Проблеми підтримання державного обвинувачення у кримінальному процесі України
Дослідження діяльності прокурора із підготовки до здійснення функції обвинувачення в суді. Аналіз підходу до категорій осіб, які мають право на внесення касаційного подання. Огляд приведення процесуального законодавства у відповідність із Конституцією.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.11.2011 |
| Размер файла | 105,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Встановлення часу вчинення злочину також має значення у процесі доказування, оскільки в судовій практиці відомі випадки, коли питання про алібі підсудного виникало тільки через неправильне визначення у процесі розслідування часу вчинення злочину (неточність встановлення судово-медичним експертом давності настання смерті; протиріччя у показаннях свідків і та ін.). Залежно від обставин конкретної справи прокурор може клопотати про проведення повторної судово-медичної експертизи, огляд речових доказів, проведення очної ставки між свідками або виклик нових, витребування документів тощо.
Спосіб скоєння такого злочину, як навмисне вбивство, охоплює не тільки дії, безпосередньо спрямовані на позбавлення потерпілого життя, але й підготовку до злочину (підшукування знаряддя злочину, вистежування і заманювання жертви і та ін.), а також заходи, спрямовані на приховування злочину і перешкоджання його розслідуванню (використання маски, рукавичок, розтин, утоплення трупу, підпал приміщення, де було вчинено вбивство і т.д.). Вагоме значення для встановлення дій підсудного мають результати огляду місця події: виявлені сліди та інші речові докази, піддані експертним дослідженням (сліди взуття, босих ніг, пальців рук, долонь, зубів; предмети одягу, документи, листи, записки і та ін., нитки, волокна вовни, плями крові, сліди виділень обвинуваченого (сперма, слина), волосся злочинця, мікрочастки, вилучені з місця злочину, що можуть свідчити не тільки про те, що підсудний там знаходився, але і про його конкретні дії (зламування запорів, відшукування цінностей і та ін.).
Щоб встановити обставини, що характеризують об'єктивну сторону складу вбивства, потрібно з'ясувати спосіб його вчинення. Про це найчастіше свідчать знаряддя злочину, виявлені на місці події або у процесі розслідування злочину, характер ушкоджень на трупі. Якщо знаряддя злочину встановлено, слід з'ясувати такі питання: чи знаходилося знаряддя у підсудного під час вчинення ним злочину; чи було воно ним підготовлене заздалегідь, чи виявилося у нього випадково. Відомості про знаряддя злочину встановлюються показаннями підсудного, потерпілого, свідків, з інших джерел, передбачених законом. При цьому велике значення мають різні експертні дослідження, а також інші можливості використання спеціальних знань. Для з'ясування означених відомостей може бути піддане дослідженню саме знаряддя злочину (для встановлення того, що саме воно було використане злочинцем; для з'ясування належності його підсудному), а також сліди, залишені на місці злочину внаслідок застосування цього знаряддя.
Якщо знаряддя злочину не було знайдено органами досудового розслідування, або воно було знищено злочинцями, це не звільняє від з'ясування відомостей про нього у процесі доказування. Такі відомості можуть бути отримані з побічних джерел (пред'явлені підсудному, потерпілому, свідку для розпізнання аналогічних зразків зброї; виявлені при обшуку у підсудного патрони, чохол від рушниці, а при застосуванні саморобної зброї - інструменти, матеріали, що використовувалися при її виготовленні, а також її заготівки, аналогічні тій, яка використовувалася злочинцем. Означені предмети і матеріали повинні бути піддані відповідним експертним дослідженням).
Винність підсудного у вчиненні злочину і мотиви злочину. Як правило, слідча і судова практика зазнають труднощів при викритті винного у вчиненні злочину. Пояснюється це як об'єктивними складнощами, що виникають у процесі доказування у справах такого роду, так і проблемами досудового слідства. Найчастіше такі ситуації виникають у випадках:
а) коли у справі є докази присутності обвинуваченого на місці злочину під час його скоєння, його контракту з потерпілим або інші докази його причетності до злочину (виявлення у нього речей, що належали потерпілому, знарядь злочину тощо.).
б) коли в конфлікті брали участь декілька осіб, одна з яких виявилася в подальшому потерпілою.
У всіх цих ситуаціях однією з головних цілей державного обвинувачення є сприяння повному встановленню в судовому засіданні механізму вчинення і приховування злочину. Для цього необхідно ретельно зіставити наявні докази і якнайточніше з'ясувати дії підсудного, потерпілих, інших осіб на місці події, а саме: коли і як вони потрапили на місце події; як і в якій послідовності завдавалися удари, якими знаряддями; яке було в цей момент взаємоположення потерпілого і злочинця; які були рухи їх рук і ніг, тіла, голови; як і куди переміщалося тіло потерпілого після заподіяння йому ушкоджень. Ці обставини можуть бути встановлені в ході допитів обвинувачених, свідків з числа очевидців злочину або за допомогою іншої інформації, шляхом вивчення слідів, виявлених у ході досудового слідства на місці події, на тілі й одязі обвинуваченого і потерпілого, інших осіб, які брали участь у конфлікті. Практика свідчить про те, що саме таким чином можна виявити неправдиві показання обвинуваченого, потерпілого і свідків.
Для виявлення дій підсудного, потерпілого та інших осіб на місці злочину сліди разом з знаряддями злочину можуть бути за клопотанням державного обвинувачувача досліджені комплексними експертизами - судово-медичною і криміналістичною.
Коли по справі притягується декілька обвинувачених, досить складно встановити, які винні дії вчинив кожний з них. Особливо це стосується вбивств при групових бійках, масових заворушеннях тощо. Для встановлення істини тут вкрай важливо достовірно з'ясувати обставини скоєння злочину. Для цього треба поділити всю подію злочину на окремі епізоди, визначити їх учасників і можливі знаряддя злочину. При допитах підсудних, потерпілих, свідків доцільно використовувати наочний схематичний план місця події, надавши допитуваному можливість розмістити на ньому (“розставити”) осіб, про які він дасть свідчення.
