Причини та умови злочинності неповнолітніх, запобігання злочинам, що скоїли неповнолітні

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально-корисною, вони поступово втрачають зв'язки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватись на їх ставлення, не цінують їх думку. Близько 70 % з них вчаться погано чи посередньо, 40 % - порушують дисципліну, 37 % - раніше вже вчиняли проступки та правопорушення; наявні також конфліктні стосунки у сім'ї та школі. Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність, нахабство, підступність (до 45 %), що серед законослухняних підлітків зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення процесу соціалізації та моральну деформацію і призводить до спроби самоствердження серед подібних собі, в тому числі - через вчинення правопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників, прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного способу життя - відбувається активний процес "перевиховання". Звичайно, не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт із законом, але взаємозв'язок цих явищ очевидний.

На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх можливий поворот її до позитивного розвитку, але для цього необхідні певні умови, відповідна зміна умов функціонування. Залишена напризволяще, "дозвільна" група з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчинюючи спочатку малозначні протиправні дії, спричинені бешкетуванням, пустощами, а потім - правопорушення і злочини.

У процесі переростання антисуспільної групи неповнолітніх у злочинну у ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників; зростає питома вага осіб з негативними соціально-моральними характеристиками (непрацюючі, раніш засуджені та ін.); склад групи стає більш різнорідним за соціальним становищем; учасники все більше часу проводять у місцях кримінального забарвлення; методи керівництва групою змінюються з демократичних на авторитарні.

Крім того, злочини неповнолітніх в більшій своїй частині носять груповий характер. Майже у всіх випадках це - групи за попередньою змовою. Злочини, що здійснюються такими групами, відносяться до категорії тяжких.

Зазначені групи неповнолітніх, а також організовані групи здійснюють в основному такі злочини, як крадіжки, грабежі, розбої, вимагання. В організованих групах існують певні структура та порядок, що забезпечують їх злочинну діяльність. Учасники таких груп мають загальну касу, в яку робляться грошові відрахування організаторами їх, втягують у злочинну діяльність інших неповнолітніх. Останні різними шляхами потрапляють в залежність від учасників груп. Таке залучення здебільшого проводиться за допомогою погроз у відношенні як самого неповнолітнього, так і членів його родини.

Питома вага групових злочинів в загальній кількості зареєстрованих злочинів неповнолітніх складала у 1997-2004 рр.. приблизно 65-70%.

Серед групових злочинів виділяються дві категорії: 1) скоєні в групі тільки неповнолітніми; 2) зроблені за участю дорослих осіб. Частка другого постійно зростає.

При співучасті з дорослими особами найчастіше відбуваються крадіжки, шахрайство, розбій, спричинення тяжкої та середньої важкості шкоди здоров'ю, зґвалтування, убивство. У структурі злочинів, скоєних групою за участю дорослих вище частка тяжких і особливо тяжких злочинів.

Аналіз даних про засуджених неповнолітніх, які здійснювали злочини у групах, показує високу латентність участі дорослих осіб та їх криміногенного впливу на неповнолітніх.

Живильним середовищем для групової злочинності стали неформальні угруповання молоді антигромадської направленості. Щорічно понад 70 тис. підлітків, що входять в такі

угруповання, піддаються кримінальній і адміністративному покаранню за скоєння різного роду правопорушень. Підліткові групи з антигромадської спрямованістю досить широко використовуються в своїх цілях лідерами організованої злочинності і фактично стають складовою частиною останньої.

Розділ 2. Віктимологічні аспекти злочинності неповнолітніх

2.1 Поняття віктимної поведінки неповнолітнього

Віктиммність окремої особи (індивідуальна віктимність) - психічний нахил особи, притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена в потенції) здатність, схильність стати в певних обставинах жертвою злочину.

Проблема тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров'я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, гострим соціальним фактором його дестабілізації. Як свідчить історія людства, ці діяння завжди викликають негативний соціальний резонанс. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров'я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них. Але ціна розуміння такої простої істини іноді ні з чим незрівнянна.

Під віктимністю розуміється суб'єктивна схильність особи сприяти порушенню своїх прав та законних інтересів, а навіть здатність стати жертвою правопорушення чи злочину. Малолітні та неповнолітні особи - це ті вікові категорії, дії яких характеризуються особливими віктимологічними ознаками.

Неповнолітнім особам властиві недосконалість захисних механізмів психіки і неадекватне ставлення до самих себе та оточуючих, прояви сповільненості при орієнтуванні в нових ситуаціях, невміння належною мірою прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов'язаних з власною поведінкою.

Своїм способом життя неповнолітні свідомо чи несвідомо здатні не лише спровокувати порушення своїх прав та законних інтересів, вчинення злочинного посягання проти себе, а й навіть полегшити реалізацію таких дій. Основним чинником віктимності неповнолітніх є їх вік, що обумовлений незавершеністю формування особи в біологічному та соціальному плані, дефіцит досвіду позитивної, активної, пов'язаної з відстоюванням свого "Я" поведінки.

Формування віктимності у неповнолітніх визначається також сукупністю таких соціально-психологічних чинників, як брутальність, ворожість, автономність, директивність і непослідовність батьків, відсутність психологічного контакту та обмеженість у прояві щиросердної теплоти до дітей та ін.

Віктимна поведінка неповнолітніх дуже часто проявляється у пасивному ставленні до наданих їм на міжнародному, національному та регіональному рівні прав та можливостей, незацікавленості щодо отримання інформації про способи захисту своїх прав, свобод та законних інтересів тощо.

Проте, як показує світовий досвід, більшість порушень, які вчиняються стосовно неповнолітніх, зумовлені саме віктимною поведінкою останніх. Найчастіше такі особи покладаються не на власні знання норм законодавства, яких сьогодні більше, ніж достатньо для врегулювання відносин такої вікової групи, а сліпо довіряють тим, хто немає на меті реалізацію їх прав, а навпаки - бажає використати надані неповнолітній особі можливості для власної вигоди. - Начальник управління юстиції Я.І. Мельник.

Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокуючої злочинця на вчинення злочину. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди і в результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

Українські вчені-кримінологи НАВС України розрізняють такі види поведінки жертви:

- провокуюча - образа, приниження, напад, знущання тощо;

- позитивна (не провокуюча);

- нейтральна щодо впливу на поведінку злочинця;

- пасивна - найхарактерніша для взаємодії близьких родичів.

Схожу класифікацію видів поведінки жертви пропонують вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії:

- негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприяючу ситуацію;

- позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського обов'язку тощо;

- нейтральна - така, що не сприяла вчиненню злочину.

А. Зелінський, класифікує віктимну поведінку за її характером:

- конфліктна, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;

- провокуюча (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність, тощо);

- легковажна (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, що неспроможні опиратися нападаючому, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо).

Кримінологічна значущість віктимної поведінки, що характерна для багатьох жертв злочинів, уможливлює певну їх класифікацію. Класифікація потерпілих від злочинів має важливе значення для запобігання злочинам, оскільки мета її розробки полягає в підвищенні ефективності профілактики злочинів і забезпеченні охорони громадян як потенційних жертв.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що до основних підстав для класифікації жертв злочинів належать стать, вік, професійна приналежність, морально-психологічні особливості особи (що сприяє швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.

Вченими-кримінологами[20, с.10-11]встановлено, що деяким категоріям осіб притаманні риси психологічного, фізичного, морального характеру, які створюють підвищену можливість таких людей стати жертвами злочину. Неповнолітні теж входять у число осіб з підвищеною віктимністю. Причому, віктимні риси, характерні для останніх, можна поділити на дві групи - загальні та індивідуальні.

До загальних (притаманних підлітковому вікові як такому) належать:

1) довірливість;

2) наївність;

3) допитливість,

4) невміння адекватно реагувати на ситуацію;

5) відставання у психічному розвитку від фізичного;

6) перевага у психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а, інколи, просто фізична слабкість.

Індивідуальні віктимологічні властивості можуть бути поділені, в свою чергу, на біопсихологічні, власне психологічні та соціально-психологічні. До власне психологічних відносять:

1) агресивність;

2) навіюваність;

3) ригідність(складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини);

4) тривожність;

5) жорстокість;

6) необ'єктивну оцінку можливостей;

7) схильність до ризику;

8) конформність(здатність до конформізму, податливість людини до реального чи уявного тиску групи, що виявляється у зміні її поведінки і настанов у відповідність до раніше не поділюваної позиції більшості);

9) емоційну неврівноваженість або наявність однієї чи поєднання декількох акцентуацій характеру.

Другим блоком факторів, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх, є соціально-психологічні, до яких належать: потреба у спілкуванні, самоствердженні, що загострюються у підлітковому віці як в жодному іншому і, звідси, підвищена орієнтація на групу, а також "важковиховуваність", правова необізнаність, незнання головних методів забезпечення особистої безпеки та адитивна поведінка(порушення поведінки, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан людини, включаючи алкоголь і тютюн, до того моменту, коли фіксується факт психічної і фізичної залежності).

До біопсихологічних факторів відносять: тип темпераменту, наявність рис, характерних для одного з патопсихологічних симптомокомплексів (шизофренічний, психопатичний, олігофренічний, органічний патопсихологічний синдроми, психогенна дезорганізація психічної діяльності). Вивчення та дослідження віктимних рис неповнолітніх, проведення психокорекційної роботи з дітьми, спрямованої на усунення таких властивостей, є важливою ланкою профілактики злочинних посягань на них. Вдосконалення методів психодіагностики названих небезпечних вад та використання ефективних програм з психокорекції - запорука безпеки неповнолітніх[27, c. 95-97].

Існує загальна віктимність, залежна від віку, статі, роду діяльності, соціального статусу підлітка. Разом з цим виділяється індивідуальна віктимність, залежна від психічної, психологічної і емоційної нестійкості підлітка.

У переважній більшості випадків поведінка віктимного підлітка є провокацією агресора, в основі якої знаходяться такі психологічні складові як несвідоме відчуття провини; бажання бути покараним способом, який неусвідомлено обирає потерпілий; проекція власних агресивних імпульсів на агресора, взаємодія з яким задовольняє неусвідомлювані агресивні прагнення жертви.

За основні детермінанти, що призводять до віктимності (провокують нанесення травми), виступають поєднання тривожності, агресивності і навіюваності. Віктимізуючий вплив агресії полягає в активній провокації насильства, сприйнятті навколишнього середовища як невизначеного і ворожого, від якого підліток захищається способами, що не завжди мають конструктивний характер. Віктимізуючий вплив навіюваності підлітка пов'язаний з інтелектуальною недостатністю, з негативним відношенням до себе і провокативною невпевненістю.

Підвищена віктимність неповнолітніх визначається їх соціальним положенням, де визначальною детермінантою схильності до віктимної поведінки є роль підлітка в сім'ї. Існує два типи порушень дитячо-батьківських стосунків - це емоційне відчуження дитини батьками або зверхконтроль з їхнього боку. Батьківське емоційне відчуження перетворюється за допомогою захисного реактивного утворення у формі певного "виховного стилю" - авторитаризму, зверхконтролю, гіперопіки або гіперпротекції. Ці стилі у цілому характеризуються тотальною невдоволеністю дитиною, прагненням "переробити" її, великою кількістю обмежень, заборон і покарань. Дорослий, таким чином, дістає можливість висловити свою агресію по відношенню до дитини, при чому агресія виглядає та інтерпретується як підвищена турбота і увага. Дитина виступає як "зручний" об'єкт заміщення агресії, їй приписуються неіснуючі недоліки або нав'язується певний "успішний" життєвий сценарій. Останнє позначається як делегування або зверхсоціалізація і є компенсацією батьківського відчуття своєї незначності, сприйняття себе як неповноцінного. Емоційний симбіоз є екстремальною батьківською установкою, що фруструє онтогенетично пізніші потреби дитини у відділенні, визначенні меж "Я", самостійному пізнанні миру. Страх матері раціоналізується і виявляється у вигляді виховного стилю, що описується в літературі як егоцентрична інфантилізація, потураюча гиперопіка, знецінення[33, c. 107-109].

