Поняття держави та її типи
Передумови виникнення держави, визначення її поняття. Характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування, її типи, характеристика ознак. Особливості цивілізаційного та формаційного підходів до типології держави. Типологія сучасної України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.05.2017 |
| Размер файла | 64,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Поняття держави
- 1.2 Передумови виникнення держави
- 1.3 Визначення поняття держави
- Розділ 2. Ознаки держави та її типи
- 2.1 Цивілізаційний підхід до типології держав
- 2.2 Формаційний підхід до типології держав
- Розділ 3. Типологія сучасної України
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Зміна суспільних відносин і реформування економіки призводять до швидкої динаміки зміни законодавства. Виходячи з цього, простим громадянам важко орієнтуватися в законодавстві, яке постійно змінюється, тим більше такий процес ускладнює захист ними своїх прав у суді. Хоча зараз населення стає все більш грамотним у правовому відношенні, не боячись звертатися до суду, державних органів і т.д., все ж таки далеко не всі можуть собі дозволити самостійність у вирішенні даного питання.
І тому одним із найнадійніших гарантів захисту і відновлення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб є юрист.
А що ж являє собою саме поняття юрист? Юрист - це фахівець, який знає закони, вміє їх застосовувати, веде юридичні справи (слідчі, прокурорські, судові, адвокатські) і здійснює юридичне обслуговування фірм, підприємств та населення. Тобто спеціаліст, що має юридичні знання.
Так, принцип верховенства права, що є найголовнішим у діяльності правника, є також безкомпромісною особливістю держави, що, до речі, закріплено у статті 3 Конституції України:". Утвердження прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.
Розглядаючи принцип домінантності інтересів клієнтів у діяльності зокрема українського правника, важливо відмітити те, що у переважній більшості клієнтами юристів є саме громадяни України, котрі незалежно від їх бажань представляють інтереси своєї країни. Отже, виконуючи свій професійний обов'язок перед клієнтами, правник опосередковано захищає і інтереси держави.
Отже, зі всього вищезазначеного можна зробити висновок, що питання держави та її ознак повсякчас торкається юриста у його діяльності і є актуальною у сучасному юридичному світі. Тому, керуючись інтересами майбутнього правника я обрав саме цю тему для написання курсової роботи.
Отже, чітко визначивши актуальність моєї праці, хотілося б відзначити і її мету.
Мета і завдання дослідження. Держава - це піч, яка палає на одних дровах - на людських!
Так про державу писав відомий радянський письменник Чингиз Айтматов. І справді, кожна особа є тією краплею в морі, котра творить щось більше і прекрасніше. Адже як будь-яка стіна складається з великої кількості цеглин, так і держава твориться з її громадян. І тому благополуччя всієї країни залежить саме від ставлення кожного свідомого громадянина держави до оточуючого світу, від готовності зробити щось заради рідної країни, а не лиш для себе та своїх близьких.
Що ж, оптимістично припустимо, що всі громадяни країни бажають благополуччя своєї держави. Тоді для виконання такої нелегкої задачі перш за все потрібно усвідомлювати що собою уявляє саме поняття держави і які її характерні ознаки. Адже коли людина має мету і ставить перед собою задачу для виконання, ціль та шлях до її досягнення повинні бути чітко визначені. Яскравим прикладом даного твердження є вислів Бенджаміна Франкліна: „Не скласти планів - бути приреченим на невдачу”.
Предметом дослідження є загальна характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування.
Об'єктом дослідження виступає сучасна держава та прояви її розвитку у світі.
Метод дослідження. Під час написання роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Основу дослідження складає діалектичний метод який застосовувався для об'єктивного, всебічного розгляду явища держави в процесі її становлення та розвитку. Системно-структурний метод застосовувався при визначенні системи чинників що впливали на формування держави. Для дослідження процесів становлення держави у різних країнах світу використовувався порівняльно-правовий метод. Історичний метод допоміг проаналізувати специфіку явища держави починаючи з особливостей регулювання в період первіснообщинного ладу і до сучасної правової держави.
Структура роботи. У цій роботі я намагатимусь якнайширше висвітлити тему держави та її ознак, провівши докладний аналіз інформації (отриманої з періодичних видань, навчальної літератури юридичного характеру, деяких нормативно-правових актів, наукових статей і т.д.) та подавши власний, обґрунтований сучасними поглядами з цього питання, висновок.
У розділі III, виклавши перед цим у двох попередніх розділах теоретичні сторони теми, я намагатимусь охарактеризувати практичні аспекти моєї роботи, а саме я намагатимусь дати оцінку сучасному стану Української Держави та її характерним ознакам. Ну а наприкінці моєї праці я намагатимусь подати чіткі висновки з даної теми.
