Невикористання запатентованого об’єкта та його правові наслідки

Інституційний аналіз інтелектуальної власності передбачає дослідження альтернативних систем специфікації прав власності на засоби індивідуалізації, які визначають рівень та структуру трансакційних витрат, пов'язаних з створенням, використанням і захистом відповідних прав. Світовій практиці відомі дві централізовані (законодавчо закріплені) системи надання правової охорони засобам індивідуалізації: система попереднього використання, за якої виключні права надаються за фактом першого використання; реєстраційна система, за якої виключні права надаються за фактом централізованої реєстрації.

На думку сучасних дослідників, система попереднього використання гнучко диференціює засоби індивідуалізації за ступенем охороноздатності, забезпечує економічну ефективність у мікроекономічному аспекті та дає змогу повніше реалізувати економічні переваги від використання засобів індивідуалізації.

Згідно з Паризькою конвенцією про охорону промислової власності правова охорона фірмових найменувань здійснюється у всіх країнах ЄС без обов'язкового подання заявки чи реєстрації. Водночас конкретні механізми регулювання цих прав мають значні відмінності у різних країнах. Захист прав на фірмові найменування може здійснюватись як у судовому порядку через заборону неправомірного використання фірмового найменування та відшкодування збитків власнику, так і адміністративним шляхом на основі відмови від реєстрації фірмового найменування, тотожного раніше зареєстрованому.

Правова охорона найменувань місць походження товарів передбачає їх реєстрацію, яка, однак, не забезпечує надання виключних прав. Право користування цим самим найменуванням, зареєстрованим у визначеному порядку, надається будь-яким суб'єктам господарювання за умови, що результати їх праці (товари, послуги) пов'язані з одним географічним місцем.

На відміну від патентного права, охорона секретів виробництва та комерційних таємниць не пов'язана з реєстрацією та формальною процедурою видачі охоронного документа. До незаконних способів одержання секретів виробництва відносять промислове шпигунство (крадіжка за допомогою злому чи електронних засобів), хабарництво (підкуп працівників з метою порушення ними зобов'язань щодо конфіденційності) та неналежне відрекомендування (видання себе за іншу особу, в тому числі посадову). Водночас ідентифікація певної інформації як секретної передбачає здійснення низки заходів, спрямованих на збереження її конфіденційності (в тому числі шляхом укладення угод про нерозголошення і з суб'єктами, що мають доступ до цієї інформації).

Авторське право яке регулює відносини щодо створення та використання наукових, літературних і мистецьких творів охороняється без реєстрації та формальної експертизи в державних органах.

Водночас автор твору для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви "С" у колі: ©, імені автора та року першого опублікування твору. Крім того, для забезпечення ідентифікації твору та отримання гонорару за його використання можлива реєстрація цього твору в авторсько-правових товариствах. На практиці використовується також нотаріальне засвідчення авторського права на твір, що ґрунтується на юридичному засвідченні підпису автора на оригіналі твору.

Важливими положеннями авторського права є те, що, по-перше, воно поширюється не на ідеї, концепції та системи, а лише на форму-їх вираження; по-друге, відтворення твору, який захищається авторським правом з метою використання не захищеної патентом Ідеї, концепції чи системи, не визнається порушенням; по-третє, бланки або форми, що використовуються для запису Інформації (хронологічні карти, бух­галтерські книги, щорічники тощо), не підпадають під дію положень про захист авторського права, оскільки на них поширюється положення про патенти.

Специфіку авторського права визначає те, що охороні підлягають форми вираження ідей, а не самі ідеї творців. Відособлені від форми зміст, тема, сюжет, інформація тощо не захищені від привласнення та використання третіми особами. Відтак, на відміну від патенту, копірайт захищає твір лише від копіювання.

Водночас для різних видів творів значення змісту та форми щодо їх правової охорони є неоднаковим. Наприклад, для наукових творів пріоритетним є не емоційний, а раціональний вплив, відтак форма твору не обов'язково повинна бути оригінальною. Водночас твори мистецтва покликані справляти емоційний вплив. За цих обставин пошук оригінальної форми твору відіграє важливу роль.