Якщо в ході досудового слідства провадилися огляди місця події з участю обвинувачених, потерпілих, свідків, перевірялися їх свідчення на місці або здійснювались слідчі експерименти, прокурору слід клопотати про відтворення відповідних відеозаписів у судовому засіданні. Доцільно також у процесі судового слідства ставити запитання про огляд місця подій за участю означених осіб.
Труднощі в доказуванні винності підсудного виникають і при перевірці в судовому засіданні його алібі. Прокурор має право уважно поставитися до дослідження доказів, підтверджуючих знаходження підсудного під час вчинення злочину в іншому місці. Для перевірки алібі підсудному ставляться такі запитання контрольного характеру для уточнення і з'ясування всіх деталей перебування підсудного в названому ним місці: час і мета знаходження, яким шляхом прибув туди, один або з ким, хто бачив, як довго знаходився в означеному місці, що там робив; хто і про що говорив; хто у що був одягнений; хто, коли і з ким пішов; коли пішов сам і кого зустрів на зворотному шляху; хто, окрім указаних осіб, може підтвердити його показання.
У ході перевірки показань підсудного допитуються свідки, витребуються документи (про проїзд, відрядження, знаходження на робочому місці тощо). Особливо ретельно аналізуються докази, на які посилається підсудний. Контрольні й уточнюючі запитання можуть ставитися також свідкам і потерпілому. Водночас слід з'ясувати, чи не був свідок в означений час в іншому місці (у відрядженні, лікарні, на відпочинку тощо).
Інколи показання свідків можуть бути неправильними внаслідок їх добросовісної помилки, коли день і час події, які цікавлять правосуддя, викривилися в їх свідомості. Тому шляхом постановлення контрольних і уточнюючих запитань прокурор може допомогти свідку відтворити об'єктивну картину того, що трапилося.
Часто підсудний, не визнаючи себе винним у вчиненні злочину, висуває версію про те, що він був його очевидцем і тому так добре знає деталі злочину. Особливо це трапляється у випадках, коли підсудний був затриманий на місці вчинення злочину, або “по гарячих слідах”. У зв'язку з цим прокурор має звернути увагу на обставини затримання особи, на докази, які є в справі (як ті, що викривають підсудного в скоєнні злочину, так і ті, що свідчать про його невинуватість (у першу чергу, експертні дослідження, речові докази і та ін.)), і можуть бути пред'явлені підсудному, оголошені в судовому засіданні і тощо. При допиті свідків, які брали участь у затриманні підозрюваного на місці злочину, прокурору треба з'ясувати такі запитання: що було причиною їх появи на місці події, яка була поза трупа, чи не переміщався він (якщо так, то чому); кого вони зустріли поблизу місця події, що у них було з собою (зброя, інструменти, речі і та ін.).
При допиті підсудного, затриманого “по гарячих слідах”, прокурор звертає увагу, наскільки повно свідки-учасники затримання і підсудний деталізують обставини вчинення злочину і затримання особи.
Встановлення умислу обвинуваченого на вчинення злочину, мотивів і мети його дій - обов'язкова умова забезпечення повного і всебічного дослідження обставин вчиненого вбивства. Слідча і судова практика зазнають певних труднощів, пов'язаних з доказуванням спрямованості умислу на позбавлення життя, що необхідно для розмежування, зокрема, замаху на вбивство від складів злочинів, що передбачають навмисне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості.
Важливу роль у виявленні спрямованості умислу відіграє характеристика знаряддя злочину (вогнепальне, колючо-ріжуче, колюче, ріжуче, тупий предмет) і визначення сили удару.
Часто в судовому засіданні виникає питання: чи не вчинив підсудний вчинок, який ставиться йому в вину, в стані зненацька виниклого душевного хвилювання (фізіологічного афекту), викликаного неправомірними діями потерпілого. Для перевірки цієї версії практика застосовує такі запитання, на які треба дати відповідь при судовому розгляді справи: чи були дії потерпілого, що спровокували злочин, насильством або тяжкою образою для обвинуваченого; чи могли ці дії спричинити тяжкі наслідки для обвинуваченого або його близьких; чи виникло душевне хвилювання зненацька, раптово, неадекватно звичайній обстановці; чи не закінчився афект до того, як обвинувачений вчинив злочин.
Для перевірки в судовому засіданні версії про афект, необхідно: проаналізувати взаємовідносини потерпілого й обвинуваченого, що передували злочину; дослідити дані про особливості особи обвинуваченого; вивчити й оцінити психофізіологічний стан обвинуваченого у момент вчинення злочину; детально дослідити його поведінку в період, що безпосередньо передує скоєнню вбивства, потім - в момент вчинення злочину, а також після нього; з'ясувати, як ставиться обвинувачений до своїх протиправних дій.
Означені обставини доказуються показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідків з числа близьких їм людей, яким відомі відносини підсудного і потерпілого, а також особливості особи обвинуваченого, що мають значення для справи. Велике доказове значення по таких справах має, як правило, судово-психологічна експертиза.
Обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого (ст.40, 41 КК), а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого. Встановлення означених обставин має значення для правильного вирішення справи, призначення покарання відповідно тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого. У цьому зв'язку важливо отримати уявлення про особу підсудного: яка його поведінка на роботі і в побуті; умови виховання (для неповнолітнього); наявність колишніх судимостей; рівень освіти і культури; коло товаришів і знайомих; агресивність; наявність нервових, психічних та інших захворювань; схильність до алкоголю і наркотиків. Слід виявити, чи був злочин у житті обвинуваченого випадковим епізодом, викликаним ситуацією, чи це закономірний наслідок розвитку його певних рис, антигромадських установок і стереотипів поведінки, в тому числі внаслідок деформації особи підсудного.
