Природно-правова школа права (загальна характеристика, основні напрямки)

Природно-правова теорія походження держави й права (теорія природного права) як одна з найпоширеніших правових доктрин. Передумови зародження та характеристика природно-правової школи права, її сутність та основні напрямки, позитивні риси та недоліки.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 21.06.2011
Размер файла 41,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з курсу: Теорія держави і права

На тему: "Природно-правова школа права

(загальна характеристика, основні напрямки)"

Київ 2011 р.

План

  • Вступ
  • Передумови зародження та загальна характеристика природно-правової школи права
  • Сутність та основні напрямки природно-правової школи права
  • Основні позитивні риси та недоліки природно-правової школи права
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть. Праворозуміння - це процес і результат розумової діяльності людини, спрямованої на пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соціального явища.

При вивченні різних теорій і поглядів на право потрібно враховувати наступні обставини: по-перше, історичні умови існування права, у яких жив дослідник; по-друге, те, що результат праворозуміння завжди залежить від його релігійної, ідеологічної, моральної позиції; по-третє, яка сторона права береться в основу тієї чи іншої концепції.

Залежно від того, що розглядається як джерело правоутворення - держава чи природа людини, розрізняють природно-правову і позитивістську теорії права.

Ідея природного права виникла в Давній Греції і Давньому Римі й пов'язана з іменами Сократа, Аристотеля, грецьких і римських стоїків, Цицерона, Ульпіана й інших римських юристів. В епоху середньовіччя вона одержала поширення в богословських творах Фоми Аквінського. Однак, як один з основних напрямів праворозуміння і самостійної наукової школи, природно-правова доктрина склалася в період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. у працях таких мислителів, як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж. - Ж. Руссо та ін. Природно-правова школа у своїх поглядах виходила з існування двох систем права - природного і позитивного. Позитивне - це право, в якому виражається державна воля. Піддаючи критиці феодальне право в умовах абсолютизму, представники природно-правової школи вказували на його несправедливість, на те, що закони закріплюють пригноблення людей.

