Актуальність визначення поняття та сутності держави, дослідження її походження, ролі та призначення у суспільстві визначається тим, що вивчення та аналіз цих питань суттєво впливає на практику державотворення в сучасних умовах розбудови держави.

Вивченню цього питання присвятив свої праці не один вчений. Ця тема досить глибоко опрацьована такими вітчизняними і зарубіжними вченими як Чиркін В. Є., Кашатіна Т. В., Гуревич А. Я., Мальцев Г. В., Бляхман Б. Я., Оборотов Ю. Н., Рабінович П. М., Манов Г. І., Телятник Л., Любашиц В. Я., Шидловська О., Байтін М. І., Марченко Н. М., Кельман М. С., Цвік М. В., Петришин О. В., Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., Мурашин О. Г., Ортинський В. Л., Грищук В. К. , і т. д.

Метою роботи є вивчення поняття, основних ознак та типів сучасної держави, дослідження її становлення та розвитку.

Мета роботи розкривається через поставлені завдання:

- визначити поняття сучасної держави;

- проаналізувати причини які впливали на утворення держави, основні етапи її становлення;

- розглянути основні теорії походження держави;

- дослідити основні та другорядні ознаки держави;

- охарактеризувати основні типи держав

Предмет. Загальна характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування.

Об'єктом дослідження виступає сучасна держава та прояви її розвитку у світі.

Методи. Під час написання роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Основу дослідження складає діалектичний метод який застосовувався для об'єктивного, всебічного розгляду явища держави в процесі її становлення та розвитку. Системно-структурний метод застосовувався при визначенні системи чинників що впливали на формування держави. Для дослідження процесів становлення держави у різних країнах світу використовувався порівняльно-правовий метод. Історичний метод допоміг проаналізувати специфіку явища держави починаючи з особливостей регулювання в період первіснообщинного ладу і до сучасної правової держави.

Робота складається з двох розділів, висновку та списку використаної літератури. В першому розділі встановлюється поняття, історія та основні теорії походження держави. У другому розділі роботи містяться ознаки сучасної держави та основні її типи.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВИ

Великі вчені, мислителі й письменники протягом історії людства досліджували таке суспільне явище, як держава. Вони були представниками різних народів, кожен з яких мав свої звичаї, свій менталітет, своє уявлення про достойне життя. У поглядах мислителів давнини було багато утопічного, проте ця обставина не зменшує цінності їх величної інтелектуальної та духовної спадщини. Ідеї і концепції більшості мислителів усіх часів пов'язані з політичною практикою. Деякі з них не втратили своєї актуальності і донині.

Виникнення перших міст-держав відносять до IV-III тисячоліття до н. е. Саме ж поняття «держава» увійшло до вжитку у XVIII столітті. Його ввів в науковий обіг італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі, який, використовуючи термін «stato», об'єднав поняття «республіка» і «єдиновладне правління». Очевидно, що з того часу стали розрізняти державу і громадянське суспільство. Тоді ж Ж. Боден визначив державу через поняття «суверенітет» і «постійна і абсолютна влада держави», де держава інтерпретується як правитель, орган влади, бюрократія. Розуміння держави як політичного суспільства було доповнено його інституціональною характеристикою. В зв'язку з цим в європейській політичній науці склалося два образи держави: по-перше, держава як свого роду колективність, яка вирішує питання спільного блага і, по-друге, держава як сукупність інститутів публічної влади, як бюрократія.

Нерідко як синонім терміну «держава» використовується термін «країна». Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. Поняття «країна» за своїм змістом є ширшим, ніж поняття «держава». Воно має не тільки правове, а й географічне значення (гірська країна, рівнина тощо). Термін «держава використовується як тотожний поняттю «країна» для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної в межах даної території влади. Цей же термін вживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, головного інституту політичної системи суспільства, який направляє та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їхні права та інтереси.

У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Найчастіше використовується формалізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава - це універсальна політична організація суспільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

У далеку давнину держави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством. Первісна історія суспільної організації людства пройшла три основні етапи розвитку:

- праобщина (первісне людське стадо)

- родова община (зріле первісне суспільство)

-праселянська община (первісне суспільство на стадії розкладу, становлення державності).

Община була універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли (чи проходять) усі народи світу.

