Функції сучасної держави

48

КУРСОВА РОБОТА

"Функції сучасної держави"

Вступ

Питання про функції держави на будь-якому етапі розвитку є одним з найважливіших в загальній теорії держави. Це обумовлено, по-перше, тим, що у функціях має місце прояв суті держави, її соціальне призначення. Тому пізнання функцій служить передумовою пізнання головного і визначаючого у державі. По-друге, функції держави визначають її структуру. Іншими словами, структура державної діяльності визначається системою тих суспільних відносин, на які держава здійснює необхідний вплив, та її не можливо характеризувати у відриві від системи суспільних відносин, що регулюються державою. Зміни функцій, без сумніву, ведуть до змін структури. Тому функціональний метод пізнання є вихідним.

В юридичній літературі небезпідставно підкреслюється, що з моменту активного розвитку державності у світі перед науковцями постало птання про необхідність пошуку таких характеристик, які б дали змогу оцінити роль і призначення держави у суспільстві.такими характеристиками названо завдання держави, цілі та її функції. При цьому додається, що ці поняття не є самостійними. В юридичній літературі наголошується на тому, що питання про функції держави має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення, оскільки дає змогу охарактеризувати державу з точки зору багатосторонності її діяльності та функціонування. Водночас, зазначається, що за допомогою функцій можливо з точністю визначити характеристику, пріоритети та рівень організованості та ефективності.

Поняття «функції держави» є складною категорією і тісно пов'язане з такими поняттями, як «завдання держави», «соціальне призначення», «мета держави». Але наведені поняття не є ідентичними. Завдення - це те, що необхідно зробити, а функція - це діяльність, процес процес вирішення завдання. Питання про функції держави - це питання не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Термін «функція» в перекладі з латинської мови означає «здійснити».

Держава - це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами. Перед державою завжди постає коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні і політичні зусилля. Основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називають функціями держави.

У філософській і юридичній літературі можна нарахувати до двох десятків таких визначень. Але найбільш адекватним є наступне визначення: функції держави - це необхідний, однорідний, постійний цілеспрямований напрямок (бік) її діяльності, обумовлений об'єктивними потребами розвитку з точки зору її внутрішніх і зовнішніх задач.

Функції держави тісно пов'язані із завданнями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповідати на головні питання:

1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як?

2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Багато спеціалістів вважають, що функції держави - це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством, чи можуть бути поставлені.

У зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але і потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Держава, яка не має здібностей або не може виконувати свої головні функції, є недієздатною повністю або частково.

Мета даної роботи полягає у розкритті суті функцій держави. Предметом роботи є безпосередньо сама держава. Основні задачі роботи полягають у наступному:

1. Розкриття поняття, класифікації і змісту функцій держави.

2. Розкриття форм і методів здійснення державою своїх функцій.

3. Характеристика видів функцій держави.

4. Характеристика функцій сучасної держави.

1. Поняття та класифікація функцій держави

Соціальна природа держави перш за все проявляється у функціях, так як будь-який феномен найбільш яскраво виражається тоді, коли він діє.

Держава виникла тому, що після розпаду родових структур, тільки вона могла забезпечити своєю організацією рішення загальних справ, об'єднаних обмінними відношеннями індивідів.

Перед будь-якою державою постає більше або менше коло завдань, на вирішення котрих вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З всієї сукупності таких зусиль можна виділити деяку їх кількість, в яких виявляється сутність держави і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства.

Головні завдання і цілі держави, на тій або іншій стадії її розвитку, обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Виходячи з цього, основні напрямки її діяльності, тобто її функції, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами життя суспільства.

Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою.

У той же час державні функції не є щось раз і назавжди застигле і незмінне. Вони виникають, здійснюються і розвиваються у відповідності з тими завданнями, що належить виконувати державні у конкретних історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться в тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати у відповідності зі своїми потребами, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного, впливу на суспільні відносини. Необхідно, однак відмітити, що сучасною юридичною наукою запропонована трактована функція держави не тільки як напрямків її цінності, але й механізму державного впливу на суспільні процеси. І це вірно, так як виконуючи деякі функції в тих чи інших сферах життя суспільства, держава одночасно за допомогою реформ, які проводяться, різного роду перетворень, правового регулювання суспільних відносин, впливає на стан суспільних процесів. Здійснення конкретних функцій може як стабілізувати умови розвитку суспільства, так і посилювати кризове її становище.