Передумови зародження та загальна характеристика природно-правової школи права

Природно-правова теорія - походження держави й права, або теорія природного права, - одна з найстарших і найпоширеніших правових доктрин, що вбачає головне джерело правових норм у самій природі (речей, людину, суспільства), а не у волі законодавця (як уважають представники позитивізму юридичного); тому право й закон можуть не тільки не збігатися, але в деяких випадках навіть суперечити один одному [4]. Варіанти теорії природного права в різні періоди історії й у різних мислителів здобували неоднаковий зміст і ідеологічну спрямованість. Окремі положення природно-правової теорії виникли та розвивалися ще в V - IV ст. до н. е. філософами Прадавньої Греції. Характерними для цього періоду розвитку державно-правової думки в Прадавній Греції були суперечки щодо того. чи корениться право як таке, безвідносно до його видів і характеру, у самій природі речей, "у вічному, неіменному порядку світобудови", або ж воно виступає як результат добровільної угоди людей, як "людське встановлення", що виникло в невизначеному відрізку часу. Софісти у своїх навчаннях виходили з того, що в основі утвору права немає нічого вічного, незмінного. Усе, що називається "правом, або правдою", становить результат угоди людей, штучний винахід людського розуму. Проти подібного роду навчань і поглядів софістів рішуче виступали найбільші мислителі античності, грецькі філософи Сократ, Платон і Аристотель. Загальна позиція, яка розділялася й відстоювалася ними, полягала в том. що не всі закони й не усі права є "штучним винаходом людей". Поряд з письмовими законами, породженими людьми, існують вічні, неписані закони, "вкладені в серця людей самим божественним розумом". В основі цих законів лежить вічний, непорушний божественний порядок, який панує не тільки в людських відносинах, але й "у всім ладі світобудови". Подібні погляди особливо чітко простежувалися в навчанні Аристотеля. Усе право він ділив на дві основні частини: природне й умовне право. "Природне право - те, яке скрізь має однакове значення й не залежить від визнання або невизнання його. Умовне право - те, яке спочатку могло бути без істотної відмінності таким або іншим, але раз воно визначена, ця байдужність припиняється". Місце й роль природного права в загальній системі права давньогрецькими мислителями визначалися неоднаково. Одні автори розглядали його як невід'ємну, причому рівнозначну, складову частина всього права. Інші - як основу позитивного права або як варте над ним, що й вступає в силу лише часом, коли не діє встановлене людьми позитивне право. У давньоримських юристів і філософів під іменем природного права виступали те закони в науковому змісті, то ядро позитивного права, що незмінно зустрічається в праві кожного народу. Те, нарешті, природне право протиставлялося загальновизнаному позитивному праву, наприклад, у питанні про рабство, яке, згідно з поглядами ряду римських авторів, суперечило природі, хоча й закріплювалося всюди законами. Серед римських юристів надзвичайно широко була поширена думка, згідно з яким поряд з позитивним правом, що полягають із jus civile (споконвіку давньоримським правом, що регулювали відносини винятково між римськими громадянами) і jus gentum (правом, що регулювали майнові відносини між римськими громадянами й перегринами) існує jus naturale - природне право. Так само як і в стародавніх греків, позитивне право ставилося до сфери рухливого, мінливого права, створюваного людьми, а природне - до сфери нерухливого, вічного права, породжуваного самої природою, що й корениться у відносинах, що виникають між людьми. Однак на відміну від багатьох давньогрецьких римські юристи й філософи майже завжди звертали особливу увагу на те, що в ряді випадків позитивне право майже неминуче вступає в протиріччя із природнім. Одне з таких протиріч проявляється, наприклад, у тому, що природне право виходить із волі й рівності всіх людей, з того, що серед них немає й не може бути відмінностей по класовому й інших соціальних ознаках, немає й не може бути рабів і панів, а позитивне право саме й базується на таких відмінностях [4].

Значну еволюцію теорія природного права перетерпіла в середні віки. Зберігаючи в основі своєї колишні постулати, серед яких на першому плані стояли вічність і незмінність природи людину, природне право в той же час (особливо це виявилося в XIV-XVI ст.) значною мірою асоціювалося не із природним, а з божественним походженням. Серед середньовічних схоластів не було сумніву в божественнім походженні природного права. Безперечним для них було й те, що природне право визнавалося діючим, обов'язковим і вартим вище всякого іншого, позитивного й звичаєвого права. Сумніву й спори виникали лише із приводу того, як співвідноситься природне право з божественним, чи зливається воно з ним або тільки зіставляється.

Найбільш плідним періодом у розвитку природного права і його теорії, часом їх розквіту в науковій юридичній і філософській літературі вважаються XVII-XVIII ст. У цей період ідеї природного права активно використовувалися, розвивалися й підтримувалися багатьма великими мислителями й просвітителями. У Голландії - це Г. Гроцій і Спіноза, в Англії - Т. Гоббс і Дж. Локк, у Франції - Ж-Ж. Руссо, П. Гольбах, у Росії - Олександр Радищев і ін. Завдяки їхнім зусиллям склалась школа природного права, що виявила величезний вплив на процес подальшого розвитку як національного (у рамках окремих країн), так і міжнародного права. Природне право в цей період розглядається як якийсь зразок, якому повинне випливати і яким повинне замінити існуюче, у всіх відносинах недосконале право. Воно представлялося у вигляді кодексу правил, що утворюють якийсь політичний і юридичний ідеал, який може бути виведений апріорі з вимог розуму. Причому заздалегідь встановлювалося, що все те, що хоча б у найменшому ступені не узгодиться із цим кодексом, повинне бути як противне розуму змінене або скасоване. При такій постановці питання виявлялася революційна (у соціально-політичному і юридичному аспектах) спрямованість теорії природного права. Зокрема, як відзначали дослідники, вчення про природне право послужило виправданням і гаслом французької революції, що повстала проти королівського ладу, в ім'я "природжених прав людини". Ідеї божественного походження держави й права, а також їх окремих інститутів, таких, наприклад, ' як влада монарха, спростовувалися [7]. На початку XIX в. у розвитку природного права настали кризові явища, які були обумовлені комплексом причин як внутрішнього порядку, закладених у самій школі природного права, так і зовнішнього. Ця школа зіштовхнулася в Німеччині з новим плином думки в особі історичної школи права; в опозицію до природного права в Англії стала утилітарна школа І. Бентама, що поклала у свою основу не природу людину й суспільства, а користь, вигоду як критерії моральності й рушійну силу всіх вчинків людину. Тісний зв'язок школи природного права з революційними тенденціями XVIII в. викликала ворожість до неї й гоніння з боку всіляких реакційних сил. Однак найдужчий удар ідеї природного права, на думку дослідників, був нанесений науковим духом XIX в., його історичною, соціальною й еволюційною точкою зору. З кінця XIX в. і аж до теперішнього часу школа природного права переживає новий період у своєму розвитку - так званий період відродженого природного права [5].