типологія держава цивілізаційний формаційний
Розділ 1. Поняття держави
1.1 Різні підходи до визначення поняття держави та її суті
Держава є центральним інститутом влади у суспільстві і концентрованим здійсненням цією владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій свідомості, і в дійсності всі три явища - держава, влада і політика - цілком природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних проблем юридичної і політичної науки. Теорія держави охоплює три групи генетичних і функціональних проблем, пов'язаних з триєдиною основою походження, формування й існування держави:
1) суспільною;
2) класовою;
3) політико-правовою та організаційно-структурною основою державної діяльності.
Залежно від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і дослідження держави:
1) політико-філософський і політико-науковий, який бере свій початок від античної традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава розглядається, як засіб вирішення “загальних справ" (республіка) і регулювання відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини;
2) класовий, породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової боротьби; відповідно до марксистської теорії: “Держава є машина для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові інші пригноблені класи”;
3) правовий та організаційно-структурний - як “юридична" держава, джерело права і закону, що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у системі політичних і суспільних відносин.
Таким чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже, три її основні завдання, функції:
організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі - збереження і життєдіяльності, досягнення “загального блага”, єдності, встановлення порядку регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу;
специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів у відносинах між класами та держави і класів;
і не менш специфічна функція “юридичної держави" - створювати правову систему і управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними, економічними, правовими та ін.). [1]
Існує також інший розподіл визначення поняття держави. Це поняття розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.
У субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.
В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.
В інституціональному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.
У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.
1.2 Передумови виникнення держави
Історичні передумови виникнення держави
На певному етапі розвитку у суспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окрема організація суспільства, яку в подальшому ми назвемо державою. Втрачаючи соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо.
У кожній з таких суспільних груп звичайно з'являються не тільки спільні загальні інтереси, а й окремі для кожного прошарку - специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічної організації, основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства. Такою організацією є держава.
Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникнення держави здебільшого пов'язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, і права, залишається і, мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.
По-перше, в основі цієї складної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди і течії. По-друге, історичні і етнографічні науки дають все нові знання про причини походження держави і права.
Соціальні засади виникнення держави
В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьох великих розділень суспільної праці - відділення скотарства від землеробства, розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну - торгівлі (купців).
Такі великі події в суспільному житті мають такі ж великі багаточисельні наслідки. В змінених умовах зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріоритетною в порівнянні з жіночою домашньою. В зв'язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії. Але, що більш важливо, родова община починає розпадатися на патріархальні сім'ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають з інтересами роду. З виникненням сім'ї почався розклад родової общини. Нарешті наступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення її продуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту продуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.
І все ж таки причини зародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві, але і в відтворенні самої людини. Зокрема заборона інцесту (кровозмішення) не тільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішення веде до виродження, ставить рід на межу загибелі - можна сказати ще лише пів справи. Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов'язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв'язків з іншими родами в цілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності.
Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л. Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєначальника і його війська.
Тут з'явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.
Суть формування державності в різних умовах
Формування держави - тривалий процес, який у різних народів йшов різними шляхами. Сьогодні домінує думка, що одним із основних є східний шлях виникнення держави, “азіатський спосіб виробництва" (спочатку - Древній Схід, потім - Африка, Америка, Океанія). Тут дуже стійкими і традиційними вияснились соціально-економічні відносини і структури родового устрою - земельна община, колективна власність. Управління суспільною власністю ставало важливою функцією родоплемінної знаті, яка поступово перетворювалась в уособлену соціальну групу, а її інтереси все більше відокремлювались від інтересів інших членів суспільства.
Звідси, східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших головним чином тим, що тут родоплемінна знать, яка виконувала суспільні потреби плавно трансформувалась в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність також поступово перетворюється в державну. Приватна власність тут не мала суттєвого значення.
На розглядуваний шлях зародження держави значний вплив зробили географічні умови, необхідність здійснення широкомасштабних суспільних робіт, які визначили виникнення самостійної і сильної публічної влади.
Східні держави помітно відрізняються одна від одної, хоча мають багато спільного. Всі вони були абсолютними, деспотичними монархіями, володіли потужним чиновницьким апаратом, економічну основу їх складала державна власність. Тут по суті не спостерігалось чітко окресленої класової диференціації. Держава одночасно і експлуатувала сільських общинників, і управляла ними, тобто сама держава виступала організатором виробництва.
По іншому історичному шляху йшов процес виникнення державності на території Європи, де головним державотворчим фактором було розшарування суспільства, яке обумовлено інтенсивним формуванням приватної власності на землю, рабів та інше. Але далеко не завжди цей процес походив у “чистому” вигляді. Так, наприклад, в Римі на виникнення класів і держави великий вплив мала тривала боротьба двох угрупувань вільних членів родоплемінного суспільства - патриціїв і плебеїв. В результаті перемог останніх в ньому закріпились демократичні порядки: рівноправність всіх вільних громадян, можливість кожного бути одночасно землеробом і воїном та інше.