Авторське право виникає автоматично (за умов, що оригінальна робота автора зафіксована у придатному для сприйняття іншими особами вигляді), має територіальний принцип охорони (твори громадян певної держави, створені та оприлюднені на її території, будуть охоронятись на території інших держав за умов підписання відповідних міждержавних угод) і регламентує охорону твору протягом певного періоду (як правило, протягом життя автора і ще 50 років після його смерті).

На відміну від інституту патентного права охорона авторського права виникає автоматично з моменту створення твору Так, згідно з п. 2 ст. 5 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, прийнятої ще в 1886 p., «користування цими правами і їх здійснення не пов'язані зі здійсненням будь-яких формальностей». Україна приєдналась до Бернської конвенції у 1995р., після прийняття Закону України "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і господарських творів (Паризького Акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1997 р.) від 31 травня 1995 р. № 189/95-ВР".

Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрації чи спеціального оформлення твору, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Авторське право регламентує відносини, що складаються між творцями, їх спадкоємцями та суб'єктами, зацікавленими у використанні творів літератури, науки та мистецтва (видавництвами, редакціями періодичних видань, кіностудіями). Водночас національне законодавство забезпечує правову охорону творців об'єктів суміжних прав і виконавців, виробників фонограм, компаній телебачення та радіомовлення.

Необхідність охорони та захисту суміжних прав зумовлена розвитком сучасних технологій, які уможливлюють репродукування інтелектуальних продуктів без повторення усіх етапів їх створення, виготовлення якісних копій з уже існуючих записів, їх поширення та комерційну експлуатацію.

Для сповіщення третіх осіб щодо своїх виключних прав та попередження їх порушення творці суміжних прав використовують знак охорони суміжних прав, який складається з трьох елементів: латинської букви "Р" уколі: ®, імені (найменування) власника суміжних прав, року першого випуску твору. Відсутність такого знака не позбавляє власника суміжних прав, можливостей їх охорони та захисту, однак може створювати певні труднощі під час реалізації відповідних заходів.

Сучасні зарубіжні та вітчизняні дослідники звертають увагу на суперечливість економіко-правових відносин щодо охорони і захисту авторського права та суміжних прав виходячи з того, що специфікація та захист прав власності на ці об'єкти потребують значних затрат з боку виробників та держави, оскільки вартість їх тиражування невпинно знижується, а попит -- зростає.

Однією з дискусійних є проблема співвідношення двох підсистем правової охорони об'єктів інтелектуальної власності: патентного та авторського права, У зв'язку з цим є три типи правових систем:

-- кумулятивна (суміщена) правова система охорони промислових зразків, яка включає сумісне використання двох типів охорони -- авторського права і патентного права; така система, наприклад, широко використовується у Франції на основі застосування до результатів творчої праці принципу «єдності мистецтва»;

-- сепаратна, (доктрина поділу), яка не допускає суміщення законодавства про авторське право та патентного законодавства; при цьому авторське право застосовується виключно до об'єктів інтелектуальної власності, що не мають промислового або комерційного використання, як, наприклад, у Італії, Великій Британії, Португалії;

-- проміжна, яка допускає часткове суміщення норм авторського права і права промислової власності; така система має місце в Німеччині, Швейцарії, Іспанії та інших країнах.

3. Припинення правової охорони об'єкта інтелектуальної власності та її наслідки

3.1 Припинення правової охорони об'єктів авторського права

Припинення правової охорони об'єкта інтелектуальної власності передусім означає, що цей об'єкт перестає бути об'єктом інтелектуальної власності з усіма наслідками, що з цього випливають.

Твори науки, літератури і мистецтва після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Об'єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг чинним законодавством України про інтелектуальну власність такої честі не удостоєні -- вони стають нічиїми. При цьому варто мати на увазі, що закінчення строків правової охорони стосується не всіх об'єктів інтелектуальної власності -- правова охорона знаків для товарів і послуг, а також зазначення походження товарів практично будь-яким конкретним строком не обмежена. Суб'єкти прав на зазначені об'єкти можуть зберігати за собою правову охорону протягом того строку, який їм видасться доцільним. Ще один виняток із загального правила стосується такого своєрідного об'єкта інтелектуальної власності як ноу-хау або секрети виробництва. Тривалість їх правової охорони також не конкретизується. Вона залежить від здатності суб'єкта права на ноу-хау зберігати секрет. Як довго він зуміє зберігати свій секрет, так довго він буде мати право на його охорону.