Сутність та основні напрямки природно-правової школи права

На відміну від позитивного природне право виникає з природи суспільства і людини, людського розуму, загальних моральних принципів. Тому воно розумне і справедливе. Основні ідеї пов'язані з невідчужуваними правами людини, свободою, рівністю, безпекою, опором насильству тощо. Тому позитивне право, що суперечить вимогам природного, повинне бути замінене на таке позитивне право, яке б ґрунтувалося на ідеях і принципах природного права.

Прихильники теорії природного права стверджували, що поряд з позитивним правом, створеним державою, існує “природне право”, притаманне людині від природи. Перш за все до природних прав людини відносять право на життя, право на свободу, рівність, право на особисту недоторканість, свободу пересування. Сюди ж можна віднести і право власності. Головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця. Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх [2].

Класичне визначення суті природного права дав Вольтер: “Природними законами я називаю такі закони, які природа вказує людям в усі часи для підтримки справедливості. Це водночас закони, які відповідають людським інтересам і розуму”. Кожний закон, створений людьми, на думку прихильників цієї теорії, містить властивості права саме у тому ступені, в якому він походить із закону природи; якщо ж він суперечить природному закону, то стає всього лише його перекрученням.

Стосовно походження держави та позитивного права, то теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається "війна всіх проти всіх". Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави [5]. Безперечно, ця теорія володіє значним гуманістичним потенціалом. Проте не можна відкидати роль держави у забезпеченні дієвості правових норм, у наданні їм загальнообов'язкового значення.

Як вже зазначалось вище з кінця XIX в. і аж до теперішнього часу школа природного права переживає новий період у своєму розвитку - так званий період відродженого природного права. Його відмінна риса проявляється насамперед у тому, що воно не визнає вічного, незмінного для всіх часів і народів права. Воно виходить із того, що у світі існує природне право тільки з історично мінливим змістом. (Сказане не означає, однак, що відроджене природне право не визнає абсолютного ідеалу або критерію.) Серед інших відмінних рис відродженого природного права - множинність напрямків його розвитку й формуючих його приватних теорій. Це насамперед неотомістські, екзистенціалістські, феноменологічні й інші доктрини. Загальним для них є те, що вони виникають і розвиваються в рамках природного права й мають під собою однакову основу - об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм. Природне право виводиться ними з: а) божественного порядку буття (релігійні навчання - неопротестантизм і ін.); б) самореалізації об'єктивного розуму й об'єктивної ідеї права (неогегельянство); в) апріорних правових субстанцій і цінностей (феноменологічна концепція); г)"природи речей" як ідеальної мислимої форми, що тлумачиться з позицій методологічного дуалізму винного й сущого (неокантіанство); д) існування людини (екзистенціалізм); е)"процесу історичного праворозуміння", "живої історичної мови" (герменевтика) і ін. Слід помітити, що ці напрямки й підходи нерідко переплітаються між собою й доповнюють один одного. У сучасних умовах розвитку природної школи права її політичний і ідеологічний аспекти значно підсилилися, придбали більшу значимість у порівнянні з колишніми етапами. За допомогою різних положень цієї школи в 40 роки XX cт. у деяких країнах (Німеччина,, Італія, Португалія й ін.) спочатку виправдовувалися, а потім, після перемоги над фашизмом, повсюдно засуджувалися фашизм і тоталітаризм [4].