Таким чином, функції держави можна визначити як основні напрямки її діяльності по управлінню суспільством, включаючи механізм державного впливу на розвиток суспільних процесів.

Суттєвими ознаками функцій держави є:

1) стійка предметна діяльність держави, яка склалася в тій чи іншій сфері суспільного життя;

2) безпосередній зв'язок між сутністю держави й її соціальним призначенням, яка реалізується з допомогою відповідних функцій;

3) спрямованість функцій держави на виконання конкретних задач і досягнень тих чи інших цілей, які стають на кожному історичному етапі розвитку суспільства;

4) реалізація функцій здійснюється у визначених формах (частіше всього правових) і особливими методами, присутні державній владі.

Сутність держави і її соціальне призначення є вирішальними факторами у визначенні спрямованості діяльності держави, у постановці його цілей і задач на відповідному етапі розвитку суспільства.

Функції держави багатопланові, їх формування проходить в процесі становлення, укріплення в розвитку держави.

Послідовність виникнення функцій залежить від черговості задач, які стають перед суспільством в її історичному розвитку, цілей, які вона переслідує. Ці задачі і цілі не можуть бути мимовільними. Вони залежать від реальних умов, важливіші з яких: економічні можливості суспільства, потреби й інтереси суспільства, окремих соціальних проміжків і груп, можливості партнерства між ними, моральний і культурний рівень суспільства, професіоналізм державних структур та інше.

В різні історичні періоди пріоритетне значення набувають ті або інші задачі, цілі держави, а значить і різні її функції. На одних етапах центр ваги переноситься в сферу економіки, тому в діяльності держави ключове місце займає економічна функція, в інших - область політики, звідси - підвищена увага до реалізації функцій державної влади і тощо. Зникають одні функції, виникають інші.

Кожна функція держави має визначений зміст, оскільки передбачає діяльність в конкретній сфері суспільного життя.

Зміст функцій показує, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують. Зміст функцій не залишається незмінним на усіх етапах розвитку суспільства і держави. Особливо суттєві різниці у змісті функцій у держав, які належать до різних суспільно-економічних формацій. Великою своєрідністю різняться функції держави у періоди радикальних соціальних змін, перехідних етапів суспільства, революційних потрясінь. В суспільстві, де соціальна структура носить ярко виражений класовий характер, де класи або інші соціальні групи протистоять один одному перш за все за економічними ознаками, по відношенню до засобів виробництва, держава виступає в якості політичної організації економічно пануючого класу (класів). Вона обслуговує перш за все інтереси пануючого або домінуючого класу і здійснює організоване насилля по відношенню своїх класових противників.

В діяльності цивілізованої, демократично організованої держави пріоритетне значення набувають загальносоціальні начала, гуманістичні і демократичні принципи, розумне поєднання національних і інтернаціональних елементів. Сама ж держава виступає як організація, яка набуває загального інтересу і керує суспільством від його імені.

Вивчення функцій держави неможливе без правильної, науково обґрунтованої класифікації. В наукових і практичних цілях функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями: часом дії, об'єктом, принципом поділу влади, ступенем значущості, походженням, сферою політичної спрямованості.

За часом дії їх поділяють на постійні, здійснювані державою на всіх етапах існування, і тимчасові, поява яких викликана специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням.

Класифікація за об'єктом найхарактерніша. Кожна функція держави має свій об'єкт впливу і свій зміст. Об'єкт - певна сфера суспільних відносин (економіка, культура, екологія та ін.), на яку спрямований державний вплив. Об'єкти і служать критерієм розмежування функцій держави, їх поділу на економічні, політичні, культурні, ідеологічні тощо. Деякі вчені до числа критеріїв відносять також принцип поділу влади і класифікують функції держави на основі цього принципу.

Відповідно функції поділяють на законодавчі, виконавчі і судові. Проте ця класифікація не є загальноприйнятою, її противники стверджують, що цим самим функції держави ототожнюються з функціями її окремих органів - законодавчих, виконавчих та судових.

Висловлюється також думка, що функції держави варто поділяти на основні і неосновні (додаткові). Звичайно, такий поділ дуже умовний. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною. Однак на різних етапах розвитку держави можливе виділення пріоритетних напрямів, на яких варто зосередити увагу в першу чергу. Ці напрями стають для держави основними.