Загальні особливості прояву віктимності: віктимність в поведінці більшою мірою визначається не стільки зовнішніми провокативними проявами агресії, які швидше відштовхують потенційного агресора, скільки провокативною демонстрацією власної безпорадності або залежності. Агресивний і підбурюючий типи віктимності відрізняються тільки формою і ступенем прояву агресивності, що може привести до травматизації. Ситуативна віктимність визначається інфантильністю і частим використовуванням витиснення і регресії, які виключають адекватне усвідомлення наслідків тих дій, у тому числі і проявів агресивності, що властиві підлітку і можуть привести до травматизації. Прихований тип віктимності пов'язаний з тим, що підліток ситуацію з мінімальним ризиком травматизації перетворює на травматичну через існування внутрішнього протесту проти обмежень його потреб. Цей тип віктимності пояснюється дією протифобічного відігрування, дисоціації, проективної ідентифікації, витіснення, сексуалізації і регресії, які приводять до психологічної готовності стати жертвою як єдиного засобу реалізувати несвідоме прагнення і відповідати при цьому вимогам Супер-Его.

Загальна віктимність, прихований тип віктимності і ситуативний тип віктимності є першорядними у формуванні і реалізації віктимної активності підлітка, а агресивний і підбурюючий типи можна розглядати як окремі випадки ситуативного типу активності, оскільки підліток не замислюється, як на інших людей діє його поведінка, тобто у нього відсутній зворотний зв'язок, і це робить неможливим самокорегування його поведінки і адекватну реакцію на загрозу.

Патологічні родинні ролі впливають на формування віктимності так: "родинний герой" реалізує очікування батьків щодо ідеальної дитини і стає їх нарцисичним розширенням, задовольняє потребу в схваленні і турботі. Цим самим вона перекреслює власне "Я", у зв'язку з чим позбавляється можливості реалізовувати свої справжні бажання і потреби, тому їх задоволення можливе тільки при знятті відповідальності шляхом отримання статусу жертви. У підлітка присутній протест проти нав'язаних норм і правил, який витісняється, але він дотримується культурних вимог і заборон Супер-Его на демонстрацію агресії, і таким чином в нього формується схильність бути жертвою як компроміс між бажанням і забороною.

"Занедбана дитина" прагне виглядати цінною і гідною любові, менш інфантильна, ніж підлітки з попередньою роллю, більшою мірою віддає звіт у власних діях, більшою мірою вільна в реалізації своїх потреб і здатна до самозахисту. Але її потреба отримати схвалення і позитивну оцінку від людей з високим соціальним статусом може виступати як передумова формування віктимності, з тією обмовкою, що залежність підлітка від людей з високим соціальним статусом (батьків, вчителів, старших товаришів) приводить до ситуації травматизації тільки за умов навмисної експлуатації підлітка з їхньої сторони.

"Цап-відбувайло" ("козел отпущения" рос.) є окремим випадком ролі "занедбана дитина", а також результатом інвертованих дитячо-батьківських стосунків, при котрих відповідальність за неприємності покладається на дитину, яка прагне довести, що вона гідна любові і уваги. Вона перебільшує свої недоліки і ступінь відповідальності, що само по собі може переживатися як травма.

Частка кожного типу віктимної поведінки і представленості патологічної родинної ролі в загальній вибірці всіх травмованих склала:

1) родинний герой: для 48% вибірки травмованих підлітків властива інверсія дитячо-батьківських відносин, завищення своїх можливостей, страх виявитися знеціненим;

2) цап-відбувайло: 35% вибірки травмованих підлітків виконують функцію громовідводу для реалізації агресивних і тривожних прагнень батьків і використовуються як стабілізатор родинної системи;

3) занедбана дитина: 14% вибірки травмованих підлітків шукають аналог сім'ї поза родинною системою і таким чином схильні до згубного впливу вулиці, але вони більш адаптовані в порівнянні з двома вищенаведеними типами;

4) Однак, 3% вибірки травмованих підлітків зазнають необхідність підтримувати типаж неповноцінного, що великою мірою закріплює інфантильні реакції на ситуацію, яка несе ризик травматизації[27, c. 98].

Типи віктимної поведінки:

1) загальна віктимність в поведінці: 20% вибірки травмованих підлітків переживають небезпечну ситуацію як емоційно привабливу і ідеалізують агресора;

2) агресивний тип: 17% вибірки травмованих підлітків долає фрустрацію за допомогою фізичної сили;

3) підбурюючий тип: 17% вибірки травмованих підлітків долає фрустрацію за допомогою демонстрації здатності "вкусити" суперника;

4) прихований тип: 17% вибірки травмованих підлітків мають внутрішньо-особову проблему, яка дестабілізує адекватні поведінкові реакції на ситуації, пов'язані з ризиком для психологічного і фізичного благополуччя підлітка;

5) ситуативний тип: 8% вибірки травмованих підлітків нездатні переробити отриману травму через постійну дію захисних механізмів витіснення і дисоціації, що запускаються автоматично і приводять до неадекватних поведінкових реакцій на ситуації, пов'язані з ризиком для психологічного і фізичного благополуччя підлітка[27, c. 99].