Вважаємо, що у розглядуваній нами школі природного права сформувались такі основні 4 напрямки як неотомізм, феноменологізм, екзистенціалізм, та герменевтика. Пропонуємо з'ясувати їх детальніше.

Неотомізм вважається офіційною філософською доктриною католицизму, що відроджує й модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з близькими за змістом філософськими системами XIX-XX ст. Найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США. Його представники Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Марітен та ін. стверджували, що першоджерелом усього буття, в тому числі держави й права, є Бог, а всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний і похідний від нього - матеріальний. Як і їхній видатний попередник Фома Аквінський, вони вважали, що держава і право є результатом Божого втручання, первинності духовних засад. Носієм природно-правового буття є природа людини. Правові настанови Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях задля досягнення обраної мети. Взагалі, абсолютні й вічні принципи природного права, такі як свобода, справедливість, благо, солідарність є вічними принципами, що переходять до людини від Бога. Тому позитивне право, що твориться державою й закріплюється в законах, має відповідати цим Божим принципам, а якщо воно їм не відповідає, то не може називатися правом у буквальному розумінні цього слова. Більшість ідей неотомізму про визначальну роль держави у створенні умов для реалізації природних прав людини знайшли втілення в теорії "держави загального блага", авторами якої були Дж. Мюрдаль, Дж. Стречі, А. Пігу та ін. Держава повинна стати засобом реалізації загальнолюдських цінностей та справедливості, здійснювати політику соціальних послуг, що передбачає соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу у випадках безробіття, хвороби, охорону здоров'я, гарантувати права і свободи людини і загальне благо [5].

Засновником феноменологічного напрямку у філософії й теорії права був німецький мислитель Едмунд Гуссерль (1859-1938). Предметом феноменології є опис актів свідомості в їхньому стосунку до об'єктів, а центральним поняттям - "інтенційність", тобто спрямованість свідомості на об'єкт. Але під свідомістю феноменологія розуміє "чисту", трансцендентальну свідомість, абстраговану від людини і від суспільного середовища. Представники цієї школи права (Г. Вельцель, А. Райнах та_ін.) сутність права вбачали в "ейдосах" (від грец. stikx; - вигляд), "чистих сутностях", апріорних нормативних ідеях. Ці "ейдоси" існують самі по собі та мають значення лише в "інтенції", тобто в спрямованості на них свідомості. "Ейдоси" розглядаються прибічниками цієї теорії як приписи, норми природного права, що існують до виникнення позитивного права. "Ейдоси", нормативні ідеї переходять у позитивне право, втілюються в свідомість індивідів і визначають поведінку людей. Тобто, позитивне право, яке діє в той чи інший час у державі, є втіленням, реалізацією в суспільстві "ейдосів", що випливають із "природи речей" [5].

