Типологія держави

Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 16.02.2011
Размер файла 59,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Головним джерелом появи і подальшого накопичення власності є трудова діяльність, а також експлуатація людини людиною, гноблення широких прошарків трудящих мас з боку пануючих, хижацьке привласнення ними результатів чужої праці.

Важливим джерелом приватної і державної капіталістичної власності є націоналізація, а потім денаціоналізація нерентабельних підприємств і навіть окремих галузей промисловості, що потребують для свого розвитку значних і довгострокових капіталовкладень. У міру того, як націоналізовані підприємства або галузі набирають силу за рахунок державних коштів і починають приносити прибуток, влада імущих нерідко порушує питання про повернення їх у приватні руки, про денаціоналізацію [20,c.81 - 82].

Тенденція росту, масштабів одержавлення виробництва в розвинутих капіталістичних країнах, що намітилася після Другої світової війни, веде, як правило, до посилення процесу концентрації власності і влади в руках фінансово-промислового капіталу, до поляризації відносин власності, до загострення протиріч між широкими прошарками трудящих мас і власниками величезних капіталів.

Соціальна структура буржуазного суспільства, на основі якої будується і функціонує капіталістична держава незалежно від етапів його розвитку, у збільшеному плані, зазвичай, являє собою сукупність двох головних, по природі несумісних один з одним класів буржуазії і пролетаріату.

Проте в більш деталізованому вигляді вона виступає одночасно і як система проміжних прошарків населення, що входять до неї і які мають свої особливості. До таких належать соціальний прошарок -- інтелігенція, а також багато різноманітних внутрішньокласових груп. Досить значну частину населення складають так звані напівпролетарі, тобто особи, що є, з одного боку, об'єктом експлуатації і найманої праці, а з іншого -- самі використовують працю інших на належних їм на правах приватної власності дрібних підприємствах. У західній соціологічній і політологічній літературі соціальна структура суспільства традиційно розглядається як щось ціле, яке складається з таких трьох головних частин-класів: вищий, середній і нижчий (робітник). Кожний клас містить у собі усіх тих осіб, що мають відносно однаковий рівень прибутку, однаковий соціальний статус, у суспільстві подібний соціальний престиж.

Вищий клас або "клас дозвілля", як його нерідко називають, складається з тих представників суспільства, що зосереджують у своїх руках величезні багатства країни, мають найвищий прибуток, не займаючись при цьому безпосередньо будь-якою продуктивною працею. Матеріальною основою такого привілейованого становища можуть бути отримана спадщина, дивіденди від земельної або іншої власності, спеціальні привілеї.

Середній клас містить у собі осіб із середнім прибутком.

У соціальній структурі суспільства, як і в державному механізмі домінуюче становище незмінно займає вищий клас. Саме він визначає характер і природу своєї держави, її внутрішню і зовнішню політику, головні напрямки її діяльності [20,c.82].

Для здійснення своєї влади вищий клас створює цілу систему різноманітних соціально-політичних інститутів у вигляді політичних партій, держави, громадських організацій. Головне місце серед них посідає держава.

Серед усіх інших інститутів капіталістична держава. вирізняється, по-перше, наявністю в неї таких важливих засобів владарювання, як величезна озброєна армія, розвідка, контррозвідка, поліція, в'язниці, жандармерія. Вони надають реальну силу панівній еліті. Без них практично було б неможливим здійснення економічної і політичної влади цього класу, що складає меншість суспільства, над переважною більшістю.

По-друге, до числа специфічних рис і особливостей, властивих капіталістичній державі, варто віднести володіння нею такими потужними економічними, політичними, ідеологічними і правовими важелями впливу на систему суспільних відносин та інститутами, що дозволяють їй посідати в структурі політичної системи буржуазного суспільства одне з найголовніших, провідних місць.