Отже, віктимність як властивість особистості і як одна з детермінант віктимної поведінки підлітків має в своїй основі взаємодію таких рис як агресивність, тривожність і навіюваність. Під віктимністю підлітка розуміється тенденція провокувати агресивні форми поведінки по відношенню до себе. Під віктимною поведінкою розуміється агресивна фізична або вербальна провокація супротивника, провокація за допомогою демонстрації своєї беззахисності або повна нездатність розпізнавати ситуації, що несуть ризик бути травмованим.

Теоретичне визначення типів віктимності особистості підлітків здійснювалося в залежності від якісного та кількісного поєднання основних чинників віктимності (агресивність, тривожність, навіюваність). Встановлено, що певне поєднання агресивності, тривожності і навіюваності формує тип віктимної поведінки і тим самим тип віктимності особистості. Агресивні віктимні (спостережуваний поведінковий аспект віктимізації) формуються на основі домінування агресивності. Активні (зваблюючо-підбурюючі) віктимні (спостережуваний вербальний аспект віктимізації) - на основі домінування поєднання агресивності і тривожності. Пасивні віктимні (приховані аспекти віктимізації) - на основі домінування тривожності. Некритичні віктимні (ситуативна віктимізація) - на основі домінування навіюваності. Випадкові невіктимні травмовані підлітки - це такі, які не є віктимними, їхня травматизація відбулася за об'єктивними, а не за суб'єктивними причинами.

Таким чином, виділено психологічні особливості віктимних підлітків, здійснено психологічний аналіз особистісних передумов їхньої поведінки, а саме - агресивності, тривожності та навіюваності; визначено специфіку дитячо-батьківських відносин, які підвищують ступінь віктимізації підлітків. Встановлено, що загальна віктимність залежить від віку, статі, роду діяльності, соціального статусу підлітка, спеціальна віктимність - від психічної, психологічної і емоційної нестійкості підлітка.

За основні криміногенні чинники обрано поєднання тривожності, агресивності і навіюваності. В основі саморуйнівних вчинків поєднуються елементи агресивності, покарання (аутоагресії) і спокутування (з'єднання еротичних і деструктивних імпульсів). Вид травми у меншій мірі впливає на оформлення її як травми, ніж її суб'єктивне переживання і оцінка потерпілим. Підвищена віктимність неповнолітніх визначається їх соціальним статусом, де визначальною детермінантою схильності до віктимної поведінки є роль підлітка в родині[13, c. 93-96].

2.2 Роль віктимної поведінки неповнолітнього в механізмі скоєного ним злочину

Віктимологічне запобігання злочинності є складовою частиною всієї попереджувальної діяльності держави і спрямоване саме на виявлення потенційних жертв і проведення з ними відповідної роботи.

Віктимологічне запобігання саме як складова частина попереджувального комплексу, на нашу думку, являє собою діяльність різних державних, суспільних і приватних органів, установ та організацій, спрямовану на нейтралізацію, а по можливості і на ліквідацію чинників, що формують віктимну поведінку, полегшують вчинення злочинів, а також захист громадян від злочинних посягань шляхом зниження особистісної, рольової, соціальної або статусної віктимності.

Велике значення в попередженні всієї злочинності має саме віктимологічний напрямок профілактики злочинності неповнолітніх як найбільш незахищеної частини населення.

Багато заходів запобігання віктимної поведінки неповнолітніх схожі із загальними попереджувальними заходами, але, звісно, мають свої особливості.

Очевидно, що основним чинником віктимності неповнолітніх є їх вік. Ця віктимність у свою чергу зумовлена такими чинниками, як незавершеність формування особи у біологічному плані, а з огляду на це - неможливість дати опір злочинним посяганням і у соціальному плані і як внаслідок цього - нездатність адекватно оцінювати обстановку, що веде до більшої вірогідності потрапити в криміногенну ситуацію як жертва злочину.

Як показують дослідження, проведені багатьма кримінологами, більшість жертв мають кримінологічні характеристики, дуже схожі з рисами злочинців, а саме: агресивність, жорстокість, грубість, аморальну поведінку в цілому. Це пояснюється тим, що нерідко жертвою неповнолітнього злочинця є його "співтовариш", тобто особа, з якою заздалегідь або безпосередньо перед вчиненням злочину спілкувався неповнолітній злочинець. Це спілкування передбачає наявність спільних інтересів і потреб, які найчастіше проявляються в розлитті спиртних напоїв, установленні шляхів придбання алкоголю або наркотичних речовин. І якщо ці шляхи не збігаються, то нерідко це може стати приводом для вчинення злочину, як правило, найбільш тяжкого і особливо тяжкого - умисного вбивства або тяжкого тілесного ушкодження.

Часто попередня злочинна поведінка потерпілого провокує і хуліганські дії з боку злочинця. Це може проявитися як в діях образливого характеру (наприклад, словесна образа підлітка, приниження його честі та гідності), так і в правомірних зауваженнях щодо його поведінки[10, c. 133-135].

Віктимні риси, характерні для неповнолітніх, можна поділити на дві групи - загальні та індивідуальні.

До загальних (притаманних підлітковому віку як таковому) належать: довірливість, наївність, допитливість, невміння адекватно реагувати на ситуацію, відставання у психічному розвитку від фізичного, перевага у психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а іноді, просто фізична слабкість.

Індивідуальні психічні властивості можуть бути в свою чергу поділені на біопсихологічні, власне психологічні та соціально-психологічні. До власне психологічних відносять: агресивність, тривожність, жорстокість, необ'єктивну оцінку можливостей, схильність до ризику, конформність, емоційну неврівноваженість або наявність однієї чи поєднання декількох акцентуацій характеру.

Другим блоком чинників, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх, є соціально-психологічні, до яких належать: потреба у спілкуванні, самоствердженні, що загострюються у підлітковому віці як не в жодному іншому. І звідси - підвищена орієнтація на групу, правова необізнаність, незнання головних методів забезпечення особистої безпеки.

