Сучасна держава
Характеристика та типологія сучасної держави, зміст еволюції теорії її функцій. Поняття і види сучасних форм правління. Загальна характеристика держав, що існували на території сучасної України. Ознаки сучасної держави, суть державної політики та послуг.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.07.2011 |
| Размер файла | 53,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра теорії
держави і права
Курсова робота
на тему:
«Сучасна держава»
Студентки І курсу
денного відділення
Науковий керівник:
Ужгород - 2011
Зміст
- Вступ 3
- Розділ 1. Основні сучасні концепції держави 6
- 1.1 Поняття та типологія сучасної держави 6
- 1.2 Еволюція теорії функцій держави 10
- Розділ 2. Поняття і види сучасних форм правління 14
- 2.1 Сучасні поняття форми держави 14
- 2.2 Загальна характеристика держав, що існували на території сучасної України 17
- Розділ 3. Динаміка сучасної держави 22
- 3.1 Ознаки сучасної держави 22
- 3.2 Державна політика та державні послуги 26
- Висновки 30
- Список використаних джерел та літератури 33
- Вступ
- сучасна держава правління політика
- У другій половині ХХ століття людство усвідомило необхідність переходу до нових моделей розвитку. Проблеми, які постали перед людською цивілізацією у ХХ столітті, а саме - зменшення матеріального балансу біосфери, зростання чисельності народонаселення, соціальна нерівність, вимагають нового підходу для свого вирішення. Безперервне поглиблення кризових явищ у багатьох сферах світового розвитку обумовило необхідність корекції його цілей і пріоритетів, обґрунтування нових ціннісних та морально-етичних критеріїв, формування нового світогляду.
- Усвідомлення цього спонукає держави до пошуку принципово нових підходів при вирішенні питань соціально-економічного розвитку. Розробка та реалізація сучасних концепцій державного розвитку є стратегічним завданням нашої держави, яка допоможе змінити світосприйняття людей та забезпечить спільне майбутнє українського народу.
У сучасний період означена проблематика становить предмет зацікавленості представників різних суспільних наук: правознавців, політологів, економістів, соціологів, філософів. Зокрема потрібно відзначити праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як О. Аграновська, С. Алексєєв, В. Бабкін, М. Баглай, Д. Баялджиєв, М. Гриценко, В. Копєйчиков, І. Ледях, О. Лукашова, Л. Мамут, В. Новіков, П. Рабінович, Г. Ріттер, В. Роїк, В. Селіванов, А. Сіленко, О. Скакун, О. Скрипнюк, Ф. Фабрициус, К. Хессе, Х. Цахер, В. Четвернін, В. Якушик та інші.
Актуальність теми курсової роботи визначається тим, що процеси національного відродження України і державного будівництва тривають і спричиняють істотні зміни в усіх сферах суспільного життя. Згідно із статтею 1 Конституції, Україна є демократичною, правовою й соціальною державою. Безперечно, таке проголошення в умовах сьогодення відображає не стільки реальну дійсність, скільки прагнення та орієнтацію Української держави, є декларацією її намірів. Водночас це конституційне положення поставило перед суспільними науками і, в першу чергу, перед теорією держави та права актуальне завдання: визначити й дослідити сутність, завдання, ознаки та функції саме сучасної держави, обґрунтувати її загальнотеоретичну характеристику, визначити шляхи побудови такої держави в Україні.
Метою даної курсової роботи є вивчення основних концепцій сучасної держави, дослідження тенденції та еволюційну динаміку її розвитку.
Для досягнення даної мети ми поставили перед собою ряд наступних завдань:
- визначити основні концепції сучасної держави;
- розглянути поняття і види сучасних форм правління;
- надати характеристику держав, що існували на території України;
- проаналізувати динаміку розвитку сучасної держави;
- дати визначення ролі державної політики у розбудові демократичної держави.
Об'єкт дослідження - концепції сучасної держави.
Предмет дослідження - динаміка розвитку теорії сучасної держави.
Методологічною основою дослідження є філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові підходи та методи дослідження. Так, системний підхід дав змогу врахувати всю сукупність економічних, соціальних, правових аспектів, їх системних властивостей та характеристик. Історичний метод застосовувався при розгляді еволюційного шляху становлення й оформлення положень концепції сучасної держави. Порівняльно-правовий метод використовувався при вивченні світових процесів та явищ у сфері державного розвитку.
Теоретичною базою дослідження є наукові праці, монографії та статті провідних вчених в галузі теорії держави і права, філософії, політології, економіки, соціології та історії.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. У першому розділі «Основні сучасні концепції держави» увага приділяється питанням типології та концепція сучасної держави. У другому розділі роботи «Поняття і види сучасних форм правління» характеризуються основні сучасні форми правління, а також висвітлюється питання типів держав, що існували на території сучасної України. У третьому розділі «Динаміка сучасної держави» аналізуються ознаки сучасної держави та сутність і роль державної політики.