У міру того, як зростають економічні, політичні, ідеологічні та інші потенції цієї держави в усіх сферах життя суспільства, зокрема у сфері виробництва, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ, воно все більше перетворюється у найважливіший економічний чинник, виступає в ролі значної економічної і соціально-політичної сили. Зосереджуючи у своїх руках, крім державного бюджету, величезну кількість промислових, транспортних та інших виробничих підприємств, а також широка мережа торговельних, кредитних, науково-дослідних та інших установ, капіталістична держава сьогодні виступає в політичній і економічній системі суспільства одночасно як значний виробник, покупець і споживач, як власника матеріальних і духовних благ, великого банкіра і кредитора та як монополіста вироблених нею товарів і різних соціальних послуг, що надаються її відповідними органами [9,c.59].

По-третє, специфічною рисою й особливістю капіталістичної держави є її спроможність виступати по відношенню до різних фракцій панівного класу та їхніх організацій у якості так званого "сукупного капіталіста", що виходить у своїй повсякденній діяльності не з інтересів і безпосередніх цілей окремих капіталістів або монополій, а керується їх "сумарними" цілями й інтересами.

На державу, як на "ідеального сукупного капіталіста" покладаються такі різноманітні за своїм характером, але однакові за своєю соціально-класовою сутністю й змістом завдання, як: а) "нівелювання", згладжування внутрішньокласових протиріч і розходжень, що існують між різними частинами панівного класу -- буржуазії; б) зведення розрізнених, а найчастіше протилежних одних одному інтересів різноманітних фракцій буржуазії до певного спільного знаменника; в) визначення спільних, стратегічних цілей і перспектив подальшого розвитку панівного класу і його найближчих союзників; г) забезпечення за допомогою усіх засобів, Ідо знаходяться в розпорядженні держави, безперешкодного розвитку капіталістичної економіки, зміцнення і подальшого удосконалення політичної системи суспільства, підвищення ефективності офіційної ідеології тощо [13,c.79].

2.4 Соціалістична держава

Теоретичні основи соціалістичної держави були закладені у працях основоположників наукового комунізму К. Маркса і Ф. Енгельса і розвинуті утворах В. І. Леніна, а також у документах комуністичних партій і наукових досліджень учених, що стоять на марксистсько-ленінських позиціях.

Із моменту свого зародження марксистське вчення про державу взагалі і про соціалістичну державу особливо піддавалося різким нападкам і критиці з боку представників різноманітних політичних течій та ідеологій. Піддається воно їм і сьогодні. Це цілком природно і зрозуміло, якщо виходити з багаторазово підтвердженої життєвої тези про те, що будь-яке вчення про державу завжди відбиває певні, нерідко дуже суперечливі політичні погляди й інтереси, а також несумісні одині з одними політичні цінності й амбіції.

Марксистське вчення про соціалістичну державу, на відміну від інших умінь і доктрин, практично не було цілком реалізовано в жодній з існувавших раніше або існуючих держав. У СРСР і в багатьох інших країнах, що називали себе соціалістичними, починалися спроби реалізації ідеї соціалістичної держави. Проте в силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин вони виявилися безуспішними. Замість соціалістичної держави,, що відповідає марксистській доктрині, були створені її сурогати, псевдомарксистські інститути держави [12,c.77 -78].

Марксисти всіх відтінків і напрямків кажуть про науковість і прогресивність розвинутих ними ідей про соціалістичну державу, їх політичні й ідеологічні опоненти, природно, стверджують протилежне [20,c.84].

Проте, незалежно від оцінок і підходів до вивчення марксистського вчення про соціалістичну державу, головні його постулати і вихідні постанови залишаються такими:

По-перше, соціалістична держава, відповідно до марксистської теорії, виникає не еволюційним шляхом, шляхом поступового переростання буржуазної держави в соціалістичну, а шляхом здійснення соціалістичної революції. Найближчою метою комуністів, зазначалося в "Маніфесті Комуністичної партії", є "повалення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади". А "першим кроком у робочій революції" є "перетворення пролетаріату в панівний клас, завоювання демократії". У роботах класиків марксизму-ленінізму ретельно розроблена теорія соціалістичної революції - її цілі, форми здійснення, головні напрямки, методи. Ще в ранніх творах К. Маркса і Ф. Енгельса розвивалися, наприклад, ідеї про необхідність дотримання послідовності і безперервності соціалістичної революції. Наші інтереси і наші завдання, писали вони, полягають у тому, "щоб зробити революцію безперервною доти, поки всі більш-менш імущі класи не будуть усунуті від панування, поки пролетаріат не завоює державної влади".