До біопсихологічних чинників належать: тип темпераменту, наявність характерних визначених рис характеру.

У багатьох випадках діти і підлітки стають жертвами декількох злочинних посягань з боку одного й того ж самого злочинця. Коли врахувати, що з таким злочинцем дитина чи підліток часто пов'язані узами спорідненості або загальним місцем проживання і ці чинники вони самі змінити неспроможні, то в наявності саме та підвищена можливість конкретної неповнолітньої особи стати жертвою реального або потенційного злочинця.

Виходячи із специфіки потерпілих неповнолітнього віку, слід сказати, що у профілактичній роботі з даною групою велике значення мають насамперед заходи не правового характеру, а педагогічні, психологічні, медичні. Вивчення та дослідження віктимних рис неповнолітніх, проведення психокорекційної роботи з дітьми, спрямованої на усунення таких властивостей, є важливою ланкою профілактики злочинних посягань на них.

Можна навести перелік головних заходів, які мають здійснити батьки та педагоги для зниження рівня віктимності дітей:

1) догляд за нормальним розвитком дитини з метою раннього виявлення психічних чи фізичних вад;

2) правильне загальне та статеве виховання, формування культури спілкування;

3) прищеплення дитині навичок поведінки в нестандартних, у тому числі віктимогенних, ситуаціях;

4) закладення основ правових знань.

Важливу роль у підвищенні віктимологічної грамотності неповнолітніх відіграють правоохоронні органи, передусім працівники міліції. Хоча органи внутрішніх справ мають у своєму розпорядженні багатий статистичний матеріал та достатній кадровий потенціал для розроблення науково обґрунтованих рекомендацій, проте вони, на жаль, не завжди можуть довести їх до широкого кола неповнолітніх. Для реалізації цього завдання потрібно налагодити активну агітаційно-роз'яснювальну роботу. Основними питаннями, що визначають її зміст, є:

1) виявлення стандартних віктимогенних ситуацій;

2) розроблення пропозицій, як їх уникнути;

3) вироблення лінії поведінки підлітка, коли він потрапив у віктимогенну ситуацію.

Віктимологічне запобігання серед неповнолітніх також може здійснюватися шляхом реалізації таких заходів, як пропаганда правових знань через ознайомлення читацької та глядацької аудиторії з основними правами й обов'язками громадян; роз'яснення кримінально-правових понять (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця тощо); привернення уваги до питань, пов'язаних із винуватістю самого потерпілого, тобто такої поведінки жертви, коли вона створює умови, що сприяють вчиненню злочину; виступи через засоби масової інформації фахівців-юристів, психологів, педагогів з практичними рекомендаціями, як уберегти потенційну жертву від злочинних посягань; роз'яснення батькам, що їхня поведінка є зразком для дитини і найкраща профілактика - це їх особистий приклад правильного життя[5, c. 67-68].

Як уже відзначалося, нерідко дитина стає жертвою жорстокого поводження саме у сім'ї. Передбачені Законом України "Про запобігання насильства у сім'ї" спеціалізовані органи, про які говорилося раніше, повинні втілювати в життя профілактичні заходи із запобігання насильства у сім'ї, а саме: спеціально уповноважений орган з питань запобігання насильства у сім'ї визначає потребу регіонів у створенні спеціалізованих установ для жертв насильства у сім'ї; організовує і проводить соціологічні, психолого-педагогічні та кримінологічні дослідження насильства в сім'ї; направляє жертв насильства у сім'ї в спеціалізовані установи та здійснює інші функції. Служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо запобігання насильства у сім'ї виявляють причини й умови, що сприяють проявам насильства у сім'ї; беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства у сім'ї; виносять захисні приписи. Так, у разі систематичної (трьох і більше випадків) віктимної поведінки члена сім'ї, внаслідок якої створюється ситуація, що може привести до вчинення насильства у сім'ї, службою дільничних інспекторів або кримінальною міліцією у справах неповнолітніх даному члену сім'ї виноситься офіційне запобігання про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства у сім'ї.

Ми виділяємо такі види травматичних переживань, отриманих в результаті психологічного насильства: безпорадність, що виявляється в страху бути слабким; безпорадність як некомпетентність і переживання сорому за неї; наявність відчуття провини за те, що відбулося; знецінення власної особистості, що породжує страх бути знедоленим; переживання своєї "жертовності" як обранності, або частини індивідуальності; тривога як страх повторення травмуючої ситуації; страх вторгнення у внутрішній світ як міметична копія насильства; страх бути використаним. Травматичні переживання запускають роботу захисних механізмів, які, при їх адекватному використовуванні, знижують ступінь тривоги щодо отриманої травми, але при частому їх використанні травматичне переживання посилюється виникненням дезадаптивної поведінки відносно травми. Форму травматичним переживанням додає дія захисних механізмів, що лежать в основі типів особистісної організації і відповідальні за властиві особі патерни поведінки.

Віктимні підлітки - це діти, що жертвують своїм "Я" для того, щоб бути прийнятими родинною системою або такою, що її може замінити. Таким чином, на процес дезадаптації і формування віктимності впливають особливості психологічних захисних механізмів батьків, причому існують відмінності у впливі захисних механізмів батьків і матерів або людей, які їх замінюють і виконують відповідні функції. Захисні механізми батьківської психіки вкупі з обраним виховним стилем формують наявність тривожності, навіюваності і агресивності як базових особових рис підлітка, його захисні механізми і - тим самим - тип особистісної організації підлітка і поведінкові форми його боротьби з тривогою.

Віктимна поведінка - це будь-яка форма поведінки, якщо її можна визначити як провокативну. Ми виділили форми віктимності відповідно формам провокації можливого агресора - агресивна поведінка з вербальними і невербальними компонентами, провокуюче пасивна поведінка і випадково провокуюча поведінка, що базується на інтелектуальній недостатності підлітка.