Уже в період існування первісного стада, коли завершувався біологічний розвиток людини і лише формувалась цілеспрямована діяльність первісних людей з використанням відповідних засобів праці, люди почали об'єднуватись у досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю (20-30 чоловіків і жінок і кілька десятків дітей) праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, що базувалась на владі вожака. Ця організованість мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування і зумовлювалась існуванням спільних інтересів і потреб первісних людей.

Більш чи менш упорядкована форма соціальної організації виникла за доби родової общини на засадах колективізму у виробництві і споживанні, загальної властивості та зрівняльного розподілу засобів до життя. У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді родини, провідну роль у піклуванні про сім'ю та веденні господарства відігравали жінки. При безладді статевих зв'язків відносини спорідненості достовірно могли бути відомі лише по жіночій лінії. Тому родова община існувала як материнський рід, зв'язаний спільним походженням за матір'ю. У племена об'єднувалися роди на основі шлюбних зв'язків внаслідок заборони їх всередині роду. Спільною власністю роду була земля, а спільною діяльністю - полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо. Низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі рівного розподілу засобів до життя між усіма членами роду незалежно від їх участі у спільній трудовій діяльності.

Ці обставини й зумовили відповідну організацію влади - первісне народовладдя. Суспільні справи вирішувалися волевиявленням усіх дорослих членів роду на їх зібраннях. Роди очолювали старійшини - найбільш поважні та досвідчені люди. Усі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини, поряд з іншими членами роду, брали участь у спільній трудовій діяльності. Їх влада засновувалась на особистому авторитеті, інтелектуальних та емоційних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливо те, що влада старійшин спрямовувалась на забезпечення інтересів роду, була конкретним і повсякденним втіленням його волі й тому реально підтримувалася діячами членів роду. Ця влада поєднувалась з родовою общиною, не виокремлювалася з неї, уособлювала господарську, військову й наглядову (за виконанням звичаїв) функції. У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами і виконувалася ними самими чи іншими членами роду.

З розвитком родових общин змінювалась і організація влади, переважно в напрямку ієрархізації органів влади. Замість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалось єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принци представництва: голови господарств входять до родової общини рад, а їх голови - до рад фратрій і племен. Кожному рівню влади стає властивою своя сфера компетенції. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувається поділ влади на світську, духовну, релігійну.

Поряд зі старійшинами, військовими вождями, жерцями з'являються інші лідери - так звані великі люди. Це чоловіки, які завдяки своїм особистим якостям і багатству набували авторитету серед членів роду, користувалися їх підтримкою.

Багатство, знання та вміння передаються прямим нащадкам, які також здебільшого стають багатими.

Таким чином, соціальна влада первісного суспільства:

- обумовлена єдністю інтересів його членів, відсутністю антагоністичних (непримиренних) протиріч між особистими інтересами та інтересами роду, племені;

- поширювала свою дію за кровно-родинними зв'язками;

- була безпосередньо громадською та самоврядною демократією;

- забезпечувалася переважно добровільністю виконання владних рішень

- регулювалась звичаями (мононормами)

Підвищення продуктивності праці призводило до утворення надлишкового продукту в окремих сім'ях, а відтак - до появи приватної власності. Суспільство почало диференціюватися за майновою ознакою, що спричинило утворення суспільних груп із суперечливими інтересами. У таких економічних умовах родоплемінна організація виявила свою нездатність до керівництва суспільством. Суспільство ж, унаслідок розподілу на економічно нерівні групи, об'єктивно породило таку організацію влади, котра повинна була стримувати суперечності між цими групами. Такою організацією влади і стала держава. Про появу ознак держави свідчить:

- виділення із суспільства особливої групи людей, що не виробляють матеріальних чи духовних благ, а займаються лише управлінням справами суспільства і наділені для цього правами і владними повноваженнями;

- введення податків та різноманітних зборів;

- розподіл членів суспільства не за ознакою кровної спорідненості, а за адміністративно-територіальною ознакою;

- зародження права.

Виходячи з історії ми можемо побачити, що одні держави виникали раніше, інші - пізніше. Це зумовлено тим, що держава виникла лише там, де були створені для цього відповідні передумови. Загалом передумови виникнення держави можна поділити на:

Економічні передумови. Виникнення держав виявилось закономірним наслідком процесу переходу суспільства від привласнюючого господарства до відтворюючого. Було відділено землеробство від скотарства - це був перший суспільний поділ праці. Суспільство розвивалося, відбулося відділення ремесла від інших занять - другий суспільний поділ праці. Виробництво надлишкового продукту створювало сприятливі умови для обміну. Поява професійних торговців, за думкою Енгельса, означала третій суспільний поділ праці.

