 4 (далі -- Стандарт) є обов'язковим для застосування суб'єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно до законодавства рецензування звітів про оцінку. Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків, завданих у зв'язку з неправомірним використанням об'єктів права інтелектуальної власності (п. 1) .

Для проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовуються такі методичні підходи: дохідний, порівняльний, витратний (п. 8).

Оскільки йдеться про створення об'єкта інтелектуальної власності, то творець за загальним правилом зобов'язаний виконати замовлення особисто.

Цей договір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, оскільки спочатку необхідно створити результат творчої діяльності. У зв'язку з цим інколи постає питання, чи не буде це розпорядженням майновими правами на ще не створений об'єкт інтелектуальної власності Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - С. 425..

Так у справі № 2- 136/07, яка розглядалася Кіровським районним судом м. Кіровограду за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Обласного комунального виробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград" про порушення прав власників патенту, стягнення винагороди та моральної шкоди, позивачі звернулися до суду з позовом, в якому зазначили, що 30 січня 2002 року комісією відповідача здійснено випробування нового Українського хлоратора ХТ-2 авторів та власників патенту на винахід-позивачів. Результати випробування показали високі якості і технічні можливості нового винаходу. 30.01.2002 року вказаний апарат для хлорування води було впроваджено на Дніпровській водопровідній станції в технологію очистки води. За довідкою начальника відповідача річний економічний ефект від впровадження Українського хлоратора ХТ-2 складає 120354,8 грн., а термін окупності визначено в 1 місяць. Після отриманого відгуку відповідач отримав підставу для укладання ліцензійного договору з власником патенту, але до цього часу від укладання ліцензійного договору ухиляється, протиправно використовуючи належну їм інтелектуальну власність без їхньої згоди. Виходячи з щорічного економічного ефекту в розмірі 120354,8 грн. за період з 30.01.2002 року по 30.01.2006 року їм завдано шкоди в розмірі 481419,2 грн., які просили стягнути з відповідача на свою користь. Порушенням їх прав та законних інтересів завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні права інтелектуальної власності, порушенні нормальних життєвих зв'язків через тяжкий матеріальний стан, неможливість продовження активного творчого громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, різким погіршенням Стану здоров» я. Просили суд стягнути з відповідача 100000 моральної шкоди. Крім того, просили суд зобов'язати відповідача укласти з ними ліцензійний договір на п'ятий рік використання Українського хлоратора ХТ-2 до закінчення строку чинності патенту. Під час знаходження справи в провадженні суду позовні вимоги неодноразово змінювали. Остаточно визначившись з позовними вимогами, просили суд зобов`язати відповідача виплатити на їхню користь матеріальну шкоду в розмірі 584081 гри. за період використання Українського хлоратора ХТ-2 -4 роки 10 місяців 7 днів та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Представник відповідача позов не визнав і пояснив суду, що між ОКВП „Дніпро-Кіровоград" та Кіровоградським державним технічним університетом ІНФОРМАЦІЯ_1року укладено Договір НОМЕР_1.102 про створення науково-технічної продукції, за яким проводились роботи по удосконаленню, проведенню випробувань, впровадженню з документальним оформленням можливості експлуатації Українського хлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровідній станції. Договір на впровадження в технологічний процес вказаного пристрою не укладався. Договір НОМЕР_1.102 повинен був виконуватись поетапно. Умовами Договору НОМЕР_1.102 було передбачено виконання семи етапів робіт із чітко визначеними строками для виконання. При виконанні кожного етапу робіт складається проміжний акт здачі-приймання етапу. Приймання та оцінка наукової продукції здійснювалась відповідно до Технічного завдання на виконання науково-дослідних робіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Остаточний термін здачі робіт закінчувався 31.12.2003 року. В результаті виконання Договору було виконано лише 2 етапи та складено 2 проміжних акти здачі-приймання етапів від 02.05.2002 року та від 02.07.2002 року. По першому етапу проведено збір вихідних даних, виготовлено експериментальний зразок та проведено контроль за монтажем експериментального зразка; по другому етапу проведено випробування експериментального зразка на режимах на оброблено вихідні дані. Впровадження в технологічний процес Українського хлоратора ХТ-„ було передбачено шостим етапом робіт, який так і не було виконано. Для введення Українського хлоратора ХТ-2 у технологічний процес необхідне проектне рішення, яке б повністю відповідало вимогам правил ПБХ-93 та пройшло відповідну експертизу. Позивачі жодного разу не звертались з вимогою про повернення належного їм хлоратора, проти чого підприємство не заперечує.

