Проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні

На мою думку, саме на цих теоретично-методологічних основах та їх принципах і повинно формуватися громадянське суспільство в Україні, враховуючи, безперечно, ті особливості, про які також частково йшлося в цьому розділі.

Розділ ІІ. Труднощі розбудови громадянського суспільства в Україні

2.1 Громадянське суспільство: стан та проблеми розвитку (структуризація)

Проблема шляхів і способів демократичної консолідації в нових незалежних державах тісно пов'язана із становленням громадянського суспільства. Воно є підґрунтям і виявом свободи, свідченням спроможності демократії формальної перетворитися на демократію реальну. Тому більшість авторів розглядають громадянське суспільство як ключове поняття посткомуністичної трансформації, що є виразом "стратегії переходу". Як писав Е. Гелнер, громадянське суспільство "стало найбільш розповсюдженою центральною ідеєю, що спрямовує трансформаційні процеси в Східній Європі та колишньому СРСР" [19, C. 342].

У цій статті використано загальновизнане визначення громадянського суспільства як самоорганізованої і саморегульованої публічної сфери, що функціонує незалежно від держави, формуючи соціальний капітал та запобігаючи зловживанню владою.

З одного боку, громадянське суспільство - це царина суспільного життя, в якій люди взаємодіють як рівні і вільні індивіди з приводу реалізації та захисту своїх приватних і суспільних інтересів без участі держави. З іншого боку, це тип взаємодії, певна модель соціальної організації, про наявність якої можна судити лише тоді, коли в суспільстві існує достатньо розвинена мережа ефективно діючих громадських об'єднань (асоціацій).

За наявності в різних дослідників значних розходжень у тлумаченні сутності громадянського суспільства всі вони згодні з тим, що громадянське суспільство не можуть творити об'єднання безправних індивідів, права яких не захищені конституцією і законами, або ієрархічні структури з асиметричним розподілом прав та обов'язків. Його утворюють лише вільні і рівні індивіди та створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи, а також вільна преса як засіб комунікації і самовиразу. Саме вони і є тими суспільними суб'єктами, які свідчать про те, що громадянське суспільство склалось або складається.

Труднощі, з якими стикається Україна в розбудові громадянського суспільства, обумовлені двома головними причинами:

1. Специфікою виникнення інститутів громадянського суспільства в умовах "навздогінної" моделі розвитку, коли визначальну роль у всіх сферах суспільного прогресу відіграє духовно-інтелектуальна еліта - інтелігенція, яка має "підтягнути" свій народ до здобутків світової цивілізації і заради цього звертається до народних коренів в царині мови та культури.

2. Нездатністю української еліти добре виконувати цю свою функцію з огляду на застосований спосіб переходу від тоталітаризму до ринку й демократії, який був далеким від революційного і залишив на своїх місцях стару комуністичну номенклатуру [4, C. 123].

Проблема розвитку громадянського суспільства знайшла своє закріплення і гарантування в Основному Законі нашої держави.

За Конституцією, Україна є демократичною, правовою, соціальною державою. Конституція надає широкі конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань. Гарантовано право кожного на збереження і захист своєї національної самобутності. Український народ реалізує це право в будівництві національної держави на власній етнічній території свого компактного проживання.

Національна держава створює оптимальні умови для консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури. Разом з тим українська національна держава забезпечує розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин, що проживають на її території.

Проголошено соціальний характер української держави. Це знаходить свій вираз у соціальній спрямованості розвитку економіки. Держава, сказано в Конституції, створює умови, щоб люди за рахунок своєї праці, яку вони вільно обирають, могли самостійно задовольняти свої соціальні потреби. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення з роботи, доступність і безоплатність медичного обслуговування, загальної середньої освіти в державних та комунальних закладах, вищої освіти на конкурсній основі. Громадянам, що потребують соціального захисту, гарантується право на одержання житла безоплатно або за пільговими цінами. Права людини на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття, в старості, а також в інших випадках, передбачених законом, гарантуються системою загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств і організацій. Пенсії та інші види соціальних виплат, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом [9, C. 80].