Фактори, які визначили перехід до виробничої економіки:

- демографічний фактор (збільшення народонаселення і скорочення природних продуктів для вжитку)

- кліматичний фактор (зміна клімату на Землі через наступ льодовиків - люди намагались пристосуватись до кліматичних змін)

- випадковий фактор (існує припущення що людина випадково знайшла спосіб отримання продуктів, побачивши біля житла паростки зерен злаків, або від нащадків спійманих, але одразу не з'їдених тварин)

- інтелектуальний фактор (у людини з'явилася здібність до мислення, особливості свідомості людини сприяли переходу від привласнюючого до відтворюючого господарства)

Політичні передумови. Необхідність людини, займаючись виробничою діяльністю, вступати в відносини з співплемінниками. Людині поступово прийшло розуміння того, що їй більш вигідна наявність безпечних умов діяльності. Виникає необхідність в існуванні стабільного порядку для гарантування здійснення виробництва. Також додається необхідність регулювати відносини з сусідніми спілками людей. Ідея зовнішньої загрози сприяє інтеграції суспільства, одночасно закріплюючи владу як засіб боротьби з зовнішньою загрозою. Війни, таким чином, ініціювали процеси становлення державного ладу.

Ідеологічні передумови. Основною формою ідеології в первісну епоху була язичницька релігія, тобто багатобожжя. Поступово відбувалася свого роду ієрархія богів, серед багатьох з них хтось виділявся на роль головного. Згодом в різних регіонах земної кулі в різний час виникає єдинобожжя. Вчені вважають, що релігія консолідувала суспільство, об'єднала племена в єдину соціально-політичну спільність - народ. Більш того, вважається, що виникнення моно релігії в тих чи інших народностей є показником формування у них держави.

Психологічні передумови. Зміни в економіці формують нове духовне обличчя людства, виникає новий тип самосвідомості. На початковому етапі розвитку суспільства поступово і поки що в невеликій мірі людьми починають осмислюватись загальні інтереси. Сприяє усвідомленню таких інтересів військове нашестя і необхідність захисту. Виникає розуміння, що ці спільні інтереси більше нема кому реалізувати, крім як централізованій структурі, яка здійснює координацію різноманітних сторін суспільства.

Як бачимо, для виникнення держави необхідно багато передумов. Причому їх роль неоднакова у різних народів. В крайньому разі з упевненістю слід констатувати, що їх перелік не вичерпується виключно економічними передумовами. Все це свідчить про складність процесу переходу до державності.

1.2 Основні теорії походження сучасної держави

2.1 Ознаки сучасної держави

Аналізуючи історію людства можна дізнатися про багатоманіття шляхів виникнення та розвитку держав у різних народів світу, що обумовило плюралізм теоретичних поглядів на процес виникнення держави, її поняття, місце та призначення в суспільстві. Протягом останніх століть розроблені різні за своїм змістом і спрямованістю концепції, доктрини, теорії держави, зокрема демократичної, національної, тоталітарної, соціальної, правової, загального благоденства і т. д. Кожна з них має свій предмет і методологію дослідження, вивчає та відбиває певні властивості, характеристики реально існуючих споріднених держав. Так, у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Це означає що вітчизняна державність може бути комплексно охарактеризована тільки при умові застосування відповідних теорій держави.

Наявність різноманітних за спрямованістю і змістом концепцій та теорій не виключає їх певної єдності у розумінні основних ознак держави. Класичним вважається виділення як основних сукупності таких ознак держави без яких її існування не можливе: територія, населення, влада, уряд. Юридичне визначення необхідних і достатніх ознак міститься в статті 1 Конвенції Монтевідео 1993 р., в якій зазначається, що держава як суб'єкт міжнародного права повинна володіти такими рисами: а) постійним населенням, б) певною територією, в) урядом, г)здатністю вступати у зносини з іншими державами.

У сучасній вітчизняній юриспруденції склалося два основних підходи до подальшої конкретизації, деталізації цих фундаментальних характеристик держави. Одні вчені пов'язують державу переважно з владою, управлінням і вважають, що держава є насамперед, особливою територіальною організацією влади у суспільстві. Така традиція у розумінні держави звертає її увагу переважно на її властивості як суб'єкта політичної влади, інституту політичної системи суспільства.