Третім напрямком природно-правової теорії права є екзистенціалізм, що його сповідували Е. Фехнер, В. Майгофер та ін. Основною категорією екзистенціалізму є екзистенція (від лат. existentia - існування) - внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському "я", внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю. Екзистенція заперечує буття суспільства, виявляючи себе щодо нього як небуття, в якому на перший план виступає плинність, часовість, що надає екзистенції специфічного характеру буття, спрямованого в майбутнє. Прибічники цієї філософії досліджували право, протиставляючи емпіричне буття та екзистенцію людини. Позитивне право як результат досвіду, буття є штучним явищем. Свою життєву силу воно отримує від екзистенції, в процесі життєдіяльності людини в різних "граничних ситуаціях". Внаслідок цього позитивне право у своїй основі визначається екзистенцією людини, його незалежною волею і розглядається авторами цієї теорії як екзистенціальне природне право. Але природне право не має постійного змісту, воно є безконечним ланцюгом окремих індивідуальних правових ситуацій, що не можуть передбачатися та охоплюватися сталою нормою. Норму права прибічники цієї теорії називають штучним явищем, витвором свідомості, невідповідним екзистенції [5].

Герменевтичний напрям. А. Кауфман, В. Гассемер та інші автори герменевтичної (від грець. - мистецтво тлумачення) теорії природного права стверджували, що сутність права полягає у справедливості, яка передбачає формальну рівність людей, обмеження свавілля, суспільну безпеку. Для досягнення цього створюються позитивні правові норми відповідно до свого часу й місця. Головним у герменевтичній теорії є розуміння права, що розглядається як процес, під час якого на основі". живої історичної мови відбувається становлення конкретного історичного права". Поза процесом розуміння не може бути об'єктивної правильності права. Конкретне історичне право, за цим ученням, є ланцюгом подій, актів поведінки і ситуацій, яким повинні відповідати абстрактні норми. Тобто, право не є приписами для виконання судовими та адміністративними органами; навпаки, своїми діями вони створюють правові форми [5].

В Україні природна школа права в повній мірі не прийнята як загальновизнана доктрина право розуміння. Певною мірою з радянських часів на праворозумінні позначається нормативізм. Однак, багато положень природної правового право розуміння знайшли своє відображення у чинному національному законодавстві. Хоча Конституція України не містить прямого згадування про природне право (як у ряді закордонних конституцій), на природно-правовий підхід вказує, наприклад, положення ч.2 ст.17 про невідчужуваність прав, які належать кожній людині від народження [1]. Це безпосередньо означає, що ніяка законодавча влада не може в принципі скасувати жодного з "загальновизнаних" прав людини. В українських умовах кінця XX в. доктрина природного права особливо активно використовується для виправдання відновлення приватної власності, соціального розшарування, пріоритету індивідуальних інтересів над суспільними.

Основні позитивні риси та недоліки природно-правової школи права

Встановивши основні причини зародження, сутність та напрямки природно-правової школи права можна перейти до з'ясування її позитивних та негативних рис. Як відомо, кожна теорія праворозуміння не може претендувати на її абсолютизацію в якості єдино вірної. Всі існуючі школи права привносили у загальне праворозуміння безсумнівно, щось позитивне, однак враховуючи те, що самостійно не були в змозі пояснити всі прояви такого досить складного та суперечливого явища як право містити суттєві недоліки. Не є винятком і природно-правова теорія. Що стосується позитивних рис природної школи права, то безумовно можна констатувати, що вона є одним із найбільших досягнень людства в галузі не лише розуміння права, а й сфері утвердження та захисту основоположних прав і свобод людини. Крім того, на думку А. Машкова до позитивних рис чи досягнень природно-правової школи права слід віднести:

1) право завжди повинно бути справедливим;

2) відповідно до зазначеного вище, у праві не може міститись будь-яке довільне положення, вимога чи припис;

3) право неправильно зводити до закону, нормативно-юридичного акта, їх сукупності;

4) право обмежує державне та суспільне втручання у справи та життя особи;

5) держава зобов'язана додержуватись природного права та, відповідно, забезпечувати відповідність законодавства природному праву тощо.