Ідея правової держави має реалізуватися через послідовне дотримання принципів верховенства права та поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову з конституційним визначенням їхніх повноважень та взаємоврівноваженості. Діяльність держави обмежується Конституцією та законами України. В Конституції наголошується, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ніхто з громадян не може бути примушений чинити те, що не передбачено законом.

Гарантується право громадян на безпосереднє звернення до суду в разі порушення їхніх конституційних прав і свобод.

Отже, правова соціальна демократія задекларована в Конституції як намір, як політично-юридичний ідеал, до здійснення якого прагне суспільство. Гарантія прав і свобод людини, невтручання держави у справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом створюють політико-правові передумови для того, щоб люди домагалися максимального наближення дійсності до цього ідеалу. Однак на практиці ще діють старі стереотипи, уявлення про те, що Конституція - всього лише політичний документ, а життя диктує свої вимоги.

Як свідчать опитування, лише незначна частина людей вірить у те, що в Україні всі дотримуються Конституції. Понад те, населення поставлене в такі умови, що воно вимушено порушує закони, які, з одного боку, недосконалі самі по собі, а з іншого - часто суперечать один одному. Йдеться передусім про закони, що регулюють економічні відносини.

Однією з головних проблем розвитку громадянського суспільства є питання структуризації політичного простору.

Сьогодні в Україні це питання залишається відкритим, хоча ми маємо достатню кількість політичних партій та громадських організацій на будь-який смак. Головна проблема - це, з одного боку, поляризація населення між організаціями лівого і правого спрямування, а з іншого - дуже слабкий центр.

Ціннісно-ідеологічний вимір процесу політичної структуризації громадянського суспільства може бути описаний за допомогою схеми, яку запропонував Ентоні Доун.

Змагання між партіями за голоси виборців він описав, використавши шкалу, на лівому кінці якої розташовані прихильники абсолютного урядового контролю над економікою, а на протилежному, правому кінці - ті, хто виступає за абсолютно вільний ринок. У демократичних країнах, побудованих на основі інноваційної моделі розвитку з активним громадянським суспільством, соціальна структура базується на міцному середньому класі, який прагне стабільності. Тому партії, що хочуть прийти до влади, уникають крайнощів і борються за голоси тих, чиї погляди кристалізуються навколо середньої позиції.

У демократичних країнах з розвинутою партійною системою партії "тяжіють до двох основних варіантів політичної стратегії, а саме - ліберально-центристської (тобто до правого центру) і соціально-центристської (тобто до лівого центру)" [4, C.152].

В перехідних країнах із громадянським суспільством, яке формується, соціальна структура є нерозвиненою, потужного середнього класу не існує. Це створює сприятливі умови для поляризації суспільства між двома крайнощами, коли ліві і праві партії не можуть і не бажають зближуватись, а центр є слабким і нечисленним. Таку політичну структуру схематично можна представити у вигляді чаші. У випадку з Україною лівий край чаші буде більший за правий, причому "вплив лівих помітно сильніше на Лівобережжі (Сході), а націонал-патріотів (правих) - на Правобережжі (Заході) [16, C112]. Таким чином, поляризація громадянського суспільства в Україні має не лише культурне, національне, конфесійне, а й політичне забарвлення. Однак у процесі зміцнення громадянського суспільства, зростання середнього класу політичний центр буде посилюватись і приростати за рахунок полюсів. Водночас треба брати до уваги той факт, що політичні орієнтації соціальних груп та соціальні орієнтації політичних сил мають велику силу інерції. І тим не менш українському суспільству потрібна центристська сила, яка зможе запропонувати справді нову програму, свіжі ідеї і, що головне, - проводити максимально відкриту, прозору і чесну політику. Що більше голосів виборців зберуть партії, розташовані в центрі, то вище вірогідність того, що громадянське суспільство стане динамічним, активним, а отже, можна зробити висновок, що дана країна просувається до демократії і процвітання.

Усе сказане вище дає змогу виділити такі основні особливості політичної структуризації громадянського суспільства в Україні:

1. Політичні організації функціонують в умовах розмитої соціальної структури.