Основні функції - це найзагальніші, найважливіші напрями діяльності держави, без здійснення яких вона не може нормально функціонувати та розвиватися; вони характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку. В основних функціях держави найбільш повно виявляється сутність держави та її соціальне призначення; реалізація цих функцій покладається не на окремі органи держави, а на державу в цілому, їх здійснення забезпечується діяльністю всього державного апарату або багатьма його складовими; за своїм змістом основні функції держави мають комплексний характер, їх об'єктом є широке окло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямів державної діяльності. Основні функції держави містять безліч інших її функцій, іменованих неосновними функціями. Останні як структурні складові основних функцій являють собою напрям діяльності держави з виконання її завдань у конкретній, вужчій сфері громадського життя.

За причинами (джерелами) виникнення функції держави можна поділити на функції, що випливають з класових протиріч (придушення опору експлуатованих класів та ін.), та функції, що випливають з потреб суспільства в цілому (забезпечення правопорядку, охорона природи і навколишнього середовища тощо).

Класові функції - це ті напрями діяльності держави, що найповніше відображають класові інтереси, волю того класу, тієї соціальної сили, групи, що панують у цьому суспільстві, захоплюють і здійснюють державну владу. Загальносоціальні функції реалізуються в інтересах усього суспільства, у тому числі і панівної еліти, і підлеглих класів, і соціальних груп (наприклад, будівництво доріг, іригаційних систем, боротьба зі стихійними лихами, здійснення соціальних програм та ін.).

За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на внутрішні, що визначають діяльність держави всередині країни, її роль у житті цього суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, що розкриває роль держави у відносинах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика багато в чому залежить від внутрішніх умов існування цієї держави.

У теорії держави поділ функцій на внутрішні і зовнішні є найбільш поширений. Внутрішні функції, націлені на вирішення внутрішніх завдань країни, показують ступінь активності впливу держави на суспільство, а зовнішні - на встановлення і підтримку відносин з іншими державами. Проте нині поділ функцій держави на внутрішні і зовнішні втрачає деякою мірою своє значення, оскільки багато внутрішніх функцій набуває зовнішній характер (наприклад, екологічний напрям діяльності держави), і навпаки.

Спостерігається виділення глобальних функцій держави, які характеризують її діяльність в екологічній, демографічній, сировинній, космічній сферах, у галузі створення і використання ядерної, інформаційної технології, у галузі захисту прав людини й інших сучасних глобальних сферах діяльності, що стосуються всієї цивілізації. Але все одно значення внутрішніх функцій держави не можна в жодному разі применшувати.

2. Внутрішні функції держави

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.

Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни.

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч.

Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав - це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав - створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя.

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.

Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займаються підприємницькою діяльністю тощо.

Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший - забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий - соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, - безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази.

Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науковотехнічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства.

Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог.

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо.

Держава має широке коло суб'єктів фінансового контролю. Зокрема, в Україні - це Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Міністерство фінансів та ін.

Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури - літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культурних пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо.

Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства.

Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем.

Головними напрямками діяльності держави по забезпеченню законності і правопорядку є: удосконалення роботи законодавця по прийняттю доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; покращення організації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбу з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. Особливої уваги заслуговують заходи по підвищенню правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання покликане довести до свідомості людей розуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепити кожному громадянину почуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватись відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди і систематичної роботи в цьому напрямку. Все це зрештою повинно сформувати у людей переконання в необхідності виконувати вимоги закону і рішень державної влади.

Таким чином можна узагальнити внутрішні функції держави:

1) політична - вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

2) економічна - регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

3) оподаткування і фінансового контролю - організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків;

4) соціальна - забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;

5) екологічна - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

6) культурна (духовна) - консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти;

сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;

7) інформаційна - організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна - забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

3. Зовнішні функції держави

Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами.

Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична, взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це - діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна.

Останнім часом змінилася не тільки наша країна, але й увесь світ. Відійшла в минуле глобальна конфронтація. Відповідно істотних змін зазнали зовнішні функції нашої держави: стала першорядною функція підтримки миру і міжнародної безпеки, активізувалися міждержавні економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій.

Наша держава здійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.

Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяльності держави є її військова функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. У разі застосування, на противагу мирним засобам, збройних сил держави для вирішення міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв негативна сторона цієї функції.

Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. У сучасних умовах превалює позитивний бік цієї функції.

Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; відбиття агресії, охорона державних кордонів. Виконання завдань відповідно до міжнародних договорів повинно бути спрямоване на зміцнення, підтримання системи колективної безпеки.

