Державно-правовий механізм протидії корупції

Суб'єктом нагляду за дотриманням антикорупційного законодавства є органи прокуратури (ст. 17 Закону України „Про боротьбу з корупцією”) [5]. Як вірно наголошує Ю.П. Битяк, „головне, чим відрізняється контроль від нагляду, - це те, що контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного об'єкта (іноді підміняючи собою керівний орган цього об'єкта) й самостійно притягувати правопорушників до юридичної відповідальності, в той час як прокуратуру позбавлено таких можливостей” [14, С. 244]. Відповідно до Закону України „Про прокуратуру”, [11] вона, здійснюючи нагляд, тільки ставить питання про усунення виявлених нею порушень законодавства. Прокурор приносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне провадження, провадження в справі про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо винних осіб, але самостійно ніяких конкретних дій щодо припинення протиправної ситуації не здійснює.

Одним із засобів протидії корупції є звернення громадян, особливість яких полягає у тому, що ініціаторами перевірок виступають не державні органи (їх посадові особи), а громадяни. Звертаючись до компетентних органів із заявами та скаргами, вони сигналізують про виявлені ними порушення законності й дисципліни, тим самим дозволяючи повноважним органам розібратися в суті справи, притягнути, якщо на це є підстави, до відповідальності винних.

До засобів протидії корупції ми відносимо встановлення державою відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, що передбачено Розділом ІІІ Закону України „Про боротьбу з корупцією” [5]. У ст. 3 цього ж Закону передбачено, що суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією несуть адміністративну відповідальність на підставі цього Закону. Питання про кримінальну, цивільно-правову та матеріальну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'язані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства. Частиною 2 ст. 3 Закону України „Про боротьбу з корупцією” передбачено дисциплінарну відповідальність за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.

Подібне розуміння сутності та видів відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, характерне і для Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, в якій зазначено, що у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь [8]. У Розділі IV цієї ж Концепції передбачені заходи із вдосконалення законодавства про відповідальність за корупційні діяння, з якими у цілому варто погодитись.

Заходи щодо удосконалення відповідальності за корупційні правопорушення, передбачені у Концепції подолання корупції в Україні „На шляху до доброчесності”, затвердженій Указом Президента України від 11 вересня 2006 року №742, до яких віднесені:

1) врахування міжнародних стандартів у сфері відповідальності за корупційні діяння та інші, пов'язані з корупцією, правопорушення, зокрема в частині визначення поняття корупції, чіткого розмежування кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової відповідальності за корупційні правопорушення, розширення кола суб'єктів корупції, запровадження відповідальності юридичних осіб;

2) надання системності та завершеності, концептуальної обґрунтованості антикорупційному законодавству, що виключить наявність у ньому прогалин і колізій;

3) усунення недоліків у процедурі притягнення до відповідальності за корупційні діяння, зокрема дисбалансу можливостей щодо доказування у справах про корупційні правопорушення між органами досудового слідства та особами, які підозрюються в корупції;

4) наявність єдиної системи ведення міжвідомчої статистики щодо діяльності судових та правоохоронних органів у сфері протидії корупції;

5) поділ корупційних діянь за ступенем суспільної небезпеки [10].

Важливим елементом державно-правового механізму протидії корупції є її напрями. Відразу ж зазначимо, що вони отримали законодавче визначення. Так, в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, зазначено, що діяльність щодо боротьби з корупцією має здійснюватись у таких напрямах:

- запобігання соціальним передумовам корупції та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь;

- удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення;

- контроль та нагляд за виконанням законодавства у сфері боротьби з корупцією;

- активізація діяльності державних органів щодо виявлення, розслідування, розгляду фактів корупційних діянь, притягнення винних у їх вчиненні до відповідальності [8].

М.І. Мельник, основними напрямами протидії корупції називає:

1) запобігання корупції;

2) виявлення, розслідування, розгляд фактів корупційних діянь, забезпечення передбаченої законом відповідальності за корупційні правопорушення у всіх випадках їх вчинення;

3) вдосконалення антикорупційного законодавства;

4) поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь [2, с. 236-237].

Як бачимо, наведене вище законодавче та наукове визначення напрямів протидії корупції у цілому збігаються. Але, на нашу думку, важливим є передбачення і такого напряму, як організаційне забезпечення протидії корупції, який ми пропонуємо розглядати як окремий елемент державно-правового механізму протидії корупції.