Членів сім'ї, яким було винесено офіційне запобігання про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, служба дільничних інспекторів або кримінальна міліція у справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік[18, c. 48-51].

Дуже важливими у профілактиці злочинності неповнолітніх є і заходи психологічного впливу, які передбачають:

формування довіри до правоохоронних органів. Дуже часто діти, які стали об'єктом злочинного посягання, не звертаються по допомогу до батьків, родичів, а ті в свою чергу у відповідні правоохоронні структури, що викликано всілякими причинами: страхом помсти з боку тих, хто спричинив шкоду, невір'ям в ефективну діяльність правоохоронних органів по розкриттю злочинів і забезпеченню безпеки потерпілих, психологічним відчуженням та ін. Формування у свідомості людей з дитинства правильного сприйняття функцій, виконуваних правоохоронними органами, дозволило б виявити значну кількість злочинів, що залишилися латентними, а отже, і потерпілих, що потребують різного роду допомоги;

слід звернути увагу на виховання профілактичної активності особи. Тут істотну антивіктимогенну роль може відіграти роз'яснення неповнолітнім сутності необхідної оборони та її значення при попередженні злочинних посягань відносно як безпосередньо потерпілого, так і третіх осіб;

важливими є інформування про негативні наслідки порушення кримінально-правових заборон, а також про способи зниження віктимності, демонстрація позитивних результатів боротьби зі злочинністю (показ відповідних сюжетів по телебаченню, звітування керівників у ЗМІ).

На формування особи дитини перш за все справляють вплив сім'я, шкільне виховання та найближче оточення. Але останнім часом великого значення набуває інформація.

Не можна не торкнутися такого важливого й актуального питання, як вплив ЗМІ на формування протиправної та віктимної поведінки неповнолітніх. Нині можна одержати будь-яку інформацію без обмежень. Дуже часто ця інформація може справляти негативний вплив на ще неостаточно сформовану особу дитини. Це стосується перш за все кіно та телевізійної продукції, що пов'язана з пропагандою насильства, жорстокості та сексуальної агресії. Одержані багатьма дослідниками дані свідчать про те, що найбільш популярні жанри серед підлітків - це бойовики та фільми жахів. Частина неповнолітніх висловлює готовність копіювати дії телегероїв, навіть усвідомлюючи їх протиправність. У такій ситуації були б доцільними реалізація культурно-просвітницьких і пізнавальних програм для дітей та молоді, поширення інформації про українські та світові культурні цінності.

В останні роки в суспільстві поширюється вплив Інтернету, який дозволяє одержувати інформацію максимально швидко. Однак ця інформація має дуже широкий спектр і виникає погроза саме її негативного впливу. Видається за доцільне на державному рівні вжити заходів щодо обмеження доступу неповнолітніх на деякі сайти (зокрема, порносайти, екстремістські сайти), створити перелік веб-сторінок та зобов'язати адміністрацію комп'ютерних клубів суворо контролювати доступ до них підлітків. Це ж саме стосується і комп'ютерних ігор, які несуть стереотипи жорстокого поводження та можуть моделювати його в реальному житті.

Взагалі створення ефективної та надійної системи віктимологічного запобігання злочинності неповнолітніх допоможе розв'язати багато суспільних проблем, насамперед знизити рівень рецидиву та злочинності в цілому[23, c. 74-76].

Розділ 3. Причини та умови злочинності неповнолітніх, запобігання злочинам, що скоїли неповнолітні

3.1 Соціально-економічні та побутові причини та умови злочинності неповнолітніх

На думку кримінологів[10, с.16], ступінь соціальної активності у взаємодії із середовищем, здатність протистояти негативним факторам останнього у різних осіб неоднакові. Так, саме по собі неповноліття суттєво обмежує ступінь активності особи. Нерідко види, форми і межі соціальної взаємодії встановлюються дорослими. Підлітки не вибирають собі сім'ю, школу, вихователів, вони не самостійні в соціально-економічному відношенні, тому, як правило, не можуть без допомоги дорослих радикально змінювати свої взаємозв'язки із середовищем (піти з аморальної сім'ї тощо). У силу вікових особливостей підлітки менш критично сприймають зовнішні умови, не завжди в змозі правильно їх оцінити, що також може за певних обставин відобразитися на злочинній поведінці.

Підліток не завжди діє відповідно до норм, що мають цінність у суспільстві. Неповнолітні проходять довгий та тривалий шлях становлення особи, спроможної жити у суспільстві. А життя в свою чергу ставить безліч перешкод перед ними, викликаючи такі життєві ситуації, які вимагають негайного вирішення. Це впливає на формування його поведінки, і здійснює вплив на особу з боку середовища. До того ж у житті виникає досить багато протиріч, які вимагають морального вирішення.

Вплив середовища може бути як соціально-позитивний, так і соціально-негативний. Соціально-негативний вплив проявляється в тому, що у особи закріплюються і посилюються антисоціальні погляди, звички, які містяться в основі правопорушень.

Тому для встановлення причин їх скоєння необхідно розглянути та проаналізувати соціальні умови, які впливають на злочинність. Можливість скоєння правопорушення зростає при несприятливих умовах формування особи неповнолітнього.

Процеси, які відбуваються в Україні, різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище членів нашого суспільства. В останні роки досить загострились такі проблеми, як низький рівень життя, безробіття, відсутність можливостей для покращання житлових умов, матеріальна незабезпеченість.

Соціально-економічні аспекти життя суспільства здійснюють зовнішній вплив на формування механізму злочину, тоді як психологічні і психічні особливості злочинця формують його зсередини, створюючи ніби внутрішній зміст.

Злочин можна охарактеризувати як результат взаємодії зовнішніх обставин та внутрішніх умов, середовища та особи. Зміни в особі проходять під впливом найбільш важливих для людини подразників, що найбільш повно відповідають потребам особи.