Проте мова в цьому розділі буде йти про припинення правової охорони інтелектуальної власності не через закінчення строків її охорони, а за іншими підставами, визначеними чинним законодавством. Підкреслимо, що мова про припинення правової охорони інтелектуальної власності буде йти лише щодо припинення майнових прав.

Що стосується особистих немайнових прав, то це питання потребує уточнення. Справа в тому, як інколи стверджується, що особисті немайнові права охороняються безстроково. Так, наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції від 1 червня 2000 р. в ст. 8 п. 5 проголошує: «Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково». Така категоричність викликає сумнів. На думку дослідників право авторства на об'єкт промислової власності не може охоронятися безстроково. Безсуб'єктних прав взагалі не буває і право, в тому числі право авторства, охороняється лише за життя автора. Зі смертю автора припиняється також і право авторства. Після смерті автора охороняється авторство, а не право авторства.

З цією проблемою тісно пов'язана ще одна -- на якій підставі надається охорона прав на твори літератури і мистецтва після смерті їх автора. Адже право припинилося зі смертю автора. Після смерті автора його майнові права переходять у порядку спадкоємства до його спадкоємців на строк, визначений законом. Отже, суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва після смерті автора стають його спадкоємці. Твори науки, літератури і мистецтва не стають безсуб'єктними.

Взагалі авторське право або охорона прав на твори науки, літератури і мистецтва припиняється іншим способом, ніж правова охорона на об'єкти промислової власності. При цьому слід мати на увазі, що мова йде не про припинення авторського права конкретного суб'єкта шляхом відчуження його майнових прав. Мова йде про припинення правової охорони творів науки, літератури і мистецтва взагалі, тобто коли зазначений об'єкт взагалі позбавляється правової охорони.

Авторське право на твори науки, літератури і мистецтва може припинитися лише одним способом -- закінченням строків їх правової охорони. Інших способів припинення правової охорони цих творів чинне законодавство України не знає.

Проте стверджувати, що зазначені твори взагалі позбавляються будь-якої правової охорони у зв'язку із закінченням строку охорони, також немає підстав. Позбавляються охорони права спадкоємців. Щодо охорони прав на твори науки, літератури і мистецтва, то видається, із закінченням строків охорони майнові права на зазначені твори не припиняються. Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» в такому разі твір стає надбанням суспільства в особі держави. Про це свідчить п. 3 ст. 30 зазначеного Закону. Постановами Кабінету Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів.

З наведеної норми можна зробити два висновки. Перший -- майнове право на твір після закінчення строку охорони належить суспільству в особі держави, яке здійснює Кабінет Міністрів України. Другий -- Кабінет Міністрів має право в окремих випадках встановлювати певні відрахування. Таке право може бути тільки на підставі майнового права на твір, яке перейшло до Кабінету Міністрів України.

Разом з тим видається, що дана норма не доведена до свого завершення. Раз твір став надбанням суспільства, то всі майнові права, що можуть випливати із авторського права на твір, має здійснювати Кабінет Міністрів України у повному обсязі, а не в окремих випадках.

Припинення суміжних прав настає також лише із закінченням їх правової охорони. Закон не передбачає примусового припинення авторського права і суміжних прав. Не можуть бути припинені зазначені права і за вільним волевиявленням суб'єктів цих прав. Чинне законодавство про авторське право і суміжні права не містить норм, які б передбачали примусове припинення авторського права і суміжних прав. Закон захищає твір будь-якого достоїнства. Патентні закони України передбачають можливість невизнання пропозиції об'єктом промислової власності, якщо вона суперечить суспільним інтересам і моралі. Закон про авторське право і суміжні права такої можливості не передбачає, хоча відомо, що можуть бути твори, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.

3.2 Припинення правової охорони об'єктів промислової власності

Припинення правової охорони об'єктів промислової власності має свої особливості. Передусім воно здійснюється офіційно, тільки Установою або судом. Патентні закони України передбачають два способи припинення правової охорони об'єктів промислової власності: перший -- припинення дії патенту, другий -- визнання патенту недійсним.