Інші вчені визначають державу як універсальну організацію країни, соціальне призначення роль та місце якої не обмежується тільки політичною сферою суспільного життя, а її діяльність - тільки здійсненням влади (управління). З цієї позиції держава є суб'єктом усіх основних сфер суспільного життя, а призначення влади полягає не лише не тільки в забезпеченні політичних, а й в забезпеченні загальнолюдських потреб.

З цих позицій держава - це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління та примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили.

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держави в наукові літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне явище, яке має ряд ознак, що властиві їй як особливій організації політичної влади. Загалом виділяють як основні так і побічні ознаки. До таких ознак відносяться:

Наявність території - держава здійснює своє управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднуючу щодо населення роль. Цією ознакою позначається відмінність держави як від організації родового суспільства, що формувалося на основі об'єднання за кровно рідними ознаками, так і від ідеологічних виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці - області, губернії, краї, штати, округи, провінції тощо, держава є само організованою спільнотою.

Територія держави - частина земної кулі, яка включає сушу, води і повітряний простір над ними, який перебуває у межах кордонів держави і під її суверенітетом. Територія держави підпорядкована виключній і повній владі держави, якій вона належить. Держава закріплює все населення певною територією, встановлює певний режим проживання і пересування в межах її території, а також виїзд за кордон, в інші держави.

Наступною ознакою держави є наявність публічної влади. Такого апарату влади не було у родовому суспільстві, оскільки управління здійснювалось усіма членами роду або радою старійшин на громадських засадах. Апарат публічної влади відрізняється і від суб'єктів громадянського суспільства (особа, сім'я, політичні партії, громадські та релігійні організації і т.д.).

Для того, щоб можна було здійснювати управління, керівництво чи підкорення, потрібні соціальні органи влади, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. І такі органи були створені - це армія (озброєні загони людей), поліція, суди, чиновники (особи, наділені владними функціями, тобто повноваженнями управляти, наказувати, вимагати тощо). Названі органи влади і чиновники, що до них входили, солдати, поліцейські, судді, тощо представляли відокремлену від суспільства публічну владу. Наявність публічної влади, тобто влади відокремленої від суспільства, є ознакою, що характеризує державу як політичну організацію влади.

Третьою ознакою держави є її суверенітет. Суверенітет - це одна з істотних ознак держави, її можливість повноправно здійснювати внутрішньо та зовнішньополітичні справи, не допускати у свою діяльність іноземних держав та інших внутрішньодержавних сил (організацій). Невід'ємними юридичними ознаками суверенітету є єдність, верховенство, незалежність державної влади.

Суверенітет характеризує державу, як особливий суб'єкт політичних відносин, як основну складову політичної системи суспільства, є тим самим критерієм, який дозволяє відрізнити державу від інших формально-правових союзів. Сутність суверенітету, як ознаки держави закріплено у ст.2 Конституції України. Він полягає у верховенстві і єдності держаної влади та поширюється на всю територію Української держави.

Наступною ознакою держави є офіційна система права і законодавства. Тільки держава має право в особі компетентних органів видавати юридичні норми, які є обов'язковими для всього населення (що постійно чи тимчасово проживає на території держави) і забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Правова система повинна певною мірою відповідати умовам життя суспільства, надійно забезпечувати захист прав, свобод і законних інтересів людини; усіх суб'єктів суспільних відносин.

Держава має свою фінансова систему, без якої не можуть нормально функціонувати держава і суспільство. Фінансово-грошова система держави складається з національної банківської системи (банки): монетні двори - підприємства і організації, які виготовляють паперові гроші, золоті, срібні та мідні монети, цінні папери тощо, державний бюджет (сума доходів і видатків), фінансове право і законодавство, яке регулює всю фінансово-бюджетну сферу й інші елементи цієї системи.

Держава відрізняється від інших аналогічних явищ також і тим, що збирає (стягує) податки, робить позики і бере кредити. Держава має свою податкову систему: податкове законодавство, податкові органи (спеціальних чиновників) та ін. Цю ознаку Ф. Енгельс вирізняв як одну з основних ознак держави.