Судом встановлено, що позивачі є власниками патенту на винахід-Український хлоратор ХТ-2.

1.04.2002 року між: Кіровоградським державним технічним університетом та відповідачем було укладено договір НОМЕР_1.102 (далі - Договір) про створення (передачу) науково-технічної продукції. Предметом даного Договору є удосконалення, проведення випробування, впровадження з документальним оформленням можливості експлуатації Українського хлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровідній станції (п.10). Зміст і терміни виконання основних етапів визначені календарним планом. Технічним завданням на виконання науково-дослідної роботи на удосконалення, впровадження і оформлення Українського хлоратора ХТ-2 визначено 6 етапів НДР. П. 7 визначено, що після виконання етапів робіт виконавець представляє замовнику акт про виконання етапу і рахунок на оплату етапу, який повинен бути розглянутий замовником в 10-денний строк.

Сторонами не оспорюється, що на виконання даного Договору виконавцем (КДТУ) виконано лише 2 етапи робіт, зокрема-збір вихідних даних, виготовлення експериментального зразка, контроль за монтажем експериментального зразка; випробування експериментального зразка на режимах, обробка отриманих даних.

Подальше виконання умов Договору було припинено.

Відповідно до абз.З ч.2 ст.31 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання запатентованого винаходу корисної моделі з науковою метою або в порядку експерименту.

На думку суду, Український хлоратор ХТ-2 на Дніпровській водопровідній станції використовуються на підставі Договору НОМЕР_1.102 саме з науковою метою та в порядку експерименту, у зв'язку з чим таке використання не є порушенням прав позивачів, що випливають з патенту.

На даний час Український хлоратор ХТ-2 не впроваджено у технологічній процес по хлоруванню води.

Враховуючи викладене в задоволенні позовних вимог про стягнення 584081 грн. за період використання Українського хлоратора ХТ-2 - 4 роки 10 місяців 7 днів слід відмовити.

У зв'язку з тим, що судом не встановлено будь-яких порушень прав позивачів, у стягненні 1000000 грн. моральної шкоди суд відмовляє http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, важливо проводити розмежування між розпорядженням уже наявними суб'єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені в майбутньому об'єкти. У договорі про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності не йдеться про відчуження майнових прав. Тому сам по собі факт укладення такого договору зовсім не свідчить про виникнення майнових прав у замовника чи творця у момент його укладення. Сторони лише узгоджують механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнєцова. - К.: Юстиніан, 2005. - С. 271..

Аналогічний приклад можна навести з галузі сімейного права. Так, за загальним правилом, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Однак особи, що вступають у шлюб, можуть укласти шлюбний договір, у якому передбачити інший механізм розподілу прав на нажите в майбутньому майно. У цьому випадку при розділі майна буде застосовуватися не норма Сімейного кодексу України, а погоджений особами, що вступають у шлюб, порядок розподілу прав. І таких аналогів можна наводити багато Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - С. 425..

Таким чином, положення актів цивільного законодавство в силу їх диспозитивності надають право сторонам самостійно встановлювати правила, за якими у наступному будуть розподілені майнові права на новостворені об'єкти. Однак, якщо сторони договору не скористалися цим правом, то застосовується загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК України). Винятком з цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва. У цьому випадку оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. 3 ст. 1112 ЦК України). Такий підхід обумовлено тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об'єкт інтелектуальної власності нерозривно пов'язаний з матеріальним носієм.

Проаналізувавши загальне правило, можна зробити однозначний висновок: сторонам доцільно в договорі обумовлювати механізм розподілу прав на створений за замовленням об'єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об'єкт.

До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК України).

Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК України).

2.4 Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

Стаття 1113 ЦК України присвячена договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, адже саме укладення такого договору є основною правовою формою передання виключних майнових прав на ОПІВ.