Припинення чинності патенту передусім може статися через закінчення строку правової охорони об'єкта промислової власності. Чинне законодавство України про промислову власність передбачає чіткі строки їх правової охорони. Тривалість правової охорони зазначених об'єктів визначає і тривалість чинності охоронного документа. У разі припинення чинності патенту припиняється правова охорона самого об'єкта. Закінчення строків правової охорони об'єктів промислової власності припиняє їх правову охорону. На нашу думку припинення правової охорони у зв'язку із закінченням строку не припиняє права власності на зазначений об'єкт. Але чинне законодавство України про промислову власність такої норми не містить. Зазначені закони не проголошують припису, що в такому разі об'єкт промислової власності стає надбанням суспільства (держави). Відсутність такої норми не видається вдалим вирішенням цієї проблеми. З формального боку за чинним патентним законодавством об'єкт промислової власності, правова охорона якого припинилася із закінченням строку, стає нічийним, у нього немає власника взагалі. Його може використати будь-яка особа без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за його використання. Будь-яка особа означає, що це може бути і фізична, і юридична особа, як вітчизняна, так і зарубіжна. Таке становище не відповідає інтересам ні патентовласника, ні самої держави. Тому було б краще, якби закон містив норму, за якою об'єкт промислової власності, строк правової охорони якого закінчився, визнавався власністю держави з усіма наслідками, що з цього випливають.

Закінчення строку правової охорони не повинно припиняти право власності на об'єкт промислової власності. Може постати питання, яким чином захищати це право власності, якщо строк правової охорони закінчився. Право власності на зазначений об'єкт має захищатися нормами зобов'язального права. Заподіяння шкоди підлягає відшкодуванню.

Дострокове припинення чинності патенту або дострокове припинення правової охорони об'єкта промислової власності (що одне і те ж) може мати місце лише за волевиявленням власника патенту. Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Правова охорона об'єкта промислової власності припиняється від дати публікації відомостей про відмову від патенту в офіційному бюлетені Установи. Отже, власник патенту має право відмовитися від нього в будь-який час. Така свобода з відмовою від патенту завжди породжує певні юридичні наслідки, яких може бути кілька.

Перший такий наслідок -- хто стане власником об'єкта промислової власності у разі відмови від нього його власника. Адже це може бути досить цінний об'єкт, строк правової охорони якого залишається ще досить тривалим. Знову ж таки за загальним правилом такий об'єкт може використати будь-яка особа і без будь-якого дозволу. Цією особою можуть бути і іноземці, як фізичні, так і юридичні особи. Адже держава також відмовляється від такого неохоронюваного об'єкта. Отже, такий об'єкт промислової власності стає безгосподарним з усіма наслідками, що з цього випливають. Знову слід констатувати, що така ситуація не забезпечує захисту інтересів держави. Питання про право власності на зазначені об'єкти після припинення їх правової охорони потребує свого розв'язання.

Можуть заперечити, що від цінних об'єктів промислової власності не відмовляються. Дійсно, випадки відмови від патенту бувають не так вже й часто, але вони можливі. Власник патенту з тих чи інших причин може відмовитися від нього -- немає коштів на підтримання чинності патенту тощо.

Другий наслідок -- це доля ліцензійних договорів, укладених власником патенту з користувачем-ліцензіатом на використання об'єкта промислової власності. Уявімо собі ситуацію -- власник патенту уклав досить вигідний ліцензійний договір, за яким ліцензіат уже збудував підприємство для виробництва продукції на основі запатентованого об'єкта, затративши на ці підготовчі роботи досить солідні кошти. І за таких обставин власник патенту оголошує про свою відмову від патенту, навіть не повідомивши ліцензіата про своє рішення. Останній узнає про це з публікації в офіційному бюлетені Установи. Неважко уявити, які важкі негативні наслідки для ліцензіата можуть з такої конфліктної ситуації випливати.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в ст. 32 п. 1 приписує: «Не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом».

З цієї норми можна зробити принаймні два висновки. Такої норми не містять інші патентні закони України. Проте така ситуація може статися й з іншими об'єктами промислової власності. Другий висновок -- Закон про винаходи не визначає наслідків, які можуть настати із факту відмови від патенту. Адже такі наслідки можуть бути і не передбачені ліцензійним договором. Правда, ліцензіат може вимагати від власника патенту відшкодування заподіяних відмовою від патенту збитків на підставі загальних норм про цивільно-правову відповідальність.