Обставини життя, виховання, зокрема ті, які відносять до умов морального виховання, містять у собі дві сторони: з однієї - вони позитивно впливають на формування високих моральних якостей, з іншої - мають негативний вплив. Вони викликають становлення негативних поглядів, звичок та інші негативні явища, які не допомагають особі уникнути криміногенної ситуації [1, C. 137-140].

Саме в підлітковому віці і розпочинається становлення особи. У зв'язку з цим неповнолітній являє собою несформоване і мінливе явище, яке не є стабільним і вони (неповнолітні) досить довго потребують опіки з боку дорослих, які б направляли їх духовний розвиток у правильному руслі, які б допомогли неповнолітньому знайти свій шлях до правильного розуміння істинних цінностей.

Як зазначають соціологи, первинним елементом з формування у підлітка системи поглядів є сім'я. Вона як соціальне утворення виконує певні функції: репродуктивну, виховну, економічну, побутову, первинного соціального контролю, духовно-емоційну, сексуальну функцію, пов'язану з організацією дозвілля.

Репродуктивна функція сім'ї полягає у забезпеченні біологічного відтворення суспільства і задоволення потреби людини в дітях. Виховна - в соціалізації молодого покоління, підтриманні культурної безперервності суспільства, задоволенні потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. Економічна і побутова дозволяють підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей, надавати й отримувати господарчо-побутові послуги.

Важливою функцією сім'ї є первинний соціальний контроль. Адже сім'я здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності й зобов'язань у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і середнім поколіннями, формує і підтримує моральні і правові санкції за неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім'ї.

Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особистісних якостей членів сім'ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку. Функція, пов'язана з організацією дозвілля, забезпечує спільний відпочинок і одночасно виконує соціальний контроль у цій сфері.

Важливою є сексуальна функція сім'ї. Її суспільна роль полягає у реалізації сексуального контролю щодо особи.

Саме сім'я визначає потреби, інтереси особи, риси її характеру, які сприяють або перешкоджають протиправній поведінці. Вона є основою духовного, морального розвитку особи. Якщо хоча б один із членів сім'ї веде аморальний спосіб життя, або це спосіб життя всієї сім'ї, то це безумовно відображається на особистості неповнолітніх, на процесі становлення їх як особистості, як повноцінних членів суспільства.

Характерними рисами сімей, що мають неповнолітних правопорушників, виступають такі характеристики: сім'ї не цінують або мало цінують моральні блага і якості; на перше місце ставлять матеріальні цінності; характеризуються конфліктами і сварками; не мають розвиненої потреби у самостійному придбанні педагогічних знань; у результаті цього, а також низької освіти і культури, є безсилими допомогти дітям правильно орієнтуватися в багатогранності життєвих обставин; намагаються регулювати поведінку дітей шляхом лайки, докорів і покарання.

Найчастіше злочини скоюють так звані "важкі" підлітки, для яких характерний низький рівень пізнавальних і суспільних інтересів. Умовою формування їх особи є негативні сімейні умови, а саме відсутність нормального морального середовища, що виховує егоцентризм та інші негативні якості. Формувати негативне моральне середовище можуть як аморальна поведінка батьків чи родичів, так люблячі його, бажаючі йому добра, але які не мають достатньої педагогічної освіти, культури батьки.

"Важкі" підлітки характеризуються негативним ставленням до навчання, суспільно-корисної праці. Досить часто вони протиставляють себе колективу (клас, школа, навчальний заклад тощо), що посилює існуючі конфліктні відносини [4, c. 95-98].

У більшості випадків конфлікти в сім'ях правопорушників є результатом одночасно декількох факторів сімейного неблагополуччя. Але знову ж таки, сімейне неблагополуччя призводить до злочинної поведінки неповнолітніх тільки у взаємодії з іншими факторами, що пояснює, чому аналогічні несприятливі умови виховання в різних сім'ях не однозначно визначають поведінку дітей.

Для підлітка характерна підвищена потреба у спілкуванні з однолітками, прагнення до самоствердження в їх середовищі, увага до їх думки. Потреба підлітка в спілкуванні та самоствердженні повинна реалізовуватись у сприятливих умовах, на основі соціально корисної діяльності. Якщо цього не відбувається, то самоствердження відбувається у підліткових групах, вуличних компаніях і може стати криміногенним фактором. Як стверджує Ю.В. Чуфаровський [11, c. 84], людина засвоює ту лінію поведінки, яка підтримується тим найближчим оточенням, з яким вона контактує, і якщо в ньому переважають думки, позиції і уявлення, що суперечать нормам моралі і права, то, поділяючи їх, індивід вступає в конфлікт з суспільством і законом. Так, спільна злочинна діяльність підлітків здійснює на співучасників значно більший руйнуючий вплив, ніж злочин, скоєний наодинці. Підліток, залучаючись до злочинної групи, піддається швидкій десоціалізації. Тому значну роль у генезисі злочинної поведінки неповнолітніх відіграють групові утворення, які виникають на основі загальних звичок, інтересів, характеру поведінки, і тому орієнтація на такі групи забезпечує реалізацію особистих цінностей та моральних норм їх членів. Група виступає найближчим соціальним середовищем, яке контролює поведінку неповнолітнього, впливає на освіту. Досить часто особисте приноситься в жертву групі.

У групі підлітки легше і швидше досягають виконання злочинних намірів, тому в складі груп скоюються, як правило, такі небезпечні злочини, як зґвалтування, крадіжки, грабежі, розбійні напади, хуліганство.

Взагалі, група як соціальне утворення може посилювати або ослаблювати ті чи інші риси окремої особи. Досить часто особа, яка є членом якоїсь конкретної групи, подавляє в собі прояви, які суперечать думці групи.