2. Існує залежність політичних партій та громадських організацій від влади.

3. У більшості політичних партій відсутня перспективна програма дій і чітко визначені цілі.

Очевидно, що розвиток громадянського суспільства в Україні пов'язаний із подоланням згаданих явищ у процесі становлення політичних структур. Зміцнення громадянського суспільства, в свою чергу, є запорукою того, що країна рухатиметься в напрямку демократії. Забезпечити такий поступ можна створюючи гарантії індивідуальної свободи. А це є спільною справою держави і акторів громадянського суспільства. Головним завданням і результатом цієї взаємодії має стати створення правового поля, яке б захищало свободу, приватну власність, надавало б можливість кожному індивідові для самореалізації в межах даного соціуму [2, C. 16].

В країнах інноваційної моделі, де забезпечено сталий розвиток, головними цінностями є свобода, рівність і порядок. Причому виклик демократії якраз і полягає в тому, що правова держава і громадянське суспільство мусять постійно долати конфлікт між цінностями свободи та рівності і свободи та порядку. Розв'язання цих суперечностей досягається через інститути і механізми представницької демократії, шляхом розвитку плюралізму, зміцнення незалежних засобів масової комунікації. Що стосується транзитних країн, то тут треба визнати, що на даному етапі розвитку їм доводиться виконувати зовсім інші завдання, які пов'язані в першу чергу з економічною і політичною стабілізацією.

На завершення зазначу, що, на мою думку, в майбутньому в міру розвитку громадянського суспільства політичні структури в Україні зазнають таких змін: по-перше, зросте роль політичних партій у суспільстві та державі; по-друге, будуть внесені зміни до Конституції в частині надання парламенту повноважень з формування уряду; по-третє, посилиться роль громадських організацій, незалежних груп інтересів та засобів масової інформації; по-четверте, діяльність груп інтересів буде переведена в правове річище; по-п'яте, політична активність стане більш публічною, а політичний процес - більш прозорим.

2.2 Стереотипічні перешкоди побудови громадянського суспільства в Україні

На сьогодні наше суспільство перебуває в стані системної кризи. Особливо загострюються політичні, економічні, соціальні відносини. Тому так важливо дбати і про розвиток нашої державності і про формування громадянського суспільства.

Після проголошення незалежності України і вибору демократичного шляху розвитку держави з'явилося достатньо наукових праць, присвячених теорії громадянського суспільства. А це засвідчує, що теорія громадянського суспільства знаходить своїх прихильників в нашій державі. Біда тільки в тому, що ідеї громадянського суспільства залишаються ще мало відомими широкому загалу, слабо задіяними в нашому суспільному розвитку.

На сучасному етапі розвитку проблема суспільства має практичне значення, як питання становлення і функціонування громадянського суспільства.

Після розвалу Союзу та перших років незалежності, спроб визначити напрямок розвитку економіки та державності більшість аналітиків дійшли висновку, що альтернативи західним моделям суспільного розвитку практично не існує. Не заперечуючи в цілому слідування шляхом цінностей, вироблених людством, хотілось би застерегти від того, щоб новий підхід, як справедливо відмічається науковцями, не затінив "споконвічні обереги українського способу життя, якщо ці цінності сприяють утвердженню державності України, розвитку системи розумних потреб особи й суспільства, формуванню освіченої й високоморальної особистості" [6, C.124].

Сьогодні гостро постала теоретична і практична проблема вироблення перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку України. Демократизація створює можливості для прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку, подолавши одночасно негативну? Перед суспільною думкою України постало завдання -- розробити концепцію нової історії України, спроможну дати відповіді на всі ті основоположні запитання суспільного розвитку.

В Україні існують групи політиків, які вважають, що лише національна ідея "вивезе" Україну на магістральні шляхи цивілізаційного розвитку. Справді, національна ідея -- могутній локомотив історії. Національна ідея спроможна стати потужним мотивом і стимулом дій особистостей, соціальних груп і цілих народів. Але слід мати на увазі, що за революційним періодом завжди настають часи копіткої, наполегливої праці для налагодження нової системи господарювання, формування нової політичної системи суспільства, коли регулятивний вплив національної ідеї значно знижується, а на передній план виходять організаційні завдання, вирішувати які, щоправда без національно орієнтованої держави, неможливо [15, C.201].