Найбільш значущим позитивним моментом природно-правового розуміння права є те, що вола зв'язала право та справедливість нерозривними узами. Право не може бути не справедливим і це не принцип чи презумпція, як це має місце у межах вузького розуміння права", а це - сутнісна характеристика права. [9; c.375]

Незважаючи на свої досить значні досягнення та переваги природно-правова теорія права, як не дивно, містить більше недоліків, ніж переваг. До основних негативних рис природно-правової школи права відносять:

1) не зрозуміле джерело й механізм виникнення природного права (наявність Бога не для усіх очевидна, а прив'язка природного права до раціонального початку досить проблематична в силу того, що природне право припускає, що воно неперехідне й позаісторичне, а очевидно, що для того, щоб сформулювати й визнати наявність навіть мінімальної кількості природних правил рівень інтелектуального розвитку людства повинен бути досить високим;

2) природні права сформульовані в максимально абстрактній формі, що надає можливість дуже довільних тлумачень, у тому числі зацікавлених тлумачень, що є правовим, а що ним не є;

3) право нічим не забезпечується й не гарантується (якщо не перебувати на позиції окремих шкіл теологічного напрямку природно правової доктрини). Право фактично не підтримується реальним соціальним інститутом, звичайно, якщо його тільки не визнала держава. Якщо природне право існує поза контекстом і за межами державного визнання й захисту, отже, не забезпечується останнім то як його реалізувати на практиці?! Більші того, і це очевидно, саме держава, втім, як і суспільство, - є одним з основних порушників природного права, тому механізм реалізації повинен включити в себе такі суспільні інститути, які являються більш могутніми ніж держава й суспільство (в останньому ви падку це вже нонсенс). Іншими словами, природне право - це швидше бажане, чим дійсне а не дійсне право - це фантом. Фантомним соціальний інститут не може бути ефективний, особливо якщо він допускає максимально розширювальне тлумачення й розуміння якщо під нього можна підвести, що завгодно. Не випадково в основі самих кривавих революцій в історії людства лежала, як одна із складових, концепція народного суверенітету Ж. - Ж. Руссо - прихильника, одного із теоретиків природного права;

4) універсальний характер загальнолюдських цінностей не підтверджується політико-правовою реальністю (наприклад, як співвідносяться право на війну й права людини (?!), невизнання фундаментальних природних прав окремими досить цивілізованими народами и націями (наприклад, США - право на життя) і т.д.

5) ствердження позаісторичного характеру природних прав не підтверджується історією розвитку людства;

природна правова школа теорія

6) не зрозуміло як вирішити колізії, які виникають у контексті реалізації суб'єктами своїх природних прав. Чи не приведе конкуренція природних прав різних суб'єктів до "війни всіх проти всіх", про що говорив іще один теоретик природного права Т. Гоббс;

7) неясним є перелік природних прав, а також їхній конкретний зміст;

8) право, як юридичний інститут, підміняється поняттям "справедливість" й/або "мораль", етичним інститутом. При цьому очевидно, що уявлення про справедливе змінюється в історичній перспективі, отже, і уявлення про право повинні мінятися, але одна із базових тез природно-правової теорії - позаісторичність;

9) вся природно-правова концепція, у контексті юридичної практики, внутрішньосуперечлива. Причому ця суперечливість не діалектичного, а формально-логічного характеру;

10) протиставлення права й законодавства може (і веде) до правового нігілізму, до відмови слідувати юридичним нормам і т.д. [9; c.376-377].

Крім цих основних недоліків природно-правової школи права виділяють ще такі як те, що ця концепція є занадто руйнівною, в сучасний період вона взагалі виступає знаряддям ліберальної експансії; концепція природного права якщо її довести до кінця з точки зору формальної логіки взагалі стає абсурдною та інші недоліки.