Кримінальну направленість групи, на думку кримінологів, характеризує наявність у групі раніше судимих осіб, які не працюють і не навчаються, зловживають алкоголем чи наркотиками, цікавляться азартними іграми, визнаного лідера, його авторитарний стиль управління групою, переважно кримінальна спрямованість такого управління, формування в групі власної субкультури (жаргон, спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки та ін.). У подальшому при систематичній злочинній діяльності в групі здійснюється розподіл ролей і функцій при скоєнні злочинів.

У процесі соціалізації особи не останню роль відіграє школа, яка повинна здійснювати моральне, трудове виховання, прищеплювати підліткам повагу до старших, до закону, а також такі риси характеру, як принциповість, доброта, чесність, правдивість, порядність.

У нашій державі знецінено професію вчителя, що призводить до гострої нестачі вчителів, а тим більше висококваліфікованих. За умов глибокої соціально-економічної кризи загальноосвітні школи і профтехучилища далекі від того, що від них вимагається. Частина вчителів має низький рівень культури і професійної підготовки, не користується авторитетом серед учнів. Кращі вчителі переходять до елітних шкіл - ліцеїв, гімназій тощо. Відсутня нова концепція освіти і виховання учнів. Все це відчужує дітей від школи, вони втрачають до неї інтерес [6, c. 93-95].

За результатами опитування, 15 % респондентів у віці від 13 до 15 років стверджують, що до навчання ставляться легковажно, а ще 12 % зазначили, що до навчання ставляться без інтересу. Після школи продовжити навчання виявили бажання 72 %[5, c. 67].

Необхідно також розглянути незайнятість неповнолітніх суспільно корисною працею. Щорічно багато випускників середніх шкіл і профтехучилищ не можуть працевлаштуватись. Нині підприємства відмовляються брати їх на роботу. Не можуть знайти постійної роботи і "відсіяні" зі шкіл. Як наслідок, близько половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не працювали. А щодо працюючих неповнолітніх, то говорити про виховний вплив на них з боку трудових колективів сьогодні не доводиться. Для підприємств, що перебувають у скрутному економічному становищі, головне завдання - вижити будь-якими засобами. На жаль, неповнолітні робітники виштовхуються у першу чергу.

Останні роки відбувається різке зростання кількості зареєстрованих злочинів, пов'язаних із наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами, що свідчить про поширення наркоманії серед населення. За останні п'ять років число осіб, взятих органами внутрішніх справ на профілактичний облік за немедичне вживання наркотиків, збільшилось у два рази і досягло 100 тис. Особливе занепокоєння викликає ситуація в підлітковому й молодіжному середовищі - майже 90 % споживачів наркотиків становить молодь віком до 30 років, з яких більше 4 тис. - неповнолітні.

Одним із чинників розвитку людини є дозвілля. Саме використовуючи вільний час, людина розвиває свої інтереси, реалізує свої потреби. Дозвілля є важливою сферою життєдіяльності неповнолітніх. За умови його правильної орієнтації проходить фізичний розвиток молодого організму, знімається психічне навантаження, розширюється кругозір, проходить творче збагачення особистості.

Протиправна поведінка неповнолітніх у сфері дозвілля частіше за все пов'язана з незадовільною організацією вільного часу та неналежною організацією його проведення.

За даними анкетування, проведеного серед 100 неповнолітніх, 47 % вільний час проводять з товаришами на дискотеках, у компаніях, 37 % - перед телевізором та за комп'ютерними іграми і лише 14 % у вільний час відвідують музеї, театри, гуртки, читають книги. Науково-пізнавальній, історичній літературі перевагу надає лише 24 % опитаних, інші читають детективну та фантастичну літературу[3, c. 22-23].

Негативну роль у сфері дозвілля відіграє телебачення як найбільш доступний спосіб проведення вільного часу, на якому панує жорстокість і насильство у різноманітних проявах.

Особлива увага кримінологів[8, с.16-29] у боротьбі зі злочинністю звертається на її ранню профілактику, оскільки вона покликана усунути незначні антисуспільні зміни особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів.

Рання профілактика включає оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх, знешкодження джерел антисоціального впливу, корекції особи неповнолітніх з метою відвернення можливості стати на шлях вчинення злочинів.

Боротьбу зі злочинністю неповнолітніх потрібно планувати і проводити на різних рівнях і напрямах, враховуючи різний контингент. Для того щоб боротьба була ефективною, необхідна взаємодія правоохоронних органів і громадськості. Злочинність неповнолітніх - це загальнодержавна проблема, яка потребує якнайшвидшого вирішення[12, c. 46-49].

Вплив соціальних умов, суперечливостей у розвитку суспільства на характер морального формування особистості є вирішальними у поясненні протиправної поведінки неповнолітнього. Процеси та явища економічного, ідеологічного, культурно-виховного характеру, що відбуваються у суспільстві, головним чином і детермінують поведінку дітей і підлітків. Ці процеси у загальній формі визначають умови життя у суспільстві, надають своєрідності (залежно від контингенту, території та ін.) діяльності по вихованню і навчанню неповнолітніх, формуючи їх особистість.

Процеси і явища соціальної дійсності, що створюють негативні умови для життя і виховання неповнолітніх та сприяють скоєнню ними злочинів, вивчались вченими досить ретельно. До них, наприклад, у різні роки були віднесені наступні: значна соціальна диференційованість неповнолітнього населення за рівнем матеріального забезпечення, соціальним статусом (в тому числі й за походженням); порушення принципів оплати праці, споживання грошових і матеріальних благ; процес розпаду сім'ї, що супроводжується суттєвою зміною традиційного ставлення до виховання неповнолітніх; алкоголізм, нервово-психічні та хронічні захворювання батьків та інших осіб, що відповідають за виховання дітей та підлітків; низька правова свідомість батьків та дітей і багато іншого.