Починаючи з другої половини XX століття, дедалі більшого значення в сучасних умовах набуває функція забезпечення миру і підтримки світового порядку, проведення дипломатичної роботи по припиненню існуючих і неприпущенню нових конфліктів. В її основі лежать принципи незастосування сили, мирне вирішення спорів, рівної безпеки держав, подолання актів агресії тощо. Після Другої світової війни стало зрозумілим, що тільки внаслідок спільної діяльності держав можна забезпечити мир на земній кулі, встановити і підтримувати світовий порядок.

Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення роботи по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового ураження, додержання зобов'язань по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.

Усе більш значущим стає напрямок діяльності по співробітництву організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Постійною турботою держави є участь у боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі з контрабандою всіх її видів, наркобізнесом тощо.

Підтримання світового порядку здійснюється шляхом участі міжнародного світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. При цьому слід наголосити на підвищеній відповідальності за підтримку світової стабільності і порядку в сучасному світі таких держав, як США, - Англія, Франція, Німеччина, Італія, Росія, Україна та ін. В основному збройними силами саме цих країн проводяться воєнні акції (операції) по припиненню збройних конфліктів, встановленню та підтримці миру в певних регіонах.

У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них - Організація Об'єднаних Націй, яка була створена в 1945 році за ініціативою глав держав - переможниць у Другій світовій війні.

Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири в міжнародному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і світового суспільства в цілому.

До таких проблем належать запобігання великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорона природних ресурсів і навколишнього середовища; боротьба з епідеміями і епізоотіями; захист світового океану і попередження й ліквідація наслідків природних і виробничих катастроф, аварій; раціональне використання сировинних та енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. На основі взаємних домовленостей держави узагальнюють і відповідну національну політику.

Значного розвитку набуло співробітництво держав у вирішенні проблем, пов'язаних із засвоєнням космічного простору, зокрема збереженням його чистоти.

Заради вирішення цих завдань і виходячи з власних інтересів Україна співпрацює в різних напрямках з іншими державами і міжнародними організаціями - ООН, ОБСЄ, СНД, Рада Європи тощо.

Ця співпраця відбувається в суперечливій складності сучасного світу. Між окремими державами можуть виникати і виникають окремі неузгодженості, причиною яких є, їх різні інтереси. Але вирішення суперечок у межах здійснення функцій міжнародного співробітництва повинно здійснюватися на компромісних засадах, на основі запобігання загостренню тій чи іншій ситуації.

В Україні як і в інших країнах колишнього Союзу РСР, щодалі більшу роль відіграє функція інтеграції в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин - виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку і т. ін.

Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається ними); свободи вибору інтеграційних зв'язків; рівності, взаємовигідної співпраці, незастосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий захист права власності та іноземних інвестицій, які, зокрема, повинні бути захищені від націоналізації та експропріації.

Функція інтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв'язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізації інтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробітництва, інтеграції у світову економіку. Діючи в цьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації, уклала ряд договорів про партнерство і співробітництво. Впровадження у світову економіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якої вітчизняний ринок тісно взаємодіє зі світовим; усунуто монополію держави в зовнішньоекономічних зв'язках.

Зовнішні функції мають таке узагальнення:

1) політична (дипломатична) - встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна - встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку;

інтеграція до світової економіки;

3) екологічна - підтримання екологічного виживання на пла¬неті;

4) культурна (гуманітарна) - підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна - участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави - захист державного суверенітету від зов¬нішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7) підтримання світового правопорядку - участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

4. Правові форми і методи здійснення функцій держави

Держава повинна виконувати свої функції у притаманних їй формах, застосовувати у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміють, по-перше, специфічні види державної діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції.

Розрізняються правові та неправові форми реалізації функцій держави.

Правові форми здійснення функцій держави - це однорідна за своїми зовнішніми ознаками, характером і юридичними наслідками діяльність державних органів, пов'язана з виданням юридичних актів (нормативних та індивідуальних). У правових формах відображаються зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону. Крім того, вони показують, як державні органи і посадові особи працюють, які юридичні дії вони здійснюють.

Виділяють три правові форми здійснення функцій держави - правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну.

Правотворча діяльність - це форма здійснення функцій держави шляхом підготовки і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація функцій держави практично неможлива. Наприклад, як здійснювати соціальну функцію без законодавства про соціальне забезпечення?