У більш пізніх їх роботах проводилася думка про необхідність використання в процесі здійснення соціалістичної революції різноманітних -- мирної і немирної -форм. Повстання було б безумністю там, доводив, зокрема, Ф. Енгельс, "де мирна агітація призвела б до цілі більш швидким і вірним шляхом".

Використовуючи марксистську тезу про безперервність революції, В. І. Ленін розробив доктрину про переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. " Від революції демократичної, - писав він, -- ми зараз же почнемо переходити і саме в міру нашої сили, сили свідомого й організованого пролетаріату, почнемо переходити до соціалістичної революції. Ми за безперервну революцію". По-друге, важливою закономірністю й одночасно передумовою становлення і розвитку соціалістичної держави, відповідно до марксистської доктрини, є злам старої державної машини, знищення буржуазного державного апарату.

Усі перевороти, писав у зв'язку з цим К. Маркс, лише удосконалили стару державну машину "замість того, щоб зламати її. Партії, які, змінюючи одина одну, боролися за панування, розглядали захоплення цього величезного державної будинку як головний здобуток при своїй перемозі".

На питання, як це зробити і чи все у старому державному апараті потрібно розбивати, Ленін відповідав, що до зламу старого буржуазного апарату потрібно підходити строго диференційовано, різнопланово. Справа в тому, що у кожній буржуазній державі, поряд з армією, поліцією, жандармерією тощо, що підлягають негайному зламу, є також такі органи, що пов'язані з банками і синдикатами, виконують обліково-реєстраційні функції. "Цей апарат розбивати не можна і не треба".

По-третє, сутністю нової держави, що функціонує в перехідний від капіталізму до соціалізму період, є диктатура пролетаріату. Цій тезі в марксистській теорії надається настільки важливе, принципове значення, що з ним напряму пов'язують приналежність до марксизму або опортунізму.

3. Окремі типи сучасних держав

Світською вважається така держава, в якій не існує офіційної, "державної" релігії і жодне з віровчень не визнається обов'язковим чи переважним. У такій державі релігія, її канони і догми, а також релігійні об'єднання, котрі діють у ній, не мають права здійснювати вплив на державний лад, діяльність державних органів і їх посадових осіб, на систему державної освіти та інші сфери діяльності держави. Світський характер держави забезпечується такими засобами:

1) відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави;

2)відокремлення державної освіти від церкви;

3)законодавче забезпечення рівноправності всіх релігійних конфесій;

4)законодавче забезпечення права кожного на свободу світогляду та віросповідання.

В Україні право на свободу світогляду і віросповідання закріплене у ст. 35 Конституції й включає "свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність".

Що означає відокремленість церкви від держави? Передовсім, така модель державно-церковних відносин означає, що держава не втручається у визначення громадянином свого ставлення до релігії та релігійної приналежності, до виховання дітей батьками чи особами, котрі їх замінюють, відповідно до своїх переконань та із врахуванням права дитини на свободу совісті і свободу віросповідання. Врешті, держава не покладає на релігійні об'єднання виконання функцій органів державної влади, державних установ і органів місцевого самоврядування та не втручається в діяльність релігійних об'єднань, якщо вона не протирічить діючому законодавству [12,c.81].

У той же час держава регулює надання релігійним організаціям податкових та інших пільг, надає їм іншу фінансову, матеріальну допомогу тощо.

Релігійна організація у світській державі створюється і здійснює свою діяльність згідно з власною ієрархічною структурою, призначає свій персонал, не здійснює функцій органів державної влади, інших державних установ, органів місцевого самоврядування, не бере участі у виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування та не бере участі в діяльності політичних партій і рухів, не надає їм матеріальної допомоги.