Відколи виникла особлива публічна організація влади, особливий апарат управління, армія, правоохоронні органи та інші державні органи - особливий розряд людей державних службовців (чиновників), для яких робота в державному апараті є основною або єдиною, виникла й необхідність утримувати такий апарат за рахунок держави і суспільства. Тому держава вимушена з кожного громадянина і з кожного підприємства чи організації збирати до державного бюджету необхідні кошти.

Кожна держава має також свою державну мову. Цієї ознаки раніше не виділяли, оскільки питання про мову вирішувалось в різних державах по-різному, в одних - насильницьким способом, в інших - демократичним. В умовах багатонаціональної держави, коли існує багато національностей і народів, держава обирає свою державну мову, яка історично склалася і є мовою її корінної нації, або декілька державних мов.

Держава має, на відміну від інших суб'єктів громадянського суспільства, такі властивості, як правосуб'єктність: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. У демократичних державах і суспільствах сам народ визначає юридичні повноваження, юридичні права та обов'язки державної влади. В антидемократичних державах сама державна влада визначає свій правовий статус, юридичних осіб та громадян. Держава має всі ознаки юридичної особи: відокремлене державне майно і державну власність; державний бюджет (прибутки і видатки), веде фінансові розрахунки з усіма суб'єктами; вона має право розпоряджатися своєю власністю в інтересах усього суспільства.

Леонід Телятник під час логіко-формальної інтерпретації поняття держави в широкому розумінні виділяв щодо поняття держави ряд таких ознак:

- є національним соціальним утворенням на певній території

- функціонує за законами політичного розвитку

- функціонує за допомогою спеціального апарату публічної влади та управління

- визнана міжнародним співтовариством за ознаками повного суверенітету, а саме політичного, економічного, військового, екологічного

- як утворення легалізована в інфраструктурі міжнародних політичних інститутів.

Розглянувши ознаки держави, можна зробити висновок, що найвищим громадянсько-правовим органом, найвищим організованим примусовим формуванням слід визнати державу. Саме ознаки держави, що відрізняють її від інших організацій суспільства, визначають значущість її існування, як особливого суб'єкта права.

2.2 Типи сучасної держави

Аналіз феномену державності й усієї багатоманітності форм її прояву являє собою одну з складних проблем сучасних теоретико-правових досліджень. Уже в античній науці було продемонстровано різноманіття існуючих і можливих підходів до типології форм держави.

Еволюція гуманітарних наук, перспективи і напрями розвитку історичного процесу, закони і причини трансформації зумовили появу величезної кількості теорій, що обґрунтовують різне бачення державності, її конкретних типів і форм. У сучасній юридичній літературі існує значна кількість типів державності і її типології ( як класичних, так і таких, що не одержали визначення). Більше того, практично кожний дослідник державності, намагається або сформувати власну, оригінальну її типологію, засновану на принципово нових підставах, або внести корективи у вже існуючі.

Процес дослідження проблеми типології держав повинен проходити в тісному взаємозв'язку з іншими державно-правовими явищами, а оскільки держава є динамічним явищем, що постійно розвивається й змінюється, то питання щодо її типологізації залишається й наразі актуальним.

У науковій літературі є кілька точок зору з приводу чіткого визначення критеріїв, на основі яких здійснюється класифікація держав за їхніми типами. Проте, основними проблемами в цьому напрямку є визначення вимог, яким мають відповідати критерії на підставі чого буде здійснюватися поділ держав на певні типи також видів таких критеріїв.

Вирішуючи питання типології, багато хто з авторів висловлює цілком справедливе бажання стосовно того, що критерії типології держави повинні мати об'єктивний характер, всебічно та адекватно відображати сутність і специфіку держави. Поняття типу держави є найважливішою категорією державознавства. Він відображає соціальне призначення держави, її місце і роль у житті суспільства та індивіда на різних етапах людського життя.

Тип держави - це сукупність найбільш загальних і стійких рис та ознак держави, що притаманні певному етапу історичного розвитку і відображають його сутність, зміст і соціальне значення.

При цьому соціальне значення типу держави виявляється у:

- соціальному характері влади, її належності певним класам, групам чи суспільства в цілому;

- спрямованості діяльності органів вищої державної влади на реалізацію або вузькокласових, або загальнозначущих потреб;

- співвідношенні держави та громадянського суспільства, тобто ступеня втручання державної влади в приватне життя громадян.

Поняття категорії «тип держави» має досить суттєве теоретичне і практичне значення.