Коли на об'єкти промислової власності накладено арешт за борги патентовласника, то відмова від патенту також не допускається. Але в такому разі наслідки відмови будуть негативними лише для нього.

Другим способом припинення чинності патенту є відмова від сплати в установлений строк річного збору за підтримання чинності патенту. В такому разі дія патенту припиняється з першого дня наступного року, за який збір не сплачено.

Проте Закон надає патентовласнику певну пільгу, яка полягає в тому, що патентовласник протягом 12 місяців, які йдуть після закінчення встановленого строку, має право сплатити свою заборгованість. Але разом з заборгованістю власник патенту має сплатити штраф у розмірі 50 відсотків збору. При сплаті заборгованості разом зі штрафом чинність патенту відновлюється.

Якщо протягом зазначених 12 місяців збір не буде сплачено, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення чинності патенту.

За підтримку чинності патенту чи деклараційного патенту на секретні об'єкти промислової власності річний збір не стягується.

У разі добровільної відмови власника патенту від нього патент втрачає свою чинність лише на майбутнє від дати публікації відомостей про відмову від нього в офіційному бюлетені Установи. Отже, якщо відмова від патенту надійшла після кількох років його чинності, то і для того часу, який пройшов до дати відмови, патент визнається чинним з усіма наслідками, що з цього випливають. Укладені ліцензійні договори зберігають силу.

Другим способом скасування правової охорони об'єктів промислової власності є визнання патенту недійсним. Відповідно до патентних законів України патент може бути визнано недійсним за таких підстав:

- невідповідності запатентованого об'єкта промислової власності умовам патентоздатності, що визначені законодавством;

- наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка, яких не було у поданій заявці;

- порушення вимог щодо закордонного патентування об'єкта промислової власності.

Третя підстава визнання патенту недійсним стосується патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. По своїй суті зазначена підстава є покаранням патентовласника за порушення правил зарубіжного патентування об'єктів промислової власності. Стаття 38 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлює порядок патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах. Відповідно до цього будь-яка особа має право запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на об'єкт промислової власності в орган іноземної держави, в тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати спочатку заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на одержання патенту на об'єкт промислової власності може бути подано в орган іноземної держави.

Патентні закони України досить чітко регламентують порядок визнання патенту недійсним. Зазначений порядок визнання патенту недійсним передбачає дві стадії розгляду заперечення проти видачі патенту. Протягом 6 місяців від дати публікації відомостей про його видачу будь-яка особа може подати до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту. Строк оскарження видачі патенту до Апеляційної палати може бути продовжений, але не більше ніж на 6 місяців. За його продовження сплачується встановлений збір. Апеляційна палата має розглянути подане заперечення протягом 4 місяців від дати його надходження.

Визнання патенту недійсним автоматично тягне за собою визнання недійсними усіх договорів, укладених на підставі патенту. Це породжує низку негативних наслідків, про що йшлося вище. З моменту публікації відомостей про визнання патенту недійсним особисті немайнові і майнові права патентовласників вважаються такими, що не набрали чинності.

3.3 Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Як уже відзначалося, свідоцтвами про реєстрацію охороняються право на фірмове найменування (фірму), право на знаки для товарів і послуг, а також право на зазначення походження товарів.

Закону України про фірмові найменування поки що немає. Тому припинення правової охорони зазначеного права можна визначити лише на досвіді наших сусідів.

Право на фірмове найменування може бути припинено достроково за волею суб'єктів цього права. Вони в будь-який час можуть відмовитися від подальшого використання свого фірмового найменування. Це право може припинитися також у зв'язку з припиненням діяльності фірми і виключенням її із реєстрів юридичних осіб. Однією із підстав припинення права на фірмове найменування може бути перехід фірми до іншого володільця, який не бажає користуватися найменуванням фірми. Це є також відмова від використання фірмового найменування.

Основним із способів припинення правової охорони фірми все ж варто визнати припинення діяльності самої фірми, яке тягне за собою і припинення охорони фірми. Правова охорона фірмового найменування може також бути припинена рішенням суду.

У зв'язку з цим у практиці нерідко постає питання про правову долю фірмового найменування (фірму), правова охорона якого з тих чи інших причин припинилася. За загальним правилом таке найменування може бути використане будь-якою юридичною особою. І все ж право на використання фірмового найменування, охорона якого припинилася, може бути надане з певними застереженнями. Таке використання фірмового найменування не повинно вводити в оману інших учасників цивільного обороту.