У ній передбачено, що за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК України). З цього випливає, що сторонами зазначеного договору є власник виключних майнових прав на ОПІВ та його правонаступник.

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

Оскільки ЦК України обумовлено, що передача прав здійснюється відповідно до закону, можна зробити такий висновок: правонаступником власника виключних майнових прав на ОПІВ (далі - правонаступник) може бути будь-яка фізична або юридична особа. Зважаючи на те, що відповідно до законів «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р., «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. особою є фізична або юридична особа, правонаступником не можуть бути філії та представництва, які відповідно до ч. З ст. 94 ЦК України не є юридичними особами.

Змістом договору про передання виключних майнових прав на ОПІВ є умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Однак сама природа охоронюваного права, зумовлює деяку специфіку умов договору. Як зазначалося, власнику патенту (свідоцтва) належать виключні майнові права, отже, видача охоронного документа (зокрема патенту на винахід, промисловий зразок, корисну модель) є необхідною умовою існування прав, тобто зазначений договір може бути укладено лише з дати, наступної за датою їх державної реєстрації Крижна В. Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. // Право України. - № 9. - 2004. - С. 70. .

Необхідно зазначити, що при переданні виключних майнових прав на ОПІВ власник охоронного документа не може залишити за собою будь-якого права на використання ОПІВ, встановити будь-які часові або територіальні обмеження прав, що переходять до правонаступника. Комплекс прав на охоронюваний об'єкт завжди єдиний, усі права можуть передаватися тільки в цілому, що буде підтверджено і передачею патенту Економіка інтелектуальної власності: використання і передача прав на об'єкти інтелектуальної власності. - К., 2004. - 168 с..

Власник може передати виключні майнові права на ОПІВ тільки у тому обсязі, в якому вони належать йому на момент укладення договору. Це означає, зокрема, що права переходять до правонаступника лише на термін дії охоронного документа, що залишився.

Чинним ЦК України передбачено, що укладення договору про передання виключних майнових прав на ОПІВ не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше (ч. 2 ст. 1113 ЦК України), але якщо передання виключних майнових прав на ОПІВ здійснюється за наявністю діючих ліцензійних договорів, бажано, щоб власник виключних майнових прав проінформував правонаступника про укладені ліцензійні договори.

Принципові особливості мають договори про передання виключних майнових прав на ОПІВ, які належать кільком особам. Відповідно до ст. 428 ЦК України право інтелектуальної власності, що належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. За відсутності такого договору право інтелектуальної власності, що належить кільком особам, здійснюється спільно.

З викладеного зрозуміло, що жоден із співвласників не має права без згоди інших власників виключних майнових прав давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання ОПІВ іншій особі та передавати виключні майнові права на ОПІВ.

У випадку, коли власник бажає, щоб одна або декілька осіб стали співвласниками виключних майнових прав на ОПІВ, йому необхідно укласти з майбутнім співвласником (співвласниками) договір про передання виключних майнових прав на ОПІВ у співвласність.

Якщо один або декілька (але не всі) співвласників виключних майнових прав бажають передати свої виключні майнові права на ОПІВ будь-якій іншій особі (особам), договір про передання виключних майнових прав на ОПІВ укладається між особами, які бажають передати виключні майнові права на ОПІВ, та особами, яким передаються виключні майнові права у співвласність (правонаступникам). У договорі необхідно чітко визначити, хто конкретно із співвласників передає свої права, кому вони передаються та хто буде володільцем охоронного документа в результаті такої передачі. У цьому випадку необхідна згода тих власників, які залишаються володіти охоронним документом Крижна В.М. Майнові права інтелектуальної власності як предмет цивільно-правових договорів. // Вісник господарського судочинства. - № 5. - 2008. - С. 119..

Змістом договору про передання виключних майнових прав на ОПІВ є істотні та факультативні умови. Істотною умовою такого договору є обов'язок власника виключних майнових прав на ОПІВ передати належні йому виключні майнові права, а правонаступника - прийняти зазначені права та сплатити обумовлену договором винагороду (у разі якщо договір відплатний).