Досі в Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично. Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені.

Суть стратегії конструктивних сил України може бути зведена до необхідності переходу від залишків пострадянського "тимчасового авторитаризму" центральної (особливо виконавчої) влади до "постійної демократії", в яку будуть інтенсивно втягнуті регіони та більшість населення.

Особливістю і суперечливістю перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а, з другого -- розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина і підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному суспільстві, розробки механізмів її впливу на соціальні процеси, визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства -- на громадянське [2, C. 24].

Відзначимо, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, не є просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це із громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів в їх приватне і особисте життя, особливо у тих випадках, коли ці інститути при певних обставинах перетворюються на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією з перших змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство.

У кінцевому рахунку все ж таки є всі підстави сказати, що молода українська держава обрала в цілому правильний шлях, шлях цивілізованого суспільства, яке ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Передусім, і це найголовніше, Україна стала незалежною державою з перспективними конституційними намірами стати демократичною і правовою. Стосовно ж перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, то попередньо узагальнюючі його характеристики є такими:

· усі сфери життєдіяльності охоплені системною кризою, особливо вражені економіка і соціальна сфера;

· на рівні керівництва державою відсутнє цілісне уявлення про шляхи виходу із кризи, не розроблена відповідна Урядова Програма Дій;

Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає повної відмови від державного в межах закону регулювання соціального життя.

Роздержавлення суспільства на базі Конституції України передбачається по таких напрямках:

-в галузі політичній -- закріплення багатопартійності, створення державою на основі закону рівних умов для діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань; заборона будь-якій політичній партії чи організації привласнювати собі право здійснювати державну владу; проведення виборів на багатопартійній основі [14, C. 102];

-в галузі економічній -- приватизація державних і комунальних підприємств на основі приватної власності (індивідуальної і колективної); невтручання держави і її структур в безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від форм власності; свобода підприємництва і договорів;

-в галузі ідеологічній -- будь-яка ідеологія не може зводитися до рангу державної і закріплюватись у законному порядку, не кажучи про конституційний рівень, як це було в попередніх радянських конституціях; відокремлення церкви від держави, невтручання держави у справи релігії; роздержавлення і деідеологізація освіти, науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційного гарантованого права на свободу думки, совісті і релігії;

І нарешті, децентралізація державної влади, зміцнення справжніх органів місцевого самоврядування.

Протягом багатьох століть боротьби українців за свою незалежну державу, коли Україна перебувала у складі інших держав, ідеологія націоналізму, що об'єднувала всі національні сили різних відтінків на ґрунті прагнення до політичного самовизначення, відігравала роль цементуючого фактору в змаганнях за самостійну і незалежну національну державу. Відтоді, як Україна здобула незалежність, українське суспільство увійшло в етап розбудови і розвитку національної держави і громадянського суспільства, з'ясувалося, що на території України, крім українців (73,6% населення) проживають інші національності (26,4%): росіяни, білоруси, євреї, поляки, чехи, словаки, болгари, молдавани, румуни, греки, угорці, естонці, татари, гагаузи та інші. Історичний досвід показав, що політика національного гноблення, зневаги, асиміляції веде до дестабілізації суспільства, послаблення і занепаду держави. В умовах, коли неукраїнське населення на всенародному референдумі 1991 р. висловилось за незалежну українську державу, виявили прагнення будувати її спільно з українською нацією інші національно-етнічні спільності, виникла потреба в ідеології, яка єднала всі народи України на ґрунті побудови українського громадянського суспільства і української національної держави. Такою стала україно-державницька ідеологія, тобто система ідей і поглядів, які теоретично обґрунтовують і відстоюють як головну мету суспільства побудову і захист української національної держави та консолідують навколо неї всі народи і суспільно-політичні рухи України, підкреслюючи при цьому вирішальну роль в державотворчому процесі української нації. В цьому полягає сучасний зміст української національної ідеї.