Характер і розмір збитків, завданих злочином. Прокурор подає або підтримує поданий потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи суспільних інтересів або прав громадян. Прокурору, зокрема, слід пред'явити позов обвинуваченому в зв'язку з заподіянням збитків державі, якщо потерпілий у зв'язку з нанесеними йому пошкодженнями знаходився на лікуванні в стаціонарній медичній установі, в розмірі витрат, які понесла держава на утримання і лікування потерпілого. Порядок визначення відповідальності за нанесені збитки і його розміри регламентовані гл.40 ЦК (“Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди”). При цьому прокурору треба також враховувати положення постанов Пленумів Верховного Суду України від 31.03.89 р. № 3 “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення незаконно нажитого майна”.
Причини та умови, що сприяли вчиненню злочину. Причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, не тільки входять до предмета доказування, але й утворюють у ньому групу обставин, які разом з іншими його елементами являють собою головний факт предмета доказування. У кримінології причини конкретного злочину прийнято розглядати як сукупність або комплекс взаємодіючих обставин, що полегшили виникнення злочинного наміру, вчинення злочинного вчинку і досягнення злочинного результату.
Доказуванню підлягають: а) вплив на суб'єкта конкретної життєвої ситуації, в якій він знаходився перед скоєнням злочину; б) взаємодія зовнішнього соціального середовища і психофізіологічних даних індивіда; в) взаємодія умов життя людини і спадкової (генетичної) інформації. У свою чергу, однобічність дослідження має місце там, де сукупність обставин, що входять до предмету доказування, встановлена лише в загальних рисах, оскільки одні з цих обставин доведені наявними фактичними даними достатньо повно, а інші потребують подальшого дослідження.
Певну методичну допомогу державному обвинувачу в вирішенні означених проблем можуть надати дані спеціальних кримінологічних досліджень.
Вивчення особистості обвинуваченого припускає виявлення даних, відрізняючи його від інших людей, а також встановлення відомостей, що характеризують обвинуваченого як члена суспільства, колективу. При цьому прокурору слід звернути також увагу на причини його антигромадської поведінки.
На початку судового слідства після з'ясування, чи зрозуміло підсудному обвинувачення і чи визнає він себе винним, суд вислуховує пропозиції учасників процесу про порядок дослідження доказів і виносить відповідну ухвалу. Не зрідка прокурори при цьому не проявляють ініціативи, надаючи суду на свій розсуд вирішувати питання про послідовність допитів і інших процесуальних дій.
Тактика судового слідства залежить не тільки від визнання або заперечення підсудним своєї вини, але й від інших обставин - від характеру злочину, доказів, зібраних по справі, особистості підсудного, складності і обсягу кримінальної справи. Тактика судового слідства може будуватися по-різному, в залежності від обставин конкретної справи. Заздалегідь не можна передбачити тактику судового слідства, придатну для всіх справ або навіть однієї і тієї ж категорії справ.
Разом з тим наука і практика виробили перелік обставин, які треба враховувати при обранні найбільш ефективної для даної справи тактики судового слідства: а) розпочинати дослідження рекомендується з фактів, які є для того або іншого складу злочину найбільш істотними повно обґрунтованими доказами, зібраними при розслідуванні (приміром, з показань свідків-очевидців, які повідомили про найважливіші обставини справи); б) досліджувати факти доцільно в хронологічній або іншій послідовності, що дозволить максимально повно і всебічно дослідити обставини справи (приміром, спочатку вивчається обстановка на місці злочину шляхом огляду місця події, потім допитуються свідки-очевидці і підсудні, після цього досліджується експертний висновок і пред'являються предмети для впізнання), чим досягається систематичність у дослідженні доказів; в) слід дотримуватися планомірної послідовності проведення не тільки різних процесуальних дій, але й однакових судових дій, приміром, при допиті тільки свідків (потерпілих) або тільки підсудних. Так, свідків, які володіють більшим обсягом істотних даних про обставини справи, доцільно допитати у першу чергу, так само як і підсудних, які дали на досудовому слідстві розгорнуті показання. За допомогою такої послідовності допитів перевіряються показання інших свідків і підсудних.
Отже, у підготовчій частині судового розгляду державний обвинувач має викласти суду аргументовані пропозиції про порядок дослідження доказів по кримінальній справі, послідовність проведення допитів підсудних, потерпілих, свідків та експертів, черговість проведення всіх судових дій (огляд місця події, речових доказів тощо).
Державному обвинувачеві слід також враховувати, що судово-медична експертиза зазвичай призначається в судовому засіданні після допиту всіх осіб, показання яких важливі для експертного дослідження.
При вирішенні питання про огляд речових доказів прокурору доцільно керуватися такими положеннями:
а) якщо огляд нескладний і, по суті, зводиться до демонстрації речового доказу, то цілком допустимо клопотати про його проведення в ході інших процесуальних дій, приміром, при допиті обвинуваченого, свідків. Відомо, що вчасна демонстрація знаряддя злочину може бути надто ефективним тактичним прийомом при допиті;
б) якщо огляд речового доказу тривалий, складний, вимагає участі спеціаліста (приміром, для вивчення характеру слідів крові на вилученому одязі потерпілого або підсудного), та фактично є більш правильним клопотати про його проведення до здійснення тих процесуальних дій, в ході яких державний обвинувач припускає використати результати огляду.
Судове слідство складається із сукупності різноманітних судових дій, одна з яких є допит - найбільш універсальний засіб отримання і перевірки доказів у судовому засіданні. За своєю сутністю допит - процесуальна дія, що являє собою інформаційно-психологічний процес, регламентований кримінально-процесуальними нормами спілкування між особами, які в ньому беруть участь. Згідно зі ст.300,303,308 і 311 КПК після дачі підсудним, потерпілим, свідком, експертом показань першим їх допитує прокурор, потім інші учасники процесу. Суддя має право вести допит в будь-який момент судового слідства. До предмету судового допиту належать усі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі (ст.64, 23 КПК), а також інші дані , що мають істотне значення для правильного вирішення конкретної справи.