Теоретичне значення цієї категорії полягає в можливості виявити за своєрідним гороскопом (змінюючи одне) форм правління стійки риси, загальні принципи, певну логіку та закономірності. Ця логіка може бути обумовлена змінами у співвідношенні взаємодії держави і суспільства на кожному етапі історичного розвитку. Для виявлення цієї логіки потрібно все різноманіття держав об'єднати на основі стійких типових формальних ( структура інститутів влади, способи її формування, режим взаємодії влад) та соціальних (належність державної влади певним класам, спільнотам або індивіду) ознак.

Практичне значення поняття «тип держави» полягає в його здатності дослідити характер і роль держави, які постійно змінюються, а також виявити переваги і недоліки конкретно-історичних типів держав і на цій основі зрозуміти сутність і функції сучасної держави.

Існує кілька підходів до структури типу держави. Так, О. Ф. Скакун визначає структуру типу держави через такі характеристики:

1. Еліта (клас, соціальна група), що знаходиться при владі.

2. Система виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада базується.

3. Система методів і способів, що використовує ця влада, коли захищає виробничі відносини та форми власності.

4. Реальний загально соціальний зміст політики держави, її справжня роль у суспільстві.

5. Рівень духовно-культурного розвитку населення держави в цілому та особи зокрема.

Р. Т. Мухаєв пропонує для аналізу типу держави дослідження таких елементів:

1. Структура інститутів влади та способи їх формування.

2. Режим взаємодії влад.

3. Належність державної влади певним класам, спільнотам, індивіду.

4. Характер влади.

5. Принципи організації та функціонування державної влади.

6. Призначення державної влади.

7. Роль держави в житті суспільства.

В. М. Любашиць для класифікації за типами пропонує такі критерії:

1. Встановлення способу виробництва, що вже склався.

2. Виділення виробничих відносин як фундаментальної структури суспільства.

3. Дослідження соціальної структури суспільства, основних класів та інших соціальних груп, на які воно поділяється.

4. Виявлення сутності держави та її соціального призначення.

5. Розгляд функцій держави, її форм, встановлюваної та охоронюваної нею правової системи.

6. Аналіз інших чинників надбудови, що суттєво впливають на державу.

7. Розгляд держави в системі надбудови класового суспільства.

8. Вияв «деформацій» і відхилень відповідних державно-правових норм від їх звичайного стану.

Вищенаведений аналіз дозволяє звести тип держави до відповідної систематизованої структури: характеристика державної влади; аналіз цілей, завдань, функцій та механізму держави; дослідження форм держави; висвітлення проблем правової системи в державі; опис сутності держави.

Дослідження явища держави підводить нас до необхідності виділення із сукупності всіх держав, які коли-небудь існували, існують сьогодні і тих, які з'являться в майбутньому певних типів держав, до необхідності їх типології («типізації») чи класифікації.

Перші спроби типізації держав були зроблені ще Аристотелем, який вважав, що основними критеріями розмежування держав є, по-перше,кількість осіб пануючих у державі і, по-друге, мета, яку здійснює держава. Він розрізняв правління одного, правління небагатьох, правління більшості, а держави поділяв на правильні (де досягається загальне благо) і неправильні (де переслідується приватна мета).

Г. Еллінек підкреслював, що, незважаючи на постійний розвиток і перетворення, можна встановити певні характерні ознаки, які надають тій чи іншій держави або групі держав упродовж їх історії відповідні риси певного типу. Він виділяє ідеальний та емпіричний типи держав, де перша - це поміркована держава, якої в реальному житті не існує. Емпіричний тип визначають у результаті порівняння реальних держав між собою: давньосхідна, грецька, римська, середньовічна і сучасна.

Г. Кельзен вважав, що в основу типізації сучасних держав покладена ідея політичної свободи, тому виділяють два типи державності: демократія та автократія.

Американський професор Р. Макайвер також поділяє всі держави на два типи: династичні (антидемократичні) і демократичні. Різниця між ними полягає у ступені відображення державною владою волі суспільства.

Німецький політолог Р. Дарендорф, поділяючи всі держави на антидемократичні і демократичні, стверджує, що в результаті поступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством громадян, у якому створена загальна для всіх основа, яка і робить можливим цивілізованим суспільне буття.

Протягом історичного розвитку суспільства було розроблено багато підходів до типології, основними та найбільш досліджуваними з них є формаційний (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) та цивілізаційний підходи (Г. Еллінек, Г. Кельзен, А. Тойнбі, М. Коркунов).