Правовиконавча діяльність - це діяльність державних органів з виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. Вона являє собою зв'язану з повсякденним розв'язанням питань управління справами суспільства владну, виконавчо-розпорядницьку роботу державних органів.

Правоохоронна діяльність - це форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту прав і свобод, із забезпечення виконання юридичних обов'язків, з притягнення осіб, що скоїли правопорушення, до юридичної відповідальності, з охорони правопорядку, попередження правопорушень.

Неправові (організаційні) форми охоплюють великий обсяг організаційно-підготовчої роботи у процесі здійснення функцій держави.

Така діяльність є і необхідною, і правомірною, але вона не пов'язана з юридично значущими діями, що тягнуть за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота зі збору, оформлення і вивчення різної інформації при вирішенні юридичної справи, ознайомлення з листами і заявами громадян тощо.

Виділяють наступні неправові (організаційні) форми діяльності державних органів по здійсненню функцій держави: 1) організаційно-регламентуючу; 2) організаційно-господарську; 3) організаційно-ідеологічну.

Організаційно-регламентуюча діяльність являє собою поточну організаційну роботу з вирішення повсякденних завдань, техніко-ор-ганізаційного забезпечення функціонування різних ланок державного механізму.

Організаційно-господарська діяльність - це оперативно-технічна, поточна господарська робота з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерія, статистика, організація постачання, збуту тощо).

Організаційно-ідеологічна діяльність - це повсякденна оперативно-роз'яснювальна, виховна робота (роз'яснення законів та інших нормативних актів, формування суспільної думки; робота засобів масової інформації тощо).

Що стосується методів здійснення державних функцій, то вони залежать від компетенції та форм діяльності відповідних державних структур, які на практиці організують здійснення функцій держави в межах своєї компетенції.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих: органів. Функції держави - це основні напрямки її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого органу держави говорять про соціальне призначення цього конкретного механізму держави і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом, у правах і обов'язках.

Функції держави необхідно відрізняти і від окремих видів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність та ін.).

Слід також розмежовувати функції держави від форм і методів їх здійснення. Основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, в цілому правове регулювання і безпосередня організаторська робота щодо здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу.

Змістом тієї або іншої функції держави виступає сам процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні, або на групу споріднених суспільних відносин.

Кожна конкретна функція держави поєднує у собі зміст, форми та методи здійснення відповідної гілки єдиної державної влади (законодавча влада, виконавча влада, судова влада), застосування якої пов'язане з особливостями конкретного об'єкту державного впливу.

Це поєднання можна проілюструвати на прикладі здійснення функції охорони правопорядку законності, прав і свобод громадян. Для виконання завдань, що стоять перед цим напрямком державної діяльності, застосовуються всі її форми:

а) правотворча, правове регулювання шляхом видання відповідними державними органами нормативних актів, а також актів конкретних (актів застосування норм права), які спрямовані на зміцнення та охорону правопорядку, законності, визначення змісту та забезпечення здійснення прав і свобод громадян;

б) безпосередньої організаторської роботи при проведенні конкретних заходів, що стосуються вказаних питань (розподіл кадрів, їх навчання, здійснення нагляду за неухильним виконанням положень нормативних актів, організація цієї роботи і тощо).

При здійсненні функції, що розглядаються, використовуються і вказані методи:

а) переконання - шляхом правового виховання населення, проведенням різних профілактичних заходів;

б) заохочення - шляхом пропаганди досвіду та надання різних пільг та нагород колективам і особам, які не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з ними;

в) примус - шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховування та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктом.

Таким чином, для глибокого і всебічного аналізу тієї або іншої функції держави слід розглядати зміст, форми і методи здійснення відповідного напрямку державної діяльності.

5. Функції Української держави в сучасних умовах

Перед будь-якою державою постає більше чи менше коло завдань, на вирішення яких вона використовує свої ідеологічні та політичні сили, бюджет тощо. З усієї сукупності цих завдань можна виділити деякі, що визначають її сутність, без яких вона не може повноцінно діяти. Основними напрямками діяльності держави та її органів щодо задоволення потреб суспільства, які розкривають її соціальну сутність і призначення, є функції держави.

Сучасна Українська держава має досить багато функцій, котрі виконує як у самій державі, так і за її кордонами. Залежно від сфери суспільного життя розрізняють наступні внутрішні функції сучаної Української держави:

1) гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);

Для реалізації конституційне закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини - систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм - частина соціального і діє з ним у єдності.

Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини - охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення.

Основні підсистеми механізму соціально-правового забезпечення прав і свобод людини:

- механізм реалізації;

- механізм охорони;

- механізм захисту.

Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини.

Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи.

Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Заходи захисту - первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток.

Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист - це найдійовіша охорона, другий її ступінь.

Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців.

1. Загальносудова. Право громадян на судовий захист закріплено у в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України. Зігдно цієї статті, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист - необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

2. Адміністративна («управлінський тип»). Відбувається шляхом розгляду прав громадян у вищих органах виконавчої влади. Як початкову інстанцію для розгляду претензії до адміністрації громадянин може вибрати або орган виконавчої влади, або суд. Громадянин має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами розгляду його справи державними органами, підприємствами, громадськими організаціями.

На жаль, в Україні, як і в інших країнах СНД, судовий порядок захисту прав громадян тривалий час (за часів СРСР) залишався винятковим. Він застосовувався у випадках, прямо передбачених законом. За відсутності прямої вказівки в законі про право на судовий захист громадянин змушений був звертатися до вищих органів держави.

3. Адміністративно-судова форма характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів у індивідуальних адміністративних справах, які виникають у сфеpi функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців. Адміністративні суди входять до єдиної судової системи, підкоряються лише закону, незалежні в правосудній діяльності як від адміністративних органів, так і від загальних судів. В Україні обговорюється питання про введення адміністративних судів для вирішування публічно-правових спорів неконституційного-правового характеру.

Державна охорона прав людини забезпечується за допомогою інституту омбудсманів (народних захисників), які діють, як правило, при парламентах і органах місцевого самоврядування і розглядають скарги громадян щодо порушення їх прав з боку державних органів. У Колумбії, наприклад, омбудсман діє під керівництвом Генерального прокурора.

Коло повноважень омбудсмана у різних країнах не є однаковим. В Іспанії він, крім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів, у Франції - оцінює застосування законів з точки зору справедливості, а в Намібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресурсів. У цілому інститут омбудсманів - це позаюрисдикційний контроль за тим, чи не порушує адміністративна (або будь-яка інша) практика права людини. У більшості країн будь-який громадянин може безпосередньо звернутися до омбудсмана. Омбудсман діє не лише за скаргами громадян, але й за власною ініціативою.

В сучасній Україні відповідно до Конституції парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини здійснюють Уповноважений Верховної Радою з прав людини і його представники на місцях. Уповноважений Верховної Ради з прав людини є інститутом позасудового захисту прав і свобод людини.

Коло повноважень Уповноваженого з прав людини поширюється на усі випадки порушень громадянських прав і свобод органами виконавчої влади. Він може зажадати порушення адміністративного провадження стосовно державних службовців, які порушили конституційні права і свободи громадян, має право також перевіряти додержання цих прав в установах пенітенціарної системи (системи установ, у яких відбувають покарання засуджені - тюрми, колонії та ін.), в армії, в установах Міністерства внутрішніх справ.

Дійсне «середовище проживання» для прав людини є можливим при демократії, демократичній правовій державі. Демократія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного. Правова держава - гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини - головна умова та ознака демократії, гуманістичний, людський вимір правової державності. Через реалізацію, охорону і захист прав людини, через демократію пролягає шлях до реальної інтеграції України до Європейського і світового співтовариства.

2) екологічна (забезпечення екологічної безпеки особи, захист навколишнього природного середовища);

Свою політику в діяльності щодо охорони та відновлення навколишнього природнього середовища, забезпечення екологічної безпеки на держава чіико сформулювала у ст. 16 Конституції України: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави». В юридичній літературі обґрунтовано доводиться, що ця стаття є однією з найважливіших як така, що стосується самого існування Українського народу, здоров'я нації, майбутнього поколінь. Зауважується також на тому, що саме вона зорієнтована на майбутнє, тобто саме від її виконання державою залежить нетільки сьогодення, а й життя майбутніх поколінь.

Що ж стосується форм здійснення екологічної (природоохоронної) функції держави, то насампред хочу підкреслити, що вихідні засади екологічної безпеки та екологічної рівноваги сформульовано в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де виділено окремий розділ «Екологічна безпека». У ньомузазначено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління тощо. Саме в Декларації вперше було передбачено обов'язок Української держави щодо забезпечення екологічної безпеки та збереження генофонду України.