Таким чином, на етапі виробничої економіки під дією розділення праці, появи патріархальної сім'ї, військових захоплень, заборони інцесту і інших факторів, проходить розшарування первісного суспільства, загострюються його протиріччя, внаслідок чого родова організація соціального життя виживає себе, а їй на зміну з тою ж неминучістю приходить нова організаційна норма суспільства - державність.
Отже, узагальнюючи, можна сказати, що виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним становищем верстви, здійсненням ефективного соціального управління за умов збільшення населення, зміни безпосередніх родоплемінних зв'язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.
1.3 Визначення поняття держави
Держава є одним із найважливіших явищ суспільного характеру. І тому не секрет, що протягом століть філософи, юристи та політики намагалися дати визначення поняття цього явища і розкрити його сутність.
Так розглядаючи дане питання, найдоцільніше буде ознайомити читача з поглядами мислителів про державу у хронологічній послідовності.
Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.
Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші (Протагор, Горгій, Гіпій та ін.) і молодші (Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).
Так, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими.
Фрасимах уперше сформулював три дуже важливі висновки: про роль насилля в діяльності держави, щодо авторитарного характеру політики і законів і висновок відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.
Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати морально-розумні засади сутності держави.
В 360 р. до. н. е. Платон написав свою працю під назвою „Держава”. В своєму однойменному діалозі мислитель виразив думку, що держава являється виразом ідеї справедливості. [17]
Дещо інший погляд на це питання мав Арістотель. Центральною проблемою “Політики" в Арістотеля є питання про походження держави. Перший розділ роботи мислителя ставить питання “що таке держава”. І відразу відповідає: “держава - це спілкування, яке організовується для будь-якого блага." [19]. У своїй праці Арістотель розробляє теорію ідеальної держави, ідеального полісу, а також походження цієї ідеальної держави. Арістотель відкидає релігійне походження держави. Він пише, що людина - це істота політична, і що держава базується на природному потязі людей до спілкування та спільного життя. Саме цей потяг, на його думку, призводить до утворення родини в суспільстві. Отже, перша форма суспільного життя - родина рабовласницького суспільства. Другий етап утворення держави - селище, громада, що складаються з декількох родин. Це фактично розвинута велика родина, але її інтереси вже не обмежуються повсякденними проблемами, тому що з'являються й інші, більш вагомі потреби. І третій етап утворення держав - виникнення її з декількох селищ, чи громад. Оскільки держава за Арістотелем, є розвинуте “спілкування” селищ, а селище - розвинута родина, що роздрібнилася, форми організації родини були перенесені ним і на державу. [5]
Тож, можна зробити висновок, що відомий давньогрецький учений та філософ визначав державу як певне зосередження вcix розумових та моральних інтересів громадян.
Нині в Україні розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави. І тому, сучасне покоління потребує чіткого розуміння поняття держави.
Основою для розгорнутого визначення держави насамперед повинні стати вказані мною раніше аспекти діяльності держави. А саме: держава як організація всього суспільства, держава як класова організація, держава як певний апарат влади.
Звичайно, єдиного, чітко окресленого визначення цього суспільного явища не існує. Проте, все-таки, більш-менш конкретні визначення мають місце. Так, будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.
Отже, якщо узагальнювати, то держава - це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов'язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок. [7]
Розділ 2. Ознаки держави та її типи
2.1 Цивілізаційний підхід до типології держав
Типологія - це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про "поділ" усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи - типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип. Сучасна наука виділяє два основних підходи - цивілізаційний та формаційний [12].
У сучасних соціальних науках термін “цивілізація” вживається в різних випадках і досі не має строго визначеного, фіксованого значення. Він асоціюється і з “гарними манерами”, і з певними стадіями розвитку суспільства. Таким чином, неоднозначність терміна і поняття “цивілізація”, внутрішня суперечливість і багатоплановість разом з аморфністю його змісту і невизначеністю роблять дуже проблематичним його використання як єдиного і основного критерію типології держав і правових систем.
Цивілізаційний підхід - покладає в основу типово класифікації держав поняття "цивілізація", її рівень, досягнутий тими чи іншими народами.
В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:
1) багатовимірності аналізу економічних систем;
2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;
3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;
4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;
5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого
Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Цивілізація (лат. civilis - цивільний, міський) - це соціокультурна система що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень свободи особи - економічної, політичний, соціальної і духовної.
Англійський історик А. Тойнбі розуміє під "цивілізацією" відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А. Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах. Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеологія національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:
первинні;
вторинні.
До первинних цивілізацій віднесені держави - давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних - держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.
Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.) [8].
Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.
Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету ії власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства. Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу.
(1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;
(2) політика держави - не стільки продукт гри соціальних Сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його морально-ціннісної орієнтації;
(3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.
Розглядаючи цивілізаційний варіант типології, слід зазначити його основні недоліки. По-перше, тут не виділяється те головне, що характеризує державу, - приналежність публічної влади. По-друге, це недостатня розробленість такої типології. По-третє, ігнорування важливих положень історичного матеріалізму про провідну роль економічного базису відносно надбудови, про обумовленість типу держави характером економічних відносин та способом виробництва. Інакше кажучи, цивілізаційний підхід теж небездоганний, нездатний замінити собою формаційний підхід. У сучасній науці більш прийнятною вважається типологія, заснована на органічному поєднанні формаційного і цивілізаційного підходів разом з їх збагаченням елементами типології, заснованої на виділенні державно-правових режимів [16].
Кожний з двох підходів має свої достоїнства і вади. Вадою цивілізаційного підходу є нерідка недооцінка соціально-економічного чинника, звеличування культурного елемента як "душі, і крові, лімфи, сутності цивілізації" (А. Тойнбі).
2.2 Формаційний підхід до типології держав
Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип Держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній - феодальний, буржуазній - буржуазний [13].
Формація - це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.
Поняття історичного типу держави пов'язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному! етапі його розвитку. Історичний тип відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх дер-ji жав, що мають загальну економічну основу обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва. При такому підході держава набуває суто класової визначеності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабо-Я власницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін виділяли й останній (неексплуататорський) історичні ний тип - соціалістичну державу, яка у найближчій історичній! перспективі повинна перерости в громадське комуністичне самоврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася які антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для! ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивним (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних трактувань сутності комуністичної формації. Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.
Рабовласницьких держав
Першим типом держави в теорії формаціонного підходу є рабовласницька держава. Це один з типів експлуататорського держави, яка є знаряддям класу рабовласників і призначення якого полягає у захисті їхніх інтересів і прав.
У рабовласницькій державі клас рабів, часто-більшість населення, був позбавлений усіляких, навіть загальнолюдських прав і розглядався як "говорять знаряддя праці". Класичним прикладом такої держави є Древній Рим, де тру рабів становив всю економіку держави.
За марксистської теорії право держави визначається його соціальним призначенням і класової сутністю. Логічно зробити висновок, що право рабовласницького держави захищає інтереси виключно класу рабовласників і їх частною власність.
У власності рабовласників перебувала земля, знаряддя праці і самі раби виступали в ролі власності рабовласників, тобто були особисто залежні від свого господаря. Вони були зобов'язані працювати на землі, не маючи при цьому навіть права на життя. Хазяїн у будь-який момент міг вбити раба [18].
Подібні відношення в праві та економіці не давали можливості навіть для самого незначного росту і розвитку, а тому вимагали корінного перелому і переходу до феодального типу держави.
Феодальна держава
Природне історичний розвиток і наступна, описана Марксом зміна форми експлуататорських відносин перетворювало рабовласницьке держава в феодальне. За класифікацією Маркса феодальна держава-це другий ступінь розвитку суспільства. У такій державі вже зізнаються природні права людини. До людини, нехай навіть і вельми залежному, ставляться саме як до людини а не як до мовця знаряддю праці. Селяни-кріпаки якщо і незалежні особисто, то повністю прив'язані до землі, яка належить феодалам. Основна ознака кріпосного права той, що селянство (а тоді селянство становило більшість. Міське населення було вкрай слабко розвинене) вважалося прикріпленим до землі, - звідси походить поняття кріпосного права.1 Це визначає економічний і соціальний базис даної держави: особиста незалежність селян, але повна приналежність землі феодалам. Залежність селян приймала форми не тільки в належності їх до землі, але селяни так само повинні були певну кількість днів особисто працювати на свого пана. (У Росії це називалося відпрацюванням панщини)
У такому суспільстві повноправним класом могли бути тільки люди володіли землею - поміщики, феодали, різні дрібні дворяни. Причому обсяг їхніх прав на ранніх стадіях розвитку феодальних держав визначався кількістю землі. А становище селян в реальності мало відрізнялося від рабського, хоча звичайно, брало інші вже більш людяні форми.
На відміну від рабовласницького, феодальне держава могла розвиватися більш швидкими темпами і більш плавно. Певний вага тут набувають, звичайно не відразу, наука, торгівля, розвиток техніки. Це дуже важливо оскільки саме розвиток торгівлі і техніки визначає багато в чому процес переходу до наступного типу держави.
