Причини та умови злочинності неповнолітніх, запобігання злочинам, що скоїли неповнолітні

Кримінологічні, соціологічні і психологічні особливості делінквентної поведінки контингенту у віковому інтервалі 14-17 років. Генезис і мотивація насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Роль віктимної поведінки в механізмі скоєного злочину.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2014
Размер файла 139,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Для встановлення причин та умов злочинності неповнолітніх та для розроблення заходів профілактичного впливу має велике значення вивчення осіб неповнолітніх правопорушників, їх ставлення до праці і навчання, сімейного стану та інше. Особливу увагу слід приділити виявленню і вивченню осіб неповнолітніх, які покинули школу і не працюють. Відсоток таких неповнолітніх серед правопорушників звичайно буває дуже великим. Вивчення цього контингенту дозволяє виявити більш уразливі місця виховання у школах та сім'ях.

В Україні до більш криміногенних факторів у соціально-економічній сфері належать: прожитковий рівень, який є нижчим за рівень забезпечення фізіологічного виживання; поляризація населення за рівнем доходів; безробіття. Розглянемо ці проблеми докладніше.

По-перше, сучасне українське суспільство розділилося на дві частини - бідних та багатих, соціальна нерівність між якими поглиблюється. Низький прожитковий рівень у сім'ях неповнолітніх, де проживають двоє батьків, один із яких не працює, де батьки не можуть забезпечити необхідним своїх дітей, за даними проведеного анкетування неповнолітніх (у містах України) мав місце у 70 % сімей.

За даними, які наводяться в юридичній літературі, рівень життя 28% громадян України відповідає категорії бідності. Середня величина витрат на життя у тих, хто належить до розряду бідняків, на 25 % нижче вирахуваної межі бідності. Понад 70 % працюючих отримують заробітну плату нижче прожиткового мінімуму, а кожен четвертий - нижче межі бідності. Насамперед, такий відсоток характеризує матеріальний та побутовий стан сімей і, зокрема, їх низький рівень, що визначається категорією "бідність", а також неспроможністю через брак коштів підтримувати навіть той спосіб життя, який мінімально забезпечує життєздатність тих родин за існуючих умов[28, c. 11].

На мою думку, ситуація має такі наслідки:

* більша частка неповнолітніх осіб, які вчиняють суспільно небезпечні діяння, що формально носять ознаки злочинів, проживає у сім'ях із низьким або дуже низьким рівнем матеріального статку. Таких родин у наш "перехідний" час в Україні стало набагато більше, ніж у "застійні" часи Радянського Союзу;

* протягом останніх років в Україні погіршилися кількісні та якісні показники харчування. Різке зниження купівельної спроможності більшості населення позначилося на продовольчому споживанні двома важливими показниками: по-перше, населення було змушене вдвічі збільшити частину продовольчих витрат у сімейному бюджеті - з 33 % у 1991 р. до 68 % у 2006 p.; по-друге, збільшення продовольчих витрат у сімейних бюджетах та зростання виробництва продовольства для власних потреб не змогли втримати докризовий рівень продовольчого споживання;

* постійний дефіцит грошей у сім'ях, несвоєчасна виплата заробітної плати, стипендій та пенсій у сім'ях, де проживають неповнолітні (частка таких сімей становить 70 % сімей, що беруться до уваги у рамках злочинності неповнолітніх) зумовлює спрямованість до корисливих посягань, вчинених підлітками. Найчастіше їх діяння спрямовані на викрадення продуктів харчування із складів, їдалень, магазинів та підсобних приміщень, із підвалів, присадибних ділянок. Інший поширений предмет розкрадань - побутова техніка, одяг, товари господарського призначення[17, c. 315-320].

Слід зазначити, що стандарт потреб у неповнолітніх достатньо високий, про що свідчать результати проведеного нами анкетування: у закладах середньої освіти (школах, гімназіях, ліцеях) 82 % неповнолітніх віком від 14 до 16 років виявили прагнення володіти сучасними предметами електроніки, засобами мобільного зв'язку та мати сучасний зовнішній вигляд. Бажання придбати вищезазначені предмети підштовхує неповнолітніх до нелегального або напівлегального, а головне швидкого, "заробітку". Отже, на протиправну поведінку неповнолітніх впливають не тільки матеріальні труднощі в сім'ях, а й потреби підлітків, що значно перевищують можливості батьків.

Скоєння злочинів неповнолітніми з корисливих мотивів - це не менш ганебне явище, ніж кримінально каране насильство щодо неповнолітніх у сім'ях. Це теж аморальний, безправний стан, але вже у масштабах не родини, а держави. Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить про те, що за матеріальної скрути в декілька разів зростає кількість неповнолітніх, які змушені здобувати собі засоби для існування шляхом вчинення злочинів. Тому не випадково, що і в Україні серед неповнолітніх, притягнутих до кримінальної відповідальності, питома вага непрацюючих та тих, хто не навчався, досягла майже 70 %. На жаль, відповідні дані, які б відображали вплив на злочинність матеріальних детермінант у вітчизняній статистиці відсутні.

Активний вплив на протиправну поведінку неповнолітніх справляє безробіття. Безробіття у сім'ях, де проживають неповнолітні, призводить до виїзду батьків за кордон. Про це повідомило 70 % опитаних. Такий високий показник є умовою кризового загострення економічного стану, у якому перебуває держава в цілому, та неефективної дії влади щодо протидії злочинності. За даними опитування "Життєві шляхи населення України" у 2000 р. трудові поїздки за межі країни здійснили у 8 областях України 83 тис. осіб. Істотно збільшилася кількість осіб, які виїжджали за кордон на роботу, з них 19,8 % були залучені до так званого економічного туризму. Крім того, під час опитування виявлено, що на березень 2006 р. 58,9 тис. жителів регіонів віком 15-28 років, відповідно до повідомлень їх родичів, тимчасово були відсутні в місці постійного проживання не менше, як 3 місяці, займаючись трудовою діяльністю за межами державні.