Основними формами судового допиту, є: основний, перехресний і шаховий. В ході основного допиту певної особи (підсудного, потерпілого, свідка, експерта), послідовність проведення якого встановлена ст. 300, 303, 307, 308, 311 КПК, учасники процесу з'ясовують питання, що цікавлять, а суд їх уточнює.
Перехресним називають допит, при якому сторони, які беруть участь у справі, можуть почергово ставити питання допитуваному з однієї і тієї ж обставини з метою перевірки, уточнення або доповнення його показань. Суть перехресного допиту відбита в ст.304 КПК: “Кожний учасник судового розгляду має право задавати свідку додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб”.
Суть шахового допиту як однієї з форм судової дії вбачається у тому, що при проведенні допиту однієї особи попутно ставляться запитання іншим особам з тих же обставин і фактів, про які йдеться у даний момент в основному допиті. Мета такого допиту - підтвердити або спростувати показаннями інших осіб відомості, отримані основним допитом певної особи. Шаховий допит відрізняється від перехресного тим, що при першому одна і та ж обставина з'ясовується одним допитуючим у різних осіб, при другому - декількома особами, які з'ясовують одну і ту ж обставину в однієї особи.
Умови, за яких шаховий допит може бути ефективним: по-перше, його слід проводити тільки щодо осіб, раніше допитаних у суді, тобто після основного допиту; по-друге, тому, хто допитує, з огляду на обставини, слід вирішити, кому першому поставити питання; по-третє, потрібно вміло поєднувати основний і шаховий допити з тим, щоб обставини, що цікавлять запитувача, були ним з'ясовані.
У суді можуть бути проведені додатковий і повторний допити, а також зведення віч-на-віч. Додатковий допит (ст.304 КПК) полягає в тому, що учасники процесу і суд з'ясовують обставини, упущені в ході основного допиту, або уточнюють факти, з приводу яких інші свідки,потерпілі або підсудні дали інші показання, ніж особа, яка підлягає додатковому допиту. Тут з'ясовуються лише окремі моменти, які потребують уточнень і роз'яснень.
Повторний допит (передопитування) провадиться у випадках, коли у зв'язку з дослідженнями інших доказів після основного допиту виникають сумніви у правильності отриманих показань або необхідно їх уточнення. Вважаємо, що оскільки звільнення суду від функції обвинувачення покладає обов'язок подання доказів по справі на сторони, суд не може бути ініціатором повторного допиту. Під час такого допиту, що провадиться за ініціативою однієї із сторін, суд може ставити допитуваному лише уточнюючі запитання.
Допит, як психологічне спілкування, завжди характерний тим, що допитувач має утримувати ініціативу в спрямуванні спілкування, в регулюванні процесу обміну інформацією. Тому в процесі підготовки до допитів, як вказувалося раніше,прокурору слід заздалегідь сформулювати запитання і продумати їх послідовність. Необхідно вирішити питання про те, в яких формах найбільш доцільно провести наступні допити (чи потрібні окрім основного перехресний, шаховий допит, зведення віч-на-віч і т.д.), які тактичні прийоми будуть найбільш ефективними під час допиту конкретної особи. При цьому “будь-яка форма плану, зручна для того, хто допитує, є прийнятною”.
Як відомо, обсяг інформації, отриманої у процесі допиту, може змінюватися, доповнюватися. В силу цього успішному використанню будь-якої з форм судового допиту сприяє знання типових ситуацій допиту: а) повідомлення правдивих свідчень; б) добросовісна помилка; в) протиріччя у показаннях допитуваного; г) відмова від дачі свідчень; д) повідомлення неправдивих свідчень, що зумовлює використання тактичних прийомів допиту, розроблених криміналістикою, а також судовою практикою.
Під тактичними прийомами допиту прийнято розуміти способи впливу на допитуваного, які викликають певні психічні зміни, а також інші способи, використання яких сприяє отриманню правдивих показань.
Ефективними тактичними прийомами, виробленими судовою практикою, є також зіставлення, уточнення, деталізація (конкретизація), контроль, нагадування і наочність. Так, зіставлення застосовується для усунення протиріч, що містяться у показаннях. Воно полягає в порівнянні суперечливих частин свідчень у цілому з іншими доказами, які не узгоджуються з ними. При уточненні допитувач відповідними запитаннями з'ясовує показання, що стосуються окремих моментів, які допомагають уточнити окремі обставини справи, приміром, час, місце вчинення окремих дій, їх послідовність тощо). Деталізація (конкретизація) - тактичний прийом, який полягає у поставленні запитань, що дозволяють розмежувати загальні і недостатньо конкретні показання на окремі епізоди, факти і більш глибоко їх з'ясувати. Сутність контролю як тактичного прийому полягає в постановці запитань, які прямо не стосуються теми допиту, але дозволяють отримати контрольні відомості для перевірки правильності свідчень про окремі факти, події. За допомогою нагадування, що полягає у порушенні запитань, допомагаючих допитуваним згадати окремі події, факти, забуті ними, можна заповнити прогалини у їхніх показаннях. При цьому нагадування про окремі моменти тієї або іншої події не повинно полягати у постановці навідних запитань.
Означені тактичні прийоми ґрунтуються на висновках психології про те, що уявлення асоціюються за суміжністю. Більше допомоги в допиті можуть надати і тактичні прийоми, основані на психологічному аналізі уявлень, що асоціюються за схожістю і контрастом. Йдеться у першу чергу про такий тактичний прийом, як “наочність” (ілюстрації, макети, схеми, плани, фотокартки і т. ін.).
Мистецтво допиту багато в чому залежить і від уміння суду й учасників процесу ставити запитання. У процесуальній і криміналістичній літературі правильно вказано на те, щоб питання по можливості були стислими, ясними, зрозумілими, цілеспрямованими, ставилися у прямій формі, не були навідними, ставилися у певній послідовності.