Розділ 1. Основні сучасні концепції держави
1.1 Поняття та типологія сучасної держави
Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про неї. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Протягом довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві. На сьогодні у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати ці аспекти в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, у теоріях анархізму, етатизму тощо. До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать теорії, що виникли в ХІХ - ХХ ст.
Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у другій половині XIX - першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859 - 1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Б. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він вважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові суперечності, політичну боротьбу і соціалістичну революцію. Дюгі Л. Конституційне право: Загальна теорія держави. - Одеса, 2005. - С. 29-32.
Держава загального благоденства. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / За ред. В. М. Цвіка, О. В. Петришина. - Xарків: Еспада, 2009. - С. 176. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883 - 1946) у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Головний зміст теорії зводиться до того, що: а) сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх; б) держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує вищий рівень життя населення всієї країни; в) поступово відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу.
Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її із класово-антагоністичної на державу загального благоденства. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / За ред. В. М. Цвіка, О. В. Петришина. - Xарків: Еспада, 2009. - С. 178.
Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії - Г. Ласкі, М. Дюверже, р. Дарендорф, р. Ален та ін. - вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні «зацікавлені групи» чи «групи тиску» впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб). Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. Посібник / [А.М. Колодій, С.Л. Лисенков та інші.] - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 97.
Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.
Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність її зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя - це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає в трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлюються із середовища інших людей. Оборотов Ю.Н. Современное государство: основы теории. / Юрий Николаевич Оборотов. - Одесса: Астропринт, 1998. - С. 19-22. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. р. Міхельс (1876 -1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії занепадають. Рядові члени партії, що не здатні самі управляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію. У партійних елітах теж ведеться боротьба, що призводить до заміни однієї партійної еліти іншою. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. Посібник / [А.М. Колодій, С.Л. Лисенков та інші.] - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 112.
Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії - X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер - вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до того, що: у сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.
Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50-60-х роках XX ст.; її основоположниками були р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос./ О.Ф. Скакун. - Харків: Консум, 2001. - С. 292.
Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки і техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомогою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роблять в економіці, можуть успішно керувати і політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін. Там само. - С. 294-295.
Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає в запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж, Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. Посібник / [А.М. Колодій, С.Л. Лисенков та інші.] - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 129.
Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм.
Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844 - 1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождізм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером. Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними й соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. Посібник / [А.М. Колодій, С.Л. Лисенков та інші.] - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 130.
До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави.
Соціальна держава - це держава, у якій: а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціальний захист у цілому; б) громадянам гарантується особиста свобода; в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечностей, які виникають чи можуть виникнути. Панкевич О.З. Соціальна держава: до загальнотеоретичної характеристики / Олег Зіновійович Панкевич // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 2-3 (28-29). - С. 33.
Кінцевою метою соціальної держави є: а) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права їхніх обов'язків; б) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною; в) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості; г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами; ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.
Соціальна держава: 1) зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; 2) є регулятором суспільного життя; 3) здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; 4) досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; 5) стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії; 6) здійснює чимало інших демократичних перетворень. Краковська А.Є. Соціальна функція в системі функцій сучасної держави: теоретико-правові проблеми дослідження / А.Є. Краковська. -[Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3483-2010-01-21-23-15-45.html
1.2 Еволюція теорії функцій держави
Перед будь-якою державою постає певне коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З усієї сукупності таких зусиль можна виділити певні їхні види, в яких проявляється сутність держави і без яких вона не може повноцінно діяти, як головний елемент політичної системи суспільства. Ці види, або форми активності держави стосовно навколишнього середовища, суспільства, інших держав класифікуються у вигляді її функцій.
Отже, функції держави - це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі. Андрусенко О.М. До питання про зовнішні функції сучасної держави / О.М. Андрусенко // Наукові записки. - 2006. - Т.53 «Юридичні науки. - С. 43.
Поява тих або інших нових функцій на різних етапах розвитку державності конкретних суспільств не має строго визначеного, причинно-наслідкового характеру, не жорстко детерміновано новою сутністю і формою держави. Разом з тим така більш-менш причинна залежність усе-таки характеризує функції держави, що являють собою найважливіші напрямки діяльності держави у визначальних областях її існування - в економічній, політичній, соціальній та інших. Основні функції найбільше «чутливі» до істотних змін держави.