Факультативними умовами, які визначаються в договорі на розсуд сторін, можуть бути умови щодо:

· визначення сторони договору, на яку покладається обов'язок вчинити необхідні дії щодо подання документів до Державного департаменту інтелектуальної власності для публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до відповідних державних реєстрів відомостей про передання виключних майнових прав на ОПІВ;

· конфіденційності;

· порядку розрахунків та нарахування пені у разі прострочення сплати необхідних платежів;

· порядку передання технічної документації (креслення тощо);

· відповідальності за невиконання умов договору;

· порядку вирішення спорів.

Договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовій формі та підписаний сторонами договору.

Законодавством встановлено, що у договорі повинні бути зазначені: сторони договору (повне офіційне найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання - для фізичної особи); номер патенту/свідоцтва; назва винаходу (корисної моделі, промислового зразка); предмет договору Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнєцова. - К.: Юстиніан, 2005. - С. 273.. Договір підписується його сторонами. Підпис особи, яка підписує договір від імені юридичної особи, складається з повного найменування її посади, особистого підпису, ініціалів, прізвища. Також договір повинен містити дату та місце його укладення. Оскільки відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, бажано, щоб у договорі було зазначено, якими саме документами зазначених осіб уповноважено на підписання договору від імені юридичної особи.

Аналіз правового регулювання передання виключних майнових прав на ОПІВ був би неповним без розгляду процедури державної реєстрації факту передання виключних майнових прав. Частиною 1 ст. 1114 ЦК України встановлено, що договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. У той самий час відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності підлягає державній реєстрації для тих ОПІВ, які є чинними після їх державної реєстрації.

Під фактом передання виключних майнових прав розуміють будь-яку не заборонену законом форму передачі виключних майнових прав, серед яких передання виключних майнових прав на ОПІВ: за договором про передання виключних майнових прав; за договором дарування; за засновницьким договором (як вклад до статутного капіталу юридичної особи); на підставі заповіту тощо Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнєцова. - К.: Юстиніан, 2005. - С. 273-274..

Зазначені положення ЦК України викликають декілька запитань:

· по-перше, чи не суперечать одне одному положення ЦК України, відповідно до яких договори щодо розпоряджання майновими правами на ОПІВ не підлягають обов'язковій державній реєстрації, а факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності підлягає такій реєстрації?

· по-друге, з якого моменту власник виключних майнових прав на ОПІВ поступається належними йому виключними правами, а правонаступник їх набуває, - з дати підписання договору про передання виключних майнових прав (відповідно до ч. З ст. 639 ЦК України договір є укладеним з моменту його підписання сторонами) чи з дати державної реєстрації факту передання виключних майнових прав?

Відповіді на ці запитання слід шукати у площині природи виключних майнових прав на ОПІВ. Існує думка про те, що категорія виключних майнових прав - це цілком самостійна правова категорія, яка суттєво відрізняється від права власності. Вважаємо, що саме тому ЦК України введено правову конструкцію «факт передання виключних майнових прав», що за своєю природою є правочином (адже відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків). Разом із тим природа та специфіка ОПІВ вимагає спеціально регламентованої законом системи правової охорони та процедури реєстрації цього факту. Зокрема, для такої реєстрації необхідна державна система правової охорони інтелектуальної власності, до складу якої входять центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (Міністерство освіти і науки України), а також сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери її управління, на які покладено функції, зокрема, ведення державних реєстрів прав на ОПІВ. Саме тому реєстрація факту передання виключних майнових прав на ОПІВ виділена в окрему процедуру, яка істотно відрізняється від процедури державної реєстрації правочинів, передбаченої Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671.

З огляду на викладене, цілком обґрунтованою є позиція ЦК України, згідно з якою, договори щодо розпоряджання виключними майновими правами на ОПІВ не підлягають обов'язковій державній реєстрації, але факт передання виключних майнових прав підлягає такій реєстрації. Для цього до уповноваженого органу подається, зокрема, договір про передання виключних майнових прав як підтвердження дії осіб, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (у нашому випадку передання виключних майнових прав). З цього можна зробити припущення, що і виключні майнові права виникають у правонаступника лише після державної реєстрації факту передання виключних майнових прав.

2.5 Інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Глава 75 ЦК України не містить вичерпного переліку договорів, а тому як різновид у ст. 1107 зазначено: «інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності».