Дослідивши проблему безробіття в Україні, В. Шакун зробив висновок, що "однією з умов соціально-економічних проблем, які з'явились в Україні в останнє десятиріччя, є імпульсивне та фактично неконтрольоване зростання маси молоді, яка не бере участі у трудовому процесі, не виконує своїх суспільно необхідних функцій, не має чітко визначеного соціального статусу та необхідних фінансових джерел забезпечення потреб особистої життєдіяльності".

За станом на 1 січня 2006 р. частка безробітної молоді в Україні становила 29 % усіх офіційно зареєстрованих безробітних. Рівень офіційного безробіття серед молоді постійно зростає. На початок 2006 p., порівняно з 1995 p., він виріс майже вії разів, хоча протягом 2005 р. цей рівень скоротився на 38,7 тис. осіб.

Незважаючи на такі високі показники безробіття в Україні, яке зумовлене економічною кризою в державі, слід відзначити й позитивні зміни. Під час літніх канікул найбільш активно залучалися до нерегламентованої діяльності підлітки у другому та третьому кварталах (травень-вересень) року: 17 % підлітків мали основну роботу, в цей час збільшується як частка старшокласників та студентів, які активно шукають роботу, так і кількість тимчасових робочих місць, передусім у сільському господарстві, сфері торгівлі та сервісу.

Викладене свідчить, що злочинність неповнолітніх в Україні - це феномен, пов'язаний із суперечливими процесами, які відбуваються в економіці та соціальній сфері. Особливістю злочинності неповнолітніх в Україні є ще й окремі тенденції, що складаються під впливом соціально-психологічних чинників. Це, передусім, такі:

* втрата значною частиною молоді загальновизнаних людських ідеалів у сфері соціального життя;

* втрата поваги та довіри до правоохоронних органів значною частиною молоді;

* релігійна нетерпимість;

* пияцтво;

* наркоманія, токсикоманія;

* правовий нігілізм[2, c. 9-13].

У кримінологічній літературі[11, с.24] закріпилось інтегроване визначення детермінації злочинності неповнолітніх як "витрат виховання", яке обумовлене економічними, ідеологічними, правовими та іншими заходами, що здійснюються у державі. Цей висновок дозволяє розглядати причини і умови правопорушень головним чином у плані виявлення негативних сторін взаємодії соціального мікросередовища і особистих якостей індивіда.

Формування особи також ґрунтується на базі природних задатків у відповідності з фізіологічним і психічним розвитком індивіда при домінуючому впливі таких соціальних факторів, як соціально-економічні умови, культурне оточення, сім'я, дошкільні заклади, школи, колектив за місцем роботи або навчання тощо.

Деякі вчені [10, с.11-20] відносять до чинників, які обумовлюють злочинну поведінку неповнолітніх, наступне: негативний вплив сім'ї; недоліки у шкільному вихованні; незайнятість суспільною працею; негативний вплив мікросередовища; вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх.

Цей список можна поповнити такими чинниками:

- недостатня увага, а то й безпосередня зневага з боку держави і громадськості до проблем неповнолітніх взагалі й злочинності серед останніх зокрема;

- підбурювання з боку дорослих до вчинення злочинів;

- негативний вплив засобів масової інформації, пропаганда насильства, збоченого сексу, наркотизації і алкоголізації, легкого життя, злочинної діяльності, проституції;

- бездоглядність і відсутність належного контролю з боку відповідних служб і органів та родини за поведінкою, зв'язками і характером того, як підліток проводить час;

- бездоглядність майбутніх неповнолітніх потерпілих, яка сприяє створенню ситуацій і приводів для злочинів проти них;

- недоліки у системі правового виховання підлітків; недоліки у системі працевлаштування неповнолітніх; в організації їх дозвілля; у діяльності органів, які зобов'язані провадити безпосередню роботу з профілактики злочинності неповнолітніх і насамперед на рівні індивідуальної профілактики злочинів.

При проведенні комплексного дослідження злочинності неповнолітніх треба приділити увагу вивченню наведених вище чинників їх злочинної поведінки та передусім - впливу сім'ї на поведінку неповнолітніх. На мій погляд, сім'я займає центральне місце у формуванні особи неповнолітнього. Сім'я - це перший колектив. Вона надає дитині уявлення про життєві цінності, про те, що потрібно знати і як себе поводити. Вплив сім'ї на виховання дітей не можна замінити іншими заходами виховання. Тому дошкільні установи, школи та інші організації, які так чи інакше виконують функції по вихованню дітей, повинні тільки поповнювати сімейне виховання.

Навпаки, відсутність виховання дітей в сім'ї, дитсадку та школі призводить до бродяжництва і бездоглядності, які, в свою чергу, є умовами, що сприяють скоєнню неповнолітніми злочинів та інших правопорушень. Бродяжництво неповнолітніх було і під час існування Радянського Союзу, але після його розпаду в країнах СНД воно набуло такого рівня, яке існувало у перші роки радянської влади - до масової бездоглядності [8, c. 256-270].

Бездоглядність дітей - загальна умова, що сприяє скоєнню неповнолітніми правопорушень. Як правило, вона властива сім'ям, що ведуть антисуспільний, аморальний спосіб життя. Бездоглядними слід вважати неповнолітніх, які не забезпечені належним наглядом за їх поведінкою і способом життя з боку батьків та осіб, що їх заміняють, у зв'язку з неблагополуччям сім'ї, аморальною поведінкою батьків, невиконанням ними зобов'язань щодо виховання дитини та іншими причинами, якщо відсутність нагляду з боку батьків не поповнюється заходами державної та суспільної допомоги.

Вивчення всіх випадків бездоглядності дітей допоможе виявити найбільш уразливі місця у виховній роботі з підлітками, обрати правильний напрям профілактичної роботи, дозволить зробити обґрунтовані висновки й про інші (не тільки сімейні) умови, що негативно впливають на підлітків. Такими умовами також є недоліки виховної діяльності у школах, відсутність роботи з так званими "важкими підлітками".