Інші ж функції підпадають під могутній вплив стабільних етнокультурних шарів життя суспільства, національних та територіальних особливостей, традицій тощо. Тому новий тип держави, що з'явився в розвитку конкретного державно організованого суспільства, може в явній або прихованій формі зберігати й іноді розвивати деякі старі функції.
Таким чином, у державності того або іншого суспільства зберігається спадковість функцій, але діє і механізм поновлення функцій.
Функції не є чимось раз і назавжди, навічно даним, фундаментальним, застиглим і незмінним. У залежності від конкретно-історичних умов елементи цих загальних функцій можуть здобувати самостійне значення, стаючи в силу особливої значимості самостійними функціями. Це можуть бути функції організації суспільних робіт (наприклад, будівництво іригаційних споруджень в азіатських країнах), забезпечення прав і свобод громадян (сучасні країни, що розвиваються, у яких здійснюється перехід до правової держави), охорони природи (у країнах, де серйозно порушена екологічна рівновага) і інші. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права Підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. - К.: Кондор, 2008. - С. 267.
Залежно від змісту функції держави поділяють на: загальносоціальні, класові, національні.
Загальносоціальні функції характеризують у більшій мірі діяльну сторону держави.
До таких функцій відносяться:
- забезпечення національної безпеки;
- ліквідація наслідків стихійних лих і екологічних катастроф;
- реалізація соціальних програм підтримки охорони здоров'я;
- соціального забезпечення непрацездатних;
- захист прав і свобод громадян. Краковська А.Є. Соціальна функція в системі функцій сучасної держави: теоретико-правові проблеми дослідження / А.Є. Краковська. - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3483-2010-01-21-23-15-45.html
Класові функції - це ті напрямки діяльності держави, що у найбільш повній, яскравій мірі виражають класові інтереси, волю того класу, тієї соціальної сили, групи, що панують у даному суспільстві, захоплюють і здійснюють державну владу. Таким чином, тут мова йде про широке розуміння класів як певних соціальних, організованих структур суспільства.
Поряд із класовим змістом функцій держави, велике значення в життєдіяльності державно організованого суспільства завжди мав і національний зміст функцій.
Це теж є дуже важливою характеристикою держави. Цей зміст пов'язаний із саме тією специфічною діяльністю держави, що спрямована на збереження і розвиток національної культури, мови, самобутності, традицій, самого існування і відтворення етносу, що, власне, і виступає в державній формі як діючий суб'єкт всесвітньої історії. Оборотов Ю.Н. Современное государство: основы теории. / Юрий Николаевич Оборотов. - Одесса: Астропринт, 1998. - С. 54.
Національний зміст функцій держави близький до загальносоціального, але не зливається з ним. Досить часто державна діяльність повинна забезпечувати саме національні інтереси етносу, що формує державу, стосовно геополітичних інтересів, захисту співвітчизників, що опинилися в силу тих або інших історичних, політичних процесів на території інших держав, розвитку національної самосвідомості, релігійного відродження тощо. Сюди ж також входить і задача гармонізації інтересів етносу та етнічних меншостей на самій території держави, якщо населення має багатонаціональний характер. Панкевич О.З. Соціальна держава: до загальнотеоретичної характеристики / Олег Зіновійович Панкевич // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 2-3 (28-29). - С. 33.
Тут також можна відзначити, що деякі функції держави мають змішаний зміст: загальносоціальний, класовий, національний. Наприклад, загальносоціальний характер може бути властивий ідеологічній функції держави, коли вона виражається в захисті державою пануючої релігії, що є цементуючою суспільство силою. Це особливо характерно для теократичних держав. І тоді уже функція захисту релігії перестає бути загальносоціальною, перетворюється в вузькогрупову.
На додаток до всього сказаного відзначимо, що в теперішній час більш важливим стає виділення глобальних функцій держави, що характеризують діяльність сучасної держави в екологічній, демографічній, сировинній, космічній сферах, в області створення і використання ядерних, інформаційних технологій, в області захисту прав і свобод людини та в інших сучасних глобальних державних сферах діяльності, що стосуються всієї цивілізації. Краковська А.Є. Соціальна функція в системі функцій сучасної держави: теоретико-правові проблеми дослідження / А.Є. Краковська. - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3483-2010-01-21-23-15-45.html
Таким чином, держава знаходиться в центрі дослідження багатьох суспільних наук. Тому слід доцільно вивчати не лише юридичні концепції держави, але й зупинитись на окремих соціологічних та політологічних теоріях, що має на меті збагатити уявлення про це складне і багатогранне явище.
Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам'ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах.