Видається помилковою висловлена в літературі точка зору віднести сюди як поіменовані договори -- комерційної концесії, факторингу, застави, так і ті, які раніше використовувалися на практиці -- авторський договір замовлення та авторський договір передачі прав на твір Нестеренко О., Солощук М. Деякі аспекти передачі прав на об'єкти права інтелектуальної власності в умовах дії нового Цивільного кодексу // Право України. -- 2004. -- № 3. -- С. 68..

Що стосується першої із зазначених групи, то ці договори вже законодавчо врегульовані як самостійні, а тому не можуть бути різновидом договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Оскільки в главі 75 ЦК України встановлені єдині норми для всіх об'єктів права інтелектуальної власності, то відповідно недоречно зазначати в інших Договорах авторські договори. Навіть якщо сторони на практиці скористаються такою назвою (що законодавчо не забороняється), у будь-якому випадку застосовуватимуться норми, виходячи зі змісту правовідносин. Так, щодо авторського договору замовлення будуть застосовуватися положення договору про створення за замовленням використання об'єкта права інтелектуальної власності, а до авторського договору передачі прав на твір -- залежно від суті відповідно ліцензійний договір чи договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Видається, що до інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності належать саме законодавчо не врегульовані правочини, зокрема, договір про передачу ноу-хау, договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності, договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.

Договір про передачу ноу-хау - це договір, за яким правовласник передає заінтересованим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, яка їх одержала.

Ноу-хау - повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала Право інтелектуальної власності: Підруч. для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - С. 596.

Основна відмінність договору про передачу ноу-хау від ліцензійного договору полягає в тому, що для ліцензійного договору достатньо надати дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, а за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії - розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності. Тобто розмежування проводиться за об'єктом. Ліцензійний договір укладається стосовно зареєстрованих результатів творчої діяльності (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин) чи об'єктів авторського права, а договір про передачу ноу-хау - стосовно секретної інформації. Досить часто ці відомості при бажанні могли б бути запатентовані (наприклад, як винахід чи корисна модель), однак в кожній конкретній ситуації правовласник вирішує чи розкрити ці знання суспільству і отримати охоронний документ, чи доцільніше залишити їх в режимі секретності. Досить наглядним є приклад секрету приготування напою кока-коли. Якби ці відомості свого часу були запатентовані як винахід, то зараз вони були б суспільним надбанням і будь-яка заінтересована особа змогла б їх вільно використовувати. У той же час у випадку залишення відомостей в режимі секретності існує постійна загроза їх припинення у зв'язку з можливістю паралельного винахідництва чи розкриттям іншими особами Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - С. 427..

Оскільки предметом договору про передачу ноу-хау є секретні знання, то у зв'язку з цим однією з обов'язкових його умов є дотримання конфіденційності отриманих знань.

Особливість предмета обумовлює специфіку процесу укладення договору про передачу ноу-хау, оскільки, з одного боку, заінтересована особа має розуміти, стосовно яких відомостей вона набуде прав, щоб вирішити питання, чи потрібні вони їй, а з іншого - існує ймовірність розкриття змісту ноу-хау ще на стадії переговорів. Тому в цьому випадку доречно скористатися конструкцією попереднього договору. На практиці стосовно зазначених відносин він отримав назву опціонного. У ньому передбачається, яка частина інформації буде розкрита для вирішення потенційним контрагентом питання про доцільність укладення договору про передачу ноу-хау і плата за цю частину відомостей. У випадку позитивного рішення і укладення договору про передачу ноу-хау плата за попереднім договором зараховується в рахунок платежів за основним договором.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав укладається між володільцем майнових авторських чи суміжних прав і організацією колективного управління. Найбільш повно на сьогодні функцію останнього виконує Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України.

Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права чи суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: по-перше, погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права чи суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; по-друге, укладати договори з заінтересованими особами про використання прав, переданих в управління; по-третє, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права чи суміжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють; по-четверте, вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права чи суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів (ст. 49 Закону «Про авторське право і суміжні права») Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - С. 427-428..

Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору результати творчої діяльності.