Організаційне забезпечення протидії корупції, з одного боку, є надзвичайно важливим, з іншого, - надзвичайно розгалуженим, оскільки передбачає заходи управлінського, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та науково-методичного характеру, у зв'язку з чим, можна зробити висновок про його систему. Як у чинному законодавстві, так і у науковій літературі такі заходи не визначаються взагалі або визначаються однин або декількома з них (не більше трьох). Наприклад, у Законі України „Про боротьбу з корупцією” заходи із організаційного забезпечення протидії корупції невизначені [5]. У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” регламентовані інформаційне, фінансове, матеріально-технічне та науково-дослідне забезпечення боротьби з організованою злочинністю [3], однією із форм якої є корупція. В Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, система забезпечення боротьби з корупцією визначена як сукупність кадрово-професійного, інформаційно-аналітичного, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення [8]. У Національній програмі боротьби з корупцією, затвердженій Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. №319, йдеться лише про інформаційно-аналітичне забезпечення боротьби з корупцією та пов'язаною з нею злочинністю [9].

Замість цього, беручи до уваги надзвичайно важливе значення законодавчого визначення таких елементів системи забезпечення протидії корупції, як: управлінське, кадрове, матеріально-технічне, фінансове, інформаційне та науково-методичне, пропонуємо у Законі України „Про боротьбу з корупцією” передбачити окремий розділ за назвою „Система забезпечення протидії корупції”.

Завершуючи розгляд державно-правового механізму протидії корупції, пропонуємо визначити його як сукупність взаємопов'язаних елементів, які утворюють його структуру та спрямовані на досягнення основної мети його функціонування - уповільнення темпів зростання корупції, зменшення її обсягів, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Література

1. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - 295 с.

2. Горб Н.О. Наруга над могилою: кримінально-правовий та кримінологічний аналіз: дис… канд. юр. наук: 12.00.08 / Горб Н.О. - Запоріжжя, 2005. - 225 с.

3. Прісняков В.Ф. Корупція як причина дестабілізації економіки. // Фінанси України. - 2003. - №9. - С. 3-9.

4. Гадойбоєв С.А. Поняття та причини корупції серед особового складу органів внутрішніх справ України. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - №5. - С. 36-43.

5. Тодыка О.Ю. Факторы политической коррупции в сфере формирования представительных органов власти. // Проблеми законності. - Вип. 78. - 2006. - С. 12-19.

6. Азіз Х.Ф. Причини існування корупції в Україні та шляхи їхнього усунення. // Проблеми боротьби зі злочинністю та шляхи її попередження. - 2004. - С. 72-74.

7. Мельник М.І. Фактори корупції в Україні. // Право України. - 2002. - №5. - С. 12-17.

8. Номоконов В.А. Современное состояние коррупции в мире: география, причины. // Інформаційний бюлетень. - 2006. - №2. - С. 96-111.

9. Гладких В.И. Коррупция в России: генезис, детерминанты и пути преодоления. // Российский следователь. - 2001. - №3. - С. 31-36.

10. Петухов А.В. Коррупция и наиболее значимые детерминанты ее развития. // Российский следователь. - 2002. - №11. - С. 23-26.

11. Грищенко М.В. Чинники, що детермінують корупційні прояви серед персоналу органів внутрішніх справ. // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2003. - №3(12). - С. 286-290.

12. Сатаров Г.А. Диагностика коррупции: социологический анализ. // Право и безопасность. - 2002. - №2. - С. 13-18.

13. Рогульський С.С. Адміністративно-правові заходи боротьби з корупцією в Україні: дис… канд. юр. наук: 12.00.07. / Рогульський С.С. - Київ, 2005. - 187 с.

14. Кучма Л.Д. Виступ на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини 29 січня 2004 року. // Урядовий кур'єр. - 2004. - 31 січня.

15. Демидов А.И. Ценностные измерения власти. // Полис: политические исследования. - 1996. - №3. - С. 125-126.

16. Про підсумки парламентських слухань щодо стану боротьби з корупцією в Україні: Постанова Верховної Ради України від 5 липня 2001 р. №2612-III.

17. США чекають послідовності. // Урядовий кур'єр. - 1997. - 1 листопада.

18. Горбань С. Борьба с коррупцией: осеннее обострение. // Новый век. - 2000. - 25 ноября.

19. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. / Упоряд.: М.І. Камлик та інші. - К.: Школяр, 1999. - 480 с.

20. Про стан протидії корупції в Україні: Указ Президента України від 27 листопада 2008 р. №1101.

21. Бортошек М. Римское право. Определения. Понятия. Термины. - М.: Политиздат, 1989. - 320 с.

22. Плющ Л. Гласність і період після гласності. // Кур'єр ЮНЕСКО. - Корупція. - 1996. - С. 30.

23. Гайдук А.В. Заходи адміністративного примусу у боротьбі з корупцією в Україні: дис… канд. юр. наук: 12.00.07 / Гайдук А.В. - Київ, 2006. - 194 с.

24. Про невідкладні заходи по зміцненню законності і правопорядку в республіці: Постанова Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року №504-XII // Відомості Верховної Ради РСР. - 1990. - №51. - Ст. 647.

Размещено на Allbest.ru