Варто також завважити, що в деяких демократичних світських державах узаконено офіційну (державну, національну) релігію. Наприклад, у Греції та Болгарії такою релігією виступає православна [20,c.86].

Теократична держава. В минулому та сучасному світі немало держав відзначаються тим, що характеризуються особливим ставленням до релігії, що накладає відбиток на державний лад країни загалом. Причому можна говорити не про окрему форму держави (форму правління, територіальний устрій), а саме про особливий її тип -- релігійну або теократичну, державу.

Сучасна теократична держава найчастіше має ісламське забарвлення. Цілий ряд країн Близького Сходу і Азії виступають ісламськими державами: Іран, Саудівська Аравія, Йорданія. Хоча, очевидно, до релігійних держав належать також Ізраїль (іудаїзм) та Ватикан (християнство).

Ознаками такого типу держави виступають наступні:

1. Одна релігія (чи навіть один її напрямок) виступає єдиною офіційною релігією держави і суспільства. Такий підхід закріплюється конституційно та є можливим в умовах, коли переважна більшість населення сповідує цю релігію. В Ірані, наприклад, такою релігією є іслам шиїтського напрямку.

Державна влада не є чітко відокремленою від релігії, у свою чергу остання -- від системи освіти.

2. Висока роль Корану як релігійного джерела в правовій і політичній системі суспільства. По-суті, Коран виступає основним джерелом права, на його положеннях розвиваються окремі галузі права. Одночасно це релігійне джерело є основною ідеологічною та морально-етичною системою суспільства.

3. Проголошується "суверенітет бога " (не народу і не монарха), причому цей принцип закріплюється на найвищому юридичному рівні. Наприклад, у Конституції Ірану зазначається, що управління справами держави та всієї мусульманської громади знаходиться в руках дванадцятого імама.

4. Главою держави виступає, як правило, монарх, котрий є одночасно й релігійним лідером суспільства, тобто займає вищий пост у церковній ієрархії. В ісламських державах із республіканською формою правління ці дві посади можуть бути зайняті двома особами. Наприклад, в Ісламській Республіці Іран релігійний лідер (аятола) наділений функціями верховного керівника держави, але поряд із цим існує пост президента як світського глави держави та парламент (меджліс).

5. Як правило, теократичний тип держави поєднується з недемократичним політичним режимом. У цьому плані крайньо радикальним режимом відрізнялася держава Афганістан на території, контрольованій талібами. Для всіх ісламських держав, хоч і в різній мірі, властивим є несприйнятгя європейських і американських цінностей, зокрема таких, як парламентаризм, індивідуальні права людини, політичний плюралізм. Як правило, легальне здійснюють діяльність лише ісламські політичні партії (Іран, Йорданія) або ж політичні партії взагалі заборонені (Саудівська Аравія) [12,c.82 - 83].

Проте модернізація кінця XX ст. все ж торкнулася й цього типу держав. В останні роки демократичні перетворення, у тому числі становлення парламентаризму та часткове відновлення свободи слова, провадяться навіть в Ірані. На думку дослідників ісламської держави Коран не заперечує народовладдя, тому тенденція до демократизації цих держав продовжуватиметься.

Відзначимо також, що в таких країнах, як Ізраїль і Ліван, релігійний характер держави поєднується з демократичними інститутами європейського зразка.

Постсоціалістична (перехідна) держава, її сутність і теоретико - юридичні характеристики протягом періоду незалежності України стали, на жаль, предметом дослідження лише кількох дослідників, котрі представляють здебільшого не юридичну, а політичну науку. Тому такий аналіз є справою потрібною і своєчасною. Завважимо на доцільність вживання терміну "постсоціалістична держава", а не "посткомуністична", виходячи з розуміння попереднього режиму, котрий функціонував у цих країнах, -- режиму тоталітарного соціалізму.