Якщо результати дослідження у районі засвідчать, що серед правопорушників великий відсоток школярів, особи, які проводять дослідження, мають ознайомитись з умовами шкільного виховання дітей, встановити, як школи впливають на їх поведінку. Необхідно виявляти школи, де розповсюджені правопорушення серед учнів, вивчати умови, що сприяють цьому. За результатами дослідження шкіл, бесід, проведених з викладачами, учнями, батьками, членами батьківських комітетів, можна зробити висновок про позитивні сторони та недоліки у організації виховної та навчальної роботи у школах.

Також для вивчення причин злочинності неповнолітніх і розроблення профілактичних заходів необхідно ознайомитись з даними органів Міністерства охорони здоров'я щодо дітей, які знаходяться у сім'ях алкоголіків та наркоманів, встановити, які заходи застосовувались для вилучення їх із вказаних сімей, встановити розповсюдженість і вид психологічних захворювань та розладів у неповнолітніх, що скоювали злочини та інші правопорушення, кількість неповнолітніх алкоголіків.

Узагальнення даних статистики і вивчення умов виховання дітей та їх занять можуть дати підстави і для перевірки організації культурного дозвілля неповнолітніх взагалі та особливо за місцем проживання. Середовище та умови, у яких перебувають підлітки після навчання та роботи, також впливають на їх поведінку. Слід проаналізувати діяльність клубів дитячої творчості, спортивних клубів та інших установ позашкільного виховання, розташованих у районі.

Про вплив родини на злочинність неповнолітніх говориться в багатьох роботах юристів, психологів, соціологів, практичних працівників. До важких наслідків недоліків сімейного виховання ставляться злочинність, алкоголізм, наркоманія й інші патологічні явища, джерелом яких у більшості випадків стали обставини, що оточували дитину в родині. Внесок таких родин у злочинність неповнолітніх по деяких підрахунках становить 30-35%. У різні роки по різних регіонах країни в неповнолітніх злочинців відсутність одного з батьків фіксувалося значно частіше (в 2 рази), ніж у підлітків, які злочинів не робили. Із числа підлітків, що зробили повторний злочин, 46% виховувалися в неповній родині.

Алкогольні напої неповнолітні правопорушники починають вживати з 13-16 років. Про це вони довідуються в набагато більше ранньому віці й, як правило, у родині. Серед неповнолітніх, що вчинили злочини, понад 42% уже раніше вживали алкоголь і на момент вчинення злочину перебували в стані алкогольного сп'яніння. Майже кожний другий з них вживав алкоголь ще до арешту; при цьому 14% уперше вжили спиртні напої з батьками, родичами. 36 % неповнолітніх правопорушників виховувалися в родинах, у яких батьки й родичі були особами раніше засудженими. Опитування вихованців колоній показують, що кожний сьомий почав курити в першому або другому класі, вживати алкогольні напої - трохи пізніше, через два-три роки, причому в 67% випадків - у будинку, у колі родини, родичів[28, c. 12].

При цьому підкреслюється, що в родинах з девіантною поведінкою (поведінкою, що відхиляється від норм, соціально небезпечна) відсутній емоційний контакт дитини з обома батьками або з одним з них, у випадку із хлопчиками - з батьком (приблизно 75% від всіх вивчених родин). Це породжує значне зниження рівня взаєморозуміння, не говорячи вже про яке-небудь співробітництво між самими батьками (60% родин) [16, c. 132-137].

Під час встановлення причин правопорушень неповнолітніх слід вивчити стан працевлаштування підлітків у районі і вивчити умови праці та виховання неповнолітніх на підприємствах. Відомо, яке велике значення у справі виховання молоді має праця і ділова атмосфера на підприємстві. У п. 2 розділу III Закону "Про сприяння соціальному становленню розвитку молоді в Україні" записано: "Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах". Але на сьогодні постає нагальна проблема працевлаштування неповнолітніх, які закінчили середні школи та профтехучилища, і тих неповнолітніх, які "відсіяні" зі шкіл.

Існує і так звана сімейна злочинність, коли підлітки втягуються у злочинну діяльність членами родини, у тому числі батьками, і не тільки у жебрацтво, а й у крадіжки, проституцію тощо. В Україні ще не виявлено таких випадків, які мали місце в США, коли батько заразив малолітнього сина СНІДом з метою одержання матеріальної допомоги. Але статистична картина злочинності неповнолітніх в Україні у 2007р. не є заспокійливою.

За станом на 2007р. кількість засуджених неповнолітніх, які на момент вчинення злочину виховувались у неповних сім'ях, становила 42 %. Протягом року постійно збільшувалася кількість засуджених неповнолітніх, які виховувалися поза сім'єю, наприклад, в інтернатах, дитячих будинках. За даними директора благодійного фонду "Малятко", 40 % випускників інтернату потрапляють у виправно-трудові установи, 40 % - зловживають спиртними напоями, 10 % - закінчують життя самогубством і тільки 10 % відносно успішно влаштувалися[15, c. 65-66].

У соціально-психологічному факторному комплексі злочинності неповнолітніх в Україні вбачається втрата поваги та довіри до правоохоронних органів. Дослідження кримінологів кінця 90-х років показало, що у свідомості людей міцно укріпилася недовіра до правоохоронних органів, люди почали уникати звернення до них за допомогою при порушенні своїх прав та законних інтересів.

Аналіз динаміки злочинності неповнолітніх в Україні за останній період свідчить про її залежність від загально-соціальних причин та умов злочинності в цілому. До середини 60-х років спостерігалися відносно стійка тенденція зниження злочинності, позитивні зміни в усіх сферах життя суспільства, однак починаючи з 1970 р. (як тільки економічне життя стало давати збій) проблема злочинності неповнолітніх набуває все більшої гостроти.

Таким чином, найсуттєвішою причиною злочинної поведінки неповнолітніх є недоліки у вихованні. Основна роль у процесі виховання належить сім'ї, яка є одним із суб'єктів ранньої профілактики. В сім'ї формуються потреби особи, її інтереси, моральні якості.