У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК України: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалось, сторонам доцільно у договорі більш детально врегулювати свої права на такі об'єкти. Пояснюється це тим, що застосування загального правила про спільні права на службовий об'єкт у майбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об'єкта, якщо в певний момент працівник і роботодавець не зможуть досягти загальної згоди. З погляду права ідеальною є ситуація, коли на об'єкт має права тільки один суб'єкт. Це спрощує процес реалізації прав.

Суб'єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші договори стосовно об'єктів інтелектуальної власності. Головне, щоб їх умови не суперечили нормативним приписам актів цивільного законодавства України.

Якщо звернутися до назви глави 75 ЦК України, то мова йде про розпоряджання, тобто визначення юридичної долі майнових прав. Причому зазначений термін у цьому випадку використовується як стосовно передачі майнових прав, так і щодо видачі дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Крім проаналізованих, до цієї групи віднесено також договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. За своєю суттю ці відносини близькі до договорів на виконання робіт. Оскільки у цьому випадку йдеться перш за все про створення результату творчої діяльності, то цей договір не зовсім охоплюється поняттям розпоряджання. Хоч якось обґрунтувати таку позицію можна хіба що тим, що за цим договором все ж таки може бути встановлено механізм розподілу прав на створений у майбутньому об'єкт. Ймовірно, що саме на цю обставину було зроблено акцент.

Враховуючи викладене, не є доцільною ні закріплена в ЦК України назва глави 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності», ні запропонована науковцями назва «Розпоряджання майновими правами на об'єкти права інтелектуальної власності» Нестеренко О., Солощук М. Деякі аспекти передачі прав на об'єкти права інтелектуальної власності в умовах дії нового Цивільного кодексу // Право України. -- 2004. -- № 3. -- С. 68..

Розділ 3. Відповідальність за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні

3.1 Сутність та види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні

Захист прав інтелектуальної власності є передбаченою законодавством діяльністю відповідних державних органів з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права у сфері інтелектуальної власності. Він здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми, засобів і способів захисту.

Стаття 420 ЦК України дає перелік об'єктів права інтелектуальної власності, яким в Україні надано правову охорону:

· літературні та художні твори;

· комп'ютерні програми;

· компіляції даних (бази даних);

· виконання;

· фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

· наукові відкриття;

· винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

· компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

· раціоналізаторські пропозиції;

· сорти рослин, породи тварин;

· комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг),

· географічні зазначення;

· комерційні таємниці.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов'язком нашої держави. Згідно зі ст. 54 Конституції України, ст. 309 ЦК України, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Цензура процесу творчості, результатів творчої діяльності заборонена.

Уся правова система України має завданням захист суб'єктивних прав своїх громадян, у тому числі авторського права та суміжних прав. Проте основним є Закон України «Про авторське право і суміжні права». Відповідно до цього Закону (розділ V) порушеннями авторського права і/або суміжних прав, що є підставою для судового захисту, є:

· вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові і майнові права суб'єктів авторського права і/або суміжних прав;

· піратство у сфері авторського права і/або суміжних прав -- опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

· плагіат -- оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

· ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і/або суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

· вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і/або суміжних прав;

· будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і/або суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

· підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і/або суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

· розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і/або суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і/або суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління, зокрема в електронній формі.

Відтворенням будь-якого твору є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Будь-яке відтворення твору у будь-якій матеріальній формі і в будь-якій кількості примірників, починаючи від одного, без дозволу осіб, які мають авторське право, визнається порушенням авторського права і/або суміжних прав. Мета відтворення також не має значення для оцінки його правомірності чи неправомірності.

Розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення є також досить поширеним порушенням авторського права і/або суміжних прав. Адже будь-яке відтворення творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення здійснюється для подальшого розповсюдження. Саме по собі відтворення не завжди доцільне. Вилучення будь-якої комерційної вигоди можливе часто лише через розповсюдження Право інтелектуальної власності: Підручник / За ред. О. О. Підопригори, О. Д. Святоцького. -- К.: Ін Юре, 2002. - С. 78. .

Розповсюдження творів, фонограм, відеограм та програм мовлення визнається неправомірним, якщо воно здійснюється без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, відеограми та власника програми мовлення. Розповсюдженням визнається також зберігання неправомірно відтворених творів, фонограм, відеограм або програм мовлення з метою подальшого розповсюдження.