Отже, в перспективі ефективність організації громадянського суспільства в Україні залежить від того, в якій мірі держава і суспільство здатні створити умови, вільні від причин, що породжують дестабілізуючі фактори в кожній із сфер життєдіяльності соціального організму. Вирішальною передумовою забезпечення національної державності є дотримання законів існування системи (а, отже, вивчення їх), створення передумов для її природного функціонування, запобігання дестабілізації. Це головні умови збереження незалежності держави, суспільства, особи (громадянина). Насильство, постійні спроби в короткі терміни виправити становище, поновити втрачену рівновагу може мати тимчасовий ефект. Досвід переконує, що насильство породжує ескалацію насильства і заводить в глухий кут. Пошук природного шляху розвитку громадянського суспільства на ґрунті внутрішніх передумов і врахування сучасних здобутків людської цивілізації та створення для нього простору -- важлива передумова неантагоністичного розвитку української державності.

Становлення громадянського суспільства суверенної національно-демократичної держави Україна -- імператив історії. Досвід розвитку цивілізованих країн засвідчує, що формування громадянського суспільства шляхом світової цивілізації тривалий і дуже складний процес. Справжнє громадянське суспільство може існувати лише в державі з ефективною та конкурентноспроможною, соціально-орієнтованою економікою. Адже саме рівень ефективності національної економіки визначить місце України у світовому співтоваристві.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, ідо сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

· розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

· активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського суспільства;

· постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави;

· максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;

· виховання нормального природного патріотизму -- національного і державного -- на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;

· зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;

· піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконаленні політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов [16, C. 39].

Враховуючи особливості перехідного часу, в якому знаходиться Україна, має бути проведена в життя така концепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка дозволяла б не тільки змінити сьогоднішній менталітет людини, але й сприяти формуванню вільної особи з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою цінність і гідність. Ця концепція передбачає, що епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, що всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються постільки, поскільки є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При цьому державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне функціонування громадянського суспільства в цілому. Отже, на конституційному рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповідних інститутах громадянського суспільства, таких, як власність, свобода підприємництва, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадські об'єднання, свобода інформації та інших. Ці інститути повинні стати надійним матеріальним фундаментом прав і свобод людини.

Висновок

На сьогодні наше суспільство перебуває в стані системної кризи. Особливо загострюються політичні, економічні, соціальні відносини. Тому так важливо дбати і про розвиток нашої державності і про формування громадянського суспільства.

Після проголошення незалежності України і вибору демократичного шляху розвитку держави з'явилося достатньо наукових праць, присвячених теорії громадянського суспільства. А це засвідчує, що теорія громадянського суспільства знаходить своїх прихильників в нашій державі. Біда тільки в тому, що ідеї громадянського суспільства залишаються ще мало відомими широкому загалу, слабо задіяними в нашому суспільному розвитку.

Визначення суті громадянського суспільства має важливе значення. Завжди слід пам'ятати, що громадянське суспільство це не якісь ізольовані індивіди, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціально-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших), яка виражає різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства. Це сфера самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій і організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності цих громадян і організацій з боку державної влади. Такий підхід до аналізу громадянського суспільства дає змогу зробити висновок про те, що воно має відображати громадянські відносини, взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини.

Щодо нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику «шокової терапії», лібералізацію цін, форсування ринкових відносин, заміна карбованця купоном, пропаганда і фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадення державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення.

Особливістю і суперечливістю перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а, з другого -- розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина і підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному суспільстві, розробки механізмів її впливу на соціальні процеси, визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства -- на громадянське.

Необхідно відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави.

Однією з головних проблем розвитку громадянського суспільства є питання структуризації політичного простору.

Сьогодні в Україні це питання залишається відкритим, хоча ми маємо достатню кількість політичних партій та громадських організацій на будь-який смак. Головна проблема - це, з одного боку, поляризація населення між організаціями лівого і правого спрямування, а з іншого - дуже слабкий центр.