Правова охорона знаків для товарів і послуг також може припинитися шляхом припинення дії свідоцтва або шляхом визнання свідоцтва недійсним.

Припинення дії свідоцтва може мати місце лише достроково, адже чинність свідоцтва на знаки для товарів і послуг за чинним законодавством будь-яким конкретним строком не обмежена. Дострокове припинення правової охорони знаків для товарів і послуг не відрізняється якоюсь оригінальністю від дострокового припинення правової охорони об'єктів промислової власності. Так само власник свідоцтва може в будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.

Проте і для власників свідоцтва законодавство України про інтелектуальну власність надає певну пільгу. Власник свідоцтва може сплатити зазначений збір і після закінчення останнього періоду дії свідоцтва, але за таких умов. Збір має бути сплаченим і документ про його сплату повинен надійти до Установи протягом шести місяців після закінчення оплаченого строку. Розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків.

У разі несплати збору за продовження дії свідоцтва останнє припиняє свою чинність з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено.

Особливістю припинення дії свідоцтва на знак для товару і послуг є також й те, що його чинність може припинитися на підставі рішення суду чи господарського суду у зв'язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновизнаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заявки. Наведена норма властива тільки охороні прав на знаки для товарів і послуг.

Визнання свідоцтва недійсним є ще одним способом припинення правової охорони знака. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” передбачає дві підстави для визнання свідоцтва недійсним:

- невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

- наявність у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа може звернутися до Апеляційної палати із запереченням проти видачі свідоцтва. Апеляційна палата зобов'язана розглянути подане заперечення протягом шести місяців від дати його надходження. Власник свідоцтва має право ознайомитися із поданим запереченням, а також брати участь в його розгляді Апеляційною палатою. Заперечення розглядається в межах мотивів, що містяться в ньому. Автор заперечення також має право брати участь в його розгляді. Рішення Апеляційної палати по запереченню може бути оскаржено до суду.

Якщо протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва ніякого заперечення не надійшло, свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути визнано недійсним тільки в судовому порядку.

Свідоцтво чи його частина, визнані в установленому порядку недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Закон не містить відповіді на питання, чи підлягають відшкодуванню витрати заявника, понесені ним на реєстрацію знака.

Певну специфіку має припинення охорони прав на зазначення походження товарів відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (ст. 19). Зазначений Закон визнає недійсною або припиненою саме правову охорону кваліфікованого зазначення, а не свідоцтво, яке засвідчує право на таку охорону. Але суть від цього не міняється -- охорона права на кваліфіковане зазначення може достроково припинитися або бути визнаною недійсною. Тим більше, що й Закон говорить про визнання реєстрації недійсною або про припинення чинності реєстрації.

Як уже зазначалося, правова охорона надається лише кваліфікованому зазначенню походження товарів, отже і припинення правової охорони має місце лише стосовно кваліфікованих зазначень.

Закон визначає підстави для визнання правової охорони на кваліфіковане зазначення походження товару недійсною і підстави для припинення правової охорони на цей же об'єкт.

Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.

Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.

Визнання реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення недійсними можуть мати місце за таких умов:

1. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони.

Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення визнаються такими, що не набрали чинності.

2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною, якщо вона була здійснена з порушенням вимог, встановлених Законом. Визнання недійсними реєстрації права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.

Закон передбачає також підстави для припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та охорони права на його використання. Такими підставами можуть бути втрата характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Видова назва товару -- застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження.

Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.

Закон визначив також підстави для припинення права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару. Такими підставами є:

- рішення суду про припинення права у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних в Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановленого судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєстрації право припиняється від дати припинення дії реєстрації;

- ліквідація юридичної особи або смерть фізичної особи, що є власником свідоцтва;

- подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється від дати офіційної публікації відомостей про це;

- несплата збору за продовження строку дії свідоцтва. Право припиняється з першого дня наступного строку, за який збір не заплачено.

Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними провадиться у судовому порядку.

Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх дій, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення відповідності кваліфікованого зазначення походження товару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою.

На підставі рішення суду Установа вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені Установи.