Примірники творів, фонограм, відеограм і програм мовлення, які виготовлені і розповсюджені з порушенням авторського права чи суміжних прав, визнаються контрафактними. Отже, цим питанням охоплюється і розповсюдження без дозволу зазначених осіб.

Будь-яке інше використання без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення також визнається неправомірним, тобто є порушенням зазначених прав. Практика під іншим використанням творів, фонограм, відеограм і програм мовлення розуміє передачу зазначених об'єктів у комерційний прокат, майновий найм чи будь-яке інше використання без дозволу особи, яка має авторське право або суміжні права.

Одним із досить поширених видів порушення авторського права і/або суміжних прав є перекручення, спотворення чи будь-яке інше посягання на зазначені об'єкти, що можуть зашкодити честі та репутації автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права.

Порушенням авторського права і суміжних прав відповідно до чинного законодавства визнається використання об'єктів авторського права і суміжних прав без зазначення імені автора. Оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення без дозволу суб'єкта авторського права і/або суміжних прав також визнається порушенням зазначених прав. Порушенням авторського права і суміжних прав може бути ввезення на митну територію України творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення без дозволу осіб, які мають авторське право і/або суміжні права. При цьому не має значення, контрафактні чи не контрафактні об'єкти завозяться. Не має значення і та обставина, охороняються ці об'єкти на території України чи ні, а також у країні, звідки вони ввозяться Охорона промислової власності в Україні: Монографія / За ред. О. Д. Святоцького, В. П. Петрова. -- К.: Ін Юре, 1999. - С. 128. .

Будь-яке порушення авторського права чи суміжних прав дає підставу особі, яка є їх суб'єктом, звертатися до суду з позовом щодо їх захисту. Підставою для позову може бути також недотримання користувачем умов договору, укладеного суб'єктом авторського права і/або суміжних прав. Безперечно, суд зобов'язаний розглянути позов і винести за результатами розгляду своє рішення. У разі доведення позивачем свого позову суд виносить рішення про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом.

Відповідний захист отримали й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Аналіз чинного законодавства дозволяє встановити наступні види відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.

Цивільно-правові способи та господарсько-правові захисту прав - це передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких визнаються або відновлюються порушені права та інтересів авторів об'єктів інтелектуальної власності або власників прав на них, припиняються порушення, а також здійснюється майновий вплив на порушників.

Відмінною рисою цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності є те, що основною її метою стає не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Більш того, особливістю господарсько-правової відповідальності є те, що суб'єктами порушених прав є підприємства, установи, організації, а також інші юридичні особи (у тому числі, іноземні), та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Однак, заподіяна шкода повинна бути доведена у суді. Так, наприклад, у справі №2-23-1/08 Позивач ТОВ «Спеціальна Інформаційна Служба - Україна», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Сідкон» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачі, які працювали на його підприємстві, неправомірно вилучили програмні модулі та використали їх при здійсненні господарської діяльності підприємства ТОВ «Страбіс», в результаті чого було заподіяно матеріальну шкоду.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили суд його задовольнити.

Печерського районного суду м. Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сідкон» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп. у задоволенні позову було відмовлено, оскільки позивачем не доведено жодних фактів, які б доводили наявність перелічених вище обставин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року, яке вступило в закону силу, сторонами якого були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що програми «ЄДІ-Україна» та «Стратегічна бізнес інформація» є різними програмними продуктами. Таким чином в судовому засіданні достовірно встановлено, що твір «Комп'ютерна програма «Стратегічна бізнес-інформаційна система» («Програма«СТРАБІС») є самостійним, оригінальним твором, відмінним від твору «Комп'ютерна програма «Автоматизована система комп'ютерного аналізу ситуацій «Енциклопедія ділової інформації України» «ЕДІ-Україна».

Встановлений в судовому рішенні факт, спростовує твердження позивача про неправомірне використання вилучених відповідачами програмних модулів у господарській діяльності ТОВ «Страбіс».

29 листопада 2007 року Апеляційним судом м. Києва, вищезазначене рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року залишено без змін http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Зазначені справи розглядаються у цивільних та господарських судах, яким чинним законодавством надано повноваження щодо розгляду справ, пов'язаних із порушенням майнових прав інтелектуальної власності.