На виховний потенціал сім'ї впливають характеристики, пов'язані зі структурою сім'ї, рівнем освіти, морально-психологічним кліматом, зайнятістю, матеріальним достатком тощо, тобто чинники, що сприяють всебічному розвитку дітей.

Негативний вплив на виховання підлітка мають такі явища, як пияцтво одного з батьків або й двох, бійки, скандали між ними, вчинення злочинів членами сім'ї, ведення ними аморального способу життя. Тому, здійснюючи ранню профілактику злочинності неповнолітніх, слід якомога раніше виключити негативний вплив сім'ї.

Проаналізовані нами причини та умови злочинності неповнолітніх свідчать про необхідність розроблення комплексу запобіжних заходів загальносоціального рівня, які повинні враховуватись державою у процесі оптимізації умов суспільного життя в Україні.

Це набуває особливої актуальності у сучасний період, коли змінилася система влади в Україні та будуть здійснюватися заходи, спрямовані на зміну підходів до побудови дійсно демократичної держави[23, c. 49-50].

3.2 Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

злочин мотивація неповнолітній віктимний

Кримінальна відповідальність неповнолітніх має свою специфіку, яка обумовлена як соціально-психологічними особливостями неповнолітньої особи, так і кримінологічною характеристикою злочинів, що здійснюються цією категорією правопорушників. Така специфіка, безумовно, впливає на характер покарання, на його каральний зміст. Бабєв М.М. з цього приводу говорить, що аналіз всього комплексу кримінально-законодавчих норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх переконує, що створений для підлітків режим відповідальності істотно більш пільговий ніж дорослим злочинцям при рівних обставинах[4, c. 95].

Стан злочинності неповнолітніх характеризується співвідношенням її зі злочинністю дорослих. При цьому встановлюється, яку частку складають злочини неповнолітніх у загальній злочинності; який відсоток складають вони у загальній кількості всіх осіб, що скоїли злочини. Деякі кримінологи вважать недоцільним порівнювати показники злочинності неповнолітніх і показники загальної злочинності, начебто йдеться про самостійні явиша. Фактично у цьому випадку порівнюється "ціле" і його "частина". Тому вони вважать, що необхідно порівнювати "частину" з "частиною", відокремлюючи показники груп різної кримінальної активності: в середовищі неповнолітніх, молодих людей (18-21 рік) і більш старших вікових груп.

Це видно із норм, які встановлюють віковий критерій кримінальної відповідальності та визначаючих перелік діянь, за здійснення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років:

із законоположення, що визначає умови звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України);

із визнання самого факту здійснення злочину неповнолітнім в якості обставини, що пом'якшує відповідальність і впливає на призначення покарання (ст. 66 КК України);

із встановлення для неповнолітніх, порівняно, більш пільгових вимог умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 107 КК України).

Вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене законом.

Виключно важливе значення має визначення віку. Вік - це одна із основних ознак суб'єкта злочину. В.С. Орлов пише: "Суб'єкт злочину - це людина, яка скоїла злочин в осудному стані і досягла віку, з якого за законом, наступає кримінальна відповідальність"[3, c. 54-57].

Таким чином вік суб'єкту злочину має юридичне значення та підлягає обов'язковому визначенню. Особливо це необхідно у тих випадках, коли він наближається до мінімального, тобто мова іде про неповнолітніх.

Стаття 22 КК України визначає вік, при якому наступає кримінальна відповідальність на Україні. За загальним правилом кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Частиною 2 ст. 22 КК України знижено вік притягнення до кримінальної відповідальності за ряд злочинів. До таких злочинів законодавцем віднесено: посягання на життя громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст. 112, 348, 379, 400, 443); умисне вбивство (ст. 115-117); зґвалтування (ст. 152); бандитизм (ст. 257); вимагання (ст. 189, 262, 308); терористичний акт (ст. 258); диверсію (ст 113); розбій (ст. 187, ч. З ст. 262, 308); грабіж (ст. 186, 262, 308); хуліганство (ст. 296); крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308); умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З ст. 345, 346, 350, 377, 398); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153); умисне середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122, ч.2 ст. 345, 346, 350, 377, 398); умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194, 347, 352, 378, ч. 2 та'3 ст. 399); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277); захоплення заручників (ст. 147, 349); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289).

В основу встановлення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність покладені вікові межі соціалізації особистості підлітків. Вікова класифікація неповнолітніх найбільш відпрацьована в розділах психології, пов'язаних з педагогікою. Весь підлітковий вік поділяється на З групи:

- перший підлітковий вік (12-13 років);

- другий підлітковий вік (14-15 років);

- третій підлітковий вік (16-18 років).

Особливий інтерес становить другий підлітковий вік (14-15 років), саме в цей період відбувається інтенсивний фізичний і психологічний розвиток неповнолітнього. Він починає розуміти і об'єктивно оцінювати свою поведінку, суспільну небезпеку тих чи інших дій.

Особи, що досягли раннього юнацького віку (16-18 років) досягли згідно закону кримінальної правосуб'єктності, визнаються повністю осудними і підлягають кримінальній відповідальності, але, у той же час, в соціальному смислі вони залишаються неповнолітніми, відрізняються від дорослих своїми особливостями і це, на мій погляд, повинно впливати на вирішення питання про їх кримінальну відповідальність.

В наслідок контрастності та суперечливості неповнолітніх підліткового віку як за ступенем фізичного, так і за рівнем соціально-психологічного розвитку особистості питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх, як я вважаю, не може бути вирішено однозначно та категорично. І я повністю погоджусь з визначенням, за рівнем власного розвитку, неповнолітніх першого підліткового віку (12-13 років) неосудними.

Відносно осудності осіб другого підліткового віку (14-15 років) і встановленню кримінальної відповідальності останніх за ті дії, суспільна небезпека і протиправність яких повністю усвідомлюються у цьому віці.