Розділ 2. Поняття і види сучасних форм правління
2.1 Сучасні поняття форми держави
Термін «форма держави» уживається в різних значеннях. У багатьох науках - це поняття, використовуване для виділення даного явища (форми держави) з інших явищ державності; у понятті взяті у вигляді абстракції ознаки відображають істотні сторони форми держави в їхніх взаємозв'язках, що утворять певну цілісність. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. / Под ред. Корельского В. М. и Перевалова В. Д. - М.: Норма-Инфра, 2002. - С. 137.
Для діючого права тієї або іншої країни, насамперед для її конституційного права, форма держави - це правовий інститут (у різних характеристиках - комплексний інститут або комплекс інститутів), система внутрішньо погоджених норм даної галузі права, що регулюють реальне явище (форму), у їхніх правових взаємозв'язках. Шаповал В.М. Конституційна категорія соціальної держави / // Право України. / Володимир Миколайович Шаповал. - 2004. - № 5. - С. 14.
У цей час у вітчизняній науці звичайно використається трьох елементна характеристика: форма держави розглядається як сукупність форм правління (структура й взаємини трьох вищих органів держави - глави держави, парламенту й уряду), державного устрою (унітаризм, федералізм, автономія) і державного режиму (методи здійснення державної влади).
Елементний підхід до форми держави має практичне значення й широко застосовується в навчальних цілях. Використовуючи його в наукових дослідженнях, звертають увагу на єдність (а не просто сукупність) елементів, що становлять форму держави. Але на ділі ця єдність часто з'являється все-таки як механічне з'єднання елементів, а не як єдність цілісної системи, обумовлена його внутрішніми зв'язками і її відносинами із середовищем.
Системний підхід припускає облік не тільки елементів з їхніми якостями, але й зв'язок між ними, що утворять єдине ціле (форму держави), а також зв'язку елементів із цим цілим, тому що ціле вступає як нове утворення, не тільки через свої елементи. Зв'язку елементів відіграють величезну роль у виникненні даної сукупності, її було б неможливо одержання шляхом звичайного примикання друг до друга двох, трьох, чотирьох елементів. Більше того, шляхом таких зв'язків створюється нова якість, властивій формі держави, що не належало жодному з елементів, узятих окремо.
Із цього погляду, не тільки форма держави складається з елементів, але й традиційно називані три елементи являють собою лише головні сторони форми держави, у яких вона проявляється, не вичерпуючи своїх якостей до кінця.
Поряд зі структурою й взаєминами трьох вищих органів держави - форма правління, федералізм і унітаризм - форма державного устрою, методами державного режиму - різними в умовах демократії, авторитаризму, тоталітаризму. Шестаев Н.Т. Функции и структура государства. / Николай Трофимович Шестаев. - М.: Политика, 2002. - С. 7-9.
Форма держави, як і будь-яка форма, визначається його змістом, тому що форма завжди є організація змісту. Таким змістом є державна влада: та або інша форма держави створюється й змінюється для того, щоб найбільше ефективно здійснювалася державна влада. Для цієї мети утворяться органи держави, установлюється певний адміністративно-територіальний поділ, застосовуються ті або інші методи здійснення державної влади. Разом з тим, форма держави визначається не тільки змістом «першого порядку» - державною владою як такий, але й залежить від конкретного соціального змісту останньої.
Елементний підхід, узагальненого поняття форми держави визначили недоліки існуючої класифікації. У теорії держави відсутній «наскрізна» класифікація форм держави, вона проводиться тільки по трьох згаданим вище елементах, а нерідко - тільки по двох.
Лише для деяких режимів - країни, що розвиваються, і окремих різновидів держави - соціалістичної орієнтації й держави капіталістичної орієнтації, уживали спроби створити узагальнену класифікацію форм. Ці спроби були не дуже вдалими головним чином тому, що основний акцент робився на змісті, а якості форми як такий майже не приймалися в увагу.
Виділення революційно-демократичної державної форми, а потім поділ першої на національно-демократичні й народно-демократичні республіки соціалістичної орієнтації, ґрунтувалися, насамперед, на вимогах ідеологічного підходу, а не на аналізі власної форми. Сенчук В.В. Поняття та ознаки демократичної держави: теоретико-правовий аспект / В.В. Сенчук - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3482-2010-01-21-23-07-26.html
Інші класифікації, також виходили, насамперед, з якостей змісту, а не властиво форми. Розрізнялися буржуазно-демократична, фашистська, буржуазно-авторитарна й т.д. Державні форми й протилежні їм форми соціалістичної держави: республіка рад, народно-демократична республіка.
При цьому знов-таки, насамперед по соціальному змісті розрізнялися, наприклад, радянська республіка в умовах диктатури пролетаріату й у той період, коли вона вважалася формою суспільної держави.