3.4 Правові наслідки невикористання об'єкта інтелектуальної власності

Окрім вище перерахованих підстав припинення правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, для певних категорій об'єктів законодавець визначає інші специфічні підстави припинення правової охорони, зокрема тривале невикористання відповідного об'єкта.

Так, відповідно до п.4 ст. 18 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено, що якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання.

Такими поважними причинами, зокрема є:

· обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством;

· можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Зазначена норма закріплює право будь якої особи звернутись до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково, тобто встановлює законні підстави для можливого припинення правової охорони на зазначений обєкт інтелектуальної власності. Однак необхідно зазначити що тривале невикористання товарного знаку саме по собі не тягне припинення дії свідоцтва та правової охорони об'єкта, а лише створює прецендент для початку адміністративного провадження за результатом якого судом може бути прийняте відповідне рішення.

Аналогічні норма, яка встановлює певні негативні наслідки внаслідок невикористання запатентованого об'єкта, міститься в ст. 30 ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в якій зазначено, що якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі).

В такому випадку права власності на винахід, що засвідчується патентом, можуть бути обмежені на підставі примусової ліцензії.

Примусова ліцензія - це дозвіл на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, захищеного патентом, який компетентний державний орган дає зацікавленій особі, коли власник патенту не використовує або недостатньо використовує свою розробку без поважних причин і при цьому відмовляється видати ліцензію.

Для надання примусової ліцензії необхідна одночасна наявність таких умов, як:

· невикористання або недостатнє використання патентовласником винаходу, корисної моделі або промислового зразка протягом 3 років;

· відмова патентовласника від укладення ліцензійного договору;

· доведення готовності використати охрану розробку тим, хто бажає її використати;

· недоведення патентовласником того, що невикористання або недостатнє використання винаходу зумовлене поважними причинами.

Порядок надання примусової ліцензії визначений законодавством і реалізується двома шляхами:

* в адміністративному порядку;

* у судовому порядку.

Адміністративний порядок застосовується, якщо цього вимагають суспільні інтереси та інтереси національної безпеки. У такому разі Кабінет Міністрів України має право на відчуження прав на використання винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту) у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на умовах невиключної ліцензії на використання винаходу (корисної моделі). При цьому:

1) дозвіл на таке використання надається, виходячи з конкретних обставин;

2) обсяг і тривалість такого використання визначаються метою наданого дозволу, і у випадку напівпровідникової технології воно має бути лише некомерційним використанням органами державної влади чи виправленням антиконкурентної практики за рішенням відповідного органу державної влади;

3) дозвіл на таке використання не позбавляє власника патенту права надавати дозволи на використання винаходу (корисної моделі);

4) право на таке використання не передається, крім випадку, коли воно передається разом з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій здійснюється це використання;

5) використання дозволяється переважно для забезпечення потреб внутрішнього ринку;

6) про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі) власнику патенту надсилається повідомлення одразу, як це стане практично можливим;

7) дозвіл на використання відміняється, якщо перестають існувати обставини, через які його видано;

8) власнику патенту сплачується адекватна компенсація відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі).

Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі), строк і умови його надання, відміну дозволу на використання, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту можуть бути оскаржені в судовому порядку.Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель може видати ліцензію на використання його винаходу (корисної моделі) тільки особі, що має дозвіл доступу до цього винаходу (корисної моделі) від Державного експерта.

Якщо зазначена особа не може досягти із власником такого патенту згоди щодо видачі ліцензії, Кабінет Міністрів України має право дозволити їй використання секретного винаходу (корисної моделі).

Спори щодо умов видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються у судовому порядку.

Таким чином, винахід може використовуватись тільки в обсязі, визначеному рішенням Кабміну України, в якому також вказується розмір компенсації, що сплачується власникові патенту, порядок її сплати, а також орган, який здійснюватиме контроль за використанням винаходу.

У судовому порядку примусову ліцензію може бути видано за клопотанням зацікавленої особи, направленим до судових органів, якщо власник патенту або його правонаступник не використовував або недостатньо використовував винахід на території України впродовж трьох років після видачі патенту або його використання було припинено більш, ніж на три роки.

Проте суд (арбітражний суд) може винести це рішення тільки за таких умов:

* власник патенту не зможе довести, що факт невикористання винаходу був зумовлений поважними причинами;

* зацікавлена особа доведе, що вона не.змогла на прийнятних умовах укласти ліцензійний договір на використання винаходу з власником патенту.