В основі формаційного підходу до типології держав лежить суспільно-економічний базис суспільства, тобто певна формація. Поняття суспільно-економічної формації, яке відповідає типу суспільства, характеризується певним способом виробництва і виробничими відносинами та є характерною особливістю формаційного підходу до типології держав. Особливу увагу дослідженню цього поняття приділив К. Маркс.

Відповідно вченню про суспільно-економічну формацію першою з них була первіснообщинна формація (примітивний комунізм), потім виникають і змінюють одна одну рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична та насамкінець комуністична формація. При цьому в межах першої - держави ще не існує, оскільки відсутня необхідність в її створенні, а в межах останньої її вже не існує, оскільки вона відмирає внаслідок відсутності необхідності в її існуванні. Причиною цього стає те, що комунізм не передбачає існування жодних класів, а без їх існування відсутня необхідність в управлінні ними, а отже і в державі як у регуляторі суспільних відносин.

Формаційний підхід має чітко визначений критерій, на основі якого відбувається поділ держав на відповідні типи. На підставі такого визначення суспільно-економічної формації можна виокремити п'ять основних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.

Держава рабовласницького типу є історично першим типом держави, оскільки саме в цей період виникають різні класи, з метою захисту інтересів яких і створюється держава. Перші європейські держави рабовласницького типу виникли в ІХ-УШ ст. до н.е. Уся повнота влади в державі рабовласницького типу належала панівному класу.

Наступним історичним типом держави є феодальна держава. На думку А. Б. Вєнгєрова, саме такий тип держави є особливою політичною організацією, за якої економічний базис держави, виробничі відносини становили власність феодалів. Держава феодального типу виникає з Європі в УІ-ІХ ст. н.е.

Буржуазна держава - історично третій тип держави, який покликаний захищати буржуазний економічний устрій, основою держави цього типу є приватна власність на засоби виробництва. Економічному, політичному та ідеологічному пануванню класу буржуазії відповідає і буржуазний тип права, що виражає класову волю буржуазії, охоплює капіталістичну систему суспільних відносин.

Соціалістичний тип держави - являє собою організацію політичної влади трудящих на чолі з робітничим класом. Ідея такого типу держави першочергово виникла в теорії, зокрема в працях К. Маркса, Ф. Енгельса та В. І. Леніна як протилежність іншим типам держав, в яких вся повнота влади належить панівному класу експлуататорів та використовується з метою пригнічення інших класів. Саме соціалістична держава створює таку систему економічних відносин, яка базується на суспільній власності на засоби виробництва, що передбачає співпрацю вільних від експлуатації людей.

Разом з такою схемою поділу держав на типи в науковій літературі останніми роками досить широко застосовували і шестиступеневий поділ всесвітньо-історичного процесу. Зокрема, до вже перелічених п'яти формацій додають ще так званий азіатський спосіб виробництва. Він відображає важливі специфічні особливості ранньокласового суспільства країн Сходу та є характерним, переважно для країн з абсолютно монархічною формою правління. Особливістю азіатського способу виробництва К. Маркс вважав відсутність інституту приватної власності і розташовував цей спосіб на найнижчому щаблі схеми формацій. Відповідно до формаційного підходу до типології держав зміна одного типу держави на інший - процес об'єктивний, природно-історичний та відбувається на думку К. Маркса, в результаті революцій. У такому процесі кожний наступний тип держави має бути більш прогресивним, ніж попередній.

Цивілізаційний підхід покладає в основу типової класифікації держав поняття цивілізації - соціокультурної системи, що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень економічної, політичної, соціальної і духовної свободи особи. Англійський історик А. Тойнбі розуміє під цивілізацією відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах. Цивілізаційний підхід до типології держави пов'язаний з уявою про історичне виникнення більше двох десятків цивілізацій, що різняться між собою не тільки системами цінностей, культурою, а й характерним для них типом держави. Відповідно до цивілізаційного підходу:

1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;

2) політика держави - не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;

3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

Отже, для пізнання сутності первинної природи держави важливе значення має її типологія. Це пов'язано з тим, що природа держав різних історичних періодів відрізняється принциповими особливостями. Тип держави являє собою класифікацію і характеристику її найважливіших сторін і властивостей, які породжуються відповідною історичною епохою.

ВИСНОВОК