При класифікації в короткому терміну необхідно об'єднати, що характеризують модифікації кожного із трьох основних елементів Критично розглянувши їх, я запропонував би виділити три головні державні форми: монократичну (моністичну), сегментарну (сегмент у перекладі з латинського - відрізок цілого) і полікратичну (плюралістичну).
Монократична, тобто єдиновладна державна форма характеризується найвищим ступенем централізації влади в руках власне кажучи єдиної особи або органа. При даній формі поділу влади не зізнається, парламент відсутній (наприклад, у Саудівській Аравії), уважається лише консультативною установою або служить зовнішньою декорацією (наприклад, в Уганді при режимі президента-диктатора Йди Аміну), у державному керуванні існує високий ступінь централізації, самоврядування на місцях практично відсутній, у державному режимі домінують авторитарні методи, у політичному ладі діє тоталітарна система. Политология для юристов / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. - М.: Юристъ, 1999. - С. 309.
Сегментарна державна форма, як відзначалося, у певній мері - проміжна форма. Вона припускає відомий поділ ролей між різними інститутами держави по керуванню суспільством. Вирішальна роль належить або монархові (дуалістична монархія, наприклад, у Йорданії), або президентові («супер президентські» республіки в Латинській Америці й у Тропічній Африці). Федерація (якщо вона існує) характеризується обмеженістю повноважень суб'єктів федерації або їхньої реальної ролі. Сегментарна форма завжди припускає наявність конституції й парламенту, зізнатися поділ влади, певна ступінь самоврядування. Там само - С. 310-311.
Полікратична державна форма правління характеризується поділом влади. Система взаємних стримування і противаг, існування декількох центрів влади в масштабі держави (президент, парламент, суди, а іноді й спеціальні контрольні органи) і на місцевому рівні - створення порівняно децентралізованого, «кооперативного» федералізму, органів місцевого самоврядування, непідконтрольних призначеним чиновникам, або підконтрольних тільки відносно дотримання законів, і те за посередництвом адміністративних судів.
У державному режимі (крім випадків надзвичайного стану) переважають демократичні методи керування, пов'язані з регулярними й «чесними» виборами, пошуками консенсусу й компромісів, гарантіями демократичних прав громадян. Дана державна форма може мати своїми складеними елементами й простої унітарна держава з автономними утвореннями.
Ще більші складності, пов'язані із класифікацією державних форм, виникли в результаті створення різноманітних міждержавних співдружностей, співтовариств, союзів.
2.2 Загальна характеристика держав, що існували на території сучасної України
Якщо розглядати дане питання, то на нашу думку, потрібно виділити такі ключові періоди для території України та пов'язаним існуванням на них інших держав: виникнення та існування Київської Русі - першої держави українців, Галицько-Волинське князівство, панування Польщі та Литви, Австро-Угорська та Російська імперії, СРСР. Саме під цими державними утвореннями перебувала основна частина українських земель.
Київська Русь. Давньоруська держава складалась як ранньофеодальна монархія. Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзеренітету-васалітету держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі - його васали. Сформувалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв'язання найважливіших питань скликалися феодальні з'їзди. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - 4-те вид., стер. / Петро Павлович Музиченко. - К.: Знання, 2003. - С. 98.
Функції перших київських князів були порівняно нескладними і полягали перш за все в організації дружини та військових ополчень, командуванні ними. Князі піклувалися про забезпечення охорони кордонів держави, очолювали воєнні походи з метою підкорення нових племен, збирання з них данини. Разом з тим київські князі прагнули підтримувати нормальні зовнішньополітичні стосунки з войовничими кочівниками, Візантійською імперією, країнами Близького Сходу. Це зумовлювалося у першу чергу інтересами забезпечення необхідних умов для безперешкодного збуту товарів, зовнішньої торгівлі. Київський князь судив головним чином своїх васалів, дружинників, своє найближче оточення. Князівська юрисдикція у цей час тільки-но почала поширюватися на народні маси. Судив київський князь передусім на основі норм звичаєвого права.
Галицьке-Волинське князівство. Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іга іноземних загарбників не могли не впливати на державний лад цих земель. Ординські правителі зберегли в князівствах місцеву адміністрацію, військо. Проте тепер князі повинні були визнавати хана Золотої Орди як свого вищого сюзерена, вважати «в отця (батька) місце» і приймати з боку хана у свою адресу назву «діти наше». Князі зобов'язувалися за вимогою хана постачати йому військові сили. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - 4-те вид., стер. / Петро Павлович Музиченко. - К.: Знання, 2003. - С. 139.
Одним із наслідків встановлення золотоординського іга була зміна порядку приходу до влади. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, повинен був підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. З 1242 p. князі почали їздити за цим ярликом у ставку Орди - Сарай, де отримання його було пов'язане з великими труднощами, які штучно посилювались ординськими правителями, котрі вимагали величезні подарунки. Князі, які прибували у ставку Орди, були змушені дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу, бо відмова від цього призводила до неминучої смерті.