Прокурору, який бере участь у допиті, вкрай важливо володіти психологічними прийомами допиту, спрямованими на діагностику особистості допитуваного, на отримання інформації та на оцінку з позиції її вірогідності і доказового значення. Психологічні прийоми, що сприяють отриманню інформації у процесі допиту, поділяються на ті що: а) актуалізують в пам'яті зафіксоване; б) направляють на встановлення мотивації показань; в) сприяють викриттю винного; г) сприяють виявленню обману; д) усувають конфліктні ситуації і сприяють встановленню психологічного контакту.
Державному обвинувачу слід знати означені прийоми і вміти їх використовувати. Так, до психологічних прийомів, що актуалізують в пам'яті зафіксоване, належать ті, що спрямовані на збудження у допитуваного асоціативних зв'язків, які тягнуть за собою спомин ( постановлення запитань, що нагадують про подію, подання речових доказів, допит на місці події та ін.). Важливо, щоб поставлення допитуваному запитань, які нагадують, не включало б елементів навіювання, тобто твердження очікуваної інформації.
В основі психологічних прийомів, що спрямовані на встановлення мотивації показань, лежить постановка запитань, що дозволять визначити мотиви, якими керується особа при дачі свідчень. Останні знаходяться у прямій залежності з процесуальним становищем допитуваного. Так, до мотивів, що зумовлюють показання обвинуваченого, можуть бути віднесені розкаювання, обман, наклеп і та ін.
У випадках, коли підсудний не визнає себе винним, допит слід спрямувати шляхом з'ясування і зіставлення окремих фактів у його показаннях, що в кінцевому підсумку в сукупності з іншими доказами приведе прокурора і суд до висновку про винність або невинуватість підсудного. Допит такої особи може поєднуватися з одночасним проведенням інших судових дій: оглядом місця події і речових доказів, вивченням планів, схем, фото- і відеозйомки місця події тощо. При цьому державний обвинувач може використати такі тактичні прийоми, як деталізація, уточнення, контроль, зіставлення свідчень підсудного з іншими доказами, наявними в справі, та ін.
Одним з важливих завдань судового допиту потерпілих і свідків є встановлення джерела інформації, яку вони повідомляють суду. Оскільки процесуальна природа свідчень свідків визначається тим, що вони формуються в результаті особистого сприймання людиною фактів, що цікавлять суд (що вона сприймала безпосередньо або про які вона чула від інших осіб, дізналася з документів), необхідно в суді з'ясувати всі обставини, що належать до етапів формування показань свідків.
На достовірність свідчень останніх впливають об'єктивні і суб'єктивні умови. До об'єктивних умов належать: тривалість сприймання свідком якогось факту, обстановка й умови1, що мали місце в цей момент, супутні сприйманню явища (відстань, на якому свідок спостерігав певну подію, тривалість спостереження та ін.). Під суб'єктивними умовами розуміють: стан зору і слуху свідка, його пам'яті, психічний стан у момент сприймання (почуття страху, втоми тощо), характер сприймання (навмисне або ненавмисне), зосереджений чи неуважний був свідок у момент сприймання, спрямування уваги. Тому прокурору слід з'ясувати, в якому стані знаходилися потерпілий і свідок у момент сприймання тих чи інших подій, що стосуються злочину. Ці дані можуть бути використані як при допиті, так і оцінці свідчень. Поставленням деталізуючих запитань, можна допомогти свідку розгорнути свої показання в необхідному для нього обсязі. Важливо, щоб допит допоміг прокурору чітко розмежувати факти, що повідомляються свідком і потерпілим, від їх інтерпретації, оцінки. Досягнути цього можна поставленням конкретизуючих і деталізуючих запитань. Якщо показання свідка в суді відрізняються від його свідчень, даних на досудовому слідстві, допускається їх оголошення в судовому засіданні. Як правило, таким шляхом удається усунути неточності у свідченнях особи, яка добросовісно помиляється. При допиті лжесвідка вищезазначений прийом, спрямований на його викриття, може досягнути мети тільки в сукупності з іншими доказами. У всіх випадках показання свідків і потерпілих потребують перевірки, яка включає в себе аналіз прокурором інформації, що міститься у показаннях, її зіставлення з іншими доказами, які вже є у справі або отриманими після допиту, в результаті проведення інших судових дій.
Предметом допиту експерта можуть бути найрізноманітніші обставини, що вимагають спеціальних знань і відносяться до проведеної експертизи. Це означає, що запитання прокурора повинні стосуватися об'єктів, що досліджувалися експертом у межах запитань, що ним розв'язувалися і знайшли відбиття у висновку. Якщо ж з'ясуванню підлягають інші дані, слід вирішувати питання про призначення додаткової або нової експертизи. Прокурору слід уміло формулювати і ставити запитання експертам, що забезпечується його попереднім ознайомленням з конкретними галузями науки і техніки в межах, необхідних для правильної постановки питань експертам і правильної оцінки їх висновку.
При обговоренні питання про призначення експертизи прокурору потрібно оцінити можливість її проведення, оскільки не зрідка на час судового розгляду деякі об'єкти і матеріали можуть стати непридатними для експертного дослідження через об'єктивну нестійкість наявних на них слідів або неналежні умови їх зберігання. В той же час можливо успішне проведення експертиз багатьох видів і через тривалий час після вчинення злочину, якщо об'єкти експертиз зберігалися належним чином (приміром, судово-медичне дослідження крові, медично-криміналістичні експертизи, дослідження слідів накладень, мікрочастин).
Хоча експертиза може бути призначена в будь-який момент судового слідства, державному обвинувачу слід враховувати, що доцільно її призначати після проведення допитів та інших процесуальних дій, результати яких є суттєвими при проведенні експертного дослідження ( приміром, огляду). При призначенні експертизи прокурор зважує на те, щоб експерту були надані не тільки всі необхідні матеріали у придатному для дослідження стані, але й протоколи слідчих та інших процесуальних дій, медичні документи тощо.
Запитання, які державний обвинувач пропонує експерту, повинні мати відношення до справи, стосуватися конкретних обставин, для яких і призначається експертиза, а також належати до предмету експертизи і компетенції експерта.