Визначення поняття постсоціалістичної держави досі не з'ясовано у вітчизняній юридичній науці. На нашу думку, постсоціалістична держава - це держава, котра здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі від тоталітарного соціалізму до державно-правової організації суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки. Хоча інтенсивність перетворень і реальні здобутки є різними в таких державах, сіле їх вектор -- єдиний. Наприклад, у Китаї і В'єтнамі політичну систему реформовано лише частково і правлячі партії зберігають монополію на владу, проте перетворення економічної системи виступають глибшими порівняно з цілим рядом пострадянських країн [20,c.88].

Вітчизняний вчений Ю. Тодика сформулював ознаки перехідного етапу державності, котрі притаманні постсоціалістичній державі, а саме: тимчасове послаблення її соціально-політичної основи, падіння моральності, домінування в системі поділу влад виконавчої влади, конфронтація між владними структурами, посилення суб'єктивного фактора в розвитку держави і права, органічне поєднання в державно-правовому механізмі перехідного періоду елементів старого і нового, періодична зміна політичних режимів.

На сьогодні, за нашими підрахунками, постсоціалістичним є тип держав у ЗО країнах світу, в тому числі в Азії -- 3 (Монголія, Китай, В'єтнам), у Центральній Європі ("Вишеградська четвірка") -- 4, у Південно-Східній Європі -- 8, на території колишнього СРСР -- 15.

Класифікація постсоціалістичних країн здійснюється за різними критеріями. З огляду на тип постсоціалістичної модернізації, їх можна умовно розділити на дві групи: 1) країни, в яких провадиться азіатська модель модернізації; 2) східноєвропейські країни. Останні, у свою чергу, також поділяються на дві групи: а) центральноєвропейські; б) пострадянські.

Проте англійські вчені Д. Копстейн і Д. Рейлі запропонували власну систему типологізації 27 "посткомуністичних держав" (до них вони не зарахували, природно, Китай і В'єтнам, у яких владну монополію зберігають комуністичні партії, та Югославію). Ця система базується на критерії "віддаленості від Заходу" тієї чи іншої країни, причому "межею Заходу" вважаються східні кордони ФРН та Австрії.

Отже, за цим критерієм посткомуністичні держави поділяються на 4 групи: 1) 35-- 500 миль (Словаччина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Словенія, Боснія та Герцеговина, Польща, Македонія); 2) 501 -- 1000 миль (Албанія, Болгарія, Литва, Латвія, Румунія, Молдова, Білорусь, Естонія, Україна); 3) 1001 -- 1500 миль (Росія, Грузія, Вірменія); 4) 1501--4080 миль (Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Казахстан, Монголія). Відзначимо також, що вказані автори доводять певну закономірність між ступенем віддаленості від Заходу тієї чи іншої посткомуністичної країни і ступенем її модернізації.

Хоча такий методологічний підхід має право на існування, його не можна вважати оптимальним, оскільки навряд чи можна припустити однаковий чи навіть приблизно однаковий стан реформування суспільства в Білорусі та Естонії, котрі стоять в одному "географічному ряді" [12,c.85].

Становлення постсоціалістичних держав. Сучасні постсоціалістичні держави стали наслідком різних форм відходу від тоталітарного соціалізму. Більшість із них стали продуктом демократичної антитоталітарної революції, котра загалом (за винятком Румунії) відзначалася мирним характером.

Не змінюючи своєї державної ідентичності, провели постсоціалістичні перетворення такі країни як Албанія, Болгарія, Румунія, Польща, Угорщина, Монголія. Разом із тим особливістю постсоціалістичних держав виступає той факт, що переважна більшість із них виникли внаслідок реорганізації державно-правового простору на євразійському континенті, суть якої полягає в припиненні існування трьох колишніх соціалістичних федерацій та основi нових незалежних держав. СРСР припинив функціонування в 1991 р. і на його колишній території було створено 15 нових держав. Із них лише три -- Литва, Латвія та Естонія -- можуть вважатися такими, що "вийшли" зі складу федерації, інші 12 утворилися внаслідок фактичного розпаду СРСР. І січня 1993 р. припинила своє існування че-хословацька федерація, на території якої конституювалися незалежні Чехія і Словаччина. В 1991 р. розпалася Югославія, а на її колишній території були створені такі держави як Хорватія, Македонія, Словенія, Союзна Республіка Югославія (в 1992 р. об'єднала в федерацію Сербію та Чорногорію), а в 1995 р. -- також Боснія та Герцеговина. Отже, за період до 1991 р. із ЗО постсоціалістичних країн 22 з них мали статус суб'єкта однієї з соціалістичних квазіфедерацій. Тому можна однозначно стверджувати, що саме постсоціалістична модернізація призвела до інтенсивних державотворчих процесів. Констатуємо також і такий важливий висновок, що жодна з постсоціалістичних держав не постала внаслідок військової поразки переднього режиму [9,c.83].