Польща і Литва. Найвища влада на території українських земель, які фактично входили до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського, належала центральним органам державної влади і управління цих держав, а після Люблінської унії 1569 p. - центральним органам Речі Посполитої. Там само. - С. 142.
У Польському королівстві найвищими органами державної влади і управління були король, королівська рала і сейм. У 1386 p. великий литовський князь Ягайло був обраний королем Польщі. З цього часу затвердився принцип обрання голови держави.
Королівська рада як постійно діючий орган влади сформувалася приблизно у середині XIV ст. До складу ради входили: королівський (коронний) канцлер та його заступник - віце-канцлер, коронний маршал, який керував королівським двором, здійснював нагляд і чинив суд над придворними, та його заступник - надвірний маршал; коронний підскарбій - охоронець королівської скарбниці та його заступник - надвірний підскарбій. Крім них, до складу королівської ради входили воєводи, каштеляни, католицькі єпископи. У XV ст. рада набула назву великої.
Починаючи з XIV ст., більш або менш регулярними стають наради глави держави з представниками пануючих верств - панами і шляхтою.
Аналогічно будувалася система найвищих органів влади Великого князівства Литовського. Головою тут був великий князь - господар. За III Литовським статутом 1588 p. він мав досить широкі повноваження з питань внутрішньої і зовнішньої політики: очолював виконавчо-розпорядчі органи, призначав на посади і звільняв з них службових осіб, керував військом, розпоряджався державним майном і коштами, призначав і приймав послів, укладав угоди з іноземними державами. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - 4-те вид., стер. / Петро Павлович Музиченко. - К.: Знання, 2003. - С. 234.
Російська імперія. У XVIII ст. російський царат свідомо і цілеспрямовано знищив одне з найцінніших завоювань українського народу - його національну державу. На початку XIX ст. Україна увійшла в новий період свого існування. Все, що діялося з Україною та її народом у цей час, усі їх біди, в кінцевому рахунку визначалося відсутністю у народу нації, власної держави. Тому цей період слушно одержав назву бездержавності. Місце Української держави заступила Російська імперія з її могутнім централізованим бюрократичним апаратом. Усі українські землі відтепер були підпорядковані центральним та місцевим органам влади і управління Росії.
На чолі Росії стояв цар, імператор - самодержавний монарх. Він користувався необмеженою владою. Зміцненню влади царя сприяла так звана «собственная его величества канцелярия». У другій чверті XIX ст. її вплив на державні справи завдяки близькості до особи імператора і розгалуженню її апарату був дуже великим. Перше відділення канцелярії контролювало міністрів, а її третє відділення - обіймала політична поліція. Воно було утворено у 1826 p., після повстання декабристів, для боротьби з революцією, вільнодумством і спиралося на жандармський корпус. 3 1810 р. при особі імператора знаходився дорадчий орган - Державна рада. Компетенцію її не було чітко визначено. Історія держави і права України / [В. С. Кульчицький, М. Настюк, Б.Й. Тищик]. - К.: Юрінком-Інтер, 1999. - С. 182.
На 1811 p. завершилася реформа центрального галузевого управління. Замість колегій були утворені міністерства. На чолі міністерства стояв єдиноначальник - міністр. Він безпосередньо підпорядковувався царю. Діяльність міністерств координував Комітет міністрів - дорадчий орган. На його засіданнях головував імператор. Рішення Комітету міністрів вступали в силу лише з санкції імператора. Колись могутній Сенат перетворився у вищу апеляційну інстанцію для судів губерній. На місцях владу вершили довірені особи царя - губернатори та генерал-губернатори. Цар призначав їх з числа вищих чиновників, знатних дворян.
СРСР. Починаючи з 1917 року більшовики починають все частіше і частіше звертати свої погляди у бік України. Скинення уряду Центральної Ради та ліквідація ЗУНРу ознаменувала одну з сумних сторінок української історії - входження території України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Управління велося централізовано - з Москви, з самого початку на території України велися переслідування ідеологів української державності та патріотів рідної землі, влада належала комуністичній партії, її центральним органам. Поширення тоталітаризму, репресій, геноциду супроводжувалося аж до Хрущовського часу, пізніше починаються якісні зміни і з приходом до влади М. Горбачова стає можливим зародження ідеї відновлення української державності. З розпадом СРСР з'являється теперішня незалежна Україна. Історія держави і права України / [В. С. Кульчицький, М. Настюк, Б.Й. Тищик]. - К.: Юрінком-Інтер, 1999. - С. 221.