Як відомо, судовий огляд місцевості і приміщення провадиться тоді, коли необхідно отримати додаткові відомості про обстановку, де відбувся злочин1. Судовий огляд забезпечує здійснення одного з основних принципів кримінального процесу - принципу безпосередності. У науковій літературі сформульовані такі підстави для обов'язкового проведення в суді огляду місця події:
- під час досудового слідства огляд місця події не провадився;
- під час слідчого огляду були допущені порушення норм КПК або протокол має прогалини;
обстановка, в якій відбулася подія, складна і не може бути встановлена судом без безпосереднього ознайомлення з нею;
наявність у показаннях підсудних, свідків, потерпілих суперечностей щодо опису обстановки місця події, які усунути неможливо без виїзду на місце події;
поява в суді нових версій, які не були предметом перевірки на судовому слідстві;
відсутність у протоколі слідчого огляду даних, необхідних для призначення і проведення експертизи;
необхідність дослідження методами, доступними суду, речових доказів, які не були доставлені з місця події.
Прокурору слід клопотати про проведення огляду й у випадках, коли окремі обставини справи не можуть бути правильно зрозумілі без безпосереднього ознайомлення з обстановкою місця події або в суді з'ясувалися нові обставини, перевірка яких неможлива без вивчення певної місцевості чи приміщення.
Вважаємо, що в клопотанні про проведення судового огляду місця події прокурору слід вказати обставини, що вимагають його проведення, сформулювати його конкретну мету, назвати суб'єктів, яких (окрім обов'язкових, які беруть участь у цьому в силу закону) слід залучити до цієї дії за рішенням суду в залежності від конкретних обставин справи. Важливо звернути увагу суду на доцільність використання науково-технічних засобів (фотографування, відеозапис, кінозйомка) для фіксації результатів огляду.
Експерти, як правило, беруть участь у судових оглядах, коли: а) експерту необхідно з'ясувати на місці огляду обставини, що стосуються предмета його експертного дослідження; б) суд вважає, що експерт при проведенні дослідження має врахувати дані, що можуть бути отримані тільки при огляді приміщення або місцевості; в) суду для з'ясування та перевірки висновків експерта необхідно ознайомлення з обстановкою місця події. Участь спеціаліста в судовому огляді необхідна, коли суду в процесі проведення його потрібні консультації або технічна допомога.
Огляду місця події повинно передувати: з'ясування змін в обстановці з часу проведення слідчого огляду (моменту вчинення злочину); проведення загального огляду з метою ознайомлення з ним, уточнення меж та інших обставин; проведення реконструкції обстановки, якщо це необхідно і можливо; визначення послідовності огляду місця події.
Огляд залучених до справи речових доказів у ході судового слідства є обов'язковою процесуальною дією. Він здійснюється в залі суду або, якщо речові докази не могли бути доставлені в суд, за місцем їх знаходження.
В судовому засіданні огляд речових доказів провадиться для того, щоб: засвідчитися в їх автентичності, в наявності ознак, що можуть бути використані у процесі судового слідства; призначити експертизу; вирішити питання про подальшу долю речових доказів. Усі без винятку речові докази індивідуального характеру (знаряддя злочину, одяг потерпілого, обвинуваченого, зліпки та ін.) повинні оглядатися і вивчатися державним обвинувачем. Якщо до справи залучена велика кількість однорідних предметів - речових доказів, оглядатися можуть окремі з них. Мета огляду - встановлення певних ознак предмету: форми знаряддя вбивства; тотожність речового доказу тому, що був вилучений органами досудового слідства; різні сліди тощо. Результати такого огляду можуть мати серйозне доказове значення, особливо якщо огляд, проведений органами досудового слідства, був неякісним.
Державний обвинувач має право клопотати про проведення огляду речових доказів у будь-який момент судового слідства, коли в цьому виникає необхідність.
КПК України розглядає як докази документи, які можуть допомогти встановити необхідні по справі фактичні дані (ст.66): підтвердити об”єктивну сторону злочину; довести відсутність ознак або події злочину, інших обставин, що усувають кримінальну відповідальність; характеризувати особу обвинуваченого, та ін.
Державному обвинувачеві, який клопоче про дослідження речових доказів у суді, слід зауважити на дотримання процесуальної форми приєднання їх до справи, перевіряти протоколи та інші документи досудового слідства щодо цього. У клопотанні про проведення вказаної слідчої дії прокурору потрібно вказати, з якою метою здійснюється огляд речового доказу (пізнання; встановлення його індивідуальних ознак, перевірки обставин, за яких було виявлено речовий доказ; а також дотримання вимог закону про його приєднання до справи; встановлення належності речового доказу і того, як його було використано; яким чином виявився на місці події та ін.).
Інколи для участі в судовому огляді речових доказів прокурору доцільно клопотати про залучення спеціаліста, який вже оглядав місце події, сприяв їх виявленню та вилученню.
Прокурору слід враховувати, що прогалини в судовому слідстві не можуть бути заповнені в обвинувальній промові, оскільки її підґрунтям є тільки дані, досліджені судом. Отже в означеній частині судового розгляду прокурору треба вжити всіх передбачених законом заходів до подолання неповноти досудового слідства. Така вимога випливає з необхідності забезпечення всебічного і повного дослідження обставин справи, бо тільки за цією умовою може бути постановлений законний і обґрунтований вирок.
1.3.3 Підтримання державного обвинувачення у дебатах сторін
Для успішного здійснення своїх функцій державний обвинувач повинен чітко уявляти собі мету і завдання свого виступу в судових дебатах.
Промова прокурора має велике суспільне і процесуальне значення. У ній формується остаточна позиція державного обвинувача по справі, вносяться пропозиції, заслухавши які, судді одержують можливість всебічно розібратися у справі, сформувати своє внутрішнє переконання, прийняти правильне рішення, винести законний і обґрунтований вирок. Для досягнення означених цілей прокурору в ході участі в дебатах необхідно вирішити низку завдань, кожне з яких визначено у відповідній частині його промови.