Сутність постсоціалістичної держави. Сутність будь-якої держави проявляється в характері здійснюваних нею функцій щодо суспільства'. Деякі відомі вчені (наприклад, професор П. М. Рабінович) розглядають соціальну сутність держави в її здатності забезпечувати -- у процесі свого функціонування і розвитку -- задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб та інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот.

Висновки

У літературі все більшої ваги набуває думка про те, що існування сучасного західного суспільства і його держави закономірне, що при досягненні найвищого рівня індустріального розвитку внаслідок еволюційного шляху з'являється нова соціальна система, яка існувала поряд із соціалістичними державами.

Після капіталізму і його державних форм настає інша фаза розвитку, яка отримала назву постіндустріального суспільства, в якому буржуазна держава сприяє трансформації капіталізму у змішану економіку; така держава однаково піклується про всі верстви населення, а націоналізований сектор економіки, його регулювання і програмування, державна система соціального захисту свідчитиме про конвергенцію двох соціальне протилежних систем.

Констатуючи той факт, що сучасна буржуазна держава є складним політичним організмом, що враховує реалії сучасного розвитку, які згладжують протиріччя між різними соціальними групами і прошарками (класами) суспільства (державне регулювання економіки, встановлення мінімального рівня заробітної плати, проведення соціальних програм, здійснення пенсійного забезпечення), слід підкреслити, що все це здійснюється в інтересах тих, хто має політичну владу, численного прошарку власників, в інтересах приватних підприємців.

Називаючи три основних типи експлуататорських держав (рабовласницька, феодальна, буржуазна), К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін вказували і на такий історичний тип, як соціалістична держава, яка у найближчій історичній перспективі повинна була перерости у комуністичне самоврядування.

Слід відзначити, що класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій та навчальній літературі до останнього часу, поки широкий загал нашої громадськості не ознайомився зі світовою політико-правовою думкою щодо інших критеріїв типології держав.

Як ми вже згадували, одним із поширених критеріїв типової класифікації держав є поняття «цивілізація». В основу типології держав кладуть рівень цивілізації, досягнутий тими чи іншими народами.

Який же з двох підході в до типології держав можна прийняти? Кожен із них має свої переваги, недоліки і право на існування.

Історично закономірним є виникнення і функціонування формаційного підходу в середині XIX - на початку XX ст. І сьогодні не можна цілком відкидати класифікацію держав на історичні типи (рабовласницька, феодальна, буржуазна), але важливо враховувати, що критерій такого поділу обмежений певними рисами -- базисними, класово-економічними: поза увагою залишається багато історичних явищ, які складають глибинну сутність су-спільства та його політичної організації.

На нашу думку, найбільш привабливий вигляд має цивілізаційний підхід особливо до типології сучасних держав.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N ЗО, ст. 141 // Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-1V. від 08.12.2004, // ВВР, 2005, N 2, ст.44

2. Кодекс Законів про Працю України від 10.12.1971 // ВВР, 1971, додаток до № 50 // Із змінами, внесеними згідно із Законом станом на 20.12.2005// ВВР, 2005, №16

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004// ВВР, 2004, № 40-42// Із змінами, внесеними згідно із Законом станом на 8.09.2005// ВВР, 2005,№52

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 //ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 // Із змінами, внесеними згідно із Законами станом на 1.05.06 N 3348-ІУ ( 3348-15)

5. Алексеев С.С. Проблеми теории государства и права.- М, 1979.-412с.