Таким чином, форма держави - порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Структура форми держави - стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму.
На території України у різні часи існували різні державні утворення, вивчення яких дає можливість краще зрозуміти суть сучасних державотворчих процесів.
Розділ 3. Динаміка сучасної держави
3.1 Ознаки сучасної держави
Держава існує і діє в певному середовищі - природному і суспільному. Вона знаходиться у взаємному зв`язку з суспільством в цілому, різними колективами, окремо взятими особами, врешті-решт, різні держави знаходяться у постійних взаємозв'язках одна з одною.
Держава має свої специфічні риси, які відрізняють її від усіх інших форм об'єднання людей (роду, сім'ї), інститутів і організацій (партій, рухів тощо). Сенчук В.В. Поняття та ознаки демократичної держави: теоретико-правовий аспект / В.В. Сенчук - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3482-2010-01-21-23-07-26.html
1. Відділення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з усім населенням, поява прошарку професійних управлінців. Це відрізняє державу від родоплемінної організації, заснованої на принципах самоуправління. Здійснення публічної влади вимагає певної організації - спеціального апарату (чиновників, суддів, армії тощо). Сучасна держава поєднує професійний апарат управління з представницькою системою, яка формується через вибори.
2. Територіальний поділ населення. Закони і повноваження державних органів поширюються на людей, які проживають у контурі кордонів державної території, держава будується на основі територіальної спільності людей, а не за принципами кровнородинних зв'язків або релігійними принципами, правда, в історії були приклади, коли кордони держави не були чітко визначені, наприклад, кочова імперія, створена Чингізханом.
3. Суверенітет. Це така властивість державної влади, яка виражається в її верховенстві і незалежності стосовно будь-яких інших влад всередині країни, а також у сфері міждержавних відносин. Виділяють внутрішній суверенітет, що означає право влади приймати або змінювати закони, обов'язкові для всього населення, і зовнішній суверенітет (в контексті міжнародних відносин), який передбачає свободу держави від контролю ззовні.
4. Монополія на легальне застосування сили, фізичний примус. Діапазон державного примусу простягається від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Для виконання функцій примусу у держави є спеціальні засоби (зброя, тюрми тощо), а також органи - армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.
5. Монопольне право на стягнення податків і зборів з населення. Податки необхідні для утримання апарату управління і для матеріального забезпечення державної політики.
6. Організація суспільного життя на правових засадах. Без права, законодавства держава не в стані ефективно керувати суспільством, забезпечувати безумовну реалізацію рішень, що приймаються. В будь-якому сучасному суспільстві є багато суб'єктів влади (сім'я, церква, партії тощо), однак, вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій і установ, є держава. Лише їй належить право на видання законів і норм, що мають загальнообов'язковий характер.
7. Претензія на представництво суспільства в цілому і захист загальних інтересів і спільного блага. Ніяка інша організація не може представляти і захищати всіх громадян і не володіє для цього необхідними засобами. Шаповал В.М. Конституційна категорія соціальної держави // Право України. / Володимир Миколайович Шаповал. - 2004. - № 5. - С. 14.
Сучасною ознакою держави є також її соціальне спрямування.
Соціальна правова держава - це політична організація суспільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом. Краковська А.Є. Соціальна функція в системі функцій сучасної держави: теоретико-правові проблеми дослідження / А.Є. Краковська. -[Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3483-2010-01-21-23-15-45.html
Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак. Оборотов Ю.Н. Современное государство: основы теории. / Юрий Николаевич Оборотов. - Одесса: Астропринт, 1998. - С. 77.
1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».
2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.
3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загальнодо-звільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».
4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини - наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).
5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.
6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».
7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін - шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.
8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів - налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.
9. Можливість особи домагатися конкретного^ мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки - мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.
10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав - формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.
11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут - йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення - старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
12. Забезпечення державою соціальної функції власності - власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).
13. Проведення державою політики соціальної поступки - вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність. Шестаев Н.Т. Функции и структура государства. / Николай Трофимович Шестаев. - М.: Политика, 2002. - С. 15.
Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.
Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гарантує людині свободу вияву.
- як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто має індивідуальність;
- як члену соціального організму, яким є громадянське суспільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;
- як громадянину, який є підданим держави.
3.2 Державна політика та державні послуги
Сукупність цілей, завдань і функцій держави, що нею практично реалізуються, засобів і методів, які при цьому використовуються, віддзеркалюють сутність держави. Їх формування, правове закріплення здійснюється політичною системою та виражається державною політикою.