Та визнанню осіб третього підліткового віку (16-18 років) осудними та кримінально-відповідальними відповідно до їх соціально-психологічних характеристик. Однак і в цей період не наступає повна соціальна зрілість, що, безумовно, повинна впливати на визначення кримінально-правового стану цієї категорії неповнолітніх у порівнянні із дорослими[6, c. 114-117].

В наш час великої важливості набуває проблема омолодження злочинності. Безумовно, цьому сприяють політичні та економічні негаразди, що склалися в нашій країні. Однак, на мій погляд, не останню роль в цьому, негативному для нашого суспільства процесі, грає таке явище як акселерація підлітків.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є однією з найважливіших і складних проблем сьогодення. Ті зміни, які відбуваються у злочинному середовищі серед неповнолітніх, викликають занепокоєння і потребують рішучих, енергійних та цілеспрямованих дій. Незважаючи на певні позитивні зрушення щодо структури та динаміки, рівень злочинності неповнолітніх, як у цілому в Україні, так і в окремих регіонах, залишається ще досить високим. За останні десять років злочинність неповнолітніх зросла приблизно удвічі, тоді як підлітково-юнацьке населення зменшилося на 15- 20%.

Як слушно зазначає В.В. Сташис [20], сучасному стану злочинності неповнолітніх притаманні такі кримінально-правові та кримінологічні риси, як організованість, груповий характер, жорстокість і зухвалість при вчинені злочинів, участь у складі груп дорослих злочинців, рецидив тощо. Тривожні тенденції спостерігаються стосовно особи злочинця-не-повнолітнього. Серед них значна кількість зловживає спиртними напоями, наркотиками, не навчається і не працює, не має позитивного дозвілля, тобто фактично перебуває поза соціальним контролем, що, безумовно, сприяє легкому переходу підлітка на злочинний шлях[20, c. 194].

При дослідженні злочинності неповнолітніх треба розглядати широке коло питань, зокрема: тенденції динаміки злочинності неповнолітніх в Україні в цілому та в регіонах, умови формування девіантної поведінки підлітків та способи втягнення їх у злочинну діяльність; вплив на злочинність неповнолітніх дорослих злочинців; важелі підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, органів виконавчої влади, громадських організацій стосовно протидії негативним тенденціям злочинності неповнолітніх; організацію практичної взаємодії державних установ та громадських формувань щодо протидії злочинності неповнолітніх.

Але, крім того, важливе значення має аналіз особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх за чинним законодавством та призначення покарання неповнолітньому, детальний розгляд питань створення ювенальної юстиції, застосування виховного впливу на неповнолітніх, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, та визначення шляхів його вдосконалення, соціальної адаптації неповнолітніх після відбування покарання тощо. Ці та інші питання потребують подальшого опрацювання та ретельного дослідження. Тому є всі підстави та умови для того, щоб правоохоронні та інші органи, діяльність яких спрямована на подолання негативних явищ у підлітковому середовищі, отримали виважені наукові рекомендації[22, c. 148-152].

У кримінально-правовій науці зазначається, що неповнолітні правопорушники становлять своєрідну типологічну групу, відрізняються від дорослих злочинців як за характером та ступенем суспільної небезпечності вчинюваних злочинів, так і за особливостями особи, яка відзначається недостатньою соціальною зрілістю, незавершеністю інтелектуально-вольового розвитку. У нашій державі завдання запобігання та боротьби зі злочинністю неповнолітніх вирішуються на різних рівнях, починаючи з виховної роботи дошкільних та шкільних закладів, закінчуючи попередженням із боку правоохоронних органів. Важливу роль у вирішенні цих задач відіграє кримінальне покарання, яке може бути достатньо ефективним лише в тому випадку, якщо буде призначене з урахуванням всіх вимог кримінального закону.

У літературі висвітлені окремі важливі питання застосування загальних засад призначення покарання у справах про злочини неповнолітніх. Разом із тим, більшість із них залишаються дискусійними, інші до цього часу не розглядалися взагалі. Потребують дослідження і тенденції судової практики з призначення покарання неповнолітнім. Актуальним є розгляд проблем законодавчого обмеження застосування до неповнолітніх окремих видів покарання та обмеження строків деяких з них. Проблемою є й існування надто широкого права судового розсуду.

При вчиненні неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості суд, згідно з КК України, може: призначити йому покарання (статті 50, 98 Кодексу); звільнити підлітка від кримінальної відповідальності і, в окремих випадках, застосувати до нього примусові заходи виховного характеру (статті 45, 46, 47, 48, 49, 97 Кодексу); звільнити підлітка від покарання (ст. 74 Кодексу); звільнити підлітка від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 Кодексу); звільнити підлітка від відбування покарання з випробуванням (ст. 75, 104 Кодексу).

Загальні засади призначення покарання вимагають від суду призначати покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Водночас законодавець встановлює обмежений перелік покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. А певні види покарань найчастіше обмежені в строках застосування до неповнолітнього. Так, згідно з ч. 1 ст. 98 КК до неповнолітнього, який визнаний винним у вчиненні злочину, можуть бути застосовані: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк.

Наприклад, арешт, громадські та виправні роботи не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років. До неповнолітніх не може бути застосоване обмеження волі. Встановлюючи такі обмеження, законодавець виходив з психологічної характеристики такого віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок тощо.

Проте наслідки обмеження застосування певного виду покарання до неповнолітніх не завжди відповідають цілям, які переслідував законодавець, встановлюючи вказані обмеження. Так, санкція ч. 2 ст. 185 КК передбачає покарання у виді обмеження волі строком на 5 років або позбавлення волі на той самий строк. Втім, якщо двоє неповнолітніх осіб вчинили крадіжку за попередньою змовою групою осіб і їх діяння кваліфіковане за ч. 2 ст. 185 КК, до них може бути застосоване покарання лише у виді позбавлення волі, оскільки положення ч. 2 ст. 61 КК забороняють застосовувати обмеження волі до неповнолітніх (але до них можна застосовувати більш суворе покарання, що передбачено в санкції статті)[25, c. 316-319].