Обсяг використання винаходу, строк дії примусової ліцензії, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту зазначаються в рішенні судового органу.

У випадку невикористання компонування інтегральної мікросхеми будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати компонування, у разі відмови правоволодільця від укладення ліцензійного договору, також може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання цього компонування інтегральної мікросхеми.

Таким чином на законодавчому рівні чітко визначено можливість та процедуру настання відповідних наслідків, які пов'язані із тривалим невикористанням об'єкта інтелектуальної власності, що представляють собою певні обмеження для власників зазначених об'єктів у вигляді скасування державної реєстрації або примусову передачу особистих майнових прав пов'язаних із використанням запатентованого винаходу.

Висновок

Виклавши порядок припинення правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, можна дійти висновку, що підстави для дострокового припинення правової охорони об'єктів інтелектуальної власності не викликають сумнівів у їх доцільності і обгрунтованості. Стосовно визнання правової охорони зазначених об'єктів недійсною, а також визнання недійсною реєстрації засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, то деякі з підстав наводять на певні роздуми, зокрема і підстави у вигляді тривалого невикористання об'єкта. Не всі підстави можна визнати доцільними і виправданими, особливо щодо наслідків у разі визнання охорони недійсною. Патентні закони України залишають низку питань без відповіді.

Основне з них -- хто має нести невиправдані витрати у зв'язку з визнанням правової охорони об'єктів інтелектуальної власності недійсною, або у випадку примусової передачі особистих майнових прав пов'язаних із використанням запатентованого винаходу. Зазначені наслідки можуть бути досить серйозними. Важко погодитися з тим, що в разі визнання правової охорони недійсною, остання не припиняється, а визнається такою, що не набрала чинності. Але ж така охорона може тривати п'ять--десять років і вона зумовила виникнення низки правових наслідків, з якими не можна не рахуватися. Проте законодавство проголошує її такою, якої взагалі не було.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К.,1998

2. Цивільний Кодекс України. - К., 2003

3. Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью. -- М., 2003. -- С. 81.

4. Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. -- СПб.: Питер, 2001. -- С. 75. 6 Там же.-- С. 83.

5. Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью. -- С. 84--85.

6. Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества. Науч. изд. -- М.: Академия: Наука, 1998. -- С. 323.

7. Ушанков ВА. Становление информационной системы: ценностные характеристики // Проблемы современной экономики. -- 2002. -- № 3--4. -- С. 48.

8. Николаева Т.П. Информационная экономика: тенденции развития за рубежом и в России. -- СПб.: НИИ химии, 1999, -- С. 100.

9. Методические рекомендации по определению рыночной стоимости интеллектуальной собственности. -- М., 2002

10. Зинов В., Шамшин С. Сравнение различных методов оценки стоимости интеллектуальной собственности // Інтелектуальна власність. -- 2002. -- № 4. -- С. 38.

11. Елисеев A.Н., Шульга И.Е. Институциональный анализ интеллектуальной собственности. Учеб. пособие. -- М., 2005. -- С. 80--98.

12. Цивільне право України: Підручник: У 2 т.: Том 1 / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатеевої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інт, 2004. - 480 с.

13. Основи інтелектуальної власності // Цибульов П.М. - Київ, 2005.

14. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності. Навчальний посібник. - Хмельницький: ТУП, 2003. - 135 с.

15. Закон України Про охорону прав на винаходи і корисні моделі

16. Є.Н. Абрамова, Н.Н. Аверченко, Ю.В. Байгушева. Цивільне право: підручник: у 3-х томаx Том 3. Частина 1., 2010

17. Право інтелектуальної власності. Академ. курс; Підручник для студентів вищих навч. закладів /За ред. д.ю.н. О.П. Орлюк, д.ю.н. О.Д. Святоцького. - К.: Видавничій Дім “Ін Юре”. 2007. - 696 с.

18. Право інтелектуальної власності. Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред.О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.: Видавничій Дім “Ін Юре”, 2002. - 624 с.

19. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підруч. для студ. неюрид. вузів / За заг.ред. О.А Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін. Юре», 2003. - 235 с.

Размещено на Allbest.ru