В нашій державі ще існують суперечності між законом і дійсністю, що веде до примноження конфліктів в суспільстві. Вихід із такого становища -- у форсуванні реалістичного характеру законодавства, спроможного враховувати конкретні ситуації, необхідні для формування громадянського суспільства.

На сучасному етапі розвитку прийнято говорити про новий суспільний устрій, процес становлення якого відбувається в багатьох країнах, як про суспільство змішаного типу, що проходить різні етапи на шляху до суспільства соціальної злагоди. Результатом і внутрішнім джерелом розвитку систем нового типу є соціальна орієнтація на реалізацію потенціалу людської особистості, забезпечення вигідних умов й життєдіяльності.

Соціально-економічна політика, що проводиться нині в Україні, на жаль, не забезпечує стабільних умов для реалізації можливостей переходу до суспільства такого типу.

Та все ж не варто говорити так категорично, адже певні умови для побудови суспільства соціальної злагоди у нас створюються. Це насамперед реформування відносин власності, створення системи політичної демократії. Обидва завдання нерозривно пов'язані між собою, але зміни в економічній і політичній сферах часто мають різну спрямованість.

У кінцевому рахунку все ж таки є всі підстави сказати, що молода українська держава обрала в цілому правильний шлях, шлях цивілізованого суспільства, яке ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Передусім, і це найголовніше, Україна стала незалежною державою з перспективними конституційними намірами стати демократичною і правовою.

Список використаних джерел та літератури

Нормативне джерело: Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Просвіта, 1996. - 80с.

1. Большая Советская Энциклопедия. - Изд. 3-е. М.: Энциклопедия, 1974. С.730.

2. Гаєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства //Віче.-1995.№5.с.16.

3. Гегель Г.В.Ф. Философия права: / Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц. - М: Мысль, 1990. - С. 227-228.

4. Громадянське суспільство в Україні : проблеми становлення.- Київ.: Логос,1997. - С.123.

5. Демишель А., Демишель Ф., Пикемаль М. Институты и власть во Франции. - М: Прогресс, 1977. - С. 39-40.

6. Журавський В.С. Україна політична : переступити через прірву.-К.,1995.с.124.

7. Ильин И.А. О частной собственности // Исупов К., Савкин И. Русская философия собственности (ХVІІ-ХХ вв.). - С.Пб.: СП «Ганза», 1993. - С. 127-128.

8. Киров В.Ц. Парадоксы государственной власти в гражданском обществе-М., 1992.-- С. 21.

9. Колодій А.М., Олійник В.С.Права людини і громадянина в Україні. - К.: 2003. - С76-91.

10. Київські відомості. - 1994. - 23 серпня. - С. 8.

11. Козловски Петер. Общество и государство. Неизбежный дуализм. - М: Республика, 1998.- С. 8-15.

12. Констан Б. Об узурпации, // О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли. - М.: Наука, 1995. - С. 204.

13. Копейчиков В.В. Народовластие и личность. - К.: Украина, 1991. -С. 100.

14. Кириченко М. Багатопартійність // Віче,1993.№9.с.102.

15. Лемак В.В. Загальні проблеми теорії права. Навчальний посібник. - Ужгород, 2002. - 240 с.

16. Матусевич В. Громадянське суспільство в Україні: передумови становлення // Україна 2002.

17. Михальченко М.І., Журавський В.С., Танчер В.В. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору.-К.,1997.с.114.

18. Ницше Фридрих. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей. - М.: , 1994. - С. 215.

19. Общая теория государства и права: Акад. курс: В 2 т.-- Т. 1.- М.: Черцало, 1998.- С. 342.

20. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: В 2-х т. / Пер. з англ. О. Коваленка. - К: Основи, 1994. - Т.1. - С. 13.

21. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академвидав, 2003. - 576с.

22. Радзиховский Л. Новые богатые. Кто еще хуже богатых? Только бедные // Столица. - 1993. - № 6. - С. 5-Ю; Стариков Е. Базар - не рынок // Знамя. - 1993. - № 6. - С. 182.

23. Франк С.Л. Духовные основы общества. - М., 1992. - С. 141-152.

24. Четверний В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию.- М., 1993- С. 34;

Размещено на Allbest.ru