Згідно ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Господарські суди для захисту порушених майнових прав інтелектуальної власності застосують засоби, які вказані у відповідних законах України про охорону об'єктів інтелектуальної власності. Так наприклад, Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” від 15 грудня 1993 року зазначає, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах знаків та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію (ст. 20 Закону).

Згідно ст. 21 вищезазначеного закону України захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

Так, Товариство звернулося до місцевого господарського суду з позовом до Підприємства та Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі -- Державний департамент інтелектуальної власності) про визнання майнових прав на знаки для товарів і послуг та зобов'язання внести зміни до Державного реєстру свідоцтв.

Рішенням зазначеного суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: за Товариством визнано майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг «О.» (заявка від 28 березня 2003 р. № 2003033147) та майнові права інтелектуальної власності на графічний знак для товарів і послуг (свідоцтво від 29 грудня 1999 р. № 14162). У частині зобов'язання Державного департаменту інтелектуальної власності внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України знаків для товарів і послуг, вказавши власником графічного знака для товарів і послуг (свідоцтво на знак від 29 грудня 1999 р. № 14162) Товариство, позов залишено без розгляду.

Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати і в позові відмовити.

У своїй касаційній скарзі Державний департамент інтелектуальної власності зазначає, що провадження у справі підлягало припиненню.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Причиною спору зі справи стало питання про належність позивачеві прав на знаки для товарів і послуг.

Відповідно до п. З ст. 5 Закону України «Про захист прав на знаки для товарів і послуг» право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Пунктом 7 ст. 16 Закону передбачено, що власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору. Крім того, п. 9 цієї статті передбачено, що договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених установою, з одночасним внесенням їх до реєстру. У разі опублікування відомостей про передачу права власності на знак стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг установа видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва.

Пунктом 1 ст. 16 Закону також передбачено, що права, які випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.

Згідно з п. 5 ст. 10 Закону заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником. Ці виправлення та зміни враховуються, якщо вони одержані закладом експертизи не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва. Порядок внесення таких змін передбачено Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затвердженими наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 р. № 116 (у редакції наказу Держпатенту від 20 серпня 1997 р. № 72).


Подобные документы

  • Загальні положення договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Основи ліцензійного договору та суть комерційної концесії (фрайчанзингу). Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських, технологічних робіт.

    реферат [22,8 K], добавлен 09.03.2009

  • Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.

    учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011

  • Розподіл прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Правовідносини між замовником і виконавцем, виконавцем і користувачем. Особливості розподілу прав між творцями-співавторами. Види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження правами.

    реферат [67,1 K], добавлен 03.08.2009

  • Суть інтелектуальної власності - закріплених законом прав, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній, промисловій галузях. Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності та державна система управління нею.

    реферат [300,6 K], добавлен 11.10.2011

  • Інститут інтелектуальної власності. Економіко-правовий зміст та структура інтелектуальної власності. Аналіз правотворення у сфері інтелектуального розвитку країни. Пріоритетні напрями оптимізації правового регулювання сфери інтелектуальної діяльності.

    реферат [44,3 K], добавлен 27.09.2014

  • Сутність інтелектуальної власності та види її порушень. Аналіз сучасного стану системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Виявлення недоліків та проблем в законодавчій базі. Державна політика у сфері правової охорони інтелектуальної власності.

    курсовая работа [222,8 K], добавлен 25.11.2012

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Методи та законодавча база захисту та запобігання порушенню прав інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності, форми та засоби їх захисту, визначення відповідальності.

    реферат [432,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Аналіз проблеми захисту інтелектуальної власності та шляхи їх подолання. Аналіз правових аспектів охорони інтелектуальної власності. Проблеми правового регулювання авторських та суміжних прав, характеристика основних напрямів подолання цих проблем.

    статья [22,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Поняття інтелектуальної власності, розвиток інтелектуальної власності в Україні. Поняття майнових і особистих немайнових прав автора. Способи використання об’єктів авторських прав. Поняття авторської винагороди. Розвиток міжнародної торгівлі ліцензіями.

    контрольная работа [29,3 K], добавлен 18.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.