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновки, що право розуміння є центральною категорією теорії держави і права. Основні теорії погляди, школи та концепції, що склалися протягом історичного розвитку людства, проте самостійно не в змозі пояснити всю складність такого суперечливого та багатоманітного явища як право. Однією із теорій, яка намагалась пояснити сутність права була і залишається природно-правова школа права. Її виникнення було обумовлено буржуазними революціями, що відбувались у Європейських країнах у ХVII-XVIII ст. Ця теорія увібрала у себе основні постулати цих революцій, такі як утвердження основоположних та невідчужуваних прав людини, обмеження свавільного втручання держави в особисте життя індивіда, право на особисту недоторканість, право приватної власності тощо. Незважаючи на свій величезний вплив, який ця школа справила на розвиток законодавства та людства в цілому, разом із тим вона має більше недоліків та переваг. Встановивши ідею, що право повинно бути справедливим дана теорія водночас не встановила критерію цієї справедливості, що для кожного індивіда може трактуватись по-своєму. Обмежуючи з одного боку свавілля держави, з іншого ця теорія не захищає від свавілля окремих осіб. Крім того ця теорія не вносить ясності у питання звідки ж насправді походять природні права, який їх вичерпний перелік та яким же чином вони повинні забезпечуватись та гарантуватись на практиці. Отже, можемо констатувати, що незважаючи на свою прогресивність теорія природного права водночас є дуже руйнівною. Саме тому вона повинна чимось обмежуватись. Такими обмеженнями повинні стати окремі положення позитивізму та нормативізму. Іншими словами положення та постулати цієї теорії на практиці повинні обмежуватись, закріплюватись та гарантуватись у позитивних законах.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - ст.141.

2. Алексеев С.С. Философия права. - М., 1998. - С 25.

3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред. ) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 2004. - Т.6: Т - Я. - 768 c.

4. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Підруч. для студ. юрид. вищих навч. закл. - Х.: Консум, 2004. - 431с.

5. Общая теория государства и права Академический курс В 3 т / Под ред. М Н Марченко Т 1 Теория государства, 2-е изд М., 2001

6. Історія політичних і правових вчень / Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. - К.: Юрінком Інтер. - 1999. - 304 с.

7. Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. - 560 с.

8. Марченко М.Н. Политические теории и политическая практика. - М., 1992.

9. Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій. - К.: Четверта хвиля, 2008. - 464с.

10. Теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред.В. В. Копєйчикова. - К., 1995.

11. Орленко, В.В. Історія вчень про державу та право: посіб. для підготов. до іспитів / В.В. Орленко. - 2-е вид. стереотип. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008.

12. Мальцев Г.В. Понимание права: подходы и проблемы. - М.: Прометей, 1999.

13. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов. - М, 1996.

14. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лек-ций. - Харьков, 1998.

15. Забигайло В.К. Эволюция современного буржуазного государства и права. - К., 1991.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Структура і основні джерела англійського права. Вплив англійського права на становлення правової системи США. Специфічні риси американської правової системи. Своєрідність правової системи Шотландії. Загальна характеристика правової системи Ірландії.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 07.10.2013

  • Аспекти формування політико-правових поглядів: роль родини Кістяківських, руху "Громада" та вплив Драгоманова. Неокантіанство та Кістяківський: принципи позитивізму і природного права, зв'язок юриспруденції з соціальною теорією. Теорія держави та права.

    курсовая работа [59,2 K], добавлен 22.02.2011

  • Вивчення основних передумов, причин виникнення та форм держави і права. Відмінні риси теорій походження держави: теологічної, історико-матеріалістичної, органічної, психологічної, теорії насильства та договірного походження держави (природно-правової).

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 18.11.2010

  • Аналіз розвитку наукових досліджень із питань впливу правового виховання на різні елементи правової системи держави у світлі змінюваних поглядів на розуміння самого права. Оцінка природно-правової концепції права як підґрунтя правового виховання.

    статья [21,9 K], добавлен 17.08.2017

  • Загальна характеристика поняття, класифікація, сутність правової системи та її відмінність від інших правових категорій. Характеристика романо-германської правової системи, формування та основні етапи її розвитку, структура та поняття норми права.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 22.02.2011

  • Причини і умови виникнення держави і права, теорії їх походження. Юридичні джерела формування права у різних народів світу. Зародження класового устрою в східних слов'ян. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві.

    курсовая работа [68,1 K], добавлен 01.01.2013

  • Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.