У феодальній державі сутність класового суспільства залишалася: суспільство трималося на класовій експлуатації. Кріпосне суспільство завжди було більш складним ніж суспільство рабовласницьке. У ньому був великий елемент розвитку торгівлі, промисловості, що вело ще в той час до апіталізму.1
У правовому ставлення феодальні держави ще не могли мати гарної основи для розвитку. Далі визнання природних прав справа не пішла. Між рабовласницьким суспільством і феодальним можна провести паралель в тому, що більша частина населення країни мала обмежені права. І при рабстві і при кріпосному праві панування невеликої меншості над величезною більшістю їх не може обходитися без примусу.
Капіталістичні держави
Розвиток торгівлі дозволило за досить короткий період виділиться нового класу населення - капіталістам. Найбільш активне зростання капіталу мав місце в Європі після відкриття Америки (1492 р.). Постійний товарообмін, безперервний потік дорогоцінних металів дозволили зосередити велику кількість вільних грошових коштів в руках вузького кола людей, значення сільського господарства поступово падало, вірніше сказати, люди переставали залежати від землі так, як це було за часів феодалізму. А, отже, значення класу феодалів поступово втрачався. Головну роль грали вже не земельні ділянки, а фінансові кошти, зосереджені в руках невеликої кількості підприємливих людей [21].
Падали економічні показники поміщицького класу, і розвивалася сила нового класу - представників капітала.1 Тепер в основному економіку держави становила власність капіталістів. І призначення держави змінювалося, в тому сенсі, що клас буржуазії підпорядкував собі всіх інших. Перебудова суспільства відбувалась таким чином, щоб усі громадяни стали як би рівними, що відпало колишній поділ на рабовласників і рабів, щоб усі вважалися рівними перед законом, не залежно від того, хто яким капіталом володіє. Закон однаково охороняє всіх, охороняє власність, у кого вона є, від замахів проти з боку тієї маси, яка, не маючи власності, не маючи нічого, крім своїх рук, поступово убожіє. розоряється і перетворюється в пролетарів. Таке капіталістичне общество.2
Проголошена свобода капіталістичного суспільства це свобода не для всіх, а для тих, хто має власність, яку необхідно охороняти. Свобода капіталістичного суспільства не повноцінна. Товариства, яке виступило проти кріпосництва, проти самого кріпосного права з лозунгом свободи, яке оголошує своїм гаслом свободу всенародну, говорить, що вона виражає волю всього народу, заперечує, що воно класове государство.3
Суть суспільства тут на змінюється, адже власність буржуазії мало чим відрізняється від власності феодалів. Як писали класики марксизму, будь-яка власність робить будь-якої клас людей залежні від іншого класу. Капіталістичне суспільство не виняток з цього правила. Борючись проти кріпосного права, воно оголосило власність вільною і особливо пишалося тим, що ніби держава перестала бути класовим.
Соціалістична держава
Соціалістична держава - це остання стадія розвитку суспільства за класифікацією прийнятої в формаційному підході. Воно протиставляється трьом іншим типам держави, не будучи саме державою в загальноприйнятому сенсі цього слова. Соціалістична держава - вже не є, на відміну від трьох попередніх, типом експлуататорського держави. Існував і існує до цих пір суспільству, яке рухається в класових протилежностях, було необхідно держава, тобто організація експлуататорського класу для підтримки зовнішніх умов виробництва, значить, особливо для насильницького утримання експлуатованого класу в визначених даними спосіб виробництва умовах придушення (рабство кріпацтво найману працю) [20].
Істотна відмінність соціалістичного державу від всіх інших типів держав і полягає у відсутності цих умов придушення. Тут відсутні класи, а отже, немає ні експлуататорів, ні експлуатованих. У соціалістичній державі немає того апарату насильства, який притаманний державі, можна сказати, що держава як така відсутня, немає тих факторів, які підтримували держава будь воно рабовласницьким, феодальним або капіталістичним. Більше немає класів і встановленого апарату підпорядкування. Коли держава стає дійсно представником усього суспільства вона сама себе робить зайвим. Коли немає класів, немає держави, немає жодного апарату насильства, нікого пригнічувати держава поступово відмирає. На підставі цього слід оцінювати фразу про "вільне народна держава" як науково-неспроможною.
Держава, що втратило деякі з свої властивостей не може мати ті ж функції, що й раніше. Форми власності стають іншими. Люди вже не відносяться до речей як до своїх або чужих, тепер все спільне. У захисті та примноження загальній соціалістичній власності і полягає функція такої держави. Саме суспільна власність і є економічним базисом держави.
Розділ 3. Типологія сучасної України
Створення нової України обумовлює постійну потребу в теоретичному осмисленні і наданні силам наукового інструментарію, за допомогою якого тільки й може бути досить ефективним процес цього втілення.
Розвиток сучасної держави тісно пов'язаний з минулим, а особливо при розгляді питання ії типології. Адже говорячи про типологію держав дійсно йдеться про "поділ" усіх утворень, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи - типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.