Серед чинників, які впливають на зміст, структуру, тривалість обвинувальної промови, виділяють такі, як особливості справи, характер наявних доказів та їх джерела, особа і позиція підсудного щодо пред'явленого обвинувачення, місце розгляду справи, склад аудиторії, актуальність, індивідуальні риси обвинувача, та його власна позиція.
До особливостей кримінальної справи, що впливають на структуру і зміст промови прокурора, можуть бути також віднесені: вид вчиненого злочину, число осіб, притягнених по кримінальній відповідальності та обсяг пред'явленого обвинувачення.
Означені чинники впливають на структуру, обсяг і зміст обвинувальної промови. Так, якщо підсудний не визнає себе винним і висуває певну версію у свій захист, прокурор в обвинувальній промові має витратити значний час на аналіз доказів, зібраних по справі, щоб викрити підсудного, спростувати його версію, або навпаки, свідчити на його користь.
Хоча закон не визначає структуру промови державного обвинувача, під час її побудови прокурор повинен виходити з тих питань, які вирішує суд при постановленні вироку (ст.323, 324, 328, 330 КПК), а також інших питань, що входять до предмету доказування по кримінальній справі (ст.64, 23, 324,433 КПК):
1) фактичні обставини справи та їх суспільно-моральна оцінка;
2) аналіз і оцінка доказів;
3) юридична оцінка встановлених фактичних обставин - кваліфікація злочину;
4) характеристика особи підсудного;
5) питання, зв'язані з застосуванням кримінального покарання або звільнення від нього;
6) питання, пов'язані з вирішенням цивільного позову;
7) інші питання, що підлягають вирішенню;
8) аналіз причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, пропозиції щодо заходів по їх усуненню.
До змісту кожної промови прокурора обов'язково входять означені елементи, що складають її предмет. Однак, послідовність, їх зміст і обсяг можуть бути різними, і враховувати тактичне вирішення державним обвинувачем конкретної кримінальної справи.
Без сумніву, оцінка суспільного і морального значення справи має пронизувати весь обвинувальний виступ прокурора. Однак це не виключає виділення у промові спеціальної частини, присвяченої соціальним і етичним аспектам розглядуваної справи, з уникненням при цьому звичних заштампованих виразів.
Центральною частиною обвинувальної промови прокурора є викладення фактичних обставин злочину й оцінка зібраних по справі доказів. У літературі пропонується три способи такого викладення: хронологічний, систематичний і змішаний. При хронологічному - обставини викладаються в тій послідовності, як вони мали місце в дійсності в момент вчинення злочину; суть систематичного полягає в тому, що прокурор представляє обставини справи в тій послідовності, як вони встановлювались у процесі досудового і судового слідства; застосування змішаного способу (що поєднує елементи хронологічного і систематичного) в основному можливо по багатоепізодних справах, коли одні епізоди встановлені прямими доказами, а інші - непрямими (або прямими і побічними). При останньому способі викладення обставин справи прокурор по кожному епізоду має указати, якими доказами підтверджуються ці факти, а після цього проаналізувати їх.
Оцінка прокурором доказів має базуватися на загальному вченні про докази, закони логіки. Доказування - це дослідження фактів для пізнання істини про вчинений (або передбачуваний) злочин. Тому доказування у його промові повинно зводитися головним чином до переконання суду в істинності його (прокурора), висновків. За всіх умов докази та їх джерела, які були предметом судового слідства, піддаються ретельному і всебічному дослідженню й оцінці з точки зору їх об'єктивних властивостей, що мають значення по справі. При цьому прокурор наводить мотиви й аргументи, в силу яких одні докази та їхні джерела визнаються ним доброякісними, а інші - ні.
Вважаємо, що діяльність прокурора в судових дебатах - це розумова діяльність, логічна операція, оскільки саме тут найважливішою стороною діяльності державного обвинувача є оцінка доказів, як складова процесу доказування. Не аналізуючи всі проблеми, зв'язані з оцінкою доказів, зупинимося на тих, які, на наш погляд, мають безпосереднє відношення до промови прокурора.
На оцінку прокурором кожного доказу окремо від усіх інших і у сукупності впливають об'єктивний (практика, що є основою пізнання і критерієм істини) і суб'єктивний (внутрішнє переконання як метод і результат оцінки доказів) чинники, причому, в стадії судових дебатів найбільш яскраво, на нашу думку, проявляється саме суб'єктивний. Це зумовлено тим, що за відсутності внутрішнього переконання в доведеності обвинувачення прокурор зобов'язаний від нього відмовитися.
Теорією і практикою вироблено вимоги, яким повинно відповідати внутрішнє переконання особи обвинувача при оцінці ним доказів. Внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися на: а) доказах, зібраних у встановленому законом порядку; б) доказах, перевірених і розглянутих у встановленому законом порядку, в з'ясуванні доказу окремо і всіх інших доказів у сукупності; г) всебічному, повному й об'єктивному розгляді матеріалів справи; д) внутрішньому переконанні, яке має бути обґрунтовано наявними доказами так, щоб являти собою єдиний можливий висновок з матеріалів справи. Своє внутрішнє переконання в оцінці доказів прокурор у своїй промові зобов'язаний уміло донести до суддів і всіх присутніх у залі, використовуючи логічний аналіз. Відзначимо, що останній може полягати як в доказовому міркуванні, так і в спростуванні доказів.
Доказове міркування включає такі зв'язані між собою елементи, як теза, аргументація, демонстрація. Теза доказу - це судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації (наприклад, судження про певну фактичну обставину справи, особу підсудного, мотиви вчиненого злочину тощо.). Аргументи - істинні положення, за допомогою яких обґрунтовується теза , вони виконують роль логічного фундаменту доказу (норми права, аксіоми, твердження про факти, істинність яких встановлена). Демонстрація доказу - логічний зв'язок між аргументом і тезою. Спростування розглядається як логічна операція, спрямована на зруйнування доказу шляхом встановлення неправдивості раніше висунутої тези. Воно може бути виконано трьома способами - спростуванням а) тези, б) аргументу, в) демонстрації. Причому, спростування двох останніх лише руйнує тезу, але не спростовує її.