Інший приклад. Неповнолітній у віці 15 років заподіює умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, за яке в законі передбачено покарання у виді виправних робіт на строк до двох років, обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на строк до трьох років (ч. 1 ст. 122 КК). До неповнолітнього до 16 років не можна застосовувати виправні роботи, обмеження волі взагалі не застосовується до неповнолітніх. Залишається лише позбавлення волі як безальтернативний вид покарання. Таким чином, законодавчі обмеження ведуть до посилення покарання тим категоріям винних осіб, до яких встановлені обмеження на застосування певних видів покарання. Найчастіше в таких випадках відбувається посилення покарання.

Виходячи з цілей законодавця, встановити більш м'яке покарання для окремих категорій осіб, які вчинили злочин, вважаю за необхідне доповнити законодавство такою нормою: "У разі, коли покарання у виді громадських робіт, виправних робіт, арешту та обмеження волі є найбільш м'яким у санкції статті, суддя повинен розглянути питання про можливість призначення особам, до яких не може бути застосоване таке покарання, більш м'якого покарання, ніж передбачено в законі, або звільнити таку особу від відбування покарання".

У тих випадках, коли санкція закону передбачає позбавлення волі як єдине покарання і суд доходить висновку щодо необхідності ізоляції неповнолітнього від суспільства, максимальні строки позбавлення волі до таких осіб не повинні застосовуватися. У зв'язку з цим зазначимо, що раніше діюче кримінальне законодавство встановлювало обов'язкове зниження покарання особам, що вчинили злочин у віці від 14 до 18 років. При цьому загальний строк призначеного покарання не міг перевищувати половини максимального розміру покарання, передбаченого за цей злочин у санкції статті. Таким чином, ще на початку XX ст. законодавець визнавав можливість існування спеціальних правил призначення покарання.

Сьогодні максимальний строк покарання неповнолітнім не може перевищувати десять років. На практиці це призводить до того, що у випадках вчинення тяжких злочинів, як, наприклад, зґвалтування, розбій, бандитизм тощо, покарання неповнолітнім порівняно із дорослими злочинцями, фактично підлягає обов'язковому пом'якшенню. Але коли неповнолітні злочинці вчиняють інші злочини, покарання за які не перевищує десяти років позбавлення волі, вони підлягають кримінальній відповідальності нарівні з дорослими злочинцями і їм може бути призначений максимальний строк покарання, передбачений в санкції статті за такий злочин.

Практично це призводить до того, що за такі злочини покарання неповнолітньому може бути за аналогічних обставин призначене таке саме, як і дорослому злочинцеві. Не виключається можливість призначення навіть суворішого покарання. Здебільшого це пов'язане з надто широким правом судового розсуду. Вчені вказували на те, що межі норми в покаранні надто широкі та довільні, а відхилення від них достатньо високі; судді при призначенні покарання майже нічим не керуються, якщо не враховувати життєвого досвіду, причому в суддів часто буває корислива залежність. А в цілому розширення судового розсуду неминуче послаблює авторитет закону. Така практика суперечить принципу гуманізму в кримінальному праві[36, c. 91-93].

Одною із особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх є визначення самого факту скоєння злочину неповнолітньою особою, як обставини, що пом'якшують кримінальну відповідальність (ст. 66 КК України). Це означає, що суди, визначаючи вид покарання обов'язково повинні враховувати вік злочинця.

Наявність в кримінальному праві положення про те, що вчинення злочину неповнолітньою особою є пом'якшуючою обставиною, являється досягненням права України і свідчить про гуманність кримінального законодавства України.

Кримінальне покарання неповнолітніх має декілька особливостей, які виявляються не тільки в обмеженні застосування до неповнолітніх визначених його різновидів, не тільки у формах його проявлення і у строках відбування, але й у обсязі покарання.

Велике значення при призначенні покарання підлітку за скоєний ним злочин є визначення виду покарання, повний перелік всіх видів покарань, що застосовуються на Україні міститься в ст. 98 КК України. Перелічимо їх:

- штраф;

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- арешт;

- позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Чинний Кримінальний кодекс України містить ряд норм, якими виключається можливість застосування певних видів покарання до неповнолітніх осіб. Про масштаби таких виключень із загальних правил призначення покарання свідчить той факт, що до деяких неповнолітніх (наприклад, неповнолітня особа у віці до 16 років, яка не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення) за вчинення ряду злочинів неможливо застосувати жодного з основних видів кримінального покарання. Це зумовлює важливість вивчення правової природи обставин, які виключають застосування певних видів покарання до неповнолітніх, підстав включення відповідних норм до чинного КК, практики їх застосування тощо.

Загальні питання щодо особливостей відповідальності неповнолітніх завжди викликали підвищений інтерес дослідників. У той самий час проблема виключення застосування до неповнолітніх певних видів покарання фактично залишалася поза увагою вітчизняних вчених і вчених країн СНД. Так, у підручниках по Загальній частині Кримінального права при розгляді конкретних видів покарання згадується про те, що існують обставини, які виключають їх застосування, однак їх аналіз відсутній.

Лише у 2004 р. з'явилися публікації, в яких більш детально розглянуті окремі питання зазначеної проблеми. Це наукові тези В. Тютюгіна, В. Бурдіна та Т. Сахарука в матеріалах науково-практичного семінару "Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження"[36, c. 91]. Однак ці публікації не можуть бути визнаними такими, що містять вичерпний аналіз поставленої проблеми. Наразі такий аналіз має, на мою думку, важливе значення для практики застосування кримінального законодавства України, зокрема - щодо дотримання принципу справедливості у кримінальному праві, можливостей суду забезпечити індивідуалізацію відповідальності винних осіб, призначення справедливого покарання, що адекватно відображає суспільну небезпеку вчиненого, досягнення мети покарання тощо.

Зокрема, було поставлене завдання проаналізувати норми чинного КК, які містять заборону застосування певних видів покарання до неповнолітніх. При цьому переважно використовувалися логічний, систематичний та формально-юридичний методи дослідження.