Державна політика являє собою оптимальний синтез об'єктивних тенденцій суспільного розвитку і переважну більшість суб'єктивних тверджень людей про свої інтереси в ньому. Звісно вона дистанціюється від політики конкретних політичних сил, навіть тих, що у той чи інший момент є більшістю в представницьких органах влади. По-перше, необхідно, щоб її певною мірою поділяла і меншість, інакше будуть нездоланні труднощі в процесі її реалізації. По-друге, така політика повинна бути досить стійкою, стабільною, працювати на історичну перспективу. По-третє, вона повинна мати об'єднуючу основу, яка спрямована на позитивний розвиток суспільства. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. / Под ред. Корельского В. М. и Перевалова В. Д. - М.: Норма-Инфра, 2002. - С. 327.
Інтегровано суспільні інтереси, певні правила їх реалізації викладені в Конституції України. Фактично вони характеризують основні ознаки держави, визначають суспільний устрій, являють собою цілі держави тощо.
Саме держава є визначальним суб'єктом. Тільки вона може здійснювати заходи, підпорядковані стратегічним національним інтересам, мета яких - цілеспрямоване формування громадянського суспільства з розвинутою економічною системою, підтримка розвитку його складових та нівелювання структурних диспропорцій, що неодмінно виникають у процесах формування та розвитку. Тим самим держава ототожнюється із суспільством, оскільки власне існування держави зумовлене стабільністю та гармонійним розвитком суспільства.
Державна політика повинна закріплюватися державно-правовими актами, бути відомою і зрозумілою суспільству. Необхідно зауважити, що всі політичні проблеми врешті-решт мають інституційний характер, оскільки в державній політиці важливе юридичне оформлення політичних проблем, і що прогрес на шляху до реалізації державної політики можливий за інституційного контролю над владою. Цветков В. В., Селіванов В. М., Скрипнюк О.В. Державне управління і політика: Монографія. / [В.В. Цветков, В.М. Селіванов, О.В. Скрипнюк] - К.: Абрис, 2006. - С. 198.
Питання формалізації, закріплення та реалізації політики в демократичній, соціальній, правовій державі стають найбільш актуальними в процесі створення громадянського суспільства, а точніше - створення державою умов для формування та розвитку громадянського суспільства.
Подобные документы
Визначення поняття та сутності держави. Дослідження її ролі та призначення у політичній системі суспільстві. Вивчення основних теорій походження держави. Загальна характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування. Типи сучасної держави.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 31.01.2014Передумови виникнення держави, визначення її поняття. Характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування, її типи, характеристика ознак. Особливості цивілізаційного та формаційного підходів до типології держави. Типологія сучасної України.
курсовая работа [64,0 K], добавлен 07.05.2017Поняття, класифікація та різновиди, зміст функцій держави, її соціальна природа та суттєві ознаки. Особливості форм і методів здійснення державою своїх внутрішніх та зовнішніх функцій. Завдання України при переході до демократичної правової держави.
курсовая работа [68,2 K], добавлен 20.05.2010Держава як засіб суб'єктивного вирішення об'єктивних суперечностей, багатоаспектність її розуміння та ознаки. Цивілізаційний та формаційний підходи то типології держави. Типологічна характеристика сучасної української держави, головні аспекти її сутності.
курсовая работа [54,9 K], добавлен 06.09.2016Сутність, основні ознаки та функції держави. Основні концепції її походження. Вищі органи сучасної держави. Поділ державної влади у демократичних суспільствах функціонування. Порядок формування парламентів. Форми державного правління та державного устрою.
реферат [55,8 K], добавлен 31.03.2009Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.
реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011Функції теорії держави та права. Теорії походження держав. Правовий статус особи і громадянина. Класифікація органів держави. Характеристика держав за формою правління. Право та інші соціальні норми. Види правовідносин. Юридична відповідальність.
шпаргалка [119,0 K], добавлен 16.11.2010Форми реалізації функцій держави та їх класифікація. Дотримання принципу верховенства права в діяльності органів державної влади. Економічні, політичні, адміністративні форми здійснення функцій держави. Застосування будь-якого виду державного примусу.
статья [22,1 K], добавлен 10.08.2017Поняття, ознаки, основні теорії походження та історичні типи держави. Форми державного правління, устрою та режиму. Поняття та класифікація основних прав, свобод і обов’язків людини. Види правових систем сучасності. Принципи юридичної відповідальності.
шпаргалка [59,3 K], добавлен 11.04.2014Поняття, зміст і ознаки функції держави. Поняття "функція держави" Зміст функцій. Ознаки функцій. Еволюція функцій. Класифікація функцій. Внутрішні функції. Забезпечення народовладдя. Економічна функція. Соціальна функція. Екологічна функція. Оборона.
курсовая работа [40,8 K], добавлен 22.07.2008