Наведені операції можуть бути успішно здійснені державним обвинувачем за умови дотримання ним таких правил аргументації: а) теза повинна бути логічно певною і точною; б) за змістом вона повинна залишатися незмінною; в) аргументи мають бути істинними і доведеними; г) вони обґрунтовуються автономно, незалежно від тези; д) аргументи не мають суперечити один одному; е) вони мають бути достатніми для даної тези; ж) демонстрація повинна бути правильною.
Оскільки в обвинувальній промові прокурору потрібно спростовувати версії, висунуті підсудним і його захисником, йому слід враховувати те, що в таких випадках необхідно встановити, чи заснована ця версія на доказах. У той же час прокурор аналізує й оцінює докази, підтверджуючі не тільки обвинувальну тезу, а й ті, що розхитують, коливають обвинувачення, пом'якшують відповідальність підсудного. Це підвищує переконливість промови і свідчить про об'єктивність обвинувача.
Досить поширеним прийомом доказування, який застосовують прокурори-державні обвинувачі, є аналіз доказів у певній їх послідовності. Слід першочергово проаналізувати і докладно розглянути найбільш слабкі докази, сміло відкидаючи сумнівні і не чекаючи, коли це зробить адвокат.
Для прокурора, який бере участь у судових дебатах, актуальною є оцінка доказів з точки зору їх допустимості.
У ст.62 Конституції України закріплено положення, згідно з яким обвинувачення не може базуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Відповідно до ст.68 КПК не можуть служити доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме. Разом з тим вважаємо, що ст.65 КПК має бути доповнена положенням про те, що забороняється домагатися свідчень обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, загроз і інших незаконних заходів. Докази, отримані з порушенням закону, визнаються такими, що не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу обвинувачення, а також використовуватися для доказування обставин, перелічених у ст.64 КПК (як це зроблено в Росії законом від 16.07.93 р.).
Прокурору слід оцінити кожний наявний у справі доказ (як і отриманий у процесі судового слідства) з точки зору дотримання означених вимог і виявлення серед них таких, що отримані з порушенням процесуального порядку. Разом з тим характерним недоліком багатьох обвинувальних промов є відсутність оцінки доказів з точки зору їхньої допустимості.
Як вже відзначалося, в теорії кримінального процесу порушення закону правомірно поділяються на усувні і неусувні, на істотні і несуттєві. Тому прокурору, який бере участь у судовому слідстві, треба вчасно заявляти клопотання про проведення відповідних судових дій, спрямованих на усунення порушень закону. Це пояснюється тим, що, якщо в ході судового розгляду доказ буде визнаний неприпустимим, сторони не зможуть на нього посилатися в ході дебатів, він не може бути використаний при обґрунтуванні вироку.
Важливою частиною обвинувальної промови є юридичний аналіз вчиненого і обґрунтування його правової кваліфікації. Це особливо актуально, коли виникає питання про розмежування суміжних складів злочинів (наприклад, навмисне вбивство і навмисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого потерпілий помер) або коли кваліфікація злочину є складною чи необхідно розмежувати форму вини. Аналіз норм, що передбачають відповідальність за вбивство, показує, що розмежування різних видів вбивства залежить від форми вини і від наявності або відсутності пом'якшуючих або обтяжуючих обставин, визначають кваліфікацію злочину.
Подобные документы
Процесуальний порядок, матеріальні та процесуальні умови зміни обвинувачення в суді. Основні проблеми законодавства, пов’язані із зміною обвинувачення в суді. Зміна обвинувачення в суді за проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України.
реферат [31,1 K], добавлен 21.01.2011Історична ретроспектива розвитку інституту підтримки державного обвинувачення в суді. Характеристика засад даного інституту. Підтримання державного обвинувачення як конституційна функція прокурора. Аналіз особливості участі потерпілого як обвинувача.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 21.05.2015Проблеми здійснення прокурорського нагляду за проведенням оперативно-розшукової діяльності та видання припису. Відмова прокурора від державного обвинувачення та її правові наслідки. Необхідність прокурорського нагляду за веденням розслідування.
реферат [23,9 K], добавлен 19.10.2012Проблема процесуального статусу осіб, яким було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, що є предметом судового розгляду. Дослідження співучасників, кримінальне провадження щодо яких закрито, які є виправданими або засудженими.
статья [25,3 K], добавлен 17.08.2017Право грамадян України на захист в суді. Підстави та умови представництва в цивільному процесі. Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України. Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України.
дипломная работа [112,3 K], добавлен 13.07.2015Питання, пов’язані з взаємодією основних учасників досудового розслідування з боку обвинувачення, суду при підготовці та проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Розробка пропозицій щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України.
статья [22,6 K], добавлен 21.09.2017Законодавчі підходи до врегулювання відносин у сфері доказування між суб'єктами кримінального процесу на стороні обвинувачення та захисту. Пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України відповідної спрямованості.
статья [23,0 K], добавлен 17.08.2017Визначення поняття та процесуального статусу потерпілого в справах публічного, приватно-публічного та приватного обвинувачення. Права та повноваження потерпілого на різних стадіях кримінального провадження. Представник та законний представник потерпілого.
курсовая работа [45,4 K], добавлен 03.11.2013Пред’явлення обвинувачення та роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав. Встановлення місця перебування обвинуваченого і оголошення його в розшук. Права обвинуваченого. Обов’язки обвинуваченого. Суб’єкти кримінального процесу.
курсовая работа [22,0 K], добавлен 20.03.2007Аналіз основних процесуальних гарантій сторони захисту. Право на захист із залученням у процес адвоката, презумпція невинуватості, обов'язковість для суду відмови прокурора від обвинувачення. Забезпечення та реалізація прав учасників судового процесу.
статья [21,3 K], добавлен 17.08.2017