Неповнолітність, як обставина, що виключає застосування певних видів покарання, в чинному КК зустрічається доволі часто, а саме - у восьми статтях Загальної частини КК відносно десяти видів покарань. Деякі покарання до неповнолітніх застосовуються в розмірах, зменшених порівняно з покаранням дорослих осіб, але це не є предметом нашого аналізу, оскільки в таких випадках не виключається застосування покарання певного виду, а лише обмежується його розмір[40, c. 194-197].

Перш як перейти безпосередньо до аналізу обставин, що виключають застосування певних видів покарання до неповнолітніх, звернемо увагу па термінологію, застосовану законодавцем у цьому питанні. Кримінальний кодекс в нормах щодо особливостей застосування покарання у ряді випадків конкретизує вікові ознаки відповідних осіб: неповнолітній у віці від 16 до 18 років (ч. 1 і ч. 2 ст. 100); неповнолітній, який на момент постановляння вироку досяг шістнадцяти років (ч. 1 ст. 101); особа, яка не досягла шістнадцяти років (ч. 2 ст. 57); особа віком до шістнадцяти років (ч. З ст. 60 КК).

Таке розмаїття термінології у нормах навряд чи можна чимось пояснити. Цілком очевидно, що "особа, яка не досягла шістнадцяти років" - це та сама "особа віком до шістнадцяти років". Тому не є виправданим зазначене розмаїття і його слід уникати.

В інших статтях КК зазначається лише факт неповнолітності без уточнення віку осіб, до яких не може застосуватися певне покарання (статті 61 ч. 3, 98, 99, 102). Тому слід уточнити, які особи вважаються неповнолітніми щодо змісту цих статей.

У чинному КК термін "неповнолітній" вживається 73 рази (у тому числі - 2 рази в Прикінцевих положеннях). Однак жодного разу він безпосередньо у статтях КК не розкривається. Тому слід звернутися до інших нормативних актів. Зокрема, у ст. 1 Закону України від 05.02.1993 р. "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" міститься таке визначення: "неповнолітні - громадяни віком до 18 років". Це визначення може бути орієнтиром щодо верхньої межі віку неповнолітності (до 18 років), але не може бути повністю використано у кримінальному праві.

По-перше, згідно із зазначеним Законом неповнолітніми є громадяни з моменту їх народження. Натомість КК встановлює, що кримінальній відповідальності підлягають особи, не молодше 14 років (ч. 2 ст. 22 КК). По-друге, якщо вказаний Закон відносить до неповнолітніх лише громадян, то за чинним КК суб'єктом злочину можуть бути неповнолітні іноземці та особи без громадянства (статті 6-8 КК). Тому більш прийнятним слід вважати визначення неповнолітньої особи, що наведено у ч. 1 ст. 32 Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004 p.: "фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа)".

Після наведених міркувань щодо змісту поняття "неповнолітній" та розбіжностей у термінології, застосованої у статтях КК, перейдемо безпосередньо до аналізу змісту такої обставини, що виключає застосування певних видів покарання, як неповнолітність.

Позбавлення волі є одним із поширених видів покарання, що застосовується до неповнолітніх злочинців. Однак, призначення його таким особам має низку специфічних особливостей.

Перш за все, це зменшення строку позбавлення волі неповнолітніх злочинців. Зокрема, ст. 102 КК України говорить, що покарання у виді позбавлення волі, особам, які не досягли до вчинення злочину 18 років, не може бути призначене на строк більше 10 років, а у випадку, якщо особа вчинила особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлення життя людини - більше 15 років.

Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Їхні види і режим відбування покарання у них, визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством. Залежно від умов покарання виховно-трудові колонії поділяються на 2 види:

- загального режиму;

- посиленого режиму.

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими і вперше засуджені на строк не більше 3-х років за тяжкі злочини, а також всі засуджені цього віку жіночої статі.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. А також засуджені за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк більше 3-х років.

Неповнолітні, що відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, в порівнянні з дорослими, які відбувають покарання у в'язниці та виправно-трудових колоніях, мають певні пільги, які полегшують відбування покарання. Так, підлітки проживають у покращених житлово-побутових умовах, для них підвищені норми годування, їм дозволяється частіше мати зустрічі з близькими, отримувати дещо більші передачі[39, c. 7-9].

В останні роки в 2005-2008 рр. в юридичній літературі, в тій чи іншій мірі, ставляться питання про позбавлення волі неповнолітніх і місце цього покарання в системі засобів боротьби із злочинністю неповнолітніх. А.П. Кондусов[36, c. 92] наполягає на тому, що цьому покаранню повинно належати ведуче місце серед всіх інших мір, так як позбавлення волі пов'язане з докорінними змінами умов життя і виховання підлітків, здатне викликати такі зміни в їх характері, які необхідні для виправлення, перевиховання засуджених.

На відміну від нього Г.В, Дровосєков [42, c. 4] досить справедливо вважає, що позбавлення волі не можна розглядати як головних засіб боротьби із злочинністю неповнолітніх і що воно повинно застосовуватися тільки за тяжкі злочини, а також до рецидивістів з числа неповнолітніх.

Досить складним є питання про ефективність позбавлення волі неповнолітніх.

Позбавлення волі має свою специфіку яка виражається у таких властивостях, які дозволяють надійно захищати інтереси суспільства та його члені від нових посягань з боку осіб, які вже скоїли злочини, не дозволити їм це зробити можна шляхом ізоляції і вимагати виправлення для того. Щоб не допустити скоєння ними нових злочинів після звільнення. Це, можна сказати, позитивні якості позбавлення волі, однак поряд з цим, необхідно виділити і негативну сторону - нераціональне використання цього покарання може призвести до того, що особи, які відбувають покарання, стануть ще більш суспільне небезпечними, чим були до засудження. Особливо це, на мій погляд, стосується неповнолітніх, оскільки вони легко піддаються впливу негативних обставин, що склалися в місцях позбавлення волі.