Отже, розглядаючи питання можна сказати, що визначення типології сучасної України є складним питанням. У ході дослідження приділення належної уваги державам, що існували на території сучасної України є обов'язковим, адже не звернувши увагу на історичні аспекти розвитку ми ніяким чином не зможемо простежити певні ключові аспекти розвитку та визначити типологію, як було доведено вище.
Потрібно виділити такі ключові періоди для території України та пов'язаним існуванням на них інших держав: виникнення та існування Київської Русі - першої держави українців, Галицько-Волинське князівство, панування Польщі та Литви, Австро-Угорська та Російська імперії, СРСР. Саме під цими державними утвореннями перебувала основна частина українських земель та аналізуючі які можна детальніше розкрити наше питання.
Київська Русь. Давньоруська держава складалась як ранньофеодальна монархія. Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзеренітету-васалітету держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі - його васали. Сформувалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв'язання найважливіших питань скликалися феодальні з'їзди.
Галицьке-Волинське князівство. Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іга іноземних загарбників не могли не впливати на державний лад цих земель. Ординські правителі зберегли в князівствах місцеву адміністрацію, військо. Князі повинні були визнавати хана Золотої Орди як свого вищого сюзерена, вважати "в отня (батька) місце" і приймати з боку хана у свою адресу назву "діти наше". Князі зобов'язувалися за вимогою хана постачати йому військові сили.
Польща і Литва
Найвища влада на території українських земель, які фактично входили до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського, належала центральним органам державної влади і управління цих держав, а після Люблінської унії 1569 p. - центральним органам Речі Посполитої.
Російська імперія. У XVIII ст. російський царат свідомо і цілеспрямовано знищив одне з найцінніших завоювань українського народу - його національну державу. На початку XIX ст. Україна увійшла в новий період свого існування. Все, що діялося з Україною та її народом у цей час, усі їх біди, в кінцевому рахунку визначалося відсутністю у народу нації, власної держави. Тому цей період слушно одержав назву бездержавності. Місце Української держави заступила Російська імперія з її могутнім централізованим бюрократичним апаратом. Усі українські землі відтепер були підпорядковані центральним та місцевим органам влади і управління Росії.
СРСР. Починаючи з 1917 року більшовики починають все частіше і частіше звертати свої погляди у бік України. Скинення уряду Центральної Ради та ліквідація ЗУНРу ознаменувала одну з сумних сторінок української історії - входження території України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Управління велося централізовано - з Москви, з самого початку на території України велися переслідування ідеологів української державності та патріотів рідної землі, влада належала комуністичній партії, її центральним органам. Поширення тоталітаризму, репресій, геноциду супроводжувалося аж до Хрущовського часу, пізніше починаються якісні зміни і з приходом до влади Горбачова М. стає можливим зародження ідеї відновлення української державності. З розпадом СРСР з'являється теперішня незалежна Україна [15].
Простежуючи шлях розвитку нашої держави ми простежити існування суспільства як послідовну зміну способів виробництва, що за часів СРСР завершилося комуністичним. Не зважаючи на те, що шлях розвитку нашої держави був трохи відмінним від Європейських, пропустивши рабовласницький стрій, Україна перейшла від первіснообщинного до феодального, саме за часів існування УРСР сформувалися основні передумови для самостійного розвитку нашої держави сьогодні.
Сучасне ідеологічне спрямування теорії держави і права полягає у відмові від обмежень та догм марксистсько-ленінського періоду розвитку юридичної науки і утвердженні нових, загальнодемократичних, гуманістичних ідеалів. Це саме той шлях, на якому можна досягнути нового рівня знань та справді наукових пояснень щодо понять держави і права з використанням досягнень сучасної методології суспільствознавства. На цих підставах відбувається збагачення теорії держави і права новими знаннями про роль гуманістичних та демократичних цінностей у розвитку сучасної держави, про верховенство права та конституційну законність, про соціальну, правову державу як перспективну та прогресивну мету розвитку української державності, про пріоритет прав людини у суспільстві. Ці нові поняття стали надбанням чинної Конституції України, що є потужним фактором розвитку прогресивного права і державотворчого процесу формування сучасної демократичної, правової держави - незалежної України, яка прагне зайняти чільне місце серед провідних держав Європи і світу, активно вирішуючи проблеми інтеграції України до європейської та світової правових систем [7].
Типологічна характеристика теж залежить від вибору формаційного чи цивілізаційного підходу. Розглядаючи Україну за першим підходом ми можемо сказати що вона - постсоціалістична держава.
Постсоціалістична (перехідна) держава, її сутність і теоретико - юридичні характеристики протягом періоду незалежності України стали, на жаль, предметом дослідження лише кількох дослідників, котрі представляють здебільшого не юридичну, а політичну науку. Тому такий аналіз є справою потрібною і своєчасною. Завважимо на доцільність вживання терміну "постсоціалістична держава", а не "посткомуністична", виходячи з розуміння попереднього режиму, котрий функціонував у цих країнах, - режиму тоталітарного соціалізму.
Визначення поняття постсоціалістичної держави досі не з'ясовано у вітчизняній юридичній науці. На нашу думку, постсоціалістична держава - це держава, котра здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі від тоталітарного соціалізму до державно-правової організації суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки. Хоча інтенсивність перетворень і реальні здобутки є різними в таких державах, сіле їх вектор - єдиний. Наприклад, у Китаї і В'єтнамі політичну систему реформовано лише частково і правлячі партії зберігають монополію на владу, проте перетворення економічної системи виступають глибшими порівняно з цілим рядом пострадянських країн.
Класифікація постсоціалістичних країн здійснюється за різними критеріями. З огляду на тип постсоціалістичної модернізації, їх можна умовно розділити на дві групи:
1) країни, в яких провадиться азіатська модель модернізації;
2) східноєвропейські країни.
Останні, у свою чергу, також поділяються на дві групи:
а) центральноєвропейські;
б) пострадянські.
Проте англійські вчені Д. Копстейн і Д. Рейлі запропонували власну систему типологізації 27 "посткомуністичних держав" (до них вони не зарахували, природно, Китай і В'єтнам, у яких владну монополію зберігають комуністичні партії, та Югославію). Ця система базується на критерії "віддаленості від Заходу" тієї чи іншої країни, причому "межею Заходу" вважаються східні кордони ФРН та Австрії.
Разом із тим особливістю постсоціалістичних держав виступає той факт, що переважна більшість із них виникли внаслідок реорганізації державно-правового простору на євразійському континенті, суть якої полягає в припиненні існування трьох колишніх соціалістичних федерацій та основі нових незалежних держав. СРСР припинив функціонування в 1991 р. і на його колишній території було створено 15 нових держав, серед яких і Україна.
Сутність постсоціалістичної держави проявляється в характері здійснюваних нею функцій щодо суспільства'. Деякі відомі вчені (наприклад, професор П.М. Рабінович) розглядають соціальну сутність держави в її здатності забезпечувати - у процесі свого функціонування і розвитку - задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб та інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот [19].
Але якщо оцінювати не тільки процеси лібералізації та стабілізації, а й становлення інституцій та мікроекономічні перетворення, то стає очевидним, що про завершення трансформацій в цих країнах говорити зарано. Українським політикам, науковцям та експертам необхідно детально розібратися в механізмах, які задіяні в таких державах, щоб мати можливість вибирати найкращі стратегії довгострокового розвитку, не тільки в плані фінансів та торгівлі, а й в сфері соціальних проблем та екології. Нам потрібно знаходити ефективні методи досягнення давно проголошених цілей та пріоритетів: побудови високо розвиненої, демократичної та правової держави.
Ґрунтуючись ж на цивілізаційному підході в основі якого полягає більш широкий аналіз процесів розвитку, систем и цілей держави, а також історичних надбань народу, відомий американський історик Л.Г. Морган (1818-1884 рр.) також цивілізацією називав заключний етап розвитку суспільства (дикість, варварство, цивілізація). Базуючись на цьому ми можемо охарактеризувати Україну як постіндустріальну державу. Саме державу, яку можна тісно пов'язати з загальнолюдськими цінностями, адже цивілізоване суспільство - це таке, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку.
Неодмінною рисою сучасною України, нашого цивілізованого суспільства є сприйняття людини, її потреб як абсолютної цінності цивілізаційного процесу, єдність людського роду та універсалізація людського розвитку. Нашій державі притаманні як певні суспільні цінності людства (право на життя, свобода творчості, право на саморозвиток, право на самовираження, право на самореалізацію), так і національні елементі цивілізації, а сам культурні, соціальні, політичні, релігійні, етнічні.
Поглиблюючись у питання сучасної типології ми можемо виділити окремі типи держав: світську та теократичну. Що певним чином відносяться і до України, яка відноситься до світського типу. В Україні право на свободу світогляду і віросповідання закріплене у ст.35 Конституції й включає "свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність" [1].
Висновки
Розглядаючи тему " Поняття держави та її типи" ми опрацювали безліч різноманітних точок зору та теорій. З огляду на розкриття питання поняття в даній курсовій роботі необхідно підвести певні висновки.
Вищевикладені поняття дають змогу зрозуміти принцип демократизму та гуманізму в правовій діяльності нашої держави, тобто усвідомити вагомість волі суспільства, силу держави, направлену на здійснення, охорону та захист основних прав людини та принципів.
Розглядаючи тему, в літературі досить часто зустрічався термін "правова держава", саме такий підхід, на мою думку, є найбільш наближеним до правильного розуміння держави і включає в себе також її комплексне.
Цікавим є обсяг роботи, який у різні часи у цьому напрямку вели сотні вчених, що ще раз підтверджує неабияку важливість цього питання. Тим не менш, здебільшого вони приходили до по-своєму особливих висновків.
Аналізуючи ж вітчизняну та російську літературу можу сказати що вона й досі пройнята крайнощами: праці часу СРСР пропонують нам розуміти державу та підходи до її розуміння суто з ідеології марксизму-ленінізму, а більш сучасна література кидається у крайнощі відкидаючи усі радянські наукові надбання, вбачаючи суто гуманістичні начала у цих явищах [16].
Отже, актуальність питань, розглянутих у даній курсовій роботі є беззаперечною. Знання і розуміння цього правового матеріалу зміцнює розуміння правової політики нашої держави, забезпечує знання і розуміння засобів, їх дотримання, - підносить правосвідомість і культуру населення України в цілому і кожного громадянина окремо.
Список використаних джерел
1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України"/ Т.Г. Андрусяк - Львів: Фонд, 1997. - 512 с.
2. Бобровник С.В. Компроміс і конфлікт у праві: антрополого-комунікативний підхід до аналізу: монографія / С.В. Бобровник; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ: Юрид. думка, 2011. - 383 с.
3. Зайчук О.В. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.
4. Кельман М.С. Теорія держави: Навч. посіб. / М.С. Кельман - Тернопіль: схід, 1997. - 215 с.
5. Колодій А.М. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков. та ін.; ред. : В.В. Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - Стер. вид. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 317 с.
6. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навч. посібник. - К.: АМУУП, 1997.
7. Корельский В.М. Теория государства и права: Підруч. / В.М. Корельский, В.Д. Перевалова - М.:, 1999. - 627 с.
8. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник/ С.Л. Лисенков - К.: "Юрисконсульт", 2006. - 355 с.
9. Бородіна А.І. Бібліографічний словник діячів в галузі права [Текст] / А.І. Бородіна, А.С. Бугай; ред.І.І. Гіхман. - Київ: Рад. шк., 1979. - 606 с.
10. Нечитайленко А.А. Основи теорії права: Навчальний посібник / А.А. Нечитайленко - Харків: Ін-т регіон. дослідж., 1998. - 398с.
11. Гарчева Л.П., Ярмыш А.Н. Конституционное право Украины: Учеб. пособие. - Симферополь: Доля, 2000.
12. Самолюк В.О. Основи правознавства: навчальний посібник/ В.О. Самолюк, А.М. Філіп'єв, Р.О. Мартинюк - Острог: Видавництво Національного університету "Острозька академія", 2006. - 253с.
Подобные документы
Визначення поняття та сутності держави. Дослідження її ролі та призначення у політичній системі суспільстві. Вивчення основних теорій походження держави. Загальна характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування. Типи сучасної держави.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 31.01.2014Багатоаспектність розуміння поняття "держава". Принципи цивілізаційного підходу, його відмінність від формаційного. Формаційний підхід до типології держав. Характеристика феодальної держави. Проблеми демократичної перебудови українського суспільства.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 05.04.2012Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).
курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.
реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011Держава як засіб суб'єктивного вирішення об'єктивних суперечностей, багатоаспектність її розуміння та ознаки. Цивілізаційний та формаційний підходи то типології держави. Типологічна характеристика сучасної української держави, головні аспекти її сутності.
курсовая работа [54,9 K], добавлен 06.09.2016Формування і становлення історичних типів держави згідно формаційного підходу (рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична). Поняття та особливості типології, умови створення держав та суть теорії класифікації згідно цивілізаційного підходу.
курсовая работа [45,8 K], добавлен 20.07.2010Характеристика та типологія сучасної держави, зміст еволюції теорії її функцій. Поняття і види сучасних форм правління. Загальна характеристика держав, що існували на території сучасної України. Ознаки сучасної держави, суть державної політики та послуг.
курсовая работа [53,4 K], добавлен 01.07.2011Погляди мислителів щодо визначення природи держави. Різні підходи до визначення поняття держави та її суті. Передумови виникнення державності. Ознаки держави та публічна влада первіснообщинного ладу. Українська держава на сучасному етапі розвитку.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 10.11.2007Аналіз теоретико-методологічних підходів щодо визначення поняття "механізм держави" та дослідження його характерних ознак. Необхідність удосконалення сучасного механізму Української держави. Аналіз взаємодії між структурними елементами механізму держави.
статья [20,3 K], добавлен 11.09.2017Аналіз поглядів науковців щодо різноманітності концепцій виникнення та становлення держави. Плюралізм теоретичних поглядів на процес виникнення держави, її поняття та призначення. Основні причини виникнення держави. Сучасне визначення поняття "держава".
статья [42,3 K], добавлен 19.09.2017