6. Венгеров А.Б. Теория государства и права. В 2-х ч. - М., 1996.

7. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права.-Саратов, 1983.- 184 с.

8. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. -К.,2000.

9. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копейчикова. - К., 2000.

10. Загальна теорія держави і права.Підруч. за ред. М.В. Цвіка, В.Д, Петришина. -- X., 2002. -- 432 с.

11. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К., 2000.

12. Кельман М., Мурашин О. Загальна теорії права (зі схемами, кросвордами, тестами): Підруч. -- К., 2002. -- 353 с.

13. Кельман М., Мурашин О. Загальна теорія держави і права.Підруч. -- К., 2006. -- 475 с

14. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава. - К., 1999.

15. Колодій А.М. Принципи права України. - К., 1998.

16. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права.// Навч.посібник.-К.: Юрінком, 1997.

17. Оборотов Ю.М. Традиции и новации в правовом розвитий. - Оддеса, 2001.

18. Оніщенко Н.М. Правова система і проблеми теорії. - К., 2002.

19. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави.// Київ, 1994.

20. Скакун О. Теорія держави і права: Підруч. длж стуж виш навч.закладів. -- 2-е вид. --Х.,2005. -- 656 с.

21. Скакун О. Теория государства и права. - X., 2000.

22. Теорія держави і права / Упоряд. М.В. Кравчук. - Тернопіль, 2002.

23. Теорія держави і права: Підруч. / С.П. Лисевков. А.М. Колодій. О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський. -- К., 2005. --448с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).

    курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010

  • Передумови виникнення держави, визначення її поняття. Характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування, її типи, характеристика ознак. Особливості цивілізаційного та формаційного підходів до типології держави. Типологія сучасної України.

    курсовая работа [64,0 K], добавлен 07.05.2017

  • Перехідний стан держави і права: загальне поняття та характеристика. Суспільство перехідного типу, його особливості. Теоретичний аспект типології держав. Загальна концепція держави перехідного типу, її общеродові ознаки, специфічні риси і особливості.

    реферат [43,7 K], добавлен 20.03.2012

  • Аналіз базових підходів у визначенні поняття функцій держави з позицій теорії держави і права, огляд їх основних видів. Висвітлення сутності та змісту такої категорії як "соціальна функція держави". Обґрунтування авторського визначення даного поняття.

    статья [28,1 K], добавлен 18.08.2017

  • Вивчення основних передумов, причин виникнення та форм держави і права. Відмінні риси теорій походження держави: теологічної, історико-матеріалістичної, органічної, психологічної, теорії насильства та договірного походження держави (природно-правової).

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 18.11.2010

  • Основні закономірності виникнення держави і права. Початок виникнення державності. Класифікація влади. Традиції, на яких базується влада. Сучасна державна влада. Особливості формування держави різних народів. Різноманітні теорії виникнення держави.

    реферат [30,4 K], добавлен 03.11.2007

  • Форма держави - це організація державної влади та її устрій. Типологія держави – класифікація держав і правових систем по типах, що являє собою об'єктивно-необхідний, закономірний процес пізнання державно-історичного процесу розвитку держави і права.

    реферат [35,5 K], добавлен 01.05.2009

  • Держава як засіб суб'єктивного вирішення об'єктивних суперечностей, багатоаспектність її розуміння та ознаки. Цивілізаційний та формаційний підходи то типології держави. Типологічна характеристика сучасної української держави, головні аспекти її сутності.

    курсовая работа [54,9 K], добавлен 06.09.2016

  • Вивчення процесу походження держави і права. Теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, расова, органічна та соціально-економічна теорії виникнення держави. Суспільний поділ праці, виникнення додаткового продукту і приватної власності.

    реферат [25,2 K], добавлен 08.12.2010

  • Організація політичної влади в суспільстві. Механізм здійснення влади. Поняття та сутність держави в сучасній правовій доктрині. Виникнення держави як реакція на суспільну необхідність. Функції сучасної держави та значення їх реалізації для суспільства.

    курсовая работа [34,9 K], добавлен 16.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.