Розглянемо спочатку випадки, коли певні види покарань не можуть бути застосовані до будь-яких неповнолітніх, тобто до осіб віком від 14 до 18 років. До цих осіб за будь-який вчинений ними злочин не можуть бути застосовані такі основні покарання:

* позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 98 КК);

* службові обмеження для військовослужбовців (ст. 98 КК);

* обмеження волі (ч. З ст. 61 КК);

* тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 98 КК);

* довічне позбавлення волі (ч. 2 ст. 64 КК).

Про незастосування до неповнолітньої такого виду покарання, як обмеження волі, прямо вказано у ч. 3 ст. 61 КК. Також прямо заборонено застосування до неповнолітніх довічного позбавлення волі (ч. 2 ст. 64 КК). Цей вид покарання не застосовується як до осіб, які є неповнолітніми на момент постановляння вироку, так і до осіб, яким на момент постановляння вироку виповнилося 18 років, але злочин вони вчинили неповнолітніми.

Стосовно інших основних покарань (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців), то прямої заборони застосовувати їх до неповнолітніх КК не містить.

Але, оскільки ці види покарань не зазначені у ст. 98 КК розділу XV "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх", зрозуміло, що вони не можуть бути застосовані до неповнолітніх.

В цілому ж із 10 видів основних покарань, що передбачені ст. 51 КК, до неповнолітніх віком від 16 до 18 років можуть бути застосовані лише п'ять видів покарання.

Певні види покарань не можуть бути застосовані до неповнолітніх осіб віком від 14 до 16 років:

* громадські роботи (ч. 2 ст. 100);

* виправні роботи (ч. 2 ст. 57, ч. 2 ст. 100);

* арешт (ч. 3 ст. 60, ст. 101).

Таким чином, до осіб, які не досягли 16 років можуть бути застосовані лише 2 основних покарання: штраф і позбавлення волі на певний строк. Це, безумовно, різко обмежує можливості індивідуалізації покарання стосовно неповнолітніх. Особам віком до 16 років може бути призначено або найбільш м'яке (штраф), або найбільш тяжке покарання - позбавлення волі на певний строк (якщо не враховувати довічне позбавлення волі, яке відповідно до змісту ст. 64 КК має винятковий характер і яке також не може бути застосоване до неповнолітніх).

Перейдемо до порівняння наведених даних щодо передбачених нормами Загальної частини КК виключень у застосуванні певних видів покарань із змістом санкцій ряду статей Особливої частини КК. Так, санкціями 81 норми (статті або частини статей) Особливої частини КК України передбачено покарання у вигляді альтернативи двох видів покарання - обмеження волі або позбавлення волі. Це, наприклад, статті 116,117, ч. 1 ст. 189, ч. 2 ст. 345, ст. 350, ч. 2 ст. 377, ст. 398. Однак, відповідно до ч. З ст. 61 та ч. 1 ст. 98 обмеження волі до неповнолітніх не застосовується. Суд має право призначити неповнолітнім, винним у вчиненні відповідних злочинів, лише позбавлення волі. Таким чином, можливість індивідуалізації покарання відносно неповнолітніх, винних у вчинені ряду злочинів різко (вдвічі) зменшується, причому в бік більш тяжкого покарання, яке за своєю природою повинно застосовуватися до неповнолітніх як виключення. Іншими словами, гуманне (на перший погляд) врахування законодавцем факту недосягнення повноліття винної особи, призводить до того, що її становище щодо тяжкості можливого покарання за вчинення значної кількості злочинів значно гірше становища дорослих злочинців[44, c. 214-216].

Існують також проблеми, пов'язані з можливістю індивідуалізації покарання неповнолітніх віком до 16 років. Перш за все, це стосується норм, санкції яких передбачають покарання у вигляді штрафу, арешту або обмеження волі (ч. 1 ст. 347 "Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу", ч. 1 ст. 296 "Хуліганство").

До осіб віком до 16 років фактично виключається застосування штрафу (ч. 1 ст. 99), а також не можна застосувати арешт (ч. З ст. 60, ст. 101 КК) та обмеження волі (ч. З ст. 61 КК). Таким чином, покарання жодного виду неможливо застосувати до неповнолітнього віком до 16 років, який вичинив хуліганство (ч. 1 ст. 296) або умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. 347 КК).

Поряд із повною безкарність осіб, які вчинили злочин у віці до 16 років, існують інші, прямо протилежні ситуації. Візьмемо, наприклад, ч. 1 ст. 122 КК "Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження". Санкція цієї норми передбачає покарання виправними роботами або обмеженням волі, або позбавленням волі. Однак до осіб, які не досягли 16 років, усі ці види покарань застосовуватися не можуть (див. ч. 2 ст. 57, ч. 2 ст. 100, ч. З ст. 61 і ч. 1 ст. 98 КК). Тобто суд має право особі, яка не досягла 16 років і вчинила зазначений злочин, призначити лише позбавлення волі. При цьому позбавлення волі можна призначити в розмірі включно до максимального, передбаченого у санкції даної статті.

В результаті особи віком до 16 років опиняються в гіршому становищі порівняно не тільки з дорослими, а й з більш старшими неповнолітніми (віком від 16 до 18 років). Аналіз свідчить, що аналогічна ситуація виникає стосовно неповнолітніх осіб віком до 16 років, винних у вчинені крадіжки (ч. 1 ст. 185), грабежу (ч. 1 ст. 186), умисного знищення або пошкодження майна (ч. 1 ст. 194), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ч. 1 ст. 277 КК).

Якщо неповнолітній у віці від 14 до 16 років брав участь у злочині, відповідальність за яке наступає з 16 років, то він не підлягає кримінальній відповідальності.

Суд, прокурор, слідчий має право закрити кримінальну справу у відношенні неповнолітнього, який вчинив злочин, що не несе великої небезпеки та передати матеріали справи для застосування примусових заходів виховного характеру або громадського впливу (ст. 